Курсова робота «Гра як засіб корекційного навчання на уроках для дітей з порушеннями інтелектуального розвитку»

Тема «Гра як засіб корекційного навчання на уроках для дітей з порушеннями інтелектуального розвитку»

Вчитель-дефектолог КЗКОР «Таращанський НРЦ»

 Бузиновська Олена Володимирівна

ЗМІСТ

Вступ……………………………………………………………………………….3

Розділ 1. Проблема гри в теорії і практиці початкового навчання……………6

1.1.Історія розвитку гри. Видатні педагоги про значення гри……………….6

1.2 Дидактичні ігри, як метод навчання у спеціальній педагогіці. Структура дидактичної гри……………………………………………………......................9

Розділ 2. Корекційно–розвивальне значення гри у спеціальній школі………12

2.1. Використання дидактичних ігор під час уроків навчання грамоти……...12

2.2. Ігри та вправи для підвищення якості читання…………………………...15

2.3. Поєднання гри та навчання на уроках математики……………………….18

2.4. Музично–дидактичні ігри……………………………………………….....21

Висновки……………………………………………………………………..…..24

Список використаних джерел…..…………………………..…………………..25

ВСТУП

З давніх–давен в Україні будь–які зібрання дітей супроводжувалися ігровою діяльністю. Змагалися у стрільбі з луків, метанні сніжок, катанні на санчатах, лижах, ковзанах. Народна виховна мудрість емпірично передбачала розв'язання важливих технологічних завдань формування особистості дитини. Зокрема, засобами народної гри виводили маленьку людину з її реального побутового повсякденного життя, запобігали складанню стереотипів сумніву й недовіри до своїх сил. Через гру дитині надавалася змога заявити оточенню про свій позитивний потенціал. Саме у грі активізували рухливість, розвивали процеси мислення, викликали в дитини позитивні емоції.

З переходом із умов гри до умов навчальної діяльності настає в житті дитини переломний момент. Нове становище дитини в суспільстві визначається тим, що вона не просто йде з дитячого садка до школи, а тим, що навчання для неї стане віднині обов'язковим.

Під час гри дитина ознайомлюється з великим діапазоном людських почуттів і взаємостосунків, вчиться розрізняти добро та зло. Завдяки грі у дитини формується здатність розрізняти свої особливості, визначати, як вони сприймаються іншими, і з'являється потреба будувати свою поведінку з урахуванням можливої реакції інших.

Формування учня як самостійної, ініціативної, вдумливої особистості буде успішним, якщо вчитель потурбується про це з першого проведеного уроку. Одним з найперспективніших шляхів виховання активних учнів, озброєння їх необхідними вміннями і навичками, є впровадження активних форм і методів навчання, серед яких провідне місце займають навчальні ігри.

Гра дарує щохвилинну радість, задовольняє актуальні невідкладні потреби, а ще – спрямована в майбутнє, бо під час гри у дітей формуються чи закріплюються властивості, вміння, здібності, необхідні їм для виконання соціальних, професійних, творчих функцій у майбутньому. І скрізь, де є гра, панує здоров'я, радість дитячого життя.

Потрапляючи до школи після дитячого садка, дитина зустрічається з іншим видом діяльності – навчанням. Але гра залишається важливим засобом не лише відпочинку, а й творчого пізнання життя. Ігрова позиція – могутній засіб виховного впливу на дітей. В.Ф. Шаталов зазначає: «Придивіться: чи не дуже рано згасає наш педагогічний інтерес до ігор, які вірою і правдою завжди служили і покликані служити розвиткові кмітливості та пізнавальної цікавості на всіх, без винятку, вікових рівнях. Відомо, що ті діти, з яких на уроці й слова не витягнеш, в іграх активні. Вони можуть повернути хід гри так, що деякі відмінники тільки руками розведуть, їхні дії відзначаються глибиною мислення. Мислення сміливого, масштабного, нестандартного».

У процесі гри в учнів виробляється звичка зосереджуватися, самостійно думати, розвивати увагу. Захопившись грою, діти не помічають, що навчаються, до активної діяльності залучаються навіть найпасивніші учні. Коли вчитель використовує на уроці елементи гри, то в класі створюється доброзичлива обстановка, бадьорий настрій, бажання вчитися. Плануючи урок, учитель має зважати на всіх учнів, добирати ігри, які були б цікаві й зрозумілі.

В грі формується багато особливостей особистості дитини. Гра – це своєрідна школа підготовки до праці. В грі виробляється спритність, витримка, активність. Гра – це школа спілкування дитини. Гра тільки здається легкою, насправді вона потребує, щоб дитина яка грається, віддавала максимум своєї енергії, розуму, витримки, самостійності. Гра постійно стає напруженою працею і через зусилля веде до задоволення.

Ігри в щколі – перш за все дидактичні, повинні приковувати нестійку увагу дітей до матеріалу уроку, додати нові знання, змусити їх напружено мислити. Важливою являється їх виховна сторона. Гра вимагає від дітей уяви, вміння швидко знаходити правильне рішення.

Саме в іграх розпочинається невимушене спілкування дитини з колективом класу, взаєморозуміння між учителем і учнем. У процесі гри в дітей виробляється звичка зосереджуватися, працювати вдумливо, розвивається увага, пам'ять, жадоба до знань. Задовольняючи свою природну невсипущу потребу в діяльності, в процесі гри дитина «добудовує» в уяві все, що недоступне їй у навколишній дійсності, у захопленні не помічає, що вчиться – пізнає нове, запам'ятовує, орієнтується в різних ситуаціях, поглиблює раніше набутий досвід, порівнює запас уявлень, понять, розвиває фантазію.

Гра належить до традиційних і визнаних методів навчання і виховання дошкільників, молодших школярів і підлітків. Цінність цього методу полягає в тому, що в ігровій діяльності освітня, розвиваюча й виховна функції діють у тісному взаємозв'язку. Гра як метод навчання організовує, розвиває учнів, розширює їхні пізнавальні можливості, виховує особистість.

Задовольняючи дитячу допитливість, гра допоможе залучити їх до активного пізнання оточуючого світу, оволодіти способами пізнання зв'язків між предметами та явищами.

Перед наукою стоїть завдання – створення ефективних дидактичних систем, які базуються на застосуванні таких типів, технологій, форм і методів навчання, які забезпечували б інтенсивне формування умінь і навичок. Аналіз педагогічної практики переконує у недостатній ефективності традиційного типу навчання щодо вирішення названих завдань через традиційний метод організації викладання.

Суперечності між вимогами, що постають перед спеціалістами в сучасних умовах, та рівнем їхньої готовності до професійної діяльності вимагають утвердження якісно нових суб'єктних відносин у навчанні. Наполегливо працюють у напрямі вирішення цієї проблеми відомі педагоги–новатори Ш. Амонашвілі, М. Гузик, С. Ільїн, Р. Краковський, С. Лисенкова, В. Шаталов та інші.

РОЗДІЛ 1. ПРОБЛЕМА ГРИ В ТЕОРІЇ І ПРАКТИЦІ ПОЧАТКОВОГО НАВЧАННЯ

1.1. Історія розвитку гри. Видатні педагоги про значення гри

А.С. Макаренко писав: «Гра має важливе значення в житті дитини... якою буде дитина в грі, такою вона буде і в праці, коли виросте. Тому виховання майбутнього діяча відбувається перш за все в грі...» . Отже, гра, її екранізація – ключ в організації виховання.

Гра є найприроднішою і найпривабливішою діяльністю для молодших школярів. К.Д. Ушинський писав: «Зробити серйозне заняття для дитини цікавим – ось завдання початкового навчання. Кожна здорова дитина потребує діяльності і, до того ж, серйозної діяльності... З перших же уроків привчайте дитину полюбити свої обов'язки й знаходити приємність у їх виконанні».

У грі найповніше проявляються індивідуальні особливості, інтелектуальні можливості, нахили, здібності дітей. Гра – творчість, гра – праця. «Праця – шлях дітей до пізнання світу», – писав О.М. Горький. Одним із способів вирішення даної суперечності є зміна технології навчання шляхом включення у навчально–виховний процес ігор.

 Дослідження, пов'язані з розробкою і впровадженням нових технологій навчання, в основу яких покладено застосування ігор, свідчать про наявність у них значних можливостей щодо підвищення ефективності підготовки спеціалістів. У розробку даної проблеми вагомий внесок зробили відомі педагоги А. Макаренко та В. Сухомлинський.

Прихильниця вільного виховання Марія Монтессорі підходила до поняття гра з іншого боку. Звертання дитини до педагога: «Допоможи мені зробити це самому» стало символом педагогіки Монтессорі. Вона працювала з дітьми без наказового способу, із самого раннього віку давала волю їх самостійним діям, особливому світосприйняттю.

Грунтовні дослідження гри належать Ж. Шато, автору праць із дитячої психології і педагогіки. В основу теорії гри «теорія обгону» Шато поклав принцип: дитина не мириться із своїм становищем маленької, вона бажає, щоб з нею поводились як із дорослим, вона шукає труднощі й чекає від дорослого допомоги в їх подоланні. Психолог Л. Виготський довів, що в грі дитина «ніби на голову вища від самої себе».

На сучасному етапі розвитку спеціальної освіти в Україні створено диференційовану мережу закладів для виховання й навчання дітей з особливостями психофізичного розвитку. Головним завданням цієї освіти є формування в учнів необхідних для успішної соціальної адаптації навичок, знань, умінь. Це стає можливим завдяки корекційній роботі, яку проводять спеціалісти навчального закладу.

Труднощі в засвоєнні навчального матеріалу учнями допоміжної школи часто призводять до зниження їхнього інтересу до навчання. Причини цих труднощів різноманітні. Насамперед, як відзначає ряд дослідників (Т. Власова, Т. Дульнєв, М. Красногорський, В. Лубовський, А. Лурія, М. Певзнер), розумово відсталим дітям властива слабкість процесів збудження і гальмування, схильність до частого охоронного гальмування, недорозвинення другої сигнальної системи.

Л. Виготський, С. Рубінштейн, А. Спіркін, Д. Ельконін вказують на недорозвинення мови розумово відсталих дітей, що обумовлено повільним формуванням і нестійкістю диференційованості умовних зв'язків в області слухового аналізатора.

Як відзначають М. Нудельман, В. Петрова, Ж. Шиф, у розумово відсталих дітей спостерігається дуже низький рівень розвитку мислення, тому що воно формується в умовах неповноцінного почуттєвого, мовного недорозвинення, обмеженої практичної діяльності. Слабкість мислення, яка заважає розумово відсталим виділити істотне при запам'ятовуванні матеріалу, зв'язати між собою його окремі елементи, різко знижує і якість їхньої пам'яті.

Всі дослідники відзначають не тільки навчальну, а й, у більшій мірі, корекційно–розвиваючу функцію дидактичної гри. В спеціальній дидактиці і методиці викладання окремих навчальних дисциплін у допоміжній школі однозначно визначається, що використання гри, ігрових ситуацій є продуктивним засобом розвитку аномальної дитини, корекції її пізнавальної, емоційно–вольової, мотиваційної сфер.

Відомі дефектологи А. Граборов, Г. Трошин високо оцінювали використання ігрової діяльності у вихованні та навчанні розумово відсталих дітей. Гру вони відносили до найбільш точних показників прояву дитячих здібностей, пізнавальних можливостей.

Дані дослідження І. Соловйова доводять, що певна корекційна робота з виховання пізнавальних інтересів, мотивів поведінки і діяльності розумово відсталих дітей дає позитивні результати. Важливу роль у цьому процесі виконує дидактична гра.

З досліджень дефектологів А. Катаєвої, О. Стребелєвої, Н. Соколової відомо, що розвиток ігрової діяльності в розумово відсталих дітей залежить від багатьох факторів: ступеня розумової відсталості, ігор та іграшок, пропонованих у дитинстві, умов виховання в родині, перебування у дошкільних установах, тощо. Автори звертають увагу на те, що в процесі використання ігрової форми занять у дошкільній установі для розумово відсталих дітей, перед ними вкрай необхідно ставити пізнавальне, навчальне завдання, незважаючи на те, що в дітей ще не сформовані ні пізнавальні інтереси, ні навчальна діяльність.

Дослідження Л. Славіної показали, що в процесі гри інтелектуально пасивна дитина здатна виконати такий обсяг роботи, який їй зовсім недоступний у звичайній ситуації.

Відомі вчені–дефектологи Г. Дульнєв, В. Лубовський, В. Петрова рекомендували в корекційній роботі з розумово відсталими дітьми більш інтенсивно вишукувати такі форми завдань, які будували б їхню розумову активність, потребу в пізнавальній діяльності. На їхню думку, до таких завдань варто віднести ті з них, які вимагають використання почуттєвої сфери, опора на практичну діяльність і досвід учнів. До їхнього числа можна безумовно віднести дидактичну гру.

1.2. Дидактичні ігри, як метод навчання у спеціальній педагогіці. Структура дидактичної гри.

Важливою формою життєдіяльності людини є гра. Вона охоплює всі періоди життя, на кожному з яких змінюються ігрові мотиви, форми проведення, ступінь вияву почуттів та емоцій.

Для дітей – це природний засіб самовираження, який полегшує спілкування між ними та дорослими. Гра – одна з найважливіших сфер у життєдіяльності дитини, разом з працею, навчанням, мистецтвом, спортом вона забезпечує необхідні емоційні умови для всебічного, гармонійного розвитку особистості.

Для педагога вона стає інструментом виховання, що дає змогу повністю враховувати вікові особливості дітей і підлітків, розвивати ініціативу, створювати атмосферу розкутості, самостійності, творчості та умови для саморозвитку.

Яскравим прикладом ігрової позиції вчителя є діяльність А. С. Макаренка, який писав: «Є ще один важливий метод – гра... Треба зазначити, що між грою і роботою немає такої великої різниці, як дехто думає... В кожній гарній грі є насамперед робоче зусилля та зусилля думки... Дехто гадає, що робота відрізняється від гри тим, що в роботі є відповідальність, а в грі її немає. Це неправильно: у грі є така ж велика відповідальність, як і в роботі, – звичайно, у грі гарній, правильній...»

Дидактична гра – це практична групова вправа з вироблення оптимальних рішень, застосування методів і прийомів у штучно створених умовах, що відтворюють реальну обстановку. Під час гри в учня виникає мотив, суть якого полягає в тому, щоб успішно виконати взяту на себе роль. Отже, система дій у грі виступає як мета пізнання і стає безпосереднім змістом свідомості школяра.

У спеціальній педагогіці гра є одним із найефективніших методів корекції психофізичного розвитку. Давно помічено, що роль гри в корекційному навчанні дуже велика. Переваги цього методу оцінюються з позицій домінування його мотиваційної функції. У грі зароджується навчання, яке поступово бере на себе роль провідної діяльності. Та пізнавальні інтереси сприяють лише бажанню вчитися, а вміння вчитися забезпечується навчальними діями. Сучасна корекційна педагогіка враховує ті положення педагогічної психології, де наголошується на важливості поєднання гри з навчальною діяльністю.

Па думку Ф. Блех, грою можна назвати таку діяльність, у якій наявний хоча б один з елементів:

•       очікування несподіванки;
•       загадка, що інтригує дітей, стимулює їхню фантазію, мобілізує досвід;
•       рух;
•       змагання.

У навчальному процесі традиційно використовуються такі форми ігрової діяльності, як дидактична гра, ігрова ситуація, ігровий прийом, ігрова вправа.

Дидактичні ігри мають на меті розвиток розумової діяльності, сприяють розширенню уяви дітей, закріпленню і використанню знань, отриманих на заняттях та в повсякденному житті. Кожна дидактична гра має такі структурні компоненти:

•       дидактичне завдання;
•       ігровий зміст;
•       ігровий початок;
•       ігрові дії;
•       правила гри;

•   підбиття підсумків.

Дидактичне завдання гри з’ясовується відповідно до програмного змісту і завдань. Ігровий зміст – обов’язковий компонент, часто відображений у назві гри.

На створення ігрової ситуації істотно впливає ігровий початок. Атмосфера гри виникає за умов ділення на команди, вибору ведучого і першого ходу. У цьому допомагають різноманітні лічилки, жеребкування.

Ігрові дії, пов’язані з ігровим змістом, випливають із нього. Виконуючи ігрові дії та зацікавившись ними, діти легко долають закладений у гру навчальний зміст. Це може бути відгадування загадок, рольові дії за уявною ситуацією, малювання.

Правила дидактичної гри діти сприймають як умову, що підтримує ігровий зміст, їхнє невиконання руйнує гру, робить її нецікавою. Правила дисциплінують дітей, формують у них витримку, терпіння. Крім того, вони впливають і на розв’язання дидактичного завдання, спрямовують увагу на виконання конкретного програмного завдання навчального предмета.

Підбиття підсумків відбувається одразу після закінчення гри: у вигляді підрахунку очок і виявленні команди – переможниці, виділенні тих учнів, які найправильніше виконали ігрове завдання.

Учні спеціальної школи мають різні розумові та психофізичні вади, відстають у мовному розвитку, у них слабка пам'ять, бідний запас слів, низькі, або й зовсім, відсутні навички аналізу та синтезу, порівняння, визначення суттєвого і несуттєвого. Особливі труднощі ці діти відчувають під час розповіді за картинами, сюжетними малюнками, про бачене, почуте, за спостереженнями. Деякі з них відстають від темпу роботи і інших учнів. Ці труднощі можна частково подолати в процесі дидактичних ігор. Під час їх проведення вчитель створює сприятливі умови для індивідуального спілкування, має змогу глибше з’ясувати причини відставання того чи іншого учня, визначити характер і рівень їх труднощів. Систематичне коригування дітей у процесі гри сприяє їх розвитку.

2. КОРЕКЦІЙНО – РОЗВИВАЛЬНЕ ЗНАЧЕННЯ ГРИ У СПЕЦІАЛЬНІЙ ШКОЛІ

2.1. Використання дидактичних ігор під час уроків навчання грамоти

Застосування на уроці ігор та ігрових моментів робить його легшим, цікавішим, створює у дітей бадьорий робочий настрій, допомагає подолати труднощі, які виникають у них під час занять.

Використовуючи на уроках української мови ігри, слід дотримуватись таких вимог:

1.    ігрове завдання має за змістом збігатись з навчальним;
2.     мовний зміст гри – відповідати дидактичній меті уроку;
3.     зміст гри – бути посильним для кожної дитини;
4.     правила гри – прості та чітко сформульовані;
5.     підсумок гри – справедливий.

Велике значення мають дидактичні ігри і з пізнавальної точки зору. В процесі розв’язання різноманітних завдань в учнів спеціальної школи розвиваються такі процеси мислення, як порівняння, аналіз, синтез, та інші.

Під час дидактичних ігор діти систематизують і закріплюють навички, отримані на уроці: знання про різні ознаки предметів, зв’язки між ними.

Перш ніж застосувати дидактичну гру, вчитель має продумати і підібрати ту з них, яка найбільше відповідає навчальній меті.

Під час дидактичних ігор дітям необхідно точно визначити словами ознаку, поняття, те чи інше співвідношення предметів тощо. Багато ігор потребують уміння висловлювати свою думку так, щоб було зрозуміло іншим дітям.

Наприклад, у добукварний період навчально –виховна мета уроку – розвивати увагу, слухове сприймання, фонетичний слух, пам'ять, мовлення. Доцільно використовувати на уроках такі ігри, які б сприяли досягненню цієї мети.

Гра «Відгадай за звуком». Учитель готує малюнки із зображенням різних предметів, показує малюнок і запитує:               «Що це?» (годинник), «Як він тікає?» (тік–так, тік–так), «Що це?» (літак). «Як він гуде?» (у–у–у).

Гра «Хто як говорить?». Вчитель показує малюнки різних тварин, птахів, комах, а учні відтворюють звуки, які вони подають: жабка (ква–ква), комар (ззззз), гуска (га–га), жук (ж–ж), курка (ко–ко), тощо.

Гра  «Впіймай звук». Вчитель читає слова, діти уважно слухають і плескають у долоні коли чують заданий звук, визначають його розташування.

Гра «Добери малюнок до букви». Вчитель виставляє малюнки, діти відшукують предмети, в назвах яких є певна буква.

Дуже важливо, щоб у добукварний період у процесі дидактичних ігор широко використовувалося різне унаочнення: малюнки, картини, предмети. Це підготує дітей до кращого сприймання навчального матеріалу під час складного для них періоду навчання грамоти, збагатить активний словниковий запас дітей, закладе підвалини для формування уявлення про навколишній світ.

Я маю набори малюнків, карток, букв, складів для кожного учня. Це допомагає активізувати під час дидактичних ігор весь клас. В період навчання грамоти на уроках використовую дидактичні ігри як один із методів подання нового матеріалу та закріплення вивченого.

Доцільно використовувати ігри, спрямовані на формування в учнів буквено–звукового аналізу та синтезу звуків та складів. Такі ігри використовую, ускладнюючи завдання з першого по четверті класи на уроках читання і письма.

Гра «Спільний звук».  Під час гри відбувається ознайомлення з новим звуком, закріплення сприйняття його на слух. Учитель називає 5–8 слів, які мають спільний звук. Учні уважно слухають і називають його, придумують з цим звуком свої слова. Потім учитель показує, якою буквою цей звук позначається. Наприклад: сом, сир, суп, осика, сосна, син, сила.

Гра « І читаємо, і рахуємо».  Вчитель читає слова, а учні за допомогою карток з цифрами показують скільки звуків і букв у цьому слові.

Гра «Ми чарівники». Учні із розрізної азбуки складають слово. Вчитель пропонує «почаклувати» – змінити одну букву на іншу, відняти або додати якусь букву і прочитати нове слово, пояснивши його значення. Наприклад: сон (Н – на М); коса (С – на Р, на 3). їжа – на їжак; фарба – на фара, кріт – кіт, тощо.

Гра «Склади слово». На дошці – малюнок добре знайомого дітям предмета. Вчитель викликає учнів до дошки, даючи кожному картку з якоюсь буквою. За командою вчителя діти складають слово на набірному полотні.

Гра «Будь уважний». Учням роздаються картки з малюнками добре знайомих предметів. Діти розглядають і називають їх. Учитель показує букву, діти називають її і знаходять малюнок, на якому зображений предмет, назва якого починається з цієї букви.

На уроках письма під час вивчення грамоти дидактичні ігри допоможуть вчителеві закріпити вивчені учнями букви і звуки. Такі ігри я використовую під час закріплення знань.

Гра «Зміни слово». Діти записують слово і шляхом заміни букви, віднімання або додавання якоїсь букви утворюють нове слово, записують його.

Гра «Мовчанка». Вчитель показує малюнок, а діти мовчки записують букву, з якої починається назва зображеного предмета.

Гра «Буква сховалася». Вчитель показує картку з якоюсь буквою, наприклад «Б», але яка наполовину прикрита. Учні мають впізнати її і записати. Назвати слова, які починаються на цю букву.

Гра «Слова – загадки». Учитель пише на дошці першу букву, наприклад «Л», і пропонує дітям відгадати, яке слово він хоче написати. Діти називають різні слова, які починайтеся з букви «Л». Вчитель пише наступну букву – «И», діти знову називають слова, які мають перший склад «ЛИ». Далі вчитель пише «П». Нарешті вчитель пише А. Діти читають і записують слово.

Гра «Хто уважний?» Вчитель на набірному полотні викладає слово. Діти уважно його читають називають букви. Потім заплющують очі, а вчитель змінює слово. Діти розплющують очі, читають слово і кажуть, що змінилося в слові. Наприклад: тік – кіт, сир – рис, пилка – липка.

Дидактичні ігри використані на уроках української мови в органічному поєднанні, розвивають не лише мовлення. Ці ігри добре допомагають розвитку пам’яті, уваги, кмітливості, вміння класифікувати предмети, порівнювати їх, узагальнювати, диференціювати.

2.2. Ігри та вправи для підвищення якості читання

Відомо, що читання — настільки складний процес, що суть його важко визначити однозначно. У цьому процесі беруть участь зір, мовлення, мислення, сприйняття, пам'ять, уява, слухові та звукові аналізатори. Дітям з обмеженими розумовими можливостями непросто поєднувати водночас зорове сприйняття букв і вимову звуків, слів, речень, усвідомлювати прочитане, визначати ставлення до нього. Не володіючи технікою читання, дитина втрачає до нього інтерес, погано розуміє і засвоює зміст, швидко стомлюється. Діти з обмеженими розумовими можливостями дуже повільно і з великими труднощами оволодівають технікою читання. Учні в перші роки навчання у більшості випадків засвоюють із прочитаного лише окремі фрагменти.

На швидкість читання впливає багато факторів: рівень мовленнєвого розвитку; вміння артикулювати; кут зору; постановка дихання; характер тексту; розвиток антиципації; образ слова (шрифт).

При навчанні читати недостатньо лише кілька разів повторювати один і той самий текст. Ця робота швидко втомлює дітей одноманітністю. Саме тоді дієвим інструментом, за допомогою якого можна зацікавити учнів, викликати інтерес до матеріалу, є гра.

Значну увагу приділяю її добору та вдосконаленню. Відповідно до навчально–виховних завдань виготовляю наочні посібники, придумую цікаві ігрові ситуації, прийоми, які б пов'язували програмовий матеріал, необхідний ступінь власної участі в ній, щоб розширювалося поле ігрової самостійності дітей.

Навчаю дітей правильного спілкування, дотримання правил. Особливо це необхідно для успішного проведення змагань, конкурсів, коли учням доводиться співвідносити свої дії з діяльністю інших, досягти спільних результатів, у яких зацікавлена вся команда.

Щоб одна й та сама гра не набридла, через певний час вношу в неї деякі ускладнюючи завдання, враховуючи засвоєний матеріал, індивідуальні особливості дітей.

Поступово цікава гра, мовленнєва творчість переростають у навчальну роботу– Прагну сформувати у дітей чіткі мовні уявлення й поняття, виробити міцні навички та вміння, прищепити прийоми і способи опанування знань.

Гра усуває нервове навантаження. Саме завдяки ігровим формам занять вдається залучити пасивних учнів до систематичної розумової праці, дати змогу дитині відчути успіх, повірити у свої сили.

Одним із варіантів підвищення якості читання в початкових класах є поєднання на уроці читання роботи з текстом зі спеціальними вправами, що впливають на основні параметри читання: розвиток мовленнєвого апарату, поля читання, периферійного зору, вміння передбачати розвиток уваги, пам'яті під час сприймання тексту; подолання труднощів розуміння прочитаного. Вправи виконуються паралельно з роботою над текстом, до його читання, після читання. Отже, залежно від теми уроку, його структури, рівня підготовленості дітей, запропоновані ігри на окремих етапах стануть активним засобом зацікавленості. Пропоную ігри та вправи для школярів.

Гра «Рибалочка». Обирається учень — «рибалочка». Він ловить неправильно прочитані дива. Діти читають ланцюжком по одному реченню.

Гра «Хвиля». Починаємо читати у довільному темпі вголос. Поступово збільшуємо силу голосу, доходимо до вершини й починаємо зменшувати.

Гра «Розвідка». На дошці записані складні чи незрозумілі слова. Після опрацювання цих слів шукаємо їх у тексті.

Гра «Доповни речення». Учитель починає будь–яке речення з тексту, діти знаходять, і продовжують його.

Гра «Луна». Один учень (сильніший) веде, інший, як луна, повторює читання першого.

Гра «Земля — небо». Починаємо читати мовчки або вголос у довільному темпі. За командою «Небо» припинити читати і помітити очима те місце, де застала команда, а очі підвести догори й відвести від тексту. За командою «Земля» продовжувати читати від того «місця».

Гра «Доберіть слово». Пропоную дібрати до слів–предметів по 2–3 слова–ознаки або дії. (Весна – рання, затяжна, стрімка.)

Гра «Зайве слово». Назви зайве слово. Поясни свої дії:3

• Щука, карась, окунь, рак;
• Ромашка, конвалія, бузок, волошка, мак;
• Сашко, Микола, Марійка, Кравчук, Олесь;
• Ручка, пенал, олівець, зошит, м'яч, книжка.

Гра «Утвори слово». Набір складів: ха, гру, ко, ва, ре, річ, ве, шко, за, та, ка, ша, зли, бе, чір, ла, с. Слова: хата, груша, коза, злива, береза, річка, вечір.

Гра «Купи квиток». Сьогодні будемо подорожувати автобусом – без чого не можна їхати? (Без квитків.) Щоб «Купити» квиток, треба правильно прочитати слова, що означають дію предмета. Потім сказати, про кого ти читаєш. Квитками слугують листочки дерев.

Слова для квитків: нявчить, хрюкає, крякає, тьохкає, пищить, кукурікає, реве, цвірінчить, пищить, дзижчить, кує.

Можна виконати вправи з різноманітними завданнями:

• збери слова, знайди зайве;
• поєднай слова у групи за якоюсь ознакою;
• визнач слова, де є м'який (твердий) приголосний.

Під час читання тексту важливо навчити дітей правильно дихати. Найкраще це робити під час читання скоромовок та чистомовок. Діти читають скоромовки в різному темпі, добираючи повітря після кожного прочитаного рядка. Для покращення техніки читання я використовую вправи на закріплення та розвиток голосу.

Діти читають голосні звуки:

а – і;  а – о;   і – о;

і – е;  е – у;   е – а;

і – у;  а – й;   е – а;

е – і;  у – а;   у – и;

Завдання: прочитати голосні звуки у різних ударних позиціях

 і е а о у;

 і е а о у;

 і е а о у.

Читання скоромовок без участі голосу, з голосом.

 Читання складів

ді–де–да–до–ду; 

ті–те–та–то–ту;

пі–пе–па–по–пу.

Спираючись на досвід своєї роботи, можу зазначити, що використання вищенаведених матеріалів значно впливає на підвищення якості читання у дітей із порушеннями розумового розвитку.

2.3. Поєднання гри та навчання на уроках математики

Одним з найефективніших способів розвитку інтересу до математики є використання дидактичних ігор та інших цікавих видів діяльності (змагань, математичних свят, вікторин). Наприклад, з великим зацікавленням школярі рахують «ланцюжком», розв'язують приклади «магічне поле», відгадують кросворди та ін.

Потребу в грі у розумово відсталих дітей необхідно використовувати і спрямовувати з метою вирішення певних навчальних і виховних задач. Відомо, що якщо дитина зацікавлена роботою, позитивно емоційно налаштована, то ефективність заняття помітно зростає. Формування будь–яких навичок і вмінь у розумово відсталих учнів вимагає не лише великих зусиль, тривалого часу, але й однотипних вправ.

Дидактичні ігри дозволяють одноманітний матеріал зробити цікавим для учнів, надати йому привабливої форми. Позитивні емоції, які виникають під час гри, активізують діяльність дитини, розвивають її довільну увагу, пам'ять. В грі дитина непомітно для себе виконує велику кількість арифметичних дій, тренується в лічбі, вирішує задачі, збагачує свої просторові, кількісні й часові уявлення, виконує аналіз і порівняння чисел, геометричних фігур. Дидактичні ігри, створені спеціально з навчальною метою, сприяють і загальному розвитку дитини, розширенню її світогляду, збагаченню словника, розвитку мовлення, вчать використовувати математичні знання у змінених умовах, в новій ситуації. Все це свідчить про велике корекційне значення дидактичних ігор.

На уроках математики дидактичні ігри з метою підвищення інтересу до навчання знаходять широке застосування при вивченні будь–якої теми.

Створено велику кількість ігор, розвиваючих кількісні, просторові, часові уявлення і уявлення про розміри предметів. Добре відомі ігри «Весела лічба», «Живі цифри», «Арифметичне лото» (доміно), «Драбинка» та ін. Наведемо приклади деяких з них.

Гра в лото.

Матеріал гри: карточки (8x4 см), які поділені на чотири рівні частини. В кожній частині карточки намальовані предмети або геометричні фігури різних розмірів. Трафаретки предметів або геометричних фігур, рівні за розміром намальованим на карточках.

Зміст гри: кожний учень повинен підібрати до намальованого на картонці предмета такої ж величини трафаретку. Потім вчитель перевіряє, ЧИ правильно діти розставили трафаретки на карточках лото.

Весела лічба.

Матеріал гри: квадрати з числами. В квадратах записані числа від 1 до 10 в 1 класі, а в II – від 1 до 20.

Зміст гри: змагаються два учні. Хто швидше назве й покаже числа по порядку від 1 до 10 (від 1 до 20), той і переміг.

Мовчанка.

Матеріал гри: таблички з цифрами, числові фігури.

Зміст гри. Вчитель показує табличку з цифрою, наприклад, 8. Кожен учень повинен показати дві числові фігури (з зображенням кружечків). Сума їх повинна складати вісім. Вчитель жестом викликає послідовно до дошки учнів, які дали різні варіанти складу числа. Учні записують ці варіанти на дошці.

Живі приклади.

Матеріал гри: карточки з числами і арифметичними знаками або цифрові каси.

Зміст гри: до дошки виходять чотири учні. Кожному видається карточка або з цифрами, або з арифметичними знаками. Учні повинні, тримаючи карточки в руках, стати так, щоб вийшов арифметичний приклад. Знак віднімання або ділення ускладнює завдання, оскільки учні повинні думати над тим, як їм стати, аби ці дії можливо було виконати. Учні класу вирішують приклад, і той, хто швидше за всіх це зробить, виходить до дошки і стає з відповіддю після знаку рівності. Інші перевіряють.

Розвиток у дітей пізнавальних інтересів неможливий без активізації пошукової діяльності мислення. Вирішенню цієї проблеми сприяє використання спеціальних завдань та вправ. Наприклад:

1 .Завдання на просторові уявлення:

• Прибери лише одну паличку, щоб лишилося три квадрати
• Знайди 14 квадратів

2.Завдання на упорядкування.

• Розташуй геометричні фігури у будь–якому порядку (квадрат, трикутник, шестикутник, коло, п'ятикутник)

3.Завдання на групування чисел, предметів та геометричних фігур.

• Серед чисел 5, 20,15, 2, 3, 7,10, 8 знайди найбільшу кількість пар, з яких певною дією можна отримати число 5.

4.Завдання на знаходження зайвого (слова, числа, фігури тощо).

• Знайди зайве слово (трикутник, коло, циркуль, квадрат).
• Яке число зайве (3, 5, 7, 8, 9,11)? Чому? А якщо розглянути за кількістю знаків?

Слід зазначити, що використовуючи дидактичні ігри та цікаві вправи, зацікавленість дітей математикою зростає.

Отже можна стверджувати: наявність інтересу до навчального предмета сприяє поліпшенню якості знань розумово відсталих учнів. У цілому учителями–практиками експериментально доведено, що такі педагогічні заходи з формування інтересу в учнів початкових класів допоміжної школи виправдані та корекційно значущі.

2.4. Музично – дидактичні ігри

Музично–дидактичні ігри можуть бути різноманітні за завданням і змістом. Так, ігри–загадки, ігри–змагання сприяють засвоєнню, укріпленню знань, оволодінню спробами пізнавальної діяльності, сприяють формуванню в дітей навичок музичного сприймання, вміння розрізняти висоту, тембр, силу і тривалість звуку, планомірно розвивають високий, динамічний, ритмічний і тембровий слух. Ігри «Голосно–тихо», «Швидко–повільно», «Вгору–вниз», «Луна», «Дзеркало», «Веселі діалоги» та інші доцільно проводити під час ознайомлення дітей з елементами музичної грамоти, організації процесу спостереження за розвитком музики, розширення емоційного, інтонаційного досвіду, лексичного запасу.

Розвиток звуковисотного слуху у першокласників починається з розпізнавання високих і низьких звуків. Для цього можна використовувати гру–загадку «Вгору–вниз». Якщо діти почули високі звуки – підіймають руки вгору, низькі – опускають вниз, середні – тримають руки на рівні грудей. Хто помилився, той програв.

 Для відчуття дітьми швидкості руху можна використовувати гру «Швидко–повільно». Учитель пропонує дітям, слухаючи музику, передати рухами пальців рук (як подобається їм музика) рухливих і спокійних дітей (звучить мелодія поспівом «Різні діти»).

Для розвитку ритмічного, мелодійного слуху можна пропонувати гру «Луна». Вчитель співає декілька звуків або постукує нескладний ритмічний малюнок. Діти повинні повторити запропоноване (відлуння). Хто помилився, вибуває з гри. Ігри «Здогадайся, хто прийшов» та «Знайди свій музичний інструмент» сприяють розвиткові слуху. У першій грі учень, на якого вказує вчитель («господар»), закриває очі, а інший («гість») відтворює голосом коротеньку фразу із знайомої пісні. «Господар» має впізнати по голосу, хто прийшов до нього в гості. Далі до гри залучаються інші пари дітей.

Отже, музично–дидактичним іграм слід приділяти достатньо уваги, так як вони відіграють важливу роль. Гра дозволяє яскраво реалізувати всі провідні функції навчання: освітню, виховну та розвивальну, які діють в органічній єдності, ігри дають можливість внести проблемність у пізнавальний процес, здійснити самоконтроль та самокорегування пізнавальної діяльності. Успішне проведення ігор веде до розвитку пізнавальної самостійності.

Дидактична гра – не самоціль на уроці, а засіб навчання і виховання. На дидактичну гру потрібно дивитися як на вид творчої діяльності у тісному зв’язку з іншими видами навчальної роботи. Якщо спочатку учень може зацікавитися лише грою, то дуже швидко його вже цікавитиме пов’язаний із нею матеріал, в нього виникне потреба вивчити, зрозуміти, запам'ятати цей матеріал, тобто готуватися до участі в грі. Саме за допомогою гри розв'язується багато перспективних і поточних завдань початкового навчання.

Інтелектуально–пізнавальні ігри не суперечать серйозності та глибині змісту освітньої діяльності, завдяки їм діти якнайкраще засвоюють важливі для них знання, переходять від репродуктивного рівня активності через пошуковий до творчого.

ВИСНОВКИ

Дійовим засобом залучення учнів до навчальної діяльності, до одержання радості від пізнання є навчальна гра. Саме вона має велике значення в задоволенні людської потреби пізнання світу, входячи у психічний і фізичний світ дитини з перших днів її існування.

Отже, підсумовуємо:

•                 дидактична гра – це засіб навчання і виховання;
•                 ігрова діяльність добре поєднується із «серйозним навчанням»;
•                 під час ігрової діяльності на уроці створюються ситуації успіху;
•                 за допомогою гри удосконалюється мовлення учнів;
•                 гра викликає цікавість, позитивні емоції, що створює позитивну

атмосферу на уроці; ,

•                 гра має здоров'язберігаючий вплив.

Особливість навчальної гри як форми навчання полягає в тому, що вона досягає своєї мети непомітно для учня, бо не потребує ніяких способів насильства над особистістю. Тому позитивне ставлення вчителя до ігрової діяльності збереже цінність гри в освітньому процесі навчальної школи, приведе до позитивних результатів у навчально–виховному процесі.

Таким чином, дидактичні ігри – це не просто заповнення вільного часу дітей, а спланований і цілеспрямований педагогічний прийом для розширення і закріплення одержаних ними знань. В процесі дидактичної гри учні допоміжної школи вчаться на практиці самостійно застосувати одержані знання в нових, ігрових умовах, що благотворно впливає на їх розумовий розвиток. Свою навчальну роль дидактичні ігри виконують успішніше, якщо вони застосовуються в системі, що припускає варіативність, поступове ускладнення і за змістом, і за структурою, зв'язок з іншими методами роботи з формування уявлень і понять.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.               Артемова Л.В. Вчися граючись, 1990, с. З – 5
2.               Дефектолог № 8, 2011–Корекційно – розвивальні ігри як метод навчання у спеціальній педагогіці.
3.               Дефектологія № 3, 2010 – Розвиток дітей з особливими потребами. 4,3айцева В. Ігровий калейдоскоп / В. Зайцева. — Тернопіль, 2008. – 65 с.
4.               Коваленко В. Г. Дидактические игры на уроках математики / В. Г. Коваленко. – М.: Просвещение, 1990. — 96 с.
5.               Кудикіна Н. В. Ігрова діяльність молодших школярів у позаурочному щшчально–виховному процесі / Н. В. Кудикіна. — К.: КМПУ ім. Б. Д. ГрЙнчеїІка, 2003. – 272 с.
6.               Мет дика игры с коррекционно–развивающими технологиями : учебн. пособ. для студ. пед. учеб. зав. / О. А. Степанова, М. 3. Вайнер и др. — М.: Дкадемия, 2003. – 272 с.
7.               Рудакова Т. І. Дидактична гра — дієвий засіб активізації пізнавальної активності учнів // Початкове навчання. – 2005. —№ 16–18. –С. 7–13.
8.               Степанова О. А. Гра і оздоровча робота в початковій школі. / О. А. Степанова. — М.: ТЦ Сфера, 2003. — 144 с.
9.               ІО.Федоренко В. Ігровий університет. Інтелектуально– пізнавальні ігри української тематики і В. Федоренко. — К.: Грамота, 2007. – 303 с.
10.          Морозова Н. Т. Формування пізнавальних інтересів у аномальних дітей. Просвіта, 1991.
11.          Початкова школа. № 9, 2009 – Дидактичні ігри.
12.          Початкова школа, № 6, 2009 – Роль гри у навчанні і вихованні молодших школярів.