Лірико-психологічна новела Михайла Коцюбинського “Intermezzo” з жанровими ознаками «поезії в прозі» як невеличкий імпресіоністичний шедевр

Михайло Коцюбинський. Великий Сонцепоклонник«Він був людяним, не втрачав цієї риси протягом усього життя, любив добро, вірив у його переможну силу»

Моменти життя. У житті кожної людини трапляються такі моменти, коли стає якось не по собі, коли в душу непомітно закрадається неспокій, який • руйнує звичайний ритм життя, • заважає працювати, • підриває здоров’я.

Новела “Intermezzo”Михайла Коцюбинського. Лірико-психологічна новела з жанровими ознаками «поезії в прозі» як невеличкий імпресіоністичний шедевр"Кожен із нас потрапляє під колесо долі хоч раз у житті, вся річ у тому, щоб підвестись і продовжувати жити так, ніби нічого не трапилося". Роман Іваничук

ПРИЧИНИ ВТОМИ18 листопада 1905 рік. Лист до M. Чернявського“Ви не можете уявити собі, що я пережив, бачачи те все на власні очі, і який це вплив мало на мої хворі нерви. Мені тепер ще гірше, ніж було; не можу ані спати, ані їсти. Ледве пишу до вас”. М. Коцюбинський. Революція 1905 – 1907 років закінчилася поразкою й жорстоким державним терором. 1908. Це був час жорстоких розправ російського самодержавства з революціонерами та бунтівниками. Тюрми були переповнені, усіх стріляли, вішали, били. Коцюбинський, засмучений картинами людських страждань…ЛІТО 1908 р. Болісно переживав страждання народу

Слабке здоров’я. На жаль, М. Коцюбинський не міг повністю присвятити себе улюбленому заняттю – літературі. Підступні хвороби давали про себе знати. Очевидці згадували, що він танув, як свічка. Матеріальна скрута. Необхідність витрачати кошти на ліки, на здоровчі поїздки дратувала Коцюбинського. Постійний нагляд жандармів, обшуки в квартирі;Виключення зі складу “Просвіти”. ЛІТО 1908 р. ПРИЧИНИ ВТОМИ

ПРИЧИНИ ВТОМИДанте Аліг'єрі і Беатріче Портінарі Коцюбинський і Олександра Аплаксіна – його співробітниця по статистичному бюро1908. ЧЕРНІГІВМихайло Коцюбинський багато працює і переживає труднощі в особистому житті.

«Останніми часами я так обтяжений усякою службовою роботою, що не маю часу писати…З одного боку здоров’я не служить мені, а з другого – всяка обов’язкова праця гнітить…Чогось нездужаю, та й нерви в мене не зовсім добрі, мабуть, од перевтоми». М. Коцюбинський Нарікання М. Коцюбинського на втому: ПРИЧИНИ ВТОМИЗрештою фізична втома і духовна самотність призводять до повного виснаження та вигорання.

1908. Сергій Єфремов про зустріч із Коцюбинським «…спершу не пізнав був у цій виснаженій, стомленій і під вагою втоми якось незвично зігнутій постаті того колишнього Михайла Михайловича,завжди свіжого й міцного та дужого чоловіка…»ПРИЧИНИ ВТОМИ

Василь Симиренко,промисловець і фахівець у галузі цукроваріння видавав стипендії. Саме за підтримки Симиренка Коцюбинський їздив на лікування в Італію. Меценат – це багатий покровитель наук та мистецтвалюдина, яка допомагає митцям й освітянам фінансово. Легко любити Україну до глибини душі,а ви спробуйте любити її до глибини своєї кишені».Євген Чикаленко

Діагноз: психологічне виснаження

Intermezzo (італ.) – «перерва, перепочинок, пауза». Невеликий музич­ний твір, що виконувався в перервах між актами трагедії чи опери. Intermezzo (з італ. – перепочинок, пауза) - перерва в творчості, відпочинок. У Коцюбин­ського це не просто перепочинок, а духовне відродження людини на природі.

