Легенда про Україну, Легенда про пшеницю, Легенда про державні символи,Наш основний закон, Український віночок.

НАШ ОСНОВНИЙ ЗАКОН

       Не так уже й давно, а саме – 28 червня 1996 року, народилася в нашій незалежній державі Конституція України – наш Основний Закон.

      Ти, друже, напевно, чув від дорослих, що закони взагалі, яких є чимало, визначають і підказують нам усім – і малим, і дорослим, – як жити у своїй країні та з її сусідами у злагоді й мирі. А Конституція України визначає, якими бути всім отим законам. Одне слово, Конституція – це така собі «матінка» всіх інших законів!..

       Слово «конституція» походить із латинської мови, якою говорили ще в Стародавньому Римі. А означає воно «устрій», «установлення», тобто будь-яка конституція визначає, якій бути державі, де ми живемо, а також – наші права та обов’язки.

     А вони є в усіх і в кожного!

     Скажімо, твої батьки мають піклуватися про тебе, а ти повинен помагати їм у всьому, слухатися їх, поважати дорослих і своїх ровесників; Зрозуміло, тоді й вони поважатимуть тебе. Адже в Конституції України записано, як то кажуть, чорним по білому, що «діти рівні у своїх правах незалежно від походження».

      А ще там записано, що «будь-яке насильство над дитиною переслідується законом». Отже, твої права оберігаються державою: ніхто й ніколи з дорослих не може примусити тебе чинити щось погане чи зле, не може зашкодити тобі, твоїй гідності й честі!

      Але й ти, друже, мусиш чинити так само: ні¬кого ні до чого не змушувати, жити за правилами та законами нашої країни, бути її відданим громадянином!..

     Отже, друже, пам’ятай: Конституція України – то життєвий дороговказ і для тебе, і для мене, і для всіх-усіх сущих в Україні, і для самої нашої держави – теж! А «день прийняття Конституції України є державним святом – Днем Конституції України», – так записано в самій Конституції!..

 

ЛЕГЕНДА ПРО ПШЕНИЦЮ

 

      У ті давні часи, коли перші люди були в раю, ніхто не знав, що таке голод. Душі їх були чисті, мов сніг, і невинні, мов травневі квіти. Усі люди були наче одна родина, де панувала гармонія та любов.

      Але сатана, злий дух всесвіту, посіяв гріх у душах людей. Відтоді почалося життя людського роду, повне мук, сліз і неспокою. Важкий тягар придавив раптом їхні серця і водночас уперше вони відчули голод.      Адже їх нива не родила, бо в землі не було насіння.

        Був на небі один ангел, який дуже любив і жалів людей. Полетів він до Божого престолу.

        Господи! – промовив ангел. – Дозволь мені допомогти знеможеним, їх нещастя вогнем палить мою душу!

       Іди й допоможи людям, – лагідно всміхнувся Бог.

       Мов блакитна квітка, злетів із неба ангел і спустився на землю. Але люди, втративши чистоту душі, втратили і здатність бачити ангелів. Вони могли бачити тільки земні речі.

        І ангел засмутився. Золоті блискучі сльозинки полилися з його очей і засіяли землю...

        Улітку нива засяяла стиглим, неначе щире золото, зерном. Вдячні люди падали навколішки, тремтячими руками пригортали і цілували хліб, дарований їм небесами...

      Тепер нема у світі таких розлогих та родючих степів, як в Україні, де влітку хвилюються безмежні лани, засіяні українським золотом. І споконвіку поважає український народ пшеницю. Любить так, що навіть для свого національного прапора вибрав кольори золотої пшениці та блакитного неба.

 

УКРАЇНСЬКИЙ ВІНОЧОК

 

       Мабуть, кожна дівчинка вміє плести віночок – із жовтих сонечок-кульбаб або з кленових листочків – короною чи просто з’єднуючи в барвисте коло лісові й лугові квіти.

      Впліталося до віночка багато різних квітів, як-от: ружа, калина, безсмертник, деревій...

    ...Кожна рослинка неповторна.

       Барвінок до людської оселі, до городу тягнеться. Узимку відвар барвінку п’ють від простуди, улітку барвінком прикрашають святковий хліб, хату, плетуть з нього весільні віночки. Цілий рік його шанують, бо вважають символом життя.

     Безсмертник дарує здоров’я нашому роду людському.

     Цвіт вишні та яблуні – символ материнської любові.

    Любисток і волошки у віночку – це символ людської відданості.

     Ромашка ж приносить не тільки здоров’я, але й доброту та ніжність, і вплітають її з кетягами калини та цвіту яблуні, вишні. Переплітають з вусиками хмелю – символу гнучкості й розуму.

     А всього в українському віночку дванадцять квіточок, кожна – лікар, оберіг. 

 

 

 

ЛЕГЕНДА

       Жила собі жінка. І мала вона трьох синів. Сини зростали чесними, сміливими, дуже любили свою неньку і готові були віддати за неї своє життя.

      Виросли сини і розійшлися по світах, прославляючи свою матір. Найстаршому матір подарувала на згадку про себе золоту корону з трьома промінцями. Корона зігрівала людей, вела вперед, показувала шлях до кращого життя. За цю трипроменеву корону люди дали першому синові ім’я Тризуб.

      Середньому сину мати дала в дорогу блакитно жовтий одяг. Сміливий та сильний був середній син, і прославив він свою матір добрими звитяжними (героїчними вчинками). Люди запам’ятали його і прозвали Прапором.

      А найменший син отримав у дарунок від матері соловейків голос. І де б він не був, усюди лунала його дзвінка урочиста пісня. За цей голос і величний спів люди дали йому ім’я Гімн. Так і донині по всьому світу золотий тризуб, синьо-жовтий прапор і урочистий гімн прославляють рідну неньку – Україну.

     Вони стали державними символами України.

 

                      А.Сокол, О. Конечна. Уривок з книги «Моя країна – Україна».

 

ВОГОНЬ − БАТЬКО, ВОДА − МАТИ…
Думки про національну символіку

       Темно. Ніч. Ще ніч. І ти чекаєш ранку. Ти дивишся на небо – а воно як море. Як темне море. От викотилась би на нього золота діжа і враз би засяяло. І все навколо звеселилося б, ожило. Аякже: сонце встане – то й ранок настане. «Коли сонечко пригріє, то й трава зазеленіє», – кажуть люди.

       А ще вони кажуть: «Куди водиця тече, там травиця росте». Звісно, без сонця й води все марніє. Бо вогонь і вода народжують життя. Світло й вода. Люди вірять: сонце – батько, вода – наша мати. А де тато й мама, там і син. От і Трійця Свята. Так і називався колись тризуб наш. Герб України. Бо він давній. Ще в князя Володимира був гербом. А люди знали його ще з трипільських і давніших часів. І завжди шанували цей знак як Дерево Життя, бо вірили у святість Народження, цінували красу Пробудження. І вірили вони в чарівну силу барви життя, чистої і справедливої. Якої саме барви? Ти скажеш і сам, як глянеш на ранкове небесне море. Бо побачиш: вогонь (сонце) – жовтий (золотий), вода (небо) – синя. Або як спостерігатимеш ранкову річку чи ранковий ставок: сонце золоте сяє із синьої (голубої) глибини. А люди кажуть: «Як небесна височина, так морська глибина».

      Вогонь і Вода.

      Сонце і Небо.

     Осяяна сонцем пшениця й небесна блакить. Життя. Україна. Отож і полощеться на весняному вітрі синьо-жовтий прапор і тішить пробуджені душі, єднаючи нас із нашою історією.

     А щоб жила наша держава, щоб не вмирала її історична слава і жадана воля, народ обрав собі пісню-оберегу, пісню-гімн, якою стверджує свою незнищенність, утверджує свою полум’яну любов до Батьківщини, замовляє світлу майбутність. Слова цієї пісні написав ще 1862 року Павло Чубинський, а музику до них склав 1863 року композитор Михайло Вербицький. Називається вона «Ще не вмерла Україна». І лунає вона тепер понад світом, розносячи болючу славу України, а Україні виборюючи світлу долю. 

                                                                                                     М. Підгірянка

 

ЛЕГЕНДА ПРО УКРАЇНУ

     Колись давним-давно в одному селі жила бідна жінка. Не було в неї ніякої втіхи від життя, тільки одна важка робота. І ось настав радісний день. В неї народилась дівчинка – маленька, крихітна, гарненька. І мати стала думати, яке ім’я дати своїй дитині. Тут, звідки – невідомо, з’явилася в хаті чарівниця. Вона подивилася на немовля і сказала: «Не давай дитині імені, вона сама його знайде, а якщо даси, то вона помре.» Дівчина росла-підростала, була розумною, слухняною, але невеселою, часто журилася тим, що у неї немає імені.

      І ось їй виповнилось 16 років. Задумала вона вирушити у білий світ, щоб знайти своє ім’я. Мати ніяк не хотіла розлучатися з донькою, але дівчина потайки вирушила в дорогу. Бідна жінка чекала день, другий, не витримала розлуки і пішла свою доньку шукати. Ішла, йшла і вийшла в чисте поле, жовте-жовте від пшениці. В чистому блакитному небі ластівки кружляють, світить ясне сонечко. І бачить мати – спить на полі дівчина, її дочка, та така гарна, що вона мимоволі замилувалась нею.

     Раптом потемніло синє небо, здійнявся вітер, полягла до землі колосиста пшениця. Почувся тупіт та іржання коней, брязкання зброї, вигуки чужою мовою. Це були війська загарбників. Попереду їхав чужинець. Він побачив красуню-дівчину, зупинився і вигукнув: «Укра-юина», що на його мові означало «Дівчина молода». Дівчина прокинулась, але чужинець схопив її і забрав із собою. Мати, побачивши це, опустилася на коліна і стала благати  Бога захисту для своєї єдиної дитини. Все стало чорне-чорне, загримів грім, затряслася, здригнулася земля, а потім  усе стихло… Лише курява здіймалась навкруги, і на полі стояла самотня жінка.

      Пішла вона плачучи по землі шукати свою дитину. А в пам’яті лишилося одне – Україна, Україна.

      Йшла… З очей падали сльози. І там, де на землю падали сльозинки, проростали квіти волошки. Мати йшла боса, колола ноги, і, де на землю падала крапля крові, виростали маки. Де пройшла мати по землі, так і стала та земля зватись Україною