5 липня о 18:00Вебінар: «Щоденні-3» та «Щоденні-5»: незамінна частина уроку в Новій українській школі

Літературно-мистецьке свято «В СВОЇЙ ХАТІ СВОЯ ПРАВДА, І СИЛА, І ВОЛЯ!», присвячене 200-річчю від дня народження Т.Г. Шевченка

Про матеріал

Літературно-мистецьке свято

«В СВОЇЙ ХАТІ СВОЯ ПРАВДА,

І СИЛА, І ВОЛЯ!»,

присвячене 200-річчю від дня народження

Т.Г. Шевченка

Мета: показати значимість постаті Кобзаря для всього людства; розвивати творчі здібності учнів, поглибити знання з краєзнавства; виховувати повагу і шану до велета України - Т. Г. Шевченка

Перегляд файлу

 

 

 

 

 

Літературно-мистецьке свято

«В СВОЇЙ ХАТІ СВОЯ  ПРАВДА,

І СИЛА, І ВОЛЯ!»,

 

присвячене 200-річчю від дня народження

Т.Г. Шевченка

 

 

 

 

 

Ващишин Ірина Любомирівна

вчитель української мови та літератури

спеціалізованої школи І-ІІІ ступенів з поглибленим

вивченням інформаційних технологій та

технологічних дисциплін с. Васильківці

 

 

 

Мета: показати значимість постаті Кобзаря для всього людства; розвивати творчі здібності учнів, поглибити знання з краєзнавства; виховувати повагу і шану до велета України - Т. Г. Шевченка

Обладнання: на заднику сцени, у центрі – портрет Т.Г. Шевченка, прикрашений рушником, під портретом –напис: 200 років (1814-1861). На підлозі – ваза з квітами. Праворуч сцени – книжкова виставка, присвячена життю і творчості Шевченка, ліворуч – журнальний столик, застелений рушником, на нім хліб, колоски, «Кобзар» і свічка.                               

Ведуча: Україна… В одному вже тільки цьому слові бринить музика смутку і жалю. Україна-країна смутку і краси, країна, де найбільше люблять волю і найменше мають її.

Україна-це тихі води і ясні зорі.

Україна-це край, де широка і довга стрічка Дніпра оперізує  жовті лани пшениці, де бездонна блакить неба купає золотосяйне сонце.

Ведуча: Україна… Це вона привітна і щедра подарувала Україні Пророка. Ім’я  дала йому рідна мати - Тарас, що означає бунтар.

Є у нашій українській літературі імена, що увібрали в себе живу душу народу, стали часткою його життя. Таким ім’ям для нас, українців, стало ім’я Тараса Григоровича Шевченка, чия поезія от уже понад сто років викликає в людях почуття гордості і захоплення красою, своєю силою і народною мудрістю.

Ведучий:

І став для нас Шевченко заповітом,

Безсмертним, як саме людське життя.

Ми будем славить перед цілим світом

Живе й святе Шевченківське ім’я!

Ведуча: 9 –го Березня 1814 року, темної ночі, перед світом, у селі Моринцях в хаті Григорія Шевченка, кріпака Пана Енгельгарда, блиснув у вікні єдиний на все село вогник, - народилася панові нова кріпацька душа, а Україні – її великий співець – Тарас Шевченко.

Ведучий:

Не на шовкових пелюшках.

 Не у величному палаці –

 В хатині бідній він родивсь

 Серед неволі, тьми і праці.

Нещасна мати сповила.  

Його малого й зажурилась…

 І цілу ніченьку вона – 

 За сина – кріпака молилась.

Ведуча: Тарас Григорович був четвертою дитиною у родині. Усього їх біло шестеро.

Коли маленькому Тарасові виповнилося 2 роки, родина Шевченків переїхала до сусіднього села – Кирилівки. Тут, у Кирилівці, в убогій хатині й минуло безрадісне дитинство поета. Ось так пізніше він намалював свою хату. Коли Тарасові було 8 років, його віддали в науку до дяка.

Ведучий:

Ти взяла мене, маленького, за руку

І в школу   хлопця одвела 

До п’яного дяка в науку.

- Учися, серденько, колись  

З нас будуть люде, - ти сказала.

Заходить жінка, одягнена в сільський одяг, несе запалену свічку, ставить її на столик біля портрета Шевченка. До неї підходить хлопчик.

Хлопчик: Матусю, а правда, що небо на залізних стовпах держиться?

Мати: Так, мій синочку, правда.

Жінка сідає на лаву, хлопчик біля неї, кладе голову на коліна матері, вона співає колискову.

Хлопчик: А чому так багато зірок на небі?

Мати: Це коли людина на світ приходить, Бог свічку запалює, і горить та свічка, поки людина не помре. А як помре, свічка гасне,  зірочка падає. Бачив?

Хлопчик: Бачив, матусю, бачив… Матусечко, а чому одні зірочки ясні, великі, а другі ледь видно?

Мати: Бо, коли людина зла, заздрісна, скупа, її свічка ледь-ледь тліє. А коли добра , любить людей, робить їм добро, тоді свічечка такої людини світить ясно і світло це далеко видно.

Хлопчик: Матусю, я буду добрим. Я хочу, щоб моя свічечка світила найясніше.

Мати: Старайся, мій хлопчику (гладить його по голові).

Як гірко, як нестерпно жаль,

Що долі нам нема з тобою!

Ми вбогі, змучені раби,

Не маєм радісної днини,

Нам вік доводиться робить,

Не розгинаючи і спини.

Ведуча: Вчитися Тарасику подобалося. Та недовго тривала ця наука. Коли хлопцеві сповнилося 9 років, від важкої праці померла його мама.

Ведучий:

Там матір добрую мою 

Ще молодую -  у могилу 

Нужда та праця положила.

Ведуча: Щоб якось упоратися із сім’єю, батько Тараса одружився знову. Мачуха виявилася жінкою сварливою, недоброю. Вона зненавиділа «чужих» дітей, а особливо Тараса. Щоб хлопець менше був на очах лихої мачухи, батько брав Тараса чумакувати. Та скоро помер і батько.

Ведучий:

Там батько, плачучи з дітьми 

(А ми малі були та голі), 

Не витерпів лихої долі, 

Умер на панщині!... А ми  

Розлізлися межи людьми, 

Мов мишенята.

Ведуча: Осиротівши, Тарас пішов у найми. Не дивлячись на те, що народився поет у бідній кріпацькій сім’ї, він  ріс допитливим і розумним хлопчиком. Не було нічого у хлопця-сироти, але був талант, прагнення вчитися. У нього рано проявилися здібності до малювання співу та написання віршів.

Ведучий:

І золотої й дорогої   

Моєї долі молодої,

А іноді така печаль 

Оступить душу, аж заплачу. 

І ще до того, як побачу  

Малого хлопчика в селі.

Мов одірвалось од гіллі. 

Одне-однісіньке під тином

Сидить собі в старій ряднині.

Мені здається, що се я.

Ведуча: Тарас наймитує, у вільній від роботи час читає і малює. А по закутках, щоб ніхто не бачив його горя, плаче.

Інсценізація вірша «Мені тринадцятий минало»

Оксана: Чом же плачеш ти? Ох, дурненький Тарасе. Давай я сльози витру. Не сумуй, Тарасику, адже кажуть найкраще від усіх ти читаєш, найкраще за всіх ти співаєш, ще й, кажуть, малюєш. От виростеш і будеш малярем. Еге ж?

Тарас: Еге ж, малярем.

Оксана: І ти розмалюєш нашу хату.

Тарас: Еге ж. А всі кажуть, що я ледащо і ні на що не здатний. Дивись, де твої ягнята! Ой, бідні ягняточка, що чабан у них такий – вони ж пити хочуть!

Оксана: Ми в купочці колись росли,

Маленькими собі любились.

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зарані повмирали,

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились ніколи.

Ведуча: Незважаючи на те, що народився поет в бідній кріпацькій сім’ї і дитинство його було тяжким і безрадісним, малий Тарас ріс допитливим і розумним хлопчиком.

На авансцену виходить Тарас — підліток.

Тарас.

Тяжко-важко в світі жити

Сироті без роду:

Нема куди прихилитись,-

Хоч з гори та в воду!

В того доля ходить полем,

Колоски збирає;

А моя десь, лидащиця,

За морем блукає.

Тихенько звучить мелодія пісні “Ой молі, молі, моя дитино” (сл. Т.Шевченка, муз. народна). З глибини сцени повільно входить Доля. Читці розтупаються, дають їй місце. Мелодія пісні продовжує звучать.

Доля.

Я – тиха доля доленька Тараса…

В вінку терновім, боса на снігу…

Втирала сльози, зронені завчасно,

Співала “молі” ще у сповитку.

Я проводжала маму Катрю в вічність

Разом з Тарасом

Свічку їй несла

Тихенько в бур¢яні писала вірші

І малювала мрії крадькома.

Доля.

Я з ним ходила стовпів шукала,

Що небо підпирають…

Та дарма…

Нема стовпів. Лише дуби на ганках,

Бо світ цей тлінь…

Одна душа жива!

