Мета: Учні мають навчитися:визначати особливості цивілізацій середньовічного Сходу – китайської, індійської, японської;витлумачувати і доречно використовувати поняття і терміни: Індуїзм, султан, касти, варни;характеризувати розвиток країн, виділяти подібні елементи;позначати на карті території країн.
Особливості східного суспільства На відміну від Європи, у таких країнах Сходу, як Індія, Китай та Японія не можна чітко прослідкувати епоху середніх віків. Коли в Європі відбувалися політичні, соціальні, культурні зміни, пов’язані з падінням Західної Римської імперії та становленням феодалізму, азійські країни розвивалися за власними законами, які сформувались у попередні століття. У всіх державах Сходу суспільство було організоване приблизно однаково: його основу становили громади селян, які сплачували центральній владі визначений податок, але в усьому іншому жили за власними законами. Вони забезпечували стабільність суспільства. Той, хто порушував правила життя в громаді, міг бути покараним. Найгіршим покаранням було вигнання з громади. Держава, крім збору податків, могла залучати селян до масштабних проектів: будівництва каналів, доріг, храмів тощо. Представниками держави на місцях були чиновники. Вони жили з того, що забирали собі частину із зібраних для держави податків. Чим вищою була посада чиновника, тим більші прибутки він мав.
Яким було китайське суспільство в Середні віки Найвища влада в Китаї належала «Сину Неба» — імператорові. Території, на які розповсюджувалися його повноваження, називали «Піднебесною імперією». Розпорядження імператора мали силу законів. Він карав і милував на свій розсуд. Китайські правителі опиралися на численних чиновників. Чиновниками ставали тільки ті, хто склав непрості іспити, де на одне місце було понад сто претендентів. Така система іспитів давала змогу залучати на службу й талановитих простих людей.
Китайці першими винайшли книгодрукування, що дало змогу ознайомити інші країни Сходу з досягненнями китайських учених. Вони винайшли порох і вогнепальну зброю, паперові гроші та морський компас. У XV ст. китайський флот здійснив плавання до східного узбережжя Африки. Китайські астрономи створили точний календар, у якому тривалість року лише на 27 секунд не збігалася зі справжньою величиною. Особливо славилася китайська порцеляна. Китайці ретельно оберігали секрети виробництва порцеляни, тому в Європі її навчилися виготовляти лише у XVIII ст.книгодрукуваннявинайдення пороху
Яким було індійське суспільство в Середні віки Ще зі стародавніх часів індійське суспільство поділялося на чотири великі групи — варни. Їх було чотири: брахмани (жерці), кшатрії (воїни), вайшії (землероби), шудри (слуги). У період, що відповідає європейському Середньовіччю, у межах варн сформувалися численні малі професійні групи. Європейці назвали їх кастами. Так, наприклад, серед брахманів виділилися аптекарі, лікарі, учителі тощо. Серед кшатріїв — воїни, чиновники тощо. Кожна каста мала свої особливі знаки, ритуали, прикраси, правила поведінки. Касти — закриті групи людей в Індії, які займалися певним видом діяльності, професією та посідали відповідне місце в суспільстві.
У ранньому Середньовіччі в Індії не будо єдиної держави, і вона переживала період політичної децентралізації (дроблення). Цим скористалися арабські завойовники, які почали поступово захоплювати індійські території. На початку XIII ст. з володінь мусульман на півночі Індії утворилася незалежна ісламська держава зі столицею в місті Делі — Делійський султанат. Так в Індії почав поширюватися іслам, але зберігалися і традиційні для неї індуїзм та буддизм.Індуїзм — одна з найдавніших релігій світу. Найважливішими з багатьох богів індуїзму є Брахма, Шива, Вішну. Святі твори — Веди, Махабхарата та Рамаяна. буддизміндуїзм. Буддизм — релігійно-філософське вчення про духовне пробудження, яке виникло близько VI століття до н. е. в Стародавній Індії.
Індія зробила великий внесок у розвиток середньовічної культури. Уже з перших століть нашої ери в Індії користувалися десятковою системою числення — індійськими цифрами, що зараз відомі як арабські. Математики вміли виконувати дії з дробами, обчислювати площі фігур та об'єми тіл, із високою точністю визначили число π (пі). У багатьох містах Індії в Середні віки існували обсерваторії. У книжках з медицини детально описувалися будова тіла людини та її внутрішні органи. Лікарі вміли робити складні операції, використовуючи близько двохсот хірургічних інструментів і засоби знеболювання. Щоб розпізнати хворобу, визначали температуру тіла, вимірювали пульс хворого, оглядали колір шкіри та язика. Як ліки використовували настої, відвари та мазі.
Як розвивалась Японія в епоху Середніх віків. Японська цивілізація молодша за Китайську та Індійську. У VI-VII ст. японці перейняли з Китаю систему управління державою, складовими якої були: Верховний правитель — імператор;Розгалужений чиновницький апарат;Державна власність на землю. Селяни орендували її у держави, за що сплачували податки, а також були зобов’язані брати участь у громадських роботах;Загальна військова повинність;Регулярні переписи населення.
Особливу роль в житті японського суспільства відігравали самураї — професійні воїни, які за військову службу отримували землю. У самураїв був неписаний закон «бусідо» («шлях воїна»). Понад життя самурай цінував відданість пану, мужність, уміння володіти собою. Майбутніх воїнів з дитинства вчили володіти зброєю, шанувати батьків і вчителів і, загартовуючи себе, проводити ночі без сну і дні без їжі. Все життя самураї удосконалювали свою військову майстерність, доводячи її до найвищого рівня. Згодом самураї утворили окремий замкнений стан.
У середньовічній Японії мирно співіснували дві релігії: синтоїзм — давня японська релігія і буддизм, храми яких зазвичай ставали центрами освіти і літописання. І до сьогодні зберігся храмовий комплекс Хорюдзі — перший буддійський монастир в Японії. Наразі це найдавніша споруда з дерева у світі. Хорюдзі — перший буддійський монастир в Японії
Традиційне японське мистецтво неможливо уявити без каліграфії — витонченого написання ієрогліфів, які, згідно з легендами, з'явилися з божественних небесних образів. Вважається, що й живопис формувався з ієрогліфів. В XI ст. виникла власна азбука — кана, що стало поштовхом для розвитку літератури. Важливою ознакою освіченої людини вважалося уміння віршувати.