Літературне свято для учнів 1-4 класів «Книжка - добрий, мудрий друг»

«КНИЖКА – ДОБРИЙ,  МУДРИЙ  ДРУГ»

(Літературне свято для учнів 1-4 класів)

 

Ткачук О.І.,

вчитель початкових класів Ліцею «Тріумф» П’ятихатської міської ради

 

Мета: розкрити значення книги в житті людини; ознайомити дітей із правилами користування книгами; прищеплювати дбайливе ставлення до книжок; виховувати бережливе ставлення до книги, бажання більше читати.

Обладнання: костюми для героїв інсценізації, аудіозаписи.

Хід заходу

Ведуча: Безмежна сила книги. Без неї людина сліпа. З дитячих літ книжка допомагає зрозуміти світ, що нас оточує. Вона відкриває нам небачені обрії, допомагає зрозуміти історію народу, розкриває таємниці природи, життя. Книга допомагає у навчанні і вихованні, збагачує знаннями, зміцнює волю, пробуджує мрію. Книга – мудрий друг, який, не вміючи говорити, розказує про незвичайні пригоди і подорожі, про чудеса, про навколишній світ. Тому на нашому святі ми будемо говорити про книгу.

1-й учень: «Свято книги!» – зазвучало серед школи, як сигнал.

Свято книжчине настало, клас наш – мов читальний зал.

2-й учень: Дружба з книгою – це свято, не було б його у нас –

Ми б не знали так багато про новий і давній час!

3-й учень: В кожнім домі, в кожній хаті, у містах і на селі,

Хто навчився вже читати, – має книжку на столі.

4-й учень: Сторінки книжок завітних, всіх нас доброго навчать –

Працювати і учитись, і Вітчизну шанувать.

Ведуча: Сьогодні на наше свято завітають гості. Але хто вони – не скажу. Ви самі їх повинні впізнати.

Незнайко: Допоможіть! Рятуйте! Ой, насилу врятувався!

Ведуча: Діти, у нас з’явився несподіваний гість. Ви впізнали його? Так, правильно, це Незнайко. Здрастуй, Незнайко!

Незнайко: Добрий день!

Ведуча: А чого це ти так репетував?

Незнайко: То я від злодія втікав.

Ведуча: Від злодія? Від якого злодія?

Незнайко: Від звичайнісінького. Такий собі звичайнісінький злодій хотів вкрасти у мене капелюха.

Ведуча: Твій капелюх? А навіщо він йому?

Незнайко: Як навіщо? Ви хіба не знаєте? Чим більше капелюх, тим розумніша голова.

Ведуча: Ой, Незнайко, не сміши. Та ти ж нічого не знаєш. Тому тебе й прозвали Незнайком. Ти ж зовсім книжок не читаєш.

Незнайко: Хто, я? Та я всі на світі книжки давним давно прочитав.

Хто придумав, що Незнайко не читає зовсім книг?

Це неправда, так і знайте: жить не можу я без них.

Я читаю без зупинки п’єси, вірші та казки

Від картинки до картинки, ну, а потім навпаки.

Я про дідуся Мазая пам’ятаю на зубок.

Він, заходячи в трамваї, забував купить квиток.

Дартаньян ганяв ворону, колобок спав у норі.

І збирали шампіньйони тридцять три богатирі.

Бармалей спіймав дельфіна, Чорномор замерз в снігу.

А крилатий Буратіно покохав Бабу Ягу.

Я читаю без зупинки п’єси, вірші та казки.

Від картинки до картинки, ну, а потім навпаки.

Ведуча: Ну й Незнайко! Ну й насмішив! Ти ж усе переплутав!

Незнайко: Ну от, знову ти з мене смієшся.

Ведуча: Годі вже сперечатися. Давайте краще зустрічати ще одну гостю.

Червона Шапочка: Якщо довго, довго, довго,

Якщо довго по доріжці,

Якщо довго по стежинці

Бігать, тупать і стрибать.

То напевно, то напевно,

То звичайно, то звичайно

То можливо, то можливо

Можна в школу нам прийти.

(Приспів)

А-а, вчаться там діти великі й малі.

А-а, знань їм багато дають вчителі.

А-а, там навчаються читати,

А-а, і писати й рахувати

А-а, там цікаво всім завжди.

Ведуча: Діти, ви впізнали, хто це? Правильно, це наша улюблена казкова героїня Червона Шапочка. Здрастуй, Червона Шапочко!

Червона Шапочка: Привіт усім. Я дуже рада побувати у вас на святі. У мене для вас є сюрприз. Відгадайте, що у мене в кошику?

Незнайко: Відомо що, – пиріжки несеш бабусі!

Червона Шапочка: А от і не вгадав! Ніякі там не пиріжки, а загадки для дітей.

Незнайко: О! Я так люблю відгадувати загадки! Це для мене дрібниці. Можна, я теж буду відгадувати твої загадки?

Червона Шапочка: Гаразд. Але слухай уважно!

Не кущ, а з листочками,

Не сорочка, а зшита,

Не людина, а розповідає.

Незнайко: Що ж це таке? А я здогадався. Не кущ – значить дерево. Так, на дереві…що ж на дереві? А на дереві торбинка, зшита з клаптиків, а у торбинці… О! А у торбинці радіоприймач. Правильно? Все підходить. Ну як, я вгадав? Правда, я – молодець?

Червона Шапочка: Ой, Незнайко, ну й нагородив! Діти, що це?

Діти: Книга.

Незнайко: Ти диви і правда! А може ще одну?

Червона Шапочка: Добре, слухайте всі.

Невеликий мокрий птах

Ходить дзьобом по грядках.

Незнайко: Знаю, знаю. Це сусідчине курча після дощу черв’яків по грядках шукає.

Червона Шапочка: Неправильно. Діти, що це? (Ручка) Ти, Незнайко, краще помовчи, а діти хай відгадують.

1. Білий зайчик стрибає по червоному полю. (Крейда по дошці)
2. Стоїть дім: увійдеш у нього сліпим, а вийдеш зрячим. (Школа)

Незнайко: Ой, які молодці. І звідки вони про все знають?

Ведуча: Це тому, що вони люблять читати книжки.

Незнайко: Знаєте, що я вирішив! Я теж буду багато читати і тоді стану розумнішим.

Ведуча: Добре, сідайте.

Входить Нечитайло

Нечитайло: А, я не люблю книжок. Нащо вони? А то «Читай! Читай! Пиши! Вчи! Читай! Читай!» Аж вуха болять за цілий день. А як я не хочу… Не хочу і не буду! Отак. Нечитайло я.

Входить Чарівниця

Чарівниця: Ну чому ти так налаштований проти книжки? Адже народна мудрість каже «Вчення – це світло, а невчення – пітьма». Це свята правда. Хіба ж не так? Добрий день, діти. Я – Чарівниця. Вибачте… З Нечитайлом морока, не любить читати книжки.

Нечитайло: Ну, нащо мені так багато знати? Для чого? Хіба людина може все на світі знати?

Чарівниця: Я знаю, як з цим лихом впоратись. Сказати? Можна Нечитайла на кілька днів у минулий час самого відправити, коли люди ще не письменними були, а своїм потом, щоденною важкою працею з ранку до ночі здобували собі їжу, одяг, шукали захисток над головою, щоб їх вночі не роздерли звірі. Ну що, Нечитайло, хочеш туди, де немає книжок?

Нечитайло: Звісно, з радістю!

Чарівниця: Тоді відправляйся.

Ведуча: Не знаю я, що станеться з Нечитайлом, але вірю, що Чарівниця допоможе йому. Ми продовжуємо наше свято. Бо книжка – це завжди свято. Недарма ж народ каже, що у Землі супутник Місяць, а у людини – книжка. Та і ми полюбляємо читати книги, та малювати ілюстрації до прочитаного. Тому зараз до нас прийдуть герої казок.

Кіт у чоботях: Шановне панство, всім вам «няв»!

Своє я щиро надіслав,

Скажу відверто, без обману,

Братерство завжди поважав.

Я чоботи свої стоптав,

Багато чого взнав:

І хитрощі, і чари злі

У ріднім краї, на землі.

Але сьогодні, у цій залі

Забув я геть про всі печалі.

Приємно разом з вами бути,

Хоча б на мить усе забути!

Я прийшов до вас з конкурсом «Відгадаємо казку».

1. –Так бігав він 99 разів, а за сотим разом як упав посеред ниви – підвестись не може, так набігався – натомився, сердешний.

– Ніколи не треба сміятися зі слабкішого – сказав тоді Їжак Зайцю та й пішов з Їжачихою додому. (Їжак і Заєць)

2. –Доброго здоров’ячка! Пустіть переночувати!

– Ой, Лисичко-сестричко, у нас хатка маленька, ніде буде тобі лягти.

– Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую. (Лисичка-сестричка)

3. Що це, будинок для поросяти чи фортеця? – спитав Нуф-Нуф. («Троє поросят» С. Михалкова)
4. Приносить чоловік панові гілочку й каже, що дочка загадала з неї зробити. Пан дививсь, дививсь, узяв та й покинув гілочку, а на думці собі: «Цю одуриш! Мабуть, вона не з таких, щоб одурити…»(Мудра дівчина)
5. Ото Івасик як підріс трішки, став просити батька:

– Зробіть мені, тату, човник та весельце, то я буду рибку ловити та вас у старості годувати. (Івасик-Телесик)

6. От на ранок набрала баба мичок і погнала солом’яного бичка пасти. (Солом’яний бичок)

Чарівниця: Дякую, Котику! Я рада, діти, що ви знаєте багато казок. Що робити з нашим Нечитайлом? Де то він зараз пропадає, може вже нагулявся? То, може, заберемо його додому?

Діти: Давай, заберемо.

Чарівниця: Будь по-вашому. Тари-бари, розтабари, розступіться чорні хмари, сонечко сюди впустіть. Нечитайла принесіть.

1 хмара: Ось ваш хлопець непутящий, Нечитайло ваш ледачий.

Думав вік без книг прожити, довелось його провчити.

2 хмара: У минуле завели, де ще книги не знайшли.

Жив в печері кам’яній і ховався він у ній.

1 хмара: Тож не все було так тихо, там зазнав він горя й лиха.

Сам свій голод тамував, корінці в землі шукав.

2 хмара: Був голодний більш, як ситий. Звірами не раз побитий.

Його страх такий скував, що хлопчина не гуляв.

1 хмара: А від звірів все ховався, дуже хлопець налякався.

Ще й від холоду дрижав. Сам додому забажав.

2 хмара: А від страху неземного, зрозумів, книжки для чого.

Він тепер усім поклявся, що уже за розум взявся.

Нечитайло: Ой, нічого не питайте, краще книжку, книжку дайте!

Був я дуже необачний, я не знав, що там так лячно.

Люди ті ще зовсім темні, зовсім, зовсім неписьменні.

У страху живуть, страждають, нічогісінько не знають.

Нічогісінько не вміють про добробут тільки мріють.

Ні, не хочу я так жити, краще буду вчитись, вчити

І писати, і читати, розум буду розвивати.

Чарівниця: Тепер ти зрозумів, для чого книжки людям?

Нечитайло: Так. З них люди дізнаються про все на світі, книжки розвивають людей, допомагають їм поліпшити своє життя. Я зрозумів, що люди йшли до книжки тисячі років, щоб зібрати і записати в них усі свої досягнення, винаходи, традиції. Я зрозумів, яку силу має книга! Я тепер буду читати, вчитися, бо вчення – це світло. А книга – це ключ до знань.

Ведуча: А зараз послухайте коротку історію виникнення книги.

1-й учень: Давним-давно на землі не було книжок, бо люди ще не вміли їх робити. «Сторінками» найдавніших книг були камені, стіни печер. Далі люди почали писати на мокрій глині, яку потім сушили й випалювали на вогні. Але ці книжки були незручними та важкими.

2-й учень: З часом навчилися робити зручні та легкі книги з телячої чи козячої шкіри. Але вони були дуже дорогими. На виготовлення однієї такої книги потрібні були шкури цілої череди телят. Люди шукали недорогий матеріал, з якого можна було б робити книги, щоб вони були дешевими і простими. І таки знайшли!

3-й учень: Це був папірус – болотяна рослина, густих заростей якої було багато вздовж африканських річок. Відтоді з’явилися на землі книги, а точніше сувої з папірусу. Писати на них було зручно, але через кілька років папірус пересихав і руйнувався.

4-й учень: В Україні писали на корі берези. Кору ділили на тоненькі смужки-пластини і висушували. Вони були білими. Писали на них грамоти і називали їх берестяними.

5-й учень: Справжній папір, на якому ми з вами пишемо зараз, люди навчилися робити дві тисячі років тому. Спочатку книги переписували від руки. А це був досить важкий і тривалий процес – адже одну книгу доводилося переписувати іноді кілька років.

6-й учень: Першу друковану книжку в Україні було видано 1574 року Іваном Федоровим. Називалася ця книга «Апостол». Зараз папір виготовляють з деревини, а книги друкують у книжкових видавництвах.

Ведуча: А чи знаєте ви, що для виготовлення одного підручника треба спиляти 1000 ялинок? Папір потрібен нам для друкування книг. А ще його можна виготовити з макулатури. 30 кг макулатури зберігає 1 берізку. З 1 кг макулатури можна виготовити приблизно 25 учнівських зошитів.

Діти, здається всі гості до нас сьогодні завітали.

Баба Яга: Як це всі? А про мене забули?

Ведуча: Люба бабусю, кого ви тут шукаєте?

Баба Яга: Я ловлю Королеву Книг. Ви не чули про неї? Знаєте, що вона замислила? Подарувати золотого ключика дітям, щоб вони могли багато читати і все про мене дізнатися. Я цього не хочу!

Ведуча: Угамуйтесь, шановна бабусю! Краще привітайтесь з дітками.

Баба Яга: Добрий день! А побитися зі мною не хочете?

Ведуча: Бабусю, у нас свято, а ви битися. І не соромно вам?

Баба Яга: Свято? А яке?

Ведуча: Свято книги.

Баба Яга: Ну звісно, як на свято запросити, так обійдеться, а як привітатися – нате, будь ласка. Вітайтеся! Так? Ну ні, так не піде.

Ведуча: Бабусю, заспокойтеся. Ми обов’язково запросили б Вас, але ж Вас так важко знайти. Та ми дуже раді, що Ви до нас завітали.

Баба Яга: Добре! Добре! Які ви ласкаві, я навіть розчулилася. А хочете, я з вами пограю? Ставитиму вам запитання, а ви підводьте руки і відповідайте.

1.     На чому стояла хатинка Баби Яги?
2.     Кого першого зустрів у лісі Колобок?
3.     Як звати лікаря, який лікує тварин?
4.     Скільки монет дали Буратіно?
5.     Хто з’їв Колобка?
6.     Яку рибку спіймав дід?
7.     Як звати курочку, яка знесла золоте яйце?
8.     Як звали трьох поросят?
9.     Вид транспорту Баби Яги?
10. Як звали дівчинку, яка потрапила до 3 ведмедів?

Гарно відповідаєте! Мабуть, я не чіпатиму Королеву Книг. Краще спробую виправитися.

Королева Книг: Мої маленькі друзі! Я дуже рада зустрічі з вами. Я із задоволенням познайомлю вас з жителями мого володіння. Але пам’ятайте, що вони «Мовчки говорять, добре мудрують». І тому в моїх володіннях постійно стоїть…

Діти: Тиша.

(Стогін. Заходять книжки)

Королева: Що трапилося, книжечки? Хто вас образив?

Книги: Ой, ми втекли від дітей, які нас ображали і зовсім не берегли.

Ведуча: Книга скаржилась Мар’яні:

1-ша книга: Я у тебе не в пошані!

Звідкіля це на мені плями сині та масні?

Подивися, от сторінка – намальована хатинка,

Під хатинкою маля і написано: «Це я».

Люди скажуть: «Ой, чия ти? Як тебе тепер читати?

Скільки ми читали книг, а не бачили таких».

Мар’яна: Я не рватиму сторінок,

Не бруднитиму картинок,

Вбережу тебе від бруду,

Більше так, повір, не буду!

2-га книга: А в Скворцова Гриші, книги найбрудніші.

Всі вони патлаті, порвані, горбаті.

І немає в них лиця – без початку, без кінця.

Палітурки як ганчірки, ті книжки ридають гірко.

Бився Гриша з хлопчаками, він розмахував книжками.

Дав Мишку по голові – замість книжки стало дві.

Гриша: Ой, так це ж моя книжечка, моя ти дорогоцінна. Я тебе шукаю скрізь, а ти ось де. Я ж тобі нічого поганого не зробив. Тільки вдарив тобою свого сусіда по парті. Та вчора забув тебе у дворі. А вночі пішов дощ.

Книжка: Я не хочу більше повертатися до нього! Заберіть мене до бібліотеки!

Королева: Ну добре, добре! Ми тебе вилікуємо у книжковій лікарні, а потім ти разом з усіма  книжками стоятимеш на чистій полиці, тебе читатимуть хороші, добрі діти, які не залишатимуть тебе під дощем.

Гриша: А я буду без книжки? Я ж її дуже люблю!

Королева: Ну якщо любиш, то перш за все вилікуєш її.

Лікар: Є в новому домі двері заповітні,

Ще не всім відомі, та до всіх привітні.

В книжковій лікарні, у новім будинку

Я щодня працюю не одну годину.

Хто навчитись хоче книжки лікувати,

Приходьте, будь ласка, буду вас навчати.

Королева: Забирай, лікарю, книжечку в бібліотеку, а Гриша хай прочитає нам правила поводження з книгою.

•   Беріть книги чистими руками. (А я ж їх ніколи не мию)
•   Не перегинайте книжки, від цього випадають сторінки. (А ви теж перегинаєте книжки, як я, так?)
•   Не кладіть у книжку олівці та інші предмети, адже від цього вона рветься. (Ніколи б не подумав!)
•   Не загинайте сторінки, користуйтеся закладками.(А в мене їх немає)
•   Не читайте книги під час їжі. (А коли ж?)
•   Щоб книга або підручник довше служили вам – обгорніть їх! (У мене ж жодна книга не обгорнута…)

Королева: Чи запам’ятали ці правила, діти? А ти, хлопчику?

Гриша: Я все зрозумів, обов’язково виправлюсь.

Королева Книг: Вчіться, діти, мудра книжка

Скаже вам чогось багато

З того, що колись другими і посіяно, й пожато.

Учітеся, любі діти, читайте,

Як та бджілка меду з цвіту, розмову збирайте.

Ведуча: Багато мусим знати про все, що є навкруг,

Тож слід книжки читати, бо книга – вірний друг.

Вона допоможе дуже обрати вірну путь.

Де б ти не був, мій друже, про книгу не забудь.

Діти виконують пісню про книгу

Ведуча: Любі хлопчики, дівчатка! Закінчилось наше свято.

Ми вам хочем побажати книг багато прочитати!

Сподіваюсь, що після нашого свята ви будете любити, берегти і цінувати книги.

Королева Книг: А на згадку про свято прийміть в подарунок золотий ключик, щоб ним могли відкрити всі бібліотеки та маленькі подарунки – закладки.

Щоб завжди книжки тримати у належному порядку,

Треба в них постійно мати отакі зручні закладки!