Тарас.

Чом плачуть кріпаки?

Доля.

Спитав Тарас мене. А з неба

Неначе руті падали зірки!

Тарас.

Чому мовчиш,

Чому не мовиш, доле?

Читець.

Кричить Тарас і плаче в буряні.

Доля.

Молись, Тарасе, бо життя як поле…

Всміхнуся сонечком колись твоїй смерті.

Доля з Тарасом – підлітком відходять у глибину сцени. Доля стає на підвищення. Малий Тарас іде зі сцени. На авансцені – вже молодий Шевченко. Він проказує слова молитви, а читці повторюють за ним.

Шевченко.

Боже, дай мені душевний спокій,

Аби я зміг те прийняти,

Чого не зможу змінити.

Господи, дай мені відвагу

Те змінити, що зможу змінити.

Господи, дай мені мудрість

Аби я зміг відрізнити

Одне від одного. Амінь.

Шевченко відходить у бік.

1-й читець. Руки й душа молодого Тараса просять фарби, бо цвітуть у серці дивні квіти: радість і сльози цвітуть ліліями білими, маком червоним, рожевими мріями .

2-й читець. Ще буде літні сад і незабутній Сошенко… Ще буде Академія мистецтв і перша збірка поезій – безсмертний  і вічний “Кобзар”!

3-й читець. Ще буде воля, воля буде!

Дихнеш, дихнеш на повні груди!

4-й читець. А поки, що мрії… І нестримане бажання волі.

Чоловічий склад хору виконує два куплети пісні на слова Т.Шевченка “Бандуристе орле сизий”, муз. народна.

Шевченко.

Єсть на світі доля,

А хто її знає?

Єсть на світі доля,

А хто її має?

Возьміть срібло – золото

Та будьте багаті,

А я візьму сльозу –

Лихо виливати;

Затоплю недолю

Дрібними сльозами,

Затопчу неволю

Босими ногами!

Тоді я веселий,

Тоді я багатий,

Як буде серденько

По волі гуляти!

Шевченко відходить до гурту читців.

Читець. 22 квітня 1838 рік. Зі спогадів художника  Сошенка:            “Нараз до моєї кімнати через вікно плигає Тарас, мало мене не звалив з ніг, кидається мені на шию і гукає: “Воля!”

Усі читці встають і голосно повторюють: “Воля!”

Шевченко. (швидкими кроками входить на авансцену) Воля! Воля! Учусь малювати… нікому не кланяюсь і нікого не боюсь, окрім Бога – велике щастя бути вільним. (Швидко виходить).

Читець. Це була вимріяна, виколисана думкою, вицілована мрією, крилата, як птаха, воля Тарасова!

Чоловічий склад хору виконує пісню “Літа орел, літа сизий”

Читець. То був його час! Здавалось, усі зорі сходили з його душі,  а він малював їх, плакав від радості, писав  і дивувався.

Читець. Покинь книжки, театри і малярство. Поглянь в обличчя Долі.

Читець. І забриніла найпершою сумною струною доля жіноча. Доля матері, сестри, Оксани… Одвічний біль Тарасів. Трагедія серця.

Ззвучить пісня на слова Т.Шевченка “Така її доля”

Інсценізація «Катерини»

Читець: Сидить батько кінець стола,

На руки схилився;

Не дивиться на світ божий:

Тяжко зажурився.

Коло його стара мати

Сидить на ослоні,

За сльозами ледве-ледве

Вимовляє доні:

Мама: «Що весілля, доню моя?

А де ж твоя пара?

Де світилки з друженьками,

Старости, бояри?

В Московщині, доню моя!

Іди ж їх шукати,

Та не кажи добрим людям,

Що є в тебе мати.

Проклятий час-годинонька,

Що ти народилась!

Якби знала, до схід сонця

Була б утопила…

Здалась тоді б ти гадині,

Тепер – москалеві…

Доню моя, доню моя,

Цвіте мій рожевий!

Як ягодку, як пташечку,

Кохала, ростила

На лишенько… Доню моя,

Що ти наробила?..

Оддячила!.. Іди ж, шукай

У Москві свекрухи.

Не слухала моїх речей,

То її послухай.

Іди, доню, найди її,

Найди, привітайся,

Будь щаслива в чужих людях,

До нас не вертайся!

Не вертайся, дитя моє,

З далекого краю…

А хто ж мою головоньку

Без тебе сховає?

Хто заплаче надо мною,

Як рідна дитина?

Хто посадить на могилі

Червону калину?

