Література рідного краю. «Над плесом вічного Дніпра». Урок за творчістю Юрія Удода

Тема. Література рідного краю. «Над плесом вічного Дніпра». Урок за творчістю Юрія Удода

Мета: ознайомити  учнів із творчістю Ю. Удода, розкрити тематичну спрямованість збірки «Над плесом вічного Дніпра»; розвивати пізнавальні інтереси школярів, творчу уяву; виховувати почуття патріотизму, любові до рідного слова

Тип уроку: засвоєння нових знань

Форма проведення: усний журнал

Відеоматеріали: портрет письменника, збірки творів, краєвиди міста Києва, Трипілля

                                                     Хід уроку

І. Оголошення теми, мети, завдань уроку

ІІ. Слово вчителя

     Україно моя! Багата ти на ліси, води, землі твої родючі. Але найбільша твоя гордість – люди. Щедро рясніє земля наша талантами.

     На літературному небозводі України вічно сяятимуть імена Ліни Костенко, Григорія Косинки, Андрія Малишка, Івана Драча, всіх тих, які прославили наш край.

    Поговоримо сьогодні про нашого славного земляка Юрія Удода. Пройдемо уявно етапами його життя, доторкнемося до його поезії.

   ,, Над плесом вічного Дніпра» розквітнув талант поета, людини, палко закоханої в Київ, місто, в якому він народився 25 липня 1937 року, на Подолі. Навчався у школі № 9. У 13 років залишився сиротою:

Дитинство зникло, відійшло,

Лишило світлий образ мами.

Звичайно, всякого було,

Та тільки, як на те дивитись.

Від смерті якось пронесло,

Мабуть, за те, що вмів молитись.

Та тільки й того, бо зазнав

І біль розлуки, і печалі.

І голови я не схиляв,

Хоч і образи докучали.

А треба йти, а требі йти,

Долати стрічні перевали,

Не зупинятись на путі,

Де ноги втому відчували.

Пройти весь путь без помилок –

Таке у світі рідко вдасться.

 

Потім були служба в армії, навчання в Київському політехнічному інституті, праця на різних підприємствах.

У творчої  людини своя дорога до храму мистецтва. Талант Ю. Удода розквітнув сповна, коли Україна стала незалежною.

Збірка «Над плесом вічного Дніпра» - шоста поетична книга, а до цього були:

«Запізнилась весна» (2002), «Весна у Києві» (2003), «Сонячний Київ» (2004).

ІІІ. Сторінка перша. На землі, як у гостях.

Земля як сонце. Я її безмежно люблю. Подобаються мені жайворонки і верби над ставом. Я знаю її, свою землю: і порепану від спраги, і набряклу від дощів, що ллють без перепочинку, вимиваючи родючі землі. А все одно люблю, бо вона – моя, і батьків моїх.

 

Над плесом вічного Дніпра

Розкинулись міста і села.

І не одна зійшла зоря,

Щоб стали дивними оселі.

 

У нас є рідна сторона,

Що породила й надихала.

Не осторонь була рідня,

Як Україна колихала.

 

І нам не треба протиріч,

Коли єднає рідна мова!

Прийдешні роки нам навстріч

Звучать, як музика, чудова.

 

На історичній тій путі

Ми знали: вибір наш свідомий,

Як храмів бані золоті,

На православнім нашім домі.

 

Над плесом вічного Дніпра

Квітує велич України.

Незвична світу ця пора,

Що перед нами - Берегиня!

 

Гармонія

Коли гармонія усюди,

Панує доброта,

Немає протиріч у люду –

Яка це красота.

Між нами думка плине вільна,

Але найкраще те, -

Коли єдина віра спільна,

Гармонія зросте.

 

Рідна земля

Займає Поділ чільне місце.

Він центром столиці бував.

В моєму юначому серці.

Любов назавжди прикував.

 

Найперші каштани під ноги

Упали якраз на Подолі.

І тут починались пороги

Туманами скритої долі.

 

Ми часто себе уявляли

Нащадками славних князів.

І зорі над нами сіяли,

І все відчувалось без слів.

 

Куди б не поїхав я з дому,

Шляхи звідти вічно шукав.

Від суму й сердечного болю

Мій Київ мене лікував.

 

Навколо з дитинства все близьке,

Воно, мов магніт,  притяга.

Я знаю, що все українське

Любов у синів виклика.

 

(Далі звучать вірші «Вона для мене єдина», «Ніколи друзів не цурався»)

 

Сторінка друга. Усе, що хвилювало.

Серце справжньої людини, а особливо письменника, не може стояти осторонь життя з його проблемами, негараздами. Воно болить і плаче, вливається у рядки:

Старенька

Іде старенька по вагону,

Років не менш вісімдесят,

Мозолиста її долоня

Жебрацтвом мусить підсоблять.

В очах засів у неї смуток,

Від праці згорблена вона.

Який для неї порятунок,

Коли зосталася одна?

Була у неї радість в хаті:

І чоловік, і два сини.

Згубили ідоли «завзяті»,

Лишили їй короткі сни.

Нема сердешній порятунку,

От і доводиться просить…

Крокуєм на параді стурнко,

А як їй одинокій жить?

 

Усе, що хвилювало

То не дощі ідуть –

То плаче Україна:

Її на ярмарок ведуть!

І продають прокляті людожери,

Усе, що можна і не можна,

Продають!!!

(Звучать вірші «На пероні», «Чорнобиль», «Коні», «Пам’ять про війну», «Матері посивіли», «Відлуння війни»)

 

Сторінка третя. Сонячний Київ.

 

Колиска дитинства

Києве!

Як мені не радіти

Від колиски дитинства мого?

Забуваю в цей час все на світі,

В моїм серці твій вічний вогонь.

Я злітав над тобою у небо,

Дарували політ голуби.

Зрозумів, що нічого не треба,

Як ці далі навкруг голубі.

Нагадають, де я народився,

Як хрестили мене до війни,

Як брат старший за мною дивився,

Щоб були хороші мої сни.

А занадто свій двір ми любили,

Мимо нього трамвай дзеленчав.

По алеях у сквері шаліли,

Я каштани, у ньому збивав.

Контрактовий майдан залишали,

І купались у спеку в Дніпрі,

І додому назад поспішали

Щоб батьків заспокоїть в дворі.

Як дитинство лишилось далеко…

Навіть сни не вертають назад.

Але я, як білявий лелека,

Повертаюсь в колишній свій сад.

Одне серце про все тільки знає,

Як від зустрічі син твій радів,

І душа у майбутнє вертає,

Я любов’ю тобі відповів.

 

 

Весна у Києві

Каштани дивом розцвітають

На кручах київських Дніпра.

І трави з вітром розмовляють,

У місті – весняна пора.

Хрещатик барвами сіяє

В палітрі сонця і весни.

І музика з небес лунає,

І линуть ніжнії пісні.

Хрещатик квітами вітає,

А я радію, мов дитя!

Душа вітрила напинає,

Наш Київ лине в майбуття.

 

Осінь у Києві

У Київ осінь золота

Приходить якось непомітно.

І душу тисне самота.

Стає і тоскно, й непривітно.

І тільки полиск бурштину

Промінчиком буття вертає.

І цю воскреслу дивину

На кожнім кроці зустрічаєм.

А потім в скверах падолист

Малює кольори жовтаві.

І ніби жовто-бурий лис

Кругом вигадує забави.

А згодом дощова пора

І місто, й небо огортає.

Нема розваг біля Дніпра.

Кімнатна люстра лиш палає…

 

(Учні виконують вірші «Іде весна», «У літній вечір над Дніпром», «Осінь настає», «Осінні думки», «Осінній сад»).

 

Сторінка четверта. Пісенне мереживо.

Минають віки, змінюються покоління, а пісня залишається. Вона відкриває свої чари, свою нев’янучу красу, молодість.

Протягом багатьох віків народ створює пісні. Муза надихнула багатьох митців, і зазвучали вірші у різних тональностях: від грізної чи сумної, до веселої, ніжно-ліричної. Багато віршів поета Ю. Удода покладені на музику, стали улюбленими піснями для багатьох виконавців.

 

 

Українська земля

Медові ночі серед літа

П’янять, мов трунок і вино.

Черешня, зорями сповита,

Схиляє віти у вікно.

Земля моя – святая українська,

Радію я тобі, як син.

Люблю твою я душу материнську,

Мені не зрадить часу плин.

І сяє місяць над житами,

Сріблясто дзвонять колоски.

І тихий гомін над  полями,

Немов сповідує думки.

Чумацький шлях степами звично

Біжить у тишу вікову.

Хотів би з нею бути вічно

У ріднім краї, де живу.

 

Дар весни

Білий бузок, як конвалії, ніжний.

Сонце іскриться в його пелюстках.

Грона сіяють біляво утішно,

Пахощі схожі, як мед на вустах.

Все, що буває весною, – незвичне,

Дар цей кохання за щастя сприйма.

Тільки коханої погляд чарівний,

Більше такого у світі нема.

Тож як з’являються квіти весняні,

Все прокидається, вмить ожива.

Очі теплішають у сподіванні,

Що серед квітів веснянка моя.

Як без любові прожити весною?

Навіть на думку таке не спада.

Квіти чарують своєю красою,

Серцю потрібна кохана одна.

 

Весняний вечір

У темряві садок ховає

Цвітіння вишень за вікном.

Хрущів гудіння долітає.

Туман пливе понад ставком.

Чарують співи солов’їні

Вечірню тишу навесні,

Такі концерти в Україні

Бувають в кожному селі.

Немов ворожка кароока,

Весна чаклує залюбки.

Хто вийде з двору за ворота,

Полишить спокій на віки.

І вітер ніжно приголубить,

І трави враз загомонять,

І щастя кожного чекає,

Як солов’ї почнуть співать.

 

Твої очі

Твої очі, ніби ночі,

Все ховають від людей.

А для мене серед ночі

Лине сяйво із очей.

Та кому воно потрібно,

Щоб було все на виду.

Почуття, як зорі, срібно

Світять краще в темноту.

Коли ми одні з тобою,

Відстань важко берегти.

І чаруюся красою,

І нелегко віднайти.

А твій стан стрункий, дівочий,

Як берізка навесні,

До душевності охочий

І співа палкі пісні.

Серце ніжність відчуває,

Як твій голос забринить,

І у сні, бува, зітхає,

Як прекрасно в світі жить!

 

Любов єднає

Давай забудем прикрощі на світі

І подаруєм ніжні почуття.

Ти обніми, щоб серце залічити,

Воно любов’ю марить все життя.

Кохання в світі краще не буває,

Чим те, що нам дарує Бог.

Між нами відстань довга виникає,

А ми з тобою бережем тепло.

Душа морозів знову не чекає –

Для нас усе рожево зацвіло.

Не будем ворушити, що минуло,

Ятрити серце нам не до снаги.

У нас з тобою радість, бо забули

Колючі, неприємні балачки.

 

Заключне слово вчителя.

 

У кожного поета свій стиль і своя манера письма, кожен по-своєму використовує скарби рідної мови, творячи диво із див земних – Поезію. У Юрія Удода вона оптимістична, сонячна, тепла.

«Поезія – це завжди неповторність», - писала в одному вірші Л. Костенко. І ми переконалися в цьому на прикладі поезій нашого талановитого земляка (киянина) Ю. Удода.

Можливо, когось із вас вона надихнула на творчість, і ви напишете вірші, прозові рядки. Буду дуже рада.

Домашнє завдання

Написати твір-роздум «Мої враження від уроку, присвяченого творчості

Ю. Удода».