Імпресіонізм як естетична система М. Коцюбинський .Новелістика. "Цвіт яблуні". "На камені"

Ільницька Марія 4 листопада 47 Відгуки відсутні

Про матеріал

Імпресіонізм як стиль розглядається в живописі,скульптурі та літературі

Перегляд файлу

Зміст



  1. Вступ


  1. Мистецька палітра ( імпресіонізм у живописі та скульптурі)


  1. Кольористика творів Коцюбинського


  1. Висновки





















Вступ

Особливості імпресіонізму досліджували літературознавці та мистецтвознавці.

У монографії І. В. Огієвської „Сергій Васильківський” аналізується багатогранна спадщина видатного українського художника, визначається його місце в українському мистецтві. Автор пов’язує дослідження цих питань з розглядом історико-суспільних процесів на Україні і в Росії другої половини ХІХ – початку ХХ ст.., станом окремих жанрів українського живопису того часу. Особлива увага приділяється творчій манері, прийомам письма С. І. Васильківського, висвітлюється його художньо-організаційна, громадська діяльність.

Ростислав Чопик розкриває грані таланту М.Коцюбинського, стильову палітру творчості ( реалізм, романтизм, імпресіонізм), використовуючи при цьому літературно – критичну статтю І. Денисюка „Барви і звуки слова”
М. Ільницький у „Літературному українському відродженні”характе-ризує основні напрями та течії в розвитку української літератури періоду її відродження. Автор розглядає процеси , які відбулися в українській літературі на загальноєвропейському літературному фоні.

М.Грушевський дивиться на розвиток української літера­тури крізь призму історика, і його основна концепція розвитку національного духу знаходить тут своє обгрунтування на ма­теріалі культури і літератури. Новим у праці М.Грушевського був і підхід до фольклору, що його вчений вважав не тільки початковим етапом історії української літератури, а й факто­ром її розвитку в усі наступні періоди, важливим регулятором збереження національного обличчя.

Названі історії української літератури — а до них можна було б долучити нариси М.Петрова, І.Франка, Б.Грінченка, Б.Лепкого та ін. — зберігають донині своє значення, відбиваючи різні етапи розвитку історико-філологічної думки. В основі їх лежить погляд на літературу в її зв'язках з історичною долею народу, розвитком національно-визвольних та релігійно-філософських ідей в Україні під впливом і у зв'яз­ку з духовними процесами в Західній Європі, характеристика літературних творів з точки зору їх художньої вартості.

Але в XX ст. набуває поширення підхід до літератури, в основі якого лежить увага не тільки до змістової, семантичної сторони художнього твору, а й до його внутрішньої структури, до тієї сторони, яка пов'язує значення поетичного слова з його „звучанням”, тобто робить його фактом художньої мови.

Автор поставив своїм завданням простежити основні процеси в українській літературі особливо інтенсивного періоду її розвитку (20-і — початок 30-х років) саме крізь призму стильових тенденцій, не залишаючи при цьому поза увагою ідей та мотивів, а також особливостей творчої індивідуальності письменників.
























РОЗДІЛ ІІ

МИСТЕЦЬКА ПАЛІТРА

КЛОД МОНЕ „ВРАЖЕННЯ. СХІД СОНЦЯ”

На початку 70-х рр. XIX століття у Франції почала працювати група молодих художників. Уперше в історії мистецтва вони почали займатися пленерним живописом, тобто прагнули до передачі природного освітлення й повітряного середовища, реальних відтінків кольорів, що є у природі. Вони писали під відкритим небом: на березі ріки, у полі або лісі, а не в майстерні, як це робилося раніше.

Імпресіоністами їх стали називати після виставки в Парижі від назви картини Моне «Враження. Схід сонця» із французького Impression- враження). Це слово відносилося до їхніх робіт, тому що в них художники передавали своє безпосереднє враження від побаченого. Імпресіоністи по-новому показували світ у своїх картинах . Головним для них стали трепетне світло, повітря, у що ніби занурені фігури людей і предмети. Вітер, волога після дощу, нагріта сонцем земля - усе знаходило на їхніх полотнах друге, не менш реалістичне життя. Художникам вдавалося розглянути й показати дивне багатство кольорів у природі.