Хто без тебе грішну душу

Поминати буде?

Доню моя, доню моя,

Дитя моє любе!

Іди од нас…»

Читець: Ледве-ледве

Поблагословила:

Мати: «Бог з тобою!»

Читець: Та, як мертва,

На діл повалилась…

Обізвався старий батько:

Батько: «Чого ждеш, небого?»

Читець: заридала Катерина

Та бух йому в ноги:

Катерина: «Прости мені, мій батечку,

Що я наробила!

Прости мені, мій голубе,

Мій соколе милий!»

Батько: Нехай тебе Бог прощає

Та добрії люди;

Молись Богу та йди собі –

Мені легше буде».

Читець: ледве встала, поклонилась,

Вийшла мовчки з хати;

Осталися сиротами

Старий батько й мати.

Пішла в садок у вишневий,

Богу помолилась,

Взяла землі під вишнею,

На хрест почепила;

Промовила:

Катерина: «Не вернуся!

В далекому краю,

В чужу землю, чужі люди

Мене заховають;

А своєї ся крихітка

Надо мною ляже

Та про долю, моє горе,

Чужим людям скаже…

Не розказуй, голубонько!

Де б ні заховали,

Щоб грішної на сім світі

Люди не займали.

Ти не скажеш… ось хто скаже,

Що я його мати!

Боже ти мій!.. лихо моє!

Де мені сховатись?

Заховаюсь, дитя моє,

Сама під водою,

А ти гріх мій спокутуєш

В людях сиротою,

Безбатченком!..»

Читець: У 1845 році він закінчує художню академію з двома срібними медалями і званням «вільного» художника та мріє назовсім поселитися у рідному краї і боротися за покращення життя свого знедоленого народу.  За бунтарські твори 33-річного Шевченка було заслано в солдати із забороною писати й малювати.

Читець. Холодні стіни каземату

І зверхні окрики катів.

А руки прагнуть малювати;

Душа волає щирих слів.

Читець. А де ж папір?

Читець. Його й шматочка –

Заборонили навісні.

О, як мережив він рядочки,

А малював би ночі й дні.

Читець. Такі поети не вмирають

Їх пам’ятатимуть віки!

Прийде за грати каземату,

Вкраїна серцю дорога

Садок вишневий коло хати

І схилить гілку до чола.

Загоїть рани, сльози витре,

Загляне в душу аж до дна…

Звучить пісня “Садок вишневий біля хати”

Читець. Майже водночас з подією “Садок вишневий…” там же в казематі написаний гнівний і розпачливий вірш “Мені однаково”, сповнений тяжкої думи про нещасну долю рідної України.

Шевченко. (в одязі солдата) декламує вірш “Мені однаково…”

Мені однаково, чи буду

Я жить в Україні, чи ні

Чи хто згадає, чи забуде   

Мені в снігу на чужині! –

Однаковісінько мені.  

В неволі виріс між чужими, 

І, не оплаканий своїми, 

В неволі, плачучи, умру.

І все з собою заберу,

Малого сліду не покину

На нашій славній Україні,

На нашій – не своїй землі.

І не пом’яне батько з сином,

Не скаже синові: «Молись.

Молися, сину: за Вкраїну

Його замучили колись».

Мені однаково, чи буде

Той син молитися, чи ні…

Та не однаково мені,

Як Україну злії люди

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Ох, не однаково мені.

З глибини сцени чути голос Долі:

Доля: Оренбург, Кос-Арал…

І в снігах, і в пустелі…

Ти вже каєшся, сину?

Шевченко.

О ні, я не каюсь, Доле!

О ні, я не каюсь Вкраїно!

За тебе Голготу страшну відбуваю.

“Караюсь, мучусь, але не каюсь!”

З гурту читців виходить Муза – дівчина в довгій вишитій сорочці, з розпущеним волоссям та розкішним вінком з польових квітів на голові.

Читець (на фоні мелодії) Муза й на засланні не покинула поета. Тихенько входила вона до брудної казарми і дарувала йому натхнення.

Муза повільно скидає вінок і вдягає його на голову поету.

Шевченко (звертаючись до музи).

Моя порадонька святая!

Моя ти доля молодая

Не покидай мене. Вночі,

І вдень, і ввечері, і рано

Витай за мною і учи.

Учи неложними устами

Сказати правду. Поможи

Молитву докажи до краю.

Звучить вірш “Зоре моя вечірняя”.

 Читець. Серпень  1857 р. Шевченко вийшов з ненависної солдатської казарми на волю.

Читці скидають з плечей чорні хустки.

