Літературно-музична композиція, присвячена Дню українського козацтва та Дню захисника Вітчизни "Доки буде Україна, доти будуть козаки"

Літературно-музична композиція, присвячена Дню українського козацтва та  Дню  захисника  Вітчизни

 

 Вед. 1 Улюблена Богом перлина

  Для всіх українців одна -

  Козацька моя Україна,

  Хлібів золотих сторона.

                   Негодами лютими бита,

  Віками ти йшла до мети.

  Тобі в небі зорею світити,

  І волю,  і долю знайти.

Вед. 2: 14 жовтня кожного року увесь християнський світ з глибокою любов'ю, вдячністю і надією славить Пресвяту Богородицю, Матір Спасителя світу Ісуса Христа.

Вед. 1: Козаки настільки вірили в силу Покрови Пресвятої Богородиці і настільки щиро й урочисто відзначали свято Покрови, що впродовж століть в Україні воно набуло ще й козацького змісту та отримало другу назву – Козацька Покрова. А з  недавніх пір свято Покрови в Україні відзначається ще й як День українського козацтва та  День  захисника  Вітчизни.

Вед. 1 Козацтво – то світла сторінка у книзі, 
           Що наші діди написали шаблями. 
           Хоч кров’ю скропилась, полита сльозами, 
          Та світлом Христа засіяла над нами.
Вед. 2  Козацька доба – то є світла епоха, 
            Коли українці орлами літали. 
            Нікого вони не боялись нітрохи, 
            Від них вороги у бою відступали. 

                        Пісня  «Ой на горі та женці  жнуть»

 

Вед.1  Легендарна Запорозька Січ – це наша історія, біографія наших прадідів. Вона стала не лише виявом державності українського народу, а й джерелом лицарського духу, воїнської звитяги,  палкої любові до рідної землі.

Вед.2  Байда – Дмитро Вишневецький – 
           Хортицьку Січ заснував. 
          Сили збирав він для герців, 
          Кликав хоробрих до лав. 

Вед.1 Хортиця – серце козацьке, 
         Це є колиска Січі. 
         Тут промовляли багацько

          Стріли, пищалі й мечі.  

Вед.1 Козацьке військо постійно поповнювалося. На Січ приходили ті, хто втік від пана, лихої долі, голоду, неволі, від образи за віру, за приналежність до певної народності.  Як писав  історик Дмитро Яворницький, на Січі можна було зустріти представників різних  народів: українців, поляків, литовців, білорусів, росіян, болгар, татар, євреїв, грузинів, німців, французів, італійців, іспанців, англійців…

Вед.2 Січ ставала матір’ю тим, хто більше всього любив волю, був сміливим і вправним  воїном. Процедура прийому в козаки була проста. Але це тільки на перший погляд.

Сценка «Як приймали в козаки»

Кошовий. Гей, побратими, а хто це до нас у Січ забрів?

Козак-писар. Та це, батьку, чолов’яга  у козаки проситься.

Кошовий. Нумо, підійди ближче, чоловіче! Звідкіля ти такий?

Парубок. З Тверської я, батьку.

Кошовий. У Бога віриш?

Парубок. Вірю.

Кошовий. Горілку п’єш?

Парубок. П’ю.

Кошовий.Виходить, ти вільний парубок?

Парубок. Та вільний, хоч мав пута в подобі жінки.

Кошовий. То ти покинув жінку? Еге-ге, недобре це діло, чоловіче.

Парубок. Кинув, батьку,  як тільки побралися, бо вона борщ не вміє

                варити.

Кошовий. О, то ти справжній козак! Запиши його,  пане писарю!

Козак-писар. Як кличуть тебе, хлопче?

Кошовий. Та не питай, а так і пиши: козак Борщ!

 

Вед.1 Французький історик  П’єр  Шевальє так писав  про козаків: «Мешканці України, які сьогодні  всі називають себе козаками і які з гордістю носять  це ім’я,  мають гарну постать, бадьорі, міцні, спритні до всякої роботи, щедрі й мало  дбають про нагромадження майна, дуже волелюбні й не здатні терпіти ярмо, невтомні, сміливі й хоробрі… Мова козаків … слов’янська.  Вона дуже ніжна  і сповнена  пестливих виразів та незвичайно витончених зворотів».

Вед.2  Чи не найвище цінували козаки дружбу!  Існував  на Січі звичай побратимства, коли два козаки, зовсім чужі один одному люди, браталися. Вони йшли до церкви  і в присутності священика давали «заповідальне слово» такого змісту: «Ми, що нижче підписалися, склали цей заповіт перед Богом про те, що ми браття. І з тим, хто порушить братства нашого союз, той перед Богом відповідь хай дасть»

Вед.1 У побратимів усе було спільне: вонидарували один одному коней, зброю.  У боях   побратими билися поруч і рятували один одного.  Якщо одного побратима вбивали, то його названий  брат  до кінця життя ставав месником.

Вед.2: У товариствi запорожцiв понад усе цiнувалися смiливiсть, кмiтливiсть, добре серце i, звичайно ж, почуття гумору, яким було пронизане все життя Сiчi.

