Лекція підготовки до ЗНО з історії України "Первісна доба"

Істо́рія- наука, яка вивчає минуле людства.

Існують допоміжні історичні дисципліни.

 До їх числа відносяться:

 археологія - яка вивчає залишки матеріальної культури людей різних епох і яка намагається на основі їх топографії в просторі відновити суспільні стосунки і духовне життя в середині тих чи інших людських колективів;

етнологія — наука, яка займається вивченням всіх боків культури сучасних відсталих суспільств і яка проектує свої спостереження і висновки на історичний процес в первісному ладі; хронологія, що вивчає системи відліку часу;

 палеографія — рукописні пам'ятники і старовинне письмо;

 дипломатика — історичні акти;

 нумізматика — монети, медалі, ордени, грошові системи, історію торгівлі;

 метрологія — систему мір;

прапорознавство — прапори;

геральдика — герби країн, міст, окремих сімей;

сфрагістика — печатки;

епіграфіка — написи на кам'яних скелях, плитах, глиняних виробах, металі;

генеалогія — наука про походження міст і прізвищ;

топоніміка — про походження географічних назв;

 краєзнавство — історія місцевості, регіону, краю.

Історичне джерело — об'єкт, який існує на час дослідження і містить інформацію про факти минулого

За способом передачі подій минулого історичні джерела поділяються на такі типи:

речові (знаряддя виробництва, предмети побуту, монети, споруди тощо);

етнографічні (дані про характерні особливості культури, побуту, звичаїв);

лінгвістичні (гідроніми - назви рік і озер; топоніми - назви країв і місцевостей; етноніми - назви племен і народів; ононіми - прізвища та імена);

усні (пісні, думи, легенди, перекази, прислів'я, приказки тощо);

писемні (записи на папірусі, на пергаменті, на бересті, на папері)

Історію первісного суспільства вчені поділяють на кілька періодів залежно від матеріалу та технології виготовлення знарядь праці: палеоліт (стародавній кам'яний вік), мезоліт (середній кам'яний вік), неоліт (новий кам'яний вік), енеоліт (мідно-кам'яний вік), бронзовий вік.

Ранній палеоліт (від появи людини до 150 тис. років тому)

 Первісна людина на території України з'явилась майже 1 млн років тому, в період раннього палеоліту. На думку археологів, найвірогідніше, що найдавніші люди (архантропи) прийшли на територію України з Передньої Азії через Балкани і Центральну Європу.

Архантропи – найдавніші викопні люди.
Перші люди вели привласнююче господарство.

Рештки найдавніших стоянок первісних людей на території України знайдені біля с. Королеве (Закарпаття), м. Амвросіївка (Донбас), с. Лука-Врублівецька (Хмельниччина). Всього відомо на території України понад 30 стоянок доби раннього палеоліту.

Архантропи жили невеликими групами, що утворювали первісне людське стадо. Ця перша форма соціальної організації базувалася на основі кровнородинних стосунків. Господарство первісних людей було присвоюючим, бо базувалося на збиранні плодів, ягід та їстівних коренів і полюванні на тварин.

Привласнююче господарство (привласнювали дари природи) – збиральництво, мисливство.
Знаряддя праці первісних людей: кам’яне рубило, палка-копачка
Найдавніші люди проживали первісним людським стадом.
 

Основним знаряддям праці архантропів стало ручне рубило, що виготовлялося шляхом оббивання кам'яної заготівки з двох боків. Це знаряддя мало довгасту, плескату форму завдовжки 20—25 см, вагою до 1,5 кг.Використовували вогонь.

.

Середній палеоліт (150—35 тис. років тому)

Наприкінці раннього палеоліту природа зазнала значних змін: клімат став сухішим, відбулося деяке підняття поверхні, розпочалося чергове, але на цей раз найбільше похолодання. На території України південна межа максимального зледеніння орієнтовно проходила повз такі сучасні міста: Львів, Ковель, Житомир, Кременчук, Миргород, Суми.

Зміни в природі змусили первісну людину пристосовуватися до нових умов існування. Помітне зменшення флори, зумовлене сухим різкоконтинентальним кліматом, поява нових представників фауни — мамонтів, шерстистих носорогів, північних оленів, печерних ведмедів та інших тварин, призвели до того, що традиційне для попереднього періоду збиральництво дедалі більше поступається місцем полюванню, яке відіграє у житті людини мустьєрської епохи вирішальну роль. У цей час помітно поліпшується технологія виготовлення знарядь праці, урізноманітнюються їхня форма та призначення: ручне рубило удосконалюється; з'являються кам'яні гостроконечники, що використовувалися як вістря для списів; набувають поширення скребла, якими обробляли шкури тварин.

Помітне ускладнення умов життя не зупинило поступального фізичного та розумового розвитку людини. Внаслідок еволюції на зміну архантропу в мустьєрську епоху приходить неандерталець (назва походить від місцевості у Німеччині, де було знайдено рештки кісток).

Знайдені археологами на території України 200 мустьєрських стоянок (Кіїк-Коба та Холодний Грот у Криму, Антонівка на Донбасі, Рихта на Волині, Молодово на Дністрі та ін.)

Боротьба за існування змусила людину в середньому палеоліті виготовляти одяг із шкур тварин, інтенсивно заселяти печери, будувати штучні наземні житла, не тільки використовувати, а й добувати вогонь.

 

 

Неандертальські поховання в печерах Криму свідчать про зародження релігійних уявлень та вірувань

анімізм (від лат. anima -- душа), що виявлявся у вірі в різноманітних духів, душу як двійника тіла, носія життя людини, а також тварин і рослин.

фетишизм (від португальського fetiço -- чарівний, чудодійний), що полягає у мисленно-фантазійному наділенні деяких предметів і явищ неживої природи надчуттєвими якостями. 

тотемізму (мовою індіанців-оджибве ot-totem означає -- його рід) -- віра в існування родинного зв'язку між групою людей і визначеним видом тварин чи рослин. 

шаманізму (евенкійською мовою шаман означає несамовитий) -- це віра в особливо могутні надпри родні можливості стародавніх професійних служителів культу (шаманів).По іншому магія. 

 а знайдені на деяких стоянках кістки, різьблені геометричним орнаментом, з гравійованими на них контурами тварин і людей, рештками намальованих чорною фарбою ліній — про перші кроки образотворчого мистецтва.

Наскельні малюнки з гротів Кам’яної могили.

ПЕТРОГЛІФИ – стародавні зображення на скелях, каменях, стінах печер; джерела для вивчення господарства, побуту, культури давніх народів. Як правило, петрогліфи - це зображення тварин - оленів, бізонів, диких коней; серед них і такі, які нині на землі вже не водяться - мамонти, шаблезубі тигри.

 

Пізній палеоліт (35—11 тис. років тому)

центральною подією цієї доби стало завершення майже 35 тис. років тому процесу фізичного та розумового формування людини сучасного типу — homo sapiens. Цю людину за місцем першої знахідки її кісток у гроті Кро-Маньйон (Франція) називають кроманьйонцем.

З появою кроманьйонців процес удосконалення та урізноманітнення знарядь праці пішов надзвичайно швидкими темпами. У пізньому палеоліті почали виготовляти кам'яні різці, ножеподібні пластини, наконечники списів, дротики тощо. Людина оволоділа технікою обробки кісток та рогів, з яких виготовляла собі гарпуни, шила, голки та ін. Кроманьйонці стали використовувати перші знаряддя з вкладишами, так звані складні знаряддя, винайшли списометальний пристрій.

Останнє, четверте, зледеніння, що відбулося в пізньому палеоліті, перетворило колективне загінне полювання на диких коней, бізонів, північних оленів і мамонтів у основний вид занять кроманьйонців, який забезпечував їхню життєдіяльність. Поступово склалася певна спеціалізація мисливських колективів. Так, майже 20—14 тис. років тому на теренах України досить чітко виділяються дві зони з різним типом господарства: південно-східна — мисливців на бізонів, та північно-західна — мисливців на мамонтів

Первісне поселення — стоянка. Новим явищем пізньопалеолітичного періоду стало виникнення господарсько-побутових комплексів, що утворювалися зі стоянок, на яких розташовувалися житла, кількох заглиблених у ґрунт ділянок, де обробляли кремінь, кістку, ріг, а також із ям-сховищ і вогнищ за межами жител. На території України знайдено майже 800 пізньопалеолітичних стоянок (Радомишльська на Житомирщині, Мізинська на Чернігівщині, Межиріцька на Канівщині та ін.).

Пізній палеоліт — це час, коли на зміну первісному стаду прийшла родова община. Стрижнем родової організації суспільства був рід — об'єднання кровних родичів за материнською лінією. (Матраірхат)  Головною особою роду була жінка, через те, що родовід за групового шлюбу міг вестися лише за жіночою лінією, крім того, вона виступала у ролі охоронниці сімейного вогнища та відала харчовими запасами.

Виникає звичай, що забороняв шлюби між членами однієї родової групи. Це сприяло зближенню різних родів. На основі родинних стосунків відбувалася консолідація родів у племена, формувалася племінна організація суспільства, внаслідок чого поступово склався родовий первіснообщинний лад. Характерними рисами цього ладу були спільне володіння засобами виробництва і зрівняльний розподіл надбань праці.

Рід - об’єднання кровних родичів. Родовід вівся за материнською лінією.
Родова община – община кровних родичів, які проживали спільно і разом вели господарство.
Плем’я – об’єднання багатьох родів.
Фратрія – підрозділ плем’я, який складався з декількох родів.
Екзогамія – заборона вступати в шлюб усередині роду.
Матріархат – форма суспільного устрою, яка характерна для раннього первісного ладу і характеризується панівним становищем у родині жінки та наслідуванням майна за материнською лінією.

 

В епоху пізньего палеоліту помітного розвитку набуло духовне життя людини, про що свідчать знайдені фрагменти зразків прикладного та образотворчого мистецтва. Особливо часто при розкопках пізньопалеолітичних поселень зустрічаються фігурки птахів та стилізовані жіночі статуетки, «палеолітичні Венери». Жіночі зображення характеризуються пластичною виразністю та монументальністю і уособлюють уявлення первісної людини про єдність родового колективу.

Палеолітичні малюнки тварин, зроблені кроманьйонцями на кістках або ж на стінах печер (наприклад, на Кирилівській стоянці було знайдено уламок бивня молодого мамонта, на якому вирізьблені голова птаха й можливо, черепаха), на думку фахівців, є елементами мисливського ритуалу, що імітував процес полювання на здобич. З мисливськими обрядами, очевидно, пов'язані й інші види мистецтва, існування яких підтверджують археологічні розкопки, зокрема музика та хореографія. Так, на стоянці Молодово було знайдено флейту, виготовлену з кістки оленя, у Мізині — ансамбль ударних інструментів з кісток мамонта, пофарбованих червоною фарбою, у Гагаріно — стилізовані статуетки жіночих фігурок у позі танцю. В цілому мистецтво пізнього палеоліту свідчить про те, що розум людини в цей час тільки пробуджується, а в її світобаченні життєвий досвід роду та власні спостереження тісно перепліталися з фантастикою та магією.

 Статуетка з бивня мамонта. Мізинська стоянка.

 

Мезоліт (10—6 тис. років тому) Початок мезоліту (середнього кам'яного віку) хронологічно збігається із закінченням льодовикового періоду. Клімат м'якшає, стає близьким до сучасного, що суттєво вплинуло на фауну і флору. Традиційні для попереднього періоду об'єкти полювання або ж вимирають, як мамонти та шерстисті носороги, або ж відходять на північ. Тварини які прийшли їм на зміну (кабан, вовк, лисиця, бобер тощо), були значно дрібнішими і рухливішими. Це зумовило мисливську кризу.

Мисливська криза – пошук нових способів полювання.

Знаряддя праці (вони стають меншими за розмірами, зручнішими та ефективнішими), мікроліти (дрібні знаряддя праці з каменю) а й створює новий інструментарій для обробки дерева — долото, сокиру, тесло, виготовляє вкладишеві знаряддя (ножі, кинджали, списи) з крем'яними пластинами. Центральною подією розвитку первісної техніки в добу мезоліту було винайдення першої «механічної зброї» дистанційної дії — лука і стріли.

У пошуках альтернативних засобів існування людина активніше починає займатися рибальством. Очевидно, спочатку це було варіантом полювання зі списом, гарпуном чи луком, але згодом техніка рибальства суттєво удосконалилася: були винайдені гачки, сіть з поплавками, блешні з річкових черепашок, складна система загородок на річках та озерах, а також плоти зі зв'язаних колод, човни, видовбані зі стовбурів дерев, тощо.

Поява цього знаряддя полювання мала надзвичайно важливі наслідки: по-перше, суттєво зросла продуктивність праці мисливців — вбивати тварин можна було зі значної відстані, а птахів — на льоту; по-друге, вона сприяла перебудові соціального життя, оскільки людина могла сама себе прохарчувати, багатолюдні мисливські колективи розпалися і на зміну їм прийшла індивідуалізація виробництва та споживання, помітно зросла роль парної сім'ї.

Стабільності існування людини в епоху мезоліту сприяло приручення диких тварин (спочатку собаки, а потім — свині).

На території України налічується майже 1000 відомих нині пам'яток мезоліту (Мурзак-Коба та Фатьма-Коба — у Криму, Гребениківська стоянка — на Одещині, Журавська — на Чернігівщині та ін.).

Неоліт (VI—IV тис. до н. е.)

Новий кам'яний вік (неоліт) був надзвичайно динамічним, переломним в історії людства. Англійський археолог Г. Чайлд назвав цей період неолітичною революцією. історичний період переходу в епоху неоліту від привласнюючого до відтворюючого типу господарства, це пов'язано з виникненням тваринництва, землеробства.

Риси неолітичної революції:

• Винайдення і поширення якісно нових способів виготовлення знарядь праці (шліфування, пиляння, свердління).
• Виникнення нових видів виробництва та виготовлення штучних продуктів (гончарство, керамічний посуд, прядіння, ткацтво, винайдення першого маленького колеса для прядіння).
• Перехід до осілого способу життя.
• Активне формування стад свійських тварин, використання їх як тяглової сили (бики, свині, кози, вівці).
• Зрушення у демографічній сфері (збільшення кількості населення).

 Суть її полягає в переході від традиційного присвоюючого господарства (мисливство, збиральництво, рибальство) до відтворюючого (землеробство і скотарство). Завдяки цьому люди не тільки досягли помітного зростання продуктивних сил, а й створили сприятливіші умови життя: їжа стала різноманітнішою, її добування стабільним, з'явилися харчові запаси. Перехід від присвоюючих форм господарювання до відтворюючих тривав протягом багатьох століть і мав свої особливості в різних регіонах. Фахівці виділяють у межах України дві культурно-господарські зони: південно-західну (лісостепове Правобережжя, Західна Волинь, Подністров'я, Закарпаття) — землеробсько-скотарську та північно-східну (лісостепове Лівобережжя, Полісся) — мисливсько-риболовецьку. Найвідомішими пам'ятками неолітичної культури є Кам'яна Могила поблизу Мелітополя, с. Микільська Слобідка на Київщині, с. Бондариха на Сіверському Дінці.

Відкрито десяток неолітичних археологічних культур

Археологічна культура — сукупність археологічних пам'яток певної території і часу, що мають місцеві своєрідні особливості. Археологічна культура отримує назву за місцем першої знахідки або за певними визначальними ознаками, наприклад, за формою кераміки, обрядом поховання тощо. Дає змогу встановити рівень розвитку виробничих сил, культури, побуту того чи іншого народу або племені.).

Бу́го-дністро́вська культу́ра, бугодністро́вська культу́ра (БДК) — археологічна культура доби неоліту в VII—VI тисячоліттях до н. е. (біля 6500 — 5300 рр. до н. е.).

 

Поселення та житлаПоселення Буго-Дністровської культури невеликі, житла — наземні, з кам'яними вогнищами і ямами для відходів.

Господарство — полювання, рибальство, розведення свійських тварин (свині, бики), землеробство (відбитки зерен пшениці на кераміці).

Сурсько-дніпровська культура (Сурська культура) — археологічна культура раннього неоліту, поширена в районі Дніпрових порогів. Датується V — VII—VI тисячоліттями до н. е. Сучасні методи радіовуглецевого датування показують такий час існування цієї культури: 6100 — 5600 р до н. е.

ГосподарствоНеолітичні форми господарювання носії цієї культури поєднували із традиційними способами добування їжі, зокрема мисливством і рибальством. Влітку ці племена селилися на берегах річок, багатих на рибу. Поряд на луках випасалася худоба. На місцях поселень знайдено кістки свійських тварин — бика й свині.

Скотарству, як свідчать археологічні знахідки, надавалося більше уваги, ніж землеробству. Землеробство складно приживалося у степовій смузі. Тамтешні ґрунти були родючими, але вкрай важкими для ручного обробітку. Водночас привабливість степових просторів полягала в наявності пасовиськ, що й зумовило у цьому регіоні пріоритетний розвиток скотарства

КерамікаКераміка своєрідна, переважно гостродонна, зроблена з добре відмуленої глини (інколи з домішками товчених черепашок). Орнамент прокреслений або ямковий. Характерним для даної культури є також кам'яний посуд — гостродонний або у вигляді ночовок, зрідка прикрашений врізним орнаментом. В інших культурах України він не зустрічається, а тому є важливою етнографічною ознакою сурських племен.

Культура лінійно-стрічкової кераміки (скорочено КЛСК) — археологічна культура доби неоліту, яка мала дуже значне поширення на території Європи у 5700-4900 роках до н. е.^[1] На території України представлена на Західній Волині, Галичині і Поділлі. Найсхідніша відома на сьогодні пам'ятка — Віта-Поштова 2 — виявлена лише за 8 км від Києва.^[ Господарство

Населення розводило всі основні види свійських тварин, крім коня, — овець, кіз, велику рогату худобу і свиней, вирощувало кілька сортів пшениці, ячмінь, просо, вику та ін. Мисливство відігравало дуже незначну роль.

На поселеннях відкрито і досліджено житла стовпової конструкції і напівземлянки. Кількість будинків в поселенні не перевищувала десяти. Населення використовувало глиняні печі та вогнища. Зазвичай на долівці жител та поруч із ними були викопані 1-2 ями для господарських цілей. Серед знарядь праці, виготовлених з каменю, кістки та рогу, знайдено мотики, зернотерки, сокири особливої форми (у вигляді башмачної колодки), а також дрібні крем'яні інструменти — ножі, скребки тощо. Племена цієї культури використовували також глиняний посуд.

Кераміка

Кераміка була досконалою, кругло- і плоскодонною. За виготовленням та орнаментацією умовно поділяється на кухонну і столову. Кухонна — товстостінна, виготовлена з домішками трави, має наліпний орнамент. Столова — тонкостінна, сірого кольору, виготовлена з добре вимішаної глини, прикрашена лінійно-стрічковим орнаментом.

Стиль візерунків досить складний і своєрідний. За своїми формами, технологією виготовлення та орнаментикою ця кераміка значно відрізняється від посуду інших культур, особливо місцевих, і становить одну з найвиразніших палеоетнографічних рис дунайських племен.

Вірування

У цих племен існувала віра в потойбічний світ. Був поширений обряд поховання небіжчиків, яких часто посипали червоною вохрою. Основний обряд — скорчене на боці трупопокладання, кисті рук перед обличчям. На похованні в Незвисько виявлено близько 20 посудин з багатим лінійно-стрічковим орнаментом.

 

Дніпро-донецька культура (Дніпро-донецька культурно-історична спільність) — основна за значенням і територією неолітична культура в Україні. Існувала протягом приблизно 2 тисяч років — у VII—V тис. до н. е. Дніпро-донецька культура охоплює все Подніпров'я, середню течію Сіверського Дінця, лісостепове Лівобережжя і Прип'ять.

Дніпро-донецька культура відображена помаранчевим кольором

Господарство

У поселеннях виявлені залишки заглиблених у землю жител, господарські ями, сліди відкритих вогнищ. Дніпро-донецькі племена займалися рибальством, полюванням, збиранням, розведенням свійських тварина (бик, свиня), землеробством. Роль скотарства була особливо значною на більш південних територіях Подніпров'я. Про зачатки землеробства свідчать відбитки зерен культурного ячменю, що були виявлені на кераміці з поселення Віта Литовська під Києвом та в комплексах на Волині. Знайдено знаряддя праці із кременя й каменю: сокири, наконечники стріл і списів, ножі, шкребки й інше.

Кераміка

Культура характеризується так званою гребінцево-накольчастою керамікою, названою так за основними типами орнаменту. Горщики гостродонні, плоскодонні. рідко зустрічаються мисочки. У глину, з якої їх виготовляли, часто домішували траву або пісок.

Поховання

Для дніпро-донецької культури характерні колективні могильники маріупольського типу. Маріупольський могильник являв собою довгу (28 м) і вузьку яму глибиною більше одного метра, де в ряд і кількома ярусами залягало більше 120 поховань, засипаних порошком червоної вохри. Покійники були покладені у випростаному стані на спині, біля них знайдено багато прикрас, вирізьблених з ікла кабана, кістки і каменю, крем'яні ножі, скребки, сокири тощо. У двох випадках при померлих виявлено кам'яні навершя булав досконалої роботи з циліндричним отвором для держака. Тут зустрічаються і перші прикраси з міді.

Я́мково-гребінце́вої кера́міки культу́ра — археологічна культура доби пізнього неоліту (4 і 3 тисячоліття до н. е.), поширена в північній лісовій частині Лівобережжя (стоянки Погорілівка, Мис Очкинський та інші).

Відомі залишки поселень на берегах річок або на піщаних підвищеннях біля озер і боліт.

Населення цієї культури жило з мисливства і рибальства, зауважено зародки скотарства і хліборобства, споруджувало наземні житла і напівземлянки, переходячи від підокруглих будівель до підпрямокутних.

Знаряддя праці були з кременю, кістки і рогу, посуд виготовлявся з глини з домішкою піску, прикрашався орнаментом із ямок, поділених рядами гребінцевих відтисків, чим культура і завдячує своїй назві.

Неолітична революція сприяла злету людства до принципово нової економіки, нового способу життя. Її характерними рисами були:

1. Винайдення і поширення якісно нових способів виготовлення знарядь праці. У добу неоліту традиційні форми обробки каменю — оббивання, сколювання, віджим — поступаються місцем шліфуванню, пилянню, свердлінню.

2. Виникнення нових видів виробництва та виготовлення штучних продуктів. У епоху неоліту людина перейшла від пасивного присвоювання дарів природи до активного перетворення навколишньої дійсності силою своїх розуму та рук. Саме в цьому процесі виникає виробництво керамічного посуду, прядіння, а згодом і ткацтво.

Випалена на вогні глина стала першим штучним матеріалом, котрий створила людина. Прядіння зумовило винайдення прясла — першого маленького колеса, яке, можливо, стало прообразом колеса в транспорті. Крім того, на основі прядіння виникло ткацтво, яке дало ще один штучний продукт — тканину.

3. Перехід до осілого способу життя. Землеробство і тваринництво були продуктивнішими, ніж мисливство і збиральництво. З появою харчових запасів життя людини стало стабільнішим, міграцію замінила осілість. Про перехід до осілого способу життя в добу неоліту свідчать побудова постійних жител, поява численних поховань померлих недалеко від осель та ін.

4. Активне формування стад свійських тварин, використання їх як тяглової сили. Перехід у неоліті від мисливства до скотарства зумовив приручення майже всіх великих домашніх тварин — бика, свині, кози, вівці. Лише коня одомашнили вже в мідному віці. З появою примітивного наземного транспорту (саней та волокуш) людина починає використовувати худобу як тяглову силу.

5. Суттєві зрушення в демографічній сфері. Значне зростання населення зумовлює помітне збільшення кількості та розмірів поселень, щільності їх забудови. Як свідчать археологічні розкопки неолітичних поховань, зростає тривалість життя людини (в середньому її вік становив уже 30—32 роки). Деякі фахівці твердять, що внаслідок поліпшення умов життя відбувся неолітичний «демографічний вибух» і населення земної кулі зросло з 5 до 80 млн осіб. Інші вважають, що у неолітичну епоху лише дещо зменшилася дитяча смертність.

Перехід до землеробства і скотарства сприяв помітним змінам в організації суспільного життя: зростанню ролі парної сім'ї, розквіту племінної організації суспільства, зародженню інститутів родової влади (поява в похованнях доби неоліту владних символів — кам'яних булав).

 

Енеоліт (IV—III тис. до н. е.)

Мідний, або мідно-кам'яний вік (енеоліт), був перехідним етапом від кам'яного періоду до епохи металу, часом остаточного утвердження домінуючої ролі відтворюючого господарства. У пошуках сировини для виготовлення знарядь праці давні люди натрапили на чисту самородну мідь, поклади якої виходили на земну поверхню.

Поступове витіснення кам'яних знарядь праці мідними, перехід від мотичного землеробства до ранніх форм орного з використанням тяглової сили бика сприяли зростанню продуктивності праці, пожвавленню примітивних обміну та торгівлі, розвитку майнової диференціації. Ці процеси створювали передумови для розкладу первіснообщинного ладу. Саме в енеоліті розпочинається перший великий суспільний поділ праці, в основі якого лежало виділення пастуших племен. Землероби, тяжіючи до осілості, винайшли рало, змайстрували стіл, склали піч, побудували великі укріплені поселення, а скотарі, схильні до міграції, приручили коня, активно експлуатували колісний транспорт, удосконалювали зброю.

Трипі́льська культу́ра, культу́ра Кукуте́нь (у зазначеній «розширеній» назві культури присутня ще й назва румунського села Кукутень).

Найяскравішою археологічною культурою доби енеоліту була трипільська культура (IV—III тис. до н. е.). Її назва походить від с. Трипілля на Київщині, поряд з яким В. Хвойкою 1893 р.(1897) було виявлено першу пам'ятку цієї культури

.

 Ареал поширення трипільської культури сягає 190 тис. км2, що нині входять до територій України, Молдови та Румунії.

 Розвивалася ця культура в V—IV тис. до н. е. (протягом 1500 років) і пройшла в своєму розвитку три етапи — ранній, середній та пізній. В Україні виявлено (станом на 2014 рік) понад дві тисячі пам'яток трипільської культури. Вони згруповані у 15 областях: найбільше в Середній Наддністрянщині та Надпрутті й Надбужжі, менше у Наддніпрянщині Її характерними ознаками в економічній сфері були зернове землеробство; поступове витіснення мотики ралом;

 

приселищний характер тваринництва; поява мідних знарядь праці при збереженні домінування кам'яних і крем'яних;

у сфері суспільних відносин — перехід від матріархату до патріархату; зародження міжплемінних об'єднань; формування ієрархічної структури родів; збереження великої сім'ї, що складалася з кількох парних сімей як основної суспільно-економічної ланки; зародження елементів приватної власності;

 у сфері побуту — побудова великих глиняних будівель,

утворення гігантських протоміст з населенням майже 15—20 тис.

жителів; На території сучасної України були розташовані найбільші протоміста Трипільської культури: Майданецьке поселення, Тальянки, Доброводи

 міграція поселень через виснаження землі кожні 50—100 років;

У трипільців починається перехід від матріархату до патріархату.
Патріархат – це період родового ладу, для якого характерна панівна роль чоловіка в господарстві, суспільстві та родині.

розписна плоскодонна кераміка з орнаментом, що виконаний жовтою, червоною та чорною фарбами;

 

Мальована кераміка

у духовній сфері — домінування символів родючості, матеріалізація їх у

символи добробуту — жіночі статуетки,

 

 зображення сонця, місяця, води, глиняні фігурки тварин.

Бронзовий вік (II — І тис. до н. е.)

Доба бронзи, що тривала майже тисячу років, позначилася суттєвими змінами в господарському, політичному та культурному житті суспільства. Свою назву вона отримала від штучного металу — бронзи (сплав міді з оловом, свинцем, миш'яком або сурмою).

В XV—IX ст. до н. е. було налагоджено місцеве виробництво: в Донецькому басейні сформувався центр металургії, а в Карпатсько-Дунайському регіоні — металообробки (всього археологами досліджено на території нашої республіки понад 10 бронзоливарних майстерень). Винайдений метал був міцніший за мідь, мав меншу температуру плавлення, що значно спростило технологію обробки (його можна було виплавляти в примітивних печах або на звичайних вогнищах). Ці переваги сприяли поширенню та утвердженню бронзи як основного матеріалу для виготовлення знарядь праці, зброї, прикрас. Однак цілком витіснити мідні та кам'яні вироби їй так і не вдалося.

Завершується перший великий поділ праці — скотарство відокремлюється від землеробства.

У цей час на території сучасної України сформувалися три етнокультурні зони, що суттєво відрізнялися типом господарювання, етнічним складом населення та пануючими віруваннями — Степ (ямна, катакомбна, зрубна археологічні культури), Лісостеп та Полісся (тшинецько-комарівська, білогрудівська, бондарихінська археологічні культури).

На теренах степової України домінувало скотарство.

Я́мна культу́ра (ямна етнокультурна спільність) — археологічна культура кінця мідного віку (енеоліту) та раннього бронзового віку (3600—2300 до н. е.)^[1], поширена в Східній Європі від Уралу до середнього Дунаю; в Україні в степових і лісостепових зонах, у сточищі Дніпра, на Приазов'ї і в Криму (Сторожова могила, середній і верхній шари Михайлівського поселення, Скелі Каменоломні та ін.) Основна ознака ямної культури — поховальні пам'ятки, поховання у положенні ембріона (підігнутими до обличчя колінами) під курганами (найдавнішими з відомих понині). Відкрив культуру В. О. Городцов.

Катако́мбна культу́ра — археологічна культура епохи ранньої бронзової доби.

Була розповсюджена в 2700—2000 рр. до н. е. у Північному Причорномор'ї (Східна і Південна Україна), Подонні й Нижньому Поволжі, Північному Кавказі. Катакомбну культуру виділив В. О. Городцов на початку XX ст.

Зрубна культура — археологічна культура епохи бронзи. Поширена в степовій і лісостеповій зонах Східної Європи від Дунаю до Волги. Була розкопана на Сіверському Донці на початку XX століття одночасно з ямною культурою і катакомбною культурою. Виокремлена у 1905 році В.А. Городцовим. Відомо не менш 500 археологічних пам'яток.

Свою назву зрубна культура отримала завдяки тому, що переважна більшість вперше досліджених на Сіверському Дінці могил мала дерев’яні зруби, виготовлені з колод дерева. На інших територіях поширення зрубних племен зрубів у похованнях виявлено мало. Небіжчиків ховали в простих ґрунтових ямах або клали в кам’яні скрині. Найвищого розквіту зрубна культура досягає в 15-14 ст. до РХ

У лісостеповій зоні були найсприятливіші умови для землеробства. Найпоширенішою стала підсічно-вогняна модель обробітку землі, що полягала у вирубуванні та випалюванні прилеглої до поселень ділянки лісу. З часом у цьому регіоні з'явилося орне землеробство. У Чернігівській, Сумській та Запорізькій областях археологами знайдені залишки архаїчних дерев'яних плугів. Віднайдені на деяких поселеннях, що датуються бронзовим віком, кістки волів, а також наскельні малюнки Кам'яної могили підтверджують факт використання биків як тяглової сили.

Комарі́вська культу́ра — археологічна культура середнього та пізнього періодів бронзової доби у Верхньому та Середньому Придністров'ї, що датується 15—12 ст. до Р. Х. (в Прикарпатті до 780 р. до Р. Х.). Виділена у 30-х роках 20 ст.

Названа за могильником, розкопаним 1934 року біля села Комаріва (нині Галицького району Івано-Франківської області України). Поширена в Прикарпатті, Західному Поділлі, на Волині, в середньому Побужжі, частково на правобережжі Середнього Придніпров'я.

Білогру́дівська культу́ра — археологічна культура осілого населення пізнього бронзового віку (XI — IX ст. до н. е.), яка була поширена на території України між Дністром і Дніпром.

Культура була виявлена під час розкопок у 1918-27 роках Петром Курінним поблизу села Піківець Уманського району Черкаської області, у Білогрудівському лісі. Білогрудівські поселення не мали укріплень, жителі мешкали ймовірно, в прямокутних великих напівземлянках, в яких стіни були з дерева, а підлога вимазана глиною.

Поховання людей — ґрунтові та курганні могили, в яких небіжчики скорчені, інколи кремовані, а рештки вміщені до урн.

Матеріальна культура представлена кам'яними (серп, сокири), керамічними виробами (слоїки, тюльпаноподібні посудини з гладким валиком зверху, черпаки, кухлі, миски, келихи, кубки, біконічні посудини з дрібнозубчастим орнаментом) та виробами з бронзи (браслети, шпильки, спіральні підвіски, вістря списів та луків, кинджали). У пізній період білогрудівці вже виготовляли знаряддя із заліза (голки).

Основні заняття мешканців білогрудівських поселень — землеробство, тваринництво та птахівництво.

Під впливом радикальних змін у господарюванні в добу бронзи відбулися кардинальні зрушення у сфері суспільних відносин:

1) помітно зростала роль чоловіка в землеробстві, скотарстві, обміні, у всіх сферах суспільного життя, що зумовило еволюційну заміну матріархату патріархатом, утвердження ведення родоводу по батьківській лінії;

2) завдяки зростанню продуктивності праці з'явився додатковий продукт, який поступово концентрувався в руках окремих осіб, що спричинило спочатку майнову, а з часом і соціальну диференціацію суспільства;

3) з великосімейної громади виокремилося мала сім'я найближчих кровних родичів (чоловік, дружина, діти);

4) у процесі інтеграції суспільства формувалися союзи племен, що було зумовлено зростаючими масштабами виробництва та обміну, загостренням внутріплемінних відносин на основі прогресуючої майнової диференціації, потребою захисту власних територій та матеріальних цінностей;

5) ускладнювалася суспільна організація, створювалися особливі органи керівництва союзом племен, виокремився стан воїнів.

Сусідська (інакше — сільська, землеробська, територіальна, поземельна) община — територіальна спільність людей, які не пов'язані родинними зв'язками, але займають певну обмежену територію колективно оброблюваних земель.

Сусідська община прийшла на зміну родовій общині в епоху розпаду первісного суспільства та зародження класового суспільства. Вона складалася з окремих сімей, не пов'язаних між собою родинними зв'язками.

Роки	Події
	Доісторичні часи
1 млн.р. до н. е.	Королевська стоянка первісної людини у Закарпатті
300 тис.р.до н. е.	Датування стоянок людини на Дністрі (Сокіл), Дніпрі (Круглик), Сіверському Донці (Ізюм)
300 — 30 тис. р. до н. е.	Середній палеоліт (мустьє) на території України: більше 80 стоянок
250 — 170 (100) тис.р. до .н. е.	Дніпровське (максимальне) зледеніння: крижаний панцир по Дніпру просунувся до порогів.
75 — 10 тис. р. до н. е.	Останнє зледеніння у Європі: льодовик просунувся до Полісся
35 — 9 тис.р. до не.	Верхній палеоліт на території України; відомо декілька окремих археологічних культур (Межиріцька, Анетівська, Спіцинська, Молодовська, Бринзенська, Липська, Мізинська). Міграції первісних мисливців з заходу і півдня. Найгустіше населення — на Дністрі, біля Дніпрових порогів і у південному Криму.
9 — 6 тис. р. до н. е.	Мезоліт на території України : Кукрецька, Кудлаївська, Гребениківська, Донецька, Рудоострівська, Пісочнорівська та інші археологічні культури.
6 — 4 тис. до .н. е.	Неоліт на території України. Буго-Дністровська, Сурська культура, Дніпро-Донецька, Азово-Дніпровська та ін. культури.
4 — 3 тис. до н. е.	Енеоліт на території України. Трипільська, Середньостогівська та ін. культури.
3 −1 тис. до н. е.	Бронзова доба. Ямна культура, Катакомбна культура, Кемі-обінська, Східнотшинецька, Комаровська, Зрубна, Сабатинівська, Білогрудівська, Чорнолісська та ін. культури

 

 

Таблица 1.1.
СТАРОДАВНЯ ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

Кам’яний вік	Палеоліт	Ранний	1 млн – 150 тис	Печера, вогонь, примітивні знаряддя праці, збиральництво, полювання, стадо.
		Средний	150 – 40 тис	Нові знаряддя праці, домівки, здобич вогню, мова, лічення, одяг, зародження мистецтва, рід.
		Поздний	40 – 11 тис	Удосконалення знарядь праці, одягу, домівок, мистецтво, релігія, плем’я.
	Мезоліт		11 – 9 тис	Мікроліти, лук та стріли, собака, човен, розвиток релігії та мистецтва.
	Неоліт		VII – IV тис. до н. е.	Землеробство, скотарство, ткацтво, кераміка, плем’я, розвиток релігії.
Енеоліт			IV – III тис. до н. е.	Мідь, розділення скотарства (кочовий) та землеробів (осілий)
Бронзовий вік			III – I тис. до н. е.	Бронза, розділення скотарства та землеробства, ремесло, торгівля, племінний союз.

 

 

 

 

 

 

Історичні джерела усе створене та збережене людством до наших часів (речові, писемні, усні, етнографічні)

Археологія(від греч. archaios - прадавній і греч. logos - слово, навчання), наука, що вивчає історію суспільства по матеріальних залишках життя й діяльності людей - речовинним (археологічним) пам'ятникам.

Археологічні пам’ятки речовинні історичні джерела; предмети, спорудження, поховання, що є об'єктом археологічних досліджень.

Археологічна культура  велика група археологічних пам'ятників певного історичного періоду, які мають загальні ознаки й розташовані на певній території.

Неолітична революція Перехід від привласнючої (полювання, збирання) форми господарювання до виробляючої (землеробство, скотарство).

Ремесло дрібне ручне виробництво промислових виробів

Матріархат (від лат. mater - мати й греч. arche - початок, влада; букв. - влада матері) одна з форм суспільного устрою, в основному в ранній період первісного суспільства, яка характеризується домінуючим становищем жінки,

Патріархат (від греч. pater - батько й arche - початок, влада), що переважає роль чоловіків у господарстві, суспільстві й родині.

Колонізація процес заселення й господарчого освоєння, що пустують або малонаселених окраїнних земель своєї країни ("внутрішня колонізація"), а також заснування поселень (зв'язаних переважно із землеробською діяльністю) за її межами ("зовнішня колонізація").