Життєвий шлях художників-імпресіоністів був нелегкий. Спочатку їх не визнавали, їхній живопис здавався занадто сміливий і незвичайний, над ним сміялися. Ніхто не хотів купувати їхніх картин. Але вони завзято йшли своїм шляхом. Ні бідність, ні голод не могли змусити їх відмовитися від своїх переконань.

Мистецтво імпресіоністів було визнано лише через багато років, коли деяких із них уже не було в живих.

Одним із найвидатніших художників - імпресіоністів був Клод МОНЕ (14 лютого 1840, Париж, 6 грудня 1926, Нормандія). Моне відвідував майстерню художника академічної орієнтації Ш. Глейра. Особливу увагу приділяв полотнам К. Коро, Т. Руссо, Ш. Добіньї. Величезну роль для його творчості зіграло знайомство з молодими живописцями, що шукають нові шляхи в мистецтві: Піссарро, Дега, Сезанном, Ренуаром, Сислеєм й ін. Саме в їхньому колі й зародився імпресіонізм Моне багато працює на натурі, йому важливо не просто запам'ятати пейзаж, побутову сценку, а передати свіжість безпосереднього враження від споглядання природи, де щомиті щось відбувається, де фарбування предметів безупинно міняється залежно від освітлення, від стану атмосфери, погоди, від сусідства з іншими предметами, що відкидають кольорові відблиски. Всією своєю творчістю Моне прагнув зафіксувати час, запам'ятати тільки один момент життя, на відміну, наприклад, від Сезана, що мріяв запам'ятати вічність. Бажання піймати час захопило Моне повністю. Зрештою він домігся матеріального добробуту й тепер міг робити все, що хотів, не думаючи про продаж своїх картин.

Моне дуже багато подорожував. Він їздив у Норвегію, Венецію, Швейцарію, Голландію, Англію. Дуже часто їздив на своєму особистому автомобілі як у заміські поїздки, так й в інші міста й навіть країну.,Це знайшло відбиття й у його творчості. Було написано багато картин.

Дрібні мазки в них зливаються, утворюючи широкий пейзажний простір. Сосна поставлена точно в тім місці, де зводиться воєдино вся композиція - горизонтальні смуги неба, місто, вода, зарослі чагарника.

«Міст Ватерлоо» 1902 р. Її Моне написав із вікна свого номера. Цей пейзаж мав і другу назву: "Хмарна погода".

Картина «Сад художника в Живерни». 1900 р. "Найкращий мій добуток - мій сад", - говорив Моне. І сучасники погоджувалися з ним. Дуже точно охарактеризував цей сад Пруст: "Це сад не старого квіткаря, а скоріше сад колориста, якщо я можу його так назвати, сад, де сукупність квітів не є створення природи, оскільки вони посаджені таким чином, що одночасно будуть цвісти тільки квіти відтінків, що гармоніюють, створюючи нескінченне поле блакитного або рожевого". Як не дивно, але закрадається сумнів, а чи був Пруст взагалі в Живерни (хоча він і говорив Клермон-Тоннеру, з яким він перебував у Нормандії в 1907 році, що збирається туди поїхати). Втім, Октав Мирбо, письменник і критик, що ніколи не скупився на епітети, дає цій садибі повний опис: "Навесні на тлі квітучих фруктових дерев іриси піднімають свої пелюстки, що закручуються, прикрашеними білими, рожевими, ліловими, жовтими й блакитними смужками й червоними плямами. Улітку по обидва боки посипаної піском доріжки сліпучими гронами ростуть красолі всіляких відтінків і каліфорнійські маки кольорів шафрану. Дивні по чарівництву казкові маки виростають на широких клумбах. Дивне сполучення квітів, безліч блідих відтінків; чудова симфонія білих, рожевих, жовтих, лілових квітів із дробом світлих тілесних відтінків, на тлі яких вибухають жовтогарячі, вихлюпуються бризки мідного полум'я.

«Ставок з лататтями (зелена гармонія)» 1899 р., «Японський місток і ставок з лататтями» 1899 р. й «Японський місток у Живерни» 1900 р. Звертаючись у префектуру за дозволом на перебудову ставка, Моне писав, що це необхідно "заради свята для очей і мотивів для живопису". Фактично ж Живерни і його сади не тільки служили йому мотивами для живопису; вони дали йому базу для здійснення проекту, що повинен був стати справою його життя й вершиною, якою виявився цей сад.






























