Літературна зустріч з поетесою Ганною Костів-Гускою «Моє Поділля! Барвінковий краю!»

Тема. Літературна зустріч з поетесою Ганною Костів-Гускою «Моє Поділля! Барвінковий краю!»

Мета: ознайомити з життєвим шляхом Ганни Костів-Гуски, передати глибину її поетичного світу; удосконалювати навички виразного читання віршів; розвивати відчуття краси художнього слова; виховувати любов до українського поетичного слова, до Батьківщини.

Обладнання: портрет поетеси, виставка її збірок.

Хід заходу

Ведуча 1. Сьогодні в нас незвичайний захід. Ми зібралися на зустріч з поетесою.

Ведуча 2. Хочемо вшанувати людину праці, людину, яка все життя живе поруч з нами і будемо намагатися дізнатися якомога більше про її життя і творчість.

Ведуча 1. Нашу літературну зустріч ми проведемо у формі усного журналу.

Сторінка 1. Знайомство.

Вступне слово вчителя.

Сторінка 2. Рідний край. Рідне село.

1. Наша гостя, Ганна Михайлівна,  – справжній патріот, через усе життя вона несе в своєму серці щиру любов до України.

«Усе минуще»

Усе минуще: радощі і сум.

Цілунок перший і сльоза гаряча,

Травневий цвіт і вітерець-пустун,

І небо, що дощем рясним заплаче.

І перший крок, і те найперше «мамо» -

Таке солодке на вустах дитини.

І ніч пройде, і день заступить ранок…

Лишається, як вічність: Україна.

2. Для кожної людини найріднішим, найкращим, найбажанішим місцем на землі є місце, де вона народилася. У своїх віршах поетеса оспівала рідне Поділля.

«Моє Поділля»

Моє Поділля! Барвінковий краю!

Я лиш одного прагну у житті:

На рідну землю повертатись знову,

Куди б не кликали шляхи круті.

Я упізнаю серед тисяч інших

Твої пісні веселі і журливі.

І навіть хліб стає смачнішим,

Коли зросте він на подільській ниві.

Моє Поділля! Сонцем заціловане!

Перлино українського намиста!

Крізь плин віків і відгомін минулого

Твоє майбутнє стелиться барвисто.

Моє Поділля! Найрідніший краю!

Ти не здивуйся, як котроїсь днини –

Я колоском зросту на твоїй ниві.

Чи, може, стану кетягом калини…

«Над моєю хатою»

Над моєю хатою – калинове небо.

Калинове небо у моїх зіницях.

Краплею крові, коли буде треба,

Я, земле, з тобою зможу поділитися.

І щастя для мене не треба більшого:

Лиш прихилитись до тебе дитинно.

В калинове небо найпершими віршами

Злітаю з долоней твоїх, Україно!

2. В яких куточках України Ви побували і який з них сподобався найбільше?

1. Рідне село Ганни Костів-Гуски – Бабинці. Воно розкинулося на берегах тихоплинної Нічлави. Цій річці, яка надихала на написання чудових віршів, поетеса присвятила однойменну збірку.

«Нічлава»

Маленька річка. Рівні береги.

Спокійне плесо. Дерев’яний міст.

Розкинулися хати навкруги,

В садах господарює падолист.

Яке близьке і рідне серцю все,

Ах, осене, печаль твоя ласкава!

Як світ стара, пливе одвікНічлава,

Спокійні води до Дністра несе…

Під вербами на березі стою:

Отут Вітчизна почалась для мене –

ці пагорби, ці ясени, ці клени

Вбираю в душу сонячну свою.

Моя колиско, перші тут сліди,

Початок пісні – трепетна Нічлаво!

Щоб слово по-новому зазвучало,

Щоразу, як на сповідь, йду сюди.

Ріко Нічлаво, доленько моя!

Од верб зелена, а від неба синя.

Я приведу сюди дочку і сина,

Навчу любити землю так, як я.

1. Як часто Ви буваєте в рідному селі, на берегах Нічлави?

2. У збірці «Цвіте біля хати калина» є поезія «Тернове поле». У цьому та інших віршах поетеса описує історію рідного краю.

«Тернове поле»

Терновий цвіт на пагорбах осів.

Здавен віків терновим поле зветься.

Бере початок пісня біля серця

Із найсвятіших материнських слів.

Тернова земле, страднице свята!

Ти завжди у душі цей колір мала,

Мели сніги, сікла тебе сльота.

І навіть смерть тебе не обминала.

Усякого бувало за віки.

Мінялися і прапори, і мова.

Чужинський кінь пив воду із ріки,

Та знову доля квітла калинова.

Тернове поле! Квіти у росі.

У небеса задивлені тополі.

Тернове поле! В радості й сльозі –

Ти назавжди моя, тернова доле!

2. Життя в Україні нелегке. Чи не було у Вас думки виїхати за кордон?

Сторінка 3. Батьки. Дитинство.

1. Для кожної дитини батьки – найголовніші люди на Землі. Ганна Михайлівна у багатьох віршах тепло згадує тата і маму.

«Я вимокну до нитки»

Я вимокну до нитки на дощі.

Таке це літо – дощове і тепле.

Блищать смарагдово дерева і кущі,

А тато мій косу на завтра клепле.

А завтра – дощ. І так щодня, щодня…

І я росту. І трави аж по пояс.

До хати мене кличе мамин голос,

Ласкавий голос в хату заганя.

Та я не йду. Бо змокла все одно.

Пливе подвір’ям до городу річка.

Червоні мальви хиляться в вікно,

І квітка мальви в косах, ніби стрічка.

І запах кропу на цілий город.

І гупання ранет у картоплиння.

Те літо – як найкраща з нагород

В моїм житті, в далекім тім, дитиннім.

«Червоні коралі»

Червоні коралі у скрині на дні.

Їх мама лишила у спадок мені.

В червоні коралі вберуся на свято

І стану душею на пісню багата.

Повіє теплом призабутих розмов

Бо завжди жива материнська любов.

І меркнуть незгоди, і дні крижані.

Червоні коралі – як сонце мені!

Червоні коралі – калини вогонь!

1. Розкажіть, ким були Ваші батьки. Як вплинули вони на Ваш вибір майбутньої професії?

2. В багатьох віршах поетеса згадує своє дитинство, свою рідну хату.

«Полин»

Як гостро пахне тут полин!

Аж протинає лезом душу.

Через роки, крізь часу плин

До тебе я вертатись мушу,

Батьківська хато! Тут земля

Мені співала колискову.

І я, дитина, ще маля,

Вже розуміла кожне слово.

Мене вусаті ячмені

До себе кликали, як браття.

Лісів у вересні багаття

Палало весело мені.

Листки любистку запашні –

Мене у них купала мати,

Щоб радісно жилось мені,

Щоб щастя мала я багато.

Із цих країв мій родовід.

Тут все мене ще пам’ятає.

Нев’янучий барвінку слід

На стежку листя простягає…

2. Як любили проводити вільний час, коли були дитиною?

Сторінка 4. Перша збірка.

1. Перша поетична збірка «Автограф вірності» привернула увагу і читачів, і критиків своєю щирістю, переконала всіх, що авторка має неабиякий талант. Лірична поезія наскрізь пронизана почуттям любові до світу, рідного краю, до людей, надією на добру творчу долю. Перший вірш поетеса зворушливо називає «невмілим віршенятком».

«Найперший вірш мій»

Найперший вірш мій зазирнув до віч–

Маленьке, ще невміле віршенятко,

Несміле, як сіреньке зайченятко,

Тремтливе, як листок в грозову ніч.

На білім аркуші тополя ожива.

І датою позначено. Однині

Тут долею судилося дитині

Губити і знаходити слова.

Солодка муко творчості, прийди

Від перших слів дрібних, ще від зернятка –

До літа мудрого, до осені багать...

Найперший вірш, невміле віршенятко,

Нам кожному судилось написать.

1. Коли і як з’явився Ваш перший вірш?

Сторінка 5. Любов до природи.

2. У своїх віршах Ганна Михайлівна щиро зізнається в глибокій любові до всього живого. Іноді здається, що поетеса і природа – одне ціле.

«Останнє золото беріз»

Останнє золото беріз

Зриває вітер нетерпляче.

Стоїть такий печальний ліс,

Що ледь душа моя не плаче.

Така згасаюча краса,

Така розлука безоглядна…

Роса по шибці, чи сльоза…

Жінки згортають листя в рядна…

Тривожна жовта заметіль.

Бентежна акварель жовтнева.

Так тяжко журяться дерева,

Що аж мені на серці біль.

Природо! В нас одна душа,

Мені сестрою ця калина.

І я не винна, я не винна,

Що виросла з її куща…

2. У вірші Ви калину називаєте сестрою, а які дерева, кущі, квіти є вашими улюбленими?

Сторінка 6. Хліборобська праця.

1. Земля споконвіку була найбільшою цінністю українців. Ми завжди вирощували хліб і раділи йому, як сонцю. Збір урожаю – це дуже важливо для нас, сільських жителів. Працю хлібороба оспівано в поезії «Цей теплий день».

«Цей теплий день».

Цей теплий день – як щирий усміх мій.

Пливли від хмарок тіні на осонні.

І у сріблястім лагіднім півтоні

До ніг горнувся золотий прибій.

Ще не жнива, хоч близько вже до жнив,

Ще дощ рясний колоссю не зашкодить…

А як хліба на полі рясно вродить –

Зрадіє хлібороб, бо хлібом снив.

Люблю цю пору, золотаві дні,

І відблиски грози в заснулих селах,

І хлібороба посмішку веселу,

Що буде хліб й до хліба на столі.

1. Який етап хліборобської праці Ви любите більше: сіяти-садити чи збирати урожай?

Сторінка 7. Сільське життя.

2. Коли читаєш вірші Ганни Михайлівни картини сільського життя уявляються чітко, зовсім реально, відчуваєш запахи, чуєш звуки.

«З хмарини тихої легкої»

З хмарини тихої, легкої

На землю сіється утома.

А під вікном цвітуть левкої,

Розсіялась осінь, ніби вдома.

Вінки цибулі понад вікна,

На все подвіря пахне кріп.

А над усім двадцятим віком

У небі журавлів політ.

Хати чубаті під навіси

Ховають від зими тепло.

Вітрам стає затісно в лісі

І мітять в око на село.

Земля в туманному спокої

Зимовим сніжним марить сном.

І відцвітаючі левкої

Прощально пахнуть під вікном.

«Тут пахне сном»

Тут пахне сном. Дитина у колисці,

І молоко у глечиках скисає.

Вусатий кіт вилизує щось в мисці

Й на мене винувато поглядає.

Тут пахне сном. Найпершим теплим сном.

Дитина спить найпершим сном солодким.

І яблуко дзвінке, червонобоке

На яблуні дрімає за вікном.

Білява хата вишнею цвіте.

Спливає ледве чутно колискова.

Співаю я малому колоскові,

Що з дум моїх, як із землі росте.

«Яблука»

Як пахнуть яблука осінні!

В соломі сховані і в сіні.

Лежать, прикриті на горищі.

І хоч надворі вітер свище,

І на вікні – шибки в узорі,

А за вікном – блискучі зорі

До мене в хату заглядають,

З горища яблука збираю.

Стара драбина рип та рип,

Соломи шурхіт, яблук скрип.

Несу на стіл. І пахне в хаті

Осіннім днем, сумним багаттям,

І ласкою землі глибокою,

І тим, що просто зветься спокоєм.

І від вогню – по стінах тіні…

Як пахнуть яблука осінні!

Зашелестить в руках солома,

Ну, от і я, нарешті, вдома.

2. Де Ви почуваєте себе комфортніше: в селі чи місті?

Сторінка 8. Чорнобильська катастрофа.

1. У 1986 році в Україну прийшла біда: сталася аварія на Чорнобильській АЕС. Надзвичайно чутлива, небайдужа душею жінка, Ганна Костів-Гуска, нещастя і горе ближніх відчуває і переживає, як власні. Який сердечний біль у кожній строфі віршів у збірці «Зона»!

«Лиш кілька стареньких»

Лиш кілька стареньких людей

У цьому селі живе.

Для них піднімається день,

І з ними у вічність пливе.

Вже скільки минуло днів!

Забулась, стерлась біда…

У небо – димки з коминів,

Кипить в казанках вода.

Страшну проклинають мару,

Хоч встелено чорним путь –

У церкву свою стару

Щодня, як на прощу, ідуть.

Забув за них світ увесь.

Хто там їх голос чує?

…Лиш Бог із високих небес

До раю їм шлях готує.

1. Чи були Ви в тридцятикілометровій зоні, чи зустрічалися з людьми, про яких писали?

Сторінка 9. Народні звичаї і традиції.

2. Поезія Ганни Михайлівни допомагає нам не забувати і підтримувати народні звичаї і традиції, щоб красувалися гіллям-клечанням Зелені свята, щоб співала гаївками Пасха, щоб пахло ялинкою і звучало колядками Різдво.

«Зелені свята»

Буяє ліс зеленим світлом,

Душа і щедра , і багата.

Зело пахуче так розквітло –

Зелені свята!

Зелене гілля носять з лісу,

Клечають урочисто хату.

Підніме завтра день завісу –

Зелені свята!

Відчиняються широко двері.

В календарі – святкова дата.

Ідуть з язичницької ери –

Зелені свята.

За образами – цвіт калини,

І пахне на долівці м’ята.

І входить мати-Україна

В Зелені свята!

«Різдво»

В кожній хаті – Різдво!

На долинах і горах!

Торжествують і небо, й земля!

І святі письмена так пророчо говорять,

Що врятує наш свят це Маля.

В кожній хаті – Різдво!

Всі святкуємо нині!

Нас єднають любові мости.

І з коріння Давида тоненькій стеблині

Ще рости, і рости,і рости!

В кожній хаті – Різдво!

У душі кожній – свято!

Вифлеємська зоря вже горить!

Жде Месію весь світ.

І маленьким дитятком

Він до кожного серця спішить.

2. Яке свято є Вашим улюбленим?

Сторінка 10. Інтимна лірика.

1. Щирістю і безпосередністю пройнята інтимна лірика Ганни Костів-Гуски.

«Утопилось відро»

Утопилось відро у криниці на дні.

Хто порадить біді, хто поможе мені?

Затонуле відро ми шукали удвох.

Соловей на калині витьохкував: тьох…

І зозуля нам щедро лічила літа,

І хмаринка пливла золота-золота,

І торкалась легенько тебе і мене.

Ця весна промине,і цей день промайне.

Чи згадаєм колись, як цвіли нам сади?

Як дзвеніли на денці краплини води?

І осиплеться травень, як з півонії цвіт.

Тільки лишить у пам’яті легесенький слід

Про криницю стару і плакучу вербу,

І Нічлаву, як очі твої, голубу-голубу…

1. Чи була подібна історія у Вашому житті?

Сторінка 11. Фестиваль «Чорна борщівська сорочка - краю мого оберіг».

2. На весь світ відома борщівська чорна вишиванка.

«Борщівське вишиття»

Вічна пісня барв і кольорів,

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав, і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення

Бавною укладено в рядки.

Поспліталось,блиснуло веселкою,

Ніжність материнської руки,

Пісні щем весільної, веселої.

Батьківської хати голоси,

Призабута стежечка любові,

І дитинства золоті часи –

Оживуть у вишитті, як в слові.

Дух народу в колір заплете,

Просте і піснею, і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом –

Знов борщівське вишиття цвіте!

2. Нам відомо, що Ви відіграли неабияку роль у проведенні фестивалю «Чорна борщівська сорочка - краю мого оберіг». Як виникла ідея цього фестивалю?

Сторінка 12. Бліц-інтерв’ю з поетесою.

• Яке місце займає поезія у Вашому житті?
• Хто Ваші вчителі в поезії?
• Який предмет Вам найбільше подобався, коли Ви вчилися в школі?
• З ким із сучасних письменників Ви знайомі особисто?
• Книги яких авторів любите перечитувати?
• Над чим працюєте зараз?

1. Віримо, що Ганна Михайлівна напише ще не один поетичний рядок, вразить читача своїм талантом.

2. Бажаємо Вам, Ганно Михайлівно, цікавих зустрічей з друзями і однодумцями, зі щирими поціновувачами Вашого таланту.

1. Доброго здоров’я і творчих злетів бажаємо Вам від усієї душі.