Літературно-музична композиція "Не обміліє пам'ять про Шевченка"

СЦЕНАРІЙ ЛІТЕРАТУРНО-МУЗИЧНОЇ КОМПОЗИЦІЇ

«Не обміліє пам'ять про Шевченка»

Хід заходу

« Думи мої, думи мої»

Вед. Щовесни, коли тануть сніги,

і  на рясті просяє веселка,

Повні сил і живої снаги,

Ми вшановуємо пам'ять Шевченка.

 На оновленій нашій вільній землі живе і вічно житиме в народі пам'ять про великого Кобзаря, геніального сина України, поборника святої правди. Оцінюючи велич наших сьогоднішніх звершень, ми повинні частіше оглядатися назад, щоб не забувати про ту важку дорогу злигоднів і боротьби, яку здолав наш народ, і «незлим тихим словом» згадувати провісників нового життя, борців проти чорного гніту самодержавства, безправ'я, експлуатації. Тарас був одним із них, народним пророком, титаном духу, першим, хто відверто закликав народ до збройного повстання.

Учень. В дні перемог і в дні поразок,

Щасливі дні і в дні сумні

Іду з дитинства до Тараса,

Несу думки свої земні.

Коли в душі моїй тривога,

Коли в душі пекельний щем,

Іду до нього, до живого

У всесвіт віршів і поем.

Крізь вітер злий карбую кроки

І чую серцем кожну мить,

"Реве та стогне Дніпр широкий",

Щоб розбудити всіх, хто спить. 

Ой крута та круча, де Тарас стоїть

Ой крута та круча, де стоїть Тарас

І крізь роки кличе, кличе, кличе нас!

Я не один іду до нього –

Ідуть до нього тисячі,

Наче грішники до Бога

Свої печалі несучи.

І доки в римах Заповіту

Вогонь поезії не згас.

Той рух до сонця не спинити

Бо зветься сонце те Тарас.

Іду крізь свята, і крізь будні,

Крізь глум юрби, і суєту

Ні не в минуле, а в майбутнє

До тебе я, Тарасе, йду.

Вед. Він був сином мужика, а став володарем у царстві духа. Він був кріпаком, а став велетнем у царстві людської культури. Його ім’я стало символом нашого народу. Його вірші вишиті на рушниках. Його «Кобзар» лежить поруч з Біблією.

Пісня «Шлях до Тараса»

Учень. В похилій хаті, край села,

Над ставом чистим і прозорим,

Життя Тарасові дала

Кріпачка-мати…

ТАРАС:

Не називаю її раєм,

Тії хатиночки у гаї

Над чистим ставом, край села.

Мене там мати повила,

І, повиваючи, співала,

Свою нудьгу переливала

В свою дитину.

І вночі на свічку Богу заробляла,

Поклони тяжкії б’ючи,

Пречистій ставила, молила,

Щоб доля добрая любила

Її дитину.

В тім гаю, у тій хатинці, у раю

Я бачив пекло… Там неволя,

Робота тяжкая, ніколи

І помолитись не дають.

Там матір добрую мою

Ще молодую у могилу

Нужда та праця положила.

Там батько, плачучи, з дітьми

Не витерпів лихої долі,

Умер на панщині!.... А ми

Розлізлися межи людьми,

Мов мишенята…

Вед. Скільки літ він томився під вагою російської солдатської муштри, а для волі Росії зробив більше, ніж десять переможних армій. Доля переслідувала його в житті, скільки лиш могла, та вона не зуміла перетворити золота його душі у ржу, ані його любові до людей в ненависть і погорду... Доля не шкодувала йому страждань, але й не пожаліла втіх, що били із здорового джерела життя.

ПОВЕРНЕННЯ ШЕВЧЕНКА

Заслання,  самота,  солдатчина.  Нічого.

Нічого  —  Оренбург.  Нічого  —  Косарал.

Не  скаржився.  Мовчав.  Не  плакав  ні  від  чого.

Нічого,  якось  жив  і  якось  не  вмирав.

Вернувся  в  Петербург,  і  ось  у  Петербурзі  -

після  таких  років  такої  самоти!  -

овацію  таку  йому  зробили  друзі!  -

коли  він  увійшов.  І  він  не  зміг  іти.

Він  прихилився  раптом  до  колони.

Сльоза  чомусь  набігла  до  повік.

Бо,  знаєте…  із  каторги  в  салони…

не  зразу  усміхнеться  чоловік…

Вед. Уже для багатьох поколінь українців і не тільки українців – Шевченко означає так багато, що сама собою створюється ілюзія, ніби ми все про нього знаємо, все в ньому розуміємо, і він завжди з нами, в нас. Та це лише ілюзія. Шевченко як явище велике і вічне – невичерпний і нескінченний. Волею історії він ототожнений з Україною і разом з буттям рідної держави продовжується нею, вбираючи в себе нові дні й новий досвід народу, відгукуючись на нові болі та думи, стаючи до нових скрижалей долі.

Вед. Найкращий і найцінніший скарб доля дала митцю лиш по смерті — невмирущу славу і всерозквітаючу радість, яку в мільйонів людських сердець все наново збуджуватимуть його твори.

Вед. Отакий був і є для нас, українців, Тарас Шевченко ( І. Франко).

«Реве та стогне Дніпр широкий»

УЧЕНЬ:

У всякого своя доля

і свій шлях широкий:

УЧЕНЬ:

Той мурує,

УЧЕНЬ:

Той руйнує,

УЧЕНЬ:

Той неситим оком

За край світу зазирає, -

Чи  нема країни,

Щоб загарбать і з собою

Взять у домовину.

УЧЕНЬ:

Той тузами обирає

Свата в його хаті,

 УЧЕНЬ:

А той нишком у куточку

Гострить ніж на брата.

УЧЕНЬ:

А той, тихий та тверезий,

Богобоязливий,

Як кішечка, підкрадеться,

Вижде нещасливий

У тебе час, та й запустить

Пазурі в печінку -

УЧЕНЬ:

І не благай: не вимолять

Ні діти, ні жінка.

УЧЕНЬ:

А той, щедрий та розкошний,

Все храми мурує;

Та отечество так любить,

Так за ним бідкує,

Так із його, сердешного,

Кров, як воду, точить!

УЧЕНЬ:

А братія мовчить собі,

Витріщивши очі!

Як ягнята.

 УЧЕНЬ:

Плаче стара мати,

Плаче жінка з діточками

В нетопленій хаті.

УЧЕНЬ:

Сестра плаче, йде шукати

Братів на чужину…

УЧЕНЬ:

А дівчину невінчану

Кладуть в домовину.

УЧЕНЬ:

Єсть на світі доля,

А хто її знає?

УЧЕНЬ:

Єсть на світі воля,

А хто її має?

УЧЕНЬ:

Єсть люде на світі -

Сріблом-злотом сяють,

Здається, панують,

А долі не знають.

УЧЕНЬ:

Ні долі, ні волі,

З нудьгою та з горем

Жупан надівають,

А плакати - сором.

 УЧЕНЬ:

Виростають нехрещені

Козацькії діти;

УЧЕНЬ:

Запродана віра,

В церкву не пускають.

УЧЕНЬ:

Того в’яжуть, того ріжуть,

Той сам себе губить.

А за віщо? Святий знає.

Світ, бачся, широкий,

Та нема де прихилитись

В світі одиноким.

 УЧЕНЬ:

Один сина проклинає,

З хати виганяє.

УЧЕНЬ:

Другий свічечку, сердешний,

Потом заробляє.

Та ридаючи становить

Перед образами.

 УЧЕНЬ:

Тому доля запродала

Од краю до краю,

УЧЕНЬ:

А другому оставила

Те, де поховають.

Вед. Шевченкова поезія давно стала найважливішим і нетлінним складником духовного єства українського народу. Шевченко – це не тільки те, що вивчають, а й те чим живуть. У чому черпають сили і надії. У глибини майбутнього слав Шевченко свої непохитні заповіти синам рідної землі.

Учень. Вітер віє повіває,

По полю гуляє,

На могилі Кобзар сидить

та на кобзі грає.

Кругом його степ, як море

Широке, синіє.

За могилою могила,

А там тільки мріє…

«За байраком байрак»

ТАРАС:

Світе тихий, краю милий,

Моя Україно,

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід сонця

Богу не молилась?

Чи ти діточок непевних

Звичаю не вчила?

УКРАЇНА:

Молилася, турбувалась,

День і ніч не спала,

Малих діток доглядала,

Звичаю навчала.

Виростали мої квіти,

Мої добрі діти.

Панувала і я колись

На широкім світі,

Панувала…

ТАРАС:

Так сміються з України

Стороннії люди.

УКРАЇНА:

Не смійтеся, чужі люди,

Церков-домовина

Розвалиться.

І з-під неї встане Україна.

І розвіє тьму неволі,

Від правди засвітить,

І помоляться на волі

Невольничі діти.

Вед. Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

І голос твій нам душі окриля.

Встає в новій красі, забувши лихоліття,

Твоя, Тарасе, звільнена земля.

У росяні вінки заплетені суцвіття

До ніг тобі, титане, кладемо.

Ми чуємо тебе, Кобзарю, крізь століття,

Тебе своїм сучасником звемо.

Вед. Тарас Шевченко – символ чесності, правди і безстрашності, великої любові до людини. Вся творчість Великого Кобзаря  -  гаряча любов до Батьківщини, пройнята священною ненавистю до ворогів і гнобителів народу та  глибока віра в те, що:

І на оновленій землі

Врага не буде, супостата,

А буде син, і буде мати,

І будуть люди на землі.

Вед. Хай же й сьогодні, і в наступні роки розбудови української держави обпікає промерзлі наші душі огнем словесним Шевченко, хай воскресає він, пророк народу нашого, повсякчасно у наших благородних помислах і державних ділах. Бо ж ради усіх нас, і мертвих, і живих, і ненароджених земляків його і в Україні і не в Україні, він благав у Господа щасливої долі.

Н.Матвієнко «Квітка-душа»

Нехай пророче Шевченкове слово і далі супроводжує наш нелегкий та тернистий шлях! Слава Україні!