"Як зацікавити дітей розповідати історії? Метод сторітелінг (storytelling) за творчістю Івана Франка на практиці. Частина ІІ "

   Як зацікавити дітей розповідати історії? Метод сторітелінг (storytelling) за творчістю Івана Франка на практиці. Частина ІІ

 Сторітелінг як формат навчання у школі має величезну практичну користь: легке засвоєння матеріалу, розвиток уяви, подолання страху публічного виступу, налагодження стосунків з іншими учнями, самопізнання. Тому і не дивно, що з кожним роком використання на уроці цього методу стає поширенішим.

Цікаво використовувати метод сторітелінг (storytelling) на уроці не лише з української літератури, а й з української  мови. Наприклад, дітям запропонувати  доповнити текст влучними фразеологізмами, синонімами, антонімами та іншими мовними засобами так, щоб не порушити, а навпаки доповнити зміст.

Іван Франко

ЗАЄЦЬ ТА ЇЖАК

     Автор: Одного разу, серпневого ранку, Іван Франко завітав до лісу. Йому терміново потрібна була тиша. Улюблена донечка захворіла, але попрохала татуся написати цікавеньку історію про її улюблених тваринок, бо чомусь вона засумувала. Брати грались у свої хлопчачі ігри, а їй не вистачало уваги. А де найкраще думати? «Піду я до лісу!» - зметикував письменник.  В уяві визрівав твір, наче грім серед ясного неба. Раптом він побачив на галявині настовбурченого Їжака, який вів себе якось дивно, ніби відчував крила за плечима.

  Він стояв біля дверей своєї нори, заклав лапки за пояс, виставив ніс на теплий вітер та й мугикав стиха пісеньку. Ніжки підстрибували, ніби скажені, ось такий норовливий був характер. Головне, аби нікому не заважав. Та й нікого не було! Стояла мертва тиша.

Раптом заспівав соловейком, а коли опам’ятався, то побачив Івана Франка, прихилив коліна, зробив круглі очі й  вигукнув:

 Їжак: О! Привіт, Іване, який я радий тебе бачити! Ти не заблукав? У мене навіть мову зав’язало від несподіванки!

Іван Франко: Привіт, Їжачку-колючко! Не торочи! А ти як завжди, підтанцьовуєш і співаєш, маєш відкрите серце?!

Їжак: Годі! Що це ти вирішив до нашого лісу завітати?

Іван Франко: Я вирішив пройтися, чого кривити душею, подивитись чи всі ялинки на місці? А тут така краса! Боже, серце так і тьохкає. А ще було б непогано цікавеньку історію написати. Моя донька засумувала, бо захворіла, і її треба розрадити. А тут, на свіжому повітрі, я, не потикаючи носа, зустрів тебе!

 Їжак: Може, поки моя жінка миє дітей та дає їм свіжі сорочечки, ми  підемо в поле, пройдемося, потеревенемо та й заодно я на свої буряки подивлюся, чи добрі виросли. Вони  ростуть недалеко від моєї хати, тільки оком крутни. Я наберу їх стільки, скільки мені треба. Можу й тобі дати, буде - на борщ для твоєї родини. У тебе ж три хлопці і улюблена донечка.

Іван Франко: Ну, добре! А я за цей час буду натхнення шукати.

Автор:  Вони обережно зачинили  за собою двері й попленталися стежкою в поле. Раптом, мандруючи лісом, зустріли  Зайця. Він також вийшов прогулятись і до «капусти своєї» теж навідатись.

Побачивши Зайця, Їжак-колючко та Франко привітали його чемненько. Заєць був собі великий панич, чи то гордий павич, зціпивши зуби та ковтаючи слинку, ніби удруге на світ народився уперто мовчав. Він не відповів на їхнє привітання, а тільки глянув на нього, вибиваючи грунт з-під ніг,  звисока озвався:

Заєць: Ого, а ви чого так рано ось тут по полі волочитеся, ще рак на горі не свиснув?

Їжак: Погуляти вийшли і побалакати зі старим другом. Ну і нахаба!

Заєць: Погуляти? А я думаю, що з твоїми кривими ногами, Їжачку-колючко, краще було б лежати, ніж на прогулянку йти. А ти, Іване, краще зі мною прогулюйся - більше буде користі для здоров’я!

Автор: Слова Зайця  дуже розсердили Їжака-колючко, але більше за все його образила насмішка про його ноги, бо в Їжака й насправді були криві.

Їжак: Ти, певно, думаєш, що  своїми довгими лапами швидше бігаєш? Наговорив сім мішків гречаної вовни і зціпив зуби?

Заєць: Авжеж! Нічого лізти в пляшку! Тобі досить лише міцно стояти на ногах. І не поглядай скоса!

Їжак: Можемо спробувати. Ану, побиймося об заклад, побачиш, чи я тебе не пережену. Іване, будеш суддею. А то в мене іскри з очей сиплються!

Іван Франко: З радістю! Але ти краще подумай, може не треба?!

Заєць: Це вже сміх людям сказати. Ти своїми кривульками випередиш мене?  Опануй себе! Я і змагатися не буду!  Тримайся осторонь і широко відкрий очі!

 Їжак: А, що боїшся програти? Стоїш тут як дівка засватана! У мене вже очі круглі зробилися!

Заєць: Я - тобі? Ну насмішив? Гаразд! Давай руку і біжімо. А то в мене вже коти на душі шкребуть!

Їжак: Ну, ну, чого так поспішати. Треба, насамперед, піти додому, трішки поснідати, сил набратись, а через півгодинки я повернусь на оце місце. От і буде тобі непереливки.

Автор: Заєць не мав нічого проти, бо і йому захотілось перед бігом похрумати свіжої капусти, почесати носа та й сусідам, чого кривити душею, байки порозповідати. А Їжак тим часом поплентався додому. Іван Франко пішов за ним, ламаючи голову та кусаючи лікті.

Іван Франко: Їжачку, може, не треба? Чого ти завівся? Краще зціпи зуби і вибачся!

Їжак: Треба-треба, Ясьо, не бійся в мене є план!

Автор: Настала тиша. Додому йти було вже не далеко. Раптом замакітрилося у голові, бо запахло смаленим і кричить Їжак жінці:

Їжак: Жінко, збирайся швиденько, підеш зі мною в поле.

Їжачиха: А чого мені в поле?  

Іван Франко:  Він із Зайцем надумав бігати наввипередки! Стояв собі, дерши кирпу!

Їжачиха: Ех ти, дурню, чи ти з глузду з'їхав?  Пообіцяв золоті гори?!

Ти з Зайцем хочеш наввипередки бігати?

Їжак: Я не дурень, а геній, розумник, Мудрагелик! Авжеж я хочу. І ти мусиш мені допомогти. Ніхто мені не буде дорікати – ми однім миром мазані! Опануй себе! Це я вже не чую  землі під ногами, так накипіло у серці! Мене мов у жар кинуло, коли Заєць мене образив! Не впаду у болото обличчям!

Автор: Що мала Їжачиха робити? Вона мала м'яке серце, хоч і накипіло у неї на душі. У неї вже потихеньку відлягло. Зібралася й пішла з чоловіком. А дорогою Їжак і мовить до неї:

Їжак: Бачиш цю довгу ниву? Тут мають бути наші перегони. Звідтіля, згори, почнемо бігти. Отже, ти стань собі ось тут, і коли Заєць прибіжить - то ти підведи голову й крикни: «А я вже тут!»

Автор: Так, розмовляючи, вони прийшли на умовлену ниву. Їжак поставив свою жінку на її місце, а Франко був суддею. Сам, тримаючи високо голову, потихеньку, пішов на другий кінець. Приходить, а Заєць,  піднесений духом, уже там стоїть, Хома невірний, роззявив рота, бачте, він сподівався, що ніхто не прийде.

Іван Франко: Ну, що, готові?  Ніхто не злякався? Тоді, раз…два…три! Перегони почали...

 Автор: Заєць біжить щосили, як вихор. А Їжак пробіг, може, з три кроки, потім притаївся у борозні і повернув назад на своє місце. Повернувшись каже:

Їжак: Тихіше, Іване, вибачте… Декого треба провчити!

Автор: Коли Їжак добіг на кінець ниви, Їжакова жінка, засукавши рукава,  кричить:

Їжачиха: А я вже тут!

Іван Франко: Молодець, Їжачку! Вітаємо! Ти - переможець! Тепер всі знають, що в тебе найрівніші ніжки у світі. Ура!

Автор: Заєць тільки очі витріщив з дива: йому і в голову не прийшло, що це не той Їжак, бо, знаєте, Їжак і Їжачиха однаковісінькі на вигляд. Він ніби не мав Бога в душі!

Заєць: А це ж як могло стати? Аферисти!  Біжімо ще раз, назад!

Іван Франко: І, не відпочивши, Заєць вихором полетів нивою, поклавши вуха на спину! Аж п’яти іскрять! Ох, який молодець! Може, зараз переможе він?

Автор: Але Їжак лише тихо посміювався і промовляв:

Їжак: Ага, звичайно він переможе. Краще хапайся за голову! Мабуть у тебе у роті вже дуже почорніло!

Автор:  Їжачиха лишилася спокійнісінько на своєму місці. А коли Заєць добіг на другий кінець ниви, то там Їжак знову кричить:

Їжак: А я вже тут! Що мало каші з'їв?

Іван Франко: Ура! Двократний чемпіон-Їжак! Вітаю!

Заєць: Що за диво? Щоб кривоногий Їжак мене випередив? Зараз тебе і рідна мати не впізнає!

Автор: Розлютився довговухий, замакітрилося у нього в голові, бо накипіло йому на душі. І, не тямлячи себе з досади, крикнув:

 Заєць: Ану, ще раз біжімо! Я міцно стою на ногах, і не дозволю бути загубленою вівцею!

Іван Франко: Ого, який наполегливий заєць! Не криви душею! Досить ломати голову! Краще вибачся! Не добре менших ображати!

Їжак: Про мене, Іване, біжімо хоч десять разів, мені байдуже. Нема чого підіймати на сміх маленького Їжака!

Автор: Так він, бідолаха і бігав, бігав аж сімдесят і три рази туди й назад, лише й було чутно:

Іван Франко: Чотирьохкратний чемпіон-Їжак! П’ятикратний! Шестикратний! Семикратний!...  Май Бога в душі! Досить! Треба вміти і програвати!

Автор: Заєць був наполегливий, не покладаючи рук,  він вірив, що хоча б раз добіжить до одного краю ниви першим.  Тому побіг  і сімдесят четвертий раз, але не добіг. Саме на середині - впав на землю і сконав на місці.

Іван Франко: Їжак найкращий - сімдесят чотирикратний чемпіон з бігу! Вітаю!

Автор: Було чутно всьому лісу останні слова Франка, тому всі за Їжака раділи. Усі були раді. Невже, хоч хтось втер носа Зайцеві. А Їжак гукнув свою жінку, і вони обоє пішли, радіючи, додому. І живуть, мабуть, і досі, коли не померли. Після цієї історії увесь заячий рід зарікся бігати наввипередки з їжаками.

Іван Франко: Це був чудовий привід, щоб написати цікаву казку, тому, зараз, я саме цим і займусь. Ще б пак і видумувати нічого не треба! Справжнісінька історія! І ялинки на місці, видно їх тут добре оберігають! Тому і повітря таке чисте! Треба обов’язково з донечкою завітати сюди!

                                                                                 Грицина Вікторія,

                                                                                 учениця 6-А класу ЗОШ №5