Література рідного краю.7 клас. Євген Пилипович Гуцало. «Діти Чорнобиля»– збірка правдивих оповідань про трагічне буття дітей після Чорнобиля, скорботна наука майбутньому поколі

 

СЛАВУТИЦЬКА МІСЬКА РАДА

ВИШГОРОДСЬКОГО РАЙОНУ КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

УПРАВЛІННЯ ОСВІТИ І НАУКИ СЛАВУТИЦЬКОЇ МІСЬКОЇ РАДИ

 

 

 

ЄВГЕН ПИЛИПОВИЧ ГУЦАЛО
«ДІТИ ЧОРНОБИЛЯ»– ЗБІРКА ПРАВДИВИХ ОПОВІДАНЬ

 ПРО ТРАГІЧНЕ
БУТТЯ ДІТЕЙ ПІСЛЯ ЧОРНОБИЛЯ

ЛІТЕРАТУРА РІДНОГО КРАЮ

7 КЛАС

 

 

                           Урок підготувала:

                                                  Купрієнко Тетяна Василівна,

учитель української мови та літератури

                                                                  вищої категорії, «старший учитель»

                                                                  Славутицького ЗЗСО I-III ступенів № 3

                                                                  Київської області

                                                       2021

 

Тема.Література рідного краю.7 клас. Євген Пилипович Гуцало. «Діти Чорнобиля»– збірка  правдивих оповідань про трагічне буття дітей після Чорнобиля,  скорботна наука  майбутньому поколінню.

Мета уроку. Навчати учнів на прикладі художнього слова цінувати життя, навколишнє довкілля для наступних поколінь,своє здоров’я, розуміти необхідність бути компетентними спеціалістами у своїй сфері заради безпеки людства на планеті, проявляти співчуття, увагу до чужого горя, шанувати пам’ять загиблих пожежників-чорнобильців, розвивати уміння міркувати з приводу поставлених теми, ідеї, головної думки, проблематики твору.

Обладнання: мультимедійне обладнання, портрет Євгена Гуцала, збірки оповідань Євгена Гуцала «Діти  Чорнобиля», кущ калини імпровізований,буктрейлер до збірки «Чорнобильський вітер по душах мете…», портрети рятувальників, загиблих пожежників.

Епіграф до уроку:

Чорнобильський вітер по душах мете,

Чорнобильський пил на роки опадає,

Годинник життя безупинно іде,

А пам’ять,а пам’ять,

Лиш  пам’ять усе пам’ятає…

Перебіг заняття:

І.Повідомлення теми, мети заняття. Озвучення епіграфу до уроку.

1.1.Вступне слово учителя як очевидця подій.

      Тривожною видалася весна 1986 року, коли довелосячерез аварію на Чорнобильській АЕС, вервечкою в 34 автобуси, вивозити з села Неданчичі та решти сіл Ріпкинського  району Чернігівської області всіх учнів, крім випускників 10 кл., яких влада залишила складати екзамени(!!!), до далекого міста Суми в дитячий табір,і потім розриватися між ним та літньою сесією в Ніжині. До того ж батьки не розуміли, що таке радіація, діти  плакалися їм і просилися додому, а ті їх потихеньку забирали, перекидаючи валізу через паркан табору, ніщо їх не зупиняло: ні турботливі вихователі, ні цікаві розваги і смачний обід у їдальні та зустріч з чеськими ровесниками… Додому, тільки додому,  до рідних Неданчич, де поруч із буянням бузків, вишень, обіпнуті плівкою колодязі та руді сосни,  постійний гуркіт в небі гелікоптерів, додому…, а ти у своїх дев’ятнадцять несеш повну відповідальність за цих дітей. Гримання директору табору… І ось нарешті перше вересня…Розпочинають поруч із Неданчичами будівництво м. Славутича. Перше поселення Якір для будівельників на п’ятнадцяти комфортабельних  кораблях і селище Лісове.

 Не раз доводилося чути спогади про таку ж евакуацію дітей теж від очевидців тих подій,нині учителя початкових класів  Славутицького ЗЗСО І-ІІІ ступенів ЗЗСО І-ІІІ ступенів №3 Кибенок Ніни Василівни  та директора Славутицького ЗЗСО І-ІІІ ступенів №2 Ігнатової Алли Володимирівни,мешканців м.Чорнобиля.

Ця подія стала вже темою... Інакше, мабуть, і не скажеш.

Тож і письменники, уважні до болю народу свого, пишуть про Чорнобиль.  Не залишалися  й осторонь від цієї скорботної теми Ганна Чубач,Дмитро Павличко,Григорій Каранда, Ю. Щербак, Іван Драч зі своєю  поемою «Чорнобильська мадонна»,Ліна Костенко з поетичними словами:

                                        Яка орда нам гідність притоптала?
                                        Якщо «Наука потребує жертв» -
                                        Чому ж не вас вона перековтала?
                                         Хто нас образив, знівечив, обжер?

Загадили ліси і землю занедбали.
                                        Поставили АЕС в верхів’ї трьох річок.
То хто ж ви є, злочинці, канібали?!
                                        Ударив чорний дзвін. І досить балачок.

Торкається „різцем болю” цієї теми і Євген Гуцало. Він пише так, щоб його слова звучали правдиво і відверто, бо в літературі все робиться людьми сучасними і, перш за все, для сучасників. Збірка оповідань "Діти Чорнобиля" побачила світ 1995-го року, ставши лебединою піснею Євгена Гуцала, бо, на превеликий жаль, автор передчасно пішов у вічність 4 липня 1995 року.Трагедія Чорнобиля – основний зміст цієї книжки. Україна після атомної катастрофи 1986 стала скорботною чорнобильською матір’ю для українського народу, і  весь світ живої природи став її невинною жертвою. Книга Євгена Гуцала «Діти Чорнобиля»– це правдиві розповіді про трагічне буття юних героїв– уже після Чорнобиля.Твори Євгена Гуцала– це  подорож людської душі-зустрічі з натурами чистими і нелукавими,пошуками добра і справедливості.Село для нього–цілий живий материк разом з тисячами милих серцеві людей. Ви пригадуєте вивчене у п’ятому класі оповідання Євгена Пилиповича Гуцала  «Лось». А також його  самобутні книжки  "Олень Август" (1965), "З горіха зерня" (1969), "Дениско" (1973), "Саййора" (1980), "Пролетіли коні" (1984), "Без дороги ходить дощ" (1992) назавжди ввійшли до золотого фонду вітчизняної дитячої літератури.

ІІ.Опанування  теми.Перегляд буктрейлера(10 хвилин) до збірки «Діти Чорнобиля»– «Чорнобильський вітер по душах мете» зі словами(озвучують заздалегідь підготовлені учні):

Чорних дат у людства є немало,

Кожна з них– це міна під прогрес.

Найстрашніше,що усіх спіткало,–

Лихо на  Чорнобильській АЕС…

Не можна ні про що мовчати,

Горить тривогою чоло.

Ці вірші,роздуми і факти–

Це все було,було,було.

2.1 Виразне читання поезії напам’ять(випереджувальне завдання):

1.В  бетонні  плити  схована  трава,

Де  напис:  „По  газонах  не ходити!”

Та  до  живого  тягнеться  рука–

Пересторог  не  прочитали  діти.

2.Через  вікно  не  вивчиш  дивосвіт,

Через  екран  не  злиєшся  з  весною.

Вже  на  газоні  бавиться  малюк

І пестить  землю босою  ногою.

3.Чорнобиль  сонце  смерті  засвітив

На  предковічні  яблуневі  віти...

Майбутнє  світу  в  цьому  малюці,

Для  нього  треба  землю  захистити.

4.Щоб  не6  лякали  пусткою  міста,

Щоб  ріки  не  ставали  мертвим морем,

І  на  газонах молода  трава

Не  поливалась  променевим  болем.

ІІІ.Випереджувальне завдання. Повідомлення учнів про «ті» події від очевидці Кибенок Ніни Василівни:

3.1.26 квітня – Міжнародний день пам’яті жертв радіаційних аварій і катастроф. Чорнобиль… Це назва великого районного центру, що розташоване за 130 кілометрів від Києва. Його назва походить від назви гіркого полину чорно билки. Засноване місто було ще за часів Київської Русі. Чорнобиль дав свою назву і потужній атомній електростанції. Будівництво електростанції було розпочато 1971 року. 1983 року вже працювало чотири енергоблоки.

 Але в історію Чорнобиль увійшов назавжди як місто, що дало назву одній із найбільших в історії людства катастроф. Чорною плямою на нашій блакитній планеті стала трагедія Чорнобиля.

До аварії у цій зоні проживало близько 110 тисяч чоловік і 13 тисяч – у районному центрі Чорнобиль. Ця страшна трагедія сталася вночі з 25 на 26 квітня о 1годині 23 хвилини 40 секунд, коли всі спокійно спали. Над 4-м реактором Чорнобильської атомної станції пролунав вибух, розірвавши нічну тишу.Це була трагедія не тільки України, а й для всього людства. Найбільшому радіоактивному забрудненню піддалися області України, Білорусі, Росії. Це території з населенням 7,1 млн. осіб, із них 3 млн. дітей.

3.2Слово учителя.Зараз вважається, що найбільш розповсюдженою хворобою, викликаною викидом радіоактивних речовин в Чорнобилі, є рак щитовидної залози та лейкемія. Окрім того, говорять про збільшення кількості випадків вроджених патологій у дітей, а також про підвищення рівня дитячої смертності на забруднених територіях, хоча конкретних статистичних підтверджень цьому немає. Йшлося також про частішання випадків народження дітей із синдромом Дауна.Саме про таку «незрозумілу» хворобу йдеться у творі Є.П.Гуцала «Чорнобильська дівчина Калина».

ІV.Робота над змістом оповідання «Чорнобильська дівчина Калина»

     4.1. Слово учителя.Зовсім не оптимістично закінчується оповідання „Чорнобильська дівчина Калина”. Знову – „чорнобильська”. Це слово чорною хмарою повисло над світом і ось вже другий десяток літ випромінює своє зло, калічачи одних, забираючи життя інших, ламаючи долі людські, відбиваючи, як дзвін, роки, час, долі на „до” і „після”

    4.2.Повідомлення учнів. Є в Україні такий кущ – калина, її обов'язково саджало молоде подружжя біля своєї хати на подвір'ї, і обов'язково біля покутнього вікна – як оберіг, як символ щастя для родини. І ось цей оберіг, цей „символ щастя” скривджено, і вже бачиться не маленька дівчина Калина, а вся моя скривджена Україна. Хто допоможе їй, хто захистить? Лише самі ми, і так, як це робить маленький Любомир, приносячи меду маленькій сусідці, якому так чудно ще, що й маленький кущ, що росте на їхньому обійсті, і ця сусідська дівчинка названі однаково – Калина.

4.3.Переказ учнями короткого змісту твору.

 1.Щасливо жилося Калинці „до трагедії”: поруч були батьки, а в них було сподівання на майбутнє, а що ж тепер... А тепер – все після. І батьки десь поїхали „на заробітки”, бо в цьому селі немає для них роботи.Скривдити сотні тисяч сімей було кому, а допомогти врятувати – вже нікому. Пілати, що ж ви руки вмиваєте?! (Пілат – біблійний персонаж, який жаліє скривджених, але, коли треба реально допомогти, він вмиває руки). І залишилась маленька дівчина Калинка жити у своєї баби Явдохи.

2.Трохи незвичайно Любомирові, що не Килина, відоме жіноче ім'я, а саме Калина звати цю дівчинку.І варто побачити йому десь у селі калину, як у нього мимоволі злітає з язика – „О, калина!” Чому так? Та тому, що цей маленький хлопчик, пізнаючи світ, навчений в ньому бачити добро. Це так стає зрозуміло, коли його мати, без будь-яких, мабуть, і не потрібних, пояснень, відсилає переселенці з хлопчиком гостинці. Не несе сама, а відправляє дитину. Вчить хлопчика милосердя і доброти до скривдженої долею дівчинки. І не сварить, коли син „одягає, прикрашає кущ калини дівочою „биндою” (стрічкою), що знайшов у скрині.

3.І ніяк не допомагає ні мед, ні турбота ближніх, ні любов навіть сусідської жінки, мудрість якої – в простоті її: „змарніла з лиця Калина, і в очах її прозорий сум”.Чому люди такі погані, „злі”, брешуть одне одному, обманюють... і на землі так роблять, що земля не родить...” Всі завинили. Калині хочеться знати, в чому її вина. То в чому ж? Не можуть ще дати відповіді ні Любомир, ні сама Калина, ні ми з вами. Бо немає вини Калини, вона змушена спокутувати чужі гріхи.

4.Хочеться вірити, що повернеться дівчина ще в село, що одного дня прибіжить Любомир, і вже не хата на замку, а відчинені двері з Калиною на порозі зустрінуть його.Тому й не підпускає матері хлопчик до калинового куща, не дає ламати вже достиглі кетяги калини. Послухала мати і не стала ламати куща, що „сяє червоними ягодами та рядком червоного намиста”.

4.4.Виразне читання твору за особами(с.23):

Від автора.Сільське  подвір’я.  Видно  причілок  хати  з  вікном,  під  вікном  лавчина.  Трохи  далі  на  куті  хати  ближче  до  загорожі  великий  кущ  калини.  На  лавчині  сидить  дівчинка.  З-за  куща  калини  несміливо  підходить  хлопчик  трохи  старший  за  неї.

     Любомир:   Як  тебе  звати?

Калина: Калина.

Любомир: Може,  Килина?

Калина: – Ні,  Калина...  Калина,  хіба  не  чув  такого  імені?

Любомир:   Хто  тебе  так  назвав?

Калина:    А  батько  з  матір'ю.  Я  була  маленька,  то  не  пам’ятаю,  як  вони  мене  називали.  Ми  сюди  приїхали  із  Чорнобиля,  я тепер  живу  у  баби  Явдохи,  а  батьки  десь  поїхали  на  заробітки.  А  ти  Любомир,  правда?  Мені  баба  Явдоха  казала,  що  ти  Любомир.  А  я  й  не  чула  такого  імені.

Любомир:   А  ти  Калина,  о!

Калина:   Ти  Любомир,  о!

Від автора.Обоє  радісно  сміються,  аж  у  долоні  плещуть,  повторюючи:  Любомир,  Калина!Із  вулиці  чути  жіночий  голос.

 Мати:   Любомире,  а  йди  додому!

Любомир:    Та  вже  йду!  Калина, Калина,  піду,  бо  мати  кличе.

Калина:    Добре,  йди.

Від автораЛюбомир  зупинився  біля  куща  калини.

Любомир: І  дерево – калина,  і  дівчинка – Калина.  Як  же  це.  От  для  прикладу:  зозуля  сіла  на  калину.  Або,  вітрисько  гне  калину.  І  про   ягоди.  Зелені  ягоди  на  калині,  й  коли  доспіють?  Якщо  дівчина  калина  носить  бинду,  то  й  дерево  можна  пов’язати?

Від автора. Іде  до  свого  подвір’я,  повертається  і  прив’язує  червону  стрічку  на  кущ  калини.  Виходить  його  мати.

Мати:  Ти  моєю  биндою перев’язав  калину?

Від автораЛюбомир  мовчить,  опустивши  голову.

Мати:    А  нащо  ти  материну  бинду –   на  калину?

Любомир:  Стара  бинда...  Хіба  не  гарно?

Мати: Та  гарно.   Наче  молода  дівчина  стоїть надворі.

Любомир:   Еге!  Як  дівчина!

Мати:  Стоїть  і  стоїть...  Жде  когось...  Хай  стоїть  у  бинді,  може  когось  і  дочекається...  А  ти,  синку,  з  отією  переселенкою  товаришуєш?    То  занеси  їй  оцю  голубу  косинку,  я  в  райцентрі  купила  для  неї.  Може,  невісточка   для  мене  виросте?

Любомир:  Що?  Яка  невісточка?

Мати:  Тільки  не  додумайся  запнути  нашу  калину  біля  воріт  ще  й  хусткою!

Любомир:  І набалакаєте  ото...  Косинка...  І  як  я  її  понесу?

Мати:  Ногами,  ногами...

4.5.Інсценізація учнямиуривків  тексту оповідання «Чорнобильська дівчина Калина».

Від автора.Мати  повертається  до  хати,  а Любомир  через  паркан  заглядає  на  сусідське  подвір’я.  Побачив, що  там  ходить  дівчинка.  Заходить.Любомир  підбігає  до  неї    рішуче  простягає  косинку.

Любомир:    Ось,  візьми!

Калина:  Що  це?

Любомир:  Хіба  я  знаю?  Мати дала!

Калина:  Ой,  косинка  голуба!  Славна  яка!

Любомир:  (вдаючи  дорослого)  Вам  усе  гарне,  аби  тільки  обновка!  Ану  запнися.(Дівчинка,  ще  не  дослухавши  його,  вже  запнула  косинку).

Калина:  (пританцьовуючи) Гарно?

Любомир:  Вам  в  усьому  гарно  (бурчить)

     Калина:  Піду  бабі  Явдосі  похвалюся.  (іде  до  хати).Любомир  теж  повертається  додому.  Зупиняється  біля  калини,  поправляє  прив’язану  стрічку.  Посміхається  сам  до  себе.

Любомир:   Калина  і  калина!  Дивно!

   Мати:То  що  відніс  дівчинці  косинку?  Гарно?

Любомир:  Та  відніс.

Мати:  Не  подумала  зразу,    віднеси  їй  ще  слоїчок  меду.  Бачиш.  Яка  вона  змарніла?  Їй   треба  мед  їсти,  бо  вона  чорнобильська.  Хай  щодня  закроплюється.

Любомир:    Ви  що  за  косинку  говорили?  Аби  я  на  нашій  калині  не  запнув?  То  я  нашій  калині  цей  мед  згодую!

Мати:  Ти  все  жартуєш,  віднеси  вже.  (Повертається  до  хати.Любомир  заглядає  з-за  куща  калини  на  подвір’я  баби  Явдохи.  Там  на  лавчині  сидить  Калина  і  вишиває).

Любомир:  Ти  вишиваєш?  Тобі  мати  передала  меду,  щоб  закропилася.

Калина:  Дякую.  (ставить  слоїчок  на  лавчину  і  все  повертає  голову,  щоб  хлопчик  звернув  увагу  на  косинку)

Любомир:  Чого  ти  весь  час  сидиш  у  квітнику?  Давай  побігаємо  по  нашому  селу,  я тобі  покажу  щось.

Калина:  Сам  піди  подивися.  А  мені  розкажеш.

Любомир:. Ти  що. Стара  баба,  щоб  сидіти  сиднем  під  хатою? (Калина, сумно  опустивши  голову. Продовжує  вишивати.Любомир  зупинився,  роздумливо).

Любомир:  Щоб  таке  нагледіти,  щоб  потім  їй  розказати?  Бо  Калині  чомусь  не  ходиться,  а  лиш  сидиться  під  хатою.  І  справді  змарніла  з  лиця,  і  в  очах  її  прозорий  сум.  Ото  й  бачить  стільки  літа,  стільки  й  сидить  в  баби  Явдохи під  хатою...

Трохи  постоявши,  Любомир  знову повертається  до  дівчинки

Калина:  Так  і  гроза  збирається.

Любомир:  І  справді.  Послухай-но.  Як  гримить  грім.  То  колісниця  гуркоче  в  небі!

Калина:  Яка  колісниця?

Любомир:  Пророк  Ілля  їде  на  колісниці,  і  так  гримить,  бо с сердиться.

Калина:  На  кого  сердиться?  За  що?  А  ти  звідки  знаєш?

Любомир:  мені  розказувала  моя  баба  Фросина...  Пророк  Ілля  сердиться  на  всіх  людей,  Що  вони  отакі.  Що...

Калина:Які?

Любомир:  Ну,  погані...  Злі,  брешуть  одне  одному, обманюють...  І  на  землі  роблять,  що  земля  не  родить....  Пророк  Ілля  сердиться  на  всіх, бо  всі  завинили.

Калина:  І  на  мене  сердиться?

(Від  несподіванки  хлопець  торопіє)

Любомир:  Я  не  знаю,  Мабуть,  ти  не винувата  ні  в  чому.

Калина:  Не  винувата? (з  надією)

Любомир:  Ага,  не  винувата!  В  чому  ж  ти  могла  завинити?   Побігли!   То  Ілля  їде  на  колісниці!  Баба  Фросина  каже,  що  до  нього  можна  підсісти  в колісницю.

Калина:  Пророк  Ілля  може  всіх взяти?

Любомир:  Ні,не  всіх.  Баба  Фросина  каже, що  тільки  дітей,  тільки  не  винуватих.  Щоб  вони  в  небі  проїхалися  на колісниці.  Ти  ж  не  винувата, побігли!

Калина:  І  ти  побіжиш  доганяти колісницю?

Любомир:  Побіжу,  з  тобою побіжу!

Калина:  То  біжи.... (сумно,  схиляється  над  вишиванням,  за  якусь  мить  підводить  до  хлопця  очі)  То  чого  ж  ти  не  біжиш?

Любомир:  А  ти ?   Не хочеш?

Дівчинка заперечливо  хитає  голівкою  в голубій  косинці

Калина:  Не  хочу.  Не  можу.

Дівчинка  встає  і  поволі  їде  в  хату.  Любомир  залишається  в  задумі.

Виходить його  мати.

Мати:  що  заніс  меду  своїй  чорнобильській  невісточці?  Бо  марніє  й  марніє.  Треба  її  лікуватися,  батьки  її десь  далеко  поїхали на заробітки,  досі  немає  додому,  а  баба  Явдоха  нездужає  сама,  щоб  завести  онуку  в лікарню.  Скоро  дозріє  наша  калина, наламаєш.  Щоб  занести  їй  спілих  ягід.

Калина  виходить  на подвір’я  сідає  на  лавчину  з  малюванням.  Любомир  поспішає  до  неї.

Любомир.  А  над  яром  каштан  зацвів!

Калина:  Брешеш!  Каштани  цвітуть  весною,  а  зараз  осінь.

Любомир:  Весною  цвів,  а  зараз  вдруге.  Не  віриш – ходімо  подивишся, ось  так  зараз  візьму  на  руки  і понесу!

Калина:  Куди?

Любомир:  А  до  каштана.  Щоб  подивилася – цвіте.

Несподівано  дівчинка  починає  плакати.

Любомир:  Чого  ти  плачеш?  (сторопіло)

Калина:  Не  знаю.  Сльози  самі  течуть...

Любомир:  (трохи  помовчавши)  А  в  нас  під  хатою дозріває  калина.  Поможеш  ламати  кетяги?

Калина:Поможу (каже  дівчинка, витираючи  сльози  і  повертається  до  хати.Любомир  теж  іде.)

Любомир:  Вже  так  багато  наслухався  балачок  про Чорнобиль  і  тих  людей  чорнобильських.  Кажуть  мати  з  бабою, що  то  у них кров  порчена  стала,  а  коли  порчена кров, то  й світ  не милий,  то  й  жити  не  хочеться...  кажуть  мати  з бабою, що  якби  їм  усю  кров  поміняти  - полегшало  б.  Як  удруге  на  світ  народилися  б.  Ото  й  харчі  всякі  здорові  треба:  і  мед,  і молоко,  і  ягоди.  А  хіба  у  них  молоко здорове?  Чи  ягоди  здорові?

Хлопець  заходить  до  своєї  хати.

Від  автора:  Пройшов  деякий  час.  Значно  похолоднішало.  Дівчинка  уже   не  виходить  на  вулицю  з  вишиванням  чи  малюванням.

 Любомир  підходить  до  вікна  стукає,  але  ніхто  не  відгукується

Любомир: Калино,  ти  де?  Калино!

Мати:  Хіба  не знаєш?  Занедужала,  кров  у  неї  хвора,  то баба  Явдоха  повезла  онуку  в  лікарню  до  Києва.  Вже  з  тиждень,  як  повезла. Ой,  горе  наше  велике...

Любомир:  А  ягоди  з  нашої  калини  їй поможуть?

Мати:  Поможуть.  Мають  помогти.

Мати  з  кошиком  підходить  до  калини,  щоб  ламати. Хлопчик  побачив,  стає  перед  нею  з  розчепіреними  руками:

Любомир:  Не ламайте!

Мати:  Що  це  з тобою,  дитино?

Любомир:  Мамо,  не  ламайте,  не треба!

Мати:    Дозріли  ягоди, пора  обламувати...  Це  ти  намисто почепив  на  дерево?

Любомир:  Я  почепив,  я...

Мати:  Як  дівчині?

Любомир:  Як  дівчині!  Як  дівчині  почепив!

Мати:  А  я  й  не  бачила  досі

Любомир:  Почекаймо  Калину  з  лікарні,  тоді  обламаємо.  Хай  видужає!  Авжеж?  Тоді  обламаємо!

Мати:    Це  така  в  тебе  калина  дорога?

Любомир:  Авжеж  дорога!

Мати:  Калина  така  дорога,  наче  дівчина....  Почекаємо,  аби  тільки  видужала.

Любомир:  Видужає,  наша  калина  допоможе.

Мати  бере кошик  і  повертається  до  хати.  Любомир  поправляє  намисто  на  калині  і  теж  іде  слідом.

4.6.Від автора(діти читають напам’ять):

Бліді, неусміхнені,зболені й кволі-

То діточки наші, як свічечки, тануть,

Кого їм просити,благати,молити,

Кричати, щоб чути було в небесах:

-Врятуйте нас,люди!

-Так хочеться жити!

Полином буяє Чорнобильський шлях.

V.Тестування за змістом твору й отримання оцінок:

-Хто автор тексту?

-Як звали друга дівчинки?

-З ким жила дівчинка в цьому селі?

-Як звали бабусю Калини?

-Хто купив Калині голубу хустинку?

-Що передав Любомир Калині аби вона закроплювалася?

-Якої пори року відбувалися події описані в оповіданні?

-На чому їхав пророк Ілля по небу під час грози?

-Кому в криницю кинули дохлого кота?

-Де Любомир взяв червоне намисто?

-Що у Калини було хворе?

-Куди бабуся відвезла Калину?

-Де поділися батьки Калини?

VІ.Обговорення змісту оповідання «Скажений чорнобильський собака».

6.1. «Скажений чорнобильський собака».Слово вчителя.

Під час чорнобильського лиха постраждало багато тварин.Читаючи твір, ми вболіваємо  за  маленького героя Грицька , якому важно осмислити ,чому  не місце Пальмі у їхньому селі, мати теж проти Пальми, бо вона  турбується за життя свого сина. Пояснення аргументоване: Чорнобиль.  Тоді, одразу після трагедії, не могли нічого пояснити дорослі, що вже говорити про дітей! У чому ж тоді біда? Чому не можна Пальму залишити біля  себе.Одразу стикаємось зі злом, заподіяним тварині людьми, вони  рятували свої сім'ї, себе, а до тварин діла не було.

6.2.Короткий переказ учнями змісту твору

1.Підслухавши страшну розмову матері з дідом Кирилом, Грицько тікає з Пальмою до лісу.  Мати прислухається до дідової мови за будь-що: „Собака заразний, тому й треба позбутися його”. Із розмови діда Кирила й матері ми дізнаємося , що дід скаже річ ще страшнішу: „Собаку біля їхнього села до дерева прив'язали люди, теж „заражені”, а самі „чкурнули в світ поміж людей, щоб заражати їх”.

2. Грицька  навчили любити світ. Навчили берегти дерево в лісі, колосок у полі. Коли Грицько, рятуючи Пальму, потрапляє до лісу, то „замазує дюромаху, бо це рана; березі болить”.  Грицькові жаль берези, жаль Пальми і вінпо-дитячому прагне захистити безневинну Пальму. „Вечоріє, уже б, здавалося, пора й до села повертатись. Але як ти повернешся, коли там таке страшне чатує на Пальму”. „Пальма ні в чому не винувата... Я тебе нікому скривдити не дам”.   Мати таки не дала скривдити Пальму, що привела цуценят. Радіючи, Грицько міцно стискує материну руку. Дякував би й дякував, що мати в нього така милосердна...”

6.3.Виразне читання уривків оповідань.

Слово вчителя.На добрих мотивах закінчується це оповідання, залишається якась надія і в Грицька, і в матері, і в Пальми, яка лежить неподалік біля своїх цуценят і „щасливо всміхається”. Хочеться вірити, що у всіх у них є майбутнє.

6.4.Учні діляться враженням від прочитаного.Роблять висновки про долю чорнобильських тварин. Згадують про своїх улюбленців.

6.5.Спогади вчителя для учнів, як очевидця.

Заради власної небезпеки,ми повинні розуміти,що Чорнобиль не відходить у минуле, як і японські журавлики з міста Хіросіми й Нагасакі, як події Фукусіми.Пам’ятаю,як часто  в п’ятницю,ще до аварії, разом з колегами,учителями Неданчицької середньої школи, приїздили до м.Прип’яті,яке радувало нас гомінливим дитячим галасом у дворах,прекрасними зеленими  проспектом ім.Леніна, вулицями Спортивною, ім. Курчатова, ім.Лесі Українки, річкою Прип’ять та іншим. Заздрили тим,хто мешкав у цьому місті. Дизель- поїзд Чернігів- Янів простував 45 хвилин. Мешканці села Неданчичі їздили у ту місцевість по ягоди чорниці у густющі ліси,сходили на станції Товстий Ліс,Машево. Пересікали територію Білорусії без ніяких кордонів. І пам’ятаю ту суєту, коли йшли дизелі уже 28 квітня 1986 року,наповнені людьми з навколишніх сіл, на плечах за «ганацьким-білоруським» звичаєм зв’язані вузли з нехитрим скарбом, та стурбовані вирази облич,бо покидали домівки на три дні,а виявилося на все життя,боляче було дивитися на це.В Неданчичах люди здавали домашній скот:пити молока не можна було.Проте дітей з села евакуювали лише через місяць, у травні, залишивши випускний клас. Пам’ятаю, як організовувала для них свято Останній дзвоник, на якому замість усього колективу школи, стояло лише одинадцять учнів. Вчителі ходили на уроки,а я, як педагог-організатор, зобов’язана була апаратом, який показував учитель Алімов Євгеній Абдулайович з НВП (Захисту Вітчизни) учням, вимірювати рівень радіації і передавати інформацію у район. Пізніше виявилося, що  апарат показував неправильно, занижував дані.

Тривога, нерозуміння, що відбувається. Згадую сусідів Григорія та Галину, які  померли  молодими з незрозумілих на перший погляд причин: займалися сільським господарством, не вживали  алкоголь, не курили та були цілком здоровими людьми. У якийсь момент захворіли та дуже швидко «згоріли». Коли почали шукати причини, з’ясувалося, що господар з міської квартири,що була у Прип’яті, умудрився в свій будинок у с. Неданчичі перевезти килими, посуд, деякі меблі, які «фонили», так, люди, нерозуміючи, що роблять, продовжували знищувати себе, здорових людей, поза зоною відчуження заради наживи.

        Згадую також розповідь працівника «ЮжЕнергомонтаж» Кукрака Григорія Володимировича, тата двоюрідного брата мого сина Ігоря, мешканця с. Йолча Гомельської області та міста Прип’яті, який пропрацював на ЧАЕС 34 роки: «У п’ятницю 25 квітня 1986 р.  вночі тесть Купрієнко Митрофан Петрович, мешканець с.Неданчичі, рибалив на Дніпрі, прийшов  о третій годині ночі і повідомив про незвичайне зарево над Білорусією: «Я бачив виверження полум’я, щось у вашій Білорусії сталося…», і це було за 50 кілометрів від станції Янів, отже, неважко здогадатися ,  на яку висоту піднявся чорнобильський вулкан і поніс його вітер на Білорусію та Скандинавію. Коли приїхали 28 квітня 1986 року на зміну, пригадує Григорій Володимирович, то побачили пащу зруйнованованого четвертого блоку.     Перед нами постало завдання: відсікти 41 відмітку на третьому блоці.  З нами працювали «партизани», багатьох уже немає в живих, їх кидали на найнебезпечніші майданчики, зокрема на  так званий «дах». Ми після вибуху мали закріпити вентиляційну трубу, котра накренилася. Хлопцям московська фірма обіцяла велику винагороду: на бригаду з дванадцятичоловік (шість з них  пізніше стали славутичанами, і їх уже нема в живих) 330 тисяч рублів. Висота труби - 56 метрів, працювати слід було на 72 відмітці, це горезвісна «криша». Я відмовився: дружина булла вагітна, а мій кум і коллега Йовенко Володимир Михайлович, уроженець с. Берізки Брагинського району Гомельської області, він же мешканець м. Прип’яті, тато двох тоді маленьких дітей, погодився на цю роботу: «Якщо не я, то хто ж..», і отримав чимале опромінення, онкологію, дружині ж пізніше довелося ледь не «випрошувати» у бюрократів першу группу інвалідності чоловіку, бо сам він уже не міг цього робити, часто доводилося слухати: « А я тебе туди не посилав…», а були ж так звані псевдо ліквідатори. Прожив Володимир Михайлович  після цього лише вісім років, помер у 56 років. Мешкали ми тоді уже в м. Києві, по вулиці М.Бажана, як евакуйовані. Багатьох моїх колег забрало це горе. А я живу. Проте  не маю пенсії чорнобильця, тільки посвідчення ліквідатора. Фірма булла московська, її реорганізували, довідку про підтвердження моєї діяльності взятии нігде було. От і отримую звичайну пенсію, болять ноги, але я живу і дякую Богу, виростив достойного сина, а от дружина Кукрак (Купрієнко) Світлана Митрофанівна, померла від онкологічної хвороби, присвятивши вихованню дітей у санаторному садочку м. Києва 34 роки. Не стало її у 56 років.  А я живу, живу…»

VІІ.Слово учням: я зрозумів… мої висновки, що Чорнобиль не відходить у минуле…

VІІІ.Домашнє завдання: прочитати  оповідання Є.П.Гуцала«Дитя від стронцію», «Різдвяне оповідання», «Зозуля».

ХІ. Підбиття підсумків уроку. Шановні учні, життя продовжується завдяки тим героям – пожежникам, які вступили в бій не тільки з вогнем,а й невидимим ворогом– радіацією. Тож повернімося до нашого епіграфа уроку:

                             Чорнобильський вітер по душах мете,

                             Чорнобильський пил на роки опадає,

                                      Годинник життя безупинно іде,

                                        А пам’ять, а пам’ять ,

                                        Лиш  пам’ять усе пам’ятає

І вшануймо пам’ять Акімова Олександра Федоровича, БАРАНОВА Анатолія Івановича, БРАЖНИКА В'ячеслава Степановича, ВАЩУКА Миколи Васильовича, ВЕРШИНІНА Юрія Анатолійовича, ДЕГТЯРЕНКА Віктора Михайловича, ІВАНЕНКО Катерини Олександрівни, ІГНАТЕНКА Василя Івановича, КІБЕНКА Віктора Миколайовича, КОНОВАЛА Юрія Івановича, КУДРЯВЦЕВА Олександра Геннадійовича, КУРГУЗА Анатолія Харлампійовича, ЛЕЛЕЧЕНКА Олександра Григоровича, ЛОПАТЮКА Віктора Івановича, ЛУЗГАНОВОЇ Клавдії Іванівни, НОВИКА Олександра Васильовича, ПЕРЕВОЗЧЕНКА Валерія Івановича, ПЕРЧУКА Костянтина Григоровича, ПРАВІКА Володимира Павловича, ПРОСКУРЯКОВА Віктора Васильовича, ТИТЕНКА Миколи Івановича, ТІШУРИ Володимира Івановича, ТЕЛЯТНИКОВА Леоніда Петровича, ХОДЕМЧУКА Валерія Ілліча, ШАШЕНКА Володимира Миколайовича покладанням квітів до меморіалу Героям- чорнобильцям.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Лінійка – свято Останнього дзвоника  в Неданчицькій середній школі  Ріпкинського району Чернігівської області,травень 1986 року,після аварії на ЧАЕС.

 

 

 

 

 

 

 

 

                      СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Баришнікова С.В. Чорнобильська дівчина Калина. Тести [Електронний ресурс] // На урок. – Режим доступу: https://naurok.com.ua/test/chornobilska-divchina-kalina-320532.html.  – Назва з екрана.
2. Буктрейлер за оповіданням "Чорнобильска дівчина Калина" зі збірки "Діти Чорнобиля" Євгена Гуцала [Електронний ресурс] // Бібліотека ім В. Катаєва. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=DZRJybhCyNs.  – Назва з екрана.
3. Герої-ліквідатори [Електронний ресурс] // ДСП ЧАЕС. – Режим доступу: https://chnpp.gov.ua/ua/about/labour-glory/heroi-likvidatory.  – Назва з екрана.
4. Гуцало Є. Діти Чорнобиля [Текст] / Є. Гуцало. – Київ: Соняшник, 1995. – 103 с.
5. Інсценізація оповідання Є. Гуцала "Чорнобильська дівчина Калина" [Електронний ресурс] // На урок. – Режим доступу: https://naurok.com.ua/inscenizaciya-opovidannya-gucala-chornobilska-divchina-kalina-120819.html.  – Назва з екрана.
6. Морозюк Н. Філософія добра і зла в оповіданнях Євгена Гуцала [Електронний ресурс] / Н. Морозюк. – Режим доступу: https://ukrlit.net/article1/1961.html .  – Назва з екрана.
7. Поезія катастрофи. Найзворушливіші вірші про Чорнобиль [Електронний ресурс] // Український контент. – Режим доступу: https://kontent-ua.com/2016/04/poyeziya-katastrofi-nayzvorushlivisha-p/.  – Назва з екрана.