В одному з листів Степан Павленко написав: “Я ніколи справжнім вчителем не стану. Найголовніше із моїх достоїнств – незмірна, невиліковна й розпроклята любов до слова, цей, може, найкращий і найболючіший цвіт моєї душі, ця кара моя Господня і свято”. Але справжнім учителем він таки був: допоміг визначитися у житті багатьом своїм вихованцям.
Перечитуючи Гейне в перекладах, я, поряд з великою насолодою, незмінне переживав і певне невдоволення ними. Навіть моїх мізерних знань німецької виявлялося достатньо, щоб пересвідчуватись, наскільки оригінал і багатший, і глибший. Так виникло бажання спробувати себе в перекладництві.
26 вересня 2003 року передчасно пішов від нас Степан Онисимович Павленко– сільський вчитель рідної мови. Українська культура втратила ще одного свого лицаря. Ця унікальна людина вражала працелюбством хлібороба, допитливим розумом вченого, витонченим слухом на звучання українського слова.