Музично-літературна світлиця
Підготувала та провела
Годердзішвілі Наталія Іванівна
Броварківська ЗОШ І-ІІІст.
Ювілею братів Майбородів присвячується.
1 грудня 2023 р. виповнюється 110 років з дня народження Г.І.Майбороди
та 105 років з дня народження П.І. Майбороди
Мета. Розповісти про талановитих земляків, братів-композиторів Платона та Георгія Майбород, про їх шлях від хутора до столиці, презентувати творчий здобуток П. І. Майбороди, донести до дітей красу і велич музичних творів, спонукати до слухання української пісні, збагатити духовність, відчути естетичну насолоду від зустрічі з прекрасним.
Обладнання: портрети Платона та Георгія Майбородів, стенди, книжкова виставка «За кожною нотою – пісня», презентація «Їм світило одне сонце», мультимедійний центр, тематичні папки, музичні інструменти, частина сцени обладнана під селянську хату.
Слайд 1____________________
Зібрались, друзі, ми в світлиці,
Щоб заспівати, як колись,
Щоб в найпрестольнішій столиці
Пісні в вінок один злились.
Бо Полтавська земля на таланти багата,
У нас ними повниться кожная хата,
Ще змалечку діти співають і грають,
Далеко-далеко наш край прославляють.
І рідний Дніпро, що як стрічечка в’ється,
Й Пивиху високу, що в небо аж пнеться
І дзвін церковок, що у душі нам ллється –
Усе це, мій край – Глобинщиною зветься!
Пісня «Моя Глобинщино» (на слова Олексія Домницького)
Слайд 2 .
На цій чудовій землі, куди справді з неба зірниця впала, і з цього малого клаптика України вдарили такі чисті і потужні джерела, перед якими світ став подивований. Тут пракоріння Петра Чайковського,
тут вперше ступив босоніж на землю і побачив сонце над головою Микола Лисенко, звідси родом Олександр Білаш та Микола Верменич,
тут назавжди славна «козачка» - Раїса Кириченко,
звідси понесли народові свою пісню і брати Майбороди .
слайд 3 .
Тихо звучить мелодія пісні «Рідна земле моя»
Ті, що стали людям на приміті
Ритмами і сурмами в світи,
Лисенкові учні знамениті
Два хороші хлопці – два брати.
Як нам не співати пісень Чураївни?
І Майбород славних, відомих братів?
Продовжимо сіять таланти й ростити,
Щоб край наш славетний на них не змілів.
1 грудня у селянській родині, де прадід був чумаком, батьки співали у церковному хорі, а дядько сам виготовляв музичні інструменти, народились з різницею у 5 років наші славні земляки, композитори Георгій та Платон Майбороди. Отак поруч і пішли дорогами життя .
Тож зараз саме час згадати теплим словом наших співучих полтавчан-українців- пелехівських солов’їв-братів-соколів- Георгія та Платона Майбород.
Слайд 4
Є на світі хороше село
Там привітні і радісні люди
Вітер в полі обвіє чоло
І висока пшениця по груди.
Слайд 5
Хутір цей маленький, заснований запорізьким козаком Пелехом, став великим для історії української культури
Тихо звучить музика М. Лисенка.
Там сонце ховається за далеким обрієм. Згасає вечірня зоря. Згортає свої крила втомлений вітер і лягає на спочинок у притихлому степу у високих пшеницях,
у вибалках, у дніпровських заводях… Тиша і спокій… ( Ідуть хлопці та дівчата.)
Слайд 6 .
Лине музика з саду. Тут зібралася трудова сім'я. крізь віти яблуні падають тіні на білу сорочку селянського хлопчика, вихрастого, смаглявого від сонця й степових вітрів, кароокого. Це – малий Платоша. В його руках улюблена балалайка. Поряд з ним старший брат Георгій – теж вихрастий, засмаглий, з мандоліною в руках.
Слайд 7 .
Тут же, тримаючи на колінах бандуру, влаштувався їхній батько Іларіон Майборода, а біля яблуні сидить мати Одарка Єлисеївна – півча церковного хору, милується своїми музикантами.
Слайд 8 .
