Літературний салон "Трагічна доля поетів "Срібної доби""

Про матеріал
Позакласний захід про трагічну долу російських поетів "Срібної доби" з елементами поетичних змагань між поетами.
Перегляд файлу

Літературний салон. Трагічна доля поетів «Срібної доби»

Є вірші – квіти
Вірші – дуби.
Є іграшки – вірші.
Є рани.
Є повелителі і раби.
І вірші є –
каторжани.

                                    Ліна Костенко

Звучить музика.

Вчитель:                            Снова зажгу свечу,
                                            Гляну в притихший класс,
                                            Я вас понять хочу, что собирает нас.
                                            Может быть сила слов,

                                          Мудрость и красота

                                           Магия новых стихов…
                                            А может быть просто мечта?
                                            Класс затаился в тиши,
                                            Слушая рифмы поета,
                                            Муза, нет, не спеши,
                                            Дай рассказать об этом…
Світ поезії… Світ найпотаємніших куточків людської душі, радощі і біль, сумніви і страждання, злети і падіння, віра і розчарування, зрада і кохання – ці почуття  ми зустрічаємо, поринувши у поетичне сузір’я «срібного століття» російської поезії.

Ведуча: Дивне срібне століття російської поезії не вписалося в «терновий вінець революції». Він зник, як світло літа зникає в передзимовій похмурості. Його героїв розкидало по всьому світу. У них ще була прекрасна і трагічна доля, але їх срібному століттю вже була написана епітафія і написав її останній поет срібного століття Георгій Іванов:

Овеянный тускнеющею славой,
В кольце святош, кретинов и пройдох,
Не изнемог в бою Орел Двуглавый,
А жутко, унизительно издох.

     

 

 

 

 

 

 

Ведуча: Поети «Срібного століття» творили в дуже складний час – час катастроф і соціальних потрясінь, революцій і воїн. Поетам в Росії в ту бурхливу епоху, коли люди забували, що таке свобода, часто доводилося вибирати між вільною творчістю і життям. Тоталітарна влада диктувала їм теми, сюжети, навіть настрій творів.

Ведуча: Ті ж, хто хотів йти наперекір своїм принципам і переконанням, піддавалися жорстоким репресіям з боку уряду.
Постійні спроби влади підпорядкувати думку автора, постійний цензурний тиск, зрештою, табори і розстріли приводили до різних наслідків.
Одні творили, обманюючи цензуру; інші талановиті поети йшли іншим шляхом. Вони відмовлялися від видання своїх творів. Деякі не лише не друкували свої твори, але і не наважувалися навіть довірити їх бумазі, проте навіть в такій ситуації Осип Мендельчитам не підкорюється диктатурі і пише відкритим текстом анти сталінський вірш:

Мы живём, под собою не чуя страны,
Его толстые пальцы, как черви, жирны,
А слова, как пудовые гири, верны,
Тараканьи смеются усища,
И сияют его голенища.

В кінці кінців воно вартувало йому життя.

Ведуча: З розвитком подій сталінські репресії набували все більшого розмаху. Вони ламали долі не лише поетам і письменникам, але і їх рідним і близьким.
Так сталося і з Анною Ахматовою, в якої в 1921 році по несправедливому звинуваченню в змові був розстріляний чоловік – Микола Гумільов, а в 1935 році був заарештований її єдиний син – Лев Миколайович.
Сімнадцять місяців, проведених в тюремних чергах в місті Ленінграді, дають привід для написання поетесою віршів, що склали поему «Реквієм»

Это было, когда улыбался

Только мертвый, спокойствию рад.

И ненужным привеском болтался

Возле тюрем своих Ленинград…
Звезды смерти стояли над нами,

И безвинная корчилась Русь

Под кровавыми сапогами

И под шинами черных марусь…

 

Ведуча:                             Яка жага безумна жить. 
                                          Все здійснене обожествити, 
                                          І втілити все нерозкрите, 
                                          В нечуваному продзвеніть! 

 

Так писав молодий поет О. Блок, сповнений оптимізму, надій на «свободу яснокрилу», закоханий у Прекрасну Даму. Його називають одним із найяскравіших представників символізму. Революцію сприйняв як бурю, що здатна очистити життя від скверни, зруйнувати старий облудний світ.
Однак реалії радянського часу принесли поетові розчарування.
На 41 році життя помер у Петрограді.

 

Звучить романс «Мне нравится» у виконанні А. Пугачової. Портрет М. Цвєтаєвої

 

Ведуча:  Цей романс створений на слова російської  поетеси Марини Цвєтаєвої. Колесо історії не лише перевернуло світ, але й пройшлося по кожній окремій долі. Душа Цвєтаєвої розкололася навпіл: одна половина залишилась в Москві з дітьми, друга – блукала за чоловіком полями громадянської війни, любила, страждала, стікала кров’ю.
Після розгрому білої армії, чоловік Цвєтаєвої потрапляє в Чехословаччину. Родина живе в Празі, але туга за Батьківщиною не дає спокою.

 Попереду арешт чоловіка та доньки, війна, евакуація і самогубство, їй було 49.

Витель: До нас на засідання салону завітала М. Цвєтаєва. Декілька слів про себе, будь ласка! Марино!  Виступ учениці

 

 

 

 

 

Звучить романс «Свеча» на слова Б. Пастернака. Портрет на екрані Б. Пастренака.

Ведуча: Тож яким було минуле XX ст.? Століттям атомної бомби? Духовного зубожіння?
Так, скажемо ми, але ми з радістю можемо додати, що XX ст. – це століття Б. Пастернака, інтелігента, художника, поета.
«Доктор Живаго»   тривожний роман про загибель російської інтелігенції, про втрату духовності, про невгасимість вогню свічки.

Як результат – Нобелівська премія. На Батьківщині це було розцінено, як зрада.

Вчитель: Я рада вітати сьогодні ще гостей нашого засідання. Це В. Маяковський, С. Есенін, Анна Ахматова, О. Блок, Б. Пастернак. Ще за часів античності, мистецтвом, якої захоплювалися поети срібної доби влаштовувалися змагання між поетами, були увінчані лавровими вінками Гомер, Верлігій, Есхіл.

Дуже популярними на початку  XX ст. були поетичні ринги поезії. І сьогодні на поетичний ринг викликаються:

 

Б. Пастернак:                       Цель творчества  самоотдача,

                                              А не шумиха, не успех.

                                              Позорно ничего не знача,

                                              Быть притчей на устах у всех.

 

О. Блок:                                Пусть я и жил, не любя, 
                                              Пусть я и клятвы нарушу, 
                                              Все ты волнуешь мне душу, 
                                              Где бы ни встретил тебя! 

 

Б. Пастернак:                   Легко проснуться и прозреть, 
                                          Словесный сор из сердца вытрясть 
                                          И жить, не засоряясь впредь, 
                                          Все это не большая хитрость.

 

О. Блок:                            Уж не мечтать о нежности, о славе,

                                           Все миновалось, молодость прошла!

                                           Твое лицо в его простой оправе

                                           Своей рукой убрал я со стола.

 

Б. Пастернак:                     Жизни ль мне хотелось слаще?

                                            Нет, нисколько, я хотел

                                            Только вырваться из чащи

                                            Полуснов и полудел.

 

О. Блок:                              Ты и во сне необычайна.

                                             Твоей одежды не коснусь.

                                             Дремлю и за дремотой тайна,

                                             И в тайне ты почиешь, Русь.

 

Б. Пастернак:                     Но и так, почти у гроба

                                            Верю я, придет пора —

                                            Силу подлости и злобы

                                            Одолеет дух добра.

 

На сцені М. Цвєтаєва и А. Ахматова

 

А. Ахматова:                      В то время я гостила на земле.
                                             Мне дали имя при крещенье – Анна,
                                             Сладчайшее для губ людских и слуха.
                                             Так дивно знала я земную радость 
                                             И праздников считала не двенадцать, 
                                             А столько, сколько было дней в году. 

 

М. Цвєтаєва:                       Красною кистью

                           Рябина зажглась.

                           Падали листья.

                           Я родилась.

 

А. Ахматова:                      Мне голос был. Он звал утешно,
                                            «Оставь Россию навсегда.»
                                             Но равнодушно и спокойно
                                             Руками я замкнула слух,
                                             Чтоб этой речью недостойной
                                             Не осквернялся скорбный дух.

 

М. Цвєтаєва:                       О нет, не узнает никто из вас
                                             — Не сможет и не захочет! —
                                             Как страстная совесть в бессонный час
                                             Мне жизнь молодую точит!

 

А. Ахматова:                      Я научилась просто, мудро жить, 
                                            Смотреть на небо и молиться Богу, 
                                            И долго перед вечером бродить, 
                                            Чтоб утомить ненужную тревогу.

 

М. Цвєтаєва:                       Если душа родилась крылатой —

                           Что ей хоромы и что ей хаты!

                           Что Чингисхан ей — и что — Орда!

                           Два на миру у меня врага,

                           Два близнеца, неразрывно-слитых:

                           Голод голодных — и сытость сытых!

 

Учитель:  На ринг викликаються В. Маяковський і С. Єсенін.
Звучить романс на слова С. Єсеніна.

 

С. Єсенін:                          Я последний поэт деревни,

                                            Скромен в песнях дощатый мост.

                                            За прощальной стою обедней

                                            Кадящих листвой берез.

 

В. Маяковський:                Слов моих сухие листья ли

                                             Заставят остановиться, жадно дыша?

                                             Дай хоть последней нежностью выстелить

                                             Твой уходящий шаг…

 

 

С. Єсенін:                            Мне осталась одна забава:

                                              Пальцы в рот и веселый свист.

                                            Прокатилась дурная слава,

                                            Что похабник я и скандалист.

 

В. Маяковський:                На чешуе жестяной рыбы

                                             Прочел я зовы новых губ.

                                             А вы ноктюрн сыграть

                                             Могли бы

                                             На флейте водосточных труб?

 

С. Єсенін:                            Я хочу при последней минуте

                                             Попросить тех, кто будет со мной, -

                                             Чтоб за все за грехи мои тяжкие,

                                             За неверие в благодать -

                                             Положили меня в русской рубашке

                                             Под иконами умирать.

 

В. Маяковський:                Ураган, огонь, вода

                                             Подступают в ропоте.

                                             Кто сумеет совладать?

                                             Можете? Попробуйте....

 

С. Єсенін:                            И ничто души не потревожит,

                                             И ничто ее не бросит в дрожь,—

                                             Кто любил, уж тот любить не может,

                                             Кто сгорел, того не подожжешь.

 

В. Маяковський:                Послушайте! Ведь, если звезды зажигают —

                                             Значит — это кому-нибудь нужно?

                                             Значит — это необходимо,

                                             Чтобы каждый вечер

                                             Над крышами

                                             Загоралась хоть одна звезда?!

 

Ведуча: Трагічна була епоха XX ст., трагічно склалася доля поетів «Срібного століття».

  В голодному Петрограді загинув О. Блок, В. Іванов, що проголосив: «Світ прекрасний! Людина вільна!» емігрував і сповив свою свободу рясою католицького священнослужителя.

  Гіркого хліба еміграції скуштували Дмитро Мережківський та Зінаїда Гіппіус, Констянтин Бальмонт, усіма забутий і хворий, помер поблизу Парижа в окупації.

 Анна Ахматова пройшла найтяжчі випробування: розстріл чоловіка та арешт сина. Йосип Мандельштам загинув у вирі столипінських таборів, В. Маяковський, С. Єсенін, М. Цвєтаєва покінчила життя самогубством.

Але кожен із них зумів відстояти своє право на творчість, на особливе бачення світу. Кожен із них став неповторним поетом «Срібного століття» російської поезії:

                                           Не город Рим живет среди веков,

                                           А место человека во вселенной…Звучить заключний романс на слова Пастернака  

 

 

docx
Додано
24 січня 2019
Переглядів
1121
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку