Краєзнавчий путівник "Мій рідний край - святиня, де ви кровиночка малесенька його"

 

 

                                           Усний путівник:

 

                   «Мій рідний край – святиня, де ви кровиночка малесенька його»

 

 

 

(сценарій виховного краєзнавчого заходу)

                               

 

                                                                                                               Підготувала                                                                                                                                                              

вчитель географії

              Зубик Наталія Василівна

Ведучий.

Добрий день, шановні гості!

Ведуча.

Гостей дорогих ми вітаємо щиро,

Стрічаємо Вас з любов’ю та миром.

Учитель. Сьогодні ми підготували для вас усний путівник «Мій рідний край – святиню, де ви кровиночка малесенька його». Тож запрошуємо у мандрівку нашою малою Батьківщиною, де кожен з вас тут присутніх, народився та живе.

Людина кожна має Батьківщину,

То ж пам’ятайте все життя про те —

Це корінь, що підтримує людину,

Без кореня ж нічого не росте.

У спадок Батьківщина дістається

Від діда-прадіда, що тут в віках жили…

Історія від них до нас ведеться,

Й традиції, що з давнини прийшли.

І звичаї, й любов, пісні і слово,

Це все коріння з глибини віків.

То ж не втрачайте, діти, рідну мову

Землі своєї, матерів й дідів.

Любіть її, цінуйте, поважайте,

Це українців генетичний код.

Усе своє найкраще захищайте,

З усім своїм ми — нація, народ!(Н.Красоткіна)

Ведучий.

       Отчий край, Вiтчизна, рiдний край,  Батьківщина — слова, якими Ти означаєш місце свого народження, клаптик планети Земля, де живеш Ти i твоя рiдня. Це наймилiше, найцiннiше, що є в кожної людини.

Перша сторінка сьогоднішньої мандрівки починається з нашої держави – України.

Учениця 1.

        Моя Україна

Є на планеті прекрасна земля

І люди живуть працьовиті,

Ліси смарагдові, безкраї поля

Й пшеничні колосся налиті

 

Тут сонечко сходить. Усе розквіта,

Росою вмивається квітка.

У гаї тут спів солов’я не стиха

Моя Батьківщина – лелітка!

 

Це ж Україна моя дорога,

Багата, безмежна і вільна.

Вона як дівчина, зовсім молода,

Й найкраща у світі країна.

 

Ведуча.

       Україна – це земля, де ми народилися і живемо, де живуть наші батьки, де жили наші предки. Саме слово «Україна» означає країну, край, де живуть українці, український народ.

Учениця.

Я горда тим, що українка зроду,

Що тут живе уся моя сім'я,

Що тут сказала я найперше слово «мама»,

Що саме тут живу щаслива я.

   Я горда тим, що українка зроду,

   Що тут зробила свій найперший крок.

   Що вчу я рідну українську мову,

   Що тут почався перший мій урок.

Я горда тим, що українка зроду,

Що бачу тут дністровий водограй,

Що тут я буду жити і любити

Цю землю, цих людей, весь рідний край.  

Ведучий.

       Україну можна уявити у вигляді великого дерева, де кожна гілка – це народ, який проживає в нашій країні, а кожен із листочків – це один з громадян України.

Ведуча.

       Коріння дерева – це глибока, сива давнина, з якої починається історія нашої Батьківщини. Коріння живлять дерево, а листочки всмоктують усе необхідне для життя. Так і ми усі, вивчаючи нашу історію, живимося славним минулим предків та накопичуємо силу, наснагу для навчання, для праці на благо України.

Ведучий.

Любіть Україну у сні й на яву,

Вишневу свою Україну,

Красу її, вічно живу і нову,

І мову її солов’їну.

Ведучий.

Україно – калиновий краю!

Шум гаїв та шепіт тихих трав.

На твоїх просторах я зростаю,

Поринаю в барви Твоїх справ.

Ведуча.

Що таке Україна?

За віконцем калина,

Тиха казка бабусі,

Ніжна пісня матусі,

Дужі руки у тата,

Під тополями хата.

Під вербою криниця,

Золотиста пшениця.

Серед лугу лелека

Та діброва далека.

        Звучить пісня про Україну.

 Ведучий.

       Шлях  у далекi краї завжди починається вiд отчого порогу та маминої  свiтлицi – вiд Твоєї маленької Батьківщини — рiдного краю. І тiльки та Людина заслуговує на повагу, котра любить землю своїх батькiв. Полюбити ж можна лише тодi, коли добре пiзнаєш її.
Учениця.

Краю рідний, ти неба блакить.

Рідна усмішка ясного сонця.

Твоїм голосом листя шумить.

Подих твій зупиняє на мить

Світлий промінь у мене в  долоньці.

   Краю рідний, ти сад у цвіту.

   Запах квітів, що вабить до себе

   В цю чарівну до сліз самоту.

   Я тут спокій і радість знайду.

  Так прекрасно! Що ще у світі треба?

Краю рідний, ти – безліч беріз,

Ти – незаймана врода калини.

Серед тиші стоїть верболіз.

Тут не має ні горя, ні сліз,

І так швидко спливають хвилини.

   Краю рідний, ти мудрість, краса,

   Давня казка, ясна світла мрія.

   Ти – чарівні птахи в небесах,

   І на квітках кришталева роса.

   Ти – моя невмируща надія.

Рідний краю, ти ранок в гаю.

Рідний краю, моя Україно!

Я тобі свій уклін щирий шлю,

Я тебе, як матусю, люблю.

Рідний краю – твоя я дитина! 

 

Ведуча.

         Мiсцевiсть, у котрiй Ти живеш, здавна облюбували люди. Це рiдна земля наших предкiв — бужан, дулiбiв, бiлих хорватiв. Разом з iншими слов’янськими племенами вони створили княжу державу — Київську Русь-Україну. Ця держава складалася з окремих земель-князiвств, що називалися вiд iменi головного мiста. Так, у Галицькiй землi головним княжим мiстом було мiсто — Галич.

 

Ведучий.З часом землi захiдної частини Русi-України об'єдналися у Галицько-Волинське королiвство (князiвство). Мiсто  Львiв є головним мiстом тієї частини України, яка майже два столiття називається Галичиною та пiвстоліття —Львiвщиною.
         Отже, твiй рiдний край – це держава — Україна, це iсторичний край Галичина, яка стала наступною сторінкою у нашій подорожі.

 

Вона – як бранка непокірна,

Іде крізь терня до зірок,

Єдиній лиш любові вірна,

Єдиний в неї лиш пророк.

    Галичина – мій отчий край,

    Галичина… Галичина –

    Знедолений земний наш рай,

    Та із руїн встає вона –

    Нескорена Галичина.

 

Учитель.

       Ідучи шляхами рідного краю не можна не зупинитись на околицях величного міста Львова. Твій рідний край це – й Львівщина, одна з областей України,а Львiв — наш обласний центр. Це найбiльше мiсто на заходi України, знаходиться в центрi області, на межі Подільської височини та Розточчя, в долині рiчки Полтви. Назва мiста походить вiд імені  сина Данила Галицького Льва. Перша згадка про Львів, вміщена в Галицько-Волинському літописi, датується 1256 роком. Цей рiк вважається роком заснування мiста. Мiсто виникло на перетинi торговельних шляхiв як укрiплення для захисту вiд нападів татаро-монгольських ординцiв. З часу заснування мiсто було і є  центром  Галицької землi.

Учениця 1.

У цвіті, зорянім вінку – мій красень рідний Львів.

Під Замком Княжим зодчий наш казкове місто звів.

Тут вежі, мури, сторож-лев легенду не одну

Розкажуть голосом століть про сиву давнину.

 

О рідний Львів, прекрасний Львів

Так яблунево ти розцвів!

І древній ти, й завжди новий,

Завжди душею молодий,

Мій неповторний, любий Львів.

Мій любий Львів…

 

…Та незбагненна, як пісні, краса його будов.

Бентежний дух Каменяра, що темряву зборов,

І дому рідного тепло… мій перший крок і спів,

Мої тривоги і любов – це все мій рідний Львів.

 

Учениця 2.

Цей град краси, суцвіття храмів –

Моя  колиска золота.

Тут я зросла поміж львами

З  піснями в серці й на устах.

 

Найкраще місто на землі

Для мене – ти, мій Львове,

Ти – мій Париж, маленький Рим,

О рідний мій, чудовий!

Найкраще місто на землі –

Ти, мій Львове!

Перегляд відеофільму про Львів.

 Ведучий.

       Ну, що ж, зараз перед нами відкривається наступна сторінка нашої мандрівки це – Мостищина.

 

Учитель. Твій рідний край це – і Мостиський  район Львiвщини. Адміністративним центром нашого району є м.Мостиська. Район поділений на 2 міста районного підпорядкування, 5 селищ міського типу, 112 населених пунктів.

       Мостиський район — один iз 20 районiв Львiвської областi. Вiн утворений у груднi 1939 року.

       Площа району дорiвнює 0,9 тис. км², що становить 4 % територй областi. За розмiрами Мостиський район посiдає шосте мiсце,  кiлькiсть населення (57 134 чол (на 1.02.2016)), а це становить 2,6 % вiд кiлькостi населення в областi.
       Знаходячись на перетинi основних транспортних шляхiв, iз заходу на схiд, район має надзвичайно вигiдне економiко-географiчне положения.
       Географiчне положения району визначасться такими координатами:

на пiвночi — с.Малнiвська Воля 49°56'
на пiвднi — с.Крукеничi (Крукеницький лiс) 49° 36'
на заходi -  с.Цикiв 22° 51'
на сходi - с.Довгомостиська 23° 29'.

А географічні координати м.Мостиська 49°48' пн.ш. та 23° 9'.

 

Ведуча.

    Рельєф Мостищини -  погорбкований, значною кількістю піднять та рівнинних ділянок. Найвища точка району це – гора Радохінська(337м над рівнем моря)
      Географiчне положення району має ще й ту особливiсть, що в межах Сянсько-Днiстровського межирiччя з пiвденного заходу на пiвнiчний схiд проходить частина Головного Європейського вододiлу. Межi району впродовж останнього столiття часто змiнювались, разом iз змiною держав, якi правили на його землях.
Ведучий.

       Районний центр Мостиська - одне з найдавніших міст українського Прикарпаття. Назва пішла від слова "Мости". Перша письмова згадка є в Галицько-Волинському літописі з 1244 р. В цьому році військо Данила Галицького розгромило військо Чернігівського князя Ростислава Михайловича, претендента на Галицький престол. Битва відбулася на річці Січній біля Мостища, так тоді називалися Мостиська. У 13 ст. Мостиська були невеликим боярським укріпленням. В 1404 р. місту надано Магдебурзьке право. В 1434 місто стає центром староства. В 1498 був перший напад татар. В 1648р. в м. Мостиська і на околицях були війська Б.Хмельницького. Мостиська мали ратушу, ринок, оборонні мури і вали, сліди яких є ще нині у північно-східній частині.

Ведуча.

       Виникнувши на давньому важливому шляху із Західної Європи на Русь, у середні віки місто було значним торговельним і ремісничим центром на західноукраїнських землях.

Ведуча.

       З давніх часів українців знають як вмілих трудівників, мудрих і талановитих людей. Всесвітню славу здобули багато наших земляків.

      У нашому краю народилися і працювали такі вчені як доктор медицини і філософії Юрій Дрогобич, дослідник творчості українських письменників Михайло Возняк, фізик, перекладач Іван Пулюй, географ Степан Рудницький, історик Іван Крип'якевич.

 

Ведучий. У всьому світі знають наших земляків оперних співаків Олександра Мишугу, Модеста Менцинського, Олександра Носалевича. Багато галичан прославилися своїми літературними, музичними та мистецькими творами. Це письменники та поети Іван Франко, Маркіян Шашкевич, Іван Вишенський, Микола Устинович, Уляна Кравченко, Осип Маковей, Богдан-Ігор Антонич.

 

Ведуча. Світову славу здобули і композитори – Станіслав Людкевич, Філарет та Микола Колеси. Художники – Олена Кульчицька, Антон Монастирський, Олекса Новаківський, Іван Труш, Йов Конзелевич та інші. З Мостиськ походили, зокрема, видатний учений-економіст Ян Тоболька, із навколишніх сіл - найвизначніший філософ і економіст Польщі ХУІІ ст. Андрій Фредро, професори Краківського університету Якуб Мостиський і Матвій Мостиський, професор Замойської академії Криштоф Запальський та інші.

 

 Ведучий.

        Восени 1994 року у місті відкрито пам'ятник Т.Г.Шевченку, а також пам'ятник полеглим борцям за волю України. Пам'ятник Богдану Хмельницькому встановлено ще в 50-х роках. Визначні пам'ятки архітектури: Костел Домініканів, 1598р., костел св. І.Хрестителя, 1550р., церква св. Покрови, 1636р., церква Вознесіння, 1720р., графський палац у передмісті-Рудники, 1825р.

Звучить пісня «Край, мій рідний край»

Ведучий.

       Твій рідний край це і село -  Золотковичі  у  якому  Ти живеш. Тому саме тут ми відкриємо наступну сторінку подорожі.

Учениця2.

Пишаюсь дуже тим,

Що золотківчанка зроду я!

Мостищина – мій рідний край,

Галичина – моя земля!

Пишаюсь дуже тим,

Що народилась в цьому я краю –

Тут все моє, й найкраще.

Це рідний край мій – Україна!

І я її люблю!!! 

  Ведуча. Перша документальна згадка про нього відноситься до 1408 року, отже,  у 2008 році  наше село святкує 600 років.

 

Учениця 3.

Золотковичі, село рідне!

Шістсот років ти живеш!

Добре, щире та привітне –

У майбутнє сміливо ведеш.

 

Зеленіють навколо садочки,

Колосяться пишні поля,

Тут зростаємо ми – твої сини і дочки,

Батьківщино маленька моя!

 

Ведучий.

       Історія нашого села сягає часів Київської Русі, коли найбільшими землевласниками були князі та бояри, прізвища, яких мали суфікс – ич-  Золотковичі, Гориславичі, Боратичі, Тишковичі, Боєвичі, Хідновичі, Поповичі, Гусаковичі. Це найдавніші села нашого району. Їх початок сягає часів XIII-XIV століть.

       Село Золотковичі лежить між горбами на трасі Мостиська-Добромиль за 15 кілометрів від районного центру.

 

Ведуча.

       У селі виділяють такі частини: Кметі, Загородки, На Бараках, Галавіни, Горбачів, Кінець, а також урочища: Бодчишино, Лиса Гора, Качмарова Гора, Омелькова Гора, Горбачів, Завалля, На Ставі, На Болоті, На Попівстві, На Потічках, Стара дорога, Під Гаєм.

  Ведучий.Золотковицькій сільській раді підпорядковуються такі села: Боляновичі, Мочеради і Йорданівка. В Золотковичах проживають хороші та привітні люди. Селищний голова це – Збитковська Леоніда Мечиславівна. 

 

Ведуча.Тож попросимо у нашого голови трохи статистичних даних станом на 2017 рік для нашого населеного пункту.

Виступ голови

-підпорядкування населеного  пункту, прогнози на зміни…

- кількість наявного населення; статево-вікова структура; кількість народжених і померлих=природний приріст на цей рік?

-найстарший і наймолодший житель села, середній вік?

- площа території села; -кількість господарств ; - наявна підприємницька діяльність у межах села(агрокультура, пилорама, кафе, магазини….)

Звучить пісня «Село моє»

 

 

Ведучий.

       Наш населений пункт розкинувся в межах Сянсько-Дністровського межиріччя. Будівлі селян в основному розмістилися на березі потічка  Золотковицького та р.Бухти.

       У далекому минулому територією Золоткович проходило Окське зледеніння про, яке свідчать потужні льдовикові відклади. 

Ведучий.

       Сьогодні у гостях у нас старожили нашого села, які поділяться своїми спогадами про Золотковичі та розкажуть легенди заснування населеного пункту.

Виступ старожилів

Ведучий.

       Мешканці села належать до двох релігійних конфесій – римо-католики та греко-католики.

Ведуча.

      Хоч населення Золоткович було і є мішане(30% становлять поляки), однак українська мова була основною розмовною мовою(це збереглося і до сьогоднішніх днів).

Ведучий.На польській мові відправляються Літургії у костелі, польська мова це друга іноземна мова, яку ми вивчаємо у школі. Адже це мова нашої національної меншини.

Учениця.   (На польській мові )         Z historii powstania kościoła we wsi Złotkowice

Jeszcze przed II wojną światową katoliccy mieszkający w Złotkowicach należeli do parafii św. Stanisława we wsi Husakόw. Jednak później, jeden z parafian - Buczkowski dał swoje pole do budowy kościoła w naszej wiosce.

 

Учень. Parafianie budowali kościόł własnymi siłami i ukończyli go w 1941 roku. Ale wierzący nie osiągnęli sukcesu ani w odprawie Mszy Świętej w kościele, ani w go poświęceniu, ponieważ komuniści zastąpili świątynię w magazyn.

 

Учениця. Parafianie ukryli główny ołtarz z kościoła w cerkwii na chórze, aby nie został zniszczony. W 1989roku: Eugenia Glawatska i Wira Buczkowska dostali zezwolenie na otwarcie świątyni.

 

Учень. 4 listopada 1989 r. Kościół poświęcił biskup Stefan Moskwa z Przemyśla. Pierwszym  rzymsko-katolickim proboszczem  był Józef Lewowicz z Mościsk.

 

Учениця.  Kościόł ma uznanie Bożego Miłosierdzia. Pasterzami przez 28 lat byli 5 księża. W tej chwili jest Lukasz Słaby.  

 

Ведучий.

      Перша церква у селі Золотковичі була збудована у 1803 році на честь Преподобного Симеона Стовпника. Вона стояла біля будинку (тепер) В.Форисяка, а поруч була дзвіниця. Ця  церква згоріла разом з дзвіницею в 1914 році. Великий дзвін забрали німецькі солдати, а менший, який зараз є у нашій теперішній церкві, сусідка закопала у землю і у 1926 році повернула до церкви.

Ведуча.

У 2012 році дерев’яна церковця, якій на той час було 87 років також згоріла внаслідок короткого замкнення в електромережі.

Ведучий.

Ми стали свідками, цієї страшної події… золотківчани та люди із сусідніх сіл намагалися тушити вогнище,  проте ліквідувати полум’я не вдалося… і церква згоріла дотла…

Ведуча.

Будівництво теперішньої нашої  УГКЦ Воздвиження Чесного Хреста розпочалося у 2009 році, а офіційне відкриття відбулося 27 вересня 2013року.

 

Ведучий.Першим настоятелем у нашому селі був о.Анатолій Козак з 1922 по 1937 роки. Після нього тут відправляли богослужіння ще вісім священників.  А з 2006 року духовним наставником  є о.Анатолій Демченко.

Учень.

Люблю село Золотковичі,

Бо тут я народився й зріс.

Обличчя друзів і знайомих,

Вони в рідню мені сплелись.

 

Люблю коли сади цвітуть весною,

Коли в гаю співають солов’ї,

Та понад річкою іде луною -

Цей спів і ледь торкається землі.

 

Люблю дорогу в нашу школу,

Стежину, витоптану безліччю дитячих ніг,

Люблю ставок, ліс, природу

І сільський гамір до якого звик.

 

Люблю свою маленьку Батьківщину

І зичу людям всім добра,

Наснаги, сили і здоров'я,

Щаслива доля щоб була.

 

Ведуча.

       У селі побудовані школа, клуб у приміщенні якого працює ще сільська бібліотека, пошта, амбулаторій.

 

Ведучий. А зараз дорогі мандрівники запрошуємо вас у стіни рідної школи.

    Наша школа розміщена у двох приміщеннях – старого та нового  корпусів, які прилягають однин до одного. Старе приміщення школи, за спогадами старожилів, збудоване у 1905 році за часів, коли Галичина входила до складу Австро-Угорської імперії. В той час школа будувалася за кошти сільської громади. В приміщенні було дві класні кімнати і квартира для директора школи. Це була чотирьохкласна початкова школа у складі двох комплектів.

 

Ведучий.Цього року нашій школі, а саме старому корпусу,  виповнилося  вже  112 років.

Учениця 4.

Роки летять, а школа не старіє,

Приносить у душі радість та тепло.

Роки летять, а школа молодіє,

    Вона несе у стінах науку та добро.

   Й відроджується з кожним роком

   В країну знань веде нас день за днем…

   Таїть у стінах вікових лиш  спокій,

   У  ногу з  сьогоденням в часі йде.

До тебе, школо, ми думками линем,

Про тебе пам’ять пронесем в світи,

Сьогодні ,завтра і будь-якої днини,

До тебе в гості горді будемо йти.

 

Ведуча.

       Після закінчення Другої світової війни у 1946 році була відкрита семирічна школа. Потім  переіменована у восьмирічну, а згодом у дев’ятирічну.

       У 1976 році почалося будівництво шести класних кімнат, яке було завершено у 1977році. Школа будувалася господарським способом, за державні кошти і будівельною бригадою колгоспу «Заповіт Ілліча», головою колгоспу на той час був Комарницький Анатолій Йосипович. На початку цього навчального року 1 вересня виповнилося 40 років вже новому корпусу.

 

Ведучий.

       У свій час директором школи працювали: Чериба Р.М., Червінський М. В. з 1968 – 2003 рік був Криничний М.М. А вже з 2003 року – є Кузьо  Марія Андріївна.

 Ведуча. Завдяки  наполегливому старанню Марії Андріївни у 2003 році у школі замінили пічне опалення на електроопалення, а в 2016 наша школа виграла міні-проект на заміну вікон та дверей. Тому сьогодні у нашій школі світло, тепло і просторо.

       У нашій школі на сьогоднішній день навчається 62 учні, з них:33 дівчини та 29 хлопців. Наші школярі активні учасники конкурсів, фестивалів та олімпіад, де звичайно займають призові місця.

Ведучий. Педагогічний колектив складається з 13-ти учителів, з яких: 3-є учителів початкових класів та 10 учителів-предметників. Наші педагоги справжні майстри своєї справи, адже навчають не лише читати, писати, рахувати, а вчать – як бути добрими, чесними, справедливими, вихованими  людьми та справжніми патріотами своєї Батьківщини.  

Ведуча. Школа і стала нашою останньою зупинкою у подорожі рідним краєм.

    Саме у школі тільки сьогодні працює «Шкільна гостинна кав’ярня села Золотковичі». Де після мандрівки ви зможете підкріпити сили. Спеціально на це свято господині Золоткович приготували справжні українські пампушки, приготовлені з пшеничного борошна з наших полів,   якими вас і почастують. Смачного(учні, учителі та гості частуються пампушками та співають українських пісень нашого краю)

 

Учитель. Ось і підійшла наша сьогоднішня подорож рідним краєм до кінця. Але вона не закінчилася. Ми будемо продовжувати пізнавати нашу маленьку Батьківщину, адже від неї залежить наше майбутнє. Чим більше та краще ми будемо знати про неї, тим багатші будемо духовно. Я сподіваюся ви взяли сьогодні кожен щось для себе з історії нашого краю, а також будете робити усе можливе щоб не забувати свого рідного клаптика землі, свого рідного слова, адже саме воно за словами Анни Канич: «…відкрило дивний світ, що жде добра давно, відкрило …край, мій рідний край – святиню, де ви кровиночка малесенька його».