 Вед.1 Цікавою стороною козацького життя та особливою рисою характеру народних воїнів був їхній гумор. Він  додавав настрою, упевненості, підсилював колективний оптимізм та віру в успіх задуманих справ.

Вед.2   Сміх – теж зброя козака, 
           Не слабкіш від гопака. 
           Потішає всіх навкруг, 
          Підіймає Січі дух. 

Вед.1  Козаки вважалися дотепним народом, гострими на язик та безжальними у своєму сарказмі. Козацька «правда в очі» могла застати зненацька будь-кого, хто наважився розмовляти з ними.

Вед.2  Цiєю рисою запорозьких козакiв частково пояснюються й тi дивнi прiзвиська, котрi вони давали новачкам, що приходили в Сiч: Пiвторакожуха, Непийпиво, Неїжмак, Лупинiс, Загубиколесо, Задерихвiст…

Людину малого зросту вони в силу свого гумору називали Махиною, великого зросту - Малютою, шибеника - Святошею, лiнивого  -  Доброволею, незграбного - Черепахою.  Хто у них спалив курiнь, той - Палiй, хто схожий на перепiчку, той Корж, хто високий i тримається прямо, той Товкач...".

Вед.1 Лютий ворог  українського народу – турецький султан  марив про підкорення Запорозької Січі.  Гадаючи, що зможе без труднощів розправитися з козаками, написав запорожцям листа.  

Вед.2  Козаки дали зрозуміти загарбникові, що султан  для них нічого не вартий, і вони його не бояться. Ось  як відверто й зухвало запорожці  відповіли на не менш нахабний лист султана Мухаммеда IV.

            Сценка  «Лист запорожців турецькому султану»

      Вбігає козак.

Козак .  Посланець   від султана приніс нам  листа.

Козаки (разом): Читай!

Козак(читає): «Я, султан, син Мухамеда, брат Сонця і Місяця, онук і намісник Бога, власник царств Македонського, Вавілонського, Єрусалимського, Великого і Малого Єгипту, цар над царями, властитель над володарями, незвичайний лицар, ніким не переможений воїн, невідступний хранитель гроба Господнього, попечитель самого Бога, надія і втіха мусульман, смуток і великий захисник християн – наказую вам, запорізьким козакам, здатися мені добровільно без усякого супротиву і мене вашими нападами не змушувати турбуватися. Султан турецький Мухамед IV».  

Козак 1. Хлопці, треба відповісти  цьому султанові по-нашому,  по-козацьки.

Козак 2.Сідаймо!  Писарю,  записуй!

Козак 1. «Ти – шайтан турецький, проклятого чорта брат  і товариш,

                 і  самого люципера секретар!

Козак 2. Який ти в чорта лицар? Чорт викидає, а твоє військо

                пожирає.

Козак 3. Не будеш ти годен синів християнських під собою мати!

Козак 4. Твого війська ми не боїмось, землею і водою будем битися

                з тобою.

Козак 5. Вавилонський ти кухар!

Козак 1. Македонський колесник!

Козак 2. Ієрусалимський броварник!

Козак 3. Олександрійський козолуп!

Козак 4. Великого і Малого Єгипту свинар!

Козак 5. Вірменська свиня!

Козак 1. Татарський сагайдак!

Козак 2. Кам’янецький кат!

Козак 3 Подолянський злодіяка!

Козак 4. Самого гаспида внук і всього світу і підсвіту блазень!

Козак 5. А  нашого Бога дурень! Свиняча морда!

Козак1. Кобиляча с...а! Різницька собака!

Козак 1. Нехрещений лоб, хай би взяв тебе чорт!

Козак 2. Отак тобі козаки відказали, плюгавче!

Козак 3 Невгоден єcu мати  вірних християн!

Козак 4. Числа не знаєм, бо календаря не маєм,

Козак 5 Місяць на небі, год у книзі, а день такий у нас, як у вас.

Козак 1.Поцілуй за теє ось куди нас...!

 

Вед. 1 Умiли запорожці  оцiнити й чужий дотеп. Приходить козак до чужого

куреня. Бачить, що там вечеряють, тодi  й  говорить їм: "Хлiб та сiль,

пани-молодцi!". А вони йому вiдповiдають: "Їмо,  та свiй, а ти бiля порога

постiй". Але вiн не погоджується: "Нi, братцi, дайте i менi мiсце",  

витягає свою ложку,  миску й сiдає поруч. Тодi господарi похваляють:

"Ой, козак догадливий! Вечеряй, братчику, вечеряй".

