Лекція."Тематичний репертуар стилю модерн у практиці українських наступників постімпресіонізму"

Тематичний репертуар стилю модерн у практиці українських                               наступників постімпресіонізму

 Розглядаючи різновиди тематичного репертуару межі XIX–XX ст.,                     Д. Сараб’янов вирізняє типові для стилю модерн, «різного роду «Хороводи», «Вихори», «Вакханалії», які в достатній кількості з’явилися на виставках німецьких сецесіоністів […] Поміж персонажів в картинах модерну часто можна зустріти міфологічні створіння-симбіози: напівлюдей-напівзвірів, напіврослин-напівтварин». Мотиви «одухотворення» Природи нерідко реалізувалися у просторі сюжетної іконографії, присвяченої культу стихій. Задля наголосу природності художники доби модерну нерідко послуговувалися рослинним орнаментом: «В основі орнаменту модерну, котрий досить послідовно втілив програму стилю модерн, закладено рослинний початок». На переконання Д. Сараб’янова, відтворення природних форм широко використовувалося в цей період як прихисток від індустріального наступу на людство.

Аналіз живописних творів М. Бурачека, А. Маневича, І. Северина, праці яких  приписуються до тенденцій, що наслідували постімпресіонізм у першій чверті XX ст. на теренах України, унаявлює специфічні прикмети, які побутували в європейському модерні на межі XIX–XX ст. Так настрої культивування образу стихії простежуються в етюдах М. Бурачека «Перед бурею» (1912 р.) і «Межигір’я» (1918 р.). Всі елементи композиції згаданих ландшафтів інтерпретуються українським живописцем, немов неподільні фрагменти «живого» організму Природи. Водночас динамічний стиль колірного моделювання, котрим послугувався М. Бурачек, промовисто нагадує почерк Ван Гога, який синтезував символічний знак, експресивну дію та каліграфію «японізму» Ар Нуво.

Передчуттями унітарної неподільності Всесвіту мимовільно перейняті творчі шукання І. Северина першої декади XX ст. Ірраціонально-поетичні інтенції колориста втілюються у ландшафтах-метафорах: «Пейзаж» (1907-1913 рр.), «Хмари» (1907-1913 рр.), «Гірський краєвид» (1907-1913 рр.). Показово, що, розробляючи колорит названих краєвидів, полтавський живописець підкреслює асоціативно-символічні властивості кольорів, акцентуючи увагу на домінантах синіх барв, які символізують духовне середовище. Переливи вишуканих сапфірово-лілових та смарагдово-зелених відтінків сприяють художньому узагальненню інтуїтивного враження про «нематеріальні» потенції Природи і розсувають умовні координати типізованого краєвиду до безкрайніх масштабів Космосу.

Тенденція до створення міфологічних образів, які Д. Сараб’янов називає «створіннями-симбіозами», послідовно простежується у творчості реформатора галицької живописної школи Олекси Новаківського, а саме в його розробках архетипу «Леди» – «Леда Модерна. Варіант II» (1929 р.) з приватної збірки, «Леда Класична» кін. 1920 – поч. 1930-х рр., із зібрання Ганни Новаківської. Хоча творчі ідеали майстра реалізувалися крізь проекції символізму та експресіонізму, проте ідеї синтетичного моделювання художнього образу в цілому спроектувалися не на одне покоління львівських колористів, зокрема у творчості тих, які віднайшли себе на теренах постімпресіонізму.

Ідея створення фантастичних образів у практиці О. Новаківського бере початок у тематичних композиціях на тему «Пробудження» в період 1912–1914 рр.: «Пробудження» (1912 р.), «Пробудження. Наша штука» (1913 р.) з приватного зібрання; «Пробудження. На тлі розп’яття» (1914 р.) із приватної збірки Ганни Новаківської; «Пробуджуння. (На тлі підземелля)» (1934р.) з приватного зібрання Аніти Барвінської. Працюючи над іконографією згаданого сюжету, О. Новаківській залучає змістовний інструментарій метафорично-асоціативних аргументів: використовує алегорію пробудження як символ оновлення життя; створює фантастичний «образ-симбіоз» дівчини-птаха, який інтерпретується міфічним «ангелом»; опосередковано долучаючись до ідей фрейдизму, митець послуговується ірреально-казковим виміром сновидіння. За визначенням Д. Сараб’янова, згаданий сюжетнотематичний діапазон був поширений на межі XIX–XX ст. і показовий для стилю модерн загалом. Для творчості О. Новаківського властиве використання природних форм, які асоціюються з рослинним орнаментом, або безпосередньо його відтворюють. Цю тенденцію можна простежити в низці його натюрмортів кінця XIX – першої чверті XX ст.: «Гарбузи (Попелюхи)» (1892р.) з приватної збірки, «Натюрморт» (1916 р.), «Багатство України. Квіти і фрукти» (1917 р.) з приватної збірки, «Черемшина (До композицій символічних творів французької революції)» (1923 р.) з приватної збірки. Як можна зауважити із самих найменувань окремих творів, при створенні художніх образів О. Новаківський передбачав символічно-узагальнену природу явищ, оскільки навіть побутовий жанр натюрморту слугував простором для відтворення Метафори добробуту. Студіюючи понад десятиліття в Польщі, О. Новаківський мимоволі став реципієнтом світоглядно-образотворчих домінант стилю модерн, а по поверненні на Батьківщину – адаптером новаторських практик європейського живопису на теренах Галичини. Саме через «непрямі» полісемантичні конфігурації стилю модерн львівська живописна школа збагатилася багатоманітними підходами щодо оновлення спектрального кольоропису.