Лекція "Соціальна структура суспільства. Соціальна стратифікація"

Тема 3: Соціальна структура суспільства. Соціальна стратифікація. (4 год.), 

(2год ЕП,КГ) 

Навчальна: ознайомити студентів з основними поняттям, структурою суспільства, класифікацією соціальних груп, типологією соціальної стратифікації, сутністю соціальної мобільності.

Розвивальна: розвивати творчі здібності, логічне мислення. Вдосконалювати навички роботи з підручником.

Виховна: сприяти формуванню у студентів наукового світогляду, соціальної зрілості, громадянської відповідальності, естетичних почуттів і естетичної культури, працелюбності. 

 

Вид лекції: інформаційна.

 

Обладнання:

1.     Городяненко         В.      Г.       Соціологія [підручник для    студентів    ВНЗ]/           

В. Г. Городяненко, О. В. Гілюн, А. В. Демічева, С. В. Легеза, Н. А. Липовська, О. В. Ходус, Л. І. Швидка. – К.: «Академія», 2006. – 542 с.

2.     Соціологія. [курс лекцій]/за редакцією Старовойта І. С. – Тернопіль: Астон. – 1999. – 176 с.

 

Поняття та терміни: суспільство, соціальна система, соціальна структура суспільства, соціальна група, мала соціальна група, велика соціальна група, стратифікація, соціальна стратифікація, клас, соціальна мобільність.

Очікувані результати:

Студенти повинні знати:

-         основні поняття;

-         соціологічні концепції походження суспільства;

-         структуру суспільства;

-         класифікацію соціальних груп;

-         розкривати сутність поняття соціальна стратифікація.

СТРУКТУРА ЛЕКЦІЇ

І. Організаційний момент (5 хв.) ІІ. Вступна частина

1. Ознайомлення з темою, планом, метою (5 хв.).

ІІІ. Головна частина (60 хв.)

1.     Соціологічне уявлення про структуру

2.     Поняття про суспільство та його типи

3.     Соціальні статуси і ролі. Символи статусу

4.     Соціальні групи

5.     Соціальна стратифікація

6.     Соціальна мобільність

ІV. Завершальна частина (10 хв.)

1.     Питання для закріплення матеріалу (рефлексія)

2.     Висновки

3.     Домашнє завдання

 

 

ХІД ЛЕКЦІЇ

І. Організаційний момент 

ІІ. Вступна частина

1.Ознайомлення з темою, планом, метою  ІІІ. Головна частина 

1. СОЦІОЛОГІЧНЕ УЯВЛЕННЯ ПРО СТРУКТУРУ

Люди завжди жили колективами і групами. Спочатку родоплемінні утворення, а згодом: міста, держави, імперії, спілки, співтовариства. І сьогодні ніщо не свідчить про такий розвиток подій, за яким би ми всі почали б жити самітниками. Навпаки густота населення зростає, міста збільшуються, збільшуються контакти та зв’язки між людьми, що породжує  нові залежності їх один від одного. Справжньою проблемою стає перебування на самоті. 

Об’єднання в колективи із самого початку не було актом доброї волі, дружелюбності чи взаємної симпатії. Для людського роду це стало жорстокою необхідністю, потребою протистояти природним явищам і потребі вижити. 

На той факт, що еволюція людства має саме таке спрямування, одним із перших звернув увагу німецький філософ і соціолог Фердинанд Тьонніс. 

У 1887 р. він видав працю «Спільнота і суспільство». За Тьоннісом Спільнота – це сукупність індивідів, у якій усі знають один одного, постійно зустрічаються, часом є близьми чи далекими родичами. 

Такі ознаки спільноти більш властиві сім’ям. Сімейне спілкування і повсякденне життя родичів значною мірою підпорядковані емоціям, поведінка перебуває під впливом емоцій, настрою, пристрастей.

У суспільстві життя анонімне, особисте знайомство не є обов’язковим та можливим.

 Уміння знаходити найкращі засоби та найкоротші шляхи до мети.   Дотримання встановлених правил і норм  Лояльність до влади.

Ось що заохочується в суспільстві. Раціональність домінує над почуттями. 

Подібними суспільствами є сучасне індустріальне суспільство, держава, промислове підприємство, політичні партії, тощо.

Тож можна зробити висновок, що «спільнота» - історично передує «суспільству», яке виникає пізніше і являється переходом людства до нового етапу розвитку цивілізації.

Тож «соціальна структура» - сукупність об’єднань людей, яких об’єднує:

симпатії, інтереси, потреби, вік, стать, національність, становище в суспільстві тощо.

Такі об’єднання, ще називають класами (верствами), групами, клани (коло друзів, знайомих). Вони являються елементами соціальної структури. 

 

 

 

 

 

 

 

2. ПОНЯТТЯ ПРО СУСПІЛЬСТВО ТА ЙОГО ТИПИ

В соціологічній науці термін «суспільство» розглядається в широкому та вузькому значеннях: 

 

У найбільш широкому значенні: 

-         Це сукупність відносин і зв’язків між людьми, що історично розвиваються і складаються в процесі їх спільної життєдіяльності. У вузькому: 

-         Це конкретний тип (рід, вид, підвид) того чи іншого суспільства (наприклад, буржуазне суспільство) і навіть окремого регіону чи країни (українське суспільство).

Людське суспільство постійно змінюється. На початку людської історії виникло суспільство первісних мисливців і збирачів. Пізніше його змінило рабовласницьке суспільство, потім феодальне і нарешті капіталістичне суспільство.

Варто розрізняти три дуже подібних поняття «країна», «держава», «суспільство».

Країна – це частина світу, територія, що має визначені кордони, користується державним суверенітетом. 

Держава – політична організація даної країни, що включає визначений тип режиму влади (монархія, республіка), органи і структуру правління (уряд, парламент)

Суспільство – соціальна організація даної країни, основу якої складає соціальна структура. 

Країни вивчає географія, держави – політологія, а суспільство – соціологія.

Країни виникли як результат територіального поділу світу. Однак суспільство існувало й у ту далеку епоху коли, ще не було не країн і держав. 

Соціологи виділяють ознаки, що існували і існують і розподіляють суспільства на типи. В соціологічній науці виділяють декілька типологій: 1) Ознака наявності писемності:

-         Дописемні (вміють говорити, але не вміють писати)

-         Писемні (володіють алфавітом і фіксують звуки на матеріальних носіях, клинописні таблиці, книги, газети, комп’ютери)

2)    Прості і складні. Критерієм тут виступає число рівнів управління і ступінь соціальних розшарувань. У простих немає керівників і підлеглих, багатих і бідних (первісні племена). У складних декілька рівнів управління, декілька соціальних прошарків, що розташовані зверху до низу в міру зменшення доходів. Керівники і підлеглі утворюють протилежні великі групи чи класи: пануючий і непануючий. Соціальна нерівність, що виникла стихійно, тепер закріплюється, тепер закріплюється юридично, економічно, релігійно і політично.

3)    Спосіб добування засобів існування (спосіб виробництва). Найбільш стародавні – полювання і збирання. Відповідно до цього критерію виділяють суспільство первісних мисливців і збирачів. Складалось із родинних груп (трибів). За часом воно було найтривалішим – існувало сотні тисячі років. Ранній тип людських утворень, ще називають протосуспільством (період людського стада). На зміну йому, прийшли два інші типи суспільства за способом виробництва – скотарство (пастуховання) і городництво. Скотарство приручення (одомашнення) диких тварин. Зі збирання виросло городництво, а з нього землеробство. Таким чином, городництво – перехідна форма від добування з природи готових продуктів (диких рослин) до систематичного й інтенсивного вирощування окультурнених злаків. Невеликі городи згодом поступилися місцем великим полям, примітивні дерев’яні мотики (сапи) – дерев’яному, а пізніше залізному плугу.

Із землеробством пов’язують зародження держави, міст, класів, писемності – ознак цивілізації. Це стало можливим лише завдяки переходу від кочового до осілого способу життя. 

Землеробську (аграрну) цивілізацію 200 років тому змінила машинна індустрія. Настала ера індустріального суспільства. На думку багатьох фахівців, у 70-ті роки ХХ ст. на зміну індустріальному приходить постіндустріальне суспільство, щоправда не скрізь, а лише в найрозвинутіших країнах, наприклад у США і Японії. У постіндустріальних суспільствах переважає не промисловість, а інформатика і сфера обслуговування. Таке суспільство, ще називають інформаційним суспільством. Україна нещодавно завершила перехід від доіндустріального (де більшість населення селяни) до індустріального.

4)    За мовою: французьке, німецьке, англійське, польське, українське і т.д.

5)    За релігією: мусульманське, християнське, буддистське, іудейське і т.д.

Сучасна соціологія використовує всі зазначені типології. Американський соціолог Даніель Бел, розділив всесвітню історію на три стадії: доіндустріальну, індустріальну та постіндустріальну. 

У доіндустріальному (аграрному) визначальним чинником розвитку є сільське господарство з церквою та армією.

В індустріальному – промисловість з корпорацією і фірмою.

У постіндустріальному – теоретичне знання, на чолі з університетом, як місцем його виробництва і зосередження. 

 

 

3. СОЦІАЛЬНІ СТАТУСИ І РОЛІ. СИМВОЛИ СТАТУСУ.

Статус – положення (становище) в суспільстві. Стосовно такого положення можна сформувати принаймні три ряди тверджень: 

1)       Обсяг політичних та юридичних прав, обов’язків, можливостей зафіксовано законодавчо. Наприклад в індивідів, що мають громадянство певної країни, і в тих, що не мають його, безумовно різні права й можливості обирати й бути обраними до органів влади. Коли запитують про статус території, то намагаються з’ясувати її належність до певної держави, ступінь підпорядкованості владі законам.

2)       Становище в суспільстві може бути відображене у різних вимірах: рівень доходу, освіти, стать, національність, місце в структурі влади. За статус можна прийняти положення на шкалі тієї чи іншої ознаки. (Дохід буває високий, середній, низький – відповідно, статус може бути добре, посередньо, чи низькооплачуваного працівника). Теж саме з освітою: випускник вищого закладу освіти має вищий освітній статус, ніж власник атестату про закінчення середньої школи. Статус директора підприємства вищий за статус начальника цеху. Тож статус – положення на шкалі (ранг), що вказує на більшу чи меншу міру прояву певної ознаки. 

Досить часто статус має узгодженість серед подібних вимірів. 

В ідеальному випадку: рівень доходу пропорційний рівню освіти і позитивно корегує місце в структурі влади. Проте досить часто високий рівень освіти поєднується з низьким доходом, що стає для індивідів джерелом невдоволення, стурбованості, а іноді й невпевненості в собі, розчарування в суспільстві в його справедливості. (Цей статус називають ще об’єктивним статусом).

3)       Статус може трактуватися як визнання й оцінка з боку інших індивідів. 

У групі чи колективі найвищий статус має індивід, якого найбільше цінують та поважають; найнижчий – той кому не вдалося встановити контакти з колегами, кого всі уникають. Оскільки джерелом оцінок, є персони (суб’єкти) такий статус є суб’єктивний.  

Престиж, повага визнання є явищем соціально-психологічним. 

Французьке слово престиж (чарівність, зачарування). Це оцінка з боку інших. Приписувати високий престиж означає перебувати під владою зачарування, бути зачарованим предметом оцінки.

Ніхто не в змозі приписати собі авторитет – він має виходити від сторонніх. Індивідам не достатньо просто матеріальної винагороди, вони прагнуть на повагу та визнання їх високого рівня компетентностей, відповідальності, заслуг.

«Статус» може бути «приписуваний»   або «досяжний». 

«Приписуваний» - поза контролем окремого індивіда (стать, національність, вік чи статус батьків). 

«Досяжний» - набувається внаслідок здобуття освіти, знань, навичок. 

Статус індивідів і визначається наперед і досягається ним, як результат власних зусиль. Наприклад лікар або вчитель користується певною суспільною повагою (престижем), незалежно від того, добре чи погано виконує обов’язки, лише внаслідок належності до професійної групи. А от яким він є лікарем або вчителем, залежить від його здібностей і зусиль. Як правило і в місті і в сільській місцевості завжди відомо, у кого варто вчитись і до кого звертатись у разі хвороби. 

Отже,  статус – це позиція в соціальній структурі, що може бути об’єктивним чи суб’єктивним, приписуваним, чи досяжним, оціненим доходом, владою, престижем. 

Позиції в суспільстві (статуси) вимагають виконання тих чи інших функцій. Ці функції є дією індивідів їх соціальною роллю або просто роль. Роль – статусна поведінка.

Наприклад: 

від політика чекають покірності

Від бізнесмена – підприємливості

Від найманого робітника – ретельності та дисципліни

Певних правил очікують від пасажирів літака, студентів, пацієнтів, глядача у театрі і т.д. 

Кожен індивід одночасно належить до кількох спільнот, категорій, спілок, товариств. Він є членом сім’ї, трудового колективу, має коло друзів та коло знайомих. Їдучі в транспорті він входить до категорії «пасажирів» будучи в театрі «глядачі», в магазині – «споживач» і т.д.

Тож протягом дня у індивідів можуть змінюватись позиції (статуси). І кожному з цих статусів відповідає свій набір цінностей, норм, правил, які є обов’язковими для виконання, незалежно від того яка людина претендує на цей статус. 

Статус потребує дій, дія – це і є роль.

Статусу відповідають кілька ролей – рольовий набір. Наприклад роль студента: 

Викладач від студента очікує старанності у навчанні.

Студентська організація – активності

Друзі – уваги та прихильності

Соціальне життя проходить більш-менш організовано, статуси і рольові набори є більшою мірою упорядковані у просторі й часі. Якщо вони сходяться в часі індивіди відчувають труднощі у виборі належної ролі, діяльність паралізується. Суспільство і індивіди піклуються про розосередження статусів ролей, щоб наприклад нам не довелося виконувати роль турботливих батьків в робочий час, іншими словами, щоб одна роль не накладалась на іншу. Але таке розведення ролей не завжди можливе. Життя не проходить заздалегідь написаним сценарієм.

Завдяки неодноразовому повторенню, традиціям, покаранням за невиконання зразку поведінки (ролі), яка міцно пов’язана зі статусом, індивіди виконують або належно «розігрують свою роль». Ми сподіваємося, що водій маршрутного автобуса не відхилиться від маршруту, що викладач читатиме лекції, а не гумористичні оповідання, продавець торгуватиме, а не обговорюватиме вголос як ми одягнені, чиновники приділятимуть вам максимум уваги.   

Соціальна рівновага, відчуття власної безпеки закріплюються узгодженістю між статусами і ролями. Це є ідеальний стан, до якого прагне суспільство і окремі індивіди. Відчай через неузгодженість статусів:

Висока кваліфікація – низька з/п

Відповідальна посада – незабезпечена правами і повноваженнями

Статуси і ролі не є сталими, постійний пошук ефективних моделей для досягнення цілей суспільного значення. 

Символи статусу. 

Статуси проявляють себе за допомогою символів. Про статуси індивіда ми можемо судити за зовнішніми ознаками. Наприклад, те як одягнені школярі або студенти красномовно свідчить про фінансові можливості їх батьків. Символіку використовують з стародавніх часів, за допомогою певних символів впізнавали один одного друзі, союзники, члени певних товариств. 

Символіка розвивалась з утвердженням статусів: наприклад мати довге волосся дозволялось лише вільнонародженим громадянам Спарти. Коротка зачіска свідчила про належність до «рабів». Дворяни носили перуки, що символізувало їх права та привілеї. 

Все населення України поділяється на тих хто має авто і тих хто не має. В свою чергу власники авто поділяються щодо марки та вартості. На думку соціологів, відмінність криється не в смаках, а в матеріальних можливостях. 

В науці є вчені звання та ступені, членство в наукових товариствах.

Ступінь доктора наук свідчить про високий рівень професійної компетентності.  Військові – форма та звання.

Представники влади: вбрання, колір та номерні знаки машин, впевена манера триматись.

Символи є необхідними. Держава спостерігає, оцінює та являється всевидцем. Індивіди прагнуть домогтись символів визнання, оскільки вони супроводжуються пільгами та привілеями.

 

 

4. СОЦІАЛЬНІ ГРУПИ

Сукупність індивідів, що мають однаковий статус, називають статусною групою.

Статусні групи утворюють індивіди, що перебувають у подібній ситуації.

Статусним групам відповідає і стиль життя. Статус визначає будинок в якому жити, коло друзів (своє коло), магазини, розваги. 

Поняття «група» для соціології є одним із найважливіших, та все ж дослідники досі не мають згоди щодо визнання.

Англійський соціолог Томас Гоббс в книзі «Левіафан» (1651р.) дає вперше чітке визначення групи – певна кількість людей, об’єднаних спільними інтересами, або спільною справою. Тобто головна ознака є взаємодія між учасниками стосовно спільних інтересів. 

Групи можуть бути формальними або неформальними.  

Формальна (офіційна) – група утворена на основі офіційного документа, юридичних норм, установ, правил. Наприклад учнівський клас, студентська група, виробничий колектив, військовий підрозділ, футбольна команда. 

Неформальна виникає стихійно і не має особливих документів, які регламентують її функціонування, але вони утворюються на основі загальних інтересів, прагнень. Наприклад сім’я, дружня компанія, злочинна зграя.

Поведінка в таких групах є особлива (неписана)

Неформальні групи первинні, а формальні – вторинні.

Вторинна (формальна) – більш чисельна і може мати в своєму складі одну або декілька первинних (неформальних). 

Соціальні групи діляться на малі, середні та великі. 

До малих соціальних груп відносять об’єднання, де всі учасники знаходяться в тісному контакті один з одним. Кількісно такі групи від 2(3) до кількох десятків (сім’я, шкільний клас, виробнича бригада, рота)

Соціальні групи середніх масштабів – порівняно сталі спільноти людей, які працюють на одному підприємстві і є членами яких небуть спільних організацій або проживають на одній достатньо великій або обмеженій території (мешканці міста, району, області).

Великі соціальні групи -  стала, значна кількість людей, яка діє в масштабах країни (класи, соціальні верстви, професійні групи, етнічні спільності(нація, раса, народність), демографічні об’єднання (молодь, жінки, чоловіки, пенсіонери)). 

 

 

5. СОЦІАЛЬНА СТРАТИФІКАЦІЯ

Старовойт с. 74-78

Городяненко с. 143-146

Стратифікація означає вертикальний розподіл індивідів та груп відповідно до міри володіння й розпорядження певним благом. 

Нерівність, очевидно, є ровесницею цивілізації. Людство не пам’ятає (а можливо ніколи не переживало) стану рівності. Завжди були «кращі» й «гірші», «достойніші» та «менш гідні», одні домінували інші підкорялись, вільні і раби, феодали й васали, дворяни й кріпаки, знать і чернь, буржуа і пролетарі, повноправні громадяни і інші громадяни.

Людство й досі намагається зрозуміти суть нерівності – чи це зло, яке ми здатні випроводити з нашого життя, чи це неминучість, від якої не ухилитись.

Що нерівність є злом людство зрозуміло, ще в стародавні часи, саме вона породжує заздрість, розбрат, користолюбство. 

«Рівність – це мир» таке твердження з’явилось ще в Стародавній Греції. Зробити людей щасливими означає зробити їх рівними. 

Всіх хто працювали над цією задачею можна розділити на тих хто був переконаний у можливості досягнути реальної рівності, та тих хто пропонував засоби зменшення нерівності, змирившись з її неминучістю. 

В утопіях та проектах «ідеальних держав» обговорювалась проблема рівності. Одним з найвідоміших є проект Аристотеля. Рабів він виводив за межі соціальної структури, вони є не більше ніж «знаряддя, що вміють говорити». Світ же вільнонароджених влаштований так, що в ньому завжди наявна нерівність: слава й безвісність, шана й приниження, багатство й бідність, влада й безправність. Щоб забезпечити справедливість і рівність в ідеальній державі має діяти чіткий принцип розподілу індивідів на стани. 

Тобто рівність, за Аристотелем, це рівні можливості доступу до обмежених ресурсів. Належність до стану воїнів чи політиків має диктуватись не знатністю, освітою, багатством, а лише віком. 

Молодь воює, люди зрілого віку приймають рішення. Рід занять задається не випадком, не чиєюсь волею, а виключно біологічним ритмом. 

Арістотель модель близька до природи. Ніхто не обурюється тим, що літо приходить на зміну весні, а осінь літу. Так і в суспільстві, ніхто не обурюватиметься тим, що він знаходиться в підпорядкуванні, якщо знатиме, що досягне свого тоді коли досягне певного віку. 

С. 143 Записати визначення соціальна стратифікація. 

Соціальна         стратифікація     –        поділ суспільства          на вертикально розташовані соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту, тощо.

Стратифікація тобто поділ суспільства на верстви притаманна будьякому суспільству. Англійський соціолог Ентоні Гідденс виділив основні історичні типи стратифікацї суспільства.

 

 

 

 

С. 144 замалювати схему.

 

Соціальна стратифікація

                                                   

Рабство     Касти     Стани                      Класи

           Закритий тип                                Відкритий тип

Існують жорстокі перепони                   можливі і бажані переміщення між верствами (стратами)                      з одного класу в інший які обмежують переміщення

 

Рабство – одні люди володіли іншими. Класична форма коли раби перебували поза законом, в іншому – йому відводилась роль слуги чи солдата.

Касти – притаманний для Індії. Пов’язана з індуїзмом та учення про переселення душ. Сподівання на те, що в наступному житті його каста підвищиться, спонукає дотримання правил.

Стани – властиві періоду європейського феодалізму. Найвищі – аристократи, вельможі. Нижчий – духівництво, найнижчий – вільні селяни, ремісники, купці.

Класи – виникають внаслідок суспільного поділу праці, наявність приватної власності. Належність до класу не є спадковою. Тому переміщення між класами є звичайним явищем. 

В західному індустріальному суспільстві розрізняють три класи: 

1)    Вищий

2)    Середній

3)    Нижчий

Але в результаті досліджень прийшли до висновку що доцільно кожний клас ділити на проміжні (модель У. Уотсона) – 30 роки ХХ ст. США Багаті династії, власники імперій, які володіють

                                                              вищий        владою, багатством престижем

Вищий Банкіри, видатні політики, досягли свого стану клас внаслідок боротьби. Не можуть бути прийняті до нижчий вищого класу, через недостатній рівень впливу на всі галузі. Найвищий клас може називати їх «вискочками»

Середній Успішні бізнесмени, наймані управлінці, видатні клас вищий юристи, лікарі, вчені, спортсмени. «багатство нації» Наймані працівники, середні та дрібні чиновники, викладачі, інженери,       висококваліфіковані

нижчий       працівники. Мета яких: успіх та кар’єра. Це найбільш численний клас в західній країнах.

6.

нижчий

Бідні, безробітні, бездомні, робітники емігранти.

Нижчий вищий          Боряться за поліпшення свого життя. Наймані робітники, які залежать від інших класів.  клас

                                                                                                                                                       -                 

7. СОЦІАЛЬНА МОБІЛЬНІСТЬ

Соціальна мобільність – міжгрупова або просторова рухливість населення, його здатність до соціальних переміщень.

Городяненко С. 147. Записати визначення

Переміщення між класами, верствами, групами називається соціальною мобільністю. Збільшити чи зменшити соціальний дохід, владу, престиж в результаті переходу між групами означає здійснити соціальну мобільність.

                   У    суспільстві    завжди     наявні    три    основні     форми    нерівності

(стратифікації). 

ЕКОНОМІЧНА – за рівнем доходу (багатство і бідність)

ПОЛІТИЧНА – поділ на правлячу меншість і підпорядковану більшість

ПРОФЕСІЙНА – вища професія та яка виконує найважчі функції

Спостерігаючи   за       рухом,         ми     можемо       визначити   інтенсивність мобільності, тобто скільки індивідів з конкретної групи перемістилось до іншої групи, яким групам надають перевагу. 

Наприклад на 1940 р. 47% працездатного населення становили селяни, а в же в 90-х рр. зайнятих в сільському господарстві – 14%.

Городяненко С. 147 Записати схему соціальної мобільності

 

Соціальна мобільність
Горизонтальний напрямок	Вертикальний напрямок
Переміщення в географічному просторі, перехід з групи в групу без зміни статусу. (зміна місця проживання, перехід з сім’ї в сім’ю)	Переміщення з одного соціального прошарку в вгору або вниз. Вгору- соціальне підвищення. Вниз – (деградація) – соціальне зменшення
Соціальна мобільність
Індивідуальна	Групова
Переміщення по вертикалі чи горизонталі незалежно від інших осіб, група до якої належав індивід не руйнується (причина переміщення: освіта, кар’єра, шлюб)	Причина переміщення може бути революція, міждержавні, громадянські війни, зміна політичних режимів, створення імперій. Групова мобільність внаслідок деградації (соціального зниження) групи на фоні інших.

 

Міграція (Городяненко С. 148) – різновид соціальної мобільності.

Внутрішня міграція – в середині країни.  Зовнішня – з країни в країну

ІV. Завершальна частина  

1.     Питання для закріплення матеріалу (рефлексія) 1)Назвіть основні поняття та їх визначення.

2)    Дайте характеристику малим та великим соціальним групам.

3)    Сутність соціальної стратифікації.

 

2.     Висновки

3.     Домашнє завдання

[2, с. 70-78]