Відомий меценат Євген Чикаленко, друг письменника, запропонував йому відпочити у нього в маєтку. Письменник їде у 1908 році в с. Кононівку біля Яготина, де і прагне побути на самоті із собою, віддатися своїм мріям та думкам. 18 червня 1908 року він прибув у Кононівку. Будинок Є. Чикаленка в с. Кононівка

Справжнім порятунком стали КОНОНІВСЬКІ ПОЛЯ відомого мецената і друга Коцюбинського Євгена Чикаленка, в будинку якого письменник провів кілька благодатних тижнів улітку 1908 р., що й лягло в основу новели “Intermezzo”КОНОНІВСЬКИМ ПОЛЯМПРИСВЯЧУЄТЬСЯ 1908

Кононівським полямприсвячується.1908. Жанр: НОВЕЛА з жанровими ознаками поезії у прозі (увага зосереджується не на подіях, а на переживаннях ліричного героя, на зміні його настрою). У ній поєднані усі три роди літератури: епос, лірика і драма. Від епосу – прозова оповідь. Від поезії – високий рівень образності барв та звуків,Від драми – список дійових осіб на початку твору.

ОБРАЗИ НОВЕЛИ: ліричний герой – митець, який приїхав у село на перепочинок, людське горе, селянин, якого митець зустрів у полі, залізна рука города, сонце, ниви у червні, три білих вівчарки, зозуля, жайворонки, моя утома.

Моя утома

Ниви у червні

Сонце, зозуля, жайворонок

Три білі вівчарки

Залізна рука города

Людське горе

Кононівським полямприсвячуєтьсч .1908

1.“Життя… невблаганно іде на мене… я живу не так, як хочу, я утомився”. Життя.. невблаганно іде на мене… я живу не так, як хочу, я утомився”.

2.“ Здавалося, город витягує в поле свою залізну руку за мною і не пускає. Невже я увійду у безлюдні зелені простори?”… Якийсь зелений хаос крутився круг мене і хапав бричку за всі колеса, а неба тут було так багато, що очі тонули в нім, як в морі, та шукали, за що б зачепитись. І були безпомічні.

3. От я і сам. Навкруги ні душі. Тихо й безлюдно, а однак я щось там чую, поза своєю стіною. Воно мені заважає. Що там?Утома – депресія – стрес

4. «…Розплющую очі і раптом бачу у вікнах глибоке небо і віти берези. Кує зозуля. Б'є молоточком у кришталевий великий дзвін — ку-ку! ку-ку! — і сіє тишу по травах…»Утома – депресія – стрес – інтермецо

5. “ Ах, як всього багато: неба, сонця, веселої зелені…”

6. «Ми йдемо серед поля. Три білих вівчарки і я. “ Великі білі вівчарки, наче ведмеді, скачуть на задніх лапах, і скаче на них довга кудлата вовна. Підходжу ближче. Ну, чого ти, собако... як тебе звать? Ну, годі, Оверко... Не чує, не бачить. Скачуть червоні очі, скаче широкий лоб і білі хутряні ногавиці. Рветься й не може вискочить зовсім зубата лють з глибокої пащі і лиш підкида копицею вовни. Ну, чого ж ти, Оверко? Чого горять твої червоні очі і стоплюють у вогні разом страх і зненависть? Я не ворог тобі і тебе не боюсь. Ти можеш, найбільше, видерти шматок мого тіла або вточити крові з моєї литки... Ах,… яка се дрібниця! Яка се дрібниця, коли б ти знав.". Ну, цить же, собако, цить. Правда, я розумію, ланцюг... Може, ти більше на нього сердитий, аніж на мене.... Почекай трошки. Зараз будеш на волі. ….а тепер гайда. Куди ж ти, куди? Ха-ха! От дурна псина. Очі заплющила, голову вбік, взяла разом ногами — і без пам'яті мчиться наосліп. Рве пазурами траву, відкидає від себе, і летять навздогін за нею збиті на задку кудли. Ну, а я ж — як? Забула?

7. На небі сонце – серед нив я”. Мої дні течуть тепер серед степу, серед долини, налитої зеленим хлібом. Безконечні стежки, скриті, інтимні, наче для самих близьких, водять мене по нивах, а ниви котять та й котять зелені хвилі і хлюпають ними аж в краї неба. Я тепер маю окремий світ, …. На небі сонце — серед нив я. Більше нікого. Йду. Гладжу рукою соболину шерсть ячменів, шовк колосистої хвилі. Вітер набива мені вуха шматками згуків, покошланим шумом. Такий він гарячий, такий нетерплячий, що аж киплять від нього срібноволоті вівса. Йду далі — киплять. Тихо пливе блакитними річками льон. Так тихо, спокійно в зелених берегах, що хочеться сісти на човен й поплисти. А там ячмінь хилиться й тче... тче з тонких вусів зелений серпанок. Йду далі. Все тче. Хвилює серпанок. Стежки зміяться глибоко в житі, їх око не бачить, сама ловить нога. Волошки дивляться в небо. Вони хотіли бути як небо і стали як небо. Тепер пішла пшениця. Твердий безостий колос б'є по руках, а стебло лізе під ноги. Йду далі — усе пшениця й пшениця. Коли ж сьому край буде? Біжить за вітром, немов табун лисиць, й блищать на сонці хвилясті хребти. А я все йду, самотній на землі, як сонце на небі, і так мені добре, що не паде між нами тінь когось третього. Прибій колосистого моря йде через мене кудись у безвість. Врешті стаю. Мене спиняє біла піна гречок, запашна, легка, наче збита крилами бджіл. Просто під ноги лягла співуча арфа й гуде на всі струни. Стою і слухаю.

7. На небі сонце – серед нив я”. Запахи, голоси, кольори природи проникають у душу героя, наповнюють її мажорним, оптимістичним настроєм: “Повні вуха маю того дивного гомону поля, того шелесту шовку, того безупинного, як текуча вода, пересипання зерна...”Споглядання загадкового і чарівного світу відновлюють його сили.

8. Тепер я можу спокійно спати, твої міцні стіни стануть між мною і цілим світом. На добраніч вам, ниви. Й тобі, зозуле. Я знаю, завтра з ранішнім сонцем влетить до мене в хату твоє жіноче контральто: "Ку-ку!.. ку-ку!.." І зразу дасть мені настрій привіт твій, моя найближча приятелько. Одна хвилинка темного горя — і вмить усміхнулось направо, усміхнулось наліво — і золоте поле махнуло крилами аж до країв синього неба. Наче хотіло злетіти. Тоді тільки передо мною встала його безмежність, тепла, жива, непереможна міць. Вівса, пшениці, ячмені — все се зіллялось в одну могутню хвилю; вона все топить, все забирає в полон. Молода сила тремтить і поривав з кожної жилки стебла; клекотить в соках надія й те велике жадання, що його звати — плодючість. Я тільки тепер побачив село — нужденну купку солом'яних стріх

9. … Я повний приязні до сонця і йду просто на нього, лице в лице. Сонце! я тобі вдячний. Я дуже щасливий, що стрічаюсь з ним тут, на просторі, де ніхто не затулить його обличчя, і кажу до нього: сонце! я тобі вдячний. Ти сієш у мою душу золотий засів — хто знає, що вийде з того насіння? Може, вогні?Ти дороге для мене. Я п'ю тебе, сонце, твій теплий зцілющий напій, п'ю, як дитина молоко з матерніх грудей, так само теплих і дорогих. Навіть коли ти палиш — охоче вливаю в себе вогняний напій й п'янію від нього. Я тебе люблю.

10. “ Ніколи перше не почував я так ясно зв'язку з землею, як тут. “Я тут почуваю себе багатим, хоч нічого не маю”.

“ Сіра маленька пташка низько висіла над полем. Єднала небо з землею в голосну арфу і грала на струнах симфонію поля ”

11. “ Так протікали дні мого intermezzo… І благословен я був між золотим сонцем й зеленою землею. “Так протікали дні мого intermezzо серед безлюддя, тиші і чистоти. І благословен я був між золотим сонцем й зеленою землею. Благословен був спокій моєї душі. З-під старої сторінки життя визирала нова і чиста — і невже я хотів би знати. Що там записано буде? Не затремтів би більше перед тінню людини і не жахнувсь від думки, що, може, горе людське десь причаїлось і чигав на мене?Коли таке станеться чудо, то се буде ваша заслуга, зелені ниви з шовковим шумом, й твоя, зозуле. Твоє журливе "ку-ку" спливало, як сльози по плакучій березі, і змивало мою утому.

То був звичайний мужик. Не знаю, яким я йому здався, але крізь нього я раптом побачив купу чорних солом'яних стріх, затертих нивами, дівчат у хмарі пилу, що вертають з чужої роботи, брудних, негарних, з обвислими грудьми, кістлявими спинами... блідих жінок у чорних подертих запасках, що схилились, як тіні, над коноплями... пранцюватих дітей всуміш з голодними псами... Все, на що дивився й чого наче не бачив. Він був для мене наче паличка дирижера, що викликає раптом з мертвої тиші цілу хуртовину згуків. Я не тікав; навпаки, ми навіть почали розмову, наче давні знайомі12. Ми таки стрілись на ниві — і мовчки стояли хвилину — я і людина.

«П'ятеро діток голодних чомусь не забрала гарячка»«Раз на тиждень б'ють людину в лице» «Найближча людина готова продати»«Між людьми, як між вовками»

«Говори, говори. Розпечи гнівом небесну баню. Покрий її хмарами твойого горя, щоб були блискавка і грім. Освіжи небо і землю. Погаси сонце й засвіти друге на небі. Говори, говори»

13. Город знову простяг по мене свою залізну руку на зелені ниви. Покірливо дав я себе забрати, і… поки залізо тряслось та лящало, я ще раз, востаннє, вбирав у себе спокій рівнини, синю дрімоту далеких просторів. Прощайте, ниви. Котіть собі шум свій на позолочених сонцем хребтах. Може, комусь він здасться, так як мені. І ти, зозуле, з вершечка берези. Ти теж строїла струни моєї душі. Вони ослабли, пошарпані грубими пучками, а тепер натягаються знову. Чуєте? Ось вони бренькнули навіть... Прощайте. Йду поміж люди. Душа готова, струни тугі, наладжені, вона вже грає... Вересень 1908 р.

Сонце, природа відновили душу героя. Город знову простяг за ним свою руку. Він готовий йти між люди.

Утома – - Накресліть лінію психологічних змін у душі героя депресія – стрес – інтермецо – зцілення 

Кононівським полямприсвячується.1908 Тема: роль митця і призначення мистецтва в суспільстві. Ідея: утвердження думки, що людина щаслива лише в гармонії з природою, а митець відіграє важливу роль у суспільстві. Жанр: імпресіоністична психологічна новела з жанровими ознаками поезії у прозі (увага зосереджується не на подіях, а на переживаннях ліричного героя, на зміні його настрою).

Intermezzo (італ.) – «перерва, перепочинок, пауза». Невеликий музич­ний твір, що виконувався в перервах між актами трагедії чи опери. Intermezzo (з італ. – перепочинок, пауза) - перерва в творчості, відпочинок. У Коцюбин­ського це не просто перепочинок, а духовне відродження людини на природі. Назва твору дуже влучна. Під нею ми розуміємо перерву в творчості, насолоду музикою природи. Отже, новела «Intermezzo» сприймається як автобіографічний твір.

ПРОБЛЕМНЕ ПИТАННЯВідхід головного героя від суспільства – це зрада народних інтересів чи відпочинок втомленої душі митця на лоні природи?

Лише у природі є гармонія, якої постійно шукає людина. СТРЕС, ДЕПРЕСІЮ МОЖНА ПЕРЕМОГТИ, ЗЦІЛИТИ – для цього потрібно йти до природи.- Яка роль Кононівських полів? Чим вони допомагали митцеві? Кононівські поля стали тією ланкою у ланцюгу життя, яку письменник влучно назвав « Intermezzo» . Саме вони принесли герою твору заспокоєння. - Яка розв’язка новели? Яка основна думка твору? Людина не може бути самотньою. Завдання митця – служити своєю творчістю народові: «Йду між люди. Душа готова, струни тугі, вона вже грає».

“СКІЛЬКИ ВІТАМІНУ Д У ТВОРЧОСТІ КОЦЮБИНСЬКОГО?”

Михайло Коцюбинський. Психологічна новела «Intermezzo»1. У якому році написана новела?А 1905 В 1908 Б 1907 Г 19102. Який момент є кульмінаційним у новелі?А утома ліричного героя. Б приплив сил В відпочинок на природіГ зустріч із селянином3. Жанр невеликого музичного твору, який виконується у перерві між частинами опери: А інтермецо Б інтродукція. В інтерлюдія Г інтермедія4. Укажіть художній засіб словосполучення «залізна рука города»?А епітет. Б метафора. В гіпербола. Г уособлення 5. Який образ новели символізує вічність космічну енергію?А ниви у червніБ зозуля. В сонце Г ніч. Виберіть одну правильну відповідь

Михайло Коцюбинський. Психологічна новела «Intermezzo»ВГАБВ

Домашнє завдання1) Прочитати новелу Михайла Коцюбинського «Intermezzo».2) Письмово дати відповідь на запитання «Чи можемо ми вважати героя новели «Цвіт яблуні» людиною жорстокою та егоїстичною?»