Козацькому роду нема переводу. Історія Іркліївського козацького полку

Козацькому роду нема переводу.

Історія Іркліївського   козацького полку

Виховний захід

Мета. Розширити знання учнів з життя українського козацтва, Запорізької   Січі та ознайомити з історією Іркліївського козацького полку; виховати у дітей повагу до героїки наших предків, національних традицій та бажання ознайомлюватись з місцевими звичаями, любов до України, до рідного краю, бажання завжди стати на їхній захист; розвивати почуття дружби, колективізму, взаємовиручки.

Обладнання. Карта України , репродукція картини І.Ю. Рєпіна «Запорожці», «Кодекс козацької честі», портрет Б. Хмельницького, газета «Світлий шлях» за 18 жовтня 2006 року, грамзапис пісень козацького циклу В.Я. Кліща, ІКТ.

Для «Козацьких забав»:

  1 конкурс:  2 пари чобіт, 2 шаровар, 2 сорочки, 2 пояси, 2 шапки;

 2 конкурс:  2 темні хусточки, 6 пар чоловічих чобіт, 2 пари жіночих, 2стільці

3 конкурс: горщик із картоплею;

4 конкурс: клаптики тканини, ґудзики,  голки з нитками;

5конкурс : 2 хустки, 2 сорочки, 2 спідниці, 2 пояси, 2 пари чобіток.

Перша сторінка.  Подорож у минуле. «Запорізька Січ».

Інформаційні повідомлення

1. Чому виникла Запорізька Січ?

- Україна ( показ на карті) – земля наших предків. Це та земля, де ми народилися і живемо. Це багата і прекрасна земля, яка у всі часи була ласим шматочком для багатьох загарбників. Українські землі протягом двох з половиною століть перебували під гнітом монголо – татарських завойовників.

  Не краще життя у селян було, коли над ними панувала польська шляхта.

Слайд № 1 – 2                          Гомоніла Україна,

Довго гомоніла.

Довго, довго кров степами

текла, червоніла.

І день, і ніч ґвалт, гармати.

Земля стогне, гнеться.

Сумно, страшно…

В боротьбі проти монголо – татарської навали, проти польської шляхти український народ створив свої збройні сили – козацтво. Центром його стала Запорізька Січ.

Січ – козацьке поселення – табір, яке для безпеки оточували укріпленням з рубаних ( січених) колод. А чому Запорізька? Тому що розташована вона була за Дніпровими порогами ( невеликими водоспадами).

Це про неї М.В. Гоголь писав: « Так ось вона – Січ! Ось те гніздо, звідки вилітають усі ці горді й дужі, як леви! Ось звідки розвивається воля й козацтво на всю Україну!»

За дніпровими порогами, за південними дорогами,

За степами, за широкими, наші прадіди жили.

Мали Січ козацьку сильную, цінували волю вільную,

Україну свою рідную, як зіницю берегли!

Слайд № 3

Давайте ж згадаємо тих лицарів чесних, які колись безкрайніми степами вітром літали, шаблями ворогів змітали, що, як лебеді, на «Чайках» по Дніпру гуляли, Крим руйнували, в Стамбул Завертали (показ на карті).

Слайд № 4 – 5

Пройшло все, одна слава зосталась, і слава та не вмре, не поляже, про лицарство козацьке людям розкаже.

– Хто ж вони – козаки?

- Щодо походження слова «козак»  в історичній літературі віднаходимо різні трактування. Народна традиція пов’язує виникнення назви «козак» від «коза» - воїн рухливий та енергійний, як ця прудка і граціозна тварина. Але, хоч би від якого кореня не походило слово «козак», його сутність:

Козак – український воїн, вільна людина, що бореться за волю, незалежність свого народу.

Слайд № 6

2. Як приймали у «козаки»? (Сценка) 

Як приймали у «козаки»?

    Як зманять, бувало, запорожці до себе на Січ якогось хлопця із Гетьманщини, то спершу випробовують, чи годиться він у запорожці. Накажуть йому, наприклад, зварити кашу:

- Дивися ж, вари так, щоб не була ні сира, і щоб не перекипіла. А ми йдемо косити. Коли буде готова, то ти вийди на курган і зви нас; ми почуємо і прийдемо.

Візьмуть коси і підуть ніби косити. А який чорт хочеться їм косить! Залізуть в очерет і лежать. Ось хлопець зварить кашу, виходить на курган і починає гукати. Вони і чують та не обзиваються. Кличе він їх, кличе, а потім у сльози:

- Ось занесла мене сила нечиста до цих запорожців! Краще було б сидіти вдома біля матері та біля батька! От,бідна моя голівонька!

А вони лежать у траві, вислухають все це і скажуть:

- Ні, це не наш!

Потім повернуться в курінь, дадуть тому хлопцеві коня і грошей на дорогу і скажуть:

- Ступай собі до нечистого! Нам таких не потрібно!

 А якийсь молодець удасться кмітливий, той, як зійде на курган, гукне двічі:

- Гей, панове молодці! Ідіть кашу їсти!

І як не відгукнуться, то він:

- Ну й мовчіть! Буду я один їсти кашу!

Та ще й затанцює на кургані гопака:

- Ой, тут мені погуляти на просторі!

І, затягнувши на весь степ козацьку пісню, йде до куреня і давай уплітати козацьку кашу. Тоді запорожці, лежачи на траві, і говорять:

- Це наш!

( із книги Д. Яворницького «Історія запорізьких козаків»)

Так новоспеченого запорожця приймали в один із 38 куренів, давали йому прізвисько: Тягнирядно, Непийпиво, Свербигуз, Писар, Семипалиця, Сторчивус, Стріляйбаба, Розганяйдід, Непридайменемати, Шмат, Шкода, Часник, Лисиця, Ворона, Жайворонок, Коза, Баран, Бабак, Штиря, Баран, Задерихвіст, Загубиколесо, Неперетанцюйбіс, Неспайло…

3. Правила співжиття на Січі.

- Але новачок ставав справжнім козаком лише тоді, коли вивчав козацькі закони,освоював уміння коритися отаману, старшині, і всьому товариству, коли отримував перше бойове хрещення. Тільки тоді йому дозволялося носити знамениту «чуприну» або оселедець, який був ознакою справжнього козака (показ козаків на репродукції картини І.Ю. Рєпіна «Запорожці»).

Давайте прочитаємо кодекс козацької честі. Мені здається, що якби люди його дотримувались і в наші дні, Україна стала б взірцем для інших народів.

Кодекс козацької честі:

–  любов до батьків, до рідної мови, вірність у коханні, дружбі, побратимстві, у ставленні до Батьківщини – України;

–  готовність захищати слабших, турбуватися про молодших, зокрема, про дітей;

– шляхетне ставлення до дівчини, жінки, бабусі;

– непохитна вірність ідеям, принципам народної моралі, духовності

 ( правдивість і справедливість, працьовитість і скромність тощо);

– відстоювання повної свободи і незалежності особистості, народу, держави;

– турбота про розвиток національних традицій, звичаїв та обрядів, бережливе ставлення до рідної природи, землі;

– прагнення робити пожертвування на будівництво храмів, навчально – виховних і культурних закладів, пам’яток історії та культури;

– цілеспрямований розвиток власних фізичних і духовних сил, волі, можливостей свого організму;

– уміння скрізь і всюди чинити шляхетно, благородно;

– виявляти лицарські чесноти.

Слайд № 7

– Довго можна розповідати, якими були козаки. Але я вам зачитаю дише два уривки із книги Д. Яворницького  про ставлення запорожців до заїжджих.

 «В Запоріжжі кожен бажаючий міг з’явитись в курінь, жити їсти без всяких запитань або вдячності за  гостинність. Там ніхто,бувало, не сміє сказати старій людині «Ти даремно їси хліб». Приїжджай туди всякий,увітки в землю списа, повісь шаблю лежи собі хоч три місяці,- пий і їж все готове.»

Землянка – викопане в землі житло.

«Землянок запорожці ніколи не замикали. Як їдуть куди або йдуть, то так і кидають їх: ніхто нічого не зачепить. У них так: що хто хочеш, той і заходь у землянку. Як хочеш їсти, розводь вогонь, бери казан, вари страву, яка там зоставлена, їж, пий, спочивай – заборони не було. Хазяїн їде куди, то ще й зоставляє страву для кожного…»

Слайд № 8

– Ще на Січі існував кодекс козацької звитяги:

Кодекс козацької звитяги

– готовність боротися до загину за волю, честь і славу України;

– нехтування небезпекою, коли йдеться про життя друзів, рідних, побратимів, неньки – України;

– ненависть до ворогів, прагнення визволити рідний край від чужих зайд – завойовників;

– героїзм, подвижництво у праці та бою в ім’я свободи й незалежності України...

Слайд № 9

Друга сторінка. Іркліїв – осередок козацтва

Інформаційні повідомлення.

– Історія села Скородистик тісно поєдналася з історією містечка – фортеці Іркліїв. Навіть у назві «Скородистик» відображено, що це поселення швидко (скоро) виникло біля добре укріпленої на той час фортеці Іркліїв, в якій жителі шукали захистувід набігів татар.

«Сучасний Іркліїв засновано 1601 року. У ньому шукали притулку ті, хто тікав від унії та соціально-економічного гноблення шляхти. Люстрація (перепис) 1628 року називає 400 козацьких дворів і 50 «послушних», залежних від феодала. Тут стояв замок, обнесений високим дубовим частоколом і трьома земляними валами. Мешканці мусили «кінно й оружно» виконувати військову повинність, оскільки Іркліїв був природною фортецею, що охороняла прикордонні землі Лівобережної України від наскоків кримських і ногайських татар.

Уже в 1620 році польський король Сигізмунд III подарував цю фортецю князеві К. Вишневецькому. А невдовзі містечко перейшло в спадок Я. Вишневецькому. Магнати прагнули покріпачити селян. Іркліїв стає одним із осередків боротьби проти соціального й національно-релігійного гноблення. Його козаки та селяни брали активну участь у козацько-селянському повстанні 1637 року.

Магнати придушили повстання. Вздовж шляху, що йде від містечка через Переяслав аж до Ніжина, М. Потоцький наказав поставити шибениці й палі і скарав па них багатьох борців за волю. Одних жителів містечка шляхта порубала, іншим довелося рятуватися втечею до Росії. Навесні 1638 року гетьман Я. Острянин і полковник К.Скидан знову підняли козаків і селянство на боротьбу. До повстання приєдналися й іркліївці. Після поразки повстанців під Жовнином і поблизу гирла річки Сули польсько-шляхетське військо вчинило жорстоку розправу над жителями Ірклієва.

Весною 1648 року іркліївці включилися у визвольну війну українського народу під проводом Б. Хмельницького. На цей час іркліївська сотня настільки зросла, що була перетворена на полк. За наказом польського уряду він разом з регулярним польським військом та іншими полками реєстровців рушив вниз по Дніпру. 24 квітня 1648 року об’єднані сили реєстровців наблизились до Кам’яного Затону. На заклик Филона Джалалія, друга й соратника Богдана Хмельницького, козаки підняли повстання, перебили зрадників-старшин, полк солдатів та найману німецьку піхоту і, обравши Джалалія наказним гетьманом, 6 травня під Жовтими Водами приєдналися до Хмельницького. 16 травня 1648 року козаки Іркліївського полку взяли участь у битві під Корсунем, де польсько-шляхетське військо зазнало повного розгрому.

На час розгортання визвольної війни Іркліїв став одним з осередків козацтва. Автор «Літопису Самовидця» пише, що навесні 1649 року, коли Богдан Хмельницький знову рушив походом на шляхту (під Збараж) і коли на Україні не було чоловіка, котрий «або сам, або син, або його слуга не пішов би у козаки», на заклик гетьмана під прапори повстання стали й козаки Іркліївського полку.

У серпні 1650 року в містечку відбулася зустріч Богдана Хмельницького з київським митрополитом Сильвестром Косовим і королівськими послами Адамом та Миколою Киселями. Тут був і російський посланець Струков. Виконуючи волю польського короля, Микола Кисіль ультимативно зажадав влаштувати татаро-козацький похід «на московські землі». Гетьман відповів відмовою. Хмельницький підписав тут кілька своїх універсалів.»

 ( «Історія міст і сіл України. Черкаська область».)

– Як бачимо, ми маємо повне право гордитися тим, що є нащадками волелюбного, гордого народу, народу, що не скорив своєї голови перед поневолювачами. 413 жителів Іркліївської сільської ради не повернулосяз фронтових доріг Великої Вітчизняної війни. За мужність і відвагу 784 солдатів Батьківщина нагородила орденами і медалями.

Давайте вшануємо хвилиною мовчання всіх тих, хто в грізні часи поклав свої голови за незалежність майбутніх поколінь українців.

Слайд № 10

Третя сторінка. Сьогодення Іркліївського козацтва.

1. Короткий огляд сьогодення

– Жителі Ірклієва і навколишніх сіл (Скородистика, Загородища, Червоногірки та ін.) пам’ятають своє минуле, гордяться і примножують його славу. Нещодавно відновив своє існування Іркліївський козацький полк на чолі з Ю.Д.Сушком. До складу цього полку ввійшли найкращі представники Чорнобаївщини.

14 жовтня 2006 року, на свято Покрови Пресвятої Богородиці, яку козаки вважали своєю покровителькою, на головній площі с. Іркліїв відбулося святкування Дня українського козацтва.Численні учасники та гості районного свята вшанували пам’ять усіх, хто в різні часи поліг за Україну.  Урочиста мить – шикування козаків Іркліївського козацького полку. Зворушливо відбулася і посвята в козачата наймолодших учасників дійства.

Про це повідомляла районна газета «Світлий шлях» від 18 жовтня 2006 року.

Слайд №11

Пройде зовсім небагато часу,подорослішають хлопчики нашого класу. І я вірю, я знаю, що кращі з кращих із вас прийдуть на заміну сивочолим козакам Іркліївського козацького полку, будуть з честю носити це горде звання – козак.

2. Якими повинні бути козачата, щоб вирости справжніми козаками?

( Читання девізів козачат)

«Жваві»

Козачата – хлопці браві,

У розвагах дуже жваві!

 

«Кмітливі»

Ми зумієм без вагання

Виконати будь – яке завдання!

 

«Жартівливі»

Дайте нам побільше каші –

Перемоги будуть наші!

«Дужі»

Ми зі спортом дружимо –

Виростаєм дужими!

3. Слово майбутніх козаків

Сьогодні свято всіх зустріне,

Сьогодні все козацтво тут.

І в цьому залі радість лине –

Козацькі ігри всіх нас ждуть!

Що говорить вам – “козак”

– Це крилате горде слово?

Чом завжди буває так,

Що світлішає від нього?

Козаки – це вільні люди!

Козаки – безстрашні люди!

Козаки – борці за волю!

За народу щасну долю!

Козак – чесна, смілива людина,

Найдорожча йому – Батьківщина!

Козак – слабкому захисник,

Цінити побратимство звик!

Козак усім народам друг,

І лицарський у нього дух!

Козак – герой народу України.

Козакувати – справа не проста.

Коли державу відбудуєм,

Красою слава запалає золота!

 Четверта сторінка. «Козацькі забави»

А що, козаки!

Дайте слово сказать!

Чи не час до коша

Козачаток приймать?

Отримавши на раді згоду,

Дітей козацького народу

У наше коло викликаю,

Їх перевірити бажаю.

Рада дуже справедлива в нас

І визначить найкращих із вас!

1. Конкурс «Одягнись, козаче!»

По команді ведучого учасники конкурсу одягаються в національний український одяг.

(Враховується швидкість та естетичний вигляд учасників.)

2. Конкурс «Де ж мої чоботи?»

На столі стоять перевернуті ніжками догори табуретки. Учасники конкурсу із зав’язаними очима повинні відшукати пару і одягнути їх на ніжки табуреток.

( Враховується швидкість і правильність ( серед чоловічих чобіт ведучий непомітно кладе 1 – 2 пари жіночих чобіток.)

3. «Дужа рука» (змагання із переважування руки).

4. Конкурс «Веселий окомір» або «Скільки картоплин помістилось у горщику?».

5. Конкурс «Вправна голка».

– Козаки довго не бували вдома. Отож кожен умів робити усе те, що і жінки. Уміли і їсти зварити, і одяг полатати. А давайте ми перевіримо, як наші майбутні козаки уміють ґудзики пришивати.

6. Конкурс «Розвідники».

Команда гравців одягають жіночий одяг. Хто швидко і правильно одягнеться, той і переможе.

Ведучий.

Ці змагання – річ почесна –

Рада оцінила чесно.

Бачать всі присутні в залі,

Хто набрав найбільше балів.

Привітаймо переможців,

Славних наших запорожців.

(Підведення підсумків, вручення нагород)

 П’ята сторінка. «Каша – то матір наша»

– Добрий козак починає свій день з козацької їжі.

Велику роль у харчуванні козаків відігравали каші. Їли їх і на обід, і на вечерю. Каші готували з ячменю, гречки, пшона, вівса. Вони були круті й рідкі. Круту кашу заправляли смальцем, олією, маслом, молоком, запивали кисляком. А хто знає, яка найулюбленіша каша козаків?

– Юля разом із мамою приготували нам смачну козацьку кашу і хочуть пригостити нею всіх нас, але спершу Юля поділиться рецептом її приготування (Розповідь дівчинки)

Козацька каша

У киплячу підсолену воду кидаємо шматочки м’яса і дрібно порізану картоплю. Хай усе покипить хвилин 45. Потім додаємо промите пшоно. Нехай помаленьку кипить. Як пшоно буде майже готове (пробуємо), додамо сіль по смаку, масло, зелень кропу, 2 – 3 сирі яйця. Засмажуємо салом із цибулею. Перемішуємо.

Бажано, щоб каша трохи постояла (умліла).

Приємного апетиту!

(діти смакують кашею)

  Підсумок

– Ось і перегорнули ми останню сторінку книги – подорожі у країну мужніх і гордих людей – козаків. На закінчення я вам хочу побажати рости здоровими, загартовувати тіло і душу, щоб бути готовими до різноманітних життєвих випробувань. Любіть Україну, вивчайте її історію та примножуйте її славу.

Хай, добрі люди,

Вам щастя буде!

Хай буде доля

На всі роздолля!

І до того літ премного

На любов і згоду.

Хай не буде переводу

Козацькому роду!