Лінійка-Мітинг до Дня Перемоги "Звеличте відвагу, з якою вони нам служили, Вони цю повагу тернистим життям заробили."

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лінійка-Мітинг до Дня Перемоги

 

Звеличте відвагу, з якою вони нам служили,

Вони цю повагу тернистим життям заробили.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2007 р.

Мета: вклонитися пам‘яті полеглих в роки Великої Вітчизняної війни, вшанувати живих. Виховувати любов до Вітчизни, патріотичні почуття підростаючого покоління.

 

(Звучить запис пісні «Священная война» муз. О.Олександрова, сл. В.Лебедєва-Кумача).

 

Ведуча: Тієї пам‘ятної червневої пори, як і завжди догорав рожевий світанок в обіймах спраглої ночі, пив теплу росу із трав та замріяно слухав останні звуки гармошки в сільському клубі, тут випускники 1941 року танцювали свій останній шкільний вальс і не знали, що через декілька хвилин рівно о 4 ранку 22 червня вони закружляють в кривавому танку війни, яка триватиме 1418 днів і ночей.

 

Учень 1: Скотилась на щоку сльоза неждано,

Та я її ні в чому не виню…

При орденах прийшли однополчани

На зустріч біля вічного вогню.

 

Учень 2: На чатах вічності стоять солдати

Зелений вітер у траві затих.

І просить пам‘ять знову пригадати

Усіх, усіх, кого нема між них.

 

Ведуча:  73 роки тому Україна була звільнена від німецько-фашистських загарбників. Шістдесят два роки тому українську землю перестали топтати чоботи окупантів.  Шістдесят два роки живе в людських серцях пам‘ять про тих, хто в далеких сорокових став на захист своєї Вітчизни.

    Ветерани відстояли право на життя не лише  свого покоління, а й тих, хто мав прийти згодом – синів, онуків, правнуків. Ота страшна куля, що свистіла по всьому величезному просторі Європи, мала ще й фантастичну, дику силу – вціляла і вбивала людей в майбутньому.

 

Учень 3: Пам‘ятаєш, земле, сорок п‘ятий?

Стихле небо, підняте салютом?

Пам‘ятаєш

Перший крик дитини –

Як салют на вічне щастя людям?

А сьогодні днів отих малята

Дочок і синів своїх ведуть…

Пам‘ятаєш, земле, сорок п‘ятий?

Земле!

Сорок перший не забудь!         (В.Цілий)

Ведуча:  Люди старшого покоління пам‘ятають: травень того незабутнього 45-го був напрочуд теплим і сонячним.

    Ніби сама природа своїм таємним єством відчула радість довгожданого визволення, що прийшло на нашу землю. Буйно квітував бузок, і величезні пахучі оберемки його кидали солдатам, які поверталися в рідні краї з важких воєнних доріг. Як на них чекали! Чекали сина, чоловіка, батька, коханого…

    Не всі повернулися з воєнних доріг: чорні хустини печалі ще довго покривали передчасно посивілі голови матерів та солдатських вдів.

 

Учень 4: Позаростали стежки-доріжки,

Там, де ходили милого ніжки.

Позаростали мохом-травою,

Де ми ходили, милий, з тобою…

 

Ведуча: А милий не повернувся. Не поцілував дружини, не обійняв дітей, не вклонився матері. І залишилися сиротами. У спадок пожовклі листи-трикутники, вицвіла гімнастерка та холодний напис обеліска.

 

Учень 5: Про батька мого незабудки в скорботі

Шепочуть і росу, наче сльози, ховають у лист.

В мемуари обеліска напис вкарбований –

До мене батьків останній лист.

 

Ведуча: Ці написи на солдатських обелісках, як останні батькові листи.

А в тих листах – материнська туга.

А в тих листах материнська надія.

 

Учень 6: Там сплять навічно воїни-солдати,

Чиїсь батьки, чиїсь брати й сини.

Їм не судилось весен зустрічати,

Тих, що стрічаєш ти після війни.

Там сплять твої ровесники-орлята,

Тепер уже були б із них орли!

Схилися ж над могилою солдатів,

Що у боях за тебе полягли.

 

Ведуча: Чи є містечко у Європі, де б не було безіменної могили – могили невідомого солдата. Його ім‘я загубилось на фронтових шляхах Великої Вітчизняної і біографія – єдине слово – СОЛДАТ.

 

 

 

Учень 7: Ми чуємо це щоденно

Та вдумаймось у тишу утрат.

Чому висота безіменна?

Чому невідомий солдат?

І хай як далеко від дому

Бійця не сховала зима,

Солдатів нема невідомих –

Батьків невідомих нема!

У долях вишневих зелених

Іде ним народжений син,

Немає висот безіменних –

Нема без імен Батьківщини!

 

Ведуча: Ми йдемо до могильних плит полеглих солдатів, щоб віддати данину вдячності, любові, проголосити клятву вірності, вклонитися низько подвигу старшого покоління.

    Пройдуть роки, століття. Не  буде в живих і нашого покоління, але завжди із вдячності будуть іти люди до обелісків. Бо незважаючи ні на що вічний вогонь пам‘яті не задують вітри змін, не зітруть століття.

 

Учень 8: Вічна пам‘ять солдату-герою

І солдатові без нагород –

Хто загинув хоробро між бою,

Захищаючи рідний народ.

Вічна слава бійцю рядовому,

Як і маршалу слава оця,

Хто поліг біля отчого дому

Смертю мужності, смертю бійця.

Скільки їх полягло серед бою!

І однаково боляче нам,

Бо в бійців рядових і героїв

Смерть оцінена рівно – життя!

 

Учень 9: Їх смерть оцінена життям мільйонів громадян колишнього Радянського Союзу, каліцтвом людських душ і тіл, слізьми вдів і дітей, сивиною ветеранів.

 

Ведуча: В Україні не було сім‘ї, яку б не торкнулося горе, що несла війна. Згадаймо села, що згоріли, стерлися з лиця землі, міста розорені, але не підкорені, згадаймо про кожну вулицю, про розбиті мрії і нездійснені надії. Солдати Великої Вітчизняної війни на смерть стояли за кожен метр своєї землі, горіли в танках, йшли під лід, вмирали в концтаборах, але не вторгалися в чужі території, а несли визволення країнам Європи.

Учень 10: Кривавим сном одкорчилась війна,

Літа зарубцювали давні рани…

Під кулями ворожими сповна

За тишу заплатили ветерани.

В атаки йшли вони не ради нагород,

Поранені страждали в медсанбатах…

За цвіт життя завдячує народ

Полеглим і посивілим солдатам.

В чужих краях, в запеченій крові

Вони ще юні падали в катрани…

Пригадують дороги фронтові

І вбитих побратимів ветерани.

 

Учень 11: Вернулися живі з полків і рот

І мир подарували рідним хатам…

За цвіт життя завдячує народ

Полеглим і посивілим солдатам.

З медалями вони й без нагород

Стрічають один одного як брата…

За цвіт життя завдячує народ

Полеглим і посивілим солдатам.

З роками їх не меншає в строю,

Та йдуть першопроходцями в бурани…

І трудяться звитяжно, як в бою,

З синами молодими ветерани.    (Д.Луценко)

 

Ведуча: Зараз вони – ветерани, люди літні і шановані. З онуками, а дехто вже й з правнуками. А тоді ж вони були зовсім юними. Що залишила їм на задку війна, крім страждань? Спогади.

 

Учень 12: Тихі мемуари про війну

Рядові розказують солдати,

Як окопи поміж полину

Залишили на віки, як дати.

Тільки жаль не кожен розповість

Правнуку, онукові і сину:

І про те, як у бою загинув,

І про Перемоги ждану вість.

