Літературна вітальня до 230-річчя Джорджа Байрона "Я серцем завжди сирота..."

Тема «Я серцем завжди сирота»

Літературна вітальня до 230 – річчя Джорджа Байрона

Обладнання: портрет Байрона, виставка книг Байрона і літератури про нього, виставка учнівських малюнків до творів поета, музичне оформлення

Епіграфи:

Я проб’ю собі дорогу до Вершин

Слави , але тільки не безчестям…

Дж.Байрон

Цей світ лукавства і облуди

Я б промінять на край хотів,

В якому вільно дишуть груди

Між темних урвищ і хребтів.

Дж.Байрон 

Учитель Навесні 1824 року в грецькому місті Міссолонгі помирав від лихоманки лорд Джордж Ноел Гордон Байрон, ватажок одного з повстанських загонів, що боролися з турецькими поневолювачами, уславлений поет – романтик. Він прожив бурхливе й яскраве життя, він розповів про великі надії і великі розчарування свого часу, став нервом цілої епохи, її загостреним зором і слухом. Він знав, що йде назавжди.

Життя поета можна реставрувати мало не по днях, за його численними листами, якими він щедро обдаровував своїх кореспондентів, а також за особистими щоденниками. Крім того, з перших кроків творчого та політичного життя Байрон здавався сучасникам настільки значною фігурою, що десятки людей його найближчого оточення з англійською любов’ю до точності й педантизму записували все, що його стосувалося і що з ним відбувалося

Ведучий 1 Який гарненький хлопчик, цей маленький Байрон. Як шкода, що у нього такі ніжки! – почув він далекий жіночий голос.

Чому він кульгає? Чому, як тільки ступає, нога підвертається? Чому він може стояти тільки навшпиньках? Від  сорому він ніколи не наважувався про це спитати.

 Ведучий 2 Він дуже добре розвинений, вразливий і вередливий хлопчик. Та наші судження про життя формуються з перших кроків. Що ж він бачив навколо себе? Його батько, легковажний капітан Байрон, належав до старовинного аристократичного роду, промотав статки другої дружини, поводив себе  з нею цинічно, зверхньо, безцеремонно, а інколи зневажливо. Батько поета покинув сім`ю, коли синові ледве минуло три роки.

Ведучий 3  Його мати, зламана важкою долею, місіс Кетрін Байрон, труїли безжурність дитячих років неврівноваженим характером.

Маленьким він боявся її мінливого характеру, вибухів люті, які чергувалися з нестримними пестощами й сльозами. Учнем школи почав її соромитися, студентом просто уникав.

Ведучий 4 Мати мало розповідала синові про Байронів, та від няні він чув, що десь на півночі Англії у старому замку жив Лихий Лорд, двоюрідний дід Байрона, а з їхнього роду вийшли мужні воїни та мореплавці.

Ведучий 5   Сам поет свято вірив у те, що йому передалася у спадок кипуча кров його предків – Байронів і Гордонів, їхні нестримні характери, він плекав у собі цю віру, не намагаючись і не бажаючи тамувати власні капризи й пристрасті.

Ведучий 1  Згодом стало відомо, що Лихий Лорд позбавив спадку й вигнав з дому єдиного онука, який подався в армію (за традицією більшості Байронів) і загинув на Корсиці.

Ведучий 2 У десять років Джордж Байрон став шостим лордом Байроном. Наступного дня,  роблячи під убогим дахом школи перекличку, учитель, глянувши  на учня, назвав не як завжди «Байрон», а «пане Байрон». Від хвилювання хлопчик заплакав.

Ведучий 3 Після смерті двоюрідного брата з’ясувалося, що Байрон спадкоємець замку під назвою Ньюстедське абатство .

Читець

Свище вітер в твоїх, древній Ньюстенде, мурах,
Стала пусткою вже ти, оселе батьків.
Не троянди цвітуть,— по алейних бордюрах
Їх заглушує ліс кропиви й будяків.

Сплять у склепах давно смілі й горді барони,
Що водили васалів у землю святу.
Лиш під вітром мечі,— ніби дзвін похоронний,—
Б'ють у панцир важкий, по іржавім щиту.

Ведучий 4 Але дім виявився настільки занедбаним, що жити в ньому було неможливо, і вони оселилися неподалік, у Нотінгемі.

Ведучий 5 Місіс Байрон, відколи її син став лордом, аж ніяк не хотіла примиритися з його кульгавістю. У Нотінгемі їй порадили лікаря, який виявився справжнім шарлатаном. Усе його лікування полягало у тому, що він мало не викручував ногу дитини, затискаючи її в якісь незугарні лещата. Під час цих тортур Байрон займався латиною з американцем містерм Роджерсом, що був славною людиною і страждав, бачачи, як при читанні Вергілія чи Ціцерона обличчя його учня кривиться  від болю, спричиненого лещатами лікаря – шарлатана.

Ведучий 1 У 1801 році Байрона вирішили перевести, як це й належало дитині такого стану, до закритого навчального закладу. Зупинилися на Харроу – Скул.

Ведучий 2 Перші дні в школі не були щасливі. Постійний страх, що з нього сміятимуться, змушував триматися перед товаришами зверхньо, задерикувато, виклично. У нього була трохи незграбна статура, але приємно вражали гарні риси обличчя, виразні очі, біляве, аж рудувате, кучеряве волосся. Завзяття, яким він брався до всього, що йому доводилося робити, просто – таки дивувало.

Ведучий 3 Поступово товариші піддалися чарівності Байрона. Чарівності досить складній, що базувалася на відвазі слів і вчинків. Нічого вульгарного не виходило з уст цього хлопця, зовсім не здатного брехати. Ніхто з усіх вихованців ніколи не бився так охоче, як він. Було щось шляхетне в його поведінці.

Ведучий 4 Від народження хоробрий і впертий, він був організатором усіх небезпечних пригод. У той же час був природженим мрійником та часто шукав самотності. Можна було бачити, як він, узявши книгу, йде до церкви, що височіла посеред цвинтаря на самому вершечку пагорба Харроу. Там під розкішним деревом Байрон умощувався на камені під гілками в’яза і писав…

Читець

Мій бересте! Ти хилиш віти стиха
Під леготом, що ним тут небо диха;
Я сам-один тепер в тіні твоїй,
Де гомонів ласкавих друзів рій,
Що, може, десь в чужих світах, знебулі,
Так, як і я, сумують по минулім.
Стежиною берусь на косогір;
Ти знов мені милуєш серце й зір,
Мій затишку, де в любе надвечір'я,
Не раз зійшовши, марив аж до зір я.
Ми стрілись знов, але в моїм житті
Не ті думки і мрії вже не ті.

Ведучий 5 Літо 1803 року Байрон провів у родовому замку. Познайомившись з власниками великого маєтку Еннслі, що неподалік Ньюстеда, Байрон часто бував у них. Ні для кого не було секретом, що причиною частих візитів була дочка господарів міс Меррі - Анна Чаворт

Ведучий 1  Їй було сімнадцять літ, обличчя в неї спокійно - зосереджене, брови рівні, шнурочком. Звичайно, їй і на думку не спадало, що якийсь школяр-каліка, хай він і лорд Байрон із Ньюстеда, міг би стати її чоловіком. Але учень коледжу - хлопець з буйною уявою, він багато читав; із ним не було  нудно.

Ведучий 2 Яке щастя ці канікули! Безтямно кохати і жити під одним дахом з коханою! Частенько вони сідали поруч у кінці Весільної алеї на нагорі . Він дихав і жив лише нею. Вона світло його очей. Він називав її Вранішньою Зіркою, Світанковою Зорею Еннслі.

Мері здогадувалася про велике кохання Байрона, але  не надавала цьому великого значення, Їй більше подобалося вважати його своїм братом. Її обранцем був інший…

Ведучій 3  Якось Байрон почув розмову між Мері і покоївкою:

- Невже ти гадаєш, що я могла б покохати цього кульгавого хлопчака?
Ця фраза вразила його в самісіньке серце. Та жодним словом не обмовився про почуте. У п’ятнадцять літ він уже відчував ту невгасиму жагу, що дозволяє людині знести все, аби тільки бути поруч з коханою, бачити її обличчя, чути її голос, торкнутися її руки. Мері вийшла заміж на початку наступного року, і Байрон пережив першу душевну втрату.

Ведучій 4  У жовтні 1805 року Байрон вступив до Треніті-Коледжу, Кембрідж.

Саме там з’явилася нова мета – стати поетом. Писати вірші почав рано, багато перекладав з давньогрецької й латині. Він вирішив переписати вірші й підготувати рукопис до друку.

Ведучій 5  Перша збірка готова. Автор із приємним здивуванням перечитував власні вірші. Може, ця невелика книжка принесе йому славу?

Проте Байрон спалив усі примірники за порадою одного друга родини, який розкритикував юнацькі вірші за нескромність, чуттєвість деталей. То був трудний іспит для автора – початківця – зректися своєї першої книжки, проте він з героїчною мужністю приніс цю жертву.

Потім, не гаючи й днини, взявся до роботи, і за кілька тижнів підготував нову збірку, що відзначалася неймовірною праведністю і цнотливістю. Книга була надрукована у січні 1807 року. 4 липня 1808 Байрон одержав диплом магістра мистецтвознавства і залишив Кембрідж. Він змужнів, дихалося йому тепер вільніше. Та чи ж можна бути коли-небудь вільним після такого дитинства?

Ведучий 1  І знову Ньюстед – неймовірно занехаяний. Він міг година милуватися його чарами, намагаючись римувати якусь поему. Він не хотів знатися з власниками сусідніх замків: деякі з них зробили йому візити, проте він на них не відповів. Прийняв лише  запрошення до Еннслі. Байронові хотілося випробувати себе побаченням із колишньою коханою Мері, тепер місіс Чаворт – Мюстерс.

Коли сниться мені, що ти любиш мене,

Ти на сон мій не гнівайся, люба, –

Тільки в мріях я маю те щастя ясне,

Кожний ранок – оплакана згуба.

Любий сон! забери собі силу мою,

А мені дай безсилля розкішне,

Може, знов, як і в ту ніч, я буду в раю,

Ох, яке ж то життя буде пишне!

Хоч я бачив, кохана, твій усміх у сні,

Не карай ти мене за примари!

Після мрій чарівних прокидатись мені –

Се страшніше від всякої кари!

Ведучий 2 Скоро Байрон вирішив виїхати до Гібралтару, а звідти до Мальти й на Схід. Перед тим, як сісти на пароплав,  Байрон склав станси для Меррі – Анни.

Все скінчено – тремке вітрило

На човні в бурю забіліло;

Подужчав вітер і свистить,

Аж гнеться щогла і рипить;

Тікаю звідси я й сумую,

Бо лиш одну тебе люблю я.

Ведучий 3  Чи було воно справжнім, це почуття? Невже він їхав тому, що все ще кохав і не міг жити поруч із нею? Людина - складна істота. Дні проведені в Еннслі, лишили найглибший слід серед усіх його сумних і солодких спогадів.

Ведучий 4 На пароплаві, що йшов із Гібралтару на Мальту, Байрон тримався осторонь, довго вдивлявся у синю далечінь, вбирав у себе сувору поетичність скель, шукав мовчазного товариства  хвиль і зірок тому, що боявся людей.
                                          «Мій дух,як ніч…» (оригінал)
Ведучий 5  Іноді він згадував змарновану юність, але думав про неї жалібно і ніжно, ніби вона була чужою. Чому б не написати поему про цю подорож? В його уяві вже поставав герой. Автор назве його старовинним фамільним прізвищем  Чайльд-Буруном, і той стане потім Байроном, розчарованим, невтішним… Вітрильник пливе, танцюючи , в місячному сяйві.
Ведучий 1 Албанія у ті часи була майже незвіданою країною. ЇЇ дикі гори нагадували Шотландію. Бандит, корсар, отаман розбійників Алі – паша – люди цього проклятого класу привертали увагу Байрона своєю ненавистю до лицемірства і відвагою. Симпатія виявилась взаємною. Паша прислав мандрівникам провідників і озброєний ескорт на зворотний шлях.
Ведучий 2  Подорожувати диким краєм під охороною напівдиких солдатів – річ небезпека, але п’янлива. Байрон з дитинства вважав, що самою долею йому судилися військова звитяга. Він полюбив воїнів - албанців, вони здавалися йому щирими й вірними. Саме в їхньому оточенні,  в Яніні, він почав писати свого Чайльд-Гарольда.
Читець.

Среди албанце прожил Чайльд немало.

Он видел их в триумфе бранных дней,

Видал и в час, корда он, жертва шквала,

Спасался от бушующих зыбей.

Душою черствый в час бедж черствей,

Но их серца для сираждущих открыты –

Простые люди чтут своїх гостей,

И лиш у вас, утонченные бритты,

Так часто не найдеш ни крова, ни защиты.

Ведучий 3 Із Албанії він хотів рушити морем до Греції.

Байрон: Я мало не загинув на військовому турецькому кораблі через недосвідченість капітана і команди, хоч шторм був невеликий. Греки молилися всім своїм святим, мусульмани – Аллахові. Капітан розридався і кинувся до трюму, крикнувши, щоб ми молилися Богові. Вітрила перетворилися на дрантя, я через хворі ноги, позбавлений можливості подати якусь поміч, загорнувся в свій албанський плащ, ліг на палубі і, не зважаючи ні на що, заснув. Коли прокинувся, буря вщухла, а корабель прибило до піщаного узбережжя, де нас зустріли суліоти. Це були представники відважного гірського племені, яке зуміло зберегти свою незалежність. Їх вважали небезпечним, однак нас вони зустріли приязно, висушили одяг, нагодували і влаштували на нашу честь танці довкола вогню.

Ведучий 4 Коли Байрон запропонував отаманові  кілька цехінів, той відмовився: «Ваша дружба мені дорожче за гроші». Ці слова припали до душі поета. Він захоплювався цими людьми пристрасної вдачі, здатними на вбивство і на щиру дружбу. Байрон вирішив дістатися Греції сушею. Це була справжня  гірська прогулянка. Вечорами суліоти, їхні провідники, співами пісень, які Байрон з допомогою перекладача записав їх віршами.

Читець!

Дети Сули! Киньтесь в битву,
Долг творите, как молитву!
Через рвы, через ворота:
Бауа, бауа, сулиоты!
Есть красотки, есть добыча —
‎В бой! Творите свой обычай!

‎Знамя вылазки святое,
Разметавшей вражьи строи,
Ваших гор родимых знамя —
Знамя ваших жен над вами.
В бой, на приступ, стратиоты,
‎Бауа, бауа, сулиоты!

‎Плуг наш — меч: так дайте клятву
Здесь собрать златую жатву;
Там, где брешь в стене пробита,
Там врагов богатство скрыто.
Есть добыча, слава с нами —
‎Так вперед, на спор с громами!

Ведучий1 Нарешті Байрон і його супутники спустилися в долину, де було видно містечко, що тулилося до високої скелі, а за ним - море. То була Греція.

 Ведучий 2 Він був вражений контрастом між минулою величчю цих місць і сьогоднішньою їхньою вбогістю.

Діалог. (Байрон і афінянин)

Байрон: Як можеш ти, афінянин, миритися й коритися, коли твою величину батьківщину безсоромно грабують і знищують?

Афінянин: Що ж я можу вдіяти?

Байрон:Раб! Ти не гідний носити ім’я грека! Що ти можеш вдіяти? Помститися!

 Сини Еллади, час! 
Вставайте, рвіть кайдани. 
Зве давня слава нас 
I предки, гідні шани! 
Священну знявши зброю, 
Вперед, сини, до бою, 
За нами хай рікою 
Тече ворожа кров. 

Нехай хоробрі тіні 
Героїв і вождів 
В нащадках бачать нині 
Елладу славних днів. 

Ведучий 3 Після повернення до Англії Байрон зупинився в Лондоні в «Редіш-отелі». Видавець  Даллас, уже кілька днів виглядаючи його, з’явився майже одразу. Байрон ,здавалося, був у доброму гуморі і захоплено розповідав про свої пригоди в час мандрівки. Даллас  поцікавився, чи не привіз він звідти якесь оповідання. Так є ,написав кілька віршів – дрібничок та багато строф про подорож . Їх не варто читати , втім, якщо Даллас не проти , залюбки йому подарує їх.

Ведучий 4    Даллас не міг стримати захоплення і написав Байронові: «Ви створили одну з кращих поем, яку мені будь-коли довелося читати … Я в такому захопленні від  Чайльд-Гарольда, що не можу з ним розлучатися».

Ведучий 5  Було опубліковано перші дві пісні «Паломництва Чайльд - Гарольда».

 «Одного  ранку я прокинувся вже знаменитим» - писав Байрон. Точніше годі й сказати. Донедавна Лондон для нього був пустелею, де жило якихось троє-четверо друзів, а тепер це вже було місто «Тисячі і однієї ночі», забудоване осяйними палацами, що відчиняли свої двері перед цим найвидатнішим молодим англійцем.

Ведучий  1  Байрон в очах англійців був вартим свого твору. Він походив із старовинного роду, молодий, вродливий: сіро-голубі очі світяться розумом. Блідість обличчя  здавалося майже прозорою. Губи, як у чарівної  жінки, були чуттєві і примхливі. Навіть каліцтво посилювало інтерес  до нього. Загадкова ж історія його героя -  це його власне життя. Йому приписували невимовний сум і схильність до самотності, поневіряння Чайльда.

Ведучий 2  У місті тільки й мови, що про Байрона. Величезний натовп видатних людей прагне  познайомитися з ним або принаймні послати йому свою візитну картку. Карети, що зупинялися перед його помешканням заважали рухові на Сент – Джеймс – стріт. У розмовах за вечерею на всіх устах тільки й чути було: «Байрон, Байрон».

Учитель

Мода на Байрона була довговічною. Жоден поет не змінив настільки традиційний погляд на людину, світ, в якому вона живе, суспільство, політику, моду, сталі літературні канони, як це вдалося Байрону.

Читець

 Ему в окно стучатся розы,
Струится вкрадчивый аккорд…
Он не изменит гордой позы,
Поклонник Байрона, — он горд.

В саду из бархата и блесток
Шалит с пастушкою амур.
Не улыбается подросток,
Поклонник Байрона, — он хмур.

Чу! За окном плесканье весел,
На подоконнике букет…
Он задрожал, он книгу бросил.
Прости поклоннику, поэт!

Ведучий 3  Байрон знав, що його гостителі сподіваються побачити самого Чайльд - Гарольда, він переступав пороги салону сумним, гордим, маскуючи за холодною стриманістю спадкову скромність. У цьому новому для нього різноманітному і легковажному світі, який раптом почав приймати його, хоч перед цим довго не визнавав, не було ні родичів, ні друзів. Він боявся видатися смішним своїми манерами, своїм каліцтвом, і цей страх ще більше відтіняв його чарівність, про яку він ще навіть не здогадувався. Ставши непорушно на порозі тоді, як інші танцюють, застиглим уламком на тлі  роззолочених салонів, цілком скидався на свого героя, що стоїть на кормі корабля, втупивши зір у розбурхану стихію.

Байрон. Хотів би жити знов у горах …

Хотів би жити знов у горах
Дитям безжурним, як колись,
Блукать між скель, в морях суворих
Між хвиль розбурханих нестись.
Моя ж душа, мов птах прип'ятий,
Що прагне скель і висоти,
Страджае в Англії пихатій,
В краю лукавства й німоти.

Дай утекти мені, талане,
На лоно урвищ і горбів,
Забудь всі титули й кайдани,
Лакуз вельможних і рабів.
Веди мене на хмурі скелі,
Де стогне грізний океан,—
Верни в дитинства дні веселі,
Дай серцю відпочить од ран.

Ведучий 4  На одному з ранкових прийомів Джордж познайомився з Анною – Ізабеллою Мілбенк, котру всі називали Аннабелла.

Вона відзначила презирливу посмішку Байрона. Він сказав їй, що дивується, як вона не відчувала відрази до цього світу, де нема жодного, хто б, повернувшись додому, мав мужність заглянути в самого себе. Серед цієї суєти він з сумом пригадував іншого Байрона, серйозного мрійника з Ньюстеда. Але чому він говорив цій молодій незнайомці те, що не казав нікому? У ній було щось особливе. Байрон спитай в свого друга Мура, чи це, бува, не компаньйонка котроїсь із дам?

- Ні , - пошепки відповів Мур, - це багато спадкоємиця, вам слід  одружитися з нею і врятувати Ньюстед.

Байрон вірив в одруження, і це була остання його ілюзія. Незабаром Байрон і Аннабелла Мілбенк побралися.

Ведучий 5  Це було подружжя справді трагічної долі. Навіть достоїнства кожного з них у поєднанні з їхніми вадами не могли дати їм обом нічого іншого, крім страждань. У Байрона було відчуття, що у нього забрали все, що він любив: спокій, творчу самотність. З дружиною він був невблаганним, жорстоким, навіть брутальним. Містично вірив у фатум і часто повторював: «Мені судилося – повернутися на Схід, так я маю повернутися на Схід, щоб там померти».

Ведучий 1 Його майбутнє виразно виписувалося перед ним сузір’ями і віщуваннями. Ворожка напророкувала,  що він помре в 37 років. Він вірив у це.

Ведучий 2 Знав, що ставиться до дружини упереджено. Його мучили докори сумління, і часом то був пекельний вогонь, але навіть той вогонь обертається на причину ненависті.

     Аннабелла не піддавала сумніву, що божевілля чоловіка набрало форми глибокої ненависті до неї ! За цих обставин,  вона була певна, її обов’язок - поїхати.

     А через деякий час  Байрон отримав листа від батька Аннабелли з пропозицією про розлучення.

     Байрон був украй здивований і приголомшений. Він не вірив, що Аннабелла могла прийняти таке рішення.

     Байрон  Невже ви ніколи не були щасливою зі мною? Невже у нас не було справжнього почуття відданості, взаємного захоплення? Хіба, коли розібратися, щодня якесь невидиме тепло – бодай одного з нас, а то й обох  - не зігрівали наш сімейний затишок?..

Ведучий 3  Він сподівався, що Аннабелла не залишиться глухого до цього волання.

Ведучий 4  Дім мав такий сумний вигляд, ніби з нього щойно винесли  небіжчика. Сам – один на весь дім, він вечорами бродив по ньому, сідав до робочого столу й згадував ту, котра пішла від нього й стала йому дорогою. Взявши лист паперу і зрошуючи його сльозами, він писав

Читець

Прощавай! Я ждав розлуки.
Будь здорова. Назавжди!
Моє серце, повне муки,
Все прощає. Зла не жди.

Хай колись ти засипала
На цих грудях, та дарма!
Все зухвало на поталу
Нині кинула сама.

Глянь, чи в серці в мене мало
Давніх ніжності й тепла?
Як же ти його недбало
Так відкинути могла?

Хвалить світ тебе, що друга
Віддала на глум юрбі,
Та в хвалі отій — наруга
І тавро навік тобі.

Хай у мене вад не мало,

 Хай я вартий всіх доган,

Та не з рук , що обіймали,

Заслужив пекучих ран.

Ведучий 5 Чутка про розлучення Байрона швидко облетіла Лондон. Він став в очах людей ворогом Англії. Газети писали: цей волелюбний поет – ліберал, цей каліка ніколи власне не був англійською фігурою. Коли заходив до палати лордів, його освистали.

 Якщо вже Англія підписує йому вирок, він знову стане паломником і вирушить у мандри.

Ведучий 1 День відплиття настав. На борту корабля Байрон мав досить пригнічений вигляд. Море хвилювалося. Дув зустрічний вітер.

Дочь сердца моего, малютка Ада!

Поожа ль ты на мать? В последний раз

Когда была мне суджена отрада,

Улыбку видеть синих детских глаз,

Я отплывал – то был Надежды час.

И вновь плыву, но все переменилось.

Куда плыву я? Шторм встречает нас.

Сон обманул… И серце не забилось,

Когда знакомых скал гряда в тумане скрылась.

Как славный конь, узнавший седока,

Играя, пляшут волны надо мною.

Бушуйте, вихри! Мчитесь облака!

Я рад кипеню, грохоту и вою.

Пускай дрожат натянутой струной

И гнутся мачты в космах парусов!

Покорный волнам, ветру и прибою,

Как смытый куст по прихоти валов,

Куда угодно плыть отныне я готов.

Ведучий 2  Для того, щоб  стати   Байроном, треба знову бути Гарольдом:  «Паломництво» матиме третю пісню;

Прощай, прощай! Вже берег зник,
Лиш мріє далина.
I свист вітрів, і меви крик
Над відхланню луна.
Сідає сонце. Ми в той край
Мчимо серед стихій.
До завтра, сонця лик! Прощай!
Добраніч, краю мій!

Ведучий 3   У Швейцарії,  в Італії Байрон  багато й творче працює, пише чудові поеми, ліричні вірші, знайомиться з  карбонаріями – членами товариства італійських патріотів, активно допомагає їм. 

Ведучий 4  Навесні 1823 року поет вирушає до Греції, де знову візьме участь у визвольній боротьбі. Організовує й навчає бойові загони.

Йому приносило втіху відчувати, що він простий громадянин, утримує цілий флот і армію. Жартома, хоч і не без вдоволення, зауважив, що виділені ним для Греції суми вже перевершили витрати, з якими Наполеон Бонапарт починав італійський похід. Суліоти Міссолонгі набивалися до нього на утримання, обіцяючи за це проголосити його своїм командиром.

Байрон   Я прибув сюди не в гонитві за пригодами, а щоб сприяти відродженню народу,  який навіть у своєму приниженні поводиться так, щоб бути його другом.

Что мне твои все почести и слава,
Народ-младенец, прежде или впредь,
Хотя за них отдать я мог бы, право,
Все, кроме лавров, - мог бы умереть?
В тебя влюблен я страстно! Так, пленяя,
Влечет бедняжку-птичку взор змеи, -
И вот спустилась пташка, расправляя
Навстречу смерти крылышки свои...
Всесильны ль чары, слаб ли я пред ними, -
Но побежден я чарами твоими!..

Ведучий 5  Щоб бути прикладом він добровільно погодився жити так, як живуть прості  грецькі солдати. Завдяки своїй щедрості, став популярним серед селян з околиць Міссолонгі. Він постійно перебував у небезпеці, в оточенні сумнівних елементів; до нього приходили, його кликали в свідки, йому загрожували; проте він лишався діяльним і врівноваженим.

Ведучий 1  22 січня 1824 року, у день свого народження, він зайшов до кімнати, де сиділи кілька друзів, і сказав с усмішкою:

          Байрон                                                                                                                                          

• Ви  якось жалілися, що я перестав писати вірші: - сьогодні мій день народження, я щойно закінчив одну річ, по - моєму, найкращу за всі попередні.

Повстань! Еллади лине зов.
Зміцни свій дух! Не забувай,
Чия у тебе в жилах кров.
На бій рушай!

Притлум чуттів невчасних жар
І ниці пристрасті круши!
Хай вроди згубної пожар
Не йме душі!

Як шкода молодих років,
На жертву волі їх оддай!
До битви стати час наспів.
В борні сконай!

Ведучий 2 Того дня він переступив межу тридцять сьомого року життя. Року, що як віщувала ворожка, був для нього фатальним. 

Прибувши до Греції, так би мовити, спостерігачем, сповненим наміру слухатися спеціалістів і служити простим солдатом, Байрон, однак, поступово усвідомив, що несамохіть, через нездарність інших просувається до командування. Проте він не вважав себе готовим для такої ролі; режим, який він запровадив для себе з любові до військового аскетизму, виснажував його, одного дня нерви не витримують. Зрада  суліотів у найвідповідальніший момент кампанії викликала наступ лихоманки. Коли Байрон опритомнів, першими словами були:

• Хіба сьогодні неділя?

Йому відповіли ствердно.

• А-а! – мовив він. -  Я б вкрай здивувався, якби було інакше.

Неділя була днем із важких для нього днів.

Ведучий 3  Наступний тиждень видався зовсім сумним. Коли до нього поверталася свідомість, починав розуміти усю глибину страшної безодні, над якою опинився. Друзям він говорив…

Байрон Може, ви думаєте що я турбуюся за своє життя? Воно страшенно мені набридло, і я благословлятиму годину, коли з нього піду. За чим мені побиватися? Яку втіху мені може воно дати! Зовсім небагато людей жило так, як жив я. Я просто молодий дід. Ледь досягнувши повноліття, опинився на вершині слави. Що ж до насолоди, то я зазнав її в усіх можливих формах. Я подорожував, задовольнив свою цікавість, я втратив ілюзії… Я боюся тільки двох речей на світі: я бачу, як повільно конаю на своєму прокрустовому ложі, і не хочу, щоб мої дні були схожі на останні дні Свіфта, - тобто не стати ідіотом! Якби ж то заманулося небу і настав день, щоб я із шпагою в руках кинувся проти турецького загону й без мук зустрів неминучу смерть.

О поле битви, зброї дзвін,
Що славить Грецію мою!
Вільніший я, ніж Спарти син,
Що ліг в бою!
Ведучий 4 18 квітня зібрався консиліум  чотирьох лікарів. Була Великодня неділя. Жителів попросили не порушувати тиші. Замість традиційного вітання «Христос воскрес!» жителі Міссолонгі перепитували одне одного: «Як здоров’я лорда Байрона?».

Думки лікарів розходилися: одні пропонували ліки проти тифу, інші наполягали на кровопусканні.

Байрон (стомлено). Ваші намагання врятувати мені життя марні, я маю вмерти, я це відчуваю. Життя мені не шкода, бо я прибув до Греції, щоб покінчити з жалюгідним животінням . Я віддав Греції свої гроші і свій час. Тепер я віддаю їй життя. 

За волю в гордім цім краю
Борися всупір долі злій.
Знайди в бою і смерть свою,
І супокій!
Ведучий 5   Увечері 19 квітня 1824 року Байрона не стало

Ведучий 1 Хвилею над Міссолонгі пронісся ураган. Запала ніч. Темряву розпанахувала блискавка.  У їхньому світлі вдалині за лагуною вимальовувався темний силует островів.

    Гнана поривами вітру, злива щосили шмагала шибки. Солдати і пастухи, ховаючись від дощу, ще не знали скорботної новини, але здогадувалися, як колись їхні предки, що така громовиця супроводжує в останню путь  тільки героя, і перешіптувалися між собою:

• Не інакше, як Байрон помер!

Танець

Читець .

Я думаю об утре Вашей славы,
Об утре Ваших дней,
Когда очнулись демоном от сна Вы
И богом для людей.

Я думаю о том, как Ваши брови
Сошлись над факелами Ваших глаз,
О том, как лава древней крови
По Вашим жилам разлилась.

Я думаю о пальцах, очень длинных,
В волнистых волосах,
И обо всех - в аллеях и в гостиных -
Вас жаждущих глазах.

И о сердцах, которых - слишком юный -
Вы не имели времени прочесть,
В те времена, когда всходили луны
И гасли в Вашу честь.

Я думаю о полутемной зале,
О бархате, склоненном к кружевам,
О всех стихах, какие бы сказали
Вы - мне, я - Вам.

Я думаю еще о горсти пыли,
Оставшейся от Ваших губ и глаз...
О всех глазах, которые в могиле.
О них и нас.

Володимира Висоцького «Пісня про поетів» 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Байрон Дж. Лірика. / упорядник, переклад з англ.. Д. Паламарчука. – К: Дніпро, 1982. – 150 с.
2. Байрон Дж. Паломництво Чайльд – Гарольда. – Художественная література, 1985.
3. Байрон Дж. Избранное: Пер. С анг. Сост. И комм. О.Афониной. – М: Правда,1985
4. Байрон Дж. Избранные произведения. В 2-х т. Т.1. Стихотворения; Поэмы и трагедии. – М: Художественная литература, 1987.
5.  Байрон Дж. Избранные произведения. В 2-х т. Т.2. Поэмы и трагедии; Кефалонский дневник. – М: Художественная литература, 1987.
6. Байрон Д.Г. Избранное. – М: Просвещение, 1984.
7. Байрон Дж. Дон Жуан : Поэма. – Харків : Фоліо, 2001.
8. Бак С. Новосад Н. Дж. Н.Байрон «Паломництво Чайльд Гарольда», «Мазепа» // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. 2008 № 1 с.51-56.
9. Васюра А.І. Поема Дж.Г.Байрона «Мазепа» // Зарубіжна література в школі. №2. 2011. с. 16-19
10. Дітькова С.Ю. Лорд Байрон – людина легенда // Зарубіжна література в школах України. № 12. 2008. с. 5-9.
11. Дьякова Н.Я. Байрон в годы изгнания. Л., «Художественная лытература». 1974. 192с.
12. Дьякова Н.Я. Байрон в годы изгнания. Л., «Художественная лытература». 1974. 192с.
13. Дьякова Н.Я. Лирическая поэзия Байрона. М : Наука, 1975. 168 с.
14. Иванова И. «Властитель дум» // Наука и религия, 1974. № 4. с.85-87.
15. Липатов В. «…Огонь, во мне возженный …» К 200-летию со дня роджения Д.Г.Байрона // Комсомольская правда. 1988. №27. с.4.
16. Матвіїшин В. Англійський бард і Україна / Всесвіт : журнал іноземної літератури / 1988. с. 148 – 149.
17. Моруа. А. Байрон : Роман. – К : Радянський письменник, 1981.
18. Свенціцька О. Історична постать чи романтичний герой? Урок за поемою Дж.Байрона «Мазепа» // Всесвітня література в сучасній школі № 7-8. 2012. с. 54-56.
19. Сутула О., Тригуб І. Календарно-тематичне планування уроків зарубіжної літератури. Орієнтовне планування уроків зарубіжної літератури // Всесвітня література в середніх навчальних закладах України. 2010 № 1 с.43-53.