Пісня «Виростеш ти, сину…»
«Пісенний наш край. Ми з пісень нашого краю виросли. – говорили брати-музики землякам – Наші матері, батьки і діди вклали в серця пісню народну, яка й вивела нас у люди…»
Платон Іларіонович з гордістю згадував: «Наш прадід був чумаком, спів якого згадували в навколишніх селах ще через три покоління. І, очевидно, та пісенність, любов до музики, які притаманні нашому родові, беруть початок саме від нього.»
Слайд 9 .
Саме тут, у Пелехівщині, з прадавніх часів пливла ріка життя, і не пересихали її джерела. І веселів хутір гостинними хатами та дитячими голосами. Серед них чулися і голоси Платона та його друга Дмитра .
Сценка:
Дмитро(друг Платона) - Часто згадую ті часи, коли нам, хлопчакам «вже дозволялося носити штанці на одній шлейці», ганяти верхи на конях-соняшничинах та купатися в Долині (Панському ставку). Ми були найменшими в сім’ях, тож гралися завжди разом.
- Мамо, відпустіть до Платона…
Мати Дмитра:
Ведучий - Крім діда Івана у Платоші була ще бабуся Хима та бабуся Киля.
Дід Іван після вечері зупинявся посеред хати обличчям до образів і , склавши пальці правої руки в пучку підносив їх до лоба…
Дід - Отче наш, іже єсі на небесі… Химко,ти коров добре позачиняла?
Химка – Добре, добре, Іваночку!
Дід - Да святиться ім’я твоє, якож і ми з тобою… Килино, а ти вівці позатуляла?
Киля - Позатуляла, позатуляла, Іванцю!
Дід – Да буде воля твоя, …
Ведучий - І дід Іван спокійно закінчував молитву.
Хлопці(біжать до бабусі) - Бабусю, розкажіть казочку!
Бабуся – Добре, розкажу. Ходімте.
Слайд 10 .
-Дмитро Олексійович Діброва часто згадував світле, нічим не затьмарене дитинство, і ті казки, легенди, які виніс разом з піснями свого села, свого дитинства, світлий вогник якого беріг усе життя.
Дмитро - Коли мені виповнилося 8 років, нас з Платоном послали до школи. Першим учителем був Іван Іванович Майборода – дядько Платона та Георгія. На подвір’ї Пелехівської школи – хата-читальня та клуб, де була справжня сцена.
Платон - Тут ми освоїли музичні інструменти. Навчатися було в кого, адже в сім'ї любили народну музику, знали багато пісень. Так виник своєрідний ансамбль, що складався зі скрипки, балалайки,бандури, гітари, мандоліни та контрабасу. У вільні від роботи години вся родина збиралася і влаштовувала імпровізовані концерти, граючи по слуху.
-Оце так у мальовничому куточку, що губився у ярах та левадах пролетіли перші роки життя Платона. У оточенні української пісні складався талант майбутнього митця.
Слайд 11 .
-Потім – навчання у запорізькій школі. Старший брат Георгій завжди був попереду. Він першим торував шлях у мистецтво, в ансамблі з братом Платон пізнав основи музичної грамоти, вивчив багато пісень.
Тихо звучить симфонія Ревуцького
-А ще значною подією у житті стало радіо. Саме по радіо малий Платоша вперше почув Другу симфонію Левка Миколайовича Ревуцького.
Слайд 12 .
Ім’я цього композитора запам’яталося хлопцеві, хоч і не знав тоді, що згодом буде улюбленим студентом Ревуцького.
(Діалог Л.Ревуцького та Платона Майбороди)
Ревуцький підвівся, подивився ноти, помовчав…
-І, взагалі, хочу сказати вам, Платоне, вчіться у народу, там шукайте для себе натхнення й творчої наснаги. Запам’ятайте це на все життя!
Слайд 13 .
Платон:
Де тільки смуток та жалі,
Отих, що тануть в синім небі,
Або вмирають на землі.
Мені таких – щоб кликала бадьоро
На труд, як сурма бойова;
Щоб в ній думкам було просторо,
Тоді, як тісно на слова.
Щоб, народившись, не вмирала,
Щоб з нею друзі йшли мої
В містах підводити квартали,
Ростить високі врожаї,
Щоб в боротьбі за справу миру
Вона завжди була в строю,
Як дітовбивці грізний вирок,
Пересторога палію.
Щоб в ній підводились орлино
Ви, повні віри в майбуття,
Щоб завжди стверджувать людину
В правах на щастя і життя!
- Отак Платон пішов у науку… Спочатку – музичне училище, а потім – консерваторія.
Слайд 14 .
-Роки війни відірвали молодих музикантів від студентської лави. Платон, як і старший брат Георгій, на фронтах Великої Вітчизняної . Разом перенесли полон та всі тяготи концтабору «Хорольська яма».
І тут, на війні, була пісня. Дізнавшись, що Платон Майборода – музикант, командування наказало створити дивізійний ансамбль. Керівником був призначений рядовий Майборода.
Слайд 15 .
Звучить «Місячна соната» Бетховена
-Одного разу, було це у Австрії, біля підніжжя Альп, в перерві між боями солдати зайшли до порожнього будинку – побачили в кімнаті рояль. Платон відразу ж сів і почав грати «Місячну сонату» Бетховена. Яким же було їхнє здивування, коли з підвалу почали виходити люди і ніяк не могли зрозуміти, як радянські солдати, що воюють з німцями, можуть грати Бетховена – німецького композитора. Довелося пояснити, що воюють з фашистами, а не з німецьким народом. А Бетховена, Моцарта знають і люблять.
І, мабуть, правильно говорив командир полку Семенов: «Якщо Платона уб’ють, мало користі буде, нехай живе, може після війни зробить більше для мистецтва».
Гуцульська рапсодія .
Платон - Пісні, пісні! коли то вже на волі
На голос весь почую я ваш дзвін
І чи діждусь… чи, може, серед поля
Впаду бійцем в сяганні дальніх гін.
- Пісні,пісні! Усе життя – в цих піснях
Йому життя дала примхлива доля.
Діждався переможної весни,
Щоб зашуміть піснями, як отая груша,
Як той бузок у пелехівському дворі.
Отож настав довгоочікуваний 45-ий.
Слайд 16 .
Відразу ж Лев Ревуцький, як турботливий батько, збирає своїх учнів.
Платон Майборода закінчує навчання в консерваторії.
Слайд 17 .
Потім він – викладач. І всі студенти були закохані в чарівні мелодії його пісень. Бо Платон запам’ятав – вчіться у народу… Тому продовжував шукати поезії, які б ішли від серця, від душі.
Слайд 18 .
-З того часу брати Майбороди назавжди осіли у Києві. Платона Іларіоновича лише гастрольні мандри могли відкликати з рідного міста. Бо після отієї маленької з далекого дитинства Пелехівщини, найбільша любов його – Київ. У скількох піснях оспівав зелені схили, київські каштани, хвилі Дніпра-Славути. Одна з цих пісень – знаменитий «Київський вальс». Ця пісня – є музичним символом нашої столиці.
Згадує Тетяна Василівна Винниченко:
Слайд 19 відео «Історія написання» .
Звучить «Київський вальс»
-Великий доробок пісень Платона Майбороди зі своїм другом – Андрієм Малишком. Це і «Пролягла доріженька», і «Колгоспний вальс», «Ми підем, де трави похилі». А особливо – знайома всім пісня, пісня всіх школярів,багатьох поколінь - «Пісня про вчительку», присвячену любимій учительці Олені Павлівні Дзіваківській,з якою композитор спілкувався до останніх днів її життя
Звучить «Пісня про вчительку»
Часто чуємо: музика Майбороди, на слова Малишка… Тісна співпраця. Як згадує дружина Платона Іларіоновича, співачка Тетяна Василівна Винниченко – поет і композитор розуміли один одного з півслова. І лише перша їхня пісня створювалася по - особливому. Молодого композитора запросили написати пісню до фільму про колгоспне село. Вірші Малишка вже були готові.
Якось Платон Іларіонович йшов з друзями повз оперний театр, а назустріч – Андрій Малишко з товаришами. Композитор привітався і звернувся до поета:
(Діалог П. Майбороди та А.Малишка)
На тому й розійшлися. Але вже вранці наступного дня Малишко прислав слова і незабаром вся Україна співала «Колгоспний вальс». Так починалася дружба майбутніх побратимів.
Слайд 20
Пісня «Колгоспний вальс»
-Мій друг, мій брат, моя пісня – називав Платон Іларіонович свого друга Андрія Самійловича Малишка. Поет відповів віршем, де звертається до композитора – мій вірний брате, мій полтавський клене. Відтоді сіяє в музиці малишківська поезія.
Більшість пісень Платона Майбороди мають свої біографії. Зокрема знаменитий «Рушничок» написано для фільму «Літа молодії»: юнак і дівчина (герої фільму) їдуть на даху вагона у Київ поступати до театрального інституту. Хлопець розгортає рушник, в який мати загорнула нехитрий сніданок, і пригощає свою супутницю.
Слайд 21 .
-Так, на Україні у далеку дорогу мати дає сину вишиваний рушник – на щастя, на долю. Режисер фільму Мішурін запропонував музично оформити цей епізод. Платону Іларіоновичу сподобалася ця ідея. Він одразу зателефонував Малишку в санаторій, де той відпочивав і уже зачитав йому початок вірша:
Рідна мати моя, ти ночей не доспала
В тихім шелесті трав ти мене сповила,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала.
Вранці наступного дня поет диктував слова пісні, залишивши перший куплет майже без змін.
-І полетів «Рушничок» по світу.
Полетів різними мовами.
Але навіки залишився…
Залишився в традиціях нашої школи. Так, кожного року на випускному вечорі матері проводжають своїх дітей у самостійне життя вишитим рушником під звуки такої близької, такої рідної для всіх пісні.
Слайд 22 «Випускні вечори» відео .
Звучить «Пісня про рушник»
Слайд 23 .
-До будинку, де він жив, шанувальниці корзинами приносили квіти. А втім, його мало обходила увага жінок. Він був однолюб і щасливо прожив зі своєю Танюшею 30 років. «Без тебе мене не існує», - освідчувався Платон Іларіонович.
Слайд 24 .
Їй було 32 роки, а відомому композитору – близько 40. Зареєстрували шлюб тихо, без свідків. Вона обожнювала Платона, йому це подобалося, як і скромність Тетяни. Бо носила довгу косу, не було ніяких вільностей в одязі, ніяких коротких спідниць. Він теж не любив лихачити – коли сідав за кермо свого «Москвича», а потім і «Волги» їздив зі швидкістю 60 км.
Слайд 25 .
-Платон Іларіонович обожнював природу, любив слухати спів птахів. Любив і майструвати. Багато в домі було зроблено власними руками. Він чудово працював з деревом, чого навчився ще на шкільних уроках праці.
Пісня «Ми підем, де трави похилі»
Слайд 26 .
-А Тетяна Василівна Винниченко-Майборода була і дружиною, і секретарем, і помічницею. Платон Іларіонович, уже коли лежав у лікарні після другого інфаркту, написав їй чудового вірша, якого Тетяна Василівна не могла читати без сліз: «Обійми, поцілуй на прощання, бо далеко в житті простелилася путь. Не забудь світлі дні молодого кохання. Ти ніколи мене не забудь, не забудь, не забудь…»
Завжди поруч був і старший брат.
Слайд 27 .
Пісню «Згадай рідний край» Платон присвятив саме йому, Георгію.
Звучить пісня «Згадай рідний край» .
Слайди 28 - 31 .
- В домі Платона Іларіоновича постійно чулися молоді голоси: із самого дитинства в нього жив і виховувався братів син Роман.
Слайди 32 – 34 « Роман Майборода» .
Згодом у них оселилася й учениця Тетяни Василівни – Людмила Ткач.
А Слово про матір… Пісенний пам’ятник мамі:
Слайд 35 .
Платон - Я до тебе, матусю, у пісні іду,
Бачу в ній я тебе ще таку молоду,
Час летить і летить, забирає літа,
Ти у пісні моїй, мов зоря золота…»
Ця пісня повертала нас додому
У ту дбайливо вибілену хату
Де у поля, аж за скирти соломи
Водила нас малих за руку мати…
Слайд 36 .
-Та не почула вже цієї пісні Мати, тужило її місце біля синів, на якому завжди сиділа вона під час концертів, ніколи вже не відкриє вона дверей гостям Платошиної оселі, де навіки лишалась її жива душа…
А колесо часу котилося собі далі. На грудневому містку 1988 минало
Платонове 70-ліття.
Слайд 37 .
У Київському палаці Україна народ з любов’ю вшановував ювілей свого Майстра. Всі віншували йому щастя й здоров’я, щиро дякували за пісні.
Слайд 38 .
Звучить сумна мелодія
-Цей ювілей Майборода з гіркотою назвав “своїм останнім тріумфом”. Дружина підбадьорювала Платона Іларіоновича, адже позитивні емоції поліпшують роботу серця. Та ніхто з нас не знає, коли обірветься стежина його життя.
-Настало літо 1989 року. Ось-ось із Лондона, із перших у своєму житті гастролей мала повернутися Люда Ткач...
Слайд 39 «Кола» .
А оці дві пляшечки улюбленої Платоном Іларіоновичем “Кока-коли”, які Люда привезла з успішної поїздки, так і залишилися невипитими. За півроку після ювілею, 8 липня 1989 року Платона Майбороди не стало.
Слайд 40 .
-І знов приходив грудень. І біло-біло було у саду. Та не цвіт тепер біліє, а сніг, наче сивина пам’яті . То дерева журяться у самотині. Чекають і не можуть дочекатися дотику руки на пошерхлій корі.
-Не дочекаються… Бо скоро, 6 грудня 1992 року перестало битися і серце брата – Георгія Майбороди.
Слайд 41 .
-Не дочекаються… Бо забрали вітри часу і хатину з тихого саду, і чарівні казки старої Килі, рідної сестри бабусі Хими. Стали дерева мовчазні край дороги посивілими сиротами.
Слайд 42 «Пелехівщина сучасна» .
Лише пісні виростали над снігами і промітали стежини аж до сивої трави. І пішли брати поруч тими стежинами вслід за піснею. Пішли шукати в далині мамині сліди…
Слайд 43 .
Та й сам хутір, мов сива людина, діти якої розлетілися світами і вже не повернуться до рідного гнізда, опустів хутір, як покинутий вулик.
Пісня «Падав сніг»
Слайд 44 .
-А була колись у Пелехівщині хата в тихому саду, господар її – Іларіон Іванович в білій - пребілій гаптованій сорочці, з бандурою. Тут сини вперше слухали думи з батькового голосу, з батькової бандури. Батькова дума подала крило думам синовим, вона збудила струни до пісні.
- І підхопив пісні вітер…
Пелехівський вітер той високий,
Пружно-синій, в заводях, як дим,
Чародій в мелодіях і в соках,
Як і ті, що виросли під ним.
Пелехівський вітер – подих материзни – вже нікόго не зустрічає коло батьківського двору, нíкого проводжати на шлях, обвіявши весною бузку і теплом батькової груші. Слайд 45 .
Самотній вітер стелить полями пречистий свіжий сніг, мов білі мамині рушники, мов трепетно-дорогі стежини додому.
Пісня «Моя стежина»
-А над стежками високий пелехівський вітер розсіває ноти та слова-незабудки із пісень братів Майбород.
І хоч сніги замітають стежину, і хоч хату-колиску звіяли вітри, і хоч немає уже з нами талановитих братів і не можуть уже приймати вони вітань з ювілеєм, та це не значить, що ми їх забули. Бо як сказав поет:
Кого ми любим, той не помирає,
А просто поруч з нами не живе…
Слайди 46 - .
Вірш О.М. Домницького «Землякам Майбородів»
-Та ми віримо, вічно пробиватиметься світло прадавніх святих ікон,
-і ми знаємо – сходить на цих стежинах зерно пісенного роду, і довіку буде сходити, -бо то – благодатний і щедрий засів із душі талановитої у чарах пелехівського вітру на землі глобинській.
.
-А щоб глядачі не забували пишатися своєю малою Батьківщиною, ми вважаємо за потрібне – згадати наших славних земляків піснею. Тож заспіваймо, як колись, щоб в нашій глобинській столиці пісні в один вінок злились!
При підготовці до проведення використано спогади дружини Т.В. Винниченко-Майбороди, друзів, земляків, вірші Олександра Білаша, Олексія Домницького, Світлани Жукової та інтернет-матеріали
Платон Іларіонович Майборода
Георгій Іларіонович Майборода
Актори на репетиції
Біля книжкової виставки
1