Культурне життя на українських землях (кінець XIV - початок XVI ст.)

КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ (кінець 14-початок 16 ст) ик

Астроном, астролог, вчений-лікар, математик, ректор Болонського університету Дрогобич (Котермак) Юрій  (бл. 1450, м. Дрогобич  Львівської обл. — 1494, м. Краків, Польща) — український філософ, астроном, астролог, перший український доктор медицини. Перший український автор друкованого твору (латинською мовою). Діяч східноєвропейського Відродження. Професор, ректор Болонського університету (Італія), професор Краківського університету.

Умови розвитку культури Українська культура 15 – першої половини 16 ст. – безпосередня спадкоємиця культури Київської Русі та Галицько-Волинської держави. Українські землі перебували у складі кількох держав, через те умови для культурного поступу українців, що склалися в тих державах, були неоднаковими. Сприятливі умови були у Великому князівстві Литовському. Збираючи українсько-руські землі, литовські князі прагнули прилучитися до великої культури Київської Русі, надбання якої не відкидали, а підтримували й відроджували разом із православною вірою та руською мовою, що були визнані державними. Литовські можновладці перебрали й традиційний для Русі-України спосіб життя. Про Польське королівство, дослідники кажуть, що воно було брамою, крізь яку до України долинали ідеї Відродження, набувала поширення західноєвропейська система освіти. Не маючи власної вищої школи, українці навчалися в європейських університетах, прилучаючись там до західноєвропейських наукових і мистецьких ідей, збагачуючи ними рідну культуру. Українці, які здобували освіту в Західній Європі, наголошували на своїй національній належності, додаючи до власних прізвищ слова «русин», «роксоланин», «рутенець», тобто українець. Проте варто пам’ятати, що хвиля західноєвропейських культурних впливів не поглинула споконвічних традицій. Нове й старе в українській культурі мирно співіснувало, нашаровуючись одне на одне. Внаслідок цього поставали унікальні культурні явища.

Розвиток української мови Від часів Київської Русі тривала традиція застосування двох літературних мов: книжної староукраїнської мови та українського різновиду церковнослов’янської мови – мови слов’яноруської. Староукраїнська мова була наближена до мови розмовної. Пам’ятки офіційно-ділового стилю староукраїнської мови зберігають численні діалектні явища, промовисто вказуючи на місце свого творення. Церковні книжки й надалі писали церковнослов’янською мовою, яку тоді називали слов’яноруською.

Освіта За традицією освіту здобували при церквах і монастирях. Спеціально підготовлені дяки, яких називали граматиками або книжниками, навчали дітей письму церковнослов’янською мовою, початкам арифметики, молитвам, співу. Існування мережі початкових шкіл в Україні підтверджує й те, що багато українців навчалося в європейських університетах від початку їх існування. А щоби стати студентом треба було мати основи знань.

Початок українського друкарства. Перша друкарня, книги якої мали поширюватися в Україні, з’явилися наприкінці 15 ст. у Кракові. Заснував її Швайпольт Фіоль. Саме його вважають українським першодрукарем. У 1491 р. він надрукував чотири богослужбові книги церковнослов’янською мовою, післямови ж українською, що й вказує на замовників книгодруків. Поява у Кракові тих книжок для православної церкви обурила польських можновладців. Фіоль зазнав переслідувань, йому було заборонено друкувати книжки. На початку 16 ст. з’явилися книгодруки білоруса Франциска Скорини. У 1517 р. у Празі він надрукував «Псалтир», а 1519 р. – «Біблію руську». Книги Франциска Скорини були надзвичайно популярні в Україні, про що свідчать їхні рукописні копії.

Майстер на всі руки Як повідомляє Ярослав Ісаєвич відомий польський бібліограф та літературознавець К.Естрайхер обстоював погляд, що "Святополк" Фіоль був слов’янського походження. Швайпольт Фіоль виявив себе і в іншій іпостасі - як винахідник. 9 березня 1489 року польський король Казимир видав майстру привілей на винайдену ним машину для відкачування води з шахт, призначену для свинцевих рудників в Олькуші.

Літописання До нашого часу збереглися списки літопису Великого князівства Литовського. Той історико-літературний твір постав на давній українській літописній традиції, але створений був спільною працею українських, білоруських та литовських книжників. Він відомий у 3-х редакціях. У літопису викладено історію Литви від найдавніших часів до середини 16 ст. Обстоювання інтересів Литовсько-Руської держави є найвиразнішим у «Похвалі великому князеві Вітовту», що за змістом і манерою викладу вирізняється з-посеред тексту літопису. Заслуговує на увагу й оповідання «Про Подільську землю», в якому йдеться про князювання в другій половині 14 ст. на Поділлі литовських князів; братів Коріатовичів. Помітне місце в українському літописанні тих часів належало Волинському літописові, який ще називають Коротким Київським. Складений безпосередньо у Києві та завершений на початку 16 ст., він висвітлював події 862–1515 рр. З-поміж літописних розповідей особливо змістовними є ті, що стосуються подій 1480–1515 рр.

Архітектура та містобудування У другій половині 14 ст. із поширенням в Україні насамперед на її західних землях маґдебурзького права, що наближало українські міста до західноєвропейських, у міській забудові почали з’являтися ознаки регулярного планування. На основі чіткої геометричної сітки розміщували основні елементи укріплених нових центрів поселень – ринкової площі, кварталів, вулиць. Центральною частиною міст, з якої, власне, починалося будівництво, була площа з ратушею посередині – площа Ринок. Ця площа мала форму прямокутника або квадрата. Найважливіші вулиці прокладалися через усе місто. Захисну функцію виконували мури, що ними обносили місто, а також рови й вали. У Львові площа Ринок була збудована ще у 14 ст. Новий центральний район Львова із площею Ринок і прилеглими вулицями охоплював майже квадратну територію. Колишнє княже місто щодо нього було передмістям (його називали Краківським), тобто розташовувалося зі зовнішнього боку захисних мурів. Нове місто оточували оборонні мури. Попервах Львів був обнесений лише одним кільцем мурів, глибоким ровом і високими валами. Із винаходом вогнепальної зброї спорудили ще одну стіну – зовнішню. У львівських мурах було дві в’їзні брами, до яких вели звідні мости. Захисні споруди затискали місто, тож його внутрішня забудова була щільною та надзвичайно економною.

Верхній замок у Луцьку Найбільше мурованих замків було на Поділлі та Волині. Найвизначнішою пам’яткою замкового будівництва в Україні є Верхній замок у Луцьку. Його споруджено за князя Любарта й добудовано за Свидригайла.

Візитна картка Луцька

Острозький замок Острозький замок - розташований на вершині 20-метрового пагорба над долиною ріки Вілії, в районному центрі Острог, Рівненської області. Замок був побудований на місці дерев'яного укріплення зруйнованого монголо-татарами в 1241 році. Спочатку це була башта-донжон, яка тепер носить назву «Вежа Мурована». Замок був резиденцією князів Острозьких. Замок був оточений глибоким ровом, наповненим водою.

Острозький краєзнавчий музей

Кам'янець-Подільська фортеця Хмельницька область Унікальність Кам'янець-Подільської фортеці полягає у неперевершеному поєднанні ландшафту з створеною непристуною фортифікаційною системою, що не має аналогів у Європі.

Меджибі́зький замок Меджибізький замок один з наймогутніших серед фортифікаційних споруд свого часу в Україні, та чудовий зразок поєднання ренесансного стилю з бастіонними укріпленнями. Після Кам'янець- Подільської фортеці займає 2 місце по популярності в Хмельницькій області.

Легенда Про замок у Меджибожі ходить легенда, яка має спільне коріння з Качанівкою та Києвом. Це історії про те, як заможні батьки виконували забаганку своїх дітей. Але на відміну від Качанівки та Києва, де легенди пов'язані з весіллям, у Меджибозькому замку, було трохи по іншому. Так дочка володаря замку просто захотіла влітку зимової забави -покататися на санях по снігу. Батько не розгубився і знайшов вихід з ситуації. Він велів засипати подвір'я замку цукром, запряг коней в сани і виконав забаганку дочки.

Білий лебідь В ХІХ столітті Меджибізький замок називали "Білий лебідь", через його зовнішній вигляд (стіни будівель і фортечні мури покрили вапном), що як лебідь відображався у водах Південного Бугу. У Меджибізькому замку, з 2004 року, двічі на рік проходить фестиваль військово-історичної реконструкції "Стародавній Меджибіж". Основний фестиваль проходить 22-24 серпня на День незалежності України, а взимку відбувається "Стародавній Меджибіж”

ЗАМОК ПАЛАНОК Древній замок видно, з якого б ви боку не наближалися до Мукачева. Овіяний легендами і бойовою славою, він увінчує своїми могутніми фортечними спорудами одиноку гостроверху сопку на довколишній рівнині. Мукачівський замок - визначний воєнно-архітектурний пам'ятник середньовіччя - був збудований для охорони і контролю торгових і воєнних шляхів, що схрещувалися тут.

Закарпаття: Мукачівський замок "Паланок" – перлина України Пам’ятник подільському князю Корятовичу.

ХОТИНСЬКА ФОРТЕЦЯ

Легенда Всі легенди пов'язані з великою мокрою плямою на західному боці фортечного муру, над природою виникнення якої, певно, замислювався кожен відвідувач Хотинського замку. Ця загадкова пляма – результат пошкодження історичного дренажу. Але правда менш цікава людям ніж легенди. Їх є декілька варіантів: 1. Кажуть, що ця пляма утворилася зі сліз закатованих у фортеці бунтарів, які не бажали коритися турецьким завойовникам. 2. Це сльози полоненої турками українки, дівчини Оксани, живцем замурованої у фортеці турецькими нападниками. 3. Про дівчину, що під час турецької облоги зробила героїчну вилазку до струмка по воду для захисників, які вмирали від спраги, бо тоді в замку ще не було колодязя. Її наздогнала ворожа стріла на підході до замкових стін, але вона встигла донести воду.

Образотворче мистецтво Українське малярство другої половини 14–16 ст. розвивалося на основі традицій і досягнень русько-візантійського малярства часів Київської Русі та Галицько-Волинського князівства. До середини 16 ст. розвивалося монументальне малярство – фрески. Багато фресок українських майстрів збереглось у пам’ятках, розташованих у Польщі (розписи в каплиці святої Трійці у Любліні 1418 р. та каплиці святого Хреста Вавельського замку у Кракові 1470 р.) Протягом 15 – першої половини 16 ст. активно розвивався провідний жанр тогочасного малярства – іконопис. Значною популярністю користувався образ Богородиці, що втілював ідею заступництва та спасіння. Кращим його зразком серед збережених є ікона Богородиці зі села Красів, яка показує, як у малярстві відтворювався емоційний образ жінки-матері. Популярними були ікони, де в образах святих втілено воїнів-героїв (наприклад, ікона Юрія Змієборця – кінець 14 ст. із Станилі поблизу Дрогобича) або реальні типи сучасників – селян, міщан, шляхтичів (ікона «Страшний суд»). Серед пам’яток письма і книжкової графіки, створених у 14–15 ст., вершиною книжкової мініатюри є Київський псалтир, що його переписав у Києві з константинопольського рукопису 11 ст. дяк Спиридоній на замовлення єпископа Михаїла  у 1397 р. Ця велика рукописна книга має 229 пергаментних аркушів. Оздоблено її майже 300 мініатюрами, розміщеними на берегах.

Домашнє завдання Скласти таблицю «КУЛЬТУРНЕ ЖИТТЯ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ (кінець 14-початок 16 ст)»