Лекція "Статево-віковий склад. Шлюбність та сімейний склад населення"

Лекція

"Статево-віковий склад. Шлюбність та сімейний склад населення"

План проведення:

1. Статево-вікова структура населення регіонів світу.
2. Статево-вікова структура населення України.
3. Шлюбність та сімейний стан регіонів світу та України.

ХІД ЛЕКЦІЇ

1. Статево-вікова структура населення регіонів світу.

Співвідношення чоловіків і жінок віддзеркалює статевий склад (структуру) населення. В цілому у світі чоловіків більше, ніж жінок, переважно за рахунок країн Азії. Приблизно в половині країн світу жінки кількісно переважають над чоловіками. Це пояснюється тим, що середня тривалість життя жінок на 5-8 років більша, ніж чоловіків. У деяких країнах переважання жінок є результатом Другої світової війни та сучасних воєнних конфліктів. Але з появою нових поколінь розрив у співвідношенні чоловіків і жінок поступово скорочується.

Кількісне переважання чоловіків над жінками спостерігається в країнах, де становище жінок історично було несприятливе (ранні шлюби, численні й ранні народження дітей), а також у тих країнах, де великий приплив чоловічої робочої сили. Найбільше кількісне переважання чоловіків в Індії та Китаї.

Статевий склад населення – співвідношення чисельності чоловіків і жінок у складі населення. Формується під впливом процесів народжуваності, смертності, міграцій і війн (оскільки втрати у війнах особливо значні серед чоловіків). У цілому чисельність чоловіків на Землі перевищує чисельність жінок на 33,9 млн.. У 101 країні світу більше жінок, у 84 – більше чоловіків, у 24 їх кількість приблизно однакова. Як і інші демографічні показники, статева структура неоднакова в розвинених країнах і тих, що розвиваються (в перших частка чоловіків становить 48,2%, у других – 50,9%). Чисельність чоловіків перевищує чисельність жінок у переважній більшості азійських країн. В Індонезії, М'янмі, В'єтнамі, Японії чоловіків менше, ніж жінок. Переважання чисельності чоловіків у багатьох азійських країнах пояснюється способом їх життя. У країнах Південної Азії та в Китаї чоловіків на 63,4 млн.. більше, ніж жінок (у тому числі в Китаї на 31,2 млн.., в Індії – на 24,4 млн.., в Пакистані – на 4,5 млн., в Бангладеш – на 2,8 млн.). В Африці в цілому чисельність чоловіків і жінок приблизно однакова, але в країнах Північної Африки, де панує іслам, чоловіків більше, ніж жінок (у Лівії вони становлять 53,0% населення, в Єгипті – 50,9, в Тунісі – 50,4%). В Латинській Америці чисельність чоловіків і жінок також приблизно однакова. У Європі чоловіків дещо менше порівняно з жінками. Такі тенденції характерні й для Північної Америки. В Австралії та Океанії дещо переважають чоловіки. У більшості країн на 100 дівчаток народжується в середньому 104-107 хлопчиків. Але вища смертність серед хлопчиків приводить до того, що у віці 15-20 років числове співвідношення між статями вирівнюється. Вища смертність чоловіків похилого віку впливає на статеву структуру. В деяких азійських країнах (Індії, Пакистані, Бангладеш та ін.) середня тривалість життя у жінок на 0,5-2,2 року менша, ніж у чоловіків, що також порушує статеву структуру населення. Слід зазначити, що причини диспропорції статей у населенні різних країн ще й досі остаточно не з'ясовані.

Вікова структура населення – розподіл його за віковими групами і віковими контингентами з метою вивчення демографічних і соціально-економічних процесів. Віковий склад населення залежить від показників народжуваності, смертності та природного приросту. Тому основні типи вікового складу населення на початку XXІ ст. загалом відповідають типам його відтворення. Перший тип – регресивний, характерний для високорозвинених країн світу. Частка дітей (до 15 років) в такому типі вікової структури становить 25%, працездатних (15-65 років) – 60%, а літніх (старше 65 років) – 15%. Другий тип – прогресивний, що характерний для країн, що розвиваються. Частка дітей тут перевищує 40%, на працездатних припадає  51-55%, а на літніх тільки 2-6%.

У віковій структурі населення спостерігається дуже суттєва різниця се­ред країн та регіонів світу. В країнах, що розвиваються при розширеному відтворенні населення дуже значна частка дітей і, навпаки, ха­рактерна мала кількість осіб літнього віку. Для розвинутих та постсоціалістичних країн властива велика кількість працездатних (біль­ше 60 %) і літніх осіб, що зумовлено простим і навіть звуженим відтворенням населення. Максимальна частка дітей характерна для країн Африки, де діти становлять близько половини африканського населення. “Найстаріші” країні перебувають в Європі. Так, у Швеції, Норвегії, Данії, Італії, Німеччині, Бельгії тощо частка старих людей перевищує вже 22 %. У зв`язку з цим тут важливою проблемою стає пенсійне забезпечення. Розвинуті країни вже нині витрачають на пенсії більше 1/10 свого ВВП.

Рис. 35. 6. Вікова структура населення в країнах із різними типами його відтворення

Рис. 35.7 (мал. 19)

Рис. 35.8 (мал.. 20)

Статево-вікова структура населення важливий економіко-демографічний показник, який дає змогу прогнозувати кількість населення і, відповідно, трудові ресурси. Статево-вікову структуру графічно зображають за допомогою статево-вікових пірамід, які дають змогу відстежити і особливості відтворення населення.

Рис. 35.9. Статево-вікові піраміди населення двох основних типів країн світу

2. Статево-вікова структура населення України.

Статево-вікова структура населення є одним з важливих демографічних показників. Він дозволяє зробити певні висновки щодо демографічних тенденцій та визначити можливі зміни динаміки чисельності населення в майбутньому. Сама ж статево-вікова структура населення є результатом особливостей народжуваності і смертності населення в конкретних історичних умовах відтворення.

Аналіз статистичних матеріалів свідчить про те, що в Україні спостерігається постійне переважання жінок в загальній чисельності її населення. При цьому абсолютна перевага жінок дещо зростає, хоч відносні показники свідчать про незначне вирівнювання співвідношень між чисельністю чоловіків і жінок. Перевага чисельності жінок над чоловіками пояснюється насамперед нижчою смертністю жінок, з одного боку, та війнами, міграцією за межі держави, що найбільше впливає на чисельність чоловіків, — з другого. Наприклад, якщо коефіцієнт смертності жінок у віці 40-50 років становив в останні роки 4,8—6,6 осіб на тисячу населення цього віку, то чоловіків — відповідно 13,1—19,5 осіб. Наявну структуру населення України можна вважати несприятливою з точки зору тенденцій шлюбності та природного відтворення населення. Так, у віковій групі до 25 років включно чисельність чоловіків була більшою, ніж жінок; у віковій групі понад 26 років чисельна перевага — на боці жінок. І ця перевага збільшується з кожною віковою групою. Серед міських жителів чисельна перевага настає вже з 17 років, а в сільській місцевості — після 40 років.

Важливу роль у природному відтворенні населення та визначенні демографічної бази трудових ресурсів відіграє характер вікової структури населення. Характерною особливістю сучасної вікової структури населення України є зниження частки дітей в загальній чисельності населення. Це свідчить про те, що в Україні на сучасному етапі її соціально-економічного розвитку склався звужений тип відтворення населення. Причому сільське населення, судячи з його вікової структури, має менші можливості порівняно з міським щодо активізації відтворення нових поколінь.

Аналіз регіональних особливостей статево-вікової структури населення України показує, що найбільша диспропорція у бік чисельної переваги жінок та загального постаріння населення характерна для Подільських та центральних областей України. Найбільш сприятлива статево-вікова структура населення у західних областях: Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській, Львівській та Рівненській.

Дослідження регіональних особливостей вікової структури населення дуже важливе, оскільки воно дає змогу глибше оцінити зміни в демографічній ситуації, визначити особливості формування трудових ресурсів у регіонах.

Таким чином, територіальні особливості вікової та статевої структури населення є результатом відмінностей природного відтворення населення та його міграції.

3. Шлюбність та сімейний стан регіонів світу та України.

Сьогодні Україна переживає складну демографічну кризу, що супроводжується різким спадом народжуваності та зростанням смертності. Зниження рівня життя й утрата опори на звичні соціальні інституції, невпевненість у майбутньому сім’ї призвели багатьох людей до перегляду своїх шлюбних і репродуктивних планів. Вони відмовляються від народження дітей, відкладаючи це на кращі часи; відкладають шлюби, замінюючи їх альтернативними формами стосунків. А все це є причиною погіршення умов відтворення населення.

Однією із рис цього процесу є зменшення показників народжуваності в Україні загалом, а особливо у регіонах з високою часткою сільських жителів, до котрих відноситься і Тернопільська область.

Важливими чинниками, що впливають на народжуваність, є шлюбність та розлучуваність. Ранні шлюби, що були характерними для сільської місцевості України тривалий час, змінюються на користь тих, хто одружується пізніше. Ріст кількості розлучень вже з 70-х років ХХ ст. був таким же помітним, як і зменшення показників шлюбності. Так, у Тернопільській області у 1990 р. було зареєстровано 8,6 шлюбів на 1000 осіб, а в 2003 р. – 8,0; з них у міських поселеннях цей показник у 2003 р. складав 9,8 шлюбів на 1000 осіб, а у сільській місцевості – 6,6. Варто зазначити, що зменшення показників шлюбності в області за останні 13 років відбулося саме у сільській місцевості (з 7,9 шлюбів на 1000 осіб у 1990 р. до 6,6 шлюбів у 2003 р.), що пов’язане із низькою народжуваністю та значними механічним відтоком молодих людей з сіл. Щодо розлучень, то по області цей показник складає 3,2 ‰ у 2003 р., що майже у два рази більше, ніж у 1990 р. (1,8 ‰). І знову ж таки ця негативна тенденція чіткіше прослідковується саме у сільській місцевості (від 0,9 розлучень на 1000 осіб у 1990 р. до 2,3 у 2003 р.), тоді як у містах ці показники складали відповідно 3,1 та 4,4 ‰. Рівень повторних шлюбів не відповідає рівневі розлучень, а повторні шлюби виявились ще більшою мірою нестійкими, ніж перші. Водночас переважання сім’ї з двома батьками, заснованої на офіційному шлюбі, дедалі більше поступається місцем однобатьківським сім’ям, очолюваним здебільшого жінками. У неповних сім’ях виникає проблема “важких” дітей і підлітків, в результаті чого знижується рівень народжуваності. В результаті значно скоротився контингент подружніх пар, які мають оптимальні умови для народження дітей, що створює стабільний та тривалий шлюб у нашому суспільстві.

Чим вищий відсоток розлучень, що не компенсуються повторними шлюбами, та чим менший термін розірваних шлюбів і чим молодші жінки, котрі залишились самотніми, тим сильніший негативний вплив розлучень на рівень народжуваності. Так, в області у 2003 р. найвищу частку розлучень зареєстровано у сім’ях, тривалість шлюбу яких складала 5-9 (25,3 %) та 1-4 (22,1 %) роки, тобто це молоді сім’ї. Але варто також зазначити, що є і позитивні моменти в цьому плані. Так, за останні 13 років намітилась тенденція до зниження розлучень саме у молодих сім’ях, тривалість шлюбу яких складає до 9 років. Але поряд з тим негативним є зростання частки розлучень майже на 5 % у „старших” сім’ях, тривалість шлюбу яких складає 10 і більше років.

В Україні серед розлучених понад 80 % бездітних або однодітних подружжів. З цього звичайно робиться висновок, що малодітність знижує стабільність сім’ї. Однак на кількість дітей впливає і характер подружніх відносин, родинна ситуація перед розлученням. Розлучення – крайня форма дестабілізації сім’ї. Воно є наслідком того періоду, коли в подружніх відносинах сталася, так би мовити, криза: взаємна відчуженість, відсутність взаєморозуміння, конфлікти. Така ситуація може мати хронічний характер, існувати довго і не завжди закінчується розлученням. Зрозуміло, що в такій нестабільній сім’ї відносини не сприяють народженню кількох дітей. Якщо стабільність шлюбу сприяє народженню другої і наступної дитини, то збільшення кількості дітей відповідно впливає на її дальшу згуртованість. Якщо існують фактори, що сприяють дестабілізації подружніх відносин, то поява другої дитини не зміцнить сім’ю. Щоправда, іноді й вона стає на перешкоді до розлучення. Більше того, в родинах, де є база для конфліктів між батьками, її поява може загострити конфліктні ситуації.

Варто розглянути також і систему державного забезпечення та її роль у соціалізації опіки над найстаршою та наймолодшою віковими групами. Той факт, що піклування про осіб похилого віку значною мірою перейшло від сімейних обов’язків до суспільних, зменшує економічну зацікавленість батьків у дітях, як то було раніше. Разом з тим зменшилась роль батьків у “соціалізації”, вихованні дітей. Відповідно послабився і психологічний потяг стати батьками. Батьківське піклування про долю дітей зменшується тим відчутніше, чим більше функція соціалізації дітей переходить до приватних або громадських установ.

Широкий вихід жінок на ринок праці має подвійне значення. По-перше, він підвищив “вартість” часу матері, або, іншими словами, зробив материнство дорожчим. По-друге, створив ситуацію несумісності сім’ї та професійної зайнятості. Зменшення кількості потомства, відкладання народження або взагалі відмова від материнства – прямі наслідки згаданого процесу.

Важливим моментом для покращення складної демографічної ситуації, що склалася в Україні, є політика нового уряду щодо цієї проблеми, а саме надання значної матеріальної допомоги матерям при вагітності та пологах, по догляду за дітьми віком до 3 років, надання пільг молодим сім’ям у кредитуванні житла та ін. допомоги молодим сім’ям та сім’ям з дітьми, в т.ч. багатодітним. Залишається лише сподіватися, що такі заходи дійсно будуть ефективними і сприятимуть підвищенню рівня народжуваності в нашій державі.