Літературно-музична композиція «Гірчить чорнобиль крізь роки»

«Гірчить чорнобиль крізь роки»

 У почесній варті стоять прапороносці , тримаючи Державні прапори з траурними стрічками.

Лунає фонограма траурного дзвону. .Читці в чорному.

(Учень  виконує  на  скрипці). Звучить «Адажіо» Т. Альбіноні.

Учень1:    

 Чорнобиля гіркий полин

На серце ліг незримо й тяжко,

І пливе над землею дзвін

Із тихим стогоном протяжно.

Учень 2:            

То дзвонять дзвони не Хатині,

Де слід лишила свій війна,

Це стогнуть землі України,

Де мирний атом не мина.

Учень 3:          

 Він впав смертельною росою

На рай дібров, на зелень трав,

Своєю чорною косою

Провів по розмаїттю барв.

Учень 4:        

 І попелом покрились села,

І згинуло усе живе,

Пропали усмішки веселі,

Замовкло птаство лісове.

Учень 5:           

Лиш на отруєній землі

Небачена розкрилась квітка –

Про допомогу крик німий,

Між попелом остання іскра.

Запала тиша…

Читці обертаються спиною

Ведуча:

 Весна… Найпрекрасніша пора року.

Пробуджується від сну природа, розплющує очі земля, усе оживає, зеленіє, розквітає.

П’янкі пахощі розносять абрикоси і вишні, милує око ніжно-рожевий цвіт яблуні.

Ведучий:

 Весна… Чорнобиль…

У ніч з 25 на 26 квітня 1986 року, коли всі спали безтурботним сном, о першій годині 23 хвилини над IV реактором Чорнобильської атомної електростанції нічну пітьму розірвало велетенське полум’я. Трагедія ввійде в історію, в усі хроніки людства як невигойна рана на тілі України. Надто дорого заплатили й ще заплатимо за Чорнобиль. За кілька днів людство зробило крок з епохи доатомної в епоху незвідану.

Звучить  фонограма  стукоту  серця

На сцені з’являється  6-й учень.

Я — атом, колись я був мирним,
Мене розщепили колись,
А зараз я з болем настирним,
Розщеплюю душі наскрізь.

7-й учень (звертається  учнів)

 Вислухайте   мене, бо це моя сповідь, моє каяття, моя покута. Я — Атом! Я — вбивця. Я став би на коліна перед своїми жертвами. Та не можу. Я колисав би тих скалічених мною діточок на своїх руках, та не вмію жаліти.Ніхто не знає, скількох я вбив. Цього не знаю навіть я сам.

8-й  учень

Розкрилася скринька Пандори,
І вискочили промінці.
Цього не хотів я робити,
Однак, це не власно мені.

9-й  учень

І той саркофаг над четвертим,
Сховати не в змозі мене,
Повірити важко в безсмертя,
Але ж я існую, я є!

До нього підходить

10-й учень

Я — Радіація. Сама по собі — я безпечна. Адже кожна людина трішечки радіоактивна. Я можу бути спокійною протягом тисячоліть. Небезпечною ж буваю, коли людина штучно втручається в моє існування. І ось тоді мене не зупинити, бо я стаю нечутною, невидимою, недосяжною. Я не визнаю державних кордонів, мені байдуже, хто стане на моєму шляху.

Ведучий:

Наша країна вперше відчула на собі таку грізну силу, як ядерна енергія, що вийшла з-під контролю.

Ведуча:              

  Красне сонце вдивляється з неба,

Як чорнобильська плаче земля.

Радіацію зборкати треба,

Бо вона, як той ворон, кружля.

Ведучий:           

  Мертва зона не зна, що робити,

Де і в кого пораду знайти,

Як себе і людей захистити

Від такої страшної біди...

Учень 1:          

 Чорнобильський вітер по душах мете,

Чорнобильський пил на роки опадає…

Годинник життя безупинно іде,

Лиш пам'ять, лиш пам'ять усе пам’ятає…

Ведучий: Шановні присутні! Сьогодні ми зібралися, щоб згадати найстрашнішу катастрофу ХХ-го століття – аварію на Чорнобильській АЕС та висловити свою безмірну вдячність героям нашої Батьківщини, які ціною свого життя захистили світ від небувалої біди.

2-й учень

Немає, мабуть, в Україні місця, яке б не буди тих, хто ліквідував наслідки аварії, комусь — рятувати життя і здоров’я потерпілих, інші допомагали матеріально й морально.

Ведуча: Чорною плямою на нашій блакитній планеті стала Чорнобильська катастрофа.

30 років пройшло з тих пір, 30 років смертоносна пилюка з ядерної печі покриває білі хати, поля і ліси, 30 років цвітом скорботи і суму зацвітають Чорнобильські сади.

Ведучий: У ліквідації аварії брали участь 600 000 людей: пожежники та медики, військовослужбовці та персонал станції – вони виконували свій обов’язок, ризикуючи своїм здоров’ям та життям.

Ведуча: Всі ті, хто першими вийшли на лінію вогню, ступили у вируюче полум’я, в смертельну радіацію не за наказом командира, а за велінням совісті.

Учень 3:        

   Ті, що згоріли в огні

В перші хвилини двобою,

Землю прикрили собою,

Як наші діди на війні.

