Курсова робота "ФОРМИ ТА МЕТОДИ КОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ "

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ
ДЗВО «УНІВЕРСИТЕТ МЕНЕДЖМЕНТУ ОСВІТИ»
БІЛОЦЕРКІВСЬКИЙ ІНСТИТУТ НЕПЕРЕРВНОЇ ПРОФЕСІЙНОЇ ОСВІТИ

Кафедра педагогіки, психології та менеджменту

 

 

 

 

ВИПУСКНА РОБОТА

Тема роботи: ФОРМИ ТА МЕТОДИ КОРЕКЦІЙНОЇ РОБОТИ З ПІДЛІТКАМИ ДЕВІАНТНОЇ ПОВЕДІНКИ

 

 

Група: ОД-II-30В
Слухач: Гольштейн Уляна Михайлівна
 

 

 

 

 

 

Науковий керівник:                                                   До захисту
 

(ПІБ, наук. ступінь, вчене звання)                                      (підпис завідувача кафедри)
 

 

2025 р.

ЗМІСТ

 

АНОТАЦІЯ…………………………………………………………..	3
ВСТУП ………………………………………………………………	4
1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА. Теоретичні аспекти дослідження девіантної поведінки………………………………………………………...	6
1.1.    Девіантна поведінка як психолого-педагогічна проблема…..	6
1.2.    Особливості проявів девіантної поведінки  учасників освітнього процесу закладів професійно-технічної освіти……………….	12
1.3. Форми та методи роботи з підлітками щодо корекції девіантної поведінки………………………………………………………...	19
2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА.  Підвищення ефективності соціально-психологічної роботи по попередженню шкідливих звичок майбутніх кваліфікованих робітників…………………………………………………..	25
2.1.   Програма профілактики та корекції девіантної поведінки у підлітків професійно-технічного училища №4. м. Бердичева ................	25
2.2. Методична розробка виховного заходу превентивного спрямування …………………………………………………………………	29
ВИСНОВКИ………………………………………………………………...	33
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ……………………….………….	36

 

 

АНОТАЦІЯ

 

У підсумковій випускній роботі висвітлено теоретичні, методичні та практичні аспекти теми «Форми та методи корекційної роботи з підлітками з девіантною поведінкою».

У теоретичній частині дослідження проаналізовано наукову літературу з проблеми девіантної поведінки, розкрито її суть як психолого-педагогічного феномена, охарактеризовано особливості її проявів серед учасників освітнього процесу в закладах професійно-технічної освіти.

Практична частина містить авторську програму профілактики та корекції девіантної поведінки серед підлітків Професійно-технічного училища №4 м. Бердичева, а також методичну розробку виховного заходу превентивного спрямування.

Робота може стати корисною для педагогів професійно-технічних навчальних закладів, адже містить практичні рекомендації, які допоможуть їм ефективніше працювати з підлітками, схильними до девіантної поведінки, та покращити свої професійні навички у сфері виховної та профілактичної роботи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Сучасні соціально-економічні та політичні виклики, зокрема воєнний стан в Україні, суттєво впливають на емоційний стан та поведінкові моделі підлітків. Учасники освітнього процесу закладів професійно-технічної освіти (ЗПТО) нерідко опиняються у складних життєвих ситуаціях, що зумовлюють підвищений рівень стресу, тривожності та агресії. Це може провокувати різні форми девіантної поведінки, серед яких агресивність, конфліктність, правопорушення, вживання психоактивних речовин, соціальна ізоляція тощо. В умовах оєнного стану багато підлітків стикаються з психологічною травмою, вимушеним переселенням, нестабільністю в родині та суспільстві, що підсилює прояви девіантної поведінки. Учасники освітнього процесу часто демонструють емоційне вигорання, зниження мотивації до навчання, асоціальні тенденції та деструктивні стратегії подолання стресу. Це створює додаткове навантаження на педагогів і психологів ЗПТО, які змушені адаптовувати традиційні підходи до виховної та корекційної роботи.

Актуальність дослідження зумовлена необхідністю розробки соціально-психологічних програм, спрямованих на профілактику та корекцію девіантної поведінки серед підлітків у системі професійно-технічної освіти.

Об’єкт дослідження – девіантна поведінка.

Предмет дослідження – форми та методи корекційної роботи з підлітками девіантної поведінки.

Мета дослідження – визначити особливості та обґрунтувати програму профілактики та корекції девіантної поведінки у підлітків професійно-технічного училища №4. м. Бердичева.

Завдання дослідження:

– проаналізувати девіантну поведінку як психолого-педагогічну проблему;

– виявити особливості проявів девіантної поведінки  учасників освітнього процесу закладів професійно-технічної освіти;

– встановити форми та методи роботи з підлітками щодо корекції девіантної поведінки;

– обгрунтувати програму профілактики та корекції девіантної поведінки у підлітків професійно-технічного училища №4. м. Бердичева;

– представити методичну розробку виховного заходу превентивного спрямування.

Методи дослідження: для реалізації завдань дослідження використовувався комплекс методів: теоретичні методи (аналіз літературних джерел, їх синтез, порівняння, узагальнення та класифікація, що застосовувалися для узагальнення теоретичних підходів до визначення сутності девіантної поведінки); емпіричні методи: спостереження за конкретними випадками девіантної поведінки серед підлітків з метою розробки програми профілактики та корекції девіантної поведінки.

Практичне значення дослідження: розроблено та обґрунтовано програму профілактики та корекції девіантної поведінки у підлітків професійно-технічного училища №4. м. Бердичева; представлено методичну розробку виховного заходу превентивного спрямування. Результати дослідження мають практичне значення для розробки програм та стратегій, спрямованих на попередження та корекцію девіантної поведінки серед підлітків.

Структура роботи. Випускна робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел, що нараховує 31 найменування. Загальний обсяг –  38 сторінок.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА.

 Теоретичні аспекти дослідження девіантної поведінки

 

1.1.    Девіантна поведінка як психолого-педагогічна проблема

 

Умови воєнного стану в Україні можуть посилювати стрес і створювати атмосферу невизначеності, що, своєю чергою, здатне спричинити зростання випадків девіантної поведінки. Це може проявлятися у вигляді агресії, депресивних станів, зловживання алкоголем чи наркотиками, а також у зростанні злочинності. Наприклад, дослідження показують, що хлопці частіше демонструють агресивну та насильницьку поведінку, тоді як дівчата частіше схильні до внутрішніх проявів девіації, таких як депресія або харчові розлади, зокрема анорексія. Оскільки девіантна поведінка може мати серйозні наслідки як для окремої особи, так і для суспільства в цілому, вона вимагає уваги з боку психологів та інших спеціалістів. Необхідний комплексний підхід, що враховує як особисті риси людини, так і вплив зовнішніх чинників на формування такої поведінки.

Незважаючи на значну кількість досліджень у цій сфері, досі немає єдиного загальноприйнятого визначення поняття «девіантна поведінка». Це пов’язано з тим, що одні науковці розглядають її як будь-які відхилення від соціальних норм, а інші – лише як прояви соціальної патології. Деякі дослідники взагалі вважають девіантною лише ту поведінку, яка порушує чинні правові норми.

Поняття «девіантність» і «девіація» пов’язані з ідеями французького соціолога Еміля Дюркгейма. Хоча сам він не вживав цих термінів у своїх працях, саме його дослідження соціальних норм, механізмів контролю та явища аномії стали основою для подальшого формування цих понять. Е. Дюркгейм аналізував, як суспільні норми впливають на поведінку людей і якими можуть бути наслідки їх порушення. Він вважав, що певна міра відхилень є природною частиною функціонування суспільства, а іноді навіть необхідною. Такі відхилення допомагають окреслити межі допустимої поведінки та можуть сприяти соціальним змінам і пристосуванню суспільства до нових умов [20, с. 118].

Термін «девіантність» уперше з’явився в науковому обігу завдяки німецькому науковцю Ф. Мюллеру ще у 1864 році. Це поняття, утворене від слова «девіація», описує як стан особи, що демонструє відхилення від соціальних норм, так і соціальне явище, яке виражається у масових і стійких формах такої поведінки [21, с. 75]. А ось термін «девіантна поведінка» запровадив американський соціолог Е. Сутерленд. Він використовував його для позначення дій, що суперечать загальноприйнятим соціальним нормам. Е. Сутерленд детально досліджував природу злочинності та відхилень у поведінці, підкреслюючи, що соціологія має вивчати не тільки «нормальні», а й «ненормальні» прояви поведінки. Його наукова діяльність значно вплинула на подальший розвиток соціології та кримінології, а сам термін «девіантна поведінка» став важливою складовою цих наук.

Науковці у галузі психології, виділяють біологічний, психологічний та соціологічний підходи до розуміння девіантної поведінки [10, с. 73]:

1. Біологічний підхід (представлений Ч. Ломброзо та У. Шелдоном) пояснює причини девіантної, зокрема злочинної поведінки, фізичними особливостями людини. Так, Ч. Ломброзо вважав, що певні анатомічні риси, наприклад, випукла нижня щелепа або знижена чутливість до болю, можуть свідчити про схильність до девіацій. У свою чергу, У. Шелдон акцентував увагу на типах тілобудови, зокрема на мезоморфному типі, який, на його думку, частіше пов’язаний із агресивною або антисоціальною поведінкою.

2. Психологічний підхід розглядає девіацію як наслідок внутрішніх психічних конфліктів. Згідно з теорією З. Фрейда, девіантна поведінка може виникати тоді, коли механізми психологічного захисту не справляються з напругою, що виникає в результаті дисбалансу між трьома частинами особистості – Ід (первинні бажання), Его (реалістичне «Я») та Супер-Его (моральні норми).

3. Соціологічний підхід (Г. Беккер, С. Селлін, Р. Мертон, Т. Парсонс та ін.) вбачає джерело девіантної поведінки в соціальному середовищі. Згідно з цим підходом, відхилення зумовлені такими факторами, як соціальна нерівність, недоліки в суспільній структурі, конфлікти між групами, а також протест проти несправедливості чи відсутності можливостей для самореалізації.

Отже, перші два підходи підкреслюють, що людина має схильність до девіантної поведінки від народження. З соціологічної точки зору, девіантна поведінка є результатом засвоєння негативного соціального досвіду.

У сучасному світі дедалі частіше можна спостерігати різні форми поведінки, що не відповідають загальноприйнятим нормам. Девіантна поведінка стала предметом вивчення багатьох гуманітарних дисциплін, таких як соціологія, психологія, педагогіка тощо. У психології це явище аналізується з точки зору мотивів, внутрішніх характеристик особистості та чинників, які впливають на формування її індивідуального світосприйняття й відхилення від соціальних норм [9, с. 8].

На сьогодні, психологію девіантної поведінки у своїх дослідженнях розглядають: П. Байда, С. Волошин, Я. Гошовський, І. Каськов, І. Кошова, Н. Кордунова, О. Кресан, Н. Максимова, Н. Савельєва, О. Сафін, В.  Харагірло, О. Христук та ін. Їхні дослідження охоплюють такі питання, як причини виникнення девіантної поведінки, її психологічні механізми, вплив на особистість та суспільство, ефективні методи діагностики та корекції девіантної поведінки, а також розробку програм і стратегій для попередження і лікування цього явища. Досліджують відмінності в девіантній поведінці в різних вікових групах, соціокультурних середовищах та інших контекстах.

Сучасні дослідження визначають девіантну поведінку як вчинки або дії людини, які розходяться з встановленими або фактично утвердженими нормами суспільства. Як соціальне явище, що проявляється у масових формах активності, які не відповідають офіційно встановленим або фактично сформованим у суспільстві нормам [18, с. 10].  І. Каськов визначає девіантну поведінку як ту, яка відхиляється від загальноприйнятих норм і не відповідає очікуванням, які ставляться групою чи суспільством [7, с. 38].

У педагогічній психології І. Островська-Бугайчук  визначає девіантну поведінку як результат процесів соціалізації, як поведінку, що формується як стійкий стереотип і призводить до розвитку негативних аспектів соціальної поведінки [15, с. 48]. Дослідження проблеми девіантної поведінки з точки зору саморегуляції особистості, проведені І. Ждановою, показують, що особи з різними формами девіантної поведінки мають порушення у регуляції своєї поведінки. Ці порушення виявляються у «суперечливому ставленні» до соціальних норм і правил, які в результаті не виконують свою регулюючу функцію [5, с. 110].

Н. Савельєва зауважує, що девіантною поведінкою вважається стійка поведінка особистості, яка відхиляється від найбільш значущих соціальних норм і призводить до реальних шкідливих наслідків для суспільства або самої особистості, супроводжуючись стійкою дезадаптацією. Соціальні норми визначають рамки допустимої або обов’язкової поведінки для окремих осіб, груп чи організацій у певному соціальному контексті. Девіантність може проявлятися через психічну нестабільність, порушення адаптації, труднощі в самореалізації або нехтування моральними й естетичними нормами у власній поведінці [18, с. 12]

О. Христук наголошує, що девіантна поведінка людини може проявлятися як у вигляді окремих вчинків, так і як цілісна система дій, що суперечать загальноприйнятим соціальним нормам. Вона часто пов’язана з порушенням психічної рівноваги, труднощами в адаптації, проблемами із самореалізацією та відхиленням від морального й естетичного самоконтролю. Психологія девіантної поведінки досліджує відхилення у реакціях на певні ситуації, психічні стани та особистісний розвиток. Такі порушення можуть призводити до соціальної дезадаптації, складнощів у прийнятті себе та формування неприйнятних моделей [27, с. 17].

За словами С. Волошина,  девіантна поведінка – це не лише поодинокі дії, а й певний стійкий шаблон або навіть сформований «стиль життя», який тісно пов’язаний з особистісними рисами людини. Тобто про девіантність можна говорити тоді, коли відхилення в поведінці не є випадковими, а носять систематичний і повторюваний характер [3, с. 79].

Відзначимо, що з психологічної точки зору девіантна поведінка є багатогранним явищем, що відображає різні сторони особистості та її взаємодії з соціальним оточенням. У наукових підходах вона розглядається як стійке порушення соціальних норм і правил, що може мати негативні наслідки, або як типова модель поведінки, яка формується під впливом стабільних рис характеру. Вивчення девіацій важливе для кращого розуміння внутрішніх психологічних чинників, зокрема мотивацій, особливостей мислення та прийняття рішень, які сприяють закріпленню такої поведінки. Це також відкриває можливості для створення ефективних підходів до діагностики та корекції девіантних проявів, сприяючи психічному благополуччю та кращій соціальній адаптації особистості.

В. Тимошенко  та  В. Корольчук відзначають, що девіантна поведінка може бути зумовлена чотирма факторами [21, с. 77]:

– зовнішні природні умови середовища, в якому людина перебуває і які впливають на неї (це включає кліматичні, географічні та екологічні особливості);

– соціальні чинники, які формують спільноту, до якої належить людина (сюди входить вплив освіти, національної приналежності, моральної атмосфери в соціумі, політичних процесів у суспільстві та державі і т.д.);

– внутрішні біологічні характеристики індивіда, що визначають його реакції на зовнішні впливи (сюди входять гендерні, вікові особливості, стан здоров’я тощо).

– особистісні психологічні особливості конкретного індивіда (наприклад, імпульсивність, сенситивність, емоційність, порушення саморегуляції).

Слід зазначити, що ми повністю погоджуємося з ключовими чинниками, які впливають на виникнення девіантної поведінки. Середовище, в якому живе людина, соціальні обставини, її біологічні та психологічні особливості можуть одночасно діяти і сприяти появі або посиленню девіацій. Особливо важливими є соціальні чинники – такі як рівень освіти, культурні впливи та політична ситуація, які впливають на те, як людина сприймає норми й цінності суспільства. Також слід брати до уваги біологічні аспекти, зокрема вік і стать, які можуть визначати індивідуальну реакцію на зовнішні впливи. Не менш значущими є психологічні риси – рівень емоційності та здатність до самоконтролю, які формують поведінкові патерни. Глибше розуміння цих факторів та їхньої взаємодії відкриває шлях до ефективної профілактики і регулювання девіантної поведінки в суспільстві.

Я. Гошовський зазначає, що формування девіантної поведінки людини залежить від низки факторів, серед яких соціально-економічні, морально-психологічні, соціально-психологічні та індивідуально-психологічні аспекти. Сучасний стан характеризується збільшенням соціальної нерівності, недостатньою підготовленістю соціальних інститутів для ефективної соціалізації в умовах змін у суспільстві, а також дефіцитом ресурсів та методів для розвитку соціальних служб, що мали б підтримувати самореалізацію індивідів. Крім того, низький рівень психологічної культури серед більшості людей та недостатня кваліфікація фахівців, які працюють з особами з девіантною поведінкою, також сприяють виникненню цього явища [4, с. 3].

На думку В. Тимошенко та В. Корольчук, поширення девіантної поведінки сьогодні спричинене кризовим станом суспільства, наявністю корупції, повномасштабним вторгненням росії та Україну, а також поширенням правового нігілізму та соціальної несправедливості. Масові порушення загальноприйнятих норм відображають зниження культури та спотворення правосвідомості як у окремих осіб, так і в суспільстві загалом. У деморалізованому та депресивному середовищі втрачаються не тільки загальні стандарти поведінки, але й основи соціальної взаємодії. Це може призвести до формування малих груп з власними цінностями, що відрізняються від загальноприйнятих, і, як наслідок, до зростання девіантної поведінки, посилення конфліктів і маргіналізації соціуму [21, с. 77].

Т. Янченко та К. Сеген підкреслюють, що одним з основних чинників, які призводять до девіантної поведінки, є втрата зв’язку з батьками та бажання стати більш самостійним. Діти часто піддаються впливу своїх однолітків, спілкуючись з ними на вулиці, і починають більше довіряти їхній думці та авторитету. Рівняння на ровесників призводить до того, що вони стають для них своєрідними наставниками. Також важливими є брак знань і відсутність досвіду. На цьому етапі особливо важливо вчасно помітити ознаки девіантної поведінки та запобігти її розвитку, адже коли людина не відчуває визнання або можливості самоствердження, вона може шукати способи виразити себе через негативні вчинки, що, у свою чергу, може призвести до порушення соціальних норм і цінностей [28, с. 193].

Таким чином, девіантна поведінка – це тип поведінки, який відхиляється від того, що вважається нормальним або прийнятним в певній соціальній групі або суспільстві. Це може включати в себе різноманітні форми злочинності, асоціального поводження або інших неприйнятних дій, які порушують соціальні норми або вимоги. Девіантна поведінка може бути спричинена різними факторами, такими як соціальне середовище, виховання, економічні умови, психологічні чи біологічні фактори. Вона може виявлятися в різних формах, від невеликих порушень правил до серйозних злочинів. Ця поведінка часто розглядається в контексті соціальної норми і соціального контролю. Спільні очікування і значення в суспільстві визначають, що вважається «нормальним» або «правильним». Таким чином, девіантна поведінка може бути сприйнята як виклик для цих норм і суспільства загалом. Зауважимо, що дослідження девіантної поведінки допомагає розуміти, які фактори впливають на поведінку людей і як суспільство реагує на цю поведінку через свої норми, правила і системи контролю.

 

 

1.2.    Особливості проявів девіантної поведінки учасників освітнього процесу закладів професійно-технічної освіти

 

Девіантна поведінка учасників освітнього процесу в закладах професійно-технічної освіти є важливим чинником, який може впливати на якість навчання та взаємодію в колективі. Вона проявляється у порушеннях встановлених норм і правил поведінки, що можуть бути спричинені різними соціальними, психологічними або сімейними факторами. Для ефективного управління такими проявами необхідно своєчасно виявляти їх причини та застосовувати індивідуальний підхід до корекції поведінки здобувачів освіти, аби забезпечити гармонійний розвиток молоді та створити сприятливу атмосферу для навчання і соціалізації в закладі.

Існує кілька класифікацій девіантної поведінки, які використовуються в різних галузях досліджень, таких як психологія, соціологія та криміналістика. Одна з таких класифікацій базується на виді порушеної норми та специфіці негативних наслідків відхильної поведінки. Дана класифікація девіантної поведінки розподіляється на такі групи в залежності від порушеної норми та наслідків [27, с. 22]:

– антисоціальна поведінка;

– асоціальна поведінка;

– аутодеструктивна поведінка.

Антисоціальна поведінка відноситься до групи видів девіантної поведінки, яка суперечить правовим нормам та створює загрозу для соціального порядку та благополуччя спільноти. До цієї групи входять деліквентний та кримінальний види девіантної поведінки [27, с. 22].

Асоціальна поведінка є видом девіантної поведінки, яка відхиляється від загальноприйнятих моральних та етичних стандартів і загрожує нормальним міжособистісним відносинам. До групи асоціальної поведінки відносяться такі види, як сексуальні девіації, проституція, агресивна поведінка. Ці форми поведінки регулюються релігійними та професійно-етичними стандартами спільнот у суспільстві [37, с. 23].

Аутодеструктивна поведінка – це група видів девіантної поведінки, що відхиляється від психологічних та часто медичних норм, загрожуючи цілісності та розвитку особистості. Це може включати суїцидальну поведінку, дії, що становлять загрозу для життя, вибір екстремальних активностей, участь у виражено віктимній поведінці (роль жертви), адиктивну поведінку, фанатичне слідування ідеям (наприклад, релігійним чи ідеологічним), що може мати деструктивний характер Начало формы[27, с. 24].

З вище зазначеного можна констатувати те що, дослідження основних видів девіантної поведінки є важливим для розуміння індивідуальних та соціальних факторів, що впливають на людей, а також для розроблення ефективних стратегій попередження та корекції такої поведінки.

За словами А. Лукіянчук «почуття дорослості – центральне особистісне новоутворення підлітка, що виражається через суб’єктивне ставлення до себе як до дорослого, уявлення себе дорослою людиною». Почуття дорослості розвивається у підлітків незалежно від стилю виховання – чи то строгий, авторитарний підхід, чи більша свобода та самостійність. Воно може проявлятися в різних формах, зокрема [11, с. 15]:

1. Діяльнісна форма – коли підліток бере участь у справах дорослих, таких як спілкування чи праця.

2. Світоглядна форма – коли у підлітка формується власна точка зору, яку він готовий відстоювати.

3. Інтелектуальна форма – висока ерудиція та обізнаність у певній сфері, яка свідчить про розвиток інтелекту.

4. Статева форма – проявляється через інтерес до протилежної статі, романтичні захоплення та прагнення встановлювати взаємини.

5. Наслідувально-поведінкова форма – коли підліток копіює зовнішні манери дорослих, часто включаючи негативні звички, такі як паління чи вживання алкоголю.

О. Товканець зазначає, що значна кількість здобувачів освіти професійно-технічних навчальних закладів демонструють девіантну поведінку. Це, ймовірно, зумовлено тим, що освітнє середовище в таких закладах значно відрізняється від шкільного. Більшість здобувачів освіти часто виховуються в неблагополучних сім’ях або є сиротами, напівсиротами. Вони схильні до агресії, насильства, і в них часто відсутня здатність до самоконтролю. Багато з них відчувають себе неповноцінними, а деякі мають труднощі з освоєнням навіть простих навчальних матеріалів. Здобувачам освіти професійно-технічного закладу властиві проблеми з моральним вихованням, нерозуміння соціальних цінностей, низька правова свідомість, неадекватна самооцінка та підвищена схильність до зовнішнього впливу, що пояснюється їх недостатнім соціальним досвідом. Також серед учасників освітнього процесу закладів професійно-технічної освіти є такі, які мають фізичні чи психічні захворювання, а також схильність до алкогольної залежності. Багато хто має труднощі з адаптацією до нових соціальних умов, оскільки вони прибули з інших регіонів і не знайомі з міським способом життя [22, с. 8].

Українські вчені активно досліджують проблему девіантної поведінки серед підлітків та шукають способи її профілактики.  П. Чекуров вказує на те, що у підлітків хлопців і дівчат існують різниці у схильностях та проявах девіантної поведінки. Вважаємо за доцільне насамперед розробити теоретичну модель гендерних особливостей у проявах девіантної поведінки підлітків (табл. 1.1) [24, с. 207]:

Таблиця 1.1.

Теоретична модель гендерних особливостей у проявах девіантної поведінки підлітків

Параметр	Юнаки	Дівчата
Предмет девіації	Агресивна поведінка (фізична та вербальна), адитивна поведінка, делінквентна поведінка	Депресія, відсутність мотивації, адитивна поведінка, суїцидальна поведінка, делінквентна поведінка
Соціальне середовище	Вплив банд, вуличних груп, відсутність батьківської уваги	Спільноти у різних соціальних мережах, вплив однолітків
Мотивація	Пошук визнання, домінування, прагнення до статевих відносин	Бажання бути прийнятою групою, відсутність самооцінки
Ступінь ризику	Високий ризик травм і травматичних ситуацій, залучення до конфліктів та правопорушень	Підвищений ризик розвитку депресії, ризик сексуальних насильств, відсутність підтримки
Способи виявлення девіантної поведінки	Фізична агресія, проблеми у навчанні, злодійство, вживання наркотиків, куріння, алкоголь	Пасивність, відсутність інтересу до спілкування, емоційна нестабільність, спроби самогубства
Підходи до корекції	Програми здоров’я, тренування в управлінні емоціями, співпраця з батьками	Психологічна підтримка, соціальна інтеграція, програми саморозвитку та самооцінки

За допомогою таблиці 1.1. вдалося систематизувати різні аспекти гендерних відмінностей у проявах девіантної поведінки у підлітків. Гендерні відмінності у деліквентній поведінці підлітків виявляються у тому, як хлопці та дівчата проявляють небажану, анти-соціальну поведінку. Загалом можна виділити кілька ключових відмінностей. Хлопці частіше проявляють агресивні та фізичні форми деліквентної поведінки, такі як бійки, грабіжі, вандалізм тощо. Дівчата, у свою чергу, можуть виявляти більш пасивні форми, такі як крадіжки, підробка документів, проституція або використання емоційного маніпулювання. Хлопці частіше схильні до ризикованих дій та безрозсудних вчинків, що може вести до участі в більш небезпечних ситуаціях. Дівчата, зазвичай, більш обережні та уникають відкритих конфліктів. Мотиви для деліквентної поведінки можуть відрізнятися в залежності від статі. Хлопці частіше діють з метою виявлення сили, домінування над іншими або отримання прихильності з боку своєї соціальної групи. Дівчата, у свою чергу, можуть вчиняти дії з метою забезпечення собі уваги, матеріальних благ або соціального статусу. Середовище, в якому зростає підліток, також впливає на його/її деліквентну поведінку. Наприклад, хлопці частіше відчувають тиск групи ровесників або вплив банд, тоді як дівчата можуть бути більш схильними до впливу сімейного оточення або соціальних мереж [30].

Гендерні відмінності у асоціальній поведінці підлітків виявляються у специфічних тенденціях та проявах, які відрізняються між хлопцями та дівчатами. Наприклад, серед хлопців частіше спостерігаються виразні форми агресивної поведінки, такі як фізичні сутички, конфлікти та бунти проти авторитетів. Це може бути пов’язано з бажанням встановити свою позицію у соціальній ієрархії, прагненням до визнання та домінування в оточуючому середовищі. З іншого боку, дівчата частіше проявляють асоціальну поведінку через соціальну маніпуляцію, підсвідоме конкурентне ставлення до однолітків, а також шляхом сприяння або уникання соціальних груп [31]. Дівчата можуть більше прагнути до соціальної прийнятості та взаємодії, що відображається у їхній асоціальній поведінці. Крім того, адиктивні звички можуть мати гендерно зумовлені особливості. Наприклад, харчова залежність частіше спостерігається серед дівчат, в той час як гемблінг та вживання наркотиків можуть бути більш поширеними серед хлопців [30].

Гендерні відмінності у адиктивній поведінці підлітків вказують на те, що певні форми залежності частіше спостерігаються у хлопців, тоді як інші більш поширені серед дівчат. Наприклад, хлопці можуть бути більш схильними до адикції до азартних ігор, вживання наркотиків або алкоголю, тоді як дівчата частіше мають тенденцію до харчових або емоційних залежностей. Ці різниці можуть бути пов’язані з різними факторами, такими як соціальне середовище, генетичні особливості, стресові ситуації, а також різноманітні очікування та стереотипи, що стосуються статевих ролей. Такі відмінності потребують уваги при розробці програм попередження та корекції адиктивної поведінки серед підлітків, оскільки вони можуть впливати на ефективність та прийнятність цих програм для обох статей [29].

У підлітковому віці частіше спостерігається, що хлопці з девіантною поведінкою проявляють недостатній контроль над своєю поведінкою та мають низький рівень тривожності, у той час як дівчата характеризуються надмірним контролем та високим рівнем тривожності. Це призводить до того, що симптоми депресії частіше виявляються серед дівчат, ніж серед хлопців. Гендерні стереотипи зазвичай підтримують або навіть впроваджують ідею про схвалену агресивність у чоловіків, переважно у фізичному вигляді. Неадекватне гендерне виховання в родині також може спричинити неадекватне ставлення до особи протилежної статі та, відповідно, сприяти розвитку девіантної поведінки [6, с. 146].

З. Мигалина виділила найбільш поширені прояви відхилень у девіантній поведінці підлітків. Серед них агресія, низька успішність у навчанні, напружені відносини з однолітками та вчителями, а також відсутність інтересу до навчання і подальшої професійної діяльності. Підлітки, які стають об’єктом пристрасної уваги свого оточення, можуть внаслідок певних чинників, таких як вже сформовані у місцевих підлітків поняття про «своїх» та «чужих» або маргінальні стратегії адаптації, мати проблеми з комунікацією та стикатися з негативними стереотипами та нападками з боку інших. Це може призвести до соціальної ізоляції та ігнорування соціальним оточенням [14, с. 119].

О. Бурлака стверджує, що причини девіантної поведінки підлітків можуть бути пов’язані з недоліками в освіті та вихованні, що може призводити до формування стійких психологічних характеристик, які сприяють здійсненню неприйнятних суспільством дій. Серед проявів дезадаптації у підлітковому віці можуть бути поглиблене негативне ставлення до освіти взагалі, ігнорування норм і правил, встановлених у навчальному закладі, а також прояви асоціальних тенденцій у їх діях [2, с. 95].

Р. Козубовський та О. Шелевер вказують на те, що вияви девіантної поведінки серед дітей і підлітків у навчальному середовищі можуть бути подолані за участю спільних зусиль педагогів, психологів, медиків та інших фахівців. Боротьба з девіантною поведінкою не повинна обмежуватися лише виявленням та усуненням причин та умов відхилень або застосуванням покарань. Вона потребує розробки нових ефективних підходів до корекції та профілактики, оскільки спектр девіантної поведінки є різноманітним, включаючи конфліктність, асоціальні вчинки та кримінальні дії  [8, c. 100].

Воєнні виклики провокують появу нових форм девіанцій у дітей та підлітків. За даними О. Яцини, на сьогодні в Україні близько 75% дітей пережили психологічну травматизацію внаслідок війни, що означає, що три чверті українських дітей виявляють симптоми такої травматизації. Діти та підлітки, які пережили воєнні події, мають різні психологічні проблеми, включаючи тривожність, посттравматичні стресові розлади, депресії, дисоціативні розлади (такі як добровільна соціальна ізоляція, деперсоналізація, дереалізація, небажання спілкуватися, кататонічний синдром) та поведінкові розлади (наприклад, агресивна поведінка, асоціальні та злочинні дії, схильність до насильства) [8].

Згідно з Н. Розлуцькою, коли підлітки змінюють місце проживання і стикаються з обмеженими можливостями у вирішенні своїх життєвих потреб, таких як втрата житла, нестабільні умови проживання, відсутність звичного соціального оточення, вони можуть відчувати стрес через нові почуття невпевненості, безпорадності, напруженості, озлобленості, тривожності, агресивність, постійний стресовий стан та конфліктність [17, с. 187].

На наш погляд, у закладах професійно-технічної освіти девіантна поведінка учасників освітнього процесу нерідко зумовлена соціальними та психологічними чинниками. Багато здобувачів освіти походять із сімей зі складними життєвими обставинами або мають попередній досвід соціального відчуження. Це може проявлятися у формі агресії, прогулях занять, порушенні дисципліни чи байдужості до навчального процесу. Часто такі прояви є своєрідним криком про допомогу та спробою привернути увагу до власних проблем. Також не варто ігнорувати вплив однолітків та середовища, у якому перебувають здобувачі освіти. Саме у професійно-технічних закладах частіше зустрічається гетерогенне середовище, де учні з різними соціокультурними поглядами можуть формувати неформальні групи, які пропагують девіантні моделі поведінки. В умовах недостатньої педагогічної уваги та контролю така поведінка швидко набуває системного характеру та впливає на загальний клімат у навчальному закладі.

Щоб ефективно протидіяти проявам девіації, необхідно створити в навчальному середовищі атмосферу довіри, підтримки та індивідуального підходу. Важливо, аби педагоги були не лише викладачами, а й наставниками, які здатні вчасно виявити ризики девіантної поведінки та вплинути на мотивацію здобувачів освіти. Робота з психологами, залучення соціальних служб та впровадження програм соціального виховання є ключовими елементами профілактики девіацій у професійно-технічних навчальних закладах.

Отже, девіантна поведінка в закладах професійно-технічної освіти є складним і багатофакторним явищем, що потребує системного підходу. Вона часто має соціально-психологічне підґрунтя й вимагає глибшого розуміння особистості кожного здобувача освіти. Ефективна профілактика можлива лише за умови тісної співпраці педагогів, психологів, соціальних працівників та родин, а також створення сприятливого освітнього середовища, де всі відчувають себе почутими, підтриманими і мотивованими до розвитку.

 

 

1.3. Форми та методи роботи з підлітками щодо корекції девіантної поведінки

 

Корекція девіантної поведінки підлітків є надзвичайно важливим напрямом роботи в освітньому середовищі, особливо в період їх активного формування як особистостей. У цьому процесі ключову роль відіграють правильно обрані форми та методи педагогічного впливу, які мають бути не лише ефективними, а й чутливими до індивідуальних особливостей кожної дитини. Важливо забезпечити такі умови, за яких підліток зможе усвідомити свої вчинки, навчитися відповідальності та сформувати позитивні соціальні навички через підтримку, діалог і конструктивну взаємодію з дорослими.

В. Харагірло зазначає, що підлітки, критично оцінюючи себе та навколишній світ, часто чинять опір втручанню дорослих у своє особисте життя. Вони прагнуть не лише уваги, а передусім – розуміння і довіри. Підлітку важливо відчувати свою значущість, мати змогу виконувати певну соціальну роль не лише серед ровесників, а й у колі дорослих. Проте у суспільстві досі панує уявлення, що підліток – це всього лише дитина, яка повинна беззаперечно слухатися. Через це виникає психологічний бар’єр між підлітками і дорослими, який часто породжує непорозуміння та конфлікти. У спробі подолати цей бар’єр деякі підлітки вдаються до агресивної поведінки. У зв’язку з емоційною напругою, невизнанням та відсутністю підтримки з боку дорослих, девіантна поведінка підлітків може проявлятися у фізичній агресії, бійках, нанесенні тілесних ушкоджень, а в окремих випадках – у вчиненні тяжких правопорушень, таких як зґвалтування, навмисне пошкодження майна або навіть убивство [26, с. 6–7].

За словами В. Харагірло, щоб створити у закладі професійно-технічної освіти ефективне превентивне середовище девіантної поведінки, рекомендується використовувати різноманітні форми та методи виховної роботи. Серед них – диспути, правові бесіди, філософські обговорення, сократівські діалоги, інтелектуальні змагання на кшталт брейн-рингу чи інтелектуального хокею, рольові ігри, КВК, дидактичні ігри, пресконференції, бліц-турніри, конкурси правозахисного спрямування, аналіз ігрових ситуацій, «відкритий мікрофон», теоретичні конференції тощо. Використання цих методів та форм у роботі педагогів закладів професійної (професійно-технічної) освіти, особливо в межах позакласної виховної діяльності, сприяє формуванню у здобувачів освіти міцного правового світогляду та високого рівня правової культури. Такі заходи допомагають молоді краще розуміти свою роль у суспільстві, розвивають почуття відповідальності, гідності, громадянської свідомості, а також закріплюють знання з правознавства, зокрема щодо прав людини та способів їх реалізації. Це також формує повагу до прав і свобод інших людей [26, с. 48–49].

Цілком погоджуємося з зазначеною вище думкою щодо важливості створення ефективного превентивного середовища у закладах професійної (професійно-технічної) освіти. Залучення здобувачів освіти до різноманітних форм виховної роботи – таких як диспути, рольові ігри, правові конкурси чи інтелектуальні турніри – не лише урізноманітнює освітній процес, а й має потужний виховний потенціал. Завдяки таким методам молодь не просто отримує знання в теорії, а й вчиться застосовувати їх на практиці, критично мислити, висловлювати свою позицію, відстоювати її та водночас поважати іншу думку. Особливо цінним є те, що в процесі подібних заходів формується правосвідомість і громадянська відповідальність – риси, які є запорукою недопущення девіантної поведінки. Підлітки, які розуміють свої права і обов’язки, знають правові наслідки своїх вчинків, починають усвідомлено ставитися до власної поведінки. Вони краще інтегруються в соціум, вчаться співпрацювати, толерантно взаємодіяти, що значно знижує ризик конфліктів, агресії та інших проявів девіації. Отже, така система превентивного впливу є не лише ефективною, а й необхідною в сучасних умовах.

О. Скороход вбачає, що методи корекції девіантної поведінки підлітків включають різні підходи, що сприяють зміні їхнього характеру та поведінки. Серед них виділяються методи руйнування негативного характеру, які мають на меті відновлення позитивних рис і вчинків, зокрема методи «реконструкції» характеру та «вибуху». Вони орієнтовані на зміну мотиваційної сфери, усвідомлення підлітком своїх недоліків та переосмислення життєвого досвіду. Важливим є також застосування методів попередження негативної поведінки, таких як заохочення, покарання та змагання, що стимулюють розвиток позитивних якостей та допомагають уникати повторення негативних вчинків. Система таких методів має бути комплексною і зваженою, щоб забезпечити тривалий ефект і реальну зміну поведінки підлітка [19, с. 16–17].

С. Березка доповнює та зазначає, що крім вищезгаданих методів, існують також специфічні (або психотерапевтичні) методи корекції девіантної поведінки підлітків. Сюди відносяться сугестивні та гетеросугестивні техніки, що базуються на педагогічному та самонавіюванні. Також до них належать дидактичні методи, які включають роз’яснення, переконання та інші способи логічного і аргументованого впливу. Одним із таких методів є «сократичний діалог», а також методи навчання саногенному мисленню [1, с. 30].

Н. Максимова зазначає,що перед використанням будь-якого методу важливо чітко розуміти його теоретичні основи та обґрунтувати необхідність його застосування. Психолог чи соціальний працівник має застосовувати лише ті методи, які він вивчив під час професійної підготовки або, при невеликому досвіді, під наглядом більш досвідченого спеціаліста. Також важливо враховувати сприйнятливість здобувачів освіти до методів. Наприклад, якщо методика може викликати сильні емоції, потрібно бути готовим до можливих реакцій і знати, як правильно працювати з переживаннями. Якщо ж психолог не може передбачити реакцію здобувачів освіти і не має чіткої стратегії дій, краще утриматись від використання певних методів [13, с. 30].

І. Пахомов підкреслює, що педагогічні працівники закладів професійної (професійно-технічної) освіти повинні регулярно проводити різні форми бесід зі здобувачами освіти. Найчастіше це роблять майстри виробничого навчання, класні керівники, психологи, соціальні педагоги, а також заступники директорів із виховної роботи. Основні типи бесід включають ознайомчі, інструктивні, профілактичні, попереджувальні та корекційні. Ознайомчі бесіди зазвичай проводять із першокурсниками. Їх мета – налагодити контакт, познайомитися зі здобувачем освіти, дізнатися про його життєві цінності, переконання, у тому числі щодо правових норм. Інструктивні бесіди проводяться здебільшого майстрами виробничого навчання. Вони ознайомлюють здобувачів освіти з основними правилами поведінки в закладі, технікою безпеки, нормами охорони праці та внутрішнього розпорядку. Профілактичні бесіди мають на меті попередити прояви девіантної поведінки серед здобувачів освіти. Педагоги обговорюють із здобувачами освіти важливі теми, пов’язані з ризиками суїциду, агресії, булінгу, вживанням алкоголю, наркотиків, курінням та іншими проблемами. Попереджувальні бесіди проводяться з тими здобувачами освіти, які вже потрапили до групи ризику або стоять на профілактичному обліку через схильність до небезпечних чи девіантних форм поведінки. Мета таких бесід – вчасно втрутитися та запобігти подальшому розвитку проблем. Корекційні бесіди зазвичай проводять психолог або соціальний педагог із тими здобувачами професійної (професійно-технічної) освіти, які потребують спеціальної педагогічної чи психологічної допомоги. Це можуть бути здобувачі з психічними особливостями, ті, хто має серйозні проблеми у вихованні, соціально ізольовані, постраждалі від насильства, а також ті, хто проявляє підвищений рівень тривожності, агресивності, схильність до депресій, має залежність від психоактивних речовин або демонструє девіантну поведінку [16, с. 21–23].

На наш погляд, вищезазначені форми роботи допомагають створити безпечне та сприятливе середовище для розвитку та навчання здобувачів освіти. Вони не лише сприяють своєчасному виявленню девіантної поведінки, а й формують довіру між здобувачами освіти та педагогами, що є надзвичайно важливим у процесі виховання. Кожен тип бесіди виконує свою унікальну функцію: від налагодження першого контакту до надання глибокої психологічної підтримки. Завдяки системному підходу до спілкування з підлітками можна значно зменшити рівень девіантності, підвищити рівень їх соціалізації та зміцнити внутрішню мотивацію до змін. Особливо важливими є попереджувальні та корекційні бесіди, адже вони дають змогу працювати індивідуально з підлітками, які перебувають у групі ризику. Педагоги та фахівці, що проводять ці бесіди, повинні мати високий рівень емпатії, комунікативних навичок та здатність до гнучкого мислення. Такі взаємодії не тільки допомагають усунути конкретні прояви девіації, а й формують у підлітків відчуття значущості, підтримки та віри у власні сили.

Таким чином, послідовна реалізація різноманітних форм бесід у закладах професійної освіти є дієвим засобом профілактики та корекції девіантної поведінки. Вона забезпечує не лише освітній, а й виховний ефект, сприяє гармонійному розвитку особистості здобувача освіти та створює позитивний психологічний клімат у колективі.

І. Мельничук відзначає, що корекція девіантної поведінки підлітків вимагає комплексного і системного підходу, що включає індивідуальну та групову роботу, а також активну участь батьків і педагогів. Психолог має встановити довірчі стосунки з підлітком, допомогти йому усвідомити неконструктивність своєї поведінки, а також сприяти формуванню нових стереотипів поведінки через обговорення ситуацій та самооцінку вчинків. Важливо, щоб підліток самостійно знаходив оптимальні рішення і розвивав нові способи взаємодії, що підвищить ефективність корекційної роботи. Включення соціально-психологічних тренінгів та підтримка з боку оточуючих є необхідними для досягнення стійкого результату в зміні поведінки [13, с. 2–3].

Отже, корекція девіантної поведінки підлітків є важливим і багатогранним процесом, що вимагає комплексного підходу, який включає різні форми роботи, активну участь педагогів, психологів і батьків. Серед основних форм та методів, що використовуються для корекції, є бесіди, диспути, рольові ігри та інтелектуальні змагання, які сприяють розвитку правосвідомості, соціальних навичок і критичного мислення у підлітків. Ключовим є створення довірчої атмосфери, де підліток може усвідомити свої помилки та змінити свою поведінку. Важливою є індивідуальна робота з кожним підлітком, що дозволяє сформувати позитивні стереотипи поведінки та забезпечити стійкі зміни.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА.

Підвищення ефективності соціально-психологічної роботи по попередженню шкідливих звичок майбутніх кваліфікованих робітників

 

2.1.   Програма профілактики та корекції девіантної поведінки у підлітків професійно-технічного училища №4. м. Бердичева

 

У результаті систематичного спостереження виявлено, що серед здобувачів освіти професійно-технічного училища №4 м. Бердичева є здобувачі, які демонструють прояви девіантної поведінки. До таких проявів належать куріння, пропуски занять без поважних причин, агресивність у спілкуванні, конфлікти з однолітками та педагогами. Переважна більшість цих підлітків походять із неблагополучних сімей, де відсутній належний контроль та підтримка з боку батьків. У зв’язку з цим виникає необхідність розробки та впровадження спеціальної програми, спрямованої на профілактику та корекцію девіантної поведінки серед здобувачів освіти училища.

На основі досліджень Н. Тобри, А. Лукіянчук та З. Харагірло було розроблено програму профілактики та корекції девіантної поведінки серед підлітків.

Мета програми – профілактика та зменшення проявів девіантної поведінки серед підлітків шляхом створення сприятливого соціально-психологічного середовища, формування навичок відповідальної поведінки та підтримки здорового способу життя.

Завдання програми:

1. Ознайомити здобувачів освіти професійно-технічного училища №4. м. Бердичева з теоретичними аспектами девіантної поведінки.

2. Підвищити рівень психологічної та соціальної адаптації підлітків.

3. Формувати мотивацію до здорового способу життя та відповідальної поведінки.

4. Психологічна підтримка та корекційна робота з підлітками.

5. Робота з батьками та педагогами з метою покращення виховного впливу.

Реалізаціїя програми профілактики та корекції девіантної поведінки у підлітків професійно-технічного училища №4. м. Бердичева складалася з трьох етапів.

Перший етап реалізації програми профілактики та корекції девіантної поведінки у підлітків професійно-технічного училища №4 м. Бердичева був спрямований на теоретичну підготовку учнів. На цьому етапі здобувачі освіти знайомилися з основними поняттями девіантної поведінки, її видами, причинами та наслідками. Важливо було сформувати у підлітків усвідомлення того, як певні вчинки можуть вплинути на їхнє майбутнє та оточуючих людей.

Значна увага приділялася правовим аспектам поведінки, адже знання власних прав і обов’язків є невід’ємною частиною соціалізації кожної людини. Здобувачі освіти розглядали законодавчі норми, що регулюють відповідальність за порушення правопорядку, знайомилися з правами громадян, а також обговорювали реальні життєві ситуації, пов’язані з правовими наслідками девіантних дій. Це дозволило їм краще усвідомити, що закони існують не лише формально, а й мають безпосередній вплив на їхнє життя.

Окремо вивчалися соціальні фактори ризику, які можуть сприяти розвитку девіантної поведінки, такі як неблагополучне сімейне оточення, негативний вплив однолітків, низький рівень освіти, економічні труднощі та психологічні проблеми. Підлітки навчалися визначати потенційні загрози та розглядали ефективні методи їх подолання. Це включало розвиток навичок самоконтролю, комунікації, вирішення конфліктів та критичного мислення.

Для кращого засвоєння матеріалу використовувалися інтерактивні методи навчання. Учні брали участь у диспутах, під час яких обговорювали різні аспекти девіантної поведінки та її наслідки. Правові бесіди допомагали глибше зрозуміти відповідальність за правопорушення, а філософські обговорення сприяли розвитку етичних цінностей. Аналіз реальних судових справ дозволяв підліткам наочно побачити, до яких наслідків може призвести порушення закону.

Таким чином, перший теоретичний етап програми був спрямований на формування у здобувачів освіти правової свідомості, відповідальності за власні вчинки та соціальної адаптації. Він заклав міцний фундамент для подальших практичних заходів, що допоможуть підліткам свідомо уникати девіантної поведінки та будувати своє життя на основі закону та моральних принципів.

Другий етап програми був спрямований на активну взаємодію студентів із соціальним середовищем та набуття практичних навичок самоконтролю, відповідальності та соціальної адаптації. Основна мета цього етапу полягала в тому, щоб закріпити теоретичні знання та допомогти підліткам ефективно застосовувати їх у реальному житті.

У рамках цього етапу проводилися різноманітні тренінги та лекції, такі як: «Запобігання девіантній поведінці», «Як керувати емоціями», «Булінг та його наслідки». Ці заходи сприяли розвитку емоційного інтелекту та навичок самоконтролю, допомагали здобувачам освіти краще розуміти власні емоції та способи їх вираження без конфліктів.

Також було організовано тематичні круглі столи та пресконференції за участі представників правоохоронних органів. Запрошені працівники поліції проводили лекції на такі теми, як «Правові наслідки протиправних дій» та «Адміністративна і кримінальна відповідальність підлітків». Це дало змогу здобувачам освіти безпосередньо спілкуватися з фахівцями, отримувати відповіді на запитання та усвідомлювати відповідальність за свої вчинки.

Особливу увагу було приділено інтелектуальним змаганням, зокрема брейн-рингам, КВК, дидактичним іграм та конкурсам правозахисного спрямування. Такі заходи не лише стимулювали пізнавальну активність, а й сприяли розвитку логічного мислення, вміння працювати в команді та шукати ефективні рішення в складних ситуаціях.

Окрім цього, важливим елементом другого етапу стали рольові ігри та аналіз ігрових ситуацій. Здобувачі освіти моделювали різні соціальні сценарії, вчилися приймати правильні рішення в умовах морального вибору, аналізували можливі наслідки своїх дій. Це сприяло формуванню відповідального ставлення до власної поведінки та розумінню її впливу на інших.

Крім того, підлітки брали участь у серії тренінгів, спрямованих на розвиток лідерських навичок. Зокрема, тренінг «Ефективна комунікація» допомагав навчитися конструктивному спілкуванню, тренінг «Як сказати «ні» сприяв розвитку впевненості та навичок протидії негативному впливу, а тренінг «Конфлікти та шляхи їх вирішення» надавав методики роботи з агресією та непорозуміннями.

Таким чином, другий етап програми забезпечив здобувачам освіти можливість отримати цінний практичний досвід, що сприяє їхній соціальній адаптації, розвитку відповідальності та формуванню активної громадянської позиції.

Третій етап – це співпраця з батьками та педагогами. Для забезпечення довготривалого та стійкого ефекту від програми велика увага приділялася взаємодії з батьками та педагогами. Їхня підтримка та розуміння є ключовими факторами у вихованні підлітків та допомозі їм у подоланні складних життєвих ситуацій. З цією метою проводилися індивідуальні та групові консультації для батьків, під час яких обговорювалися питання виховання, побудови довірливих відносин з дітьми, а також способи підтримки підлітків у моменти емоційних труднощів. Такі зустрічі допомагали батькам краще розуміти своїх дітей і бути більш чутливими до їхніх потреб. Крім того, організовувалися спільні заходи для сімей, спрямовані на зміцнення сімейних цінностей, формування традицій та створення позитивної атмосфери в родині. Це сприяло не лише покращенню взаємин між батьками та дітьми, а й зміцненню емоційного зв’язку між членами сім’ї. Важливою складовою програми також була волонтерська діяльність. Здобувачі освіти активно брали участь у благодійних ініціативах та акціях на підтримку Збройних Сил України, що сприяло розвитку в них почуття відповідальності, патріотизму та громадянської свідомості. Волонтерство допомагало молоді усвідомити значення взаємодопомоги та соціальної відповідальності, а також надихало їх на подальшу активну участь у житті суспільства.

Таким чином, запропонована програма дозволяє комплексно підійти до профілактики девіантної поведінки серед підлітків, використовуючи ефективні педагогічні та психологічні форми та методи. Поєднання теоретичних знань, практичних занять та активної взаємодії з соціумом сприяє формуванню позитивних особистісних якостей, правової культури та відповідальної громадянської позиції здобувачів освіти.

2.2. Методична розробка виховного заходу превентивного спрямування

 

Сучасний світ ставить перед підлітками безліч викликів, серед яких важливе місце займає формування відповідальної поведінки та навичок здорового способу життя. У підлітковому віці особливо важливо допомогти молоді усвідомити власні цінності, навчитися робити правильний вибір та уникати ризикованих ситуацій. Саме тому пропонуємо провести тренінг для підлітків професійно-технічного училища №4. м. Бердичева, мета якого – дати учасникам необхідні знання, розвинути їхні навички самоконтролю та критичного мислення, а також допомогти усвідомити наслідки девіантної поведінки.

Тренінг: «Рішення, що змінюють майбутнє – профілактика девіантної поведінки».

Мета тренінгу: забезпечити здобувачів освіти необхідними знаннями та практичними навичками для розпізнавання девіантної поведінки, навчити їх ефективно протидіяти негативному впливу і приймати відповідальні рішення у різних ситуаціях.

Завдання тренінгу:

1. Ознайомити учасників з теоретичними аспектами девіантної поведінки, її видами та наслідками.

2. Розвинути вміння аналізувати ситуації та оцінювати ризики, пов’язані з девіантною поведінкою.

3. Навчити учасників технікам самоконтролю та ефективного спілкування.

4. Сформувати у підлітків навички відповідальної поведінки та вміння приймати обґрунтовані рішення.

5. Дати можливість оцінити свої сильні сторони та визначити потенційні ризики девіантної поведінки.

Структура тренінгу:

Блок 1 – Теоретична підготовка

Мета: ознайомити здобувачів освіти з основними поняттями девіантної поведінки, її видами та наслідками.

Вступне слово. «Доброго дня, дорогі учасники! Сьогодні ми проведемо тренінг, який допоможе вам зрозуміти, що таке девіантна поведінка, як вона може впливати на ваше життя, і як можна уникнути негативних наслідків. Знання і свідомий вибір – це перші кроки до правильного шляху.»

Бесіда. Тренер розповідає про девіантну поведінку, її види (куріння, вживання алкоголю, агресія тощо), причини та наслідки. «Девіантна поведінка – це будь-яка дія, яка відхиляється від загальноприйнятих норм і стандартів суспільства. Важливо розуміти, чому таке відхилення відбувається, і як ми можемо це контролювати.»

Інтерактивна дискусія. Тренер ставить запитання учасникам: «Які ситуації у вашому житті можуть привести до девіантної поведінки? Як ви можете визначити її ознаки?» Здобувачі освіти обговорюють можливі ситуації, що викликають девіантну поведінку, та діляться власним досвідом або спостереженнями. Презентація відео або слайдів на тему наслідків девіантної поведінки та реальних історій.

Блок 2 – Практична самодіагностика і діагностика

Мета: оцінити поведінку учасників, визначити вплив факторів ризику та можливі напрямки корекції поведінки.

Індивідуальна самодіагностика. Учасникам роздаються анкета на оцінку схильності до девіантної поведінки (наприклад, «Як часто ви стикаєтесь із ситуаціями, які можуть призвести до конфлікту?» або «Як ви реагуєте на тиск з боку однолітків?»). Тренер пояснює, як правильно заповнювати анкети, за допомогою яких учасники зможуть оцінити свої звички, поведінкові патерни і схильність до ризикованих ситуацій.

Групова діагностика через обговорення. Після самодіагностики тренер організовує обговорення: «Як ви оцінюєте свої результати? Чи є у вас ситуації, які можуть бути ризикованими для вашої поведінки?» Тренер наголошує на важливості саморефлексії, вказує на те, як дії кожної людини можуть бути спричинені зовнішніми і внутрішніми факторами.

Рольова гра. Тренер пропонує учасникам виконати рольову гру, в якій вони змоделюють ситуацію, де одна особа потрапляє під вплив групи і намагається ухвалити неправильне рішення. Тренер пояснює, як створюються ролі. Один з учасників грає роль особи, яку умовно тисне група на прийняття неправильного рішення (наприклад, курити, вживати наркотики), інші учасники – роль однолітків, які намагаються переконати зробити неправильний вибір. Після закінчення гри група обговорює, як краще уникнути тиску і приймати правильні рішення в подібних ситуаціях. Тренер запитує: «Як ви можете вирішити проблему без того, щоб піти на ризик?»

Блок 3 – Корекційний

Мета: розвинути у підлітків практичні навички ефективного реагування на стресові ситуації, розвитку самоконтролю та підвищення самооцінки.

Бесіда і обговорення. «Кожен з нас має можливість змінити свою поведінку. Для цього важливо розуміти, як контролювати свої емоції та реагувати на стресові ситуації. Як ви справляєтесь із стресом і тиском з боку оточуючих?» Тренер пояснює, що важливо розпізнавати свої емоції і за допомогою технік самоконтролю зберігати спокій і приймати зважені рішення.

Дихальна вправа. «Давайте разом зробимо кілька глибоких вдихів, намагаючись заспокоїтись і зібрати свої думки. Вдихаємо на 4 рахунки, затримуємо дихання на 4 секунди, видихаємо на 6 рахунків.»

Вправа на розслаблення. Тренер пропонує учасникам уявити, що вони знаходяться в найкращому місці для відпочинку. Вони повинні «переноситись» туди, намагаючись розслабитись.

Ігрові ситуації для розвитку емпатії та комунікації. Учасники розігрують ситуації, в яких потрібно знайти способи вирішення конфлікту без використання агресії: Ситуація 1. «Ви перебуваєте на вечірці, і один з ваших друзів починає курити. Як ви реагуєте на це?» Тренер просить, щоб один учасник спробував вплинути на друга так, щоб той не почав курити. Важливо висловити свої почуття, залишаючи простір для конструктивної бесіди. Ситуація 2. «Ваш одноліток починає штовхати вас, вимагаючи грошей. Як ви з ним поводитеся?» Учасник має знайти вихід із ситуації, не піддаючись на провокації. Після кожної гри учасники діляться враженнями, тренер дає рекомендації, як краще реагувати в реальних ситуаціях.

Мотиваційне завершення тренінгу. «Ваше майбутнє залежить від ваших рішень. Ви маєте сили змінювати ситуацію, навіть якщо вона здається складною. Пам’ятайте: бути відповідальним – це означає ставити на перше місце не тільки свої інтереси, але й турботу про оточуючих.»

Тренер завершує тренінг, даючи учасникам інструкції щодо того, як вони можуть використовувати здобуті знання у повсякденному житті.

Підведення підсумків тренінгу. Тренер дякує учасникам за активну участь, надає їм поради щодо подальшої роботи над собою і запитує, що було корисно та що вони планують змінити в своїй поведінці.

Таким чином тренінг «Рішення, що змінюють майбутнє – профілактика девіантної поведінки» для здобувачів освіти професійно-технічного училища №4 міста Бердичева є важливим кроком у профілактиці девіантної поведінки серед підлітків. Заняття дозволяють учасникам здобути не тільки теоретичні знання про девіантну поведінку, її види та наслідки, але й розвинути практичні навички самоконтролю, аналізу ситуацій та критичного мислення.

Підлітки отримують можливість краще розуміти себе та оточення, оцінювати ризики, пов’язані з можливими девіантними діями, і навчатися приймати зважені та відповідальні рішення в складних ситуаціях. Практичні вправи, рольові ігри та ситуаційні задачі допомагають учасникам розвивати емпатію, комунікативні навички та здатність контролювати свої емоції в стресових обставинах. Тренінг також сприяє підвищенню самосвідомості молоді, допомагаючи їм усвідомити важливість правильного вибору та можливості уникати негативного впливу, що є ключовим у формуванні здорової поведінки та життєвих цінностей. Завдяки цьому заходу учасники тренінгу отримають необхідні знання та навички для того, щоб протистояти негативним зовнішнім впливам, приймати відповідальні рішення і вести здоровий спосіб життя.

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

Здійснене дослідження дає можливість зробити такі висновки:

1. Встановолено, що девіантна поведінка є складним явищем, що виникає через низку факторів, включаючи соціальні, біологічні та психологічні аспекти. Вона виявляється в порушенні соціальних норм і може мати різні прояви – від дрібних відхилень до серйозних злочинних вчинків. Умови воєнного стану, соціальна нерівність, кризові явища та проблеми в соціалізації можуть сприяти посиленню девіацій, особливо серед молоді. Для ефективної боротьби з девіантною поведінкою необхідно комплексно підходити до її розуміння та враховувати всі чинники, що впливають на індивіда, а також сприяти соціальній адаптації та розвитку програм підтримки, що можуть мінімізувати негативні наслідки.

2. З’ясовано, що девіантна поведінка часто є наслідком складних життєвих обставин, зокрема виховання в неблагополучних сім’ях або в умовах соціального відчуження. Багато здобувачів освіти в закладах професійно-технічої освіти мають проблеми з моральним вихованням, низькою правовою свідомістю та соціальними цінностями, що робить їх більш схильними до порушення норм і правил. В закладах професійно-технічної освіти формується гетерогенне середовище, де здобувачі освіти з різними соціокультурними поглядами можуть створювати неформальні групи, що пропагують девіантні моделі поведінки.

В умовах недостатнього контролю та уваги педагогів така поведінка швидко стає поширеною. Воєнні події, що переживають учасники освітнього процесу, можуть призводити до психологічних травм, таких як тривожність, депресії, посттравматичний стресовий розлад, що може викликати агресивну чи асоціальну поведінку. Багато здобувачів освіти мають проблеми з адаптацією до нових соціальних умов, що може бути пов’язано з їх походженням з сільських місцевостей або соціально несприятливих родин. Це може призводити до стресу, агресії, конфліктності і навіть злочинних вчинків. Оскільки девіантна поведінка є часто криком про допомогу, важливо, щоб педагоги виконували роль не тільки викладачів, а й наставників, здатних своєчасно виявляти ризики та підтримувати здобувачів освіти. Залучення психологів і соціальних працівників має важливе значення для попередження і корекції таких проявів.

3. Корекція девіантної поведінки підлітків є важливим процесом, що вимагає комплексного підходу і включає різноманітні форми та методи педагогічного впливу. Основними формами та методами є бесіди, диспути, рольові ігри, інтелектуальні змагання, правові конкурси, а також психологічні методи, такі як сугестивні техніки та «сократичний діалог». Бесіди можуть бути різних типів: ознайомчі, інструктивні, профілактичні, попереджувальні та корекційні, кожен з яких має свою специфічну мету – від налагодження контакту до глибокої корекційної роботи. Використання таких форм та методів сприяє розвитку правосвідомості, соціальних навичок та критичного мислення підлітків, а також формує довіру між педагогами та здобувачами освіти, що є ключовим для ефективної зміни поведінки.

4. Встановлено, що серед здобувачів освіти професійно-технічного училища №4 м. Бердичева було виявлено учнів, які демонструють девіантну поведінку, зокрема куріння, пропуски занять без поважних причин, агресивність у спілкуванні, а також конфлікти з однолітками та педагогами. Більшість з цих підлітків походять із неблагополучних сімей, де не забезпечено належний контроль і підтримка з боку батьків. Тому виникла потреба в розробці і впровадженні програми для профілактики та корекції девіантної поведінки серед здобувачів освіти училища.

Програма включає індивідуальну та групову роботу, а також активну участь педагогів, психологів і батьків. Перший етап програми був спрямований на теоретичну підготовку підлітків, знайомство з основними поняттями девіантної поведінки, правовими аспектами та соціальними факторами ризику. Здобувачі освіти вивчали законодавчі норми, ознайомлювалися з наслідками правопорушень та розвивали навички самоконтролю і критичного мислення через інтерактивні методи навчання. Другий етап фокусувався на практичних навичках самоконтролю, емоційного інтелекту та соціальної адаптації через тренінги, лекції та інтерактивні заходи. Підлітки взаємодіяли з правоохоронцями, брали участь у інтелектуальних змаганнях і рольових іграх, що сприяло розвитку відповідальності та навичок вирішення конфліктів. Третій етап передбачав активну співпрацю з батьками та педагогами, зокрема через індивідуальні консультації та спільні заходи. Це допомогло зміцнити емоційний зв’язок в сім’ях та підтримку підлітків у складних ситуаціях. Також активно залучалися до волонтерської діяльності, що сприяло розвитку патріотизму та соціальної відповідальності.

5. Розроблений та проведений тренінг на тему «Рішення, що змінюють майбутнє – профілактика девіантної поведінки» для здобувачів освіти професійно-технічного училища №4 міста Бердичева став важливим кроком у профілактиці девіантної поведінки серед підлітків. Під час тренінгу учасники отримали не лише теоретичні знання про девіантну поведінку, її види та наслідки, а й розвинули практичні навички самоконтролю, аналізу ситуацій, критичного мислення та ефективного спілкування. Заняття допомогли підліткам краще зрозуміти себе та оточення, оцінити ризики та навчитися приймати зважені рішення в складних ситуаціях. Практичні вправи, рольові ігри та ситуаційні задачі сприяли розвитку емпатії, комунікативних навичок і здатності контролювати емоції в стресових обставинах. Тренінг надав молоді цінні інструменти для протистояння негативним зовнішнім впливам, прийняття відповідальних рішень і ведення здорового способу життя, що є важливим для формування позитивної поведінки та життєвих цінностей.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1.     Березка С.В., Слободенюк А.Д. Теоретичний аналіз форм та методів роботи з підлітками, які мають девіантну поведінку. «Молодий вчений». № 10.1 (74.1). 2019. С. 28–31.
2.     Бурлака О. Особливості девіантної поведінки у дітей підліткового віку. Університетська освіта в Україні у контексті інтеграції до європейського освітнього простору. 2021. № 21. C. 94‒98.
3. Волошин С.М. Особливості роботи практичного психолога з підлітками, схильними до девіантної поведінки, крізь призму психолого-педагогічної літератури. Педагогічні науки. Випуск LXXХVІІ. 2019. С. 78–82.
4. Гошовський Я., Гошовська Д. Психологія девіантної особистості: навчально-методичний посібник до практичних занять. Луцьк. 2022. 106 с.
5. Жданова І.В. Проблема саморегуляції в контексті девіантної поведінки особистості: психологічні аспекти. Вісник Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. Психологія. 2012. Вип. 43, ч. ІІ. С. 110–128.
6. Запорожець К., Радчук Г.К. Особливості девіантної поведінки старших підлітків. URL: http://dspace.tnpu.edu.ua/bitstream/123456789/11268/1/60Zaporozhets.pdf (дата звернення:27.03.2025)
7. Каськов І.В. Психопрофілактика девіантної та делінквентної поведінки особистості в умовах політико-соціальної нестабільності. Вісник Національного університету оборони України. 5 (75). 2023. С. 37–43.
8. Козубовський Р., Шелевер О. Профілактика девіантної поведінки молодших школярів. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: «Педагогіка. Соціальна робота». 2019. Вип. 2 (45). С.99‒103.
9. Кошова І.В., Кресан О.Д. Психологія девіантної поведінки: Навчально-методичний посібник. Ніжин: Видавництво НДУ ім. М. Гоголя, 2021. 226 с.
10. Лазор К.П. Основні теоретичні підходи до розуміння причин девіантної поведінки підлітків. Габітус. Випуск 21. 2021. С. 72–76.
11. Лукіянчук А.М. Психологічні основи професійного становлення та розвитку особистості майбутнього кваліфікованого робітника: навчально-методичний посібник. Вид 2-ге, поробл. Доповн, Біла Церква: БІНПО, 2020. 155 с.
12. Мельничук І.Я. Психокорекція девіантної поведінки підлітків URL: http://eprints.zu.edu.ua/29367/1/%D0%9C%D0%B5%D0%BB%D1%8C%D0%BD%D0%B8%D1%87%D1%83%D0%BA%20%D0%98.%D0%AF..pdf (дата звернення:27.03.2024).
13.  Методи роботи з девіантами в умовах сучасного соціокультурного середовища: методичні рекомендації. Максимова Н.Ю., Грись А.М., Манілов І.Ф. [та ін.] ; за ред. Н.Ю. Максимової. Київ. Педагогічна думка, 2015. 91 с.
14. Мигалина З. Організація навчально-виховної роботи з дітьми мігрантами в США. дис. ... док. філ. зі спец: 011 Освітні, педагогічні науки. Ужгород, 2022. 257 с.
15. Островська-Бугайчук І.М. Причини формування девіантної поведінки підлітків. Вісник Житомирського державного університету. Вип. 2 (80). Педагогічні науки. 2015. С. 48–52.
16. Пахомов І.В. Правове виховання здобувачів П(ПТ)О: навчално-методичний посібник. Біла Церква: БІНПО, 2024. 121 с.
17. Розлуцька H. Вимушене переселення як чинник девіантної поведінки дітей і підлітків у полікультурному середовищі. Науковий вісник Ужгородського університету. Серія: «Педагогіка. Соціальна робота», (1(52), 2023. С. 186–189.
18. Савельєва Н.М. Соціальна профілактика девіантної поведінки: курс лекцій з презентацією навч. посіб. [для студ. і магістр. спец-тей «Соц. робота» і «Соц. педагогіка»]. Полтава: ПНПУ, 2016. 110 с.
19. Скороход О.О. Методи виправлення девіантної поведінки підлітків у навчальних закладах різного типу. Миколаїв. 2018. 44 с.
20. Тимошенко В.І. Соціологічні теорії держави і права: історія і сучасність: монографія. Київ: Вид-во НАВС, 2024. 280 с.
21. Тимошенко В.І., Корольчук В.В. Причини та юридичні наслідки девіантної поведінки. Науковий вісник Ужгородського Національного Університету, Серія ПРАВО. Випуск 76: частина 1. 2023. С. 73–78.
22. Товканець О.С. Педагогічні умови профілактики девіантної поведінки учнів професійно-технічних училищ : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. пед.наук :13.00.07 - теорія і методика виховання; ТНПУ ім. В. Гнатюка. Тернопіль, 2012. 21 с
23. Торба Н.Г. Психологічні аспекти творчого підходу в роботі педагога сучасної професійної школи : навчально-методичний посібник. Біла Церква: БІНПО УМО, 2021. 111 с.
24. Чекуров П.О. Гендерні аспекти девіантної поведінки в підлітковому віці. Актуальні напрями практичної психології і психотерапії : матеріали VIII Міжнар. наук.-практ. конф. молодих вчених, студентів та аспірантів МВС України. Харків: ХНУВС, 2020. С. 205–208.
25. Харагірло В.Є. Інноваційні педагогічні технології у професійній діяльності педагогів ЗП(ПТ)О: Навчально-методичний посібник. Біла Церква, 2021.112 с.
26. Харагірло В.Є. Психолого-педагогічні аспекти корекційної роботи з підлітками девіантної поведінки: навчально-методичний посібник вид. 2, доповнене. Біла Церква: БІНПО, 2020. 188 с.
27. Христук О.Л. Психологія девіантної поведінки: навчально-методичний посібник. Львів: ЛьвДУВС, 2014.  192 с.
28. Янченко Т.В., Сеген К.С. Девіантна поведінка молоді як соціально-педагогічна проблема. Тринадцяті Сіверянські соціально-психологічні читання: Чернігів: НУЧК імені Т. Г. Шевченка, 2023. Т. 2. С. 192–195.
29. Anderberg M. and Dahlberg M. Gender differences among adolescents with substance abuse problems at Maria clinics in Sweden Nordisk Alkohol Nark. 2018 Feb; 35(1). Р. 24–38.
30. Baidawi S., Papalia N., Featherston R. Gender Differences in the Maltreatment-Youth Offending Relationship: A Scoping Review. Volume 24, Issue 2. 2023. Р. 1140–1156.
31. Demuth A.,  Demuthova, S. Gender differences in adolescent self-harming behaviour. International Journal of Health Sciences, 6(S3), 2022. Р. 12291–12299.