У ритуалах давніх слов’ян однією з емблем був білий кінь, що біжить по небу. Наші предки шанували його, вважали священним. Він уособлював світанок. На острові Ругії колись стояв храм Світовида. При цій святині жрець утримував білого коня, на якому заборонялося їздити верхи, бо він був священним. Існував звичай, що переможець-полководець в’їжджав до міста на білому коні через тріумфальну арку.
Розбіжність між високою самооцінкою людини, гідної поваги, і її низькою соціальною роллю.— Несуміжне протиставлення.«Вони, люди, знають: на Шептала можна покластися. Такий покірний і роботящий, тільки віжок торкнись, уже чує, вже розуміє, підганяти не доводиться».— Негативний досвід існування в соціумі спричинює духовне спустошення, неспроможність, травмованість вольової сфери.«Степан озирається і, ніби вперше помітивши Шепталову сваволю, люто блимає з-під рудих брів:— «Ах ти ж, ледаче зілля!»«Робоча худобина, яку вільно запрягати, поганяти, стьобати батогом кожному Степанові».— Поділяємо ті погляди, котрі диктує наша «роль».«Протягом усього життя в конюшні обманював себе: він давно не був білим конем».— Пристосування до того, що є.«Хай завтра у привід відправить чи до міста, а згодом вони з конюхом порозуміються. Недаремно ж білим коням дано розум».
— Внутрішнє мовлення Шептала містить позитивну характеристику Степана«Степанова добрість, Степан ніколи не вб'є його, ніколи не посилає на важку роботу, Степан терпить».— Роздуми Шептала про Степана, які є носіями лінії виправдання.«Степан справді буває дуже злий. Немов щось находить на нього, але з ким цього не трапляється, та ще при такій службі. Скільки нас на одні плечі...»— Сліпа відданість тому, на чиєму боці сила.«Білому коневі бувало по-справжньому гірко, коли його зневажали та били, але незабаром у Шептала прокидалася винувата довірливість до кривдника».— Духовна деградація.«Він не метатиметься Степанові за ті випадкові удари, без цього не можна, без цього ніякого порядку не було б серед коней». «Соціалізація душі» (виправдальні підстави для будь-якого стану) головного героя оповідання «Білий кінь Шептало».— Внутрішнє мовлення Шептала містить позитивну характеристику Степана«Степанова добрість, Степан ніколи не вб'є його, ніколи не посилає на важку роботу, Степан терпить».— Роздуми Шептала про Степана, які є носіями лінії виправдання.«Степан справді буває дуже злий. Немов щось находить на нього, але з ким цього не трапляється, та ще при такій службі. Скільки нас на одні плечі...»— Сліпа відданість тому, на чиєму боці сила.«Білому коневі бувало по-справжньому гірко, коли його зневажали та били, але незабаром у Шептала прокидалася винувата довірливість до кривдника».— Духовна деградація.«Він не мститиметься Степанові за ті випадкові удари, без цього не можна, без цього ніякого порядку не було б серед коней».
Створений Володимиром Дроздом образ коня Шептала уособлює особистість, яка не хоче миритися з приниженням гідності. Головне в людині – її внутрішня сутність. Оригінальність світобачення, несхожість на інших у поведінці, спосіб життя,– все це є ознаками нестандартних особистостей, яких не розуміють оточуючі. Тому такі люди живуть у власному внутрішньому світі, або стають звичайними.
За словами письменника, його "завжди цікавило, що сказати, а не як сказати", стиль, форма — похідне, а головне для нього в літературному творі "не література, а душа". Власне, стан душі людини, саме трагедіядеформації, роздвоєння, хворобливого розщеплення її в умовах хворого суспільства. Також екологія та порятунок душі.
В оповіданні «Білий кінь Шептало» Володимир Дрозд в алегоричній формі показав підневільне становище людини в суспільстві, порушив важливу загальнолюдську проблему формування особистості, роздвоєння її душі. Ця проблема турбувала письменника ще з початку його літературної діяльності, коли він писав: «Завдання новітньої літератури нашої - формувати, пробуджувати духовне багатство індивідуальності, яка могла б протистояти будь-якому зовнішньому тискові».