29 вересня о 18:00Вебінар: Крок уперед чи стоїмо на місці: реалії роботи вчителя початкової школи

Літературно-музична композиція «Шевченко житиме у віках»

Про матеріал
Матеріал містить сценарій позакласного заходу, присвяченого вшануванню творчості Тараса Григоровича Шевченка. Може бути використаний в роботі зі школярами та студентством при підготовці до проведення шевченківських днів у зош або внз України тощо.
Перегляд файлу

 Літературно-музична композиція «Шевченко  житиме  у віках»

 

У центрі сцени на стіні прикрашений рушником портрет Тараса Шевченка  і вислів “Учітесь, читайте, чужого навчайтесь й свого не цурайтесь…”;  на сцені виставка книг  про Шевченка, його «Кобзар».

 

Ведучий: Доброго дня, шановні гості, друзі, колеги…Запрошуємо вас у царство мудрого й красивого, правдивого й цінного, сильного й ласкавого, доброго й мужнього світу Шевченкового слова, яке стало спокревним для нашого народу. Поезія Кобзаря – це вогник, схожий на полум’я свічки, що запалює душу людини.                 

 

 Ведуча запалює свічку біля портрета Кобзаря і каже

 

( під музику «Думи мої, думи мої…») мінус:

 

Хай палає свічка.

Хай палає,

Поєднає нас вона в цей час.

 Слово про Шевченка хай лунає

Вірші й музика нехай єднають нас.

 

Ведуча

 10 березня 2013 року виповнився 152 рік від дня смерті Тараса Григоровича Шевченка – поета, художника, мислителя.    

 «Думи мої, думи мої…» мінус:

 

 Ведучий

Поляки дістали Міцкевича, німці – Гете, англійці мають Шекспіра, італійці – Данте. Росія гордиться своїм Пушкіним, а ми, українці – Тарасