Літературно-музична композиція "Єднаймо душі словом Кобзаря"

Літературно-музична композиція «Єднаймо душі словом Кобзаря»

Читець 1

Намисто часу розірвав

У лютому жорстокий вітер.

І не складаються слова

З розсипаних пацьорок-літер.

Тонка, надірвана струна,

Мов гостре лезо, душу крає.

На ній від лютого війна

Єдину ноту болю грає.

Ні віршів, ні пісень — слова

В крові, у попелі, в руїнах...

В хустині чорній голова —

У смутку ненька-Україна...

Душа, згорьовано-німа,

Беззвучно плачеться до Бога:

"Чому ж так довго ця зима?!

Дай, Боже, хай мине тривога.

Прийдé весна. І Перемога!"

 Ольга Грейнер Савич

 

Ведучий 1: Україна плаче за своїми дітьми. Вони загинули за нас, за наше краще майбутнє, за свою рідну землю! Кожен , хто загинув, - це наш герой,  герой України. То ж вшануємо хвилиною мовчання вірних синів нашої неньки - України.( Хвилина мовчання)

Ведучий 2: Березень в Україні часто називають Шевченковим. І це не випадково : щороку навесні Великий Кобзар приходить до нас і щороку новим, неповторним.

 

Ведучий 1: Тарас Григорович Шевченко - велика і невмируща слава українського народу. У його особі український народ ніби об'єднав найкращі сили й обрав співцем своєї історичної слави та гіркої долі, виразником власних сподівань і прагнень. Під думи народні налаштовував свою ліру Кобзар, тому й оживало в його полум'яному слові все те, що таїлося в глибині душі народу. Як весна оновлює природу, так само поезія Великого Тараса оновлює наші душі, закликає бути чесними і милосердними, щиро любити свій народ, свою Україну.

 

Ведучий 2: Геній, мислитель, пророк… Людина незвичайної долі й надзвичайного таланту, Т.Шевченко увібрав в себе душу народу, підніс його духовну велич і красу на найвищу височінь, чим збагатив увесь світ.

 

Виходить дівчина-Україна, у руках тримає вишитий рушник.

На столі стоїть портрет Т. Шевченка.

Дівчина-Україна:

Ось вона -  різнобарвна Тарасова доля:

На ньому – і сльози, і біль, і неволя –

у чорних його кольорах…

Та все-таки більше  яскравого!

То Віра поета – летить, мов нестримний птах…

Живе, пломеніє, горить у серцях, у віках!..

 

Кладе  рушник на стіл і бере до рук «Кобзар»

    Кобзар

Читець:

Кобзар Шевченка невмирущий, у ньому істина свята,

Тому що зло сліпе й дрімуче перемагає доброта.

Шевченкові вірші, поеми, розповідають нам про те,

Як він ішов крізь густі терни і щастя здобував просте.

Колись Кобзар забороняли, Шевченка слали в заслання.

Хотів він, щоб з колін ми встали,

В наш час здобув він визнання.

Він написав народу правду, що воля краще за усе.

Його зненавиділа влада за правду так, було таке.

Ми знаєм зло страшне й колюче перемагає доброта.

Кобзар Шевченка невмирущий, у ньому істина свята.

 

Читець:

Шевченко - наш. Він для усіх століть,

Він - як Ісус Христос для України .

Візьміть його вогню, хоч крихітку візьміть,

І з цим вогнем виходьте із руїни.

 

(виходять дівчатка зі свічками)

Читець:

І стане вам певніше на душі,

Засвітиться вона душею в храмі.

Його слова - освячені ножі,

Вони болять народові, як рани.

 

Читець:

Шевченків біль. Він протинає нас.

І гнівом вибухає в кожнім слові.

І крізь віки іде сумний Тарас

Предтечею в терновому вінкові.

 

Заставка 1

Виходить Голос Молодих

 

Голос Молодих: 

          Ми чуємо Вас, Батьку Тарасе, крізь віки!  Дзветить Ваш  голос під трепетні кобзареві струни… (звертається до портрета)

(До залу)

Ти слухав Кобзаря?

Ти чув його печаль,

Що піснею лилась

З-під струн?

Горіла, мов зоря, і сяяла, як жар,

Висока пісня кобзаревих дум.

Дзвенить вона і досі у серцях,

Відлунюється в співі журавлів –

Великим Кобзарем оспівана в віках

Чарівна мова рідної землі…

        (звертається до портрета)  Так, Ви, Лицаре Вольності,  леліяли  мову рідну, збагачували  і примножували  багатства її, щоб ми, нащадки, не цуралися слова безсмертного, вічного, неповторного…

(До залу)

Мужицький син, кріпак, самоук, професор графіки Петербурзької Академії мистецтв, геніальний поет, мислитель, патріот-інтернаціоналіст, інтелігент із душею вселюдського милосердя... І все це  – Тарас Григорович  Шевченко.   

Заставка 1

Виходить Слово Школяра

Слово Школяра: 

   Жоден поет світу не зрівняється з Вами у величі своєї любові до свого народу, до України.

Де, скажи мені, Тарасе,

Взяв ти силу виняткову

Повернути першомову

Тим заляканим, убогим.

І, не знаючи дороги, їх вести?

  Ведучий 2:  Творчість Ваша, Титане Слова,  влилися в нашу променисту повсякденну дійсність, як могутня ріка вливається в океан. Зараз, як ніколи, розкривається величезна цінність тих високих вимог до людини, проголошених Вами. «Алмазом добрим, дорогим сіяють очі молодії» мільйонів нащадків — славних своїми ділами.

Ведучий 1:

Сіяйте, вікна, пливіть, оркестри,
Вінок безсмертя сплітайте, сестри,
Поета славить країна дужа,
Дівочий голос і голос мужа.
В грудях народу — у кожній жилці,
В гаях народних — у кожній гілці,
У кожній хвильці твого Дніпра
Цвіте твій голос і не вмира.

Заставка 1

Виходить Вдячний Нащадок

Вдячний Нащадок: 

 

1. Доля переслідувала Вас, Володарю Слова,  в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла, на жаль,  перетворити золота Вашої душі у щастя....
2.   Минає вже 209 років  із дня народження славного сина України, але й сьогодні,  як живий, говорите Ви з нами -  із своїми  наступниками. Ваше слово  живе між нами -  гнівне і ніжне, полум’яне і міцне…. Та головне – віще!

(Бере до рук дві живі квітки )

1.Поклонімось сьогодні поету,
Рідні сестри і брати мої,
Його славі й орлиному злету
Нема рівних ніде на землі.
Поклонімось Тарасу святому,
За слова чарівні крізь віки,
Що навчав нас долати утому,
Вперто йти до своєї мети.

2.Поклонімось великій людині,
Що стоїть на Чернечій горі
І шукає по всій Україні
Патріотів живої душі.
Поклонімось, дорослі і діти,
За натхнення, що в душу лягло,
За Кобзарські вірші і квіти,
За оспіване кожне село.
Поклонімося знову і знову
У святі оці дні осяйні,
Вічна слава Пророчому слову,
Вічна слава, Тарасе, Тобі!

(Кладе квіти до портрета і стає перед ним на одне коліно, руку кладе на серце)

 

Голос із закулісся:

Тарасова  книга «Кобзар» - це сонце,

А його читання – у життя віконце!

Доля

Я – тиха Доля, доленька Тараса…

В вінку терновім, боса на снігу…

Втирала сльози, зронені завчасно,

Співала «люлі» ще у сповитку.

Я проводжала маму Катрю в вічність,

Разом з Тарасом

Свічку їй несла.

Тихенько в бур’яні писала вірші

І малювала мрії крадькома.

Я з ним ходила тих стовпів шукати,

Що небо підпирають…

Та дарма…

 

Інсценізація.

Виходить Тарас.

Тарас: Ну ось і все. Зостався я круглим сиротою. Як жити далі? Куди мені податися – не знаю.

(Проходить в іншу сторону)

Тарас: В того доля ходить полем,

Колоски збирає.

А моя десь, ледащиця,

За морем блукає.

 

 Ведуча 2:

За байраком байрак.

А там степ та могила.

Із могили козак

Встає сивий, похилий.

Встає сам уночі,

Іде в степ, а йдучи

Співа, сумно співає:

 

Виходить козак.

Козак:

Наносили землі

Та й додому пішли,

І ніхто не згадає.

Нас тут триста, як скло,

Товариства лягло!

І земля не приймає.

Як запродав гетьман

У ярмо християн,

Нас послав поганяти

По своїй по землі

Свою кров розлили

І зарізали брата.

