Краєзнавча пошукова робота "Різнобарв’я національностей нашої країни"

 

Красноградський навчально-виховний комплекс

 (загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів – дошкільний навчальний заклад) № 2 Красноградської районної державної адміністрації Харківської області

 

 

 

 

Краєзнавча пошукова робота

 

Різнобарв’я національностей нашої країни

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2016 рік

Творче об’єднання учнів та батьків 1-А класу

Красноградського навчально-виховного комплексу №2

«Народознавчик»

Керівник  творчого об’єднання «Народознавчик

Кізіченко Наталія Володимирівна,

вчитель початкових класів Красноградського НВК №2

тел. 0506192601

 

Список учасників творчого об’єднання «Народознавчик»

учнів 1-А класу Красноградського НВК №2

 

1.Алласов Руслан Айдінович

2.Бекетова Валерія Олександрівна

3.Бортник Максим Андрійович

4.Бурлуцька Катерина Юріївна

5.Гамар Єгор Володимирович

6.Гарбузов Кіріл Олександрович

7.Головачова Поліна Віталіївна

8.Дахно  Назар Сергійович

9.Дітте Михайло Олександрівна

10.Донченко Костянтин Антонович

11.Закіпний Максим Антонович

12.Запорожець Поліна Володимирівна

13.Кізімова Валерія Олегівна

14.Ключніков Євгеній Віталійович

15.Кравцов Олександр Ігорович

16.Крятова Дар’я Сергіївна

17.Кумір Софія Олександрівна

18.Лабковська Аріна Олегівна

19.Лисенко Данііл Віталійович

20.Миколенко Вікторія Андріївна

21.Полудіна Діана Олександрівна

22.Порохня  Борис Петрович

23.Порохня Руслана Петрівна

24.Прихідько Михайло Вячеславович

25.Сябро Лев Юрійович

26.Тарабан Ілона Анатоліївна

27.Туніцька Марія Георгівна

28.Чичун Ростислав  Русланович

29.Шкуть Аліса Андріївна

 

 

 

Керівник творчого об’єднання «Народознавчик»

 

Кізіченко Наталія Володимирівна

 

«Наша істинна національність — це людство»

                                     Герберт Джордж Уелс 

Мета. Ознайомити  учнів з умовами співжиття людей різних національностей, зі звичаями, обрядами та традиціями різних народів;  з їх правилами етикету; розширювати кругозір; виховувати шанобливе ставлення до традицій різних народів.

Зміст

І. Вступ

ІІ. Народні традиції етикету

ІІІ. Звичаї та обряди різних народів

ІV. Висновок

V. Додаток

Вступ

     Першого вересня цього навчального року утворилася ще одна велика шкільна родина в нашому навчальному закладі – 1-А клас. Це двадцять дев’ять чудових малюків з гарними допитливими оченятами. Такі цікаві, такі різні. Серед учнів нашого класу є два хлопчика іншої національності: азербайджанець та вірмен. І тоді мені спало на думку дізнатися, а які ще національності є в родинах моїх учнів. Зацікавились учні, батьки і ми розпочали пошукову роботу. Працювали із захопленням, розпитували у близьких та далеких родичів і результат роботи нас вразив – чотирнадцять національностей: українці, росіяни, татари, молдовани, поляки, чехи, азербайджанці, кримські татари, болгари, румуни, євреї, вірмени, греки та білоруси. Батьки і самі не здогадувались, що мають такі корені.   Таким чином, в жилах моїх вихованців тече кров різних національностей, як же не познайомити їх з обрядами, звичаями своїх родичів! На годинах спілкування (до того ж ми працюємо за програмою «Культура добросусідства») із задоволенням знайомимось з етикетом, обрядами, національним одягом тощо. З деякою інформацією хочемо поділитися з вами і презентуємо гру-заняття «Одягни ляльку», яку виготовили власними руками (додаток).

Народні традиції етикету

«Доброго ранку!» — мовлю за звичаєм.

«Доброго ранку!» — кожному зичу я.

«Доброго дня вам!» — людям бажаю.

«Вечором добрим!» — стрічних вітаю.

І посміхаються у відповідь люди —

Добрі слова ж бо кожному любі.

                                                                В. Бірюков

        Стосунки між людьми починаються з привітань і вміння дякувати. Вітатися прийнято не тільки зі знайомими людьми, а й з тими, з ким спілкуєшся. Перші вітаються молодші зі старшими, чоловіки — з жінками. У привітанні важливі не тільки слова, а й жести, міміка, приязна усмішка. Українці, вітаючись, кладуть руку на серце або вклоняються. Деякі народи Африки вітаються носами або піднімають стиснуту в кулак руку. За давньою китайською традицією, людина повинна подивитися у вічі старшому двічі: коли вітається і коли прощається.