Учень  4:            

Не залишили свої пости,

Мужньо стояли на герці,

Пам’ятник їм вознести

Треба у кожному серці.

Ведучий: Схилимо голови перед героями і жертвами Чорнобильської катастрофи. Низький уклін! Вічна Вам пам'ять!

Ведуча: Хвилина мовчання. Звучить метроном

Ведучий: Проходять роки, та біль Чорнобильської катастрофи ніколи не зітреться з людської історії, не згасне у віках.

Виконують «Пісню про Чорнобиль» Наталії Май. Після виконання розходяться в різні сторони.

Учень5:          

  Мій біль, мій жаль, моя біда,

Моя ти пам'ять вічна.

Земля покинута й не та,

Отруєна й незвична.

Учень 6:           

 Зелений край, колишній рай,

Краси шматки роздерті,

Отруйний дощ на чорний гай,

Тепер - це зона смерті!

7-й учень

Проходять роки після аварії на Чорнобильській АЕС. Минув …-й рік (називає річницю). А біль не вщухає, тривога не полишає людей, пов’язаних скорботним часом ядерного апокаліпсиса, з’явившись під знаком біблійної зірки Полин

8-учень:Ця зірка Полин наче була послана з майбутнього як грізне попередження нам усім: опам’ятайтеся, задумайтеся, поки не запізно.

Звучить пісня «На Чорнобиль журавлі летіли» (слова Д. Павличка, музика О. Білаша).

Ведучий

Чорнобиль. Тепер це слово знає увесь світ.

9-й учень

Чорнобиль — це мука і трагедія, це подвиг і безсилля, це пам’ять.

10-й учень

Це наш нестерпний біль.

Звучить пісня І. Кармелюка «Город, которого нет».

1-й учень

Ти відомий сьогодні кожному —
Не ім’ям своїм, а бідою.
Тою вулицею порожньою
Понад прип’ятською водою.

2-й  учень

Мій Чорнобиль! Зелений пагорбе,
У якому ти жив сторіччі!
Запеклись перестиглі ягоди,
Наче кров, на твоїм обличчі.

3-й учень

26 квітня почався відлік біди Чорнобильської катастрофи. Вона вразила весь світ, приголомшила людей страшним розмахом не відомої раніше біди, трагічні наслідки якої відчуватиме ще не одне наступне покоління.

Звучить мелодія «Привид опери» (композитор Е. Л. Вебер). Учасники передають один одному прапори на яких написано роки з 1986-го до теперішнього часу. Після цього знімають жовті хустинки і відтворюють під музику знаки «Обережно: радіація!» та «Будьте уважні!».

Ведучий

Цю літературно-музичну композицію ми хочемо завершити віршами Івана Притики «Доля».

У далині зловісно пульсує Чорнобиль.
І серце крає гостра печаль.
Поникли ліси і поля навколо.
І сум напинає темну вуаль.

4-й учень

Ідемо по світу в незгасній тривозі,
Саркофаг уже котра вкриває зима,
Терни, яруги на нашій дорозі,
І шати повільно знімає пітьма.

5-й учень

Навіщо спіткала тяжка зла доля
Наш споконвіку великий народ?!
Піднімаймося вперто, невпинно і з болем
Ще крок вперед, за кроком — ще крок.

6-й учень

Проти «мирного» атома встанемо до бою
За знедолені ниви, убиті гаї,
Візьмемося за руки, сестри й братове,
Щоб Вкраїна жила на Землі.

Музика починає звучати гучніше. Учасники композиції піднімають хусточки та йдуть зі сцени. Захід завершується.

На Чорнобиль журавлі летіли,

З вирію вертались на весні.

Як сніжниця попелище біле

Зозвівалось в рідній стороні.

Там згоріли гнізда і гніздечка,

Поржавіла хвоя і трава,

Журавлина крихітна вервечка

Напиналась, наче тятева.

Не було ні стогону, ні крику,

Тільки пошум виморених крил.

Журавлі несли печаль велику,

Наче тінь невидимих могил.

Не спинились птиці на кордоні,

Де всякає атом у пісок

І дивився батько з під долоні,

І ридала мати в небеса.

Пісня  про  Чорнобиль

Чорнобилем постукала у вікна

Лиха біда - й заплакала земля,

І цілий світ у розпачі затихнув

Й лелека в чорнім небі закружляв...

І посивіла ненька Україна,

У пекло посилаючи синів,

Секунди рахувала, як години,

Сльозами постарілих матерів...

Приспів:

Біда, біда, безжалісна й невтішна,

Для українських дочок і синів...

Біда, біда, скажи, чому й навіщо

Господь від лиха нас не захистив?..

І смертю дихав знавіснілий вітер,

І сонця промінь заблукав в пітьмі,

І хворими народжувались діти,

І віру так боялись втратить ми...

І посивіла ненька Україна,

У пекло посилаючи синів,

Секунди рахувала, як години,

Сльозами постарілих матерів...

Приспів.

Речитатив:

Земля моя, я знаю - все здолаєм!

Я сумніву не маю ні на мить!

Бо тільки той, хто віри не втрачає,

Усі нещастя зможе пережить!

Приспів.

Господь від лиха нас не захистив...