Лінійка пам’яті до дня Голодомору 1932-33р.р. «Скорботна свіча пам’яті»

Лінійка  пам’яті до дня Голодомору 1932-33р.р. «Скорботна свіча пам’яті»

Актова зала оформлена спогадами про голодомор. У кутку на столі ваза з колосками пшениці, свічка, хлібина.

Виходять ведучі та учень

Учень 1. То був  страшний  навмисний злочин,

                Такого ще земля не знала,

                Закрили Україні очі

                І душу міцно зав'язали…

Ведучий 1. Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого лиха, ніж голод, історія України не знає. У  минулому столітті в Україні були голодомори: 1921-1922, 1932-1933, 1947 років.

Ведучий 2. Найстрашніший та найжорстокіший голод був у 32-33 роках. У світі не зафіксовано голоду подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших країн.

Ведучий 1. Досі не віриться, що тут раптово зник хліб, люди залишалися без зернини. І це у врожайний 1932 рік. Пухли старі й малі, вимирали сім’ї, родини і навіть цілі села. Смерть бродила на шляхах, на полі, в хатах.

Учень 2. Пекельні цифри та слова

                У серце б'ють, неначе молот.

                Немов прокляття ожива

                Рік тридцять третій.

                Голод! Голод!

Ведучий 2. Україну називали житницею, але, грабуючи її, по-справжньому не давали їй жити. Через те й була наша Україна вбогою та знедоленою, як Шевченкова наймичка. Хоч і сильна духом.

Ведучий 1. Минуло з того часу 88 років, мільйони синів і доньок України, мільйони невинних  людей наших рідних і близьких були без жалю винищені Голодомором. Тоталітарний комуністичний режим свідомо спланував і  здійснив террор нашого народу голодом.

Ведучий 2. З 1998 року Указом Президента України встановлено День пам’яті жертв Голодомору, яку відзначають щороку, в четверту суботу листопада.

Ведучий 1. Цього дня українці, з настанням темноти, запалюють свічки – в пам’ять про всіх убитих голодом.

Учень 3. Хай світло від свічки у небо летить

                Хоча б одну душу зігріє в цю мить

                Щоб душа ця загублена спокій знайшла

                І увічність до Бога вона відійшла.

 (Запалюється свічка. Звучить «Реквієм» Моцарта. Свічка передається з рук у руки.)

Ведучий 1. Передаючи свічку з рук в руки, нехай кожен із нас торкнеться пам'яттю цього священного вогню — частинки вічного.

Ведучий 2. А світло оцих свічок хай буде нашою даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жертвував собою. Вони повинні жити в нашій пам'яті.

Ведучий 1. Хвилина пам’яті з запаленими свічками нехай назавжди нагадує біль нашого народу, щоб це ніколи не повторилося.

Ведучий 2. У запізнілій жалобі схилимо голови в каятті перед світлою пам'яттю тих, хто загинув. Вони згасли як зорі.

Хвилина мовчання

Ведучий 1. Наш  священний обов’язок – зберігати в пам’яті і глибоко вшановувати наших предків, тих людей,  котрі становили наше родинне дерево, єднали наступність наших родин і пішли у вічність  насильницькою, мученицькою смертю!

Ведучий 2. Ми – українці, ми – патріоти нашої незалежної  держави, ми, як єдина нація, повинні жити життям усієї держави, і в години радості, і в години  трагічного смутку. Цим ми сильні, цим ми вірні історичній пам’яті нашого народу, цим ми впевнено дивимося у майбутнє.