Тести від «На Урок»: Організація дистанційної роботи під час карантину

Кожне дерево з плоду свого пізнається

Про матеріал

Кожне дерево з плоду свого пізнається

Мета: Розкрити роль і переваги родинного виховання дітей-підлітків, звернути увагу на особистий приклад батьків у формуванні життєвих цінностей учнів, виховувати глибокі почуття любові до батьків, налагоджувати тісний зв'язок сім'ї та школи.


Перегляд файлу

          Кожне дерево з плоду свого пізнається

Мета: Розкрити роль і переваги родинного виховання дітей-підлітків, звернути увагу на особистий приклад батьків у формуванні життєвих цінностей учнів, виховувати глибокі почуття любові до батьків, налагоджувати тісний зв’язок сім’ї та школи.


 

На сцені прикрашений рушниками централь­ний плакат зі словами:

         В щасливі і сумні години,

 Куди б нам не стелився шлях,

Не згасне вогнище родинне

В людських запалених серцях.

                               Д. Білоус

 

 Символічне дерево, на якому висять червоні, зелені яблука. На них написані відповідно пози­тивні та негативні риси, які батьки виховують у своїх дітей. На магнітній дошці - плакат, на яко­му зашифровано вислів із Біблії: «Кожне дерево з плоду свого пізнається».

 

Учень. Сьогодні у цій залі свято,

       Ми дуже раді вас вітати!

      І, сподіваємось, що кожен

       Для себе щось узяти зможе.

      Хтось добрий настрій запозичить,

      Бо посмішка усім нам личить.

      Хтось – слову доброму зрадіє,

      Бо про добро усі ми мрієм.

 

Учень Та починати вже нам час,

      Сюди ми запросили вас,

     Аби всім разом у дружнім колі,

             В домівці нашій – рідній школі –

             Сердечно й щиро привітати

             З сьогоднішнім родинним святом!

 

Вчитель.

Батьки і діти. Діти і батьки.

Нерозділиме і одвічне коло.

Ми засіваємо житейське поле.

І не на день минущий - на віки.

 

У народі кажуть, що гарна та сім'я, де вироста­ють гарні діти. І це справедливо, бо врешті-решт долю дітей визначають не слова та мрії, а загальний мікроклімат у сім'ї. Сім'я, де батьки живуть не заради дітей або заради себе, а живуть усі разом цілеспрямованим, радісним життям маленького колективу, де всі люблять один одного, де панує атмосфера взаємодопомоги, тепла, турботи, там ростуть щасливі діти. А які батьки не хочуть ба­чити своїх дітей щасливими? Який учитель не хо­че бачити щасливі очі своїх вихованців? А чи зна­ють батьки, з якого коріння росте щастя їхньої дитини?

 

Школа, звичайно, відіграє не останню роль у вихованні дітей, але, погодьтеся, вона переважно переконує, спонукає, повчає, а сім'я - це прак­тична школа духовності, адже всім відомо, що «Кожне дерево з плоду свого пізнається».

 

Давайте ж сьогодні разом поміркуємо, які пло­ди дає дерево сім'ї, з якого коріння живиться сімейне дерево проблем, які якості виховує в дітях. З поміж багатьох обов’язків родини найголовнішим завжди вважалося виховання дітей. Адже всі ми знаємо, що дії батьків для дитини – основний взірець для наслідування. Ваша поведінка – це завжди приклад для ваших дітей. « Бо три нещастя є в людини: смерть, старість і погані діти , - говорить народна мудрість.Старість невідворотна, смерть – невблаганна, а від поганих дітей дім можна вберегти, як від вогню.» Обов’язок батьків – виховати дитину так,щоб ніхто не сказав пронеї поганого слова. Адже діти – це і є честь сім’ї,  гордість батьків, слава роду.

 

 

 Учень.  Родина, рід... Які слова святі!

Вони потрібні кожному в житті.

Бо всі ми з вами гілочки на дереві,

Що вже стоять віки.

Це дерево — наш славний родовід

Це батько, мати, прадід твій і дід.

 

Учень.   Із найщиріших слів любові, поваги і подяки сплітаймо щодня віночки Добра у своїх душах і даруймо єдиним і неповторним найдорожчим людям — мамі, татові, братику, сестричці і всім, хто поруч.

Батько і мати — два сонця гарячих,

Що нам дарують любов і тепло.

 Батько і мати — у колі дитячім

Треба, щоб кривди між вас не було.

 

Вчитель.     «Якщо в сім'ї лад — не потрібен скарб» — це відчуває кожен вчитель, кожен вихова­тель на «своїх» учнях     ваших,  шановні батьки, дітях. Це ми з вами покликані долею бути разом, щоб сіяти в юних душах «розум­не, добре, вічне»... А це значить, що діти, батьки і вчителі — це єдина команда, єдина сім'я, ланки єдиного ланцюжка, який нази­вають Родиною. І якщо вона буде дружною  виграють всі.

 

Учень. Вы знаете, какие иногда трения возникают между учителями и родителями?

 

 — Дорогие товарищи родители. Мы пригласили вас сегодня затем, чтобы сообщить о новых безобразиях, учиненных вашими детьми.

 — Дорогие товарищи учителя, наши дома стоят рядом с вашей школой, и мы своими глазами видим, что позволяют себе ваши ученики.

 — Ваши дети.

 — Ваши ученики.

 — Интересно, а кто это приносит из дома лягушек и заставляет их квакать на уроках?

 — А кто заставляет детей пилить дома ножки стульев, якобы выполняя домашнее задание по труду?

 — А что делать, если все домашние задания вы выполняете за своих детей?

 — Задаете дурацкие задания и хотите, чтобы дети от этого умнели!

— А вы видели, что ваши дети сделали со стенками школы.

 — Правильно, а кто их писать-то научил.

 — Так вот не мешало помощь школе оказать в благоустройстве территории.

 — Правильно, правильно, а то приезжаешь за ребенком машину поставить негде, что за дела? Давно пора стоянку организовать.

 — Вот и сделайте, ваши дети.

 — Нет уж, ваши ученики...

 — Ваши дети.

 — Ваши ученики...

 — Стоп, стоп, стоп - ничья. Но какие бы, споры не возникали, наши классные руководители всегда находят общий язык с родителями

 

 

Вчитель.     Кожна школа має свої традиції. Ми започат­куємо сьогодні свої.

Нехай же символом єднання сім'ї і школи будуть оці свічі, які зараз запалять від вчителів

 

  • наша шкільна мама-берегиня
  • від матерів
  •  від дітей

 

(На високому підсвічнику, який за формою своєю символізує жіноче начало, запалюються одна за одною три свічки.)

 

Учень. Запалімо свічечки, нехай палають.

    Хай вогонь святий єднає нас.

    Хай в Любові душі розквітають

   Дивним цвітом нині й повсякчас.

 

Вчитель:  Сподіваюся, що в нашій шкільній родині завжди пануватимуть

                 щирість і взаєморозуміння, а у великій всенародній родині – мир.

 

Пісня «Родина»

 

Учень.  Материнство. Святе і прекрасне, оспі­ване поетами, увінчане художниками, увічнене в легендах.  Послухайте  таку легенду.

 

     Учень.  Одного разу, на якомусь святі

Жінки засперечалися завзято,

Доводячи одна одній,

Що хисту в любій справі — більше саме в ній.

Одна з жінок яскравим килимом пишалась,

І фарби й візерунки були на нім такі яскраві,

Від захвату всі розуму лишились,

І майстриня друга — привела усіх до тями, —

Нечуваного смаку пи­рогами,

Хто скуштував їх — в захваті вигукував лиш: «Мамо!

А третя — дивна жіноч­ка була:

Бо привела на спір якесь дитя.

        Всіх здивувала справа ця.

До жінки з кпинами:

Навіщо ж сперечалась,

Коли нічого не зробила?..

На це вона відповіла, —

«Я сина народила».

А син її в сопілочку заграв

Талантом всіх так зчарував,

Що і на килимі ожили квіти.

Усмішками розквітли і дорослі, й діти.

А пташкам так сподобавсь цей музика,

Що не схотіли в вирій відлетіти.

І то не дивно, бо саме сонце

так розпосміхалось,

 Що від зими і сліду не зосталось.

Оце так хист, оце так справа,

У захваті присутні всі сказали.

Що за хлопчина? Де навчався

Так майстерно грати?

То син, його талант — то витвір мій.

        Я — його Мати.

 

Учень.   Отшумит и умчится любая беда,

         Как весенний порою грохочущий гром,

         Если с вами она, если рядом всегда

        Человек, на котором держится дом.

        Может быть 33 ей или 73 -

        Сколько б ни было ей, возраст тут ни при чем.

        В беспокойстве, в делах от зари до зари,

       Человек на котором держится дом.

       Муж ее - генерал, космонавт иль поэт

       Может быть он министром, шахтером, врачом.

       Всех главнее она, в том сомнения нет

       Человек, на котором держится дом.

      Очень редко, но все же бывает больна.

        И тогда все вокруг кувырком, кверху дном,

        Потому что она, потому что она

       Человек, на котором держится дом.

       Нас куда -то уносит стремительный век,

       В суете мы порой забываем о том,

      Что она не фундамент, она человек,

      Человек, на котором держится дом.

      На ее доброту отвечайте добром!

      Пусть всегда ощущает любовь и тепло,

      Человек, на котором держится дом

 

 Вчитель: А зараз послухайте, будь ласка, азбуку для батьків, яка  можливо підкаже вам, шановні батьки,  деякі секрети виховання. І якщо ви будете їх виконувати, ваші діти не будуть засмучувати вас своєю поведінкою.  ( Учні по-черзі розказують і прикріпляють листи на дошці)

 

А — азбуку виховання повинні знати всі батьки.

 

Б — будьте при дітях обережними у своїх вчинках.

 

 В — вас запитують — уважно слухайте, дайте від­повідь.

 

Г — говоріть із дитиною у зрозумілій для неї формі.

 

Д — дайте можливість дитині виявити самостійність.

 

Є — єдність між педагогами і членами сім'ї — за­порука успішного виховання.

 

Ж — життя дитини повинно бути заповненим по­сильною працею, роботою.

 

З — знайте: основи виховання закладаються з ран­нього дитинства.

 

І — ігри для дитини — запорука здорового фізич­ного розвитку.

 

К — корисно знати — любов до дитини має бути поміркованою.

 

Л — любов до землі, рідного краю виховуйте з ди­тинства.

 

М — мама і мир — найдорожче для дітей.

 

Н — ніколи не говоріть дітям неправду.

 

О — одяг дітей має бути охайним.

 

П — прагніть бути з дітьми завжди справедливими.

 

 Р — розмовляйте з дітьми частіше, співайте разом.

 

С — стежте за своєю поведінкою, бо діти насліду­ють вас.

 

Т — трудитися дітей навчайте з раннього віку.

 

У — успіх у вихованні залежить від здорової ат­мосфери в сім'ї.

 

Ф — фізкультура для дитини повинна стати улюб­леним уроком.

 

X — хай завжди дитина відчуває інтерес до себе.

 

Ц — цілеспрямованість у вихованні допоможе до­сягти значних успіхів.

 

Ч — частіше бувайте з дитиною на природі.

 

Ш — шум — ворог здоров'я дитини.

 

Щ — щастя і радість дітей — у ваших руках.

 

Я — якщо хочете, щоб ваша дитина була ввічливою, справедливою, чесною, ставилась до всіх із любов'ю, самі намагайтеся дотримуватись усіх цих порад. І тоді ваша сім’я ніколи не стане схожою на ось таку:

 

Сценка

  З.  Ой Вань, опять идем к директору,

Ну нет терпенья у меня!

Что делать с Петькой? Хулиганит…

В.   Сегодня дам ему ремня!

З.  Ну ты подумай - курит «Кэмел»

     И украинский прогулял!

    Он стал совсем невиносимый!

     Ты б ,Вань , на сына повлиял!

 

В. Послушай, Зин, отстань , ей-Богу!

     Ну че прилипла как смола?

     На то есть в школе педагоги ,

     Воспитывать – то их дела!

 

З.  Вот у соседей дочка Оля –

     На скрипке вечером скрипит!

     Да и сынок хороший Коля,

     Все на компьютере стучит.

     А наш балбес только и знает –

     На мотоцикле все гоняет…

В. Ай, Зин, отстань!

З. Ну че – „Отстань“?

    Ну как тебе не стыдно, Вань!

    Вот у директора за сына

    Придется вместе  нам краснеть…

 

В. Ты б меньше бегала к подругам,

    Могла б за сыном посмотреть.

    А то полдня ресницы мажешь

     И спишь всегда до часу дня,

     И сыну ничего не скажешь,

     Гляди – дождешься у меня!

З.  А сам-то, сам : с утра до ночи

    С друзьями лупишь в домино!

    На сына и глядеть не хочешь,

    Тебе, я вижу, всеравно!

    И не нужна тебе семья

    Тебе важней всего – друзья!

     Собрал вокруг себя всю рвань,

    Твои друзья такая дрянь.

В.  Ой, Зин, не трогай ты друзей,

      А посмотри на их детей.

      Во как шпарят по-английски

      И компьютер изучают.

      А наш Петька в седьмом классе

      А и Б не различает!

     Поняла! Вот так-то, Зин!

З.  Ой, Вань, ведь он у нас оди-и-ин!

      Поговорил бы ты сним, Вань…

В. Ай, Зин, отстань!

З. Ну че отстань!

  Ну че отстань!

Всю жизнь отстань, обидно, Вань.


Вчитель. Які ви щасливі, що у вас є ваші любі до­рогі батьки — тато і мама. Мама — то ніжність, лас­ка, тепло, а батько — то впевненість, мужність, сміливість. Якщо в сім'ї — син, то він горнеться до батька, а донька — до матері. Та до кого б ви не гор­нулися, вам потрібні і мама, і тато. Якщо в сім'ї немає одного із них, — тоді ми, як птах без крил, як пісня  без слів, як соловей без пісні, як квіти без сонця.

 

 Учень.  Батьки завжди виховували дітей своїм прикладом.  Існує така легенда. Колись давно запитали у бать­ка багатодітної сім'ї, як він так гарно зумів виховати аж дванадцять своїх дітей. «А я ніяк їх не виховував, я робив, а вони — біля мене, я жив, а вони — біля мене».

Значить, змалку для дітей ідеалом ставала сім'я, батьки. Для вас, дорогі батьки гості, звучить  пісня « Сіяв батько жито».

 

Учень.    Традиційна українська сім'я була великою: під од­ним дахом жило декілька сімей, декілька поколінь.

У традиційній українській родині чоловік, госпо­дар був головою дому, особою, що несла юридичну відповідальність за виконання сім'єю її обов'язків пе­ред державою. Батько повинен був уміти робити все і вчити синів. Батько виконував і роль священика, виконуючи всі необхідні ритуали. Йому, годувальни­ку, належала найперша й найсмачніша ложка страви у домі. Батько був і суддею в жіночих конфліктах. І, звичайно, кожна жінка мріяла мати чоловіка розум­ного працьовитого, рішучого, а, головне, — непиту­щого.

Батько піклується не лише про себе, а й про всю сім'ю: щоб жили ви в достатку, не відчували ні в чо­му нужди, щоб у хаті було тепло і на подвір'ї все до ладу, і щоб землю обробити та ще й копієчку заро­бити. Татова любов до вас стримана. Дитину треба любити так, щоб вона про це не знала.

 Та  увесь дім тримається на жінці. А щоб в домі був лад, господиня повинна вміти і знати: пекти хліб, варити їсти, шити, вишивати, в'язати, мастити хату, співати, поїти і доглядати худобу, а також ще й на роботу ходити. Від поведінки жінки залежить все в сім’ї. Це добре видно на прикладі « Кайдашевої сім’ї».

 

Сценка „ Кайдашева сім’я “

 

Вчитель.    Рідна оселя, рідна сім'я. Тато, мама, бабуся, дід, брат, сестра це ваша сім'я. Нехай не ображають­ся ваші тата, дідусі, бабусі, бо найдорожчою для вас людиною є мама. Вона дала вам життя. Діти, кажіть своїм мамам добрі слова щодня, щогодини, бо хто ж захищає вас від усіх бід. Для вас , дорогі мами і шановні гості, звучить пісня про маму.

 

Учень.      Немає нічого більшого, як любов материнська. Про це розповість «Легенда про матір».

Колись дуже давно на узбережжі Чорного моря жили люди. Вони орали землю, випасали худобу, ри­балили.

Восени, коли закінчувалися польові роботи, лю­ди виходили на берег моря і влаштовували великі свята, ігри, які закінчувались пусканням стріл щастя. Дивитись на ці ігри виходив з морських глибин цар морів та океанів Нептун. Це був надз­вичайно страшний і сердитий володар морської стихії.

 

 Хоч як люди похваляються своєю силою, а ме­не бояться. Ніхто з них не насмілився пускати стріли у бік моїх володінь, говорив він, сміючись.

Одного разу вийшли до вогнища юнаки і, повер­нувшись у бік моря, всі, як один, пустили туди стріли.

Розгнівався Нептун.

 Я всіх вас поховаю у безоднях морських! за­ревів він.

 

Жінки, дивлячись на своїх синів, замислилися. Цар морський і справді може поховати їхніх дітей у морі. А жінки були тут сильні, вродливі і ніколи не старіли. Думали, думали жінки і вирішили віддати свою силу синам. Юнаки, взявши материнську силу, підійшли до самого берега моря. Щоб не підпустити їх до води, Нептун кинув величезний вал, але юнаки вистояли. А матері після цього стали слабкими. Ти бачив коли-небудь слабких жінок? Якщо зустрінеш, то не насміхайся: всю силу вони віддали таким самим дітям, як ти.

 

Коли Нептун побачив, що юнаки витримали на­тиск великого валу, він люто вигукнув жінкам:

 Хай ваші сини вистояли проти мене на березі, але в морі я порву їм руки!

Жінки знову зажурилися. Раптом на поверхню во­ди вийшли дочки морського царя. Вони, як і їхній батько, були некрасиві, а тому й сказали:

 Жінки, віддайте нам свою красу, за це ми дістанемо з морського дна трави, зів'ємо з неї жили для ваших синів. Тоді руки їх стануть такими, як у нашого батька.

Жінки погодились і віддали дочкам морського ца­ря свою красу.

Якщо ти побачиш будь-де некрасиву жінку, не відвертайся від неї. Знай, що вона принесла в жерт­ву свою красу заради дітей.

 

Коли цар Нептун дізнався про вчинок дочок, то страшенно розгнівався, викинув їх із моря і перетво­рив на чайок. Ти чув, як плачуть чайки над морем? Це вони просяться додому, але жорстокий батько не пускає їх. А моряки завжди дивляться на чайок і на­дивитися не можуть, тому що чайки носять красу їхніх матерів. Нарешті юнаки, відчувши міць у руках і силу в плечах, вийшли в море. Вийшли вони й зник­ли. Чекають, чекають матері не повертаються си­ни. З'явився знову перед жінками Нептун і голосно-голосно зареготав:

 Не діждатися вам тепер синів! Вони заблукали! Вони забули, що на морі немає доріг!

 

Тоді жінки вигукнули:

 Хай буде в наших очах менше світла, але хай над землею ще ясніше світять зірки, щоб сини знайшли по них дорогу додому!

Тільки сказали це і у небі ясно-ясно заблищали зірки...

 

Учень:    Ось така сила материнської любові. Ось чому моряки сильні і непереможні. Матері віддали їм все найкраще, що мали. Пам'ятайте цю легенду, адже в ній сказано так багато.

 

 ( Вручення квітів)

 

Вчитель: До слова запрошуємо маму Галину Володимирівну.

 

Виступ матерів

Діти! Бог подарував нам велике щастя на землі материнство! Ви не уявляєте, які ми, матері, щасливі від того, що маємо вас.

Сьогодні я говорю від усіх матерів нашого класу, від матерів усієї землі. Ми, матері, хоче­мо, щоб ви виросли хорошими людьми: добри­ми, чесними, чуйними, бо ви сенс нашого життя, мета нашого життя, ви наша радість і наша надія...

 

Як дітей колишеш ти недремно,

То не раз змахнеш краплини поту.

Що ж прислів 'я мовить недаремно:

«Хто не мав дітей не мав клопоту».

А зростуть то скільки дум у неньки

І тривог за їхнє кожне діло,

Голова боліла від маленьких

Від дорослих серце заболіло.

Але що ті клопоти, тривоги,

Бо хіба із щастям їх зрівняти,

Як дитя, зіп 'явшися на ноги,

Перший крок ступає по кімнаті.

Як почуєш ти уперше «мамо»,

Як до школи поведеш за руку,

Як уже й одержиш телеграму:

«Мамочко, вітаю із онуком!»

Добре ж як себе впізнать в дитині,

        Знать: вона тобі продовжить роки.

Добре дати світові людину,

І людині дати світ широкий, 

Дарувати їй цвітіння рясту,

Сині гори, неспокійні ріки...

Хто не мав дітей не звідав щастя,

   Долею обкрадений навіки.

 

Учень. Кожна мати, кожний батько, вчать свою дитину любити рідний край, бути роботящими, чесними, вчать любити рідних і близьких людей, бути корисними для свого народу .Кожну краплинку свого  серця віддають нам, своїм дітям.

   Тож не скупіться на теплі слова,

   Бо у світі так мало тепла.

   Коли зміцніють крила, щоб літати,

   Не забувай про рідних маму й тата,

   Та встигни добре слово їм сказати,

   Допоки ще живеш у рідній хаті.

 

 Учень . Щире спа­сибі вам, дорогі наші батьки, за те, що ви у нас є, що ви такі хороші.  Ми сьогодні  обіцяємо вам бути хорошими дітьми, жити на світі так, щоб вам  ніколи не було за нас соромно.

 

Вчитель: До слова запрошуємо маму Тетяну Миколаївну.

 

Виступ мами

 

 

Ти добре, сину, проживеш,

Як знатимеш, куди ідеш.

І як зумієш там, де став,

Стояти так, щоб не упав.

 

Ти добре, синку, проживеш,

Коли нікого не пригнеш.

І пройдеш так житейську путь,

Щоб ані бить, ні битим буть.

 

Ти добре, синку, проживеш,

Як сироті сльозу утреш,

Слабких від сильних захистиш,

Живих із духом підкріпиш.

 

Ти чесно, синку, проживеш,

Коли з неправдою порвеш.

Бо правдою ти пройдеш світ -

Це мій святий тобі завіт.

 

Учень.   Ніхто не любить так, як батьки. Ніхто так не молиться за дітей, як ненька. Не дарма сказано: «Материна молитва зо дна моря витягає». Отже, любити батьків і шанувати їх не тільки не тяжко, а  й дуже приємно.

А непошана до батьків дуже тяжить на душі, бо то тяжкий гріх. Хто не любить і не шанує своїх батьків, а навпаки, зневажає та кривдить, той не буде мати благословення у своєму житті.

 

Учень.  Як же шанувати батьків? Ось кілька порад. Запам’ятайте їх і завжди виконуйте.

( Листи прикріпити на дошці)

 

1.Любити  батьків , як себе. Поводитися з ними з пошаною, з любов'ю та

    повагою. Слухати їхні настанови та поради.

 

2.Коритися батькам не за страх, а за совість.

 

3.Оберігати їхню честь і поводити себе так, щоб не засмучувати їх та не 

   осоромлювати їх перед людьми.

 

4.Обов’язок дітей – платити батькам за їх піклування любов’ю і відданістю

 

5.Оберігаючи їхнє здоров'я, допомагати їм у праці й у всьому, а на старості

   полегшувати їхні немочі, годувати та давати притулок, не залишати самотніми.

 

6.Поховати їх з належною честю та пошаною. Забута могила батьків – твоя 

   бездушність і жорстокість.

 

7.Згадувати їх з великою пошаною перед  своїми дітьми та внуками.

 

Вчитель: І нехай вічно горить вогонь єднання сім’ї і школи, хай діти шанують своїх батьків, згадуючи святі заповіді, а батьки не шкодують сил і часу для своїх дітей і тоді у кожну сім’ю ввійде мир, спокій, злагода і любов, а кожне родинне дерево зарясніє дозрілими тільки червоними яблуками  духовності.

 

( Діти підходять до дерева і знімають зелені яблука)

 

 

   Учень.   Майже три з половиною тисячі років тому на камінних таблицях, які отримав пророк Мойсей від Бога на горі Сінай, були висічені слова: «Шануй батька твого і матір твою, щоб добре тобі було та щоб довголітнім ти був на землі». Шанування батьків — один з найсвятіших обов'язків людини і несплатних боргів дітей. Батьки нас зростили, виховали, нав­чили добра, леліяли, любили. І як же не відплатити їм пошаною, любов'ю, ласкою і допомогою!

 

Учень.  Господи, нас благослови,

 Щоб не забуть: є батько й мати,

 Щоби зуміли все життя

Своїм теплом їх зігрівати.

Благослови, Господь, усіх,

Не залишай у дні прийдешні,

 Допоможи не впасти в гріх.

Складімо руки у молитві.

 

      Учень.   Великосердний Боже! Дякуємо тобі за наших батьків, за все те добре, що ти нам подав через них. Вони вихову­ють нас, навчають любити твої святі заповіді, не гріши­ти. Ми любимо їх і хочемо завжди шанувати і слухати. А ти, Господи, поможи нам у цьому твоєю ласкою. Бла­гослови їх, Господи, добром, здоров'ям, добрим і щас­ливим життям, хорони від злого, дай їм сили перемог­ти всі труднощі, діждатись потіхи від нас, своїх дітей, а по смерті прийми їх і нас до небесного царства.

 

Вчитель: Хочу побажати вам, шановні батьки і вашим дітям, бачити на сімейному дереві тільки добрі плоди. А ця пісня нехай стане добрим плодом нашої сьогоднішньої розмови.

 Пісня « Родинне вогнище»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Любити їх, як себе. Поводитися з ними  

  з    пошаною,  з   любов'ю  та   повагою.

  Слухати  їхні  настанови  та  поради.

 

 

2.Коритися батькам не за страх, а

    за совість.

 

3.Оберігати їхню честь і поводити себе

   так,  щоб  не  засмучувати  їх   та     не

   осоромлювати їх перед людьми.

 

 

4.Обов’язок дітей – платити батькам

  за їх піклування любов’ю і відданістю.

 

5.Оберігаючи їхнє здоров'я, допомагати

   їм у  праці й у всьому, а на старості 

   полегшувати їхні немочі, годувати та

  давати притулок, не залишати  

  самотніми.

 

6.Поховати їх з належною честю та пошаною. Забута могила батьків – твоя бездушність і жорстокість.

 

7.Згадувати їх з великою пошаною перед
своїми дітьми та внуками.

 

 

 

 


 

1

 

docx
Додано
19 грудня 2018
Переглядів
321
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку