Література рідного краю. Уманщина

(12.03.1949 - 26.09.2003) «Сам я не знаю, як би жив, якби не було зі мною СЛОВА.»

Марина Павленко (донька)- відома дитяча письменниця. Ольга Павленко (дружина)- письменниця, публіцист.

Народився Степан Онисимович в Легедзиному (нині Тальнівського району) 12 березня 1949 р. в багатодітній колгоспній сім’ї. Село Легедзине

Закінчив з медаллю школу. Легедзинська школа

У 1970 році закінчив з червоним дипломом Черкаський педінститут.

З тих пір вчителював

В одному з листів Степан Павленко написав: “Я ніколи справжнім вчителем не стану. Найголовніше із моїх достоїнств – незмірна, невиліковна й розпроклята любов до слова, цей, може, найкращий і найболючіший цвіт моєї душі, ця кара моя Господня і свято”. Але справжнім учителем він таки був: допоміг визначитися у житті багатьом своїм вихованцям.

Степан Павленко змалку полюбив Слово, бігав за кілька кілометрів до бібліотеки за збірочкою віршів, єдиний у селі передплачував "Літературну Україну". Відтоді мова й література стали його найбільшою любов'ю.

Мав журналістський і редакторський хист – писав для багатьох видань, редагував не одну книжку і вивів у літературу не одного автора.

Збірники для тих, що поважають і люблять мову.

Перечитуючи Гейне в перекладах, я, поряд з великою насолодою, незмінне переживав і певне невдоволення ними. Навіть моїх мізерних знань німецької виявлялося достатньо, щоб пересвідчуватись, наскільки оригінал і багатший, і глибший. Так виникло бажання спробувати себе в перекладництві.

Бачити своє ім’я в друкові у багато разів приємніше, але почуття, пережиті під час писання, все одно дорожчі…

26 вересня 2003 року передчасно пішов від нас Степан Онисимович Павленко– сільський вчитель рідної мови. Українська культура втратила ще одного свого лицаря. Ця унікальна людина вражала працелюбством хлібороба, допитливим розумом вченого, витонченим слухом на звучання українського слова.

Що смерть? Це ніч. Ще й льодяна. Ну, а життя? Спекотний день. Смеркає. Хочу спати. Я випив свій день до дна.