Королівство Руське (Галицько-Волинська держава) у період поступового занепаду (перша половина XIV ст.).

Королівство Руське(Галицько-Волинська держава)у період поступового занепаду(перша половина XIV ст.).

Мета: розкрити основні напрямки діяльності нащадків Данила Галицького та причини занепаду Галицько-Волинської держави; сприяти формуванню навичок самостійної роботи та розвитку критичного мислення учнів; сформувати уявлення про роль особистості в історичному процесі, уміння аналізувати історичні факти й події, давати оцінку діяльності галицько-волинських правителів. 

Очікувані результати: Після уроку учні зможуть: називати галицько-волинських князів — наступників Данила Галицького; характеризувати заходи, до яких вдавалися Даниловичі, щоб утримати могутність Галицько-Волинської держави; аналізувати політику останніх галицько-волинських князів; характеризувати боротьбу Польщі, Угорщини та Литви за землі Галицько-Волинської держави в 40—80-ті рр. XIV ст.; визначати становище Волині за правління Любарта. 

План: Правління Юрія І. Загибель князів Андрія і Льва II.  Правління Юрія II Болеслава. Боротьба Польщі, Угорщини та Литви за землі Галицько-Волинської держави.  Волинь за правління Любарта.

Правління Юрія І. Загибель князів Андрія і Льва II.  Після смерті Мстислава і Льва І Даниловича більшу частину Галичини та Волині успадкував Юрій І Львович. Дитячі роки Юрія минули в постійних походах і війнах, у яких він брав участь разом зі своїм батьком Львом. Проте роки свого самостійного правління він провів переважно в мирі. Але Юрій І був змушений поступитися Литві Дорогочином і Берестям, Польщі — Західною Галичиною та Любліном, Угорщині — Закарпаттям. Юрій І переніс свою столицю з Холма до Володимира, тим самим знову з’єднавши Волинь і Галичину. Проте, скориставшись послабленням Золотої Орди, у якій спалахнула міжусобна війна, Юрій І відновив владу над Пониззям, розширивши його кордони аж до гирла Дністра й Південного Бугу, і звільнився від зверхності монголів. Він установив дружні відносини з Польщею та Тевтонським орденом.

Юрій І домігся утворення окремої Галицької православної митрополії (1303 р.), зміцнивши свою владу та незалежність держави. Після смерті Юрія І у володіння Галицько-Волинською державою вступили його сини Андрій і Лев II (1308—1323 рр.), що титулувалися як «божою милістю князі всієї Руської землі, Галичини і Володимирії». Інформації про їх правління вкрай мало. Відомо, що між 1316—1320 рр. та в 1323 р. брати змогли відбити напади монголів, а також стримати наступ литовців. Проте під час одного з боїв за невідомих обставин Андрій і Лев II загинули. Династія Романовичів припинилася.

Правління Юрія II Болеслава. На початку 1325 р. галицько-волинський престол посів 14-річний син мазовецького князя й дочки Юрія І Львовича Болеслав Тройденович. Він прийняв православ’я та став останнім самостійним володарем князівства під ім’ям Юрій II Болеслав (1325—1340 рр.). За його правління було остаточно втрачено землі Берестейщини, Підляшшя та Пониззя. Хоча в зовнішній політиці князя були певні успіхи, міцної опори серед місцевої знаті його правління не знайшло. Князю докоряли за надмірну підтримку городян-іноземців — чехів і німців, поблажливість щодо католицького духовенства, а також утиски в правах волинської верхівки.

Щоб усунути від влади свавільних бояр, Юрій II намагався реформувати систему управління державою. Так, до боярської ради були включені лише ті бояри, що безпосередньо служили князеві. Однак боротьба з боярами коштувала Юрію II життя. У 1340 р. його було отруєно.6 квітня 1340 р. князь Юрій II прибув до міста Володимира. Наступного дня володимирський тисяцький Юрій Лисий справив на честь князя бенкет. Під час цього бенкету хтось підсипав до княжої чаші з вином отруту. Вона виявилася настільки сильною, що Юрій II одразу помер. Винуватців злочину так і не знайшли.

Боротьба Польщі, Угорщини та Литви за землі Галицько-Волинської держави.  Раптова смерть Юрія II не дала новій династії можливості утвердитися в Галицько-Волинській державі. Ще в 1339 р. Польща й Угорщина домовилися про спільні дії проти Галицько-Волинської держави. Смерть князя стала сигналом до вторгнення. Польський король Казимир III Великий (1333—1370 рр.) уже через кілька днів після смерті Юрія II оволодів Львовом, де захопив князівську скарбницю, а далі стрімко пройшовся Волинню, узявши Володимир. Проте втримати ці території він не міг. Казимир III Великий

У Галичині бояри на чолі з Дмитром Дедьком (Дятьком) звернулися по допомогу до монголів, а на Волинь рушило сильне литовське військо. У результаті Казимир III був змушений визнати владу місцевого боярина Дмитра Дедька. Під титулом управителя (або старости) Руської землі він визнавав себе васалом волинського князя Любарта, Казимира III і тогочасного короля Угорщини Лайоша І Великого. Лайоша І Великого

Після смерті Дмитра Казимир III відділив від Галичини Сяноцьку землю, а в 1349 р. здійснив масштабний похід, захопивши Львів, Белз, Холм, Берестя та Володимир. Наступного року місто Володимир, Берестейщину й Белзьку та Холмську землі захопив волинський князь Любарт, який мав більше підстав на панування в Галицько-Волинській державі.  Зрештою в 1352 р. між Польщею та Литвою було укладене перемир’я: Галичина відійшла до складу Польщі, а Волинь із містами Володимир, Луцьк, Белз, Холм і Берестейщиною — до складу Литви. Такий поділ був скріплений «Вічним миром» 1366 р., у результаті якого територія Польської держави збільшилася в 1,5 разу. Проте боротьба за Галичину не припинилася. На захоплених землях польська влада одразу почала запроваджувати польське право та систему управління. Одночасно із цим насаджувався католицизм і чинилися всілякі перешкоди для розвитку православ’я. Уже в 1361 р. було утворено католицьке архієпископство із центром у Львові. 

Після смерті Казимира III у 1387 р. за династичною угодою Галичина від Польщі перейшла до Угорщини. Тут «Королівство Галицьке» стало власним володінням короля Лайоша І Великого, який додав собі титул «короля Русі». Правителем приєднаних земель він поставив свого племінника — сілезького князя Владислава Опольського. «Королівство Галицьке» стало васалом Угорщини. Владислав, що правив у Галичині,прагнув позбутися залежності. Він створив свій апарат управління, карбував власну монету з гербом і навіть титулувався «самодержцем Русі». Така політика робила його владу хиткою, що дало змогу Польщі після смерті Лайоша І знову захопити Галичину. Цьому сприяло те, що королевою Польщі було обрано молодшу дочку Лайоша І Ядвігу. Чоловіком Ядвіги й королем Польщі за умовою Кревської унії 1385 р. став литовський князь Ягайло. Підписуючи унію, Ягайло зобов’язувався «навік приєднати всі свої землі, литовські й руські, до Корони Польської». Таким чином, до 1772 р. Галичина перебувала під владою Польщі.князь Ягайло

 Волинь за правління Любарта. Любарт Гедимінович син великого князя литовського Гедиміна. Після смерті Юрія II Болеслава Любарт став першим претендентом на Галицьке князівство. Проте йому довелося майже 40 років відстоювати своє право на ці землі. За «Вічним миром» 1366 р. Любартові залишався лише Луцьк. Решту земель Волині отримав Олександр Коріятович як намісник польського короля. Однак Любарт не бажав миритися із ситуацією. Скориставшись смертю Казимира III та присутністю на його похороні Олександра Коріятовича, він легко захопив Володимир і зруйнував польський замок. У 1382 р. після запеклої боротьби Любарт повернув собі й Галичину. Незважаючи на тяжкі війни й великі невдачі, Любарт дбав про розвиток торгівлі, був засновником оборонного замку в Луцьку, зводив церкви, побудував місто Любар. А найголовніше: за його князювання Волинь залишалася руською (українською) землею за своєю суттю.