Вечір гумору присвячений пам’яті Олександра Ковіньки.

Я веселий, добрий сміх, мене вистачить на всіх

(відкрита година спілкування)

Мета: формувати в учнів повагу до творчих надбань українського народного мистецтва, розкрити значення гумору в становленні культурної особистості, виховувати почуття національної гордості, усвідомлення своєї приналежності до народу, що має величезний творчий скарб, в якому відбилися його традиції і характер рідного краю; розвивати в учнів почуття гумору, комунікативні навички спілкування, вміння коректно жартувати і розуміти жарти. Познайомити учнів із письменником-сатириком, поглибити і розширити знання про творчість Олександра Івановича Ковіньки, розвивати інтерес до творчості гумориста-земляка;  виховувати самокритичність, зневагу до  недбалості, байдужості, виховувати почуття гумору; показати як у різних творах мистецтва є елементи гумору.

Завдання: з’ясувати значення гумору в житті людини; ознайомити з жанрами гумору і майстерністю жартів видатного земляка-гумориста О. Ковіньки; розкрити комунікативну роль гумору в спілкуванні; визначити правила використання жартів; вчитися бачити власні вади, звички, комплекси крізь рятівну призму посмішки.

Обладнання: записи музичного матеріалу, комп’ютер, мікшер, мікрофони, українські костюми, лавки, стіл, посуд; грамоти та подарунки для нагородження тощо.

Оформлення залу: 1. Плакати: „День без сміху – втрачений день”, „1 квітня - Всесвітній день сміху”, „Хвилина є, віддай її веселощам”   „Правдиво кажуть, що біда  Серця веселі покида”,  „Зі сміхом легше в світі жити”.

   2. Різнокольорові кульки, стіни  прикрашені посміхне ними обличчями, дружніми шаржами. книжкова виставка «Про гумор: всерйоз і жартома», книги з автографами О. Ковіньки, плакати з висловами видатних людей про гумор, рушники, портрет Олександра Ковіньки, емблема з посмішкою, квіти,  тощо.

Вчитель:

Добридень, люди добрі! Здоровенькі були!

 З давніх-давен славиться український народ своїм гострим словом. Українці обдаровані незрівняним гумором, який визначається невичерпністю веселого та дотепного, що переливається всіма відтінками сміху, відсвічує легкою і добродушною посмішкою, виграє лукавим жартом, дошкуляє гострою колючою сатирою, або бринить гірким сміхом крізь сльози.

Від малого до старого – всі ми любим щирий сміх.

Із веселого й дурного посміятися не гріх.

Добрий сміх не б’є, не мучить, чим і бажаний для всіх

Шанувальників своїх   П. Глазовий.

У довготривалій боротьбі за свою національну ідентичність український народ виявляв не лише героїзм та волю до перемоги, а й розвивав критичне світосприйняття. Це було своєрідним засобом духовного утвердження і самозахисту. Вперше у вітчизняній традиції світ сміхової культури можна спостерігати у відомій пам’ятці періоду Київської Русі «Молінні Данила Заточеника». Це унікальне першоджерело ХІІ століття дає нам можливість вивчення витоків формування українського гумору, його місце в духовній культурі середньовіччя.

 Витоки українського гумору сягають давнини. Здається, він з'явився на білий світ одночасно з першими українцями. Так, історичне коріння землі решетилівської сягає глибини століть. Яскріє гумором усна народна творчість: безліч анекдотів, жартівливих пісень, коломийок,  каламбурів створив український народ. Дружня розмова  без жарту, що каша козацька без солі, юшка без приправи. У добрий час і в годину лихоліття сміх не залишав наш люд. Українці  вміють сміятися, створювати собі настрій, піднімати дух. Що ж до Полтавщини, то вона посідає особливе місце в українському літе­ратурному контексті. Саме звідси пішли в широкий світ спопеляюча сатира та іскрометний гумор Івана Котляревського, Миколи Гоголя, Леоніда Глібова, Василя Чечвянського, Пилипа Капельгородського, Остапа Вишні. Це й зрозуміло. Бо в нашому краї розквіту наперченого, смішного та дотепного сприяють як природні умови, народні звичаї та традиції, так і суспільні настрої. Це тут, за висловом класика, вранці голоблю в землю встроми – до вечо­ра дерево виросте, в який бік не плюнь – у сатирика чи гумориста влучиш. Одне слово, гуморний на­род на Полтавщині.

До когорти відомих гумористів належить і наш земляк – велет українського гумору Олександр Іванович Ковінька.

Славна  Плосківська земля своїми талантами. На цьому місці, де знаходиться Плосківська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів, стояла колись хата Ковіньок. Звідси  14 січня 1900 року прослався шлях видатного гумориста Олександра Івановича Ковіньки у велику літературу.

Учень: «Село Плоске… Рідне, миле село. У твоїй оселі під солом’яною стріхою я, одинадцятирічний сільський хлопчисько, вперше впізнав чарівну силу вогненної поезії геніального Тараса Шевченка». 

Учениця: Тепер, коли Україна стала незалежною державою, гумористи стоять перед нелегким вибором – як не знизити гостроту пера й опанувати водночас нові, підказані часом теми. Сміх – це сила від усіх хвороб. Він додає нам настрою, допомагає в житті побачити більше світлого, радісного і просто стати добрішими.

Педагог-організатор. У повсякденному житті нашого народу широко використовуються прислів’я і приказки. Гумористичний тон народної мудрості підсилює головну думку – один скаже, другий прикаже, знайдеться і третій, що «як овечка, не мовить ні словечка». Народна мудрість засобами гумору характеризує особливості характеру і поведінки людей:

• У всякої Федорки свої одговорки.
• Писав писака – не розбере й собака.
• Дивиться, як теля на нові ворота.
• Носиться, як дурень з писаною торбою.
• Пристав, як смола.
• За моє корито, ще й мене і бито.
• Потрібен, як п’яте колесо до воза.

А про почуття гумору в народі говорять:

• Нехай люди сміються – аби не плакали.
• Сміятися не гріх над тим, що видається смішним.
• Сміх – чудова штука – і мистецтво, і наука.
• Смішного боятися – правди не любити.
• У дім, де сміються, приходить щастя.
• Веселий сміх – здоров’я.
• Гумор – велика сила.

І на сцену запрошуємо артистів 8 класу, які декламуть гумореску О.Ковіньки

ЯК Я ТОПИВСЯ

Ранок. Сонячний, прозорий ранок. Я йду на річку. Вдома мене попереджають:

— Іди, та гляди — втопишся, то й додому не приходь!

Цієї поради я точно додержуюся. Знаю — втоплюся, як же я додому дійду?

Приходжу до річки. Тут гамір і метушня. Сміються, плигають, поринають...

Роздягнувся, пішов на берег і спинився: не знаю, куди краще плигати.

— Плигай сюди, — кажуть хлопці. — Тут тобі буде по коліна.

Я недовго думав: взяв і плигнув.

Коліна поринули і мене за собою потягли. Посунувся і посунувся, бо не вмію плавати.

Говорили ото мені: «Вчися, Сашко, плавати. Вчися, не пошкодуєш». А я думав: «Хлюпати по воді — хіба то наука?»

І ось вам, поринаю на дно. Гребу руками, підсобляю ногами, кручу головою, а мене на дно тягне.

Хлопці, котрі на березі стояли, почали дискутувати:

— Ану, — говорять, — вирине чи не вирине? Може, й вирине — ноги довгі.

Вони дискутують, а я почуваю, що потопаю.

— Хлопці! — кричу. — Рятуйте! Потопаю!

— Не кричи, — кажуть, — а то в рот води набереш. Насилу-насилу врятувався. Виліз і впав на березі. Конешно, до мене тоді всі поприбігали.

— Мабуть, — говорять, — треба воду викачувати.

А як викачувати, ніхто не знає.

Один говорить:

— Я, — каже, — десь у книжці читав, що насамперед треба веслом у живіт давити.

— Дурень ти, — озвався другий. — Перша допомога — веслом по голові бити.

Словом, хтось мене як торохне веслом по голові — я й очухався.

