Лінійка-реквієм "Сторінками пам'яті й скорботи"

Слижук О. І.

педагог-організатор

Яблуницького ЗЗСО І – ІІ ступенів

Конятинської сільської ради ОТГ

Путильського району

Чернівецької області

Лінійка-реквієм

«Сторінками пам’яті й скорботи»

Мета: виховувати здатність кожної людини на скорботу і пам'ять про мільйони загублених життів співвітчизників, виховувати патріотів своєї держави; ознайомити учнів з трагічним минулим нашого народу, навчити дітей бережно ставитися до історії своєї країни, розкривати її білі та чорні сторінки; розвивати вміння аналізувати, виділяти головне, порівнювати, узагальнювати і систематизувати, формувати гнучкість, самостійність, критичність мислення.

Форма проведення: тематична лінійка.

Місце проведення: коридор-актовий зал.

Обладнання: комп’ютер; проектор; мультимедійний екран; стіл, застелений чорною скатертиною; хлібина; свіжі квіти, перев’язані чорною стрічкою; колоски пшениці; лампадки; виставка книг і газетних матеріалів, присвячених Голодомору; ікона Божої Матері.

Хід виховного заходу

Лунає «Реквієм» А. Моцарта

На сцену по черзі виходять учні в чорному одязі з лампадками в руках

Учень 1. Зроніть сльозу. Бо ми не мали сліз.

Заплачте разом, а не наодинці.

Зроніть сльозу за тими, хто не зріс,

Що мали зватись гордо — українці.

Учень 2. Заплачте! Затужіть! Заголосіть!

Померлі люди стогнуть з тої днини,

Й благають: українці, донесіть

Стражденний біль голодної країни.

Учень 3. Згадайте нас — бо ми ж колись жили.

Зроніть сльозу і хай не гасне свічка!

Ми в цій землі житами проросли,

Щоб голоду не знали люди вічно.

Учні ставлять лампадки перед іконою Божої Матері і виходять

Педагог-організатор. Пам’ять — нескінченна книга, в якій записано все: і життя людини, і життя країни. Одна з таких сторінок літопису нашої Держави написана криваво-чорним кольором. І розповідає вона не про стихійне лихо чи війну, а про зумисне підготовлений голодомор 1932-1933 років. Влада забрала у людей все. Все, до останнього колоска, до останньої зернини. Це був розбій, свідомо спрямований на фізичне винищення селян, українців. Масове голодування почалося в грудні 1931 року і тривало до вересня 1933-го. 22 місяці народ страждав, мучився, вмирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, на Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тисяч чоловік, щогодини — 1 тисяча, щохвилини — 17 чоловік. За цей час Голод забрав, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів.

 Перегляд відео «Голодомор 1932 – 1933 років – геноцид українського народу»

Ведуча. Сталося це літа Божого 1933-го.

Пекельні цифри і слова

У серце б'ють, неначе молот.

Немов прокляття, ожива

Рік тридцять другий... Голод... Голод...

Ведучий. У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала по стінах.

Сім мільйонів (Боже мій!)

Недолічилась Україна.

На сцену виходять дівчата у вишиванках та хустках.

В руках вони тримають колоски пшениці.

Дівчина 1. Достигали жита. І тремтіли дитячі коліна —

Косоокої смерті чорнів продірявлений плащ…

Вимирало Село – потопала в сльозах Україна,

І розгублене небо ковтало задушений плач.

Дівчина 2. Шаленів людомор – лютували нові яничари,

І старенька Бабуся міняла Ікону на Сніп…

Над Полями Святими замучені душі ячали,

І Дніпро захлинувся у розпачі страчених Слів.

Дівчина 3. Палахкоче свіча Поминальної нині Молитви

І розгнуздана Пам’ять малює Історії слід…

Тільки ті Колоски – Життєдайного Виміру Витвір,

Як і завше, Очима Дитячими міряють Світ.

Дівчата ставлять колоски перед іконою

Педагог-організатор. Те, що відбувалося в Україні в 1932-1933 роках, ніде в документах не зафіксовано, бо Сталін наказав ставитися до голодомору як до неіснуючого явища. I Хоч якою очевидною була умисність голоду 1932 – 1933 років, правду про нього більшовики ретельно приховували. За часів, коли Україна входила до складу СРСР, не можна було почути навіть слова про найбільшу з несправедливостей, заподіяних нашому народові за всю історію. Застрашені українці, яким пощастило пережити голод, мовчали про нього, щоб вберегти себе і свої сім’ї. Та забути жахи голодомору люди не могли. Спогади сотень очевидців оприлюднені тільки зараз, коли Україна здобула незалежність.

Ведуча. Все таємне стає колись явним.

Як би вже і куди не ховав!

Тую істину знають спрадавна

Архіваріуси всіх держав.

Ведучий. Та і як заховати той голод?!

Не поміститься в жодний архів.

Він тече через страдницький жолоб

І ні дна в нього, ні берегів.

Ведуча. Та і як заглушити той стогін?

Його вперше почув цілий світ.

Ні зрівняння, і ні аналогій

Втаємничений весь небозвід.

Ведучий. Не забути ні болю, ні гніву

Чоловіче, собі помолись!

То таємні посли і архіви?!

Час уже проявляє колись.

Педагог-організатор. На десятиліття можна засекретити архіви. Можна приховати в глибинах спецсховищ викривальні документи. Можна замести сліди злочину. Можна раз, і вдруге, і втретє переписати історію на догоду диктаторів чи ідеології. Та з пам’яттю народу нічого не вдієш, вона зберігатиме правду.

Ведуча. Пам’яті мільйонів українських селян, які загинули мученицькою смертю від голоду, заподіяного сталінським тоталітаризмом у 1932-1933 роках…

Ведучий. Пам’яті українських сіл і хуторів, які щезли з лиця землі після найбільшої трагедії XX століття…

Ведучі (разом): оголошуємо хвилину мовчання.

Стук метронома

Ведуча. Хай ця хвилина для громадян нашої незалежної держави, співвітчизників за кордоном, для всіх людей доброї волі й чистої совісті стане поминальним актом, жестом покаяння і перестороги.
Ведучий. Хай у кожному місті й селі, в кожній оселі, в кожній родині старий і малий схилить голову перед пам’яттю невинно убієнних голодом-геноцидом, уклінно припаде до їхніх могил, поставить свічку перед образом Божим.

Ведуча. Сьогодні ми молимося за душі невинно убієнних наших співвітчизників і просимо Бога, щоб зберіг і захистив нашу Україну від страшного лиха.

Ведучий. Нехай надалі наша історія буде написана тільки на чистих білих аркушах!

Звучить «Молитва за Україну» («Боже великий, єдиний…»)