КРАЄЗНАВЧА ОГЛЯДОВА ЕКСКУРСІЯ « БОРЗНА. ІСТОРІЯ ТА СУЧАСНІСТЬ»

Краєзнавча оглядова  екскурсія  « Борзна.  Історія та сучасність»

Методологічна розробка  екскурсії

Вид екскурсії: автомобільна

Тривалість екскурсії: 2 години 50  хвилин

Протяжність маршруту: 12 км

Короткий опис маршруту: в’їзд  до Борзни, вулиця Незалежності – вулиця

Б. Хмельницького –  вулиця Куліша – міська площа –  вулиця  Куліша  –   Замок –  вулиця Партизанська –  село Оленівка.

Мета: за змістом екскурсія оглядова, що поєднує в собі дві теми – історичну (ознайомлення з історичними пам’ятками міста Борзни) та рекреаційну (зони відпочинку містян);розкрити історію зародження поселення;повідомити про історичні місця населеного пункту  під час оглядової екскурсії; передає зміст легенд та оповідей про минулі події в місті;привернути  увагу до об'єктів  відпочинку містян;стимулювати спостережливість та пізнавальну активність у ході екскурсії;

Завдання: ознайомити гостей  з основними історичними місцями,пам’ятниками та зонами відпочинку жителів міста Борзни.

ПІБ укладачів: Бугай Ольга Миколаївна, Бугай Юлія Миколаївна. 

Картосхема  оглядової  екскурсії

Контрольний  текст оглядової  екскурсії

          Місто  Борзна  Чернігівської області,населення  — 9775 (на 1 січня 2020). Розташоване на берегах річки  Борзенки, за 104 км на південний  схід від Чернігова, за 12 км від залізничної станції Доч на лінії Бахмач — Гомель та за 2 км від автодороги Київ — Москва

1 зупинка.  Борзнянський державний сільськогосподарський технікум

     На рубежі століть, у 1898 році, з ініціативи земської управи Борзнянського повіту організована школа садівництва, городництва та бджільництва другого розряду (сьогодні, це – Борзнянський сільськогосподарський технікум). Навчальний заклад розпочав діяльність на території  саду. В одній із будівель, де сьогодні розміщені квартири викладачів, до революції була земська бібліотека та  каса дрібного кредиту. У 1913 році на території школи побудували   телефонну станцію, де нині – історичний музей. За 12 років школу садівництва закінчило 70 чоловік, з яких лише 15 залишилось у Борзнянському повіті.

         У 1910 році за розпорядженням департаменту землеробства школу перейменували в училище.  Із 1917 по 1920 роки навчальний заклад  отримав статус технікуму, який мав на той час два факультети: плодівництва й городництва. 1964 року технікум об’єднали з Великозагорівським радгоспом, утворивши Великозагорівський радгосп-технікум. 1972 року до нього приєднали ще й Сокиринський сількогосподарський радгосп-технікум Срібнянського району. У грудні 1980 року Великозагорівський радгосп-технікум перейменували в Борзнянський.

      Відомі випускники технікуму – письменник Олекса  Десняк, генерал

М. Кирпонос, І. Харевич, Б. Ігнатко, С. Корпан, В. Браженко, Ф. Падун,

М. Яковенко, С. Покидько. Сьогодні технікум готує близько 200 фахівців щороку.   Багатьом відомі імена доктора біологічних наук І. Голубинського, доктора сільськогосподарських наук П.Поповича, народного депутата України 

І. Плюща.

2 зупинка. Гімназія імені Пантелеймона Куліша.

          У   1912 році побудована двоповерхова споруда, у якій розмістилася чоловіча гімназія. Цікава  історія  будівлі.  Відомо, що приміщення  здали в експлуатацію у 1912 році. Старожили  міста  згадують, що  будинок  спочатку зводили  для  залізничного  вокзалу, адже  залізниця  повинна  булла  проходити  якраз  через Борзну. Але знаменитий  пасічник  Петро Прокопович написав «прошеніє» ,  щоб   перенесли залізницю  вбік і навіть  власним коштом оплатив новий проект. Колію перенесли, але перший поверх майбутньої  станції  вже  встигли  побудувати. Тоді  міська управа вирішила   своїм коштом за проектом архітектора Білозерського Петра Івановича закінчити будівництво й відкрити  чоловічу  гімназію.   До 1914 року в гімназії  працювали  лише  молодші класи, На той час у закладі навчалося 190 учнів,  це діти багатіїв, оскільки плата за навчання становила 150 крб на рік і дуже дорого коштувала обов'язкова форма. Учителем малювання в закладі працював Григорій Лазарчук, відомий в Україні  талановитий художник.  З1917 року – це  єдина  трудова школа,  з 1924 - семирічна школа номер 2,   а з 2000-го року школа стала гімназією імені Пантелеймона Куліша.

3 зупинка. Центральна площа

         Багато хто вважає центральну площу м. Борзни найбільшою у Чернігівській області.  Вона має історичну пам'ять. Саме тут після Чорної  ради в Ніжині,  у червні 1663 року,    гетьман   Лівобережної України Іван Брюховецький  наказав стратити  своїх опонентів  - ніжинського полковника Василя Золотаренка та наказного гетьмана Якима Сомка й сімох їх найвпливовіших прибічників з козацької старшини. «18 сентября 1663г. Борзна видела печальную смерть невинных жертв злости свирепого Брюховецкого… По указу государеву, отданные на войсковый суд, по стародавнему войсковому праву и по приговору судьей, единомышленников Брюховецкого, казнены смертью в г. Борзне: Сомко, Золотаренко, полковники Переяславский – Афанасий Шуровский, Черниговский – Аникей Силич, Лубенский - Степан Шамроцкий, Павел Киндей, Анания Семёнов и Кирил Ширяй. Повествует летописец, что при этом случае палач татарин, смотря на мужественную красоту и величественный сан Сомка, долго не решался отрубить ему голову.»

       Проїзд площею заборонений. Саме тут розташовуються гастролюючі розважальні атракціони та влаштовуються концерти. Біля Будинку культури  встановлений монумент землякам, де на гранітних плитах   висічені імена усіх полеглих борзнянців, який побудований у 1975 році. На фронтах загинули 562 борзнянці. Звання Героя Радянського Союзу удостоєні 7 уроженців Борзнянщини – Ф. Горбач, П. Іллюшко,

І. Красносільський,  В. Лищенко, В. Покидько,

М. Харченко

         7 вересня 1943 року Борзна була звільнена від німецько-фашистських загарбників. Запеклі бої на західних околицях міста тривали до 12 вересня.   Під час звільнення Борзни загинуло дев'ять радянських солдатів,  які були пізніше перепоховані на центральній  площі  міста. Усього на території Борзнянщини 68 військових поховань - 42 братських і 26 одиночних могил. У них поховано 1638 чол. Біля 1000 імен невідомі. З війни не повернулося 10.348 жителів району.

19 травня 2012 року відкрито пам’ятник п’яти   уродженцям Борзнянщини, що загинули  у Афганістані. Ескіз  уродженця Борзни художника Олександра Білозора талановито втілив в камені Олег Чунту.      

     На сьогодні в центрі міста розташовані рекреаційні зони – це парк з фонтаном, кав’ярні, де туристи можуть відпочити.

4 зупинка. Замок

      Із шести церков у Борзні збереглося лише чотири. На місці нинішньої Свято- Миколаївськоїу 1775 році стояло дві дерев’яні церкви – Святителя Миколая та Введення в храм Пресвятої Богородиці. Однак, жовтнева пожежа 1757 року знищила дотла обидва храми. Того ж року на кошти майора Георгія Скерлета на місці Введенської церкви збудували церкву в ім’я його ангела – Георгія. Та її також знищив вогонь. Тоді два священики Омелян Квітницький та Семен Ковалевський з парафіянами почали будувати Свято-Миколаївську церкву. У 1769 році храм освятили.

     Уже у 17 столітті на місці сучасної церкви Різдва Христового існувала дерев’яна церква У 1784 році поряд розпочалося будівництво кам’яної церкви Різдва Христова (освятили у 1788 році). Обидві церкви постраждали від пожежі 1811 року, після якої відновили лише кам’яний храм. У 19 столітті до церкви було прибудовано два бічних вівтарі. Відтоді храмова споруда стала трипрестольною. 1905 року тут споруджено нову, нині   існуючу   Свято -Різдвяну церкву. Колись у храмі  був  прекрасний  іконостас та чудотворна ікона  ПресвятоїБогородиці. .  У радянський період храм був закритий, Фрески, іконостас та купол   був знищений, майно розграбовано. Пізніше будівлю реконструювали під приміщення заводу. Деякий час там був завод  «Квадр». Відбудовувати  церкву почали вже у незалежній Україні. А 13 січня  2002 року на куполі Свято-Різдвяної церкви встановили позолочений хрест.  За переказами, у травні 1961 року через наше місто проходила похоронна процесія з тілом Кобзаря,  яке певний час перебувало  у приміщенні Свято-Різдвяної церкви, щоб жителі Борзни попрощались з великим поетом.

      У 1847 році Т.Г. Шевченко місяць перебував у Борзні в гостях у місцевого поміщика Василя Білозерського. На жаль, не всі історичні  будівлі  вдалося  зберегти.   На місці будинку, де зупинявся Кобзар, стоїть пам’ятний знак. У щоденнику Кобзаря в 1858 році є запис про борзнянського поміщика Миколу Білозерського «цей поміщик так оголив своїх селян, що вони склали про нього пісню:

А в нашого  Білозера - сивая кобила,

  Бодай  же  його побила лихая година.

     А в нашого Білозера – червоная  хустка

             Ой, не одна в селі хата осталася – пустка».

         Напроти  храму Воскресіння Христового розміщена будівля  церковно-парафіяльної школи,  на даний час тут влаштовується  трапезна Свято-Воскресенської церкви.

      Борзна, як поселення, існувала вже в XII столітті. Про це свідчать знахідки великої кількості наконечників стріл часів Київської Русі на території сучасного Селища, поселення  якого повністю знищили монголо-татарські орди. Відроджувалася Борзна вже в Замку.

       У  цей  період  сягає  своїм  корінням  красива легенда про наявність у місті

підземного   ходу  аж   до  Батурина.   Ніхто  не   перевіряв  її  достовірність,  але відомі  неодноразові  обвали  землі  по  вулиці   Шевченка   ( колишня   назва    – Замкова).   Останні  були  у  1927  та  1951  роках.   На   місці  обвалу  1927   рокубіля  будинку  аптеки  бачили дубові  стіни,  а  при   обвалі 1951 року  –   кам´янустіну. Там знайдено кахлі з орнаментом та   рештки  глечика   вишуканої   форми. Місцеві  жителі  розповідають  про  обвали   та   підземні  ходи  в  районі   Замку,але   ці   території    знаходяться    в    приватній    власності,    а   їх господарі  непідтверджують цю версію.

        Посилаючись на документи з архіву, історик-краєзнавець Л. А. Пляшко пише:  « У 60-х роках XVIII ст. в Борзні було п'ять підземних вилазок. Одна з вилазок до р. Сули показана на плані Лубен 1769 р. Такі ж ходи-вилазки, говорить Л. А. Пляшко, були майже в кожному українському місті."

       У січні 1645 року московські чиновники зробили перший опис Борзни. Біля посаду було місто. На земляному насипі стояв дубовий «острог». Було двоє проїжджих воріт з на  вежами, де стояли залізні гармати. У місті було дві церкви. Борзна була розміщена біля київсько-московського тракту.

      На території Замку знаходиться міський пляж, де відпочивають містяни й гості міста.

5 зупинка.  Борзнянський художньо-меморіальний музей «Садиба народного художника України Олександра Саєнка»

Олександр Саєнко 

       У дитинстві Олександр Саєнко перехворів скарлатиною, що спричинило втрату слуху та мови. Захопився малюванням, навчався в Петербурзькому імператорському училищі глухонімих, закінчив Київський художній інститут. Учень видатних педагогів Василя Кричевського та Михайла Бойчука.

         Працював у галузі монументально-декоративного мистецтва в техніці інкрустації соломкою. Мистецька спадщина Олександра Саєнка нараховує понад 500 творів (декоративні панно, килими-гобелени, вибійки, кераміка, малярство, графіка), які оспівують минуле України та її сучасність.   Найвідоміші з них – «Дума про хліб», «Козак Мамай», «Святковий день».

           Помер 5 березня 1985-го в Києві, похований на Байковому кладовищі. Ім’я митця занесено до списку видатних діячів культури світу.

          У 1996-му році відкрито Борзнянський художньо-меморіальний музей «Садиба народного художника України Олександра Саєнка», який є осередком збереження, примноження та поширення історії, культури та традицій району. Щороку тут проводяться зустрічі з відомими людьми – уродженцями Борзнянщини, які проживають за межами району, області та України, а також з славними земляками, родинами, що проживають нині на території району й своєю працею та громадською діяльністю роблять помітний внесок у розвиток історії та традицій рідного краю.

6 зупинка.  Історико – меморіальний комплекс «Ганнина пустинь»

Мотронівка, Ганнина Пустинь, Кулішівка – три назви хутора, пов’язаного з ім’ям Пантелеймона Куліша (1819-1897), українського письменника, поета, фольклориста, етнографа, критика, перекладача Біблії на українську мову, автора історичного роману «Чорна Рада».

Соратником і товаришем П.Куліша була його дружина Олександра Михайлівна Білозерська, псевдонім – Ганна Барвінок (1828-1911). Її оповідання залишили вагомий слід у розвиток української культури.

     Олександра Білозерська та її майбутній чоловік П. Куліш познайомилися в маєтку Білозерських – Мотронівці. Згодом молоді люди освідчились у коханні, заручились, одружились. Боярином на їхньому весіллі був Тарас Шевченко.

         Сам господар оселився в Мотронівці через 30 років після весілля. Тут Куліш жив повноцінним життям, тут він знайшов землю, про яку мріяв  та оспівував  у своїх творах.

Хутір «Мотронівку» заснував батько Г. Барвінок, Михайло Білозерський, це була батьківщина його дружини – Мотрони Василівни (хутір названий на її честь). Чимале місце займали сад, господарський двір, пасіка.

     Будинок Білозерських, де зараз розміщений музей, дихає життям. У хаті , реконструйованій за історичними документами, відтворений інтер’єр оселі Білозерських.

        Привертає увагу кімната – вітальня із простим, покритим скатертиною столом, за яким частували гостей. У пам’ять  Т. Шевченка, який любив посидіти за ним, стіл назвали «Шевченківським». Сестри Білозерські були вмілими вишивальницями, тому в музеї представлена експозиція рушників «Рушник, що вміє розмовляти».

      Від будинку лужком збігає стежка до копанки Куліша, на березі якої стоїть альтанка, а неподалік – клуня. Біля будинку, увіковічені у бронзі, стоїть Олександра Білозерська та сидить на дерев’яному жолобі Пантелеймон Куліш.

Уся територія заповідника (9,2га) розбита доріжками, квітниками, газонами, алеями, якими в далекі Кулішівські часи ходили  Т.Шевченко, В.Забіла, І.Франко, І.Пулюй, Марко Вовчок, Опанас Маркевич, М. Костомаров. Особливе місце – поховання Пантелеймона Куліша, Ганни Барвінок та Василя Білозерського.

       Поряд розташована капличка святого Пантелеймона, споруджена в 2001 році та високий хрест, поставлений   Г. Барвінок на честь свого чоловіка П.Куліша в 1897 році, відтворений за спогадами старожилів та за історичними документами з архівів історичного музею Тарновського.

      У 2009 році до 190-річчя з дня народження Пантелеймона Куліша в Мотронівці відкрився історико-меморіальний комплекс «Ганнина пустинь» (до відкриття якого доклав зусиль інший відомий уродженець Борзни Народний депутат України I–IV скликань, Герой України Іван Степанович Плющ).   

Табель оглядової екскурсії

Висновок

         Краєзнавча оглядова екскурсія «Борзна. Історія та сучасність» збагачує слухачів яскравими візуальними враженнями. Історичне минуле, нібито наближається до свідомості, стає реальною дійсністю. Краєзнавчий підхід дозволяє вести екскурсантів від близьких  доступних фактів і явищ до глибоких висновків та узагальнень історичної науки, тобто організувати процес пізнання найбільш природним і доступним шляхом. Дуже важливо, щоб відвідувачі ще багато разів зверталися до отриманих під час екскурсії  емоцій, відтворювали у своїй уяві пережиті образи, картини.

          Екскурсія будується  на активній основі, що сприяє   її ефективному проведенню. Поєднання історичної та рекреаційної тем, сприяє розкриттю історії зародження поселення,  зацікавленості історичними  та пам’ятними місцями міста, привертає увагу до об'єктів  відпочинку містян; стимулює спостережливість та пізнавальну активність у ході екскурсії. Отримана інформація відкриває широкі можливості для самостійної діяльності, до пошуку,  дослідництва й навіть невеликого відкриття. Це породжує глибоку зацікавленість історією рідного краю, країни, викликає патріотичні почуття.

Використана література

1 Бабарицька В., Короткова А., Малиновська О. Екскурсознавство і музеєзнавство: Навчальний посібник. – К.: Альтерпрес, 2007. – 464 с.

2    Історія міст і сіл УРСР. Чернігівська область. Київ. 1972 р.

3  Літопис Українських краєзнавців, Науково-популярний журнал, Київ 1995р. №7 ст. 94., ст.2-4.

4  Москаленко М.А. На берегах Борзни-ріки. Чернігів, 1995р.

5  Русова С. Шкільні екскурсії і їх значення // Світло. – 1911. – квітень. – Кн.8. –271с.

6  Струманський В. Організація шкільного краєзнавства на засадах системності

ж.«Рідна школа» №11, 1999р.

7   Семещук В. Краєзнавчі матеріали на уроках історії та у позакласній роботі,  

ж. «Рідна школа» №10, 2001 р.

8   Січинський В. Чужинці про Україну - Київ, 1992 р.78 с.

9   Черненко О.А.  Жаринка пам’яті в руках моїх / О. А. Черненко. -  Чернігів,  Десна Поліграф, 2013. -  280 с.