Вед.1 Козаки були чемними. Вони завжди поважали старших, не кривдили менших, завжди вiталися. Вiталися ж запорiжцi на свiй спосiб. Коли вони хотiли завiтати в гостi до будь-кого, то, ще сидячи на коневi, гукали

тричi раз  за  разом: "Пугу, пугу, пугу!".   Господар вiдповiдав двiчi:"Пугу, пугу!". Тодi гiсть вiдзивався: "Козак з Лугу!". А господар через вiконце: "Повiшайте там, де й нашi",  що означало : "в'яжiть коней до ясел i просимо до хати". Коли вже вiд'їжджали, то говорили прощаючись: "Спасибi, батьку, за хлiб i сiль, пора вже й до домiвки. Просимо i до нас, коли ласка, i оставайтесь здоровi". Господар вiдповiдав: "Прощайте i вибачайте,  пани-молодцi, чим багатi, тим i радi, просимо не погнiватися".

Вед.2 Суворою мірою покарання у козаків було прив’язування до ганебного

стовпа. Так карали не тільки за крадіжки, за пияцтво, а й тих козаків,

котрі  були легковажними і зраджували дівчат. Але якщо  товариші давали

викуп або ж дівчина погоджувалася вийти заміж за козака — тоді їх виправдовували.

Вед.1 Мабуть,  усім відомо, що на Січі не було жінок.    Але не всі, напевне,  знають, що звичай заборони появи жінки на Січі викликаний  не зневагою до жінки, а  великою шаною до неї та відповідальністю козака за свої вчинки перед дівчиною, дружиною, матір’ю.  Сильні духом люди ніколи  не  образять жінку, не виявлять до неї зневаги.

Вед. 2. Особливо ганебним злочином  вважалася  на Січі  зрада кохання, зрада дружині або другові.  Народ вважав: той, хто   здатний  зрадити близьку людину, зрадить і Батьківщину.

Пісня «Їхав, їхав козак містом»

Вед.1 Пройшли часи. Залишилися  високі могили, які гомонять уночі з буйним вітром  про  славні події. Залишилися місця,  де колись вирувало козацьке життя, залишилися думи  та  історичні пісні. Залишився старий сивий Дніпро, який колись любо колихав на своїх хвилях легкі козацькі човни.  А в нас збереглася свята пам’ять про славні подвиги наших предків-запорожців.

Вед.2 Сьогодні ми зібралися відзначити День українського козацтва, яке покрило себе  й Україну невмирущою славою. То ж   будьмо  достойні цих славних лицарів!

Пісня  «Гей, шуми, Великий Луже»

 

 

 

Додатки

    Ой на горі та женці жнуть
            (Українська народна пісня)

Ой на горі та женці жнуть, (Двічі)
А попід горою,
Яром-долиною
Козаки йдуть.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Козаки йдуть.

Попереду Дорошенко (Двічі)
Веде своє військо,
Військо запорізьке,
Хорошенько.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Хорошенько.

А позаду Сагайдачний, (Двічі)
Що проміняв жінку
На тютюн та люльку,
Необачний.
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Необачний.

—Гей, вернися, Сагайдачний! (Двічі)
Візьми свою жінку,
Віддай тютюн-люльку,
Необачний!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Необачний!

—Гей, вернися, Сагайдачний! (Двічі)
Візьми свою жінку,
Віддай тютюн-люльку,
Необачний!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Необачний!

— Мені з жінкою не возиться, (Двічі)
А тютюн та люлька
Козаку в дорозі
Знадобиться!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Знадобиться!

—Гей, хто в лісі, озовися! (Двічі)
Та викрешем вогню,
Та закурим люльку,
Не журися!
Гей, долиною,
Гей, широкою,
Не журися!*

 

Їхав, їхав козак містом

   (народна пісня)

Їхав, їхав козак містом,

Під копитом камінь тріснув,

Та раз, два.

Під копитом камінь тріснув.

Та раз!

 

Під копитом камінь тріснув -

Соловейко в гаю свиснув.

Та раз, два.

Соловейко в гаю свиснув.

Та раз!

 

Соловейку, рідний брате,

Виклич мені дівча з хати.

Та раз, два.

Виклич мені дівча з хати.

Та раз!

 

Виклич мені дівча з хати -

Щось я маю розпитати...

Та раз, два.

Щось я маю розпитати...

Та раз!

 

Щось я маю розпитати...

Чи не била вчора мати

Та раз, два.

Чи не била вчора мати

Та раз!

 

Ой хоч била, хоч не била,

А зустрілась, полюбила

Та раз, два.

А зустрілась, полюбила

Та раз!

 

Їхав, їхав козак містом,

Під копитом камінь тріснув,

Та раз, два.

 Під копитом камінь тріснув.

Та раз!

 

Гей, шуми, Великий Луже,
(Слова  П. Ребра,  музика  Є. Пасічника)

Гей, шуми, Великий Луже,

Мати Хортиця, співай,

Запорожців плем'я дуже

Повернулось в рідний край.

Щоб воскресла наша слава,

Наша пісня і душа,

Земляки, вставайте в лави

Запорізького коша.

   Приспів:

Наша мова солов'їна

Піде з нами у віки.

Доти буде Україна,

Поки будуть козаки.

 

То не вітер лине з поля

В придніпровській стороні,

То летить козацька воля

На буланому коні.

      Приспів.

Сходить сонце, золотиться,

Мов козацька булава.

Ще не висохла криниця –

Запорізька Січ жива.

        Приспів.