Леонід Глібов Зозуля і Півень

Леонід Глібов «Зозуля і півень»

 Девіз уроку. Ти зосередься до праці мерщій. Усі перешкоди здолати зумій. Працюй наполегливо, швидко, старанно. Щоб кожна хвилинка не втратилась марно.

Сьогодні у нас незвичайний урок. До мудрої байки ми зробимо крок.Із байкою ми зустрічались не раз. Та знову вона завітала до нас.

Попрацюй над скоромовками

 Як ти співаєш, Півне, веселенько...— А ти, Зозуленько, ти, зіронько моя,Виводиш гарно так і жалібненько,Що іноді аж плачу я... Як тільки що почнеш співати,Не хочеться й пшениченьки клювати,-Біжиш в садок мерщій...— Тебе я слухала б довіку, куме мій,Аби б хотів співати...— А ти, голубонько, ти, кралечко моя,Поки співаєш на калині,То й весело мені, і забуваю я. Свою недоленьку, життя своє погане. Та безталанне... А тільки замовчиш. Або куди летиш,-Заниє серденько, неначе на чужині...І їстоньки — не їм, і питоньки — не п'ю. Та виглядаю все Зозуленьку мою. Як гляну на тебе — така ти невеличка,Моя перепеличко,А голосочок-то який!.. Тонесенький, милесенький такий... Куди той соловей годиться?— Спасибі, братику, за добреє слівце. Як не кохать тебе за це?..І ти виспівуєш, неначе та жар-птиця;І далебі, що так,— пошлюся я на всіх.-Де взявся Горобець, підслухав трохи їх. Та й каже: — Годі вам брехати. Та одно другого знічев'я вихваляти! —Пурхнув — та й був такий. За що ж,— хто-небудь попитає,-Зозуля Півня вихваляє?За те, що Півень годить їй. Та потакати добре вміє: Рука, як кажуть, руку миє.Інтерактивна гра. «Мікрофон». Що ми знаємо про байку?. Чим відрізняється байка від інших жанрів?. Для чого пишуть байки?

Народився Глібов у селі Веселий Поділ Хорольського повіту (тепер це Семенівський район). Батько його, Іван Назарович, працював управителем маєтку поміщиків Родзянків. У селі Горби Кременчуцького повіту (тепер Глобинського району), куди батько переїхав по службі, минуло раннє дитинство Глібова. Його мати, Орина Гаврилівна, була культурною і освіченою жінкою. Саме вона і стала його першою вчителькою.  Сформуватися хлопчику, як творчій особистості,  допомогла і бабуся Одарка. Коли він слухав її казки. В 1840 році він вступив до Полтавської гімназії. Хлопець жадібно читав твори Пушкіна, які відкрили йому новий світ поезії і краси. Також на формування світогляду молодого поета дуже вплинув Шевченків "Кобзар", що глибоко схвилював його палким співчуттям до знедолених і скривджених.

Через хворобу, Леонід був змушений залишити гімназію. Після одужання і невдалої спроби вступити на медичний факультет Київського університету, він у 1849 році вступає до Ніжинського ліцею. У 1855 році Леонід Іванович починає працювати викладачем історії та географії в дворянському училищі в місті Чорний Острів. Потім, у 1859 році, переходить на посаду викладача географії в Чернігівську чоловічу гімназію. Як вчитель, Глібов користувався повагою серед учнів.  Про нього залишилися спогади як про хорошого вчителя.  Він любив дітей. Біда за бідою приходять в сім'ю Глібових. Спочатку Леонід Іванович втратив улюблену доньку Ліду, потім померла і його дружина. Після цих бід Глібов надовго замовк. Аж під кінець 1865 року він повертається до Чернігова. Тут він дістає посаду управителя земської друкарні і продовжує активну творчу діяльність. Він готує збірку своїх байок, видає книги-"метелики", поезії та твори для дітей.

З 1863 по 1882 роки у Києві було надруковано три збірки його байок. Крім байок, Леонідом Івановичем Глібовим написано українською мовою понад 40 пісенно-ліричних творів, кілька десятків віршованих загадок. Популярність його з кожним роком зростала і доживав він останні роки, оточений теплою увагою читачів. Помер Леонід Глібов 10 листопада 1893 року, на 66-му році життя. Поховано його в Чернігові, де він прожив половину свого життя.

Як ти співаєш, Півне, веселенько...— А ти, Зозуленько, ти, зіронько моя,Виводиш гарно так і жалібненько,Що іноді аж плачу я... Як тільки що почнеш співати,Не хочеться й пшениченьки клювати,-Біжиш в садок мерщій...— Тебе я слухала б довіку, куме мій,Аби б хотів співати...— А ти, голубонько, ти, кралечко моя,Поки співаєш на калині,То й весело мені, і забуваю я. Свою недоленьку, життя своє погане. Та безталанне... А тільки замовчиш. Або куди летиш,-Заниє серденько, неначе на чужині...І їстоньки — не їм, і питоньки — не п'ю. Та виглядаю все Зозуленьку мою. Як гляну на тебе — така ти невеличка,Моя перепеличко,А голосочок-то який!.. Тонесенький, милесенький такий... Куди той соловей годиться?— Спасибі, братику, за добреє слівце. Як не кохать тебе за це?..І ти виспівуєш, неначе та жар-птиця;І далебі, що так,— пошлюся я на всіх.-Де взявся Горобець, підслухав трохи їх. Та й каже: — Годі вам брехати. Та одно другого знічев'я вихваляти! —Пурхнув — та й був такий. За що ж,— хто-небудь попитає,-Зозуля Півня вихваляє?За те, що Півень годить їй. Та потакати добре вміє: Рука, як кажуть, руку миє.

1) Хто є дійовими особами байки?2) Чи є ще дійові особи крім Зозулі й Півня?3) Яку бесіду ведуть між собою дійові особи?4) Який голос у Зозулі на думку Півня?5) Як Півень називає Зозулю?6) Чи підслухав хтось розмову Зозулі й Півня? Якщо так то хто це був?7) Чому вчить нас ця байка?Бесіда за змістом байки

Словникова робота. Довіку. Виспівуєш. Веселенько. Милесенький. Жалібненько Кралечко

- Ми читали байку…- Її написав…- Найбільше сподобалося…Рефлексія. Вправа «Незакінчені речення»