ІМПРЕСІОНІЗМ ТВОРЧОСТІ С. ВАСИЛЬКІВСЬКОГО


У роки перебування Васильківського У Франції Париж був, як і раніше, центром, де схрещувалися різні художні течії, проявляли себе розмаїті угрупо­вання. На мистецькій арені продовжувалася боротьба між офіційним академіч­ним мистецтвом, з одного боку, і реалі­стично-демократичним мистецтвом, яке представляли Жюль Бастьен-Лепаж (1848—1884), Леон Лермит (1844— 1925) й інші, та імпресіонізмом — з дру­гого. Нові напрями, що виникали в той час, вступали в конфлікт з академічним мистецтвом, інколи суперечили також й деяким принципам імпресіонізму.

Васильківський певною мірою міг по­знайомитися з усією розмаїтістю ми­стецького життя Парижа. Він вивчав художні твори в Луврі — скарбниці французького й світового мистецтва ми­нулого, в Люксембурзькому музеї су­часного французького мистецтва, на ви­ставках Салону (в Єлісейському палаці), знайомився з картинами у деяких приват­них музеях, відвідував виставки «Не­залежних», «Невизнаних» та інші, де експонувалися роботи, що їх відхилило журі Салону, або твори, які не подава­лися на розгляд останнього.

Васильківський як вихованець Акаде­мії мистецтв, мабуть, обов'язково пови­нен був вивчати виставки Салону. На ці виставки в ті роки потрапляли й дійсно художні, реалістичні роботи, й картини, позначені рисами псевдокласицизму, і посередні переспіви здобутків романтиз­му, до якого журі Салону перестало на той час уже ставитися ворожо. Виставки Салону були цікавими для Васильків­ського в основному з боку технічної віртуозності виконання. Особливого захоп­лення вони, очевидно, не викликали в нього, оскільки у своїх звітах до Акаде­мії він не писав про копіювання будь-якого твору в Салоні. Немає згадки у звітах і про копію­вання або спеціальне вивчення художни­ком творів К. Моне, А. Сіслея, К. Піссаро та інших імпресіоністів. Проте повністю пройти повз вплив колористич­них досягнень імпресіоністів він не міг. Запорукою цього, на нашу думку, є, по-перше, те, що відображення кольорового багатства природи (ця риса яскраво була виявлена саме у творах імпресіоністів) приваблювало Васильківського ще в Ака­демії, по-друге, що імпресіонізм на той час уже не тільки досяг своїх найкращих здобутків , а й мав порівняно великий резонанс у французькому мистецькому житті. Твори художників-імпресіоністів, крім негативної критики, яка тільки й перепадала їм у пресі раніше, одержува­ли тоді і схвальні оцінки, користувалися певним визнанням громадськості й широ­ко наслідувалися іншими майстрами.

По Дінцю. Етюд. 1885


Перебуваючи у Франції, Васильків­ський як пенсіонер Академії мистецтв, повинен був виконати ряд копій, що входило в обов'язкові завдання. Вже пер­ша копія свідчила про характер художніх симпатій митця. Його ува­гу привернуло полотно «Оранка на во­лах у Ніверлі» художниці Рози Бонер, відомого на той час французького аніма­ліста, яка близько стояла до барбізонської школи. Найбільше приваблювали Васильківського пейзажі художників-реалістів — Каміля Коро (1796—1875), майстрів барбізонської школи (Теодора Руссо, 1812—1867; Жюля Дюпре, 1811 — 1889; Констана Тройона, 1810—1865; Діаза де ла Пенья, 1807—1876; Шарля-Франсуа Добіньї, 1817—1878; Антуана Шентрейля, 1814—1873 та інших.

Знайомство з тво­рами барбізонців сприяло розвитку в нього вміння знаходити поезію й красу в простих мотивах природи, правдиво передавати кольорову гаму, використо­вувати освітлення в картині як засіб, що посилює емоційність твору й враження матеріальності зображень. Вплив картин барбізонців на


Рання весна. Франція.

творчість Васильківсько­го був настільки глибоким, що проявляв­ся в його роботах не лише пенсіонер­ських років, а й пізнішого часу.

Найбільше на творчість Васильків­ського вплинули, мабуть, полотна Ш.-Ф. Добіньї, в творах якого, порівняно з пей­зажами художників старшого покоління барбізонців, дещо більша безпосеред­ність відображення природи, кольорова гама світліша й свіжіша, в живопису немає темних глухих кольорів, які все ж зустрічалися в роботах Т. Руссо, Ж. Дюпре, К. Тройона. Увагу Васильківського могли привернути саме картини Ш.-Ф. Добіньї і тим, що вони були співзвучні йому за своїми мотивами. Французький пейзажист часто зображував рівнинні, з відкритими просторами сільські пейзажі, ріки з лугами й селами на берегах; у композиційному, живописно-образному вирішенні творів надавав значну роль небу. Згодом у картинах Васильківсько­го можна побачити спільність кольорової гами, манери письма і навіть побудови пейзажу з деякими творами Ш.-Ф. До­біньї, наприклад, пейзажами «Село на березі Уази» (1868), «Берег Уази».

Велике значення у розвитку природ­них колористичних здібностей Василь­ківського в роки пенсіонерства відіграла наполеглива робота художника безпосе­редньо з натури (за часів пенсіонерської подорожі він мав можливість більше ви­конувати етюдів, ніж до цього), а також своєрідність барв південної природи (Франції, Італії тощо)

Більш яскраві, чисті й насичені ко­льори з'являються вперше у Васильків­ського в картині «Дорога до моря». Особливо це помітно у живопису неба, бла-китному, з великими світлими хмар­ками, що ніби пливуть над землею. Чіт­кіше, ніж у деяких його академічних роботах («Коробів хутір. Підніжжя Ко­зачої гори», 1882), у цьому творі намі­чається й інша риса, яка буде властива картинам художника не тільки в роки перебування за кордоном, а й частково у перші роки після повернення на бать­ківщину. Це — ретельне виписування деталей, в даному разі — усіх особливо­стей рельєфу.

Досить виразно такий підхід до зображення виявляється у пей­зажі пенсіонерського часу — «Ранок у Безансоні». Тут дуже детально й точ­но виписано дерева, їхні гілочки, що призвело до певної сухості живопису, хоч водночас і зумовріло відчутнішу, ніж ра­ніше, конкретність усіх форм.

Біла хмарка над морем


Були у Васильківського в пенсіонер­ський період і твори, що відзначалися гармонійністю загального вирішення. Це можна сказати, наприклад, про згадану картину «Ранній ранок. Бретань», скромну роботу «Рання весна. Фран­ція», яка виділяється серед пейзажів тих років точністю промалювання дерев та гілочок і водночас справ­ляє цілісне враження. Особливо це сто­сується творів «Околиці Байонни», «Се­ло Лютерна. Бретань. Франція». Це саме можна сказати й про кольорове вирішення пейзажу «Ранок у Безансоні». Намагаючись виявити наси­ченість, яскравість і чистоту кольорів природи, Васильківський написав майже все яскраво, в основному локальними кольорами (небо — блакитним і зелену­ватим біля горизонту, дерева — зелено-синім, віддзеркалювання у воді — корич­нево-жовтим), нехтуючи певною мірою нюансами відтінків.
























ВСЕСВІТНЬОВІДОМИЙ СКУЛЬПТОР – ОГЮСТ РОДЕН


О гюст Роден став мільйонером. Каміла Клодель умирала в убогості. Він був всесвітньовідомим скульптором, націо-нальною гордістю Франції. Вона — ув'язненою у стінах клініки, з якої їй не суджено було вийти.

З Роденом

Як чудово сказала колись Джудіт Клодель, що писала про знаменитого майстра: "Доля звела Родена із жінкою, здавалося, спеціально обраною для нього з тисяч. Каміла немов була створена для того, щоб стати його подругою й ученицею. Вона була молода, чарівна й талановита..."

Перше, що вразило Родена, як тільки Каміла переступила поріг його майстерні, - ні, не краса її, а хвилювання, що охопило його. У ній було стільки добірності, елегантності. "Прекрасне чоло над чудовими очима густо-синього кольору, як у красунь на портретах Боттічеллі, густе золотисто-каштанове волосся, що спадало на плечі", - так описав її великий художник. У нього були коханки, але ця дівчина, вдвічі молодша за нього, вперше справді розбудила в ньому чоловіка. Вони разглядали один одного, як два скульптори, здатні оцінити моделі, які вартувало ліпити.

Огюст був середніх років, плечистий, дуже енергійний. Кисті рук - великі, з гнучкими пальцями, якісь владні, немов наділені від природи магічною силою. Густе руде волосся, якого ледве торкнулася сивина, руда борода, високе чоло, сині очі. "Ви згодні прибирати глину й гіпс?" - запитав він. Вона кивнула: "Я готова робити все". Роден задумався: найменше він міг уявити, що його ученицею, помічницею стане жінка. Але звідки це хвилювання? Й отут він зрозумів: йому хотілося її ліпити.

Вона стала приходити до нього кожний день. Підмітала, місила глину, а він спостерігав за нею. Вона не раз ловила на собі його погляди. Її молодість бентежила його. Мучило одне бажання - побачити її тіло, але він не міг упоратися з незвичним для себе почуттям боязливості. Майстерня стала місцем народження їхньої любові. Це був старовинний особняк, що загубився в заростях занедбаного саду. Тепер тут закипіла нова пристрасть і зазвучали нові імена - Огюст Роден й Каміла Клодель. І знову любов і творчість, над якими не владний час. Скільки прекрасних робіт з'явилося завдяки їй, Камілі Клодель, що прославили майстра. Адже за кажним рухом камінь вбирав у себе її тепло, оживав під руками.

Роден нестримний, коли творить... Іноді Каміла завмирає, боячись поворухнутися, іноді він змушує її ходити, сидіти, приймати різні пози, вивчає гру світла й тіні на її оголеному тілі. Довгі години пошуку... Й з'являються безсмертні шедеври: "Вічний кумир", "Данаїда", "Поцілунок", "Аврора"... „Я не хочу розбивати твоє життя, - сказала йому Каміла, - я хочу лише надихати тебе". Їй було тільки двадцять років.

натхнення

Любов до вчителя-чарівника обпалила душу Каміли. Вона пишалася його похвалою. Ще при першій зустрічі Роден зі здивуванням виявив подібність у їхніх скульптурах. Їх хвилювало одне: не просто передати риси того або іншого обличчя, а якби вихопити найпотаємніше, те, що ховається за маскою: біль, радість, тріумф... Роден все частіше став довіряти Камілі завершення своїх робіт.

У ті роки народився один із кращих його творів — "Вічна весна". Сонячний Адоніс обіймає німфу.

Це - гімн любові, оспіваної Роденом. Два реальні образи: скульптора й моделі.

Він працював багато : приймав безліч приватних заказів, сварився з урядом через затримку державних.

"Хіба ти хоч раз сказав мені, що любиш?" – сказала вона якось. "Я ліплю тебе, - відповів він. - Ліплю як жінку. Ти - усе, що є у мене". "Ти ніколи не покинеш Розу, - продовжувала вона. - Жалість часом сильніша любові".

Про що думала Роза? Вона як жінка, що ніколи не витала в хмарах, раздумувала з життєвою мудрістю, що краще їй зберегти хоч найменші права на Родена, ніж втратити його зовсім. У цьому була її правда життя.

Прощання

Більше десяти років вона працювала, допомагаючи йому. Він домігся визнання, слави. А вона? За всі ці роки їй так і не вдалося виставити ні однієї власної скульптури.

Він вирішив відвезти її подалі від Парижа. Вона повинна була відпочити, набратися сил. Запізнілий медовий місяць... Цілими днями вони гуляли по околицях, обідали в невеликих затишних ресторанах, розглядали готичні вежі, скульптурні фігурки, що прикрашали балкони. Відчуття щастя було всепоглинаючим. Вона повірила, що потрібна йому. Але коли через місяць вони повернулися, її знову охопило розчарування.

Їй було вже за тридцять. Колись вона була молода й жила надією. У молодості багато хто живе очікуванням, мрією. Але з віком хочеться визначеності. Хто вона? Не дружина, не коханка, навіть не скульптор.

„Я йду", - сказала Каміла. Вона стояла, відчинивши вхідні двері. Кожний почував власне безсилля, але змінити що-небудь не міг. Роден був вражений. У голову лізли різні думки. Він немов бачив її вперше .




РОЗДІЛ ІІІ

КОЛЬОРИСТИКА ТВОРЧОСТІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО


ІМПРЕСІОНІСТИЧНИЙ МАЛЮНОК НОВЕЛИ

М. КОЦЮБИНСЬКОГО „ЦВІТ ЯБЛУНІ”


МЕТА -розкрити імпресіоністичні засоби поетики, особливості поетики, засоби психологізму;

- виховувати шанобливе ставлення до дітей, співчуття;

- розвивати фантазію, увагу, пам’ять, творчі здібності.

ТИП УРОКУ – психологічне дослідження.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


Коцюбинський посіяв на Вкраїн -

ській землі добрі, вічні зерна краси

і розуму. І нам треба зуміти зби -

рати ці зерна, бо вони роблять нас

багатими душею і добрими серцем.

С. Плачинда


  1. Вступне слово вчителя.

У 1900 – і роки Коцюбинський пише новели („Лялечка”, „На камені” , „Цвіт яблуні”), які відкривають новий етап у його творчості.У них відчутна рука зрілого майстра, який творить новий жанр – жанр психологічної новели. Сюжет відходить на другий план. Портретні описи майже відсутні, усе підпорядковується одній меті – тонкому проникненню у психологічний світ людини, нюанси душевних поривів і глибокі переживання, що й становлять справжню драматургічну колізію новели. Письменник виробляє й нові художні принципи зображення героя. Він переходитиь від знаковості сюжету до знаковості мікрообразу. Вияскравлюється й суто індивідуальна осбливість майстра слова - привнести живопис в літературу, підпорядкувати його ідейно – художній концепції твору, виробити імпресіоністичні прийоми письма.У Коцюбинського формується художньо – психологічна композиція героя, якій він дає назву „кільця психологічного процесу”

  1. Імпресіоністичні засоби.

В етюді читач бачить ліричного героя в момент граничного душевного напруження - вмирає його дочка. Атмосфера трагічного моменту підкреслена жалобними чорними тонами. Світло і тінь становлять той художній простір, в якому відбувається дія. Це немовби символ боротьби життя і смерті. Роль мікрообразів у такій імпресіоністичній структурі чимала. Власне вся оповідь наче зіткана з окремих мікрообразів – мазків. Відтворенню внутрішнього світу героя підпорядковано й суто імпресіоністичні засоби – світло , тінь, колір, вібрацію.

„Лампа починає чадіти і гаснути”. „Я бачу, як блимає світло, то підіймається, то падає, мов груди моєї дитини”. „Я засвічую свічку.., в хаті стає тепліше. Пропали блиски і різні тіні, на всьому ліг сірий, сумний колорит”. „Рожеві платочки од грубого дотику руки обсипаються і тихо падають додолу”.” В її головах горить світло.Се чудне, неприродне, бліде, мов мертве, світло серед білого дня.Темтячим блиском воно цілує мертві щічки”.


ІІІ . Три плани зображення.

Характерним для зображення психології героя в „Цвіті яблуні” стає подальший розвиток художньо – психологічної концепції Коцюбинського до розуміння нерозривності і циклічності психологічного процесу письменник додає уявлення про багатошаровість психіки людини (підсвідомість, свідомість, самосвідомість) . І тут чітко простежуються три плани:

  • свідоме сприйняття ліричним героєм реальної дійсності (зорові, слухові враження від навколишнього);

  • сприйняття подій підсвідомістю через мікрообраз;

  • усвідомлення самого себе – рухів , дій, думок, почуттів.

Усі три плани сплетені між собою в єдиний кільцевий психологічний процес, який розвивається по висхідній до моменту душевної кризи героя, і нарешті спадає.


ІV . Проблематика

Психологію роздвоєння людського „Я” Коцюбинський відтворює уже в оповіданні „Лялечка”, але найяскравіше цей конфлікт показано в „Цвіті яблуні”. Саме тут розкривається кульмінація людської драми.

І.Франко вважав „Цвіт яблуні” „психологічною студією”, яка виявляє руку майстра і незвичайно тонку обсервацію дуже складного психологічного процесу – враження письменника, в якого вмирає дитина – цвіт його дерева життя і фантазія якого при тім суперечить його волі, нотує і складає всі деталі – як матеріал для майбутнього твору.

У цьому творі морально - філософську проблему етики письменницької творчості Коцюбинський загострює до душевної драми, яку переживає ліричний герой.Чи має право художник людську трагедію робити матеріалом для своєї творчості? А якщо це його власна трагедія – смерть доньки? Письменник ставить ці запитання в етюді, однак відповіді не дає...

V . 5 сходинок психологічного аналізу мозаїки настроїв митця.

  1. Констатація психічного стану героя (авторська характеристика чи іншими персонажами)

„Чуткий як настроєна арфа...”

„Я не спав три ночі... мене гризе горе”

„Душа напружена, мов струна на струменті”.

  1. Опис зовнішніх виявів психічного стану.

„Я не чую своїх ніг, не керую ними, вони носять мене самі, мов заведений механізм, і тільки голова моя, мов павук павутиння, снує мереживо думок...”....Лице моє жалібно кривиться, і в очах крушиться гірка сльоза...” (Психологічний портрет).

„Цвітуть яблуні. Сонце вже встало і золотить повітря... І чого не зробила

картина горя, не викликала радість природи. Я плачу.” (Психологічний

пейзаж) .

„Дикий крик матері викидає з крісла”. „Пучки цвіту яблуні”.

„Воскова лялька”. (Психологічна деталь).

  1. Опосередкований вияв психічного стану. Спогади. „Тато замітає голову”. Щічка для поцілунку. Шовкові кучері.

  2. Пряме зоображення перебігу процесів внутрішнього життя персонажа.

„Горе забрало мене цілком...”

„Куди мені втекти од того свисту”.

„Я стою на порозі і дивлюся. Щось тягне мене”. (Внутрішній монолог).

Чи справді свист тихшає? Єсть же якась сила, яку можна вблагати! (Діалог із самим собою).

  1. Психологічний підтекст. „Я бачу скляний уже погляд напівзакритих очей, а мої очі , мій мозок жадібно ловлять усі деталі страшного моменту...”.

VI. Жанр твору.

Коцюбинський дедалі більше ослаблює увагу до сюжету, в нього з’являються нові модифікації творів малого епічного жанру – нарису, образка, карток зі щоденника.

Етюд (фр. etude) – в образотворчому мистецтві твір допоміжного характеру, виконаний з натури в процесі роботи над картиною; в літературі – невеликий за обсягом, переважно безсюжетний твір настроєвого характеру.

VII. Філософське звучання етюду.

„Ще у нас будуть...”

„Кому потрібно її життя?”

Закони природи.

VIII. Написати етюд про найсильніші відчуття в житті (ненависть, любов, щастя...).


МИСТЕЦЬКИЙ ЕКСПЕРИМЕНТ

М. КОЦЮБИНСЬКОГО – НОВЕЛА „НА КАМЕНІ”


МЕТА - розкрити зміст твору,екзотичність та художні особливості імпресіоністичної поетики М. Коцюбинського;

- виховувати любов до природи, вміння спостерігати за морем;

- розвивати увагу, пам’ять, творчі здібності.

ТИП УРОКУ - засвоєння нових знань.


ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ


Він любив сонце. Сонце і море-

цю незвичайну симфонію

барв і звуків. Колір моря,

колір стрімких скель, нюан-

си зелені і неба осоціюва-

лися у Коцюбинського з

людськими переживаннями.

І. Семенчук

І. Вступне слово вчителя.

На пленері. Пленер (фр. plein air – відкрите повітря) - живопис на відкритому повітрі, який відтворює кольорове багатство природи з його відтінками, сонячне освітлення і повітряне середовище. Палітра природних барв, „легалізованих” сонячним промінням, значно багатша, ніж класична – у похмурих майстернях. Є тінь, а те, що виходить із тіні, - істина. Її народжує Сонце.

Наукова довідка. Психологи твердять, що 80% вражень людина отримує зорово. Саме тому імпресіонізм виник у малярському середовищі, потім поширився на музику (К.Дебюссі, М.Равель, І.Стравинський), літературу (П.Верлен, А. Рембо, А. Шнітцель). Зачинатиелем імпресіонізму в українській літературі став художник душею, митець, наділений винятковою пластичністю світовідчуття – М.Коцюбинський.

Саме в Бессарабії і Криму Коцюбинський остаточно визріває для імпресіонізму. Ці краї водночас і реальні - живе там щоліта) й екзотичні (бо різняться від рідного Поділля ландшафтом, звичаями молдаван і кримських татар, а головне – щедрим південним сонцем).

ІІ.Новаторство жанру.

Жанрові характеристики, які він дає своїм творам - етюд, ескіз, акварель (образок), значною мірою відкривають його задум наблизити словопис до живопису.

Акварель (іт.acguerello – перщоджерело, вода) – прозора фарба на рослинному клеї, яка розводиться водою; живопис цією фарбою; короткі, фрагментарні літературні твори (шкіц, образок, етюд), асоційовані з малярством, коли безпосереднє враження передається в тонких зорово – пластичних образах.

  1. Кольористика новели. Поетика імпресіонізму.

Акварель „На камені” – одна з найбільш колористичних не тільки у творчості Коцюбинського, не тільки в українській літературі. Завдання письменника – надати кольору смислової функції. Слово – інструмент творення мікрообразу. Це мистецький експеримент.

Вражає новела колористичною фактурою. Яскравий колір (синя куртка, жовті штани Алі, зелене фередже і синій з жовтим півмісяцем халат Фатьми, чорний баркас і білі вітрила) є одним із своєрідних образів твору. Закохані зливаються – і веселку доповнено.

В акварелі вперше на повну силу виявляється характерний для Коцюбинського нахил до постійного нюансування барв: „Ясна блакить моря... подовжена блакитним небом”, „Повітря приймало синяві тони”, „Дрібні хвилі, мов брили зеленкуватого скла.., розбивались на білу піну”, „Шовковиця розстеляла темну крону на блакиті неба”, „Скісні пасма зрлотих ниток... перетинали рожеві скелі”.

Особливості імпресіоністичного письма „На камені”:

  • спостереження на природі переливів світла і тіні;

  • зміна кольорів під сонячним промінням;

  • передача найнепомітніших змін, нюансів;

  • фіксація найтонших відтінків і настроїв;

  • гра кольорів і звуків;

  • складний метафоризм;

  • ліризм оповіді.

  1. Майстерність письменника – мариніста.

  2. Художник, музикант, скульптор.

На пленері у героїв не лише загострюється слух, а й тоншають смак і нюх, чутливішає дотик – оживає кожен з п’яти постачальників чуттєвої інформації. Можливості імпресіонізму в літературі ширші, ніж в інших видах мистецтва. (Описати музичний твір, скульптуру, картину в стилі імпресіонізму)

  1. Сенсорний диктант.(Таблиця додається).

  2. Домашнє завдання.

Твір – мініатюра „Мінлива краса моря”

Ощасливте Фатьму і Алі.

















ВИСНОВКИ


Чар художнього слова Михайла Коцюбинського нікого не залишав байдужим, чимало хто намагався розгадати його Таїну. Здається, її відкриває читачеві сам письменник у образочку "Нюрнберзьке яйце". Годинникар Петро Гельє, стомившись від марноти життя, попросив замкнути себе у тюрмі (!), аби довершити омріяний винахід.

Заручник майстерності, каторжник стилю, подвижник його граціозної легкості, Михайло Коцюбинський день у день перебував у такій "тюрмі". Послуговуючись заповітами древніх, все "частіш повертав стиль" - і відточив перо до ювелірності різця. Деякі письменники-початківці, аби навчитись володіти словом, переписують прозу Коцюбинського. Просто беруть і переписують. Цілими сторінками!

Можна і так. Адже ходили спраглі слави молоді художники до Лувру, щоб змалювати картини геніїв.

На підставі спостережень можна зробити висновок, що з найбільшим зацікавленням сприймається учнями мистецький контекст: література, музика, живопис, скульптура. Доречними і ефективними є при вивченні творчості Коцюбинського, як традиційні так і нетрадиційні форми і методи роботи.

Важливим є аналіз колористичної палітри творів Коцюбинського через словесний живопис, докладний аналіз дидактичних таблиць, блоків-схем, характеристику мікрообразів, літературні ігри, змістові та біографічні вікторини.

Написання творів-етюдів, творів-сугестій розкриває глибину пізнання Коцюбинцького-митця.










СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ


  1. Борщевський В. М. Українська література в 9кл. – К. 1985 р. – ст. 114 – 135


2. Гром’як Р. Т. Літературознавчий словник – К. 1997 р. – ст.. 309-310


3. Ільницький М. Література українського відродження. – К. 1994 р.– ст. 13 – 21


4. Коцюбинський М. М. Твори в чотирьох томах. Т1. – К. – 1984 р. – 352 ст.


5. Огієвська І. В. Сергій Васильківський – К. 1980 р. – 164 ст.


6. Чопик Р. Михайло Коцюбинський. – К. 2001 р. – 62 ст.






24


В прямому ефірі
Інтернет-конференція: ШІ та цифрові інструменти для організації навчання в умовах блекаутів