Культурне та духовне життя України 60-80-х рр.

Історія України 11 клас

Тема: .Культура і духовне життя в період загострення кризи радянської системи (1965-1985 рр.)

    Мета:

•  розкрити історичні умови розвитку культури;
• охарактеризува­ти наступ русифікації та ідеологізації культурного життя;
• розкрити основні форми пошуку митцями шляхів виходу за межі соціалістичного реалізму;
• показати основні здобутки української культури даного періоду;
• продовжувати роботу над розвитком історичного мислення, критичного осмислення минулого;
• виховувати в учнів  високі моральні якості на кращих зразках національної культури, повагу до діячів літератури і мистецтва;
• заохочувати учнів до читання літературних творів, до вивчення минулого.

Хід уроку

I. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань та вмінь учнів

Фронтальне опитування

1. Які причини активізації дисидентського руху в другій полови­
   ні 1970-х років?
2.           УГГ була легальна чи підпільна організація?
3.           Назвіть форми діяльності УГГ.
4. Чим було зумовлене посилення переслідувань дисидентів наприкінці 1970-х — на початку 1980-х років?
5.           Які наслідки діяльності дисидентів?

1. Розвиток системи освіти. Русифікація. Середня спеціальна та вища школа.

У другій половині 1960-х — першій половині 1980-х років освіта розвивалась досить суперечливо.

Слід більш докладно зупинитися на процесі ідеологізації і руси­фікації.

Розповідь учителя.

Брежнєвські часи характеризуються стрімким наростанням ідео­логізації і русифікації в усіх сферах культурного життя.

За часів партійного керівництва В. Щербицького в республіці з дру­гої половини 1970-х років знов стали посилюватися процеси русифі­кації. Вона ніколи не проголошувалася метою держави, проте «при­родна» асиміляція, «злиття націй» проголошувались об'єктивним і прогресивним явищем. Державні чиновники ретельно маскували свої продумані методи.

З ініціативи Л. Брежнєва в цей період почала активно поширюва­тися теза про злиття у недалекому майбутньому націй і народностей СРСР в єдину націю «радянський народ».

Найбільш підступними були ці дії в галузі народної освіти. Пов­зуча русифікація освіти, що була започаткована у 1938 р. і посиле­на у 1960-ті роки, на кінець 1970-х років мала для українських шкіл катастрофічні наслідки.

У зв'язку із запровадженням загальної середньої освіти в 1978 р. почався і новий наступ на українські школи: 31 червня 1978 р. було прийнято постанову ЦК КПРС «Про подальше вдосконалення ви­вчення і викладання російської мови в союзних республіках».

Новий етап русифікації та ідеологізації розпочався у 1983р. із запровадження нової реформи школи. У травні 1983р. ЦК КПРС і Рада Міністрів СРСР прийняли таємну постанову «Про додаткові заходи щодо удосконалення вивчення російської мови в загально­освітніх і навчальних закладах союзних республік». Виконуючи по­станову центру, партійно-державне керівництво УРСР у червні 1983 р. прийняло власну постанову, якою, зокрема, передбачалася надбав­ка в розмірі 15 % учителям російської мови і літератури.

Така цілеспрямована русифікація призвела до того, що в Криму і східних районах УРСР українські школи зникли. В обласних центрах українські школи складають лише 22 % .

Крім освіти русифікація швидко поширювалася й на інші сфери культурного життя: книговидавничу справу, бібліотеки (українські книги складали лише чверть книжкового фонду), театр (у Києві з 11 театрів лише 1 був українським), кіно ( за десятиліття з 1976 по 1986 р. українські кіностудії, створили 200 кінострічок, і лише 126 було продубльовано або знято українською мовою), телебачення.

2. Становище науки: здобутки і проблеми. Зростання ідеологічного тиску на освіту і науку.

Самостійна робота за підручником.

Скласти тези до даного питання, визначивши здобутки україн­ської науки тих часів.

Особливу увагу слід звернути на такі ключові моменти:

•           центром наукових досліджень залишалась АН УРСР;
•           зростання чисельності наукових працівників;
•    прогресували ті галузі науки, які не потребували складного
  лабораторного обладнання, й ті, що були пов'язані з військовими
  і космічними розробками;
•           майже повний занепад суспільних дисциплін, їх ідеологізація;
•           залишкове фінансування більшості наукових установ.

4. Розвиток літератури і мистецтва. Формування опозиційних напрямків та репресій відносно письменників.

Основні тенденції розвитку літератури і мистецтва.

1. Панування методу соціалістичного реалізму.

2. Паралельне існування офіційного і «справжнього» мистецтва
. літератури.

3. В умовах русифікації та ідеологізації боротьба за збереження
   національного колориту, самобутності.
4. Поширення в обмеженій кількості кращих зразків світового
   класичного мистецтва. Гасло «мистецтво належить народу».
5. Замкненість, відірваність від світового мистецького процесу.

Суперечності і трудності в житті суспільства 60-80-х років не могли не позначитися на стані літератури і мистецтва України. Влада хотіла підкріпити досягненнями мистецтва партійні ідеї про розвинуте соціалістичне суспільство як вищий тип людської цивілізації, про нову історичну спільність людей – «радянський народ», про непорушну єдність партії і народу. Але в Україні як і в загалі в Радянському Союзі інше мистецтво. Чесні талановиті письменники, поети вбачали причини занепаду національної культури, звуження сфери вживання української мови у відсутності реального суверенітету, права українців самим вирішувати їхню долю. У задушливі атмосфері 70-80-х зі своїми вільнолюбивими художніми творами не могли пробитися до українського читача письменники і поети: О. Гончар, Р. Іваничук, Ю. Дрозд, Є. Гуцало, І. Чандей, І. Білик, Л. Костенко, М. Вінграновський.

Учнівські індивідуальні інформаційні проекти:

реферат на тему: «Життєвий і творчий шлях Василя Стуса»(Додаток 1).

історико-художній аналіз творчості Ліни Костенко «Камертон її поезії»(Додаток 2).

фотовиставка  Володимира Івасюка(Додаток 3).

репортаж про діячів українського кінематографа(Додаток 4).

6.      Наступ тоталітаризму на українську культуру.

Розповідь учителя.

Посиленням ідеологічного тиску системи на українську культуру характеризувалися 1970—1980-ті роки. Будь-яке відстоювання прав української культури, відступ від ідеологічних догм розцінювалися як «буржуазний націоналізм», «антирадянщина». Активізувалася цензура, відбулась справжня «чистка» редакцій газет, журналів, видавництв, академічних інститутів гуманітарного профілю. Поси­лився ідеологічний тиск на творчу інтелігенцію. Під керівництвом секретаря ЦК КПУ з питань ідеології Ю, Маланчука проходила кам­панія цькування митців, які не бажали працювати в чітко визначе­них партією ідеологічних межах. Так, було засуджено і заборонено друкувати роман «Собор» О. Гончара, вилучено з продажу роман Р. Іванчука «Мальви». Були виключені зі складу Спілки письмен­ників України І. Дзюба, М. Лукаш, В. Некрасов та ряд інших. З ве­ликими труднощами до читача пробивала собі дорогу творчість Л. Ко­стенко. У 1989р. у таборі помер І. Стус. Було зламано долю І. Світличному. Ті ж самі процеси відбувалися і в кінематографі, образотворчому мистецтві та інших галузях культури. У 19.70-ті роки з партії було виключено 37 тис. представників української інтеліген­ції. Наприкінці 1970-х років було дещо послаблено ідеологічний тиск на українське слово.

У той час як незначна частина митців намагалася боротися з ідео­логічним тиском тоталітарної системи, інша у своїй творчості слух­няно виконувала вказівки і зауваження компартійних ідеологів, від­даючи свій талант служінню системі: О. Корнійчук, М. Бажан, Ю. Смолич, М. Стельмах та інші.

 IV. Закріплення вивченого матеріалу та набутих навичок

Бесіда за запитаннями.

Як ви вважаєте, 1960—1980-ті роки були періодом піднесення чи занепаду української культури? Свою думку обґрунтуйте.

V. Підсумки уроку
Заключне слово вчителя.

Реформа освіти забезпечила загальне обов'язкове навчання в об­сязі середньої школи. У той же час посилилась русифікація націо­нальної школи, ідеологізація навчального процесу.

Розвиток наукових досліджень спрямовувався тоталітарною дер­жавою передусім на потреби ВПК. Розвиток гуманітарних наук зна­ходився у повному занепаді.

У культурному житті велику роль відігравали письменники і пое­ти, які засобами художнього слова протистояли русифікації Украї­ни. Чільне місце серед них посідали «шестидесятники». У збере­ження національної самосвідомості громадян значний вклад зробили митці кіно і театру;

Частіше за все, однак, компартійним ідеологам вдавалося вико­ристовувати творчу інтелігенцію як своїх підручних у пропагандист­ській роботі. Ті, хто не корився диктату, рано чи пізно втрачали можливість займатися своєю професією й отримувати доступ до спо­живачів культурних цінностей — народних мас.

V. Домашнє завдання