Крові брата впились

І отут полягли

У могилі заклятій».

Козак: А що, злякався, хлопче?

Тарас: Ні, чого мені лякатися? Я здивувався лиш.

Козак: А ти знаєш хто я?

Тарас: Знаю. Козак запорозький. А чому ви сумні?

 Козак: Караюсь я.

Тарас: За що?

Козак: За те, що не стали одночасно за козацьку волю, а шукали помочі у наших ворогів. Та й запродали Україну москалям.

Тарас: А чи встане наша Україна?

Козак: Встане, а розбудити її зо сну судилося тобі, Тарасе.

Тарас: Та чи зможу я, невчений кріпак, виконати те велике завдання.

Козак: Зможеш! У твоєму серці палає вогонь любові до України, а в душі утаємничений дар пророка.

Тарас: Добре, батьку. Хай станеться так, як ти кажеш.

(Виходить Муза іСлава)

Муза: Ходімо, хлопче, я шлях твій освічу і

До волі стежку протопчу»

 

Слава: Я, хлопчику, твоя Мінливая зоря.

Зі мною, я знаю -

Доведеться йти на іспит.

А може, й на тортури, та одначе,

Ніхто не відбере твій тихий світ,

Що в глибині душі сміється й плаче. (Виводять хлопчика Тараса).

 

Ведуча 2: А поки Тарас наймитує в школі, а потім наймається пасти громадську череду. Мине 20 років і він з болем буде згадувати своє дитинство у вірші «Мені тринадцятий минало».

 

Читання вірша «Мені тринадцятий минало».

 

(Звучить мелодія пісні „Он, люлі, люлі, моя дитино» (сл. Т.Шевченка, муз. народна). Під музику виходять три старшокласниці у білому вбранні: Доля (у терновім вінку, боса). Муза, Слава.

 

(Входить старший Тарас)

Шевченко
Єсть на світі доля,
А хто її знає?
Єсть на світі воля,
А хто її має?
Возьміть срібло – злото
Та будьте багаті,
А я візьму сльози –
Лихо виливати;
Затоплю недолю
Дрібними сльозами,
Затопчу неволю
Босими ногами!
Тоді я веселий,
Тоді я багатий,
Як буде серденько
По волі гуляти!
 

    До п’яного дяка в науку.

    «Учися, серденько, колись

     З нас будуть люде»,— я сказала.

    А ти  й послухав, і учивсь,

      І вивчився….

 Тарас: А ти збрехала?

Які з нас люде? Та дарма!

Ми не лукавили з тобою,

Ми просто йшли; у нас нема

Зерна неправди за собою.

Ходімо ж, доленько моя!

Мій друже вбогий, нелукавий!

Ходімо дальше, дальше слава,

А слава — заповідь моя.

( Шевченко виходить з Музою і Славою)

Ведучий 1

Забриніла душа многозвучними барвами слова,

Мов бандури струна, залилася у трелях дзвінких.

Загриміла велично Тарасова, батькова мова

І сплела у вінок волелюбних думок колоски.

Пісня

 

Ведучий 2

Загриміла, мов дзвін, відпустивши у небо свободу,

У зелені гаї, де розноситься шепіт тополь.

Розбудила зі сну заколисану волю народу,

Що проспав сотні літ у пітьмі переламаних доль.

 

 

 Ведуча 1: Ноги Тараса йшли по тернистій дорозі життя. Ох ті терни, вони болюче ранили, впивались своїми колючками не тільки у тіло, а й у душу Шевченка.

 

Читець

Завірюха стугоніла, вила,

А мороз гострив свій білий ніж,

А Земля, од ляку задубіла,

На вітрах крутилися скоріш.

Щулились дороги, мерзли хмари,

В сіру безвість зносило міста,

А дуби стругалися на мари.

На труну, на віко, на хреста.

 

Читець

Петербурзьким шляхом по коліна,

Грузнувши в заметах, боса йшла

Зморена, полатана Вкраїна,

Муку притуливши до чола.

Хурделяє хуга хуртовина,

Засипає очі вщерть.

І біжить до сина Україна

Одганяти знавіснілу смерть.

Цілу ніч надворі виє хуга,

Плаче, деренчить в віконнім склі.

Ні дружини, ні дітей, ні друга —

Тільки гілка вишні на столі.

Пісня «Думи мої»

 

(за Шевченком стають Доля, Муза, Слава з чорними хустками на плечах)

 ВЕДУЧий 2:. За бунтарські вірші 33-річного Тараса забрали в солдати.

 

Доля: Не забарився присуд таланту, правди, щирості. І присуд цей найжорсткіший. Не писати і не малювати.

 

Муза: Холодні стіни каземату

І зверхні окрики катів.

А руки прагнуть малювати:

Душа волає щирих слів.

А де ж папір? Його й шматочка

-Заборонили навісні.

О, як мережив він рядочки,

А малював би ночі й дні.

 

Слава: Такі поети не вмирають,

Їх пам’ятатимуть віки

Прийде за грати каземату

Вкраїна серцю дорога,

Садок вишневий коло хати

І схилить гілку до чола.

Загоїть рани, сльози витре,

Загляне в душу аж до дна… 5

 

ВЕДУЧА 2: Коли Шевченко був на засланні в далеких степах Казахстану, він тужив за Україною, і це можна простежити в його віршах.

 

Шевченко: … я так люблю

Мою Україну убогу,

Що прокляну святого Бога,

За нею душу погублю! (задумується)

О думи мої! О славо злая!

За тебе марно я в чужому краю,

Караюсь, мучусь… але не каюсь!

 

Доля: Україно! Україно!

Серце моє, ненько!

Як згадаю твою долю —

Заплаче серденько.

 

(Лунає мелодія «Зоре моя вечірняя…»)

Шевченко (встає за столу)
Зоре моя, мій друже єдиний!

Ти не знаєш, що діється

В нас на Україні.

А я знаю і розкажу тобі,

Спать не ляжу.

А ти завтра тихесенько

Богові розкажеш.

 

Читець

Сонце сходить, як і завше

Десь за небокраєм.

Україна знову плаче ,

І краю немає.

Час пливе, летить у вічність,

Вітер обганяє.

Рідна ненька знов з сльозами

Дітей проводжає.

Чую , стогне синє море,

Гори почорніли.

В Україні вільній діти

Знову сиротіють.

 

Читець

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно,

За що тебе сплюндровано,

За що ,мамо, гинеш?

Чи ти рано ,до схід сонця,

Богу не молилась?

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

 

Ведучий 1

В материнській вишиванці, де вогонь-руїна,

йшла до Бога рано-вранці  Ненька-Україна.

Вітер коси розплітає, в небі чорна хмара,

стала й в Господа питає:  

 

Україна

- За що, за що така кара?

Синів вбито , в чистім полі могили як рани,

знову хотять моїй волі одягти кайдани.

Бач, калина зажурилась, бо вдовою стала:

- Чи я тобі не молилась? Чи я не благала?

Перед ляхом боронила православну віру,

святий хрестик не зронила в холоднім Сибіру.

Дощем збито в полі жито, нема кому жати:

- Скільки іще сльози лити і синів ховати?

 

Ведучий 2

Ангел Божий мовить з неба:

Ангел

Молилася, турбувалась,

День і ніч не спала.

Малих діток доглядала,

Звичаю навчала.

Виростали твої квіти,

Твої добрі діти.

Панувала і ти колись

На широкім світі.

Панувала…

 

Україна (Клякає)

 Позич мені, Боже, окраєць надії,

Краплину любові і жменьку тепла.

Верни довоєнні прості, чисті мрії,

Й мене поверни: ту, що завше була.

Бо десь розгубила себе по частинках

На всіх роздоріжжях, узбіччях, стежках.

Але я не плачу – то просто сльозинки

Застигли й блищать у глибоких очах.

Послухай уважно – багато не прошу,

З душі повикидую хлам...

Позич, любий Боже, щось добре, хороше.

Ти ж знаєш мене – я віддам.

(Оксана Павлик.)

 

Ангел

Скоро, скоро  день  уже настане,

хто меча підняв на тебе, на коліна стане!

Свята правда, воля й доля в твоїм домі буде,

тільки кату не пробачать ні Бог, а ні люди.

 

Читець у військовій формі  (Підіймає Україну)

Ти з попелу воскреснеш, Україно!

Розквітнеш та здивуєш цілий світ,

Від щастя ти засяєш , мов перлина,

Це буде час відродження, розцвіт!

 

Ти будеш самостійна та потужна,

Багато втілиш планів та ідей,

Об’єднана, згуртована і дружня,

Комфортна будеш для своїх людей !

 

Цивілізована та перспективна,

Благополучна та освічена держава,

Завжди співуча, творча, креативна.

Зійде до тебе визнання і слава.

 

Слава: „Він був сином мужика і став володарем у царстві Духа… Найкращий і найцінніший скарб доля дала йому лише по смерті — невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.» . Так сказав про Кобзаря інший геній українського народу — Каменяр.

 

ВЕДУЧий 1: Вся Шевченкова поезія пронизана, як наша блакитна атмосфера сонцем, почуттям державності, болем і тривогою за майбутнє України саме через бездержавність її…. Шевченко ставить Україну, її незалежність, вище над усе. Тож вчімося у нього любові до України!

 

 ВЕДУЧИЙ 2: Минають віки, стираються написи на камені, тліють книги, руйнуються будівлі, але слово Шевченка — живе і вічне. Вивчаймо його, думаймо над його істиною, виконуймо його заповіти, які посилав він синам свого народу. І серед них — найперший і найголовніший:

 

Шевченко

 Для кого я пишу? Для чого?

За що  Вкраїну так люблю?

Чи варт вона огня святого?

А все-таки люблю її,

Мою Україну широку. ……

Свою Україну любіть,

Любіть її во время люте,

В останню тяжку минуту

За неї Господа моліть….

 І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

 

 

Ведучий 1 

Вдивляючись в поетову судьбу

Із кожним роком глибше і пильніше,

Я думаю : а що, коли б він був

Всього лише художником, не більше?

 

Ведучий 2 

Якби мовчав... Та не гнівив...

Та малював… То мав би й нагороди...

То був би тільки дзеркалом доби,

А став душею рідного народу.

 

Ведучий 1 

• Шевченко… Світоч, Пророк, Геній українського народу. Якою важкою була його доля. Кріпацтво, поневіряння, заслання. Але митець знайшов у собі сили боротися й жити! А натхнення давали Кобзареві незабутні спогади про Україну, про її народ…

 

Заставка 1

Виходить Поціновувач Слова

 

Поціновувач  Слова:  Ведучий 2 

 

Цінуймо Шевченкове слово –

Воно – українства основа!

 

Заставка 1

Виходить хлопчик-патріот

Хлопчик-Патріот: Ведучий 1 

 

Вслухаймося у ці пророчі, наповнені щирою любов’ю до України, рядки:

Борітеся — поборете !

Вам бог помагає !

За вас правда, за вас слава

І воля святая !

 

Заставка 1

Ведучий 2: Великий Тарас – не лише патріот! Це Кобзар, який грає словами, перебираючи серцем невидимі сім струн…

У  цей час маленькі дітки виходять з надрукованими великими літерами і озвучують по черзі:

Подвижник слова  - вічного, незабутнього, земного, живого!

Апогей патріотизму й вічної любові до Батьківщини!

Титан духу українського, який власним прикладом доводить усьому світові, що є така нація – українці!

Рушійна сила усього НАШОГО, українського, синьо-жовтого!

Ідейний вождь українського народу у його боротьбі за свою СВОБОДУ, за ВОЛЮ, за ЧЕСТЬ та ГІДНІСТЬ.

Очільник літературного українства, Батько мови нашої!

Талант від Бога, адже саме його слова мелодійно звучать на устах, щемом тріпочуться в душах, тривожно б’ють у серцях!

(із закулісся лунає чоловічий голос)

Голос Кобзаря: 

І мене в сем’ї великій,

В сем’ї вольній, новій,

Не забудьте пом’янути

Незлим тихим словом…

 

Заставка 1

Виходить  Полум’яний Прихильник

Полум’яний Прихильник:

Тарас Шевченко – це єдиний національний лідер України та українського народу всіх часів та віків існування незалежної держави. 

У найважчі часи Кобзар та його пророчі слова завжди були поряд із нами...

Заставка 1

Виходить  Патріот-Оптиміст

Патріот-Оптиміст:

Його вічно живе слово нас постійно надихає до продовження нашої боротьби….

Хай, мов троянда, розквітає

Вільна Україна.

Народ повік не забуде

Великого сина!

Пісня «Моя любов»