Літературно- музична композиція до Дня Перемоги

                        Літературно-музична композиція до Дня Перемоги

 (Голос із-за куліс, муз. супровід)

 Пам’ять... Вона нетлінна і вічна. Вона дивиться на нас із старих фронтових фотографій, з тих речей, які зберігають колишні фронтовики, і не дає померкнути жодній героїчній сторінці історії перемоги над фашизмом. А ми, молоде покоління, про іхні бойові подвиги, їхнє воєнне життя можемо сьогодні дізнатися тільки з їхніх розповідей.

(діти граються на сцені біля ветерана війни  )

Сергійко:  Діду, діду, скажи  а що це таке війна ?

Ветеран:   Війна……(  говорить задумливо та сумно)

За цим коротким і страшним словом – згарища, запеклі бої, зруйновані міста і села, сльози матерів і дітей, це 4 роки битв.
1 418 безсонних днів і ночей.
Понад 27 млн. загиблих.
Це означає 22 людини на кожні 2 метри.
Це означає 13 осіб в кожну хвилину.

Сергійко; А може, не було війни ... 
І людям все це приснилося!? 

Ветеран: Онуки мої, це все було насправді, слухайте

Хилився до вечора захід.
І в білій ночі розливалося море,
І лунав дзвінкий сміх хлопців,
Вони ще не знають, не відають горя.
(Дві дівчини на лавці, рано вранці після зустрічі світанку на Випускному балу.)
- Ну, от і все! Школа позаду. Позаду беззавітне дитинство! (радісно)
- Так! Попереду - дорога в щасливе майбутнє!!! (радісно)
- Юль! А що ти будеш робити в цьому щасливому майбутньому?
- (мріючи) Спочатку я поступлю в педагогічне училище. Хочу стати географом. Потім я поведу своїх маленьких першовідкривачів по всьому світу: від Тихого океану до Атлантики, звідти - на Північний полюс.
Ми відкриємо такі шматочки нашої неосяжної планети, куди ще не ступала нога людини...
- (мріючи, дивиться в небо) А я мрію придумати таку машину, яка б звільняла руки людини на заводах і фабриках і сама виконувала будь-яку роботу.
- Любаша! Мине всього якихось 3-4 роки, і ми станемо зовсім іншими. (гордо) Ми зможемо своїми справжніми справами доводити велич нашої країни. Нами будуть пишатися наші батьки, вчителі, однокласники...
(Звучить повідомлення від Радянського Інформбюро про початок війни)

пісня « А закаты  алые »

Ветеран: ( сумно) отак все і почалося.

Сергійко: а далі, що було далі ???

Ветеран: Замість супу -
Бурда
Замість чаю -
Заварка соснової хвої,
Це було б нічого,
Тільки руки німіють,
Тільки ноги
Стають раптом не свої.
Тільки серце
Раптово стиснеться як їжачок,
Серце!
Треба стукати, якщо навіть не можеш
Адже на наших серцях -
Увесь світ!
Бий серце!
Стукай незважаючи на втому,
Чуєш:
Місто клянеться, що ворог не пройде!
... Сотий день догорає
Як потім виявилося.
Попереду ще 800!

 пісня « На безымянной высоте»

Сергійко: Діду, а як же мами, бабусі???

Ветеран: У війни не жіноче обличчя…  скільки жінок, юних дівчат виносили на своїх тендітних плечах поранених, збивали ворожі літаки, були снайперами, виконували чоловічу роботу в тилу ворога.

А скільки їх було в партизанських загонах. Вони ходили в розвідку, лікували ранених, забезпечували зв'язок з Великою землею і часто гинули, не проронивши ні слова в руках фашистських катів.

        А скільки матерів, сестер, коханих чекали і не дочекалися своїх синів, братів, чоловіків. У народі недаремно кажуть, що час не владний над материнським горем.

І скільки б не минуло років і десятиліть від того недільного ранку, коли пролунало страшне слово «війна», вони ніколи не принесуть спокою матерям, діти яких віддали найдорожче – життя у боротьбі з фашистськими загарбниками.

Вірш « Скорбота»

Звучить метроном, хвилина мовчання.

пісня « Зажгите свечи»

Сергійко; Діду, чого ти плачеш???

 Ти ж повернувся живим !!

 Ветеран: Так, Живу. Дихаю. Співаю.
Але в пам'яті завжди зі мною
Загиблі у бою.
Чи Не тому я живу,
Що вони померли?

 « пісня «Журавлі»

Сергійко: Діду нам страшно,( хлюпають,ховаючись за діда)

 скільки людей загинуло!

 Ветеран: Так мої рідні, дуже  страшно.

 Але Там,де двісті днів і ночей

Бушувала велика битва,

Там, де кров'ю тисяч людей

Кожен метр землі був просякнутий.

Там, де сила радянських солдатів

Сокрушала фашистську силу, -( заспокоюючи дітей)

Там давно вже гармати мовчать,

І поля від згарищ охололи

Там сьогодні

На священній землі

Рветься до сонця квітка польова

З-під каски пробитої солдатської.

Життя! Ми славим його!

Жити! - ось благо і щастя людське!

За нього, за щастя твоє і моє

Свої життя віддали герої...

Сергійко: Діду а про наше місто можеш щось розповісти?

Ветеран: Так, авжеж.

 Окупація міста розпочалася 17 серпня 1941 року.Адольф Гітлер не раз підкреслював виняткову стратегічну важливість нашого району, адже марганцева руда була потрібна промисловості Німеччини для виробництва високоміцних сортів сталі, для того щоб продовжувати війну. Німецько-фашистські окупанти за всяку ціну намагалися швидше розпочати видобуток руди і якнайбільше вивезти її до Німеччини. Вони зігнали для роботи на рудниках людей з Донбасу, Кривого Рогу, Дніпропетровська, силою і залякуванням примушуючи їх працювати на шахтах, створили тут великі табори військовополонених.

Втрата контролю над нашим містом означала б для Німеччини цілковиту поразку у війні. Тому, бої за звільнення Марганцю та навколишніх сіл були надзвичайно тяжкими. І хоча Гітлер віддав наказ за будь-яких умов утримувати марганцеві рудники, в ніч з 5 на 6 лютого 1944 року, долаючи ворожі війська, армія Третього та Четвертого Українських Фронтів витіснила німецьких фашистів з території Марганцю, та звільнила місто від загарбників.

 Незважаючи на суворі репресії, 2.5 роки, жителі міста вставали до активної боротьби проти німецько-фашистських загарбників, і з дня у день, разом із усією Україною, наближали день Перемоги.

Поруч з "Вічним вогнем", в будівлі колишньої дитячої поліклініки розташовувалося Гестапо, де були закатовані і вбиті сотні людей, тіла яких скидали поруч з будинком в яму (зараз на цьому місці братська могила у вигляді меморіалу з "вічним вогнем")

 пісня « Красные маки»

Сергійко: А як це, що це День Перемоги?

Ветеран:І ось нарешті день на який ми всі чекали

(Звучить повідомлення від Радянського Інформбюро про кінець війни)

Ветеран: Кінець війни!!!!!!! ( говорить емоційно )

(під пісню  « День Победы», солдати зустрічаються зі своїми дружинами, мамами.)

Ветеран: Роки пливуть, немов вода в озерці,

                  І не вертаються назад.

                  Співають гори, і радіє серце,

                  Що  Перемозі вже  70!

                  Із року в рік часопис віддаляє

                  Своїх нащадків далі від війни.

Сергійко:  Лишились лиш  обеліски та кургани... 
                   За тишу заплатили ветерани.

                   В атаку йшли не ради нагород, 
                   Скалічені страждали в медсанбатах... .

                   Але вернулися живі з полків і рот 
                   І мир подарували рідним хатам... .

Низький Вам уклін, Ветерани!!!

                      Нехай вогонь життя

                      Палає довго і бурхливо,

  Освітлюючи цей прекрасний світ.

Від серця щирого бажаємо щасливо

Ще сто прожити славних літ.

                    Нехай вам щастя Господь посилає,

                    Нехай вам довго ще сонечко світить!

                    Бажають з любов'ю вам ваші

                    Правнуки, внуки та діти.

Пісня « О той весне»

Ветеран:Минуло стільки років, відколи замовкли останні постріли гармат, настала тиша, прийшов на нашу землю мир довгожданний, вистражданий, оплачений найвищою ціною людського життя. Все далі відходять грізні і важкі роки Великої Вітчизняної війни, але не згасає пам’ять про тих, хто не шкодував своєї крові, свого життя. Кожен із нас поділяє думку, втілену в словах:

«Ніхто не забутий, ніщо не забуте!»