Культура Житомирщини в другій половині XIX століття. Архітектура.

Культура Житомирщини в другій половині XIX століття. Архітектура

Архітектура та містобудування в другій половині XIX століття. Для другої половини XIX ст. характерним в архітектурі було панування різних архітектурних стилів і напрямків. Інколи вони поєднувалися в одній будівлі. Це поєднання (еклектизм) характерне для будинку Трибеля в Житомирі (на розі сучасних Михайлівської і Лятошинського вулиць).

Інтенсивнішого розмаху набирало муроване будівництво, зокрема 2 - 4-поверхових будинків. Вхід до них був через ганок, прикрашений витонченою прорізною різьбою. Незважаючи на активне кам’яне будівництво, більшість будинків залишалися дерев'яними (в Житомирі в 1887 р. - 91%). Коли розпочиналися пожежі, то вогонь спалював цілі міські квартали.

Більшість заможних житомирян жили в затишних 1-2-поверхових особняках нерідко з галереями з колон чи стовпів. Зразками архітектури залишилися і храми та маєтки багатіїв, наприклад, чудовий садибний комплекс цукрових магнатів і меценатів Терещенків в Андрушівці.

В кінці XIX ст. для будівництва використовували червону вогнетривку цеглу. Дворянська знать жила в одноповерхових особняках на 5 - 8 кімнат з високими стелями, великим вікнами, дубовими різьбленими дверима, ажурними металевими навісами над входом. У краєзнавця Г. Мокрицького читаємо: «Будинок оточував великий сад, до якого з гостинної кімнати виходила напіввідкрита дерев’яна веранда, де теплими вечорами житомиряни пили чай, вечеряли, читали газети, зі сторінок яких дізнавалися про новини місцевого життя. Відділ реклами пропонував різні технічні новинки, побутові і т. д. Лише здалеку долинав дзвінок трамвая».

А в центрі міста 2 - 3-поверхові цегляні будинки були розташовані впритул один до одного, в яких на перших поверхах знаходилися магазинчики, майстерні, аптеки, друкарні, кафе, готелі. Своєрідними були єврейські квартали, де одно-, двоповерхові будинки ліпилися один до одного безсистемно, утворюючи невеликі подвір’ячка - колодязі з проходами в інші подвір’я.

Гроші для її будівництва отримали від продажі водопровідних позик житомирянам. Роботами по будівництву керували житомирські інженери А. Єнш і М. Лібрович. Для другої половини XIX ст. характерний розвиток промислової архітектури, традиції якої розвивалися в XX ст. Характерною пам’яткою промислової архітектури в Житомирі є водонапірна вежа, в архітектурі якої поєднується її функціональність з можливостями «цегляної архітектури» і об’ємом споруди. Вежу прикрашають ковані металеві розетки, розміщені на фасадах в 2 яруси. На висоті понад 29 м знаходився оглядовий майданчик.

Вежа побудована в стилі модернізованої готики, своєрідної «цегляної архітектури» епохи еклектики. Стіни викладено з обпаленої цегли. У верхній її частині на висоті майже 20 м було встановлено 2 накопичувальні баки по 100 кубометрів води. Вага становила (за підрахунками Г. Мокрицького) 221 тонну. В 1899 р. вежа була введена в дію, хоч спочатку комісія виявила її нахил на 7 см в бік заходу. Проводилися контрольні перевірки, але нахил не збільшувався. Певний час вежа служила і пожежною каланчею.

Продовжувало розвиватись палацово-паркове будівництво. В парку Терещенків в Андрушівці красувалися липові алеї, став. Закладено Червоненський парк (сучасний Андрушівський район), парк «Юліно» (сучасний Овруцький район), дендропарк «Питва», Городницький парк (сучасний Новоград-Волинський район). В бібліотеці Ягеллонського університету (Краків) збереглись малюнки Ю. Крашевського «Альтанка в парку у Романові» і ін. Палаци графині Ганської у Верхівні, графа Ільїнського в Романові ілюструють зразки палацово-паркової архітектури на Житомирщині. Андрушівський парк («Садиба Терещенка»)

Городницький парк - парк-пам'ятник садово-паркового мистецтва загальнодержавного значення. Знаходиться в селищі Городниця Новоград-Волинського району Житомирської області. Парк був закладений Йосифом Клеменсом Чарторийським, на берегах річки Случ, в 1890-х роках. Ця подія відбулася одночасно з будівництвом фарфоро-фаянсового заводу.

У південній частині маєтку знаходились оранжереї і парники, де під наглядом молодого садівника Михайла Третяка проростали насіння і розсада для квітників. Капітально було відремонтовано верхній будинок маєтку. Перед ним милував око партер, де гармонійно поєднались сірий місцевий камінь й білизна мармуру. Партер прикрашали класичні античні скульптури, а також гранітні стіни з вазами й нішами. У світлі сонця веселково вигравали більші і менші фонтани. Центральний двоповерховий палац знаходився в нижній частині парку. Праворуч від нього в італійському стилі було зроблено рукотворні виступи. Тут камінь обплітали маленькі троянди, вогненні настурції та герань. Каскади квітів опускались доріжками до прозорих озерних вод, де граційно плавала пара лебедів. Розмаїття паркових квітів вражало і зачаровувало. Тут були блакитні, червоні і рожеві гладіолуси, величезні георгини і сотні найрізноманітніших сортів троянд, хризантем, гортензій. Цей чудовий природний килим покривав клумби, обрамляв доріжки, збігаючи по схилах до системи озер та віддзеркалюючись в них.

Архітектурною окрасою губернського центру був будинок для Товариства Взаємного кредиту, збудований в 1900 році в стилі модернізованого бароко. До нього підведено водопровід, а згодом і одне з перших в Житомирі парове опалення. Перший поверх займали магазини, інші приміщення орендували різні організації (наприклад, Російське музичне товариство). Зал будинку використовувався для проведення концертів. Тут в 1903 році співав Ф. Шаляпін.

В стилі необароко збудовано будинок Івана Філіпова відомого в 19 столітті адвоката і нотаріуса в Житомирі. Це двоповерхова будівля в стилі бароко нагадує невеликий палац.

В стилі неоренесансу з елементами готики та романтизму був збудований Селянський (Земельний) банк в Житомирі.

В стилі модерного бароко був збудований будинок окружного суду (архітектор В. Безсмертний), для архітектури якого характерно: використання криволінійних обрисів у вікнах, пишність, рельєфні прикраси, підкреслені ефекти світлотіні і кольору, поєднання архітектурних форм з декоративним мистецтвом і скульптурою.

Житомирський кафедральний собор був першим з православних монументальних храмів, збудованих в Південно-Західному краї, і став взірцем для спорудження багатьох церков на Волині. Газета «Волынь» писала: «Дзвіниця собору така висока (59,7 м), що в ясну погоду, кажуть, видно Бердичів... Північні і південні портики (відкрита галерея з колон) чудові, в них стільки витонченої простоти, але разом з тим і грандіозної дива, що чим більше їх бачиш, тим більше тягне зайти до них. Мелодія головного дзвону в тиху погоду чути була не тільки на околицях Житомира, а й далі... до Кодні (20 км)».

Через 8 років після побудови Свято-Преображенського Собору почали будівництво кам’яної Успенської церкви; в цьому ж стилі збудовані Хрестовоздвиженська (1900), Миколаївська церкви. На початку XX ст. з 17 православних церков в Житомирі 13 було кам’яних. Успенська церква. Миколаївська церква. Хрестовоздвиженська церква