Література в першій половині ХХ століття

Література

Світовий літературний процес початку ХХ століття не можна назвати однозначним і цілісним. Жоден період літератури не був таким насиченим і трагічним. Специфічні риси літератури ХХ століття – поліфонізм, розмаїття напрямів, течій, шкіл тощо.

Література першої половини ХХ століття Реалізм Модернізм (авангардизм) Сюрреалізм Футуризм Дадаїзм Символізм Акмеїзм Напрями розвитку літератури

Літературу ХХ ст. неможливо уявити без модернізму та авангардизму. Поява модернізму зумовлена соціально-політичними (відмежування від суспільних проблем, інтенсивна атеїзація свідомості) і суто художніми проблемами (реалізм “приївся”, тривали пошуки нових змісту і форм). Але паралельно з модернізмом продовжує існувати жанр класичного реалізму.

Теодор Драйзер Ромен Роллан Генріх Манн Реалізм У жанрі класичного реалізму успішно продовжують творити Теодор Драйзер (США), Ромен Роллан (Франція), Генріх Манн (Німеччина).

Іван Бунін Олександр Купрін Шолом-Алейхем Реалізм Майстри ліричної прози російські письменники-емігранти Іван Бунін та Олександр Купрін, класик єврейської літератури Шолом-Алейхем привертали увагу щирістю розповіді про людське життя, загальнолюдські моральні проблеми.

Е.М.Ремарк Дж.Олдінгтон Е.Хемінгуей Ф.С.Фіцджеральд “Загублене покоління” Під трагічним знаком Першої світової війни творили представники “загубленого покоління” – Еріх Марія Ремарк, Річард Олдінгтон, Ернест Хемінгуей, Френсіс Скотт Фіцджеральд. Головна тема їх творів – безглуздя війни, фізичне і моральне каліцтво її учасників, втрата цілого покоління.

Б.Брехт Ф.Г.Лорка Л.Арагон Ю.Фучик З приходом до влади в Німеччині фашистів антивоєнна тема набула більш конкретного звучання. Протест проти фашизму звучить у творах Бертольда Брехта (“Матуся Кураж та її діти”), поезії Федерико Гарсія Лорки та Луї Арагона, творчості страченого після арешту гестапо Юліуса Фучика (“Репортаж із зашморгом на шиї”).

Р.Тагор А.Франс Б.Шоу Реалізм У своїх творах індійський письменник Рабіндранат Тагор відстоював національну незалежність Індії. Анатоль Франс, автор роману “Острів пінгвінів”, критикує в ньому сучасне йому суспільство. Англійський драматург Бернард Шоу відкрив нову сторінку в історії театру.

Д.Голсуорсі Лауреати Нобелівської премії У першій половині ХХ ст. лауреатами Нобелівської премії в галузі літератури стали: Бернард Шоу , Рабіндранат Тагор, Анатоль Франс, Томас Манн, Іван Бунін, Джон Голсуорсі, Ромен Роллан.

Соціалістичний реалізм У першій половині ХХ століття в країнах з тоталітарними режимами створилися особливі умови для розвитку літератури, які полягали в державному регулюванні офіційної літератури і репресіях проти носіїв демократичних ідей. Засобами поезії і прози створювався міф про державу-благодійницю. Єдиним методом було проголошено “соціалістичний реалізм”.

Родоначальником соціалістичного реалізму в СРСР проголошено Максима Горького (Олексія Пєшкова). За своєю сутністю його твори були пропагандою не того життя, що було в СРСР, а того, яке мало бути в уяві режиму. Драма Горького в тому, що цей непересічний письменник лишився в пам’яті лише як співець комунізму.

В. Шульгін А. Денікін Якщо у 20-ті роки поряд з полум'яними одами на честь Жовтневої революції видавалися мемуари діячів “Білого руху” (Антона Денікіна, Василя Шульгіна), то на початок 30-х років будь-який плюралізм в літературі заборонено.

І.Бунін І.Шмельов М.Бердяєв М.Булгаков Творчість письменників в еміграції (Івана Буніна, Івана Шмельова) і досягнення російської релігійно-філософської думки (Микола Бердяєв, Михайло Булгаков) з початку 30-х років абсолютно ігнорувалися.

М.Шолохов О.Толстой О.Фадєєв Теоретики соціалістичного реалізму вимагали від письменників “оптимізувати” історію й сучасність, “приборкати” вперті факти і таким чином штовхали письменників на компроміси, на зображення неправди (“Піднята цілина” Михайла Шолохова, “Хліб” Олексія Толстого, другий варіант “Молодої гвардії” Олександра Фадєєва).

М.Зощенко Поряд із “слухняною” літературою існували автори, які не сприймали тоталітарного міфу і знаходили свої літературні і художні засоби боротьби з ними. Письменник-сатирик Михайло Зощенко використовував метод “маски”. Оповідач в його творах – простий, наївний обиватель.

Є.Замятін А.Платонов Ще одним з таких засобів став роман-антиутопія. Класичні зразки цього жанру – “Ми” Євгена Замятіна. Автор “Чевенгура”, “Котловану”, “Ювенільного моря” Андрій Платонов наділяє своїх героїв своєрідною “вимученою”, “поламаною” мовою, яка насправді є лише адекватним відображенням їх свідомості.

Марсель Пруст Франц Кафка Джеймс Джойс Зрілий модернізм Батьками зрілого модернізму вважають француза Марселя Пруста, австрійця Франца Кафку й ірландця Джеймса Джойса.

Марсель Пруст У своїх творах, насамперед у романі “У пошуках втраченого часу”, письменник досліджував центральні проблеми часу, людських взаємин, “присмерку” аристократичної культури, пошуки сенсу буття, пам'яті.

Джеймс Джойс Його модернізм втілився в зображенні любовних взаємин, поєднання “миті” та “вічності”, драматизму та іронії. Джойс майстер “роману одного дня” та епопеї вічної “одисеї” людського духу.

Франц Кафка Проблематику творчості Кафки визначили побудовані ним на сторінках творів “конструкції”, що передавали нелогічність і абсурдність сучасного письменникові світу. В одній з кращих своїх новел “Перевтілення” автор зобразив трагедію відчуження особистості.

Езра Паунд Один з найяскравіших і найсуперечливіших американських поетів. Майже 40 років прожив в еміграції, пов'язав свою долю з італійським фашизмом. Пройшов божевільню і ув'язнення. На його думку, США погрузла в лихварському практицизмі, за що поплатилася неміччю і потворністю своєї культури. Зневіра в американських цінностях життя і призвела до захоплення фашизмом.

Гійом Аполлінер Чільна постать не лише французького, а й європейського літературного авангарду. Змалювання почуттів особистості в урбанізованому динамічному світі, осмислення трагедії Першої світової війни поставили його в ряд найвизначніших митців свого часу.

М.Гумільов А.Ахматова О.Мандельштам С.Городецький Акмеїзм Літературний напрямок, зміст якого полягає у протиставленні “містики” суспільних зв'язків і відносин цінностям матеріальної природи, “стихії” єства. Засновником акмеїзму в Росії став Микола Гумільов (“Жираф”), його погляди підтримували Анна Ахматова, Осип Мандельштам, Сергій Городецький.

Володимир Маяковський Велимир Хлєбніков Микола Бурлюк Давид Бурлюк Футуризм Полягає у повному розриві з традиційною культурою. Загальною основою його було відчуття “неминучості краху старого мотлоху” і прагнення передбачити і усвідомити через мистецтво “неминучий світовий переворот” і народження “нового людства”. Представники:

Футуризм Засновником футуризму вважається італійський поет і один з ідеологів фашизму Філіппо Томазо Марінетті.

Гомес де ла Серна Борис Пастернак Микола Клюєв Сергій Єсенін Творчість іспанського поета-футуриста Гомеса де ла Серни та рання лірика Володимира Маяковського можуть правити за зразок футуризму. На початку свого творчого шляху захоплювався футуризмом Борис Пастернак. Також до цієї течії належали Микола Клюєв та Сергій Єсенін.

Арп Ганс (1887-1966) - німецький і французький скульптор, художник, графік, поет німецького походження, представник абстракціонізму і дадаїзму. Дадаїзм Склався у Швейцарії як протест проти Першої світової війни. Він полягає в ірраціоналізмі, нігілістичному антиестетизмі, у своєрідному художньому епатажі, у нісенітницьких словосполученнях слів і звуків.

Сюрреалізм Родоначальником літературного сюрреалізму вважають французького письменника Андре Бретона. Він та його послідовники відстоювали думку, що особистість стає по-справжньому вільною лише в мареннях та у снах.

Поль Елюар Ф. Г. Лорка Луї Арагон Ернест Хемінгуей Наріжним каменем сюрреалістів було очищення мистецтва від недосконалої дійсності через надреальні відчуття людини. Його представники:

Представники символізму Андре Жид (вгорі) та Олександр Блок Символізм Для символізму характерно утвердження індивідуальності сприйняття світу кожною окремою людиною й установка на викликання за допомогою символіки певної емоційної реакції читача.

Література мала традиційно великий вплив на суспільну свідомість. Саме тому правлячі режими прагнули спрямувати її розвиток у вигідне русло, зробити своєю опорою. Письменники і поети нерідко опинялися в центрі політичних подій, і треба було мати силу волі й талант, щоб не зрадити правді історії.