Ото я й кажу: вчіться плавати, з вишки стрибати, глибоко поринати й майстерно виринати!

 Ведуча: дякуємо нашим артистам.Запрошуємо до виступу учнів 3 класу

1. Учень  .За смішинкою смішинку

Клав я в писану торбинку,

Вішав торбу на горіх:

Сміх – здоров’я,

Сміх – для всіх.

2. Учень На шкапині злодій їхав,

Викрав сміх із торби сміху

І сміявся сам – один

Беззупину сто годин.

3. Учень Та чи довго статись лиху

Від украденого сміху! –

Крадієві – жаднюку

Закололо у боку.

1. Учень За смішинкою смішинку

Знов складаю я в торбинку

До торбинки поспішіть –

Хай торбинка посмішить!

2. Учень Сміх – здоров’я

Сміх – для всіх

Посміятися не гріх

Регочіть собі, нівроку

Тільки цур –

Не в час уроку.

 (Художній номер „Пісня про короля”.)

(З’являється король сміху зі своїми підданими.)

Король: Я сміху король,

                І сміх – мій пароль.

                Я кожного дня поруч з вами всіма,

                Тож смійтесь, радійте, не сумуйте дарма

Я прийшов до вас не один, а зі своїми помічниками, які допоможуть нам побувати у країні гумору, сміху, сатири та пригадати всіх, хто допомагає нам бути веселими і радісними, забувати про сум і невдачі. Отже, сьогодні ми познайомимось з письменником-сатириком Олександром Івановичем Ковінькою. Хто ж він? Що писав?

Вчитель: Давайте уважно послухаємо зробимо для себе висновки, поміркуємо добродушно посміємося й покепкуємо!

(Демонструється портрет Олександра Ковіньки).

(Виконання гуморесок Ковіньки учнями).

Гумореска Олександра Ковіньки "Аргументи"

Сидимо ми в гаю. Розмовляємо. Чую, дві симпатичні молодички, вочевидь, подруги юності дівочої, кинулися в спогади — як воно в молодості любилося та кохалося.

Перша:

 — Коли ми з Василем спізналися і покохалися, дак ти знаєш, Оксанко, він мене кожного вечора водив або на концерт, або в кіно.

— А мій Петро завжди вечірком мене запрошував або до калини, або до верби.

— Таке, Оксано, скажеш — до верби. Яка там принада?..

— Еге-ге, Галинко, не кажи і не говори — чудова. Місяченько сяє... Соловейко тьохкає,— й ніжненько на руках колихаючи миле дитятко, усміхаючись, додала: — Оце ж бачиш — третє натьохкало...

— А в мене, голубонько, одне-однісіньке...

— То ти, Галино, із своїм Василем, мабуть, не ті кінокартини дивилася.

У наш двір прийшли дві жіночки — з водогону націдити свіженької водички. Сусідка — проти нас живе — неначе хріну об’їлася, кинулася до водоносиць:

— Чого ви до нас прийшли воду брати? Га? Вас питаю — яка вас завірюха у наш двір занесла?

— Хіба не бачите, води набрати. У нашому дворі водогін зіпсувався.

— Води?.. Іншого місця не найшли?

Молодша:

— Тітонько! Що ви таке кажете? Великий гріх людям води не давати.

— Так ви ж грязюки наносите!

— А хіба у вас нема грязюки?

— Еге, — сказала. — Наша грязюка — акуратніша

Учень: Декламує гумореску Ковіньки.

 ЯК МЕНЕ ВЧИЛИ

Ходив і я колись до школи. Надівав батькові чоботи, мати підперізувала якимсь обривком, і я Човгав собі. Чоботи — великі, нігті — великі? волосся — велике, розкуйовджене. А проте — ніхто мені нічого. Гігієн тоді ще на селі не водилося.

Перша лекція в школі була: «Отче наш...». Вставали й співали. А співали ми «отчаянно! Хто куди, хотів, той туди й виводив. То батюшка, що правив у нас за лектора й головного вихователя, підходив ближче, брав за вухо й підтягував: 

— Іже єси на небесі!..

При цьому він ставився до вашого вуха так, ніби це було не вухо, а якийсь нікчемний шкураток. Бере було баса за вухо й тягне, доки витягне аж на дишканта.

Наприкінці виходив наперед і починав:

— Скільки я вам, дурням, казав: коли воздається молитва Господу Богу, не чухайтеся в пазусі. Ти, замурзане! Чого мухи ловило, коли «І не введи нас во іскушеніє» співали? Стань у куток!

Починалася друга лекція.

— Ага!.. Ось ти скажи: якою одежею прикривалися Адам і Єва в раю?

Мій сусіда по парті Гриць сьорбнув носом, кліпнув очима і нарешті бухнув:

— Вони, — каже, — прикривалися рядном.

— Олух царя небесного! Ступай у куток! Скажи ти! — це до мене.

Я довго й не думав:

— Лопухами! — кажу. — Бо мама казали, що ряден у раю не було.

— Ослиця валаамська! Марш і ти в куток!

Отак у кутку нас більшало й більшало. А за партами меншало й меншало. На цьому «премудра» лекція кінчалася.

І добре, що вона кінчилася на віки вічні!

Вчитель: Смішне можна побачити в танці, почути в пісні, зрозуміти, послухавши

гуморески, смішинки, а також у художніх творах мистецтва: дружніх шаржах, картинах,  коміксах, які сьогодні представлені у нашому музею сміху.

     На наше свято завітало багато гостей: вчителі шкіл району, учні та вчителі нашої школи, а також багато артистів, які доведуть що без гумору жити неможливо.

(Художній номер Чарлі Чаплін.)

(Виходять 2 ведучих.)

1. Геній сміху Чарлі Чаплін  сказав: „День без сміху – втрачений день”.
2. Друзі, смійтеся кожного дня. Сміх – це найкраща гімнастика!

1. Сміх ефективніше грипу.
2. Сміх додає сили.

1. Сміх продовжує життя.
2. Коли людина сміється, в дії вступають 80 м’язів між головою і животом.

1. Але не зловживайте: від реготу може заболіти шлунок.
2. Ну що ти лякаєш людей? Сміх знижує кров’яний тиск.

1. Сміх звільняє від стресу.
2. Сміх добре діє навіть під час грипування.

1. Смійтесь частіше, і ви позбудетесь багатьох хвороб.

Учень читає гумореску Ковіньки

ЯК ОТО КОЛИСЬ ЛІКУВАЛИ...

Лікарня наша, або простіше «оптека», була і малувата, і вузькувата, і темнувата.

З вулиці одні вузенькі двері, з огороду два маленьких віконця... Темно!..

Одне віконце затуляв Бровко (хоч ти його вбий, ляже, гемонський, і спиною усе вікно закриє), друге ми і затуляли. На підвіконня ставили ліки: йод і порошки.

Питають хворого:

— Що з вами?

— Горло... Повужчало й повужчало...

Лікар підводить хворого на горло до віконця, грюкає роговою ложечкою об шибку і профілактично гукає:

— Злізь! Злізь, щоб ти здох!.. Ану, скажіть: а!., а!.. От барбоса нажили!.. Тю на тебе!.. Кажіть за мною: а!., а!.. Куди ти морду сунеш? От бісова личина!.. Ще — а!., а!.. Сашко! Візьми дрючка, зжени отого чорта з вікна! Ще-разок — а!., а!..

Лікар Сергій Павлович «медичних наук» набрався, будучи полковим санітаром в Єлецькому полку. Мав він красиву фігуру, пишні вуса, говорив «пацент», і одному лиш Богу відомо, як в його руках опинилася посвідка: «може бути в сільській аптеці фельдшером...»

Я — помічник «лікаря». Медичні функції помічника скромні: посуд мити, перетирати, підлогу підмітати і отого кудлатого «чорта» з вікна дрючком ізганяти. 

Помічнику дванадцять років. Він поважно сьорбає носом і довго-довго розглядає височеньку пляшку. На пляшці жахливий малюнок — голий череп! А зверху нерозбірливі літери: «Spiritus».

О Боже! Що це за страховидне диво «Spiritus» там на дні сидить? 

Набравшись духу, я на самоті зазирнув, Нічого страшного нема. Порожньо і денце сухе. Ото капость яка!

Помічник і не туди, що там-таки справді сиділо лихо, та вчора Сергій Павлович напару з волосним старшиною оту лиху шаленюку всю ніч терпеливо витягали через вузеньке горлечко. Тягли, тягли і самі по зав'язку натяглися... Уранці знайшли стомлених в арсенівському сажі... Старшина милостиво перевісив рябій свинюці начальственного цепа з бляхою і бурмотав: «Носи!.. Хрюкай!.. На те ти й свиня!..»

Прийом... Хвороби різні...

— Ногу в коліні роздуло... Меланка, жінка моя, і папоротника клала, і гарячими висівками пропарювала, і любисток з цибулею прикладала... А воно гонить, а воно жене...

— Що це у вас — косою різонуло?

Хворий оцю свою хворобу передавав пошепки:

— Яка там коса — урядник нагаєм різонув...

Дідусі скаржилися на «божеські» витівки:

— Живіт!.. Звиняйте, роздуло, як бубон. Ми ж ото із старою посвятили на спаса яблучок і грушок... Та й святеньких наїлися... А то не їли, закону держалися... Стара грушку-другу жуйнула та й годі. А я з охотою дві мисочки хватонув. Так тепер хоч кричи: кар-рав-вул!..

— А в мене під ложечкою смокче. Смокче і тягне. Затягне, затягне і не пускає... Вип'єш чарочку-дві, воно трохи й попустить.

З дітками ціла морока.

— ....Прив'язала я її до воза, за ніжку. «Грайся,— кажу,— Оленко, грайся... Мамі ніколи, мамі жати, снопи в'язати. Грайся, дитинко, сама». А воно гралося та щось, дурненьке, і вхопило... Мабуть, жабеня проковтнуло...

На всі хвороби оці ліки одні — йод і порошки. Ставиться банка з йодом, рядом кладеться квачик й увічливо перепитується за чергою:

— Що в тебе, Васю?

— Зуби болять!

— Ага... Роззявляй рота.

У баночку всовується квачик, і мастяться хворій людині зуби. Звісно, хвора людина, зціпивши зуби, аж дрібцює... А Сергій Павлович, вимазавши зуби й піднебіння йодом, на прощання ще і в лоба ткне.

— На всякий випадок... Може, голова заболить.

А черга підходить та й підходить.

— А в тебе, Стьопо, що?

— Пече!

— Де?

— Отут.

— Підсмикуй сорочку.

І знову йодом маститься голе тіло.

— Де ж ви, Сергію Павловичу, мажете? Я ж вам казав — отут, а ви ондечки квацюєте?

Хворі на очі підставляють потилицю. «Лікар» маже й ненароком запитує: 

— А що в тебе, Петю, з потилицею?

— Та в мене, бачите, з потилицею нічого. Вона, можна сказати, здоровенька, а от очі... То мама ще з дому казали: хай помажуть іззаду, а то спереду як мазонуть, то ще й очі повилазять.

Сергій Павлович задоволено киває головою й мастить далі.

Побував я оце недавно в рідному селі. Мамо моя рідна! Встань, подивися! Які колосальні зміни! Яка простора, красива лікарня! Чиста, світла. Вікна великі, двері широкі, лікарі кваліфіковані. Серед них — доктор-гінеколог.

— Хіба ви не пригадуєте Надійку? — кажуть мені. — Оту Надійку куцоволосівську? Ану, згадайте!

— А-а!.. Помню, помню... Як же не помнити? Ми з нею отут на оцій доріжці в мисочки гралися! Надія! Така білявенька?..

— Еге ж, еге ж! Дак ото вона... в Харкові закінчила інститута. Кінчила й каже: «Поїду в рідне село працювати... доктором...» Гінекологом працює. Така акуратна, душевна...

Кінець сумній старій медицині!

Учениця; І так, я думаю, ми вас переконали, що сміх корисний всім: і дітям, і дорослим. За статистикою діти сміються до 400 разів на день, а дорослі до 15. Дорогі дорослі, смійтеся частіше і у вас буде менше проблем, а значить і у нас – ваших дітей.

1. Починаємо сміятися. В школі задали твір на тему: „Мої батьки”. Один учень написав: „Батьки нам дістаються в такому віці, що від багатьох звичок нам їх вже не відучити”.

2. А я знаю таку смішну історію:

    - Мамо! У відро з молоком упала миша!

    - І що ти зробив?

    - Я вкинув туди кота, щоб він її спіймав!

Вчитель: А   ви   вірите,   що   звірі,   тварини  вміють  розмовляти,  виконувати різну

                  роботу? Тож переконайтеся, що й поросята вміють будувати будинок.

(Художній номер „Танець поросят”.)

1. „Перед сміхом ніщо не встоїть, – писав великий американський гуморист Марк Твен. -  Чому ж не взятись вам до цієї зброї? Навіщо ви даєте їй іржавіти?”

2. Смійтеся – радить один норвезький лікар, - бо три хвилини сміху замінять       15 хв. ранкової гімнастики”. Ми сміємося, коли нам просто весело, або ж коли маємо в серці велику радість, чи як збираються до гурту друзі.

3. Недарма в Польщі запроваджено орден усмішки, що ним нагороджують людей, які дарують дітям радість.

4. Сміх людський – чудесна штука

Він – мистецтво і наука

Він – в житті і для життя.

Із потворного й дурного

Посміятися на гріх.

Добрий сміх не б’є, не мучить,

Він на світі жити учить.

(Віночок веселих смішинок.)

Погодився

Сьогодні надворі дуже холодно, хуртовина, - каже мати, - так що до школи, синку, мабуть, не підеш.

Добре, - одразу погодився той. – Тоді можна я піду погуляю.

Непарні черевики

Чому це ти, Сидоренко, взув непарні черевики – один чорний, а другий коричневий? Гайда хутенько додому й перевзуйся, щоб обидва були однакові!

Та я вже, Ганно Іванівно, бігав перевзуватися на попередньому уроці, але вдома також виявилися непарні черевики: один чорний, а другий – коричневий.

Проста арифметика

Сидоренко, скільки всього учнів у вашому класі?

З Ганною Іванівною двадцять вісім.

А без Ганни Іванівни?

Без Ганни Іванівни в класі не залишиться жодного учня!

1. Перукар Панаса

Підстригає й бриє

     2.   – Ну і шия – каже, -

Усім шиям шия...

     3. А Панас радіє!

- Добру шию маю,

Бо щодня тренуюсь,

Гирі підіймаю.

    1. Перукар скривився:

Краще вже мовчи ти.

Піднімай хоч трактор,

Треба шию мити.

Вчитель: Діти, ви уважно слухали гуморески, скажіть будь-ласка

1. Що ж автори висміюють у них, або над чим ми сміємось (над життям дітей-школярів, над культурою поведінки, як ми знаємо нашу мову, чи вміємо спілкуватись з людьми та ін.)
2. Пригадайте, про яких письменників-сатириків ми сьогодні говорили.
3. Ви дивитесь телевізор, слухаєте радіо, вмієте працювати з комп’ютером. Скажіть будь-ласка, а кого з гумористів сучасників ви знаєте, хто дуже гарно виконує різні пародії та вміє розповідати гуморески.

     Педагог-організатор. Федір Михайлович Достоєвський стверджував, що краса врятує світ. Можливо. Та не менш переконливою видається теза про те, що світ врятує почуття гумору.

    Тож намагайтеся шукати і бачити смішне не лише в навколишньому світі та оточуючих, а і в собі самих. Спробуйте глянути на власні звички, вади, комплекси крізь рятівну призму посмішки. Повірте, це зовсім не применшить ваших чеснот в очах оточуючих. Адже сміятися, іронізувати над собою може собі дозволити лише сильна, розумна, самодостатня і впевнена в собі людина. Смійтеся на здоров’я! До побачення, до нових зустрічей!

(Звучать веселі українські народні пісні. Фотосесія на згадку).