• Україна, Росія, Білорусь. Люди при зустрічі бажають один одному здоров’я і обмінюються дружнім рукостисканням.
• Арабські країни. При зустрічі люди схрещують руки на грудях.
• У деяких африканських племен при зустрічі прийнято плювати один на одного, причому смачніший — це для плювка ознака шанобливішого відношення, а якщо в тебе не плюнули — це ознака повної неповаги.
• У деяких індіанських племен в Америці при зустрічі треба сісти навпочіпки. Така поза вважається наймиролюбнішою.
•  Гренландія. Люди один одному говорять "Гарна погода!", навіть якщо за вікном мінус 40 градусів і дме сирий вітер.
• Деякі індіанські народи при зустрічі роззуваються.
• Зулуси (негроїдний народ в ЮАР). При зустрічі вигукують: "Я тебе бачу!".
• Ізраїль. Люди один одному говорять: "Світ вам!"
• Індія. Люди на знак вітання руки складають докупи і шанобливо притискують їх до грудей.
•  Іран. Люди один одному говорять "Будь веселим!"
•  Італія. Люди один одному говорять "Чао!".
• Китай. При зустрічі люди кланяються з витягнутими уздовж тіла руками.
•  Країни Латинської Америки. При зустрічі прийнято обніматися, навіть якщо це малознайомий або зовсім незнайомий людина.
• Лапландія (регіон у Фінляндії, Швеції і Норвегії). При зустрічі люди труться один об одного носами.
• Малайзія. Питання: "Куди ти йдеш". Відповідь: "Погуляти".
• Монголія. При зустрічі люди говорять один одному: "Чи здорова ваша худоба?".
• Німеччина. До 12 дня говорять "Добрий ранок", з 12 до 17 - "Добрий день", після 17 - "Добрий вечір".
• Представники якогось народу в Китаї при зустрічі самі собі потискають руку.
• Самоа (острівна держава в Тихому океані). При зустрічі люди обнюхують один одного.
• США. Питання: "Як справи". Відповідь: "Все відмінно!", навіть якщо далеко не все відмінно. Сказати "погано" — це верх непристойності!
• Тибет (регіон в Китаї). При зустрічі люди знімають головний убір правою рукою, а ліву руку закладають за вухо і висовують язик.
• Франція. При зустрічі і прощанні в неофіційній обстановці прийнято цілуватися, торкаючись один одного щоками по черзі і посилаючи в повітря від одного до п’яти поцілунків.
• Японія. При зустрічі люди кланяються одним з трьох видів поклонів: найнижчим, середнім з кутом в 30 градусів або легким.

 

Звичаї  і традиції різних народів

     Більшість звичаїв народилися в давнину. Їх, як коштовний скарб, батьки заповідали дітям. Від дітей звичаї переходили до внуків тощо. Деякі звичаї відмирали і забувалися. Але кращі з них, сповнені мудрістю й добротою, живуть між людей і досі. Досить згадати звичай, коли дорогих гостей ми стрічаємо хлібом-сіллю на вишиваному рушнику. Коли ж хто від’їздить в далеку дорогу, то на згадку про себе садить дерево.

      По-своєму щедро вшановують дорогого гостя жителі Середньої Азії. Вони дарують йому тюбетейку, надягають шовковий халат, садять на почесному місці й ведуть довгі статечні розмови з а духмяним чаєм.

      А от якути, коряки, ескімоси чужу, незнайому людину, яка завітала чи в непогоду прибилася до їхнього житла, ніколи ні про що не стануть розпитувати. Вони проведуть її в арангу, посадять біля вогнища і дадуть гарячого наваристого бульйону. Хазяйка ретельно обтріпає з одежі сніг і прилаштує із взуттям сушитися. Щось подібне ми бачимо і в росіян. Гостя обов’язково запросять попаритися в лазні. А вже потім ставлять перед ним самовар і частують.

       Мудрий звичай, пов’язаний із гостинністю, існує в жителів Сибіру — краю щедрого, але суворого. Майже скрізь тут дрімуча тайга. Пробираєшся день, уже й харчів не стає, ноги мліють, а хащам ні кінця, ні краю. Коли це стоїть хатка. У хатці жодної живої душі. А тим часом і сухі дровця та біля пічки, і сірники, і крупа та сіль на юшку. То в сибіряків-мисливців давнє правило — в тайгових сторожках лишати для втомленого подорожнього все необхідне.

      У кожного народу — хай би в якій стороні побував — найрадіснішою новиною є народження дитини. Прадавній звичай пов’язаний із народженням дитини у грузинів. Вони впродовж багатьох років берегли в сім’ї дитячу колиску — аквані, а потім передавали у спадок. Грузини вірили, що від того не переведеться їх рід, а зв’язок і дружба між батьками і дідами будуть у них щирі, міцні, довговічні.

 

       Хочеться згадати один звичай індонезійців. Країна Індонезія цікава тим, що розташована на кількох тисячах островів. Сім’ї в індонезійців багатодітнІ. Дорослі дуже люблять малят, дають їм повну волю, на пустощі й бешкети дивляться крізь пальці. А от коли захворіє дитина, батьки квапляться змінити їй ім’я. Індонезійці вірять, що досить позбутися нещасливого імені — й напасть обов’язково полишить маля.

      Чимало є різних звичаїв, пов’язаних із посвятою дітей в життя.

      У киргизів існує «Свято розтинання пут». Коли малюк зіп’ється на ноги, його виводять з оселі, ставлять біля порога й чорно-білою повстяною поворозкою стриножать. На протилежному боці двору шикується гурток дітей. Хто із них домчить до хлоп’яти і розріже пута — тому найщедріший гостинець.

      У країні Бірмі — «Свято обстригання волосся». Кожному синові батьки урочисто вистригають на тімені пасомко, і мама вплітає його у свою зачіску. Чим більше народжується в сім’ї дітей, то пишнішою стає мамина зачіска. Такій мамі люди виявляють велику шану.

     У жаркій далекій Африці є країна Буркуна-Фасо. Один із народів, що там проживають, зветься мосІ. У них є дивакуватий звичай. Всі мосі роблять собі на тілі різної форми порізи й насічки. Після них лишаються шрами. Скажімо, шрами, що йдуть від перенісся по правій щоці свідчать, що перед вами особа значного роду. Хрестик на лівій щоці сповіщає, що у особи є брат-близнюк.

      Безліч у кожного народу й весільних звичаїв. В Україні молодий переносить молоду через поріг своєї хати на руках. Після цього їй легко буде жити з ним увесь вік. Як розплітали молодій на весіллі косу, то садовили її на діжу. Це означало, що тепер вона дбатиме про хліб у своїй господі.

      В абхазців нареченій, як вона заходить у дім свого судженого, мажуть губи медом. Це для того, щоб дружина з неї вийшла несварлива, а лагідна і солодкоголоса.

 

     У багатьох народів Індонезії наречений із нареченою, щоб запанувала між ними злагода, їдять на весіллі з однієї тарілки. Крім того, їх щедро обсипають рисом, вірячи, що в подружжя буде рясно діток.

      У деяких гірських жителів В’Єтнаму головує в родині не чоловік, а жінка. І сватається не парубок до дівчини, а навпаки. Після весілля чоловік переходить жити до господи своєї дружини і стає членом її роду. Саме чоловік няньчить у сім’ї малих дітей, носить їх у рядні за плечима під час польових робіт. А коли базарного дня подружжя вирядить на торг, то жінка гордо крокує попереду з порожніми руками, а нав’ючений кошиками й торбами чоловік покірно плентається позаду.

       У кожного народу є безліч звичаїв, пов’язаних із працею, проводами зими, початком весни, збиранням врожаю. У нас в Україні починають жнива танцями і піснями. А дійшовши до останньої загінки, обов’язково лишать на лану кущик жита, перев’яжуть стрічками, а зерно витрусять на землю, щоб нива гарно родила на майбутнє.

       В Індії багатьох тварин і досі мають за священних істот. Буває, забреде корова на гомінку, заповнену машинами вулицю. Усі водії поступаються їй дорогою. Побожно ставляться індійці і до мавп.

      Гарний звичай, що засвідчує ніжну любов до живої природи, бережуть молдавани. На самісінькому початку весни вони дарують один одному сплетену з червоних і білих ниток маленьку квіточку — мерцишор. Носити її при собі необхідно до тих пір, поки вкриються буйним цвітом фруктові дерева. А потім, щоб збулися всі твої бажання і мрії, її потрібно прив’язати до гілочки якого-небудь дерева.

       Від німців наприкінці XIX століття до нас, як і до багатьох інших народів Європи, прийшов звичай прикрашати на Різдво, Новий рік ялинку.

       Донині збереглися у болгар новорічні вітання за старим звичаєм — відвідувати родичів, друзів і легенько бити їх по спинах прикрашеною гілкою кизилу — символом здоров’я, промовляючи слова з обрядових пісень.

 

Висновок

     Головне багатство кожної держави – це люди, і хоча вони можуть відрізнятися одне від одного, мати свої звичаї, співати пісні різними мовами, всі мріють про одне – про мир і щастя.

У нашій країні квітне різнобарв’я національностей усіх,

Неначе в лузі різнотрав’я – сплелись культури, лине дружній сміх.

І білорусів, і поляків, китайців, чехів, росіян,

І українців, й азербайджанців, вірменів, німців й молдован –

Яке чудове суголосся єднає працьовитий, щирий край!

Яскраве золоте колосся під синім небом всіх єдна нехай!

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Додаток