Піснею зітхнуть товариші,

Що з вогню вони прийшли живими,

Про солдатські спогади душі,

Що навіки стали грозовими…

Ведуча: Ми не можемо сьогодні не згадати хлопців, на долю яких випала афганська війна. Через цю безглузду війну пройшли майже 160 тисяч українців. Серед них наші односельчани:

Якобчук Анатолій Степанович;

Данилюк Степан Іванович;

Надолинський Андрій Андрійович;

Дячук Валерій Іванович;

Сирота Володимир Михайлович;

Бик Василь Олексійович.

Учень 13:  Хлопці-афганці…

Все совістю зважу…

Є перед вами і наша вина.

Хлопці, простіть, що на долю на вашу

Випала ця безглузда війна.

 

Ведуча: Не повернулись додому 3360 воїнів, з них 3280 загинуло, 80 пропало безвісти чи потрапило в полон, серед них 107 жителів Хмельниччини.

    В цих мертвих Афганських горах знайшли свою передчасну смерть і четверо наших земляків – жителів Красилівщини. Не дочекались їх рідні... Вони просто виконували свою військову повинність, свій безвихідний обов’язок... Але чесно і героїчно. До останнього подиху...

    Вічна їм пам’ять!

 

Учень 14: Знову цвітуть білим цвітом

Пишно-зелені сади.

Жаль, що краси неземної

Вже не побачать вони.

Смерть їх безжально забрала,

В землі сховала сирій.

Голови низько схиляєм

Пам’яті їхній святій.

 

(Афганська пісня).

 

Ведуча: Після війни люди довго не могли звикнути до тиші. А потім навчилися цінувати її.

 

 

 

 

Учень 15: У тиші урочистій до Пам’яті йдем,

Що в серці відлунює грізно.

У святому мовчанні над Вічним вогнем

Схиляється наша Вітчизна.

Уклонимось тим, хто поліг у бою,

Хто покрив землю рідну собою.

Усім поіменно, хто впав у бою,

Хто відстояв нашу свободу.

Згадаємо всіх поіменно,

Серцем згадаєм своїм.

Це потрібно не мертвим,

Це потрібно живим.

 

Учень 16: Перед трагічною хвилиною мовчання

Словами говорити не можливо.

Оця хвилина більше нам розкаже,

Ніж тисячі, а чи мільйони слів.

Солдатів подвиг, про який сьогодні

Дізнались ми, не вимовить словами,

А тільки серцем можна це сказати,

Але воно, на жаль, не має мови,

Лиш має біль.

І тому я прошу схилімо голови перед світлою пам’яттю тих, хто віддав своє життя, увійшовши в безсмертя. Вшануємо їх хвилиною мовчання.

 

( Хвилина мовчання. Звучить метроном.)

 

Ведуча: Шановні ветерани! Скільки горя випало на ваше покоління! Але ви мудрі, ви умієте прощати і любити.

    Дорогою ціною далась вам ця Перемога. Ще й досі не висохли сльози на ваших очах.

    Спасибі, що вистояли, що перемогли. Якби не ви, не було б сьогоднішнього свята – свята зі слізьми на очах. Прийміть від нас квіти в дарунок.

 

(Учні дарують квіти. Звучить пісня «Степом, степом»).

 

Ведуча: Тож сьогодні і завжди молоде серце повинно берегти пам‘ять про всіх, хто відстояв державу у тій страшній війні. Берегти, шанувати прадідів, стояти на варті миру, щоб ніколи не повторювалась та біда, яку пережив народ у 1941 – 1945 роках.

 

 

Учень 17: Ми пам‘ятаємо всіх,

Хто віддав життя за те,

Щоб не було війни нової,

Щоб сонце сяяло золоте.

 

Учень 18: Щоб не окоп чорнів на ниві –

А хліба цвіли, мов килими,

І щоб веселі і щасливі

До школи всі ходили ми.

 

Ведуча: Ми хочем без воєн жити.

Хай буде мир на всій землі.

За мир, щоб сміятись!

За мир, щоб трудитись!

За мир, щоб троянди цвіли,

Щоб жито буяло і діти росли!

 

(Звучить запис пісні «День Победы», муз. Д.Тухманова, сл. В.Харитонова).