Читець. Україна чекає на свого сина!

Читець. Вийшовши на волю, мріяв Тарас одружитися, обов¢язково на бідній дівчині, кріпачці, мати сімейний затишок, дітей опинитися в рідній Україні. Йому було всього 47 років.

Входить Шевченко, уже старий, у вишитій сорочці.         Навколо нього збирається гурт селян з граблями, косами. Кожен хоче щось сказати поетові.

Селянка: Тяжка наша доля в кріпацькому ярмі, Тарасе!

Селянка: Пани… Кати…

Латану свитину з каліки знімають,

з шкурою знімають, бо нічим обуть княжат недорослих.

Дівчина:             А он розпинають вдову за подушне… а сина кують…

Єдиного сина, єдину дитину, єдину надію в військо віддають.

Жінка:       А онде під тином опухла дитина голоднеє мре…

Селянка: Чи Бог бачить із-за хмари наші сльози, гори?

Молода селянка: Чи довго на сім світі катам панувати?

Шевченко (задумливо):       

Пани, пани!

Схаменіться!

Будьте люди,

Бо лихо вам буде.

Розкуються незабаром

Заковані люде,

Настане суд, заговорять

І Дніпро, і гори!

І потече сторіками

Кров у синє море

Дітей ваших…

Ведуча: Останні роки життя поет прожив в Петербурзі. 1859-го року ще раз, втретє і востаннє відвідав Україну.

Тоді він мріяв оселитися в Україні у хаті з вишневим садком. Але доля не судила йому цього  звичайного людського щастя.

Ведучий:

Поставлю хату і кімнату,

Садок-райочок насажу.

Поси́жу я і похожу

В своїй маленькій благодаті.

Та в одині-самотині

В садочку буду спочивати,

Присняться діточки мені,

Веселая присниться мати,

Давнє-колишній та ясний

Присниться сон мені!...

Ведуча: Настав 1861 рік, четвертий рік його повернення із заслання, рік який почав підрахунок його останніх років життя. В день народження 9 березня Тараса Григоровича провідали друзі. Прийшло багато листів, вітальних  телеграм з України. Прочитавши їх , хворий поет проказав: От якби додому, там би я, може одужав. Але не судилося. В ранці 10 березня  життя поета обірвалось.

Ведуча: Тараса Шевченка поховали на Смоленському кладовищі в Петербурзі.

У травні цього ж року тіло  Великого Кобзаря було перевезено в Україну. Друзі вибрали для поховання місце на Чернечій горі.

Читець.

В дні перемог і в дні поразок,

В щасливі дні і в дні сумні,

Іду з дитинства до Тараса,

Несу думки свої земні.

Іду крізь свята, і крізь будні,

Крізь глум юрби, і суєту.

Ні, не в минуле, а в майбутнє,

До тебе я, Тарасе, йду

 Крізь вітер злий карбую кроки

І чую серцем кожну мить,

«Реве та стогне Дніпр широкий»

Щоб розбудити всіх, хто спить.

 Коли в душі моїй тривога ,

Коли в душі пекельний щем,

Іду до нього – до живого –

У Всесвіт віршів і поем.

Я не один іду до нього –

Ідуть до нього тисячі,

Неначе грішники –  до Бога,

Свої печалі несучи.

 І доки в римах «Заповіту»

Бентежить кожне слово нас,

Той рух до сонця не спинити,

Бо зветься сонце те – Тарас.

                                                           «Заповіт»

Ведуча. Ми, захисники заповіту Шевченка, завжди будемо пам’ятати його заклик: «Борітеся!» А тому разом відповідаємо: «Поборемо, нам Бог помагає!»

Список використаних джерел

  1. Тарас Шевченко. Кобзар. — Київ: Дніпро, 1987.
  2. Копиняк З.Т., Климець Б.М. Українська мова та література. Сценарії позакласних заходів. – Тернопіль: Астон, 2003. – 320 с.
  3. Позакласна робота з української мови та літератури. – Тернопіль: Навчальна книга – Богдан, 2007. – 136 с.
  4. Т.О.Широкова. Такий відомий і невідомий Шевченко: сценарій виховного заходу
  5. К.В.Мозгова. Сценарій виховного заходу до 200-річчя від дня народження Т.Г.Шевченка
  6. С.В.Литовченко. Сценарій літературно-музичного свята, присвяченого 200-річчю від дня народження Т.Г.Шевченка
  7. Інтернет ресурси:

https://sites.google.com/site/shevchenkoforum/metodicna.

https://botana.cc 

 

 

docx
Додано
2 липня 2018
Переглядів
609
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку