Кваліфікаційна робота "Розвиток креативності на уроках розвитку зв'язного мовлення в початковій школі.''

Міністерство освіти і науки України

Державний заклад

• «Луганський національний університет імені Тараса Шевченка»

Навчально- науковий інститут публічного управління, адміністрування

та післядипломної освіти

 

 

 

ТЕМА: «РОЗВИТОК КРЕАТИВНОСТІ НА УРОКАХ

РОЗВИТКУ ЗВ’ЯЗНОГО МОВЛЕННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ»

 

Кваліфікаційнаробота

за спеціальністю « Початкова освіта»

Леоненко Любові  Петрівни

 

Перевірила: кандидат педагогічних наук, доцент кафедри дошкільної та початкової освіти Варяниця Л.О.

 

 

 

 

 

Старобільськ-2021

 

 

ЗМІСТ

ВСТУП	3
РОЗДІЛ I. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ РОЗВИТКУКРЕАТИВНОГО МОВЛЕННЯ	7
1.1. Креативність: сукупність, поняття, структура.	7
1.2. Специфіка креативних здібностей молодших школярів.	10
1.3. Компоненти  креативної особистості	13
РОЗДІЛ II. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ КРЕАТИВНОСТІ НА УРОКАХ РОЗВИТКУМОВЛЕННЯ В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ	16
2.1. Педагогічний вплив на розвиток  креативності	16
2.2. Методи розвитку креативності	18
2.3. Види вправ з розвитку креативного мовлення молодших школярі	21
ВИСНОВКИ	35
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ	37

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

Мова - найбільший скарб, який є у кожного народу. Таким скарбом для нас є наша рідна українська мова. Берегти, плекати мову треба змалку, бо добре відомо, що чим багатший запас людини, тим кращий її мовленнєвий розвиток. Адже, маючи неабиякий  мовленнєвий запас , людина мусить навчитися правильно вимовляти голосні і приголосні звуки, будувати словосполучення і речення відповідно до норм. Наше життя стало безперервним процесом адаптації, і саме від адаптаційного потенціалу особистості у значній мірі залежать її успіх та  можливості самореалізації. Сьогодні кожній дитині потрібні не тільки знання, але і достатній рівень життєвої компетентності, сформованість таких особистісних якостей, які допоможуть знайти своє місце у житті, визначитися з колом своїх інтересів та  уподобань, стати активним членом суспільства і щасливою, упевненою  у власних силах людиною.

Педагоги повинні  визначити нову мету навчання та виховання, розвиток інноваційної особистості, здатної до життєтворчості та самореалізації у нових соціальних умовах незалежної України. Потреба виховувати культурну і творчу особистість, здатну висловлювати свої думки оригінально, нетрадиційно, продукувати певні ідеї адекватними мовними засобами, відсутність наукових і методичних розробок щодо педагогічного впливу на формування комунікативної компетенції засобами креативних технологій зумовили вибір теми дослідження.

На сьогодні актуальним  є питання креативності – рівня творчої обдарованості. Процес формування креативності учнів є досить нелегким і потребує управління саме педагогами, творчими, цікавими, креативними, неординарними для своїх наступників, а також педагогічно та психологічно освіченими. Важливим у навчальному-виховному процесі є оновлення змісту освіти, впровадження інноваційних форм і методів навчання; спрямування методичної діяльності вчителів на розробку навчально-методичного забезпечення, проведення сучасних форм методичної роботи; матеріально-технічне забезпечення процесу навчання на сучасному рівні, творчих майстерень на уроках та у позаурочній діяльності .

Науковець Дж. Гілфорд виділяє шість параметрів креативності:

1) здатність до пошуку та постановки проблеми;

2) здатність  до генерування великої кількості ідей;

3) гнучкість - здатність продукувати різноманітні ідеї;

4) оригінальність - вміння відповідати на подразники нестандартно;

5) здатність вдосконалювати об'єкт, додаючи деталі;

6) вміння вирішувати проблеми  до аналізу та синтезу.

Проблема розвитку інноваційного потенціалу особистості є складною і багатофакторною, вона потребує системного дослідження з боку педагогів, психологів, фахівців у галузі управління. В Україні триває пошук шляхів якісної підготовки школярів до життя, здійснюється пошук нових підходів, технологій в процесі навчання. Особливу увагу слід надавати розвитку творчих здібностей на уроках української мови та літератури.

Видатних методистів цікавлять різні аспекти цієї проблеми, про що свідчать праці лінгводидактів М. Вашуленко, Л.Скуратівського, Г. Шелехової, О. Кучерук. Загалом творчість розглядається як діяльність людини, спрямована, за влучним визначенням С. Рубінштейна, на створення чогось нового, «оригінального, що входить не лише в історію розвитку самого творця, а й в історію науки, мистецтва»[11,с.78].

Дослідник Н. Янчук, говорячи про роль учителя в розвитку творчих здібностей учнів, зазначає, що творчість як складне соціально-психологічне явище виявляється на особистісному рівні, але це явище треба формулювати, стимулювати. Адже людина має великі творчі можливості, хоча вона й не завжди вірить у власні сили, тому її потрібно заохочувати до творчої діяльності.

Спираючись на концепції навчальних методів І. Р. Лангера, М.О. Скаткіна,  в основі яких лежить  пізнавальна діяльність дітей, важливу роль у розвитку творчої самостійної діяльності школярів відіграє дослідницький метод, що є основоположним у методиці творчого навчання. Тобто навчання як творчого процесу відкриття дитиною світу.

Нестандартні методи навчання, що передбачають відкриття (дослідження), є В. Л. Вахтеров та Л.В. Занков. В основі розвитку  творчого потенціалу  учнів лежать  дидактичні принципи розвивального навчання (система Л.В. Занкова), особливістю  методики якого є розвиток пізнавального інтересу, а впровадження на уроках інформаційних технологій дає великі можливості  для його розвитку і є вимогою сучасності, розвивають ініціативу,  уяву, співпрацю з іншими учнями[11,с.86].

Особливої уваги заслуговує праця "Основи педагогічної творчості" (автор С. О.Сисоєва), праці В. Сухомлинського, в яких обґрунтовано модель творчої особистості учителя й учня, розглянуто специфіку формування її креативності. Щоб учень оволодів цими уміннями, учитель повинен застосовувати евристичний метод викладання: ставити лише мету або проблему, дати матеріал, а учень сам, власними зусиллями відшукує, відкриває те, що було відкрито чи винайдено до нього.

Актуальність і перспективність досвіду:

-забезпечує умови для розвитку творчої особистості дитини;

-сприяє виконанню завдань Національної доктрини розвитку освіти;

-несе позитивну мотивацію учнів до пізнавальної діяльності, потребі в самопізнанні, самореалізації та самовдосконаленні;

-дозволяє  гарантувати досягнення певного стандарту освіти;

-забезпечує особистісно орієнтовану модель навчання;

-робить можливим оригінальний підхід до побудови структури сучасного уроку української мови та літератури і світової літератури.

Мета досвіду: створити оптимальні умови для розвитку креативності  дитини на уроках розвитку мовлення та в позаурочний час засобами сценічного мистецтва, формувати атмосферу співробітництва взаємодії вчителя та учня.

Завдання:

1) розкрити особливості становлення креативної особистості  у сучасній школі;

2) дослідити  форми і методи роботи  розвитку креативного мислення  дитини у навчально – виховному процесі;

3) поділитися особливостями використання методів на уроках розвитку мовлення

Очікуваний результат:

-розвивати творчий потенціал учнів шляхом використання елементів та методів креативності;

-формувати здібності, фантазію, рішучість, активну громадянську позицію сучасної особистості.

Отже, життя доводить, що в складних умовах, які постійно змінюються, найкраще орієнтується, приймає рішення, працює людина творча, гнучка, креативна, здатна до генерування і використання нових ідей, задумів, підходів та рішень.

РОЗДІЛ І. ТЕОРЕТИКО-МЕТОДИЧНІ ОСНОВИ ВИВЧЕННЯ РОЗВИТКУКРЕАТИВНОСТІ.

1.1. Креативність: сутність поняття, структура

Сучасна психолого-педагогічна наука розглядає креативність із різних точок зору. Зокрема, дослідники визначають загальні основикреативності (Д. Богоявленська, Дж. Гілфорд, Є. Ільїн, А.Маслоу, В.Моляко,С.Сисоєва та ін.) механізми креативного мислення (Г. Альтшуллер, Д. Богоявленська, Е. де Боно,Дж. Гілфорд, В. Моляко, Я. Пономарьов, П. Торренс та ін.); розглядають креативність як різновид інтелектуальної поведінки (Г. Айзенк, Д. Векслер, Р. Стернберг); вивчають «самоактуалізацію» у зв’язку з креативністю (Л. Гольдштейн, А. Маслоу, К. Роджерс та ін.); досліджують особливий характер мотивації креативів (С. Голлан, Р. Кеттел, Д. Мак Кіннон та ін.), рефлексію креативності й творчу продуктивність у наукових співробітників[1,с.29].

До трактування поняття «креативність» спостерігаються різні підходи, зокрема: по-різному визначають її місце в структурі особистості, рівень усвідомлення проявів креативності, а також джерела таумови розвитку. Незважаючи на різноманітність підходів, ми можемовизначити низку спільних поглядів учених щодо аналізованого феномена. Так дослідники розглядають креативність як:

-загальну здатність до творчості (Л. Єрмолаєва-Томіна, С. Сисоєва, О. Ярошинська, Л. Байтімерова, В. Дружинін, Л. Пузеп) ;

- властивість особистості (Дж. Гілфорд, Е. Торренс, Є.Гергель);

- здатність особистості виходити за межі заданої ситуації, створювати оригінальні цінності (Ф. Баррон, Д. Богоявленська, С. Медник,В.Моляко);

- процес прояву власної індивідуальності (О. Яковлєва, О. Войтенко);

- обов’язкову характеристику представника педагогічної професії О. Антонова, С. Сисоєва, О. Куцевол, І. Подорожна).

Термін «креативність» уперше  було вжито психологом Д. Сімпсоном у 1922 році. Учений вважав, що «креативність» – це здатність людини відмовитися від стеоретипних способів мислення [12],«здатність до руйнування загальноприйнятого, звичайного порядкупоходження ідей у процесі мислення» [12]. Найперше визначення креативності надав американський учений, професор Стенфордського університету Джон Као:

«Креативність – це цілісний процес генерації ідей, їх розвитку та перетворення на цінності. Цей процес поєднує в собі те, що люди називають новаторством». Він відзначає одночасно мистецтво породження нових ідей і науку відточування цих ідей до стадії відтворення.

Креативність як окреме поняття було виділено лише в 50-х рр. ХХ ст. завдяки Дж. Гілфорду, який вважав, що креативність – це здатність відмовлятися від стереотипних способів мислення. Саме після публікації його робіт, у яких він визначає різницю між двома типами мисленнєвих операцій – конвергенцією і дивергенцією, концепція креативності набула широкої популярності та почала активно опрацьовуватися [11,с.65].

Дж. Гілфорд зазначав, що креативність як природний творчий потенціал людини визначена генетично. Учений виділив спочаткучотири, а згодом шість основних параметрів креативності:

1) оригінальність – спроможність продукувати віддалені асоціації, незвичні відповіді, відповідати на подразники нестандартно;

2) семантична гнучкість – здатність виявити основну властивість об'єкта і запропонувати новий спосіб його використання;

3) образно-адаптивна гнучкість – спроможність змінити форму стимулу, щоб побачити в ньому нові ознаки і можливості длявикористання;

4) семантична спонтанна гнучкість – продукування різноманітних ідей у нерегламентованій ситуації [11,с.67].

Загальний інтелект не включається в структуру креативності. Пізніше Дж. Гілфорд виділяє шість параметрів креативності:

1)здатність до виявлення та постановки проблеми;

2) здатність до генерування великої кількості ідей;

3) гнучкість – продукування різноманітних ідеї;

4) оригінальність – спроможність продукувати віддалені асоціації,незвичні відповіді, відповідати на подразники нестандартно;

5)здатність удосконалити об'єкт,додаючи деталі;

6) уміння вирішувати проблеми, тобто здатність до аналізу і синтезу[11,с.72].

Для визначення рівня креативності Дж. Гілфорд виділив 16 гіпотетичних інтелектуальних здібностей, що характеризують креативність:

- швидкість думки – кількість ідей, що виникають за одиницю часу;

- гнучкість думки – здатність переключатися з однієї ідеї на іншу;

- оригінальність – здатність виробляти ідеї, що відрізняються від загальноприйнятих поглядів;

- допитливість – чутливість до проблем у навколишньому світі;

-здатність до розробки гіпотези;

- ірреальність – логічна незалежність реакції від стимулу;

- фантастичність – повна відірваність відповіді від реальності за наявності логічного зв'язку між стимулом і реакцією;

- здатність вирішувати проблеми, тобто здатність до аналізу і синтезу;

- здатність удосконалити об'єкт, додаючи деталі.

Насправді, хоча поняття «креативність» і «творчість» дуже близькі за змістом, усе ж вони мають певні відтінки у значенні. Основою творчого процесу є натхнення автора, його здібності. Тобто творчості не існує без натхнення. У свою чергу, основою креативності є прагматизм, тобто доцільність, корисність вихідного продукту. Творчі люди залежать від настрою та власних емоцій. Під креативністю розуміємо загальну здатність людини до інновацій та творчості у різних сферах її діяльності. О. Антонова вважає, що креативність правильніше визначати нестільки як певну творчу здібність або їх сукупність, скільки як здатність до творчості. Науковець визначає креативність як творчі можливості людини, що можуть виявлятися в мисленні, почуттях, спілкуванні, окремих видах діяльності, характеризувати особистість загалом або її окремі сторони. Це здатність породжувати незвичні ідеї, відходити від традиційних схем мислення, швидко вирішувати проблемні ситуації. Креативність розглядається як найважливіший і відносно незалежний чинник обдарованості [12].

 

1.2. Специфіка креативних здібностей молодших школярів.

Проблема розвитку креативності молодших школярів є особливо актуальною у наш час. Адже саме зараз, як ніколи, нашій країні потрібні люди, здатні приймати нестандартні рішення, які вміють творчо мислити. На жаль, доволі часто навчання зводиться в основному лише до запам'ятовування і відтворення прийомів дій, типових способів розв'язування завдань. Одноманітне, шаблонне повторення одних і тих же дій відвертає потяг до навчання. Діти позбавляються радості відкриття нових знань і поступово втрачають здатність до творчості.

Старший дошкільний і молодший шкільний вік кваліфікуються як найбільш сприятливі, сенситивні для розвитку творчої уяви, фантазії. Ігри, розмови дітей відображають силу їх уяви, можна навіть сказати, буйство фантазії. У їхніх розповідях та розмовах реальність і фантазія нерідко змішуються, і уявні образи можуть відтворюватися дітьми як реальні.

Переживання їх настільки сильні, що дитина відчуває необхідність розповісти про це. Такі фантазії (вони зустрічаються і у підлітків) досить часто сприймаються оточуючими як неправда чи вигадка [4,с.22]. Молодший шкільний вік має велике значення для розвитку креативності, адже саме на цей період припадає початок системноїнавчально-виховної діяльності, що є оптимальним для цілеспрямованого розвитку креативних якостей індивіда. Оскільки для учнів початкової школи шаблонні, стереотипні форми мислення та дії ще не стали домінантними, стає можливим інтенсивне засвоєння ними креативних способів діяльності, складних мисленнєвих операцій і форм поведінки, які вимагають творчої діяльності від дітей на уроках.

Навчитися діяти креативно для молодшого школяра, аналогічне навчанню читати, писати, рахувати. Розвиток креативності учнів відбувається на всіх етапах шкільного навчання. Проте найдоцільніше починати вчити дітей творити саме із раннього віку, оскільки в початковій школі учні опановують способи навчальної діяльності, прийоми вирішення навчальних завдань, якими користуються надалі. Молодшим школярам властиві такі риси, як: відкритість до всього нового, допитливість,емоційність, цілісність сприйняття, яскрава уява, образність мислення, активне ставлення до навколишньої дійсності, що сприяють розвитку їхньої креативності. Молодший шкільний вік – сенситивний період для розвитку креативності учнів, оскільки є періодом бурхливих  перетворень у фізіології й психіці особистості [3, с.12].

Проблема розвитку креативності молодших школярів торкається широкого кола питань, що пов’язані з феноменом розвитку особистості.Більшість вчених засвідчує, що креативність й творча діяльність є взаємопов’язаними поняттями. Творча діяльність є фундаментом, передумовою розвитку креативності, метою розвитку особистості. У навчальному процесі творча діяльність учнів виступає як організована вчителем навчально-творча або творчо-пізнавальна діяльність[9,с.36].

Креативність молодшого школяра є складним синтетичним поняттям. Розвиток креативності пов’язаний із створенням нового, оригінального продукту в процесі навчально-творчої діяльності учнів.

Креативність молодшого школяра, за визначенням Т. Воробйової, – це загальна характеристика особистості учня, яка виявляється, передусім,у навчально-пізнавальній діяльності й зумовлює творчу спрямованість дитини, її здатність до самостійного вибору оптимального та оригінального шляху вирішення навчальних завдань, створення нових ідей, продуктів, новизна яких може бути як об’єктивною,так і суб’єктивною в усіх аспектах. [10, с.11].

Креативне мислення дитини є сприятливим інтегруючим чинником її соціалізації, оскільки соціальна діяльність дитини, яка є вирішально-визначальною під час її соціального дорослішання, в своїй основімає творчий характер. Під час засвоєння досвіду суспільного життядитина переживає кожний етап цього процесу як суб'єктивне відкриття та створення власного соціального простору, досягати результату з меншими енерговитратами та більшою радістю, розуміти «множинність» першопричин і наслідків ситуацій, вчинкі[13,с.28].

Креативність як когнітивний аспект творчої діяльності є постійним супутником та передумовою гармонійного розвитку людини впродовж усього її життя, забезпечуючи вміння особистості аналізувати проблеми, встановлювати причинно-наслідкові зв'язки, робити пропозиції прогнозуючого характеру, виявляти та формулювати суперечності в, рішень тощо. Молодший шкільний вік є сприятливим для творчого розвитку дітей, їхніх творчих здібностей. Саме в цей період активно розвиваються уява, здатність фантазувати, творчо мислити, помітно проявляється допитливість, формується вміння спостерігати, порівнювати, критично оцінювати діяльність [7,с.32-33]. Ядро креативності учня початкової школи утворюють креативні здібності, які є складовою загальних здібностей особистості й виявляються у творчому підході до навчально-пізнавальної діяльності, пізнавальній активності, критичності тощо [6,с.45].

Під креативними здібностями молодшого школяра ми розуміємо комплекс індивідуально-психологічних особливостей, що обумовлюють здатність учня успішно здійснювати навчально-творчу діяльність. Вони розкриваються і розвиваються в процесі цієї ж навчально-творчої діяльності.

Аналіз значної кількості джерел свідчить, що під здібностями розуміють синтез властивостей, що зумовлюють успішне виконання нею діяльності, зокрема креативної. Вони розвиваються на основі вроджених задатків індивіда у певному освітньому середовищі [8,с.7]

 

1.3. Компоненти та методи  креативної особистості

Вважаю, щоб сформувати креативну особистість, потрібно розвинути структурні компоненти. Компоненти креативної особистості: мотиваційний, інтелектуальний, емоційний та комунікативний. Для розвитку їх необхідно розширяти рольовий простір кожного учня та включати його в різноманітні види діяльності, які забезпечують йому творчу самореалізацію та створюють досвід соціальних відносин.Мотивація креативної поведінки складається в ранньому дитинстві; вона пов'язана з переживанням почуття(«Я можу», «У мене не виходить»), з прийманням (не відторгненням) власних недоцільних бажань. Формуючи  креативність розвиваю такі характеристики творчого мислення:

- продуктивність - багатство ідей, асоціацій, варіантів вирішення проблем;

- гнучкість - здатність швидко змінювати способи дій, переходити від одного класу об'єктів до іншого;

- оригінальність - рідкісність, незвичайність, унікальність способу розв'язання певної проблеми.

Ефективними методами роботи  є методи креативного навчання.

До них належать методи, що у традиційному розумінні є інтуїтивними: «мозкового штурму», емпатії, педагогічні методи учня, який виконує роль вчителя тощо. Такі методи спираються на нелогічні дії учнів, що мають інтуїтивний характер. Інший вид креативних методів навчання базується на використанні алгоритмічних приписів та інструкцій (метод синектики, «морфологічного аналізу»). Їхня мета-побудова логічної опори для створення учнями освітньої продукції. Наступний вид креативних методів-метод евристики. Це прийоми, які дозволяють учням вирішувати питання шляхом «наведення» на можливі правильні рішення та скорочення варіантів таких рішень.

До креативних методів належать також:

- метод вигадування-спосіб  створення невідомого  учням  раніше продукту за результатами певних розумових дій;

- метод «Якби…»  -учням пропонується скласти опис та намалювати малюнок того, що відбудеться, якщо у світі щось зміниться (виконання подібних завдань не тільки розвине здатність уявляти, а й дозволить краще зрозуміти будову реального світу, взаємозв’язок його складових, фундаментальні основи різних наук);

- образної картини - відтворює такий стан учня, коли сприйняття і розуміння об’єкта, що вивчається, наче зливаються; відбувається його цілісне, нерозчленоване бачення(учень під час  такої роботи не тільки думає різними масштабами, співвідносить свої знання з різних галузей знань, а й відчуває значення реальності, що зображена);

- гіперболізації  –  збільшується  чи  зменшується  об’єкт пізнання, його окремі частини або якості;

- аглюцінації  –  учням  пропонується  поєднати  непоєднувальні  у реальній якості, властивості, частини об’єкта та зобразити, наприклад, гарячий сніг, солодку сіль тощо.

У процесі навчання зв'язок методу з іншими  компонентами  є зворотним: метод є похідним від цілей, завдань, змісту, форм навчання; водначас він суттєво впливає на можливості їхньої практичної реалізації. Навчання прогресує настільки, настільки «дозволяють» йому рухатися уперед застосовані методи.

 

РОЗДІЛ II. ШЛЯХИ РОЗВИТКУ КРЕАТИВНОГО МИСЛЕННЯ УЧНІВ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ.

 Щоб сформулювати творчі здібності, дитині необхідно якнайбільше вражень про навколишній світ під час виконання різних видів діяльності, який їй подобається найбільше, а потім – в усіх притаманних учням видах діяльності (гра, малювання, конструювання, читання та розігрування сюжетів знайомих літературних творів, складання віршів, казок, робота з геометричним матеріалом, експериментування тощо).

 

2.1. Педагогічний вплив на розвиток креативності.

В основу сучасних концепцій освіти покладена ідея розвитку особистості дитини, її творчих здібностей. Значне прискорення науково-технічного прогресу зумовлює розвиток творчості та креативності особистості: нині людству потрібна компетентна особистість, яка вміє критично мислити, опрацьовувати різноманітну інформацію, використовувати здобуті знання та набуті вміння для креативного розв’язання проблем. Творчість і креативністьзабезпечують поступальний рух суспільства вперед, його розвиток. 

Безумовно, креативність як особистісна якість потребує постійного вдосконалення. Природжені й набуті якості людини взаємопов’язані і не підлягають чіткому розмежуванню. Для того, щоб природжена креативність особистості реалізувалася у творчій продуктивній діяльності, необхідно не тільки забезпечити психолого-педагогічний супровід розвитку креативності, а й цілеспрямований педагогічний вплив на особистість для формування певних якостей, що забезпечать їй успіх у творчій діяльності. Творчий потенціал учителя розуміється як невід’ємна складова сукупної культури фахівця, оскільки завдання педагога – шукати, плекати, бути прикладом для учня, пам’ятати, що тільки особистість може виховати особистість, тому розвиток креативності педагога має вагоме значення в педагогічній діяльності.

Викликом сьогодення є формування покоління педагогів нової генерації, здатних до навчання креативних дітей. Розвиток креативності кожного вчителя призводить до відчутного підвищення якості навчання й виховання, тобто до зростання професійної майстерності [17,с.33]. Чим вищою є креативність учителя, тим більше шансів для розвитку творчого потенціалу його учнів: тільки креативний учитель, здатний  подолати шаблон і формальність у навчанні, спроможний творчо підходити до навчання сучасних дітей та розвивати їхні креативні здібності [15,с.24]. Окрім цього, нестандартні уроки більше подобаються учням, ніж буденні навчальні заняття, бо вони незвичні за задумом, організацією, методикою проведення. Запровадження нестандартних елементів, вправ та завдань забезпечує підвищення активності навчально-пізнавальної діяльності учнів, формування самостійності мислення, стимулює розвиток творчості та креативності. Водночас зазначаємо, що перетворювати нестандартні уроки в головну форму роботи недоцільно через відсутність серйозної пізнавальної праці, невисокої результативності, великої втрати часу на підготовку, ускладнення оцінювання та аналізу результатів навчання.

Серед шляхів розвитку творчих здібностей, пізнавальної активності, самостійності, самореалізації дітей підкреслюється необхідність використання в роботі з учнями початкових класів різноманітних завдань – навчальних, розвивальних, пізнавальних, інтелектуальних, нестандартних, творчих.

Розвитку креативності сприяють:

- словесні творчі завдання на добір рими, складання початкучи закінчення вірша;

- складання казки за малюнком;

- створення продовження казки, оповідання;

- складання чистомовок;

- використання анаграм;

- словесне малювання;

- творчі списування текстів;

- вилучення зайвого;

- скоромовки;

- використання метаграм.

 

2.2 Методи розвитку креативності :

1. Метод 6-ти капелюхів. Використовуючи метод Едварда де Боно, ми можемо поміняти звичне  автоматичне мислення на навмисне і зосереджене. Навмисне мислення дозволяє працювати з інформацією, що надходить, і ситуацією набагато краще. Але не так просто послати собі сигнал про те, що ми бажаємо вийти з рутини і перейти від шаблонного типу мислення, яке копіює, до навмисного. Таким чітким і прозорим сигналом для себе та інших може стати ідіома − капелюхи мислення.

 Едвард де Боно у своїй книзі «Шість капелюхів мислення» досить образно пояснює відмінності між двома типами мислення − реагувальним і навмисним. «Коли ви ведете машину, вам доводиться вибирати дорогу, дотримуватися заданого напрямку і слідкувати за рухом іншого транспорту. Ви робите багато швидких дій, продиктованих попередньою або наступною миттю. Ви слідкуєте  за сигналами і реагуєте на них. Це реактивне мислення. Так ось, буденне мислення дуже нагадує керування автомобілем: ви читаєте дорожні знаки і приймаєте рішення. Але ви не складаєте карти. Для складання карт ви використовуєте інший тип мислення: вивчаєте предмет і складаєте план. Це вимагає об’єктивного і нейтрального ставлення. Щоб скласти план, потрібно дивитися ширше. Ця навичка значною мірою відрізняється від простого реагування на дорожні знаки в міру їх появи».

Методика Едварда де Боно «Шість капелюхів мислення» (The Six Thinking Hats) − це простий і зручний інструмент, щоб навчитися краще:

- працювати з інформацією, знаходити переваги і можливості;

-використовувати інтуїцію;

- критично аналізувати проблеми;

- генерувати творчі ідеї;

- організовувати своє мислення.

Метод 6-ти капелюхів – це психологічна рольова гра. Капелюх певного кольору означає окремий режим мислення, і, надягаючи його, людина «вмикає» цей режим. Це потрібно для складання цілісної думки про проблему, оскільки, як говорилося вище, ми найчастіше думаємо про ситуацію раціонально, що не сприяє повноті картини. Також техніка де Боно дозволяє учителям, класним керівникам вирішувати робочі конфронтації та суперечки. Уміння під різними кутами подивитися на предмет обговорення – запорука успішного оратора. Сама методика вимагає фокусування на різних аспектах, а отже, розвиває уважність. Як висновок, підкреслю, що в глобальному плані шість капелюхів можна застосувати в будь-якій царині, пов’язаній з розумовою працею[2,с.27].

2. Ігрові технології. Гра, як основна діяльність дитини в молодшому шкільному віці, є постійною її супутницею. В добукварний період, на уроках навчання грамоти, використовую такі ігри:

Гра «З яких звуків складається слово?». Основна мета цієї гри – навчити дитину вслухатися в слово, чути звуки, з яких воно складається, і визначати послідовність цих звуків.

Гра «Заміни звук».Гра вдосконалює фонематичний слух, розвиває уяву, розумові операції аналізу і синтезу.

Гра «Висновок»:Оленка старша за Марійку, а Марійка старша за Миколку. Хто найстарший? Наймолодший?

3. Інтерактивні методи: Методи інтерактивного навчання дають змогу швидко активізувати пошуково - пізнавальну діяльність учнів, максимально розкривають їх таланти: «Займи позицію», «Прес», «Саsе – метод” організовую «ігри»: «Мікрофон», «Акваріум», «Карусель».

4.Елементи технології критичного мислення.Коли дитина приходить до школи відбувається процес її адаптації до тих видів і форм діяльності, в яких їй доведеться брати участь у дорослому житті. І цей процес відбувається за умови комунікативної діяльності. Тому для розвитку мовленнєвих умінь, розвитку творчого мислення використовую такі завдання:

«Крісло автора».Учні за бажанням сідають у «крісло автора» і розповідають щось цікаве про своїх рідних, знайомих або епізод зі свого життя, історію про своє ім’я тощо.

«Опиши (намалюй) навпаки».Учитель показує сюжетний малюнок, а групи учнів описують його, замінюючи основні предмети, їх ознаки, дії, явища на протилежні.

5.Метод мозкового штурму.Метод мозкового штурму використовую тоді, коли діти не мають уявлення про предмет, вони висловлюють свої думки, обґрунтовують, а вже потім роблять висновок. (Магічний трикутник, квадрат. Площа. Вимірювання площі.)

Розумовий розвиток дитини залежить від того, наскільки вона бере участь у продуктивних видах діяльності. Кожна продуктивна діяльність передбачає вміння планувати, тобто спершу уявляти образ того, що створюється, а потім утілювати його в практичній діяльності. Саме участь у продуктивних видах діяльності я використовую у своїй роботі вже з учнями першого класу. Залучаю дітей до таких видів художньої діяльності:

- зображувальна діяльність (малювання, ліплення, аплікація);

- музична діяльність (сприймання музики, ігри, хороводи);

- художньо – мовленнєва діяльність (слухання казок, розповідей, читання  віршів, створення власних творів);

- театралізована діяльність (інсценізація казок).

Враження шкільного дитинства відкладаються в пам’яті на все життя і впливають на подальший розвиток дитини.

В емоційному сприйнятті дитинства зароджуються витоки майбутньої творчої особистості.

Тому залучаючи дітей до творчості, створюючи постійно «ситуацію успіху», поважаючи дитину, ми в змозі виховати творчо працюючу особистість.

 

2.3. Види вправ з розвитку креативного мовлення молодшихшколярів.

Розвиток мовлення є одним із основних завдань сучасного уроку читання. Найголовніше в роботі над розвитком мовлення – навчити дітей докладно і вибірково викладати (переказувати) тексти різних типів і стилів мовлення, а також створювати в усній і писемній формі зв’язні висловлювання, різні за стилем, композицією і типом мовлення (розповідь, опис, роздум), писати лист, оголошення, замітку-інформацію, заяву.

Щоб удосконалювати мовленнєву діяльність учнів,ми повинні насамперед вмотивовувати її і спонукати дітей до неї. Це означає, що ми не просто нав’язуємо виконати якусь мовленнєву вправу (наговорити на задану тему), а, включивши учня у відповідну діяльність, гарантувати мотив. Процес створення будь-якого висловлювання проходить такі етапи : мотив, відчуття мовленнєвого завдання, внутрішня програма мовленнєвої дії і її реалізація, планування висловлювання в конкретній формі і створення його в словесній. Все, що ми говоримо, ми говоримо з якоюсь метою і для чогось (мотив).

Для забезпечення успішного розвитку мовленнєвої діяльності важливо ставити перед учнями точно визначену мету виконання вправи. Будь-яке висловлення у звичайному житті ми будуємо прилаштовуючись до особливостей ситуації спілкування, до завдання мовлення. Про одне і те ж у різних випадках життя ми говоримо по-різному. В умінні швидко перебудовуватися, враховуючи зміну умов спілкування, і полягає творчий характер мовленнєвої діяльності. Вільне володіння мовленням передбачає таку рису творчої діяльності, як самостійний перенос умінь і навичок на нову ситуацію.

Розвиток комунікативних навичок учнів забезпечують вправи й завдання на формування вмінь уважно й вдумливо слухати, відтворювати та аналізувати почуте, говорити доречно, чітко, переконливо; комунікативно виправдано користуватися мовними засобами, характерними для різних типів, стилів і жанрів мовлення під час створення усних і письмових висловлювань.

Розвивати в школярів навички розрізнення звукової форми слова, аналізу звуків, їх диференціації, формувати вміння аналізу звуків мови, розвивати уважність, здібність сприймати слова з голосу і визначати їх фонетичні особливості допомагають вправи на диференціацію звукової форми слова[14,с.53-56]. Наприклад:

Визначити, який звук змінюється, додати слово у ряд, замінивши відповідний звук.

Нора – гора - (кора); сир – тир - (мир);

Галка – гілка - (голка); зірка – дірка - (нірка).

Вправи, спрямовані на вміння аналізувати звуки,розвиток уважності, здібність сприймати слова з голосу і визначати їх фонетичні особливості.

Наприклад - Послухайте слова, змініть у словах один або два звуки так, щоб утворилось нове слово.

Лис - ( лось, ліс ); вага  - ( нога,вата);рулет - ( букет, буфет);пічка - (нічка,річка).

Велике значення на уроках мови та читання мають вправи над розвитком загального поняття про будову слова та словотвір, вмінню утворювати нові слова від поданих, добирати спільнокореневі слова, і при цьому розвиваючи мовленнєву діяльність учнів та вміння логічно мислити.

«Виконай за зразком» - Прочитайте складені слова, поясніть їх значення та назвіть слова від яких вони утворилися:

Носоріг = ніс + ріг;

Косоокий = косий + око;

Паровоз = пара + возити.

Або: Складіть основи двох слів і поясніть значення утворених слів.

Зорі + падати = зорепад;

Ліс + парк = лісопарк;

Сніг + ходити  = снігохід

У ході роботи над текстом з метою усвідомлення змісту тексту учням пропонуються такі завдання:

1. Знайди, прочитай частину тексту, де автор передає своє ставлення до зображуваного.

2. Прочитай і перебудуй деформований план відповідно до тексту.

3. Прочитай текст і розмісти готові заголовки до поділеного на частини тексту.

4. Прочитай і добери уривки з тексту до ілюстрацій.

5. Прочитай частину тексту і подумай, про яку рису характеру персонажа говориться в ній.

 6. Прочитай і добери до кожної частини оповідання прислів'я.

7. Ознайомся з текстами і подумай, чим вони схожі між собою.

Розуміння прочитаного є основною характеристикою читання. Воно залежить від багатьох факторів: розуміння слова, речення, цілого тексту.

Особливу увагу слід приділяти вправам на усвідомлення змісту речення.

Для цього відібрати окремі речення, або вилучені з тексту, що читається.Необхідно аналізувати на уроці ті твори, що читаються в класі. Треба, щоб звучало на уроці зв’язне висловлювання вчителя, яке показує зразок міркування, наприклад, про характер дійової особи чи про деякі особливості мови твору. Учні тоді швидше відповідають на запитання, їх висловлювання зв'язніші й цікавіші.

Уміння учнів викладати свої думки в писемній формі у значній мірі залежить від того, наскільки вони уміють робити це усно. Проте лише усні вправи, якщо вони не закріплені писемними, не забезпечують міцних знань і навичок з мовлення. Тому система писемних робіт з розвитку мовлення охоплює і систему усних вправ, закріплює їх результати і сприяє дальшому піднесенню мовної культури учня.

