Контрольне аудіювання тексту художнього стилю.

6 клас.

Тема. Контрольне  аудіювання тексту художнього стилю.

 Мета: здійснити перевірку здатності учнів сприймати на слух незнайомий текст відповідного стилю з належною швидкістю, розуміти його, запам’ятовувати фактичний зміст, визначати тему й основну думку; виховувати повагу до історичного минулого рідного краю.

Тип уроку. Урок оцінювання навчальних досягнень учнів.

Хід уроку

І. Повідомлення теми, мети і завдань уроку.

ІІ. Мотивація пізнавальної діяльності.

Ознайомлення з критеріями оцінювання контрольного аудіювання. Проведення інструктажу щодо виконання тестових завдань.

ІІІ. Актуалізація опорних знань учнів. (Технологія проведення аудіювання).

ІV. Проведення контрольного аудіювання тексту.

Сприймання на слух учнями незнайомого тексту від початку до кінця.

 Далеке, болюче, незабутнє (спогади)                

Напевне не так багато залишилось в живих тих, хто пережив страшний голод 1933 року. Більше як півстоліття про нього не згадували, не писали про цю трагедію не лише в нарисах, художній літературі, а й замовчували навіть історики, серед яких було немало й тих, особливо вихідців із села, які й самі чудом залишились живими. Тема була закрита.

Але ж це було... На схилі літ до мене приходять спогадом дитячі літа, нерадісні, беззахисні. Решетилівщина – район, де чи не найбільше померло селян того жахливого 1933 року. Моє село, моя «маленька батьківщина». Йшов мені тоді сьомий рік, але на все життя запам’ятався день, коли на сімейній нараді було вирішено, що після чергового візиту до нашої господи «буксирів», які забрали майже все, що знайшли в хаті й коморі, – мама й найстарша сестра підуть «далеко» на Донбас, щоб заробити хоч щось для себе і для нас, адже залишається нас четверо напівголодних – хворий тато і нас, три дівчини. Я – найменша.

Як нам жилося, як ми виживали, тільки одному Богові відомо. Ще доки були буряки та квашена капуста, яких не знайшли «буксири», якось трималися, а згодом і цього залишилося на кілька тижнів. Різдво Христове і Новорічні свята були навіть без куті.

Та десь на Водохрещу завітав у нашу хату Феодосій Ханенко, що повернувся з Донбасу, і, на радість нам, вручив передачу від мами та сестри – торбинку з сухарями і пшоном. Це була радість! В той вечір ми за багато голодних днів повечеряли таким смачним супом і запили чаєм з вареним солодким буряком.

А ще повідомив Ханенко, що віз для нас ще й пляшку олії, але в поїздці її відібрали в нього міліціонери. А ранньою весною, коли став танути сніг, повернулись додому мама і сестра. Кілька днів на столі у нас був черствий хліб, варився суп. І знову голодно...

Мама з старшою сестрою ще якось тримались, а молодші сестри й тато були опухлі. А коли зазеленіла перша травиця, першою померла Мотя. Її й поховали дома в садку. На кладовище донести було нікому, та й труни зробити не могли, дошок не було. Через кілька днів померла й Катерина. З великими труднощами віднесли сусіди, хто ще міг, на кладовище.

Тато ледве пересувався з допомогою палиці, а я, хоч ходити було й тяжко, йшла на луки, де вже були молоді ростки очерету, які ми називали «спичаками» та інша трава, що хоч на деякий час тамували голод.

Страшна хвиля смертей прокотилася по колись квітучому і веселому козацькому селу з такою ласкавою назвою – Голуби. Цілі родини вмирали в страшних муках.

Знали в селах бідну вдову Мотрону Прохватилиху як народну цілительку. Вона зналась на лікарських травах, рятувала всіх, хто звертався до неї за допомогою, жаліла й давала прихисток бездомним котам і собакам. Та ніхто не врятував її та дочки Марфи від голоду. Померла вона в своїй лісовій хатині, а донька зникла з села. Яка її доля невідомо.

Майже не було в селі сім’ї, де б не горіла поминальна свічка, а часто й свічок не запалювали, бо й віск поїли. Нищились цілі родини, стояли пусткою нікому не потрібні хати.

Так і через багато років дає себе відчути страшний геноцид – винищення синів і дочок козацького роду.

Багатовікова народна мудрість говорить: «Найбільший гріх – пролити невинну кров, безкарно відібрати в людини життя, цьому ніколи не було й не буде прощення».

Тож нам, сущим на цій грішній і багатостраждальній землі, - залишається тільки одне – запалювати поминальні свічі, згадувати їхні безвинно страчені душі синів і дочок козацького роду.

570 слів                                                                                             Л.Г. Убийвовк                                      

Виконання завдань тестового характеру.

1. Про який рік голодомору написано у творі?

А. 1932.

Б. 1935.

В. 1933.

Г. 1941.

2. Про який район пише авторка «моя маленька батьківщина?»

А. Козельщанський.

Б. Решетилівський.

В. Хорольський.

Г. Полтавський.

3. Скільки дітей-дівчаток було у сім’ї авторки?

А. 2.

Б. 3.

В. 4.

Г. 5.

4. Авторка була у сім’ї:

А. Найстарша.

Б. Старша.

В. Молодша.

Г. Найменша.

5. На Водохреща у гості приїхав:

А. Хворостенко.

Б. Хоменко.

В. Ханенко.

Г. Марченко.

6. Першою навесні померла:

А. Мотя.

Б. Катерина.

В. Наталка.

Г. Марія.

7. Село, в якому жила авторка називалося:

А. Горлиці.

Б. Голуби.

В. Грачі.

Г. Гарбузи.

8.Місцеву народну цілительку звали:

А. Марія.

Б. Марина.

В. Мотрона.

Г. Майя.

9. Дочка цілительки:

А. Зникла.

Б. Втекла.

В. Померла.

Г. Збожеволіла.

10. Хатина цілительки була розташована:

А. У лісі.

Б. На околицях села.

В. На початку села.

Г. У полі.

11. Поясніть зміст  народної мудрісті  «Найбільший гріх – пролити невинну кров, безкарно відібрати в людини життя, цьому ніколи не було й не буде прощення»(5-6 речень).

V. Підсумок уроку.

Оцінювання тестових завдань

VІ. Домашнє завдання.