Культура Житомирщини в другій половині XIX століття. Література, драматургія, образотворче та музичне мистецтво, театр.

Культура Житомирщини в другій половині XIX століття

Література, драматургія в другій половині XIX століття. В другій половині XIX століття на зміну романтизму в літературу поступово приходить реалізм. Його особливістю було співіснування якийсь час з романтизмом. Це видно на прикладі творчості Марка Вовчка, Лесі Українки.... В 1871 р. в сім’ї інтелігентів Косачів в м. Новограді-Волинському народилася дівчинка Лариса, яка взяла псевдонім Леся Українка. Її по праву називають перлиною першої величини в українській літературі. В дитинстві опанувала французьку, німецьку, англійську, іспанську, латинську, грецьку, польську, російську мови. Це дало їй можливість читати в оригіналі найкращі твори світової літератури і перекладати їх українською мовою. Її дитячі роки минули на берегах річки Случ в с. Жаборицю (сучасний Баранівський район). В 1879 р. Косачі змушені були переїхати до Луцька. Згодом поетеса приїжджала до Житомира, була в с. Криве (сучасний Попільнянський район). У 1905 - 1907 pp. поетеса приїжджала на Батьківщину в с. Колодяжне.

Леся Українка займалася і вивченням фольклору. Серед її опублікованих записів (до 120-и зі Звягільського повіту Житомирщини) дитячі ігри в «Кобра», «Мир миром», великодня пісня «Воскресенія день», пісня «Безконечна» (с. Жабориця), дитячі пісеньки «Козуня-любуня», «Козенятко», танець «Козачок» (м. Миропілля), казки про Котика та Півника, про Івашка, дивну сопілку (Звягель). У 1903 р. в Києві вийшов збірник «Дитячі гри, пісні й казки з Ковельщини, Лущини й Звягельщини на Волині»(Зібрала Л. Косач. Голос записав К. Квітка).

Вивченням фольклору займалися Олена Пчілка (мати Лесі Українки), в 1876 р. видала на матеріалах поліського краю збірник волинських візерунків «Український орнамент». Український музикознавець, фольклорист, етнограф, чоловік Лесі Українки — Климент Васильович Квітка. Завдяки йому українська фольклористика піднялася до рівня справжньої історичної науки й отримала належне визнання у світі. Климент Квітка зібрав, записав і зберіг для нащадків понад 6 тисяч народних пісень. Климент Квітка (в 1898 р. записав пісні с. Пінязевичі (сучасний Малинський район), працював у Радомишльському повіті.

В с. Тереховому поблизу Бердичева народився класик англійської літератури, автор понад 30 книг Джозеф Конрад (Юзеф - Теодор Конрад Коженьовський) (1857 - 1924), дитячі роки якого минули в Житомирі. Батька за участь в польському повстанні 1863 р. вислали до Вологди. Незабаром померла мати. У 17 років Юзеф найнявся матросом на французький торговий корабель, пов’язавши своє жиггя з морем. В оповіданні «Патна» він писав: «Ми добуваємо собі за морями славу, гроші чи шкоринку хліба, але, мені здається, - кожний із нас, повертаючись на батьківщину, ніби складає звіт». Його учнем називав себе Е. Хемінгуей. В книзі «Зі спогадів» згадується волинський період життя письменника. Він побував на Житомирщині в 1890 і 1893 рр.

З нашим краєм пов’язано ім’я українського письменника Михайла Коцюбинського (1864 - 1913), який в 1897 - 1898 рр. жив і працював в Житомирі завідуючим конторою губернської газети «Волынь», згодом - редактором відділу «Хроніка» і опублікував 12 нарисів в рубриці «Світло і тіні російського життя», публіцистичні статті: «Шкільна справа», «До полеміки про самостійність малоросійської мови», в яких виклав свої погляди з найболючіших питань часу, таврував негативні явища царської політики, тут закінчив оповідання «В путах шайтана», зробив намітки до повісті «Випадок». В своїх прозових творах він пробував об’єднати народництво і модернізм, етнографізм з символізмом та психологічним аналізом. По вулиці Київській в Житомирі знаходиться будинок, в якому жив М. М. Коцюбинський

У Житомирі розпочав свою діяльність Саша Чорний (О. Глікберг) (1880 - 1932) - перекладач, дитячий письменник. Житомирські мотиви звучать у творі «Пастир добрий», «Із гімназійних спогадів», «На славному посту». На Житомирщині жив і працював російський письменник- гуманіст Володимир Короленко (1853 - 1920). Волинський період життя яскраво показано в творах «Історія мого сучасника» (1-й том цієї повісті по праву називають енциклопедією волинського життя другої половини XIX ст.), «Сліпий музикант», «Судовий день», «Парадокс», «В дурному товаристві», «Моє перше знайомство з Діккенсом». В оповіданні «Ліс шумить» письменник використав матеріали поліського фольклору. В нашому краю творила письменниця Дніпрова Чайка (Людмила Олексіївна Василевська-Березіна), яка в 1887 - 1895 рр. жила в с. Королівці (сучасний Попільнянський район) під негласним наглядом поліції. Саме тут вона написала лібрето до дитячих опер «Коза-дереза», «Пан Коцький», «Зима і весна» (музика М. Лисенка), зібрала зразки різних жанрів поліської народної творчості.

П’єси Гейнча ставилися в Житомирі, Бердичеві, Львові. В 1864 р. він дебютував у Львові з твором «Комедіа-опера», в контексті якої вперше публічно було виконано пісню П. Чубинського і М. Вербицького «Ще не вмерла України», що стала в майбутньому Гімном України. Гейнч Кароль Август (1810, Житомир — після 1860) — український і польський письменник. Народився в родині військового лікаря, що походив із польського шляхетного роду, віддавна пов'язаного з Волинню. Гейнчі мали в селі Гінчівка поблизу Житомира дідичний маєток. Батько письменника був одним із фундаторів двох масонських лож у Житомирі. К. А. Гейнч здобув медичну освіту, працював у Житомирі аптекарем, належав до кола місцевої польської інтелігенції, захопленої театральним рухом. Для польського театру, який функціонував у Житомирі, у 1841 р. написав п'єси „Figle ulanow” („Витівки уланів”), „Mlodziez tegoczesna” („Тогочасна молодь”). Йому належить українська п'єса „Повернення запорожців з Трапезунда” (К., 1842), жанр якої сам автор визначив як „історичну комедію-оперу в двох актах”.

Розвиток мистецтва в другій половині XIX століття. В Житомирі у 80 - 90-х рр. працював художник-пейзажист Євгеній Вржещ (Вжещ) Вражала його картина «Захід сонця», на якій майстерно зображено і захід сонця, і селянську хату з мальвами, і гранітні валуни. На картинах «Поля», «Пейзаж з річкою» змальовано зарічанські краєвиди поблизу Житомира. А натюрморт «Бузок» переносить нас у квітучу весну, коли вражають запахом і красою білі, рожеві суцвіття бузку, покриті крапельками ранкової роси.

«Поля»

«Пейзаж з річкою»

Ввійшли в історію культури і вироби місцевих умільців. В Коростишеві працювала майстерня по інкрустаційній обробці дорогоцінних металів. Місцеві талановиті художники Корчевський, Іванов, батько і син Іглятовські і ін. оздоблювали світські і церковні споруди. Ремісники Радомисля займалися різьбленням та інкрустаційними роботами. Майстри Городницького, Баранівського, Чуднівського, Межиріцького фарфорових заводів оздоблювали вироби з фарфору і фаянсу чудовим орнаментом.

Великий вклад в розвиток образотворчого мистецтва початку XX ст., внесла творчість художника - пейзажиста Олександра Григоровича Канцерова (1872 - 1937). Його 44 картини належать галереї Житомирського обласного краєзнавчого музею. Художник майстерно зобразив на своїх полотнах природу Волині. Після закінчення Петербурзького військового училища був призначений до 125-го стрілецького полку в Житомирі. Але військова кар’єра не манила майстра, і він, покинувши службу, поїхав до Петербурга навчатись живопису. Вже через 5 років його твори придбала картинна галерея Академії мистецтв. Згодом художник знову переїхав до Житомира.

О. Канцеров - автор понад 500 картин, більшість з яких пейзажні. Серед них - «Місячна ніч», «Після дощу», які здобули високу оцінку журі виставки в Петербурзі 1898 р., і ін. Одна з відомих його картин «Сон-трава». У поета В. Грабовського читаємо опис картини: «На підвіконні в ласкавому теплі купаються не вбиті ранковим приморозком у лісі, лілові дзвоники таємничої сон-трави, найпишнішого поліського первоцвіту, їх золоті серцевинки перегукуються із забутим на підвіконні суцвіттям сонячного первоцвіту. Просто підвіконня, просто слоїк із квітами. То чому ж, здається, досить переставити букет на інший край вікна, як за склом вирине дівоче обличчя з великими синіми і, наче у сон-трави, здивованими очима. Для багатьох митців квітка сон-трава уособлювала юність».

Сучасником Канцерова О. був художник Давид Петрович Штеренберг. Один з основоположників сучасного живопису, син ремісника з Житомира, де провів свої дитячі роки. В 1912 р. брав участь у виставках Паризького салону. Сучасники називали його «поетом живопису». Давид Штеренберг не забував про Житомир, згодом тут відкрили його персональну виставку картин паризького періоду - «Дівчина в синьому», «Анемони», «Натюрморт» і ін.

«Окраїна Житомира»

«Передмістя Парижа»«Портрет Н. Д. Штеренберг»

Розвиток музики. Батько української класичної музики Микола Лисенко неодноразово бував на Житомирщині, зокрема в с. Кривому, Романівці, Житомирі, Новограді-Волинському. Намагаючись привернути увагу до фольклору, він опублікував понад 600 народних пісень, започаткувавши українську музичну фольклористику,

На музичне життя Житомирщини впливала творчість польського композитора, піаніста з європейською славою Юліуша Зарембського (1854 - 1885), який народився в Житомирі. З 9 років брав участь у концертах. Вчився в Житомирській чоловічій гімназії. Згодом у Відні (музичній столиці Європи) закінчив консерваторію із золотими медалями з фортепіано. 1873 р. здав екстерном екзамени до Петербурзької консерваторії, потім близько року був у Житомирі, виїжджаючи з концертами до Києва, Одеси, згодом - 1,5 роки стажування у Римі під керівництвом Ф. Ліста, який назвав твори Зарембського «найвидатнішими і найціннішими», потім концерти у Неаполі, Веймарі. В 1878 р. на Всесвітній виставці у Парижі продемонстрував унікальну техніку гри на 2-клавіатурному фортепіано, вдосконаленому ним самим. Всесвітня слава не заважала щороку бути в рідному Житомирі, демонструючи землякам феноменальну майстерність гри на фортепіано.

Здібним музичним педагогом і піаністом був почесний громадянин міста Житомира, налагоджувальник фортепіано і церковних органів, випускник Віденської консерваторії музикант Теофіл Ріхтер, викладач в музичних класах артистичного товариства у приміщенні Товариства взаємного кредиту, батько піаніста Святослава Ріхтера.

З музичним світом Житомирщини пов’язано ім’я Ігнація Падеревського - Прем’єр-міністра (1919 - 1920 рр.), міністра закордонних справ Польщі, її представника в Лізі Націй, відомого польського композитора, якого Ф. Рузвельт назвав «сучасним безсмертним». Йому аплодували Відень і Париж, Берлін і Нью-Йорк, Бостон і Чикаго, Сан-Франциско і Новий Орлеан, Петербург і Київ. Композитор виступав в Австралії, Новій Зеландії, Мексиці, Африці. Англійська королева Вікторія, за особистим запрошенням якої він виступав в Англії, відзначила: «Він грає чудово, з силою самовираження і глибиною почуттів...» А Каміль Сен-Санс сказав: «Це геній, який до того ж ще грає на роялі». В дитинстві майбутній композитор жив поблизу Чуднова, тут навчився читати і писати. У місті Івниця Житомирського повіту мешкав дід композитора. В 1890 р. І. Падеревський придбав в Житомирі будинок для свого батька.

Розвиток театрального мистецтва. Про розвиток театрального мистецтва свідчить заснування професійного Житомирського театру. Ініціатором його створення, з 1857 р. і художнім директором став Юзеф-Ігнацій Крашевський. Відомий польський письменник, публіцист, видавець, історик, філософ, найбільш плідний автор в історії польської літератури (його літературна спадщина налічує близько 600 томів романів, повістей, поетичних і драматичних творів, а також робіт з етнографії, фольклористики, публіцистичних і літературно-критичних статей). Він відповідав за музику до вистав, декорації, костюми, підбір репертуару, підготовку артистів. Для житомирського театру він написав п'єси «Стара історія», '«Портрет», «Легше зіпсувати, ніж виправити», які з успіхом сприйняли глядачі. В 1865 р. газета «Колокол» писала про обурливий вчинок влади - закриття польського театру в Житомирі. Будинок у Житомирі, в якому проживав Ю. Крашевський з 1847 по 1858 рік

В 1883 р. Житомир відвідала театральна трупа М. Старицького. Квитки було розпродано заздалегідь. С. Тобілевич пригадувала: «Театр був настільки переповнений, що для підтримування верхніх ярусів були встановлені чавунні підпори». Газета «Волынь» підкреслювала:» «Хвала українським акторам, що зберегли справжній український гумор».

Але в цьому ж 1883 р. українським трупам було заборонено виступати у Волинській губернії, бо «тут театр - це політика». Тому корифеї змушені були надовго залишити Житомирщину. Лише в 1896 році в Житомирі знову були гастролі. Газета «Волынь» писала: «... Проявився режисерський талант М. Кропивницького, як актор, виконавець він, без сумніву, найталановитіший». В 1896 р. в Житомирі гастролювала трупа Саксаганського і Карпенка-Карого.