2 грудня о 18:00Вебінар: Предмет «Захист України» у школі: теоретичні засади, цікаві ідеї, поради для дистанційного навчання

Література рідного краю.8 клас.Шевченко і Сумщина.

Про матеріал
Запропонований конспект уроку дасть можливість ознайомити учнів із матеріалами перебування Т.Шевченка на Сумщині, простежити творчі та біографічні зв’язки поета з родиною Лазаревських, проаналізувати відображення у фольклорі та творчості сучасних письменників Сумщини факту перебування Тараса Григоровича на Конотопщині.
Перегляд файлу

 

 

         Урок  у 8 класі

    «Позакласне читання.

Література  рідного  краю.

Тарас Шевченко і Сумщина»

 

 

 

Мета: ознайомити учнів із матеріалами перебування Т.Шевченка на Сумщині, простежити творчі та біографічні зв’язки поета з родиною Лазаревських, проаналізувати відображення у фольклорі та творчості сучасних письменників Сумщини факту перебування Тараса Григоровича на нашій землі; розвивати зацікавленість дітей постаттю Т.Шевченка; виховувати почуття поваги і гордості за те, що Сумщина відіграла важливу роль у житті Т.Шевченка.

Тип уроку: урок-дослідження у формі усного журналу.

Обладнання: мультимедійна презентація «Т.Г.Шевченко і Лазаревські»; карта подорожі Шевченка по Україні; «Кобзар»; зразки офортів; кролевецькі рушники.

Хід уроку

І. Організація класу.

ІІ. Вступне слово вчителя.

«Він був сином мужика і став володарем в царстві духа. Він був кріпаком і став велетнем  у царстві людської культури … Доля переслідувала його, але не зуміла перетворити золота його душі у ржу… Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті – невмирущу славу», - так писав про Тараса Шевченка Іван Франко.

Не можна уявити, діти, Україну без Шевченка, а Шевченка - без України. І хоча Тарас Григорович Шевченко помер майже 200 років тому, та його твори хвилюють нас і сьогодні. Ми хочемо знати, як склалася його доля, як він працював, із ким дружив, проти кого боровся, яким був у побуті… Більш детально, глибше, діти, ви ознайомитеся з подібними відомостями, його творчістю у старших класах, а сьогодні ми зосередимо увагу лише на питанні «Шевченко і Сумщина».

ІІІ. Повідомлення теми і мети уроку.

Відразу, діти, я б хотіла вас запитати: як ви вважаєте, чи випадково вибрана мною така тема уроку? Чим відзначається початок  березня із року в рік?

(1.Початок березня має особливі дати. Загальновідомо, що 9 березня 1814 року день народження Шевченка, а 10 березня 1861 р. – день смерті поета.

2.  Це дні памяті  про генія українського народу. І ми, підростаюче покоління, повинні свято зберігати пам'ять про цю людину з великої літери).

Ми ніколи не забудемо палкого патріота, генія, співця дум народних. Наш урок сьогодні пройде у нетрадиційній формі. Його ми побудуємо у вигляді декількох етапів вашої «дослідницької» роботи, що матиме певні зупинки. Так, як Шевченко подорожував по Україні, так і ми пройдемо його   шляхами.

Отже, перша зупинка пізнавального значення: «Щира дружба Т.Г.Шевченка і родини Лазаревських».

Коротка історична довідка дасть можливість вам зрозуміти, чому між цими людьми виникли теплі взаємини.

1. Активна лекція.

Говорячи про життя і творчість незабутнього генія українського народу Т.Г.Шевченка, не можна не згадати теплим словом тих людей, що стали йому опорою в тяжкі хвилини життя, допомогли витримати нерівний двобій із царизмом, залишитися нескореним співцем волі й боротьби.

Людьми, які відіграли велику роль у житті Тараса Григоровича, була дружна родина Лазаревських із с. Гирявка Конотопського повіту (нині село Шевченкове Конотопського району).

Сім’я дрібного поміщика Матвія Лазаревського (6 синів - Василь, Михайло, Федір, Яків, Олександр, Іван, дочка Глафіра Матвіївна і дружина Афанасія Олексіївна) була палкою шанувальницею творчості Шевченка.

