Лекція 9|. Лікувальна фізична культура за наявності захворювань органів травлення у школярів

Лекція 9|. Лікувальна фізична культура за наявності захворювань органів травлення у школярів

План

1.Фізичні вправи при захворюваннях органів травлення.

2. Особливості фізичного виховання при функціональних порушеннях органів травлення.

3.Особливості фізичного виховання при органічних захворюваннях органів травлення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

    1.Фізичні вправи при захворюваннях органів травлення.

Фізичні вправи у комплексному лікуванні захворювань органів травлення — ефективний засіб стимуляції обмінних процесів, перистальтики, секреторної і всмоктувальної функції шлунка підвищення апетиту, відновлення і нормалізації нервових процесів. Деякі способи масажу і спеціально підібрані фізичні вправи дозволяють покращити і відновити кровопостачання органів травлення.

    Хронічні гастрити (запалення слизової оболонки шлунка) з пониженою, або підвищеною кислотністю. Характерні біль у ділянці шлунку, нудота, відрижка, порушення апетиту, загальна слабість. Заняття фізичними вправами груповим методом. При підвищеній кислотності (гіперацидний гастрит) доцільні інтенсивні навантаження для великих м'язових груп, безпосередньо перед прийняттям їжі, гальмують секрецію. При гастритах з пониженою кислотністю (гіпоацидні гастрити) помірні навантаження за годину до прийняття їжі підвищують кислотність. При ентеритах (запалення тонкого кишечника) поступове підвищення навантажень. Протипоказані вправи з підвищенням внутрішньочеревного тиску - до повного зникнення больового синдрому.

     Коліт — (запалення товстого кишечника) супроводжуються запорами, зниженням перистальтики кишечника. Ефективні вправи для м’язів черевного пресу високої інтенсивності і тривалості.

     Виразкова хвороба шлунка і дванадцятипалої кишки. Біль під ложечкою зразу після їжі. При виразці дванадцятипалої кишки через деякий час після їжі спостерігається блювання, нудота, нерідко головні болі. Протікання довге, з рецидивами. ЛФК — для загального зміцнення організму, покращення обмінних процесів. Застосовують загальнорозвиваючі вправи з обмеженням для черевного пресу. Протипоказані стрибки. Різкі рухи вправи з напруженням. В режимі дня — ранкова гімнастика.

     Постійне виконання індивідуальних завдань. У період ремісії тривалість занять і навантажень наближається до середніх із включенням прикладних і спортивних вправ. Часто у патології школярів зустрічаються хронічні захворювання печінки (гепатит) жовчного міхура (холецистит). При них широко

показана лікувальна фізкультура. Фізичні вправи покращують кровопостачання у черевній порожнині, зменшують застійні явища, нормалізують тонус мускулатури стінок жовчного міхура і жовчних протоків. Це досягається змінами внутрішньочеревного тиску, включенням вправ на розслаблення, використанням способів поверхневого і вібраційного масажу. При холециститах найбільш важливе завдання — покращення і нормалізація відтоку жовчі. Фізичні вправи у відповідності з функціональними станом учня і його руховим режимом дозволяють підвищити емоційну сферу. У стадії ремісії учнів переводять на загальний режим, заняття проводять в усіх формах. Основний зміст занять у загальнорозвиваючі гімнастичні вправи і вправи на розвиток і тренування основних рухів. Значне місце займають вправи для м'язів черевного пресу. Вони проводяться з усіх вихідних положень, з великим числом повторень з включенням елементів спорту і обтяження.

    При захворюваннях нирок (нефрит), сечовивідних шляхів, поліелітах (запалення ниркових мисок), жовчнокам’яній хворобі методика застосування фізичних вправ мало вивчена. В цей же час дані захворювання у школярів зустрічаються часто і вчителю приходиться самостійно визначати методику і зміст занять. Функція нирок у дітей і підлітків відрізняється великим порушенням (виведення води і солей нирками знаходиться у прямій залежності з інтенсивністю енергетичних витрат) і виведенням продуктів обміну. Під впливом м'язової діяльності помірної і малої інтенсивності сечовиділення збільшується. Для учнів з захворюваннями нирок значно знижуються навантаження, виключаються стрибки, не допускається переохолодження організму. Разом з тим методично правильні проведені заняття здійснюють стимулюючу дію на організм, покращують обмінні процеси, попереджують явища гіподинамії. Помірні і малі навантаження сприяють покращенню кровопостачання нирок.

     Діабет. Одне з основних джерел енергозабезпечення життєдіяльності (до 50 % усіх калорій, що надходять в організм) — це вуглеводи. Незважаючи на різноманітність їх форм і харчових джерел (хліб, крупи, цукор та ін.), кінцевими продуктами перетравлювання є прості цукри, головним чином — глюкоза.

     Потрапляючи у кров, вона може відразу використовуватися для енергоутворення у клітині (синтез АТФ), але може і нагромаджуватися, перетворюючись у печінці та м'язовій тканині на глікоген. Він становить 5 % усієї маси печінки і 1,5-2 % маси м'язової тканини. З надмірного надходження вуглеводів до організму чи недостатніх енерговитратах вони перетворюються на жир. Головний регулятор створення "депо" енергії з вуглеводів — інсулін. Цей гормон продукується підшлунковою залозою. Саме він підвищує проникність мембран клітин печінки, м'язів та жиру для глюкози і вмикає ферментні системи для перетворення її на глікоген та жирні кислоти.

      За недостатності інсуліну в організмі розвивається захворювання, яке має назву «цукровий діабет». Кожні 15 років кількість хворих на діабет подвоюється. Ще недавно поширеність серед населення становила 0,5-1 %, нині більш як 4 %.

     Встановлено, що у фізично тренованої людини зв'язування інсуліну рецепторами клітин майже у 2 рази вище, ніж у нетренованої. М'язова тканина -Я один з головних споживачів глюкози, вона накопичує вуглеводи у вигляді глікогену. Систематична м'язова діяльність постійно тренує інсуліновий рецепторний апарат та відповідні ферментні системи. При обмеженні рухової активності знижується чутливість рецепторного апарату м'язових клітин, глюкоза засвоюється погано, а концентрація інсуліну у крові підвищується. Таким чином, для підтримання нормального вуглеводного обміну спортсмену потрібно вдвоє менше інсуліну. Саме тому в міру адаптації організму до м'язових навантажень концентрація цього гормону в крові дедалі меншає. Навіть одноразове субмаксимальне фізичне навантаження призводить до збільшення зв'язування інсуліну у нетренованих на 30- 35 %. Не слід забувати про те, що швидкість поглинання глюкози м'язом під час фізичної праці може збільшуватися навіть у 40 разів, а концентрація інсуліну у крові при цьому знижується. Отже, фізичне навантаження здатне не тільки попередити розвиток цукрового діабету, а й справити лікувальну дію (переважно на ранніх стадіях захворювання).

     Характер рухової активності - циклічні аеробні навантаження, а її форми -  оздоровчий біг, лижі, велосипед тощо. Для ослаблених дітей ефективним є

плавання. Особливу обережність у використанні засобів фізичної культури необхідно виявляти тим, у кого цукровий діабет вже сформувався.

    У процесі фізичного виховання для учнів з цукровим діабетом застосовують всі форми занять які повинні відновити адаптацію до зростаючих навантажень в межах звичного домашнього і шкільного режиму. Для попередження погіршення стану організму при значному зниженні рівня цукру в крові (гіпоглікемічна кома) рекомендують всі форми занять проводити після прийняття їжі.

    Ожиріння — зайве відкладення жирової тканини, в основному у підшкірній клітковині. Розрізняють ожиріння екзогенне, зумовлене переїданням і малорухливим способом життя, і ендогенне, що виникає внаслідок порушення функції залоз внутрішньої секреції - щитовидної, статевих, гіпофіза та ін.

    Ступінь ожиріння визначають за схемою: збільшення ваги порівняно з нормальною на 25% — легке ожиріння, на 26 — 35% — виражене ожиріння, на 36-50% — середній ступінь ожиріння, понад 50% - тяжке ожиріння.

     Зайва вага, утруднення рухів діафрагми, ожиріння серця досить несприятливо впливають на функції серцево-судинної системи. При ожирінні хворі скаржаться на задишку, неприємні відчуття біля серця, слабкість, головний біль, швидке втомлення, пітливість, запори тощо.

     Основою комплексного лікування є раціональне харчування, лікувальна фізкультура, масаж і фізіотерапія.

      Завдання лікувальної фізкультури - підвищити обмін речовин, збільшити витрати енергії порівняно з надходженням, активізація окислювальних процесів, зміцнення серця, посилення дихальної функції і функцій інших органів.

      Фізичне навантаження лімітується станом серцево-судинної системи; віком і функціональним станом усього організму, але воно повинно бути по можливості великим. Рекомендуються динамічні вправи для всіх м’язових груп, особливо для м’язів живота, спини, верхніх кінцівок, дихальні вправи, біг підтюпцем, рухливі ігри, прогулянки. Необхідно покращувати координацію рухів.

 

2.Особливості фізичного виховання при функціональних порушеннях органів травлення.

       До функціональних порушень травної системи відносять спланхоптоз та дискінезію жовчовивідних шляхів.

       Спланхоптоз — характеризується опущенням органів черевної порожнини та порушенням функцій органів травлення (зниження тонусу і перистальтики шлунку і кишечника). Найбільш часто зустрічається опущення шлунку.

    Причинами спланхоптозу є: а) вроджена нервово-м’язова астенія,

б) слабкість м’язів живота, в) малорухомий спосіб життя,

г) деякі порушення постави (кругла та плоска спина),

д) значне схуднення.

     Найчастіше спланхоптоз зустрічається у:

а) фізично-слабких людей,

б) астенічної конституції і високого зросту.

     Фізична культура при цьому захворюванні є ведучим методом лікування. Лікувальна фізкультура спрямована на укріпленнях всіх м’язових груп, а особливо м’язів живота та тазового дна.

     Особливо корисними є заняття плаванням. Необхідно приділити увагу корегуючим вправам для формування правильної постави. Всі вправи виконуються у середньому темпі без ривків та різких рухів:

•                    спочатку використовують вправи у положенні лежачи на спині на похилій площині, ноги припідняті;
•                    потім у вихідному положенні сидячи і стоячи;
•                    потім корегуючі вправи на поставу.

     Особливо є ефективними вправи з вираженими м’язовими зусиллями (гантелями 2-3 кг). Деякі вправи рекомендується виконувати з вихідного положення лежачи на животі. При цьому підбираються вправи у яких в процесі виконання органи черевної порожнини рухаються до діафрагми, а не навпаки (піднімання ніг, тазу, стійка на лопатках).

      Протипоказаннями є: нахили вперед, стрибки, переходи з положення

лежачи у положення сидячи і всі вправи пов’язані зі струсом тіла.

      Дискінезія жовчовивідних шляхів - характеризується порушенням функції скорочення жовчного міхура. Існує дві форми дискінезії жовчних шляхів —

гіпокінетична та гіперкінетична. ЛФК показана при двох формах захворювання як

у період ремісії так і при мінімальних суб’єктивних проявах захворювання.

     Завданнями ЛФК є:

1.                  Покращення функціонування центральних та периферійних нервових механізмів регуляції функцій жовчного міхура.
2.                  Покращення кровообігу у черевній порожнині.
3.                  Покращення функціонування кишечника (боротьба із запорами).
4.                  Створення умов для відтоку жовчі (при гіпокінетичній формі).

     При гіпокінетичній формі захворювання показані різноманітні вправи Ц

лежачи на спині, на боку, стоячи, сидячи, на колінах тощо. Для кращого опорожнения жовчного міхура виконують вправи лежачи на лівому боці, для

м’язів живота - лежачи на спині; дихальні вправи - з уповільненням дихальних

рухів на вдиху і видиху. Нахили та оберти тулубом, що збільшують

внутрішньочеревний тиск і відтік жовчі використовуються обережно, так як вони

можуть викликати неприємні відчуття. Показані вправи на розслаблення. Лише

правильне чергування зусилля і розслаблення забезпечить успіх процедур.

Показані рухливі ігри середньої інтенсивності.

     При гіпокінетичній формі використовуються вправи у різних ВИХІДНИХ

положеннях з перевагою лежачи на спині - найбільш ефективного для м’язового розслаблення. Показані ЗРВ, що сприяють відтоку крові від печінки, у тому числі дихальні статичні і динамічні вправи на правому боці. Вправи для укріплення м’язів живота (для кращого функціонування кишечника) чергуються із вправами на розслаблення. Протипоказані статичні напруження, особливо для м’язів живота

та елементи змагання.

 

3.Особливості фізичного виховання при органічних захворюваннях органів травлення.

      До органічних захворювань органів травлення належать гастрит, виразка, коліт, ентерит тощо.

Гастрит — характеризується запаленням і дистрофічними змінами слизової оболонки шлунку із порушенням його функції. Розрізняють гастрити із секреторною недостатністю, з підвищеною та нормальною секрецією.

     При хронічному гастриті підбираються фізичні вправи для ліквідації запального процесу, покращення крово- та лімфообігу у органах черевної порожнини, що сприяє процесам регенерації у слизовій оболонці шлунку та нормалізації секреторної та моторної функцій шлунку.

     Використовуються вправи для всіх м’язових груп: ходьба і біг у повільному темпі, ЗРВ з предметами та без них. Особливої уваги заслуговують вправи для укріплення м’язів тулуба, живота, діафрагми (діафрагмальне дихання).

    При гастритах з підвищеною секрецією обмежуються вправи для м’язів живота.

    До органічних захворювань печінки та жовчного міхура і жовчовивідних

шляхів належать: гепатит, холецистит, холангіт.

     Гепатит — інфекційне запалення печінки, яке деколи може перейти у хронічне. Заняття фізичною культурою дозволяються через 3-5 міс. після одужання. Використовувати можна всі вправи, передбачені програмою для СМГ, але з обмеженим об’ємом і особливо інтенсивністю фізичних навантажень:

Фізичні навантаження необхідно збільшувати поступово, не викликаючи

неприємних відчуттів та болі у правому підребер’ї.

     Холецистит — запалення жовчного міхура, внаслідок попадання інфекції у жовчний міхур. До лікувальної фізичної культури можна приступати через 1-2 тижні після одужання. На початку занять фізичними вправами необхідно уникати нахилів, поворотів з великою амплітудою, різких рухів, натужування, стрибків. Поступово збільшуючи фізичне навантаження, дозволяється виконувати всі вправи, передбачені програмою для СМГ. Спеціальними вважаються вправи у

положенні лежачи на лівому боці, на спині, животі, нахили, повороти, колові оберти тулубом. Вони сприяють відтоку жовчі та активізують кровообіг у черевній порожнині.

            Контрольні питання:

1. Захворювання органів травлення.
2. ЛФК при захворювання органів травлення.
3. Фізичне виховання при органічних захворюваннях органів травлення.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література:

1. "Медицина дитинства” /За ред П.С.Мощича.-Київ, "Здоров’я”,1994.-С.468-485с.
2. Пайков В.Л., Хацкель С.Б., Эрман Л.В. Гастроентерологія дитячого віку (в

схемах і таблицях). Санки-Петердург, "Спеціальна література”, 1998.- С.53- 78, 102-122.

3. Курортология и физиотерапия. В 2 т. Т.2. /Под ред. В.М. Боголюбова.

М.: Медицина, 1985.-С. 120-167.

4. Руководство по физиотерапии и профилактике детских заболеваний. — М.: Медицина, 1987. С 245-271.
5. Хертл М. Дифференциальная диагностика в педиатрии: Пер. с нем. В 2-х тт. Том II. — М.: Медицина, 1990. — 511 с.
6. The 5 Minute Pediatric Consult. Ed.: M.William Schwartz. Williams & Wilkins. —&

1997І-Р. 16-17.

7. http-//mozdocs.kiev.ua/view.phpid=3658