Іконопис. Становления іконопису Київської Русі відбулося в другій половині XI — на початку XII ст.Іконописні зображення створювалися за певними суворими правилами. Умовність письма мала чітко відмежовувати божественний світ від земного і підкреслювати в ликах Христа, Богоматері та святих їхню неземну сутність.
Дорогобузька ікона БогородиціЦя ікона є найвидатнішою і найхарактернішою пам'яткою малярської культури Княжої доби. її було винайдено в середині 80-х рр. XX ст. в Успенській церкві в с. Дорогобужі на Волині. Ця ікона, яку датовано орієнтовно 1300 р., на сьогодні є найбільш раннім твором волинського малярства.
Символіка ікони Небо і земля: в іконі живуть два світи — небесний і земний. Саме так і будується зображення на іконі. Легкі, майже примарні фігури тягнуться вгору, їхні ноги ледь торкаються землі. Коло — дуже важливий символ в іконописі, він означає вічність. Сяйво святості теж позначається колом — німбом (від лат. «хмара»).
Кольори в іконописі Кольори в іконописі мають символічне значення, своє місце та своє призначення. Кольори на іконі локальні, вони ніколи не змішуються. Золото —сяйво Бога та Небесного Царства. Пурпуровий — колір шат Богоматері. Червоний — символ Воскресіння, перемоги життя над смертю, а також символ крові та страждань і жертви Христа. У червоному одязі зображують мучеників. Білий — символ чистоти, святості та простоти; у білому зображують ангелів. Синій та голубий — безмежність неба, символ вічного іншого світу. Це кольори Богоматері, використовуються в храмах, присвячених їй. Зелений — юність, оновлення; використовують у сценах Різдва. Коричневий — колір пороху, голої землі, нагадування про смерть. Чорний — нагадування про сокровенні тайни Божі, колір зла, смерті, пекла.