Література рідного краю (Рівненщина). Проблема історичної пам'яті, відповідальності за майбутнє рідного краю у "Легенді про джерело" М. Пшеничного

Тема. Література рідного краю(Рівненщина). Проблеми історичної пам′яті, відповідальності за майбутнє рідного краю у «Легенді про джерело» Миколи Пшеничного

Ім’я уроку: «.Хто не знає свого минулого, той не заслуговує на майбутнє»

Мета: на матеріалі творів М.Пшеничного допомогти учням усвідомити суть поставлених письменником проблем історичної пам′яті, патріотизму ; розвивати уміння висловлювати власні судження з приводу почутого; удосконалювати навички аналізу поетичних  творів; формувати в учнів ціннісне ставлення до минулого та майбутнього рідного краю, відповідальності за свої вчинки.

 Цілі:

Учні знатимуть: основні відомості про життя і творчість М. Пшеничного; зміст, тему, основну думку твору; вивчені художні засоби; особливості виразного читання віршованих і  творів.

Учні вмітимуть: визначати тему й ідею творів; виразно читати твори письменників Рівненщини; знаходити в текстах художні засоби, розкривати їхню роль; висловлювати власну думку з приводу прочитаного; „оживлювати” текст; проводити аналогії між зображеним у творі і баченим у реальному житті; працювати у групах, брати участь у бесіді; рефлексувати й оцінювати досягнення; презентувати результати своєї роботи.

Тип уроку. Урок літератури рідного краю.

Обладнання:  виставка творів М.Пшеничного; рефлексивні картки, картки само оцінювання, аудіозапис

Випереджувальне завдання: учні за власним вибором об’єднуються у групи. Готуються колективні проекти “Микола Пшеничний. Літературний портрет”; “Королева волинських сіл» (розповідь про  село Дермань,автора; виразне читання творів; аналіз прочитаного твору; ілюстрації, асоціативні малюнки до твору);

Методи, прийоми, форми роботи:  випереджувальне завдання, технологія «Обмін побажаннями», «Мікрофон», коментування епіграфа («Незакінчене речення»), асоціативні вправи, словникова робота, робота в групах, само- та взаємооцінювання, рефлексивні картки

Епіграф:                            Тільки внуки рідну річку не спаскудили б сміттям…

                                                                                                        М. Пшеничний

                                        

Хід  уроку

І. Мотиваційний етап.

1. Забезпечення емоційної готовності («Обмін побажаннями»).

– Настрій Ви взяли з собою? Усміхніться! Подумки скажіть добрі слова один одному, побажайте успіху! Позначте кольром свій настрій на початку уроку.

• Учитель бажає всім успіху на уроці.

2. Озвучення очікувань від уроку (“Незакінчене речення”, “Мікрофон”: “Я думаю, що урок буде цікавим, тому що…”).

3. Актуалізація суб’єктного досвіду.

-Нещодавно на уроці літератури ми читали повість І. Франка «Захар Беркут». Пригадаймо, чому військо Бурунди не змогло здолати тухольську громаду? Як природа допомогла їм?

Сьогодні ми живемо уже у XXI столітті, але уроки мудрого Захара Беркута не втрачають свого значення, перегукуються з поетичними рядками письменників Рівненщини, яким не байдужа історія рідного краю, його звичаї та традиції, люди та їхні вчинки.

-Як ви думаєте, чому сьогодні нам важливо знати історію?(Молодці , ви самі зуміли наблизитись до формулювання теми уроку).

І народна мудрість говорить: «Хто не знає свого минулого, не вартий свого майбутнього",  І це дійсно так, бо як дерево тримається на землі своїм корінням, так людина тримається на землі своїм минулим. Людина, яка не знає минулого, - перекотиполе, куди вітер подме, туди воно і котиться.

    Саме тому ми повинні знати свою історію, своє минуле. А історія наша вмита кров'ю і сльозами. Збагнути цю істину нам допоможе «Легенда про джерело» нашого з вами поета - земляка  Миколи Пшеничного.

ІІ. Цілевизначення та планування.

Читаючи художній твір, ми не тільки сприймаємо зміст, а й намагаємося зрозуміти те, що приховано за образами, подіями. Сьогодні на уроці ми спробуємо оцінити вчинки персонажів, відшукати прихований зміст повчання, адресований нам, читачам.

Учні формулюють цілі уроку, за бажанням дописують нові і озвучують їх.

ІІІ. Опрацювання навчального матеріалу.

1.Прослухайте пісню «Історія»  у виконанні В. Білоножка

2. Асоціативні вправи зі словом „ пам′ять», «джерело».(«Асоціативний кущ»)

3. Презентація роботи домашніх груп з випереджувальними завданнями:

А) Виступ членів групи “Краєзнавці”:

- Показати на карті, яке місце займає Рівненська область на території України.

- Розповісти, чому Дермань називають «королевою волинських сіл»?

Б) Виступ групи “Літературознавці». Микола Пшеничний. Літературний портрет.

В) Виступ групи «Аналітики».

Г) Виступ групи «Історики». Батий.

Д)  Виступ групи  “Митці художнього слова”.  Виразна декламація вірша .

4.  Бесіда.

- Чи сподобалася вам легенда? Чому?

- Які слова, рядки особливо вразили,чому?

- Які почуття виникли?

- Що у творі викликає обурення?

-У які моменти  виникало почуття гордості, захоплення?

-Знайдіть рядки у творі, що відображають реакцію джерела на наругу Батия? Як воно поводиться? Який художній засіб використовує автор?

-Прокоментуйте рядки «Бо коли ординська пика скаламутить джерело.чи із нього зможе пити  - причащатися !-село?»Чим викликана така пунктуація?

-Чому слово «мурували» в тексті розбито на склади?

-За що автор називає дерманський камінь молодцем? Хіба це істота?

-Чому в останніх рядках слово «батий» написано з малої букви?

-Чому, на вашу думку, у  легенді немає жодного персонажа-дерманця, чому джерело ніхто не захищає?

- Яку паралель  можна провести між цим твором та повістю І.Франка (камінь перегороджує ущелину та стає завадою війську Бурунди- дерманський камінь не зміг зупинити життя джерела)

5. «Оживлення» тексту. Яким ви бачите Батия, його коней? Опишіть місцевість довкола джерела.

6. Технологія «Гронування».

Вибрати з тексту характеристики: А)Батия (вбивця, ординська пика, труснувсь у лихоманці, божеволів криком-хрипом, чужиння, хан запінений, погляд- наче блискавка).

Б) джерела (як настояна сльоза, померкло, сповільнило течію, живе,дзвінкіше засміялася вода, сторозпрокляте пнеться з-під землі)

7.Укласти питання до Батия, джерела ,каменя

8. Прокоментувати ілюстрації

IV. Рефлексивно-оцінювальний етап.

– Звернімося ще раз до теми та  епіграфу уроку. Тільки внуки рідну річку не спаскудили б сміттям. Хто не знає свого минулого, той не заслуговує на майбутнє.

- Як ви думаєте, чи є між ними зв′язок?

– На завершення – щедрі рецепти від калини не дерманської, а тієї , що щедро насаджена українцями повсюди, адже відомо , що вона лікує тіло. А що лікує душу?

– Чи збулися ваші сподівання щодо сьогоднішнього уроку?

– Чи досягли ви поставлених цілей? Якщо ні, то чому?

– Що найбільше вдалося вашій групі сьогодні, а що – ні? Чому?

– Як оцінюєте власну роботу на уроці? 3. Самооцінка діяльності на уроці. Заповнення карток самооцінювання.

Прізвище, ім’я учня. Критерії оцінювання.	Самооцінка
Працював найкраще (12-10)
Працював добре (9-7)
Працював посередньо (6-4)
Майже не працював (3-1)

 Роботу групи? Інших груп?

– Кому хотіли б подякувати сьогодні?Зобразіть настрій.

 ”Незакінчене речення”, “Мікрофон”. (Продовжити одне із речень).

Я ЗАПАМ’ЯТАВ…МЕНЕ ЗАЦІКАВИЛО…МЕНІ СПОДОБАЛОСЬ…

Домашнє завдання. Дібрати матеріал про письменників Млинівщини

                                                 Рефлексивна картка

Червоний- напруга

Блакитний- оптимізм

Жовтий – радість

Чорний- страх

Зелений – впевненість

 Синій –спокій

Білий - стабільність

                                                           Мій настрій

На початку уроку	В середині уроку	В кінці уроку

 

                                      

 

Подружжя Пшеничних

 

 

 

 

                                                 Рефлексивна картка

Червоний- напруга

Блакитний- оптимізм

Жовтий – радість

Чорний- страх

Зелений – впевненість

 Синій –спокій

Білий - стабільність

                                                           Мій настрій

На початку уроку	В середині уроку	В кінці уроку

                                                   Рефлексивна картка

Червоний- напруга

Блакитний- оптимізм

Жовтий – радість

Чорний- страх

Зелений – впевненість

 Синій –спокій

Білий - стабільність

                                                           Мій настрій

На початку уроку	В середині уроку	В кінці уроку

                                                        Рефлексивна картка

Червоний- напруга

Блакитний- оптимізм

Жовтий – радість

Чорний- страх

Зелений – впевненість

 Синій –спокій

Білий - стабільність

                                                           Мій настрій

На початку уроку	В середині уроку	В кінці уроку

                                                      Рефлексивна картка

Червоний- напруга

Блакитний- оптимізм

Жовтий – радість

Чорний- страх

Зелений – впевненість

 Синій –спокій

Білий - стабільність

                                                           Мій настрій

На початку уроку	В середині уроку	В кінці уроку

 

 

 

 

  Королева волинських сіл (історична довідка)

Саме так, королевою волинських сіл, іменував Дермань відомий український прозаїк ХХ ст. Улас Самчук. Дійсно, серед численних не лише волинських та й українських сіл Дермань село унікальне – не лише з багатими традиціями, а й історією.

Розташована серед лісів, джерел з чистою водою, маленьких річечок, ця місцина здавна приваблювала людей. Археологи знаходять тут крем’яні знаряддя. Вважається, що вже в ІІІ тисячолітті до нашої ери на місці Дерманя існувало поселення людей. Певно, траплялося різне – поселення могли нищити, але люди поверталися знову. І знову будували оселі, і знову лунав дитячий сміх.

Збереглася легенда, ніби тут за часів Київської Русі існувало місто, що іменувалося Рай-Городок. Взагалі поселення з такою назвою нерідко траплялися в давні часи на Волині й Поліссі. І ось прийшли сюди монголи. З ними був сам хан Батий. Тут він ніби навіть напував коня в джерелі, яке до сьогоднішнього часу носить назву Батиївка. Монголи не пощадили Рай-Городка. Знищили його. Наскільки ця легенда відповідає дійсності – не беремося судити. Щось мусило таке бути. Тільки – що?

Перші письмові згадки про Дермань (так село почало іменуватися) відносяться до ХІV ст. Воно належало князям Острозьким. Збереглася легенда, яка пояснює назву села. Мовляв, один із князів полював у цій місцині. Він відбився від своїх супутників, задрімав і на нього напав ведмідь. Врятувавшись від звіра, князь назвав цю місцевість «дрімань». (від слова дрімати). Пізніше вона була переінакшена на Дермань.

Князі Острозькі побудували в цій місцевості замок, оточений ровом з водою, муром з бійницею, триярусною вежею з підйомним мостом. Сталося це, на думку дослідників, у першій половині ХV ст. Певно, у цей час князь Василь Острозький, прозваний Красним, побудував також і церкву.

Тут існував монастир, який з часом відіграв важливу роль у історії села. Перша згадка про нього датується 1499 р. Тоді князь Василь Іванович Острозький, видатний полководець і релігійно-культурний діяч, подарував монастирю рукописну книгу «Поученій».Подальший розквіт монастиря пов’язаний з діяльністю його сина, Василя-Костянтина Острозького. Тоді Святотроїцький Дерманський монастир перетворився в одну з найбагатших і найбільших обителей Волині. У 1575 р. князь призначив управителем монастиря друкаря Івана Федоровича (більш відомого в нас як Федорова, хоча в багатьох документах він фігурує як Федорович).

Можливо, саме в Дермані велася підготовка до публікації Острозької Біблії, надрукованої 1581 р. У перші роки ХVII ст. Дерманський монастир стає значним релігійно-культурним осередком. Тут діє гурток вчених-перекладачів, серед яких варто виділити Кипріана, знаного на той час перекладача грецьких текстів. Настоятелем монастиря тоді був високоосвічений інтелектуал, друг Івана Вишенського Ісаакій Борискович, у майбутньому один із засновників Луцького Хрестовоздвиженського братства. Тут перебували Іов Княгиницький, засновник славнозвісного Скиту Манявського, та Іов Борецький, у 20-их рр. ХVІІ ст. київський митрополит. Побував у Дерманській обителі і Григорій Отрєп’єв, відомий як Лжедмитрій І. При монастирі діяла школа та друкарня. Редагував твори, що виходили в цій друкарні, брат відомого військово-політичного діяча С.Наливайка, Даміан Наливайко.

З 1627 р. аж до своєї смерті в 1633 р. настоятелем Дерманського монастиря був видатний український вчений-філолог, письменник-полеміст Мелетій Смотрицький. У той час, в силу певних обставин, він перейшов в унію. Уніатським став і монастир. Щоправда, в уніатський період Дерманську обитель розбудували. Тут існувала велика бібліотека. Сам же монастир створював у селі і навколишніх селах специфічну духовну атмосферу. Не дивно, що в Дермані витворився високий рівень культури.

Існують оповіді, що після поразки військ Б.Хмельницького під Берестечком у Дермані опинився козацькій загін на чолі з Іваном Богуном. Деякі козаки залишилися жити в селі, заснувавши тут своєрідні «козацькі династії». До таких «козацьких династів» ніби належав уже й згадуваний У.Самчук. Хоча може бути, що це не більше, ніж гарна козакофільська легенда. Багатьом хотілося та й хочеться вірити, що колись «ми були козаками». Однак деякі ніби «козацькі прізвища» мешканців Дермані зустрічаються в документах майже за сто років перед Хмельниччиною.

Після третього розподілу Польщі Дермань опинився в складі Російської імперії. Дерманський монастир в 1822 р. забрали в уніатів і передали православним. «Перепрофілювання», схоже, не дуже пішло йому на користь монастирю. Чимало цінних книг, рукописів, інших реліквій було втрачено, адже ці надбання, що дійшли з уніатських часів, нерідко трактувалися російсько-православними батюшками як «інославні», чужі.

І все ж Дермань залишався помітним культурним осередком регіону. При монастирі існувала школа паламарів, з 1833 по 1877 рр. функціонувало духовне училище. У самому ж селі з 1869 р. працювало однокласне народне училище. У 1906 р. в Дермані відкрили учительську семінарію, для якої в 1912-1913 рр. побудували велике гарне приміщення.

Не дивно, що культурна атмосфера Дерманя сприяла появі тут видатних особистостей. У цьому селі народився Микола Васильович Хомичевський (1897-1983), відомий під псевдонімом Борис Тен. Він був чудовим перекладачем античної класики українською мовою. Зокрема, йому належать переклади «Іліади» й «Одіссеї», які вважають найкращими перекладами цих відомих творів слов’янськими мовами. М.Хомичевський виховав цілу плеяду учнів, стояв біля витоків т.з. Житомирської школи в літературі, найбільш яскравим представником якої є В.Шевчук.

Чи не найбільш видатним уродженцем Дерманя вважається Улас Самчук (1905-1987). Це село часто фігурує в його творах, зокрема, в трилогії «Волинь». Він мав намір навіть написати окремий роман про Дермань. Однак так і не закінчив його.

У Дермані народився й російський релігійний філософ та публіцист «срібного віку» Володимир Филимонович Марцинковський (1884-1971). Хоча навчався він й тривалий час жив у Петербурзі, однак часто бував у своєму селі.

У міжвоєнний період Дермань став одним із потужних осередків українського національного руху. Тут діяла «Просвіта». Не дивно, що чимало дерманців під час Другої світової війни пішли воювати в УПА. З черговим приходом радянських «визволителів» жителі села зазнали репресій, багато з них вивезли, заселивши людьми з інших сіл. Щоби взагалі стерти в пам’яті людей славні сторінки історії села, його в 1946 р. перейменували на Устенське. У 1959 р. припинив свою діяльність монастир.

.