Для опрацювання системи робіт з розвитку зв’язного мовлення необхідно визначити: основні типи і види робіт та розташування їх в порядку наростання труднощів ; наступність, послідовність, перспективність та повторюваність окремих з них і співвідношення між ними в процесі їх виконання; орієнтовну тематику. Основними видами робіт з писемного мовлення є перекази і твори. Написанню їх передують підготовчі вправи. Програмою передбачені усні і письмові перекази, твори.  В основі покладена не ідея почергового проведення тих чи інших переказів, творів, а формування певних умінь, які забезпечують високу якість самостійно складеного тексту: уміння говорити і писати на задану тему, осмислювати її межі; підпорядковувати висловлювання основній думці ; збирати і систематизувати матеріал до майбутнього твору; уміння будувати текст у певному типі мовлення, в тому чи іншому жанрі та інше. Звичайно, формування в учнів цих умінь вчитель здійснює поступово. Спочатку навчаємо осмислювати тему і її межі, потім - визначати основну думку, підпорядковувати їй текст і, нарешті, добирати матеріал, систематизувати його за планом, писати твір у певній композиційній формі. Одночасно проводиться робота над виробленням умінь правильно, точно, образно і переконливо висловлювати свої думки усно та на письмі. Виробляти ці уміння слід поступово, дотримуючись принципу наступності, при переході від одного до другого і починати з тих видів робіт, які вимагають мінімальних умінь і навичок.

 Мовленнєва діяльність учнів початкових класів набуває творчого забарвлення за умов розвиненості гнучкого, асоціативного мислення, уміння переборювати стереотипи та знаходити спільне у протилежних речах, уміння оригінально поєднувати слова тощо. Необхідний розвивальний потенціал містять завдання асоціативного характеру, вправи на протиставлення[16,с.31].

Неможливо собі уявити дитяче мислення без казки, живої, яскравої, яка засвоюється свідомістю, почуттями людини як певної сходинки людського мислення. Діти можуть складати казки, їм це дуже подобається. Можна пропонувати скласти казку спочатку всім класом, а потім поодинці. Це не просто оповідання про фантастичні події, це цілий світ, у якому дитина живе. Симпатія дітей завжди на боці позитивних героїв. Дуже полюбляють діти творчі завдання над казкою:придумати за початком продовження казки, за опорними словами або поміняти характери героїв казки, наприклад, у казці про Попелюшку її мачуха дуже добра жінка, яка всіх любить, всіма опікується, а Попелюшка справжня ледацюга. Написані казки можна інсценізувати, драматизувати, зробити до них ілюстрації, намалювати їх на асфальті. Треба дати дітям свободу творити, щоб вони використали всю свою фантазію, не ставити дитину в рамки. Скільки фантазії, доброго гумору панує на уроці, коли маленькі казкарі створюють « казку-ланцюжок», де потрібно по черзі продовжити казку, в якій було тільки два слова: « Жили-були…» або « Одного разу». Драматизація в свою чергу допомагає вибрати прихильну інтонацію, тон голосу, міміку, жести. Робота над казками є хорошим засобом розвитку творчого мислення, розвиває, збагачує мову. Дозволяє збуджувати фантазію, уяву, стимулювати продуктивне мислення. Вигадування казок викликає в дітей великий інтерес, дає можливість задовольнити потребу у творчості, гарантує успіх кожному.

Для того щоб стимулювати розвиток творчого мислення молодших школярів, створюються зовнішні ігрові умови та формуються необхідні  операції за допомогою спеціальних вправ. В іграх мозок дитини може створювати нові ідеї, конструкції, об’єкти, продукти. Які вдосконалюють уже досягнуте,реконструюють його або конструюють щось нове. Вправа - це метод навчання, що припускає багаторазове, свідоме повторення розумових і практичних дій з метою формування, закріплення й удосконалення необхідних умінь і навичок. Творчі вправи передбачають формування вмінь переносити набуті навички у змінені умови. Застосовувати їх у нестандартних умовах, в уявних, умовно-реальних і природних ситуаціях. За О. Біляєвим, сучасна методика розрізняє вправи репродуктивні, конструктивні та творчі. Необхідний розвивальний потенціал містять завдання асоціативного характеру, вправи на протиставлення, деформування, створення гіпотез, вербальні ігри. Вони стимулюють активну пошукову мовленнєву діяльність учнів. Необхідним фактором також виступає забезпечення емоційного благополуччя учнів у мовленнєвій діяльності, створення ситуацій успіху[15,с.26].

Під творчим потенціалом, як правило, розуміють здатність людини нестандартно мислити. В. Моляко у структурі творчого потенціалу серед інших складових вирізняє вміння комбінувати, знаходити аналогії, реконструювати. У школі треба формувати в учнів такі вміння й починати цей процес слід з початкових класів. Йдеться про розвиток уміння учнів спрямовувати мислення, хід своїх думок у певному напрямку: за аналогією до відомого або шляхом перестановок, об’ єднання чи роз’єднання, суттєвих замін і змін, тобто шляхом комбінування. Для того щоб розвинути мовлення учнів, треба розвинути їх мислення. Недаремно К.Ушинський зазначав: той, хто хоче розвивати в учнів мовні здібності, повинен розвивати в них насамперед уміння мислити. З проблемою розвитку мовлення тісно пов’язане насамперед питання інтелектуального розвитку особистості. Не випадково практично всі видатні психологи та педагоги приділяли велику увагу інтелектуальному розвитку дитини засобами мови. Якщо  таких всесвітньо відомих педагогів, як Ян Амос Каменський, К. Ушинський, В. Сухомлинський, які були не тільки видатними педагогами, а й учителями рідної мови, методистами, авторами навчальних і художніх книг з рідної мови для молодших школярів, застосування творчих завдань у навчальному процесі має на меті навчити учнів молодшого шкільного віку розв’язувати нові незвичні завдання шляхом аналізування й комбінування;активізувати для цього свої інтелектуальні та творчі сили, спрямовувати їх на знаходження рішення нового завдання, а також вивчати й повторювати навчальний матеріал незвичним та ефективним способом. Уміння шукати аналогії в мовленнєвому матеріалі допоможе учням побачити особливості рідної мови.

Комбінувати мовний матеріал – це значить поєднувати букви у склади, склади у слова, слова у речення, речення в тексти, кілька текстів – у новий текст, що має кілька сюжетних ліній. Складання комічної історії-це один із видів вправ на комбінування. Головне у складанні таких історій - показати учням, як можна руйнувати стереотипи. Щоб досягти комічного ефекту, потрібно скомбінувати героя розповіді та ситуації, в якій у житті він ніколи не опиниться. Учні початкових класів здатні аналізувати і комбінувати.Необхідно рекомендувати їм вправи на реконструювання. Після кількох разів прочитання й аналізу оповідання дітям пропонується його реконструювати. Можна замінити головного героя оповідання. Скажімо, в оповіданні йшлося про учня першого класу, як він не хотів учити уроки й отримав двійку. Ми замінимо героя ( скажімо, буде дівчинка Галинка, яка дуже любила ходити до школи та була відмінницею).

Джанні Родарі пропонує змінювати відомі сюжети. Це допоможе учням навчитись придумувати власні казки і розповіді, а за допомогою цієї розповіді знаходити вихідну точку для нової розповіді.

Можна реконструювати слова, які «загубили» букви, загублені букви повинні бути на якесь правило. Під реконструкцією розуміють ще і зміну слів, сюжетів тощо. До всіх прикметників можна додати префікс «най-» і прочитати відомий текст у новому вигляді.

Початкова освіта як складова частина загальної середньої освіти спрямована на всебічний розвиток дитини, який включає розвиток творчого потенціалу. Творчі здібності формуються в діяльності та зумовлюють кількісні та якісні показники знань, умінь і навичок.

Важливим є те, що творчі здібності мають загальний характер, тобто сформовані в певній галузі, можуть використовуватись і в інших видах творчої діяльності.  Дидактичні ігри, з одного боку сприяють формуванню уваги, спостережливості, розвитку пам’яті, мислення та самостійності та ініціативності. З іншого, розв’язують чітке дидактичне завдання: сприяють засвоєнню нового матеріалу чи повторенню та закріпленню вивченого, формуванню навчальних умінь і навичок. Гра стимулює пізнавальну активність учнів, викликає в них позитивні емоції у процесі навчальної діяльності, сприяє розвитку асоціативного мислення та фантазії.Така організація дітей до роботи з текстом на всіх уроках читання є продуктивною, суттєво допомагає при навчанні молодших школярів читанню. Урок читання, як і будь який урок рідної мови, в першу чергу повинен задавати високий рівень мовленнєвої культури і забезпечити дитині мовленнєве середовище. В його структурі обов’язково передбачається робота з розвитку мовлення учнів, причому всіх видів – слухання, говоріння, читання і письма. Безпосередня читацька діяльність дітей з текстом повинна становити орієнтовно 2/3 уроку. Використання різноманітних методичних прийомів на уроках читання не повинно ставати самоціллю, а повинно узгоджуватися з етапами роботи над твором, його літературними особливостями, з навчально-пізнавальними та розвивальними завданнями. Тоді робота з текстом художнього або науково-популярного твору сприятиме активізації розумової діяльності дітей : вчитиме спостерігати за фактами та подіями твору, зіставляти їх, узагальнювати, тобто виконувати аналітичні та синтетичні операції.

У процесі цієї роботи вчитель добирає різні типи вправ:

1. Вправи на вибір слів, близьких за значенням. Щоб навчити учнів розрізняти слова, близькі за значенням, доцільно давати завдання на спостереження і виділення з невеликих за змістом текстів чи окремих речень слів-синонімів. Одне з можливих завдань: прочитати загадку і знайти в ній слова, близькі за значенням.

Хто дід?З'їжджалися дочки у гості до діда: Ось там Завірюха санчатами їде. За нею Метелиця сліпо бреде. Хурделиця Хугу з собою веде. А тільки-но вітер у полі гуляє. Як стануть на лижі Хуртеча й Завія, Нарешті удвох з Заметіллю приїхала Найменша — улюблена донечка Віхола. (Дід Мороз.)

2. Вправи на групування слів, близьких за значенням. Такі вправи допомагають усвідомити синонімічні відношення між словами, їх синонімічну близькість. Наприклад, учні повинні згрупувати синоніми з поданого ряду слів: Батьківщина, праця, сміливий, труд, відважний,робота, хоробрий, Вітчизна.

3. Вправи на розташування синонімів за ступенем інтенсивності ознаки. Увазі учнів пропонуються слова: огрядний, посміхатися, повний, товстий, сміятися. Треба спочатку згрупувати слова-синоніми, а потім записати синоніми кожного ряду за ступенем інтенсивності ознак (повний, огрядний, товстий) чи дії (посміхатися, сміятися,).

4. Вправи на вибір одного з поданих синонімів. Виконуючи з учнями вправи такого типу, вчитель повинен домогтися, щоб діти осмислено вибирали слово, яке найкраще підходить до даного випадку. Працюючи, наприклад, над реченням Верби (сумують, журяться, нудьгують) над водою, вчитель запитує: «Яке з слів, поданих у дужках, не може бути використане? Чому?» (нудьгують).

Серед різноманітних видів вправ важливе місце посідають вправи з антонімами, мета яких — збагатити словниковий запас учнів, виробити в них уміння яскраво і образно висловлювати свої думки. Крім того, виконуючи вправи з антонімами, школярі користуються такими логічними операціями, як порівняння, зіставлення, протиставлення, які сприяють розвиткові розумових здібностей дітей[14,с.32-36].

За програмою 1—4 класів учні повинні навчитися зіставляти слова, протилежні за значенням, і розуміти їх, здійснювати спостереження за роллю антонімів у реченні, використовувати антоніми у своєму мовленні. Отже, програма передбачає практичне ознайомлення учнів з антонімами.

Для того, щоб навчити дітей розрізняти антоніми і правильно користуватися ними у своєму мовленні, потрібні спеціальні вправи, які залежно від поставленої мети можуть проводитися на окремих словах, словосполученнях, реченнях і зв'язних текстах.

У роботі з антонімами використовуються такі види вправ:

- виділення з речення чи тексту слів з протилежним значенням (антонімів) і групування антонімів парами;

- добір антонімів до поданих слів;

- заміна в тексті виділених слів антонімами;

- дописування речень словами, які мають антонімічний смисл;

- складання речень з антонімами.

Ознайомлення дітей зі словами протилежного значення починається з організації спостереження за вжитими в реченні антонімами. Вчитель пропонує знайти слова з протилежним значенням у прислів'ях: Від маленької іскри може загорітися великий ліс. Для щастя свого народу не страшно у вогонь і є воду. Спостереження за вживанням антонімів у прислів'ях можна організувати на уроках читання.

Вправи на спостереження за вживанням антонімів можуть виконуватися учнями під час вивчення граматичного матеріалу, зокрема іменника, прикметника, дієслова, прислівника.

Важливо показати дітям, що антонімами можуть бути тільки ті слова, які належать до однієї і тієї ж частини мови. З цією метою вчитель пропонує дітям дописати з довідки антоніми до поданих слів: високий, шум, низько, сміятися, плач. (Довідка: тиша, високо, низький, сміх, плакати).

Звичайно, робота над антонімами не обмежується тільки виділенням чи добором їх із готового матеріалу. Важливо виробити в учнів уміння вживати антоніми у своєму мовленні. З цією метою вчитель використовує різні варіанти вправ, серед них:

а) дібрати до поданих слів антоніми, записати їх: зима —..., старий —..., чорний —...;

б) у словосполученнях чи реченнях замінити виділені слова антонімами: радісна подія, зимові канікули, ледачий хлопчик або Почався урок. У класах і в коридорах — тиша. Замовк шкільний радіовузол, стихла музика.Школярі працюють:

в) до поданих словосполучень дібрати антонімічні словосполучення: темна ніч — …………хвалять за працю — …......, весняний ранок —………..;

 г) продовжити почате речення антонімами: як є початок, то й... буде. Де багато слів, там... діла;

д) складання невеличких зв'язних текстів із використанням у них антонімів (наприклад, про спортивні змагання, роботу на пришкільній ділянці тощо).

Як і під час роботи над синонімами, при вивченні антонімів учитель зобов'язаний показати дітям, що вибір антонімів часто визначається контекстом. Це зумовлено тим, що багатозначні слова можуть утворювати кілька антонімічних пар. Так, наприклад, до слова солодкий можна дібрати кілька антонімів: солодкий — гіркий (перець), солодкий — кислий (виноград), солодкий — солоний (огірок).

Працюючи з антонімами, учитель разом з тим повторює синоніми. Для цього найкраще використовувати комбіновані вправи: учні спочатку добирають до поданих слів синоніми, а потім антоніми, як-то: сумний, зажурений, похмурий — веселий; цікавий, захоплюючий — нудніший.  Робота над вивченням словникового матеріалу в початкових класах має велике загальноосвітнє і практичне значення. Вивчення її розширює знання учнів про мову, знайомить з одиницею мовлення — словом, є головним джерелом збагачення словника дітей. Словникова робота розвиває увагу учнів до значення і вживання слів, виховує у них потребу у відборі необхідного слова для точного висловлення думки, чуття мови. Через інтерес до слів виховується інтерес до мови в цілому.

Рідна мова завжди була і залишається головним предметом у початковій школі, їй належить вирішальна роль у духовному житті дитини. При вивченні рідної мови творчість дітей розвиваю при сприйнятті художнього твору, переказі, особливо в драматизації, в мовних іграх, в моделюванні явищ мови, в складанні словників, книжкових сторінок, алгоритмів, в дослідженні слів.

Головне - віра в дитину, повага в неї як в особистість, прагненні допомогти їй в досягненні успіху. Здійснюю індивідуальний підхід до кожної дитини.

У I класі діти розкривають один із секретів чарівниці мови - риму. Робота з розвитку креативності спрямована на вправи по римування.

 1. Загадки на домовляння.

2. Придумай риму до слова: "Хто більше?", "Злови риму".

 3. Твір чистомовок.

4. Розгадай ребус і склади віршик.

5. Гра "Буріме".

6. Опиши предмет за допомогою прикметників.

7. Допиши рядки за початком ("Який прекрасний зимовий ліс!").

Вправи, що тренують пам'ять, увагу, уяву, чистоту мови, керування голосом, народжують дитячу сміливість, віру в свої сили

Дитині надається можливість відчути себе, творцем, виконуючи креативні завдання:

1. Словесний опис літературних і казкових героїв.

2. Конкурс дитячих малюнків "Мій улюблений герой". Придумування продовження сюжету.

3. Лист літературному героєві.

4. Написання розповіді за віршем.

5. Продовжити вірш …

 6. Твір за прислів'ям, включення прислів'їв у твір.

7. Складання анотації до твору. Відгук про твір.

8. Гра в слова. Склади речення з будь-якими трьома словами, наприклад, ковзани, озеро, лисиця.

9. Фантограмми: "Що було б, якби дорога піднялася в небо?", "Що було б, якби в класі з'явився мовець крокодил?".

10.Складання фантограмм.

11.Складання текстів - монологів "Про щастя", "Чи потрібен людині друг?", "Чи добре бути майстром на всі руки?".

12.Написання міні - творів "Що я бачу з вікна", "Про що мріє крапелька роси?".

13.Гра "Архімед". Дітям пропонується знайти якомога більше рішень поставлених перед ними проблем. Проблема може бути така: як допомогти героєві подолати труднощі?Придумування проблем.

14.Гра "Придумай назву". Діти слухають розповідь, казку і придумують назву. Для заголовка можна використовувати прислів'я, приказки, крилаті вирази.

 

ВИСНОВОК

Підсумовуючи, зазначу, що розгляд представлених концепцій, технологій креативної освіти не вичерпує всього арсеналу ідей, підходів, теорій творчого навчання то розвитку молодших школярів. Разом із тим зазначені теорії варто цілеспрямовано реалізовувати в сучасній школі, оскільки світ в цілому та економіка зокрема, вимагають плекання людини творчого типу. Якщо освіта залишається спрямованою на підготовку «людини корисної», тобто на формування наперед заданої кількості та конфігурації корисних якостей, то вона не задовольнятиме вимог часу.

Творчість орієнтована на самовизначення, а не на старанне відтворення запрограмованих інструкцій та алгоритмів Впровадження технологій креативного навчання є ще однією можливістю розвитку суспільства знань та інформації.

Отже, сучасне життя поставило на порядок денний проблему креативної освіти молодших школярів. Впровадження нових педагогічних підходів, що передбачають креативне навчання як вчителів, так і учнів, ґрунтуються на одночасному використанні мультимедійних засобів, комп’ютерів та інтернету, дозволяє зробити процес навчання більш інтенсивним та інтерактивним.

Оскільки мовлення – найважливіший засіб комунікації, то розвиток зв’язного мовлення являється провідним принципом навчання рідної мови.

Психологічне підґрунтя навчання молодших школярів зв’язного мовлення з’явилось завдяки працям видатних вчених – психологів та педагогів. Відповідно до програми , розвиток креативності пов’язаний із формуванням у молодших школярів уміння логічно і граматично правильно, з елементами виразності усно передавати почуте, побачене, пережите, прочитане. Щоб сформувати у дітей певні елементарні рівні монологічного та діалогічного мовлення, передбачається проводити значну роботу спочатку над умінням дітей відповідати на запитання і ставити їх перед однокласниками, учителем, правильно, емоційно сприймати мовлення дорослих і однолітків.

Підготовка до розвитку креативності особистості – процес тривалий, тому його необхідно починати якомога раніше, коли діти найбільше сприйнятливі до нового, коли немає стереотипів. Молодший шкільний вік є сензитивним (найбільш сприятливим, «чутливим») етапом розвитку креативності дитини, її самореалізації та зростання її особистісної гідності.

Розвиток креативності особистості відбувається найбільш результативно, якщо:

-  створюються ситуації вибору, педагогічний процес включає завдання, які виконуються за участю уяви;

- організовується співтворчість у дитячому колективі з метою прояву і розвитку креативності кожного;

 - забезпечується вдосконалення креативної спрямованості особистості педагога;

-  використовуються технології розвитку креативного мислення;

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.  Маслоу А.Г. Дальние пределы человеческой психики / А.Г. Маслоу. – СПб., 2009. – 409 с.

2.  Боно , Эдвард де.Шесть шляп мышления [текст] /  Э.Боно; [пер. с англ.]«Попурри», 2006- 208 с.

3. Барко В.І. Як визначити творчі здібності дитини. - К.: Знання, 1999. - 120 с.

4. Барташнікова І.А. Розвиток уяви і творчих здібностей у дітей 5-7 років. - Тернопіль: Богдан, 1998. - 85 с.

6. Галкина Т.В. Диагностика и развитие креативности // Развитие и диагностика способностей. - М.: Наука, 1999. - 124 с.

7. Гнатко Н.М. Проблема креативности и явление подражания. - М.:  Наука, 1999. - 114 с.

8. Кліменко В. Механізм творчості: чи можна його розвивати? - К.: Шкільний світ, 2001. - 95 с.

9. Костюк Г.С. Здібності і їх розвиток у дітей. - К: Знання, 2003. - 80 с.

10. Кульчицька О.І. Творчі здібності та особливості прояву в дитячому віці // Обдарована дитина. - 2000. - №1. - С. 10-13.

11. Выготский Л.С.Избранные педагогические исследования.-М.:АПН РСФСР,1956.-380 с.

12. Методики дослідження креативності. ДОІППО. Дніпропетровськ, 2010.

13. Подолянчук О.В. Розвиток креативного мовлення учнів початкових класів // Навчально-виховний комплекс. - 2003. - №10. - С. 25-27.

14. Варемус К.І. Пізнавальні завдання для учнів початкових класів // Початкова школа – 1999.– № 8.– с. 53-56

15. Варзацька Л.О. Активізація мовленнєвої діяльності учнів // Початкова школа.- 1991 - № 2 – С. 23-28.

16. Бадер В.І. Удосконалення мовленнєвого розвитку молодших школярів // Педагогіка і психологія. – 1998. – №4. – С. 31-36.

 17. Ладыженская Т.А. Система работы по развитию связной устной речи учащихся. – М.: Педагогика, 1975. – 140 с.