Усі брати Лазаревські були культурними і високоосвіченими людьми з чуйними й добрими серцями, мали спільних із поетом друзів. Вони любили Шевченка як людину, як великого українського поета і художника, високо цінували його творчість, вболівали за його долю, виявляли особливе піклування і турботу.

Скажіть діти, а як це було на ділі?

Учень. Коли Шевченко був на засланні, Лазаревські надсилали йому гроші, конверти, зошити, олівці, пера, передавали різну літературу. Намагалися підтримати морально і через впливових осіб сприяли полегшенню його солдатського життя.

Учитель. А як сам Шевченко  ставився до цієї дружби?

Учень. Сам Тарас Григорович завжди з незмінною любов’ю і вдячністю згадував любих його серцю братів Лазаревських. Так, у «Щоденнику» він записує: «На диво симпатичні люди, ці прекрасні брати Лазаревські. Всі шість братів, як один, рідкість!».

Учитель. Із усіх шести братів Лазаревських у Шевченка були найтісніші зв’язки з Федором. За доброту і людяність поет був дуже йому вдячний. На знак цієї вдячності Тарас Григорович намалював портрет Федора із братом Михайлом. Обидва брати були дуже задоволені роботою друга. Зверніть увагу на цю роботу.

(Демонстрація портрета)

Учитель. Зрозуміло, що постійно разом товариші бути не могли, а якось же треба спілкуватись?! То як же підтримувалися зв’язки між Шевченком і Лазаревськими?

Учень. Тісні зв’язки між Лазаревськими і Шевченком підкріплювалися листуванням. До нас дійшло 25 листів, що їх написали Лазаревські Шевченку і 34 – надісланих Шевченком сім’ї Лазаревських та їх матері.

Учитель. Якщо дружба між Шевченком і братами зародилась на основі спільних інтересів, то як відбувається знайомство поета із ненькою братів?

Учень. Про матір Лазаревських, Афанасію Олексіївну (1801-1879), Шевченко довідався від своїх друзів, її синів. Вони дуже багато хорошого розповідали йому про неї, і він полюбив її, як рідну.

Учень.  У свою чергу Афанасія Олексіївна, слухаючи розповіді синів про Тараса Григоровича, пройнялась глибокою повагою до геніального поета, бо улюбленою книгою її був «Кобзар». Дізнавшись від її синів про привабливі риси характеру Афанасії Олексіївни, її ніжну материнську любов до своїх дітей, Кобзар пройнявся до неї великою повагою.

Учитель. Який подарунок підготував Т. Шевченко на знак глибокої поваги до Афанасії Лазаревської?

Учень. У 1858 році він надіслав їй один із своїх офортів «Свята родина» з автографом. Незабаром, десь у кінці того ж року, одержує від неї листа, у якому Афанасія Олексіївна сердечно дякувала поетові за подарунок і просила його любити і не забувати її.

Учитель. У відповіді учениці прозвучало слово офорт досі вам невідоме. Запишіть визначення: офорт  - французьке слово, що означає «Міцна вода» - це малюнок на металі, який робиться шляхом травлення металу кислотами.

Учитель. Чи можемо ми назвати Шевченка вдячним товаришем? Як він відповідає на лист Лазаревської?

Учень. Шевченко, одержавши листа, сповненого материнською любов’ю і зігрітого почуттям взаємної  поваги, із такою ж теплотою відповідає у наступному листі Афанасії Олексіївні: «Благородних синів ваших я звик називати моїми рідними братами, дозвольте ж вас називать моєю рідною, гаряче любимою матір’ю і прийміть сердечний синівський цілунок від глибоко люблячого Вас Т.Г.Шевченка ».

Учитель. Що було головним мотивом цих, так званих, «дослідницьких» матеріалів ваших однокласників?

            – Чи можемо ми назвати дружбу між Шевченком і братами Лазаревськими справжньою? Чому?

– За що Тарас Григорович називав неньку Лазаревських рідною матірю?

– Збираючись у 1859 році поїхати на Україну до рідних братів і сестри Ярини, з якими не бачився дванадцять років, Шевченко вирішив обов’язково побувати на Конотопщині в с.Гирявка, щоб побачитися з матір’ю Лазаревських і зустрітися з її синами. Повертаючись із Києва до Петербурга, Тарас Григорович завітав-таки у маєток Лазаревських.

Тому наступна, зупинка нашої пошукової роботи це «Тепла зустріч Шевченка на Конотопщині»

Учитель. Якою ж була зустріч, як проходило перебування Великого Кобзаря на конотопській землі?

Учень. Щирою і теплою була зустріч Шевченка з Афанасією Олексіївною 21 серпня 1859 року. Вона зустріла його, як сина, ніжними материнськими обіймами, радо і ласкаво привітала. Виявлене нею піклування, гостинне ставлення зворушило серце поета, навертало на очах сльози.

Учень. А мені відомо, що у цей же вечір до батьківського дому прибув і Федір Лазаревський. Скільки було радості! Мати просто сяяла від щастя, а Тарас Григорович і Федір Матвійович просто не могли наговоритися!

Учитель. Яким же був для Шевченка довгоочікуваний відпочинок у Гирявці?

Учень. Нам, як дослідникам цього матеріалу, стало відомо, що вставав Шевченко рано, виходив у сад, сідав на лаві під вербою й уважно спостерігав за сходом сонця, яке червоним колом викочувалося з-за горизонту. Прогулюючись селом, він заходив до хат  або підсідав на призьбі до дідів, які смерком виходили на вулицю відпочити, погуляти, поговорити.

Учень. Федір Матвійович запрошував Шевченка піти до парку, показував йому ті місця, де він любив гуляти в дитинстві, розважав його різними оповідями. Взагалі, Лазаревські доклали всіх зусиль, щоб розвіяти смуток Шевченка, викликаний тяжкими враженнями від перебування на Україні.

Учитель. Три дні прожив Тарас Григорович у Лазаревських. На добру згадку про себе, про зустріч з Агафією Олексіївною 22 серпня 1859 року він намалював її портрет і записав до її альбому вірш «Садок вишневий коло хати».

Учитель. А хто нагадає нам його зміст?

2. Виразне читання поезії «Садок вишневий коло хати».

            Учитель. Чому садок вишневий? (Вишня – один із символів України).

            Учитель. Які образи ви спостерігаєте у поезії? (Садок, хрущі, плугатарі, дівчата, мати, дочка; соловейко – символ України).

Учень. Тут же, у Гирявці, 23 серпня Шевченко працював і над деякими поетичними творами. На одному з текстів вірша «Ой на горі ромен цвіте» зберігся запис: «1859, 23 августа, Гирявка».

Учитель. Послухаємо вірш, визначимо, яка основна думка твору?

Ой на горі ромен цвіте,

                                               Долиною козак іде

Та у журби питається,

Де та доля пишається?

Чи то у шинках з багачами?

Чи то у степах з чумаками?

Чи то в полі на роздоллі

З вітром віється на волі?

Не там, не там, друже-брате,

У дівчини, в чужій хаті,

У рушнику та в хустині

Захована в новій скрині.

Учитель. До речі, діти, ця поезія згодом стала народною піснею, бо люди дуже її полюбили.

- Як ви думаєте, назва квітки «ромен» на сьогодні це - …? (Ромашка)

- У якій формі побудовано твір? (Бесіда між журбою і героєм.)

 - А чому доля поетова у «Дівчини в чужій хаті, у рушнику та в хустині, захована в новій скрині»? Як це слід розуміти? (Тому що за народним звичаєм дівчина, яку сватали, пов’язувала нареченого хусткою і подавала рушники).

 – Справді, діти, Тарас Григорович мріяв одружитися на кріпачці і навіть матір братів Лазаревських він благав благословити його на шлюб. Та і благословила б, але …  але доля розпорядилася інакше. До цього питання ми ще з вами повернемося згодом.

- Чого ми ще не сказали про перебування Шевченка у Гирявці?

Учень. 23-го, того ж дня, яким була датована поезія «Ой на горі ромен цвіте», Тарас Григорович зробив записи усної народної творчості і від селян-кріпаків записав кілька народних пісень.

Учитель. А що Артем довідався цікавого?

Учень. 24 серпня Шевченко захоплювався красою природи, деревами парку і малював із натури етюд.

 (Учні записують у зошити визначення «етюд»).

Учень. 25 серпня, посадивши на знак памяті в саду кущ барвінку і по-синівськи попрощавшись із Афанасією Олексіївною, Шевченко залишив Гирявку. Проїхавши Конотоп, Шевченко із братами Лазаревськими попрямував на Кролевець, де жила їхня сестра Глафіра Матвіївна Огієвська (по чоловіку).

Учитель. Тож яким було перебування Шевченка у маєтку Лазаревських? Що ви собі відзначили за ці три дні його гостювання?

- Що ми маємо у творчій спадщині поета, що стосується нашої Сумщини?

(Відповіді учнів)

Учитель. Я, діти, хочу доповнити, що на цьому нашу Сумську землю Шевченко не перестає використовувати для возвеличення у своїх художніх і живописних творах. Це вже інше питання. Проте, у повістях російською мовою Шевченко не раз згадує Есмань, Глухів, Ромни, Лихвин… Про це більш детально ми будемо говорити в 9 класі.

І от нарешті ми можемо зробити наступну, третю зупинку: «Шевченко Кролевець»

Учитель. Перебування Шевченка у Кролевці талановито відтворив у оповіданні «Остання подорож» Панас Кочура, наш земляк. На наступному уроці літератури рідного краю ми будемо працювати саме з цим твором.

Отже, діти, за народними переказами, перебуваючи у сім’ї Глафіри Матвіївни Огієвської Тарас Григорович рано-вранці, тільки-но згасла остання зоря, першим вийшов на ганок. Прислухався. Десь неподалік щось ритмічно гупало. А то був сусід Глафіри Матвіївни, один із відомих майстрів-ткачів, Демид Кошук уже працював за верстатом! Тарас Григорович підійшов до ткача, познайомився з ним і замовив йому весільні рушники. Хто може щось доповнити по цьому питанню?

Учениця. Цей переказ, як і сам факт перебування Великого Кобзаря в родині Огієвських, використав, теж місцевий поет, Василь Сухомлин, створивши дві поеми «Тарасові рушники» та «Остання ніч».

Учитель. Ніч з 25 на 26 серпня 1859 року для Шевченка була останньою на Україні. Великий Кобзар повертається до Петербурга, не маючи права жити на рідній землі…

Звістка про смерть поета миттєво облетіла Україну...

Загальновідомо, що після смерті Шевченко був похований у Петербурзі, а потім вирішено перепоховати його прах на Україні. Що з приводу перепоховання вам, як дослідникам цих матеріалів, стало відомо?

Учениця. Спочатку брати Лазаревські хотіли труну з тілом свого друга віддати на спочинок гирявській землі. Потім  від цієї думки відмовилися. Поховати поета вирішили на високій дніпровській кручі, відповідно до його бажання, висловленого у «Заповіті».

Учитель. Як про це сказано у І строфі поезії «Заповіт»?

Учениця. Супроводжував прах Шевченка в останню путь із Петербурга до Чернечої гори один із братів Лазаревських – Олександр Матвійович. Траурний поїзд повільно проїхав майже через увесь Кролевець і зупинився на подвір’ї садиби Огієвських.

Схвильована і заплакана вискочила Глафіра Матвіївна, немов укопана, зупинилася біля уквітчаної труни. Потім поклала на неї квіти – квіти своєї шани і сестринської любові, а собі на вічну пам'ять зняла з домовини маленький віночок із паперових квітів, щоб зберегти його все життя.

Учитель.  Кролевецький ткач Демид Кошук виткав Шевченку весільні рушники, але вручити їх не встиг… І ось він разом із іншими кролевчанами прийшов попрощатися з незабутнім Тарасом Григоровичем і приніс ті рушники…

4. Виразне читання поезії «Тарасові рушники».

Учитель.  Чому дівчата на домовину Шевченка клали цвіт калини, а не будь-які інші квіти?

- Як поводився ткач? Чому саме така була його поведінка?

- Назвіть у І строфі епітети, пригадавши правила, це за художній засіб, а із І і ІІ – порівняння.

- Яка основна думка поезії?

Учень. Триразове перебування Шевченка у Кролевці і те, що домовина з його тілом всю ніч  стояла в садибі Огієвських, назавжди залишилося в народній пам’яті.

5. Виразне читання поезії «Остання ніч»

Учитель. Уявіть картину, яка описана у творі. Подумайте, чому твір так називається?

- Якби ви були композиторами, то яка б за настроєм була ваша музика до прочитаного твору? Чому?

- Усно намалюйте картину, яку зобразив автор у поемі «Остання Ніч»? Як ви собі це уявляєте?

- Окремою і найбільш яскравою сторінкою в кролевецькій шевченкіані є багаточисельні декоративні полотна майстрів фабрики художнього ткацтва. До його творів розробляються малюнки і за ними тчуть рушники. На них бачимо силуети Великого Кобзаря (як ось на ілюстрації) та героїв його поем (Наймички, Катерини, бандуристів, гайдамаків, рядки з його віршів, дати, яким присвячене те чи інше полотно). І все це, як правило, обрамлене кролевецьким орнаментом.

- Діти, подивіться, будь ласка, уважно на ці рушники. Чи схожі вони? Якщо так, то чим?

- Чим, діти, вам запам’яталась ця уявна зупинка, у Кролевці?

- Як зустрічав Кролевець Шевченка у серпні 1859 р. і в травні 1861-го року?

- Чому, на вашу думку, народ так боляче переживав смерть поета?

- І ось уже, діти, у цьому році 9 березня ми будемо вшановувати 200-річчя від дня народження Тараса Григоровича Шевченка. Ніколи не зітреться в памяті народній образ захисника простого люду, палкого борця за правду для народу. Тому наступна, четверта, зупинка «У памяті  народній».

 – Діти, скажіть, будь ласка, як Конотопщина зберігає пам'ять про Великого Кобзаря?

 (Село Гирявка, де жив Шевченко у братів Лазаревських, перейменоване на Шевченкове, там діє Літературна кімната Т.Г.Шевченка. У цьому селі і в м. Конотопі споруджено пам’ятники Шевченку, його іменем названі вулиці, колгоспи, клуби, парки.  У краєзнавчому музеї м. Конотопа створена експозиція, яка розповідає про перебування Шевченка на Сумщині і Конотопщині, де розміщено немало цікавих експонатів: зберігається диван, переданий музею ще О.Лазаревським, на якому відпочивав Шевченко.

- А як ми вшановуємо пам'ять  про цю геніальну людину? (У нашому селі також є вулиця Шевченка (Замулівка) і кожного року в школі проводяться Шевченківські дні).

- Отже, Шевченкове імя у нашому краї не забулося.  Воно вшановане народом і вічно житиме в його серцях як символ правди і свободи, осяваючи шлях у майбутнє не тільки нинішнім, а й прийдешнім поколінням нашої вільної і незалежної України.

Учитель. І остання зупинка «Безсмертний образ Кобзаря у фольклорі Сумщини».

Із великою любов’ю ставився до простої людини Тарас Григорович Шевченко, і люди відповідала йому тим же. Він оспівував свій великий народ, і народ також возвеличував його у думах, піснях, переказах, легендах, прислів’ях та приказках.

Немов дзвінке відлуння дійшли до нас легенди і перекази того часу.

Один із них, який записаний від В.Гороха у нашому селі Попівка.

6. Ознайомлення з народними переказами про Т.Г.Шевченка.

7. Фронтальна бесіда за змістом переказів.

- Чому мужикові тісно на полі панському, хоча воно й велике?

- Чи сміливо Шевченко говорив з панами про їхнє гноблення нещасних селян?

- За що любив народ Шевченка?

Учитель. І найвлучніші вислови про Шевченка ми знайдемо у найменших за розміром жанрах : прислів’ях і приказках.

- Наш земляк, нині покійний, Соболєв Анатолій Борисович, позаштатний кореспондент інституту мистецтвознавства фольклору та етнографії імені Рильського АН України, в рідному селі Попівка на Конотопщині записав такі прислів’я про Шевченка:

-  Зійшла зоря зі сторінок «Кобзаря».

- Думи Шевченка збулися, люди горя позбулися.

- Кобзар не мовчить, він багатьох навчить.

Ще я хотіла сказати, що кобзар Мовчан із Великої Писарівки (Сумщина) палко закоханий у Шевченкове слово і ті думи, пісні, що линуть з його уст, беруть за душу кожного.

Учитель. Ще можна багато говорити по цьому питанню, але час збігає невмолимо швидко… Дзвінкоголосими веснами, співучими літами, золотими (мінорними) осенями і білосніжними зимами швидко спливають роки. Та всюди, у тому числі й на нашій Сумщині не стихає, а, навпаки, гучніше лине Тарасова  слава , лине в сім’ї вольній, новій.

І нехай стократ сильніше звучить вона над сумським краєм!

За його безсмертним заповітом.

ІІІ. Підсумки уроку.

Вправа «Незакінчене речення».

  • Сьогоднішній урок збагатив мене…

ІV. Мотивація оцінок. Домашнє завдання.

Підготувати проект на тему: Любов до природи у «Мисливські усмішки» Остапа Вишні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Матеріали для вчителя

 

Народні перекази про Т.Г.Шевченка, записані на Конотопщині

 

Після того, як поета викупили з кріпацтва і він став вільним, навідався Тарас Григорович до Києва. Кажуть, що він  дуже любив ходити до театру. Причому, щоб йому ніхто не заважав з вельможних, поет купував квитки на всі чотири місяці в ложі і займав їх сам.

Одного разу придбавши квитка, Тарас Григорович хвилин за двадцять до початку вистави зайняв своє місце в ложі і чекав на виставу. Одягнений він був по-простому, по-селянському. До сусідньої ложі ввалився генерал з генеральною та двома генераленятами. Його превосходительство до початку вистави побував у буфеті, де потягнув коньячку. Як тільки перед самим початком зайшов до ложі, пані генеральша накрила його «мокрим рядном». Мовляв, де були твої очі, коли вибирав місця? Диви, рядом з нами мужик сидить, од нього дьогтем несе, я скоро в обморок упаду.

Генерал зиркну у бік Тараса (його він не знав) і подумав, що в ложу випадково потрапив якийсь селянин. Отож, покликав білетера і наказав перевіряти, чи є у мужика квиток. Перевірили: квиток був на всю ложу, про що повідомили генералові.

Тоді його превосходительство надумав чимось дошкулити селюкові, аби той покинув ложу сам.

  • Мужик, а мужик! – обізвався.
  • Що ви хочете, пане генерале?
  • Почім у вас на Україні свині?
  • Та в нас різні свині бувають, - відповів Шевченко.
  • А все ж?
  •              Наприклад, - відповідає поет, - такий кабанюра, як ви, коштує 30-40 карбованців, така свиня, як ваша бариня – 20-30, а такі поросята, як ваші діти, - ніпочому.

Генерал побагровів, хотів гукнути жандарма, але в цей час відкрилася завіса і почалося лицедійство.

Після закінчення вистави генерала з сімейством сіли у фаетон, запряжений добрими кіньми, і покотили додому, а Тарас Григорович пішов собі пішки. Але, виходячи з театру, придивився, якими кіньми поїхав туз, і запам’ятав масть.

Другого дня після світанку вийшов поет прогулятися по місту. На Фундукліївській вулиці він  побачив біля магазину фаєтон, запряжений тими кіньми. Тарас Григорович вирішив і собі зайти до крамниці, щоб довідатися, чи справді генерал там і що він купує.

Увійшовши, побачив об’яву, в якій було написано: одна половина магазину – «Для всех господ», а друга – «Для аристократов».

Генерал з генеральшею, звісно, були на аристократичному крилі. Вони не помітили Кобзаря, бо стояли спинам до дверей і були заклопотані, вибираючи матерію. Правда, помітив його продавець і сказав: «Ви, добродію, ідіть на ту половину (тобто, «Для всех господ»). Але Тарас Григорович махнув рокую і сказав тихо, що він хоче купити краму саме тут. Продавець замовк, бо йому було цікаво продати будь-кому, аби мати зиск.

Стоячи за спинами поважних покупців, Шевченко почув, що генеральша говорила: мовляв, незабаром відбудеться парад і моєму чоловікові требу пошити парадний мундир. Прошу вибрати найкращийматеріал.

Продавець накидав на прилавок величезні сувої мануфактури, але генеральша вередувала: то те не таке, то те…

Нарешті, подружжя вибрало найдорожчу матерію і генерал звелів продавцеві відрізати п’ять з половиною аршинів.

Продавець відрізав, узяв гроші, загорнув крам у папір, а решту дорогого сукна хотів покласти назад на полицю. А тут Тарас Григорович голосно й каже:

  • Відпустіть, будь ласка, і мені цього матеріалу!
  •  А скільки вам треба? – питає продавець.
  •              Та мені відріжте всього один аршин, аби на онучі вистачило, -недбало кинув гроші поет.

Продавець виконав прохання і відрізав йому аршин того самого краму, що генерал набрав собі на парадний мундир. Як почули генерал з генеральшою та побачили, що це той самий «мужик», мадам знов напала на свого огрядного:

  • Ганьба, береш те саме на парадний мундир, що мужик бере на онучі…

Генерал почервонів і загримав?

  • Я цього не візьму!
  •              Даруйте, пане генерале, а у нас, що вже відрізано – то куплено. Назад не беремо-с… і гроші не вертаємо-с...
  • То нехай вам гроші і товар, - випалив розлючений генерал.

А Тарас Григорович узяв покупку під руку і пішов своєю дорогою. Отак помстився великий Кобзар товстому генералові за образи в театрі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тарас Григорович малював картини в полі. Повертався до села, коли його наздогнав парою коней знайомий пан і запропонував свою послугу. Як тільки поет сів у фаетон, то пан одразу став жалітися, що люди його розлінувалися, не хочуть працювати на панщині кажуть, що їм дуже важко.

- Що важко панщину робити, то можна вірити, - перебив його Шевченко. – Аж наклади непосильну вагу на воза виснаженій коняці, яку вона з горем пополам з місця зрушить і провезе півдороги. А потім упріє, литки затрясуться і стане, бо далі несила тягти. Тоді ти їй що роби: хоч вівса давай, хоч батогом лупцюй, ніщо не поможу. Отак і люди. Робили колись, може й краще, а тепер виробились як та коняка. Терпіли, поки було можна, а тепер і терпець урвався.

- Та я, - каже пан, - їм і волю обіцяв, так не вірять…

- Певно, знають, що пан одурить, як того голодранця-кріпака, що ходив просити кожуха. Вернувся, радіє, що обіцяв пан кожуха дати. Жде та виглядає, а кожуха пан не присилає. От другі кріпаки й питають:

- Ну як, не холодно у панському кожусі?

- Еге, - криво усміхнувся кріпак, - казав пан кожух дам та тільки слово його тепле.

На цім слові Шевченко попросив кучера зупинитися. Він встав з панського фаетона, подякував коням, що підвезли, та й пішов своєю дорогою.

 

 

 

 

 

 

Одного разу збирається пан, в якого зупинився Шевченко їхати в жнивне поле.

  • Візьми й мене, - каже Шевченко, - я там щось намалюю.
  •            Тарас Григорович, каже пан, - хіба можна тобі в цьому відмовити. Я буду тільки  радий, що ти зо мною поїдеш.

Їдуть полем. Подивився Шевченко на людей, що жали панську пшеницю і потом обливалися - і взяв його жаль. Зітхнув важко і говорить сам собі:

  • Ох, мужики, мужики, широке панське поле та вам тісно на ньому!

А пан вважав себе «добрим» паном, почув слова Шевченка і образився.

  •            Моїм мужикам, - каже, - не тісно, а просторо в полі. Вони в мене живуть краще вільних, спитай любого…
  • Добре, - каже Шевченко, - можна й спитати.

А недалеко один мужик кашу варив. Побачив мужик, що пан іде до нього з Шевченком, хотів покласти ложку, якою мішав кашу, на воза, повернувся і зачепив ногою за дугу. З голоблею упав казанок на землю і перекинувся.

  • Отуди, - каже мужик, - отаке широке поле, а мені на ньому тісно.
  • Ну що, неправду я тобі казав? – промовив Шевченко до пана.
  •              Якби було вільно мужикові на твоєму полі, то він би каші не перекинув.

 

 

 

 

 

doc
Додано
4 квітня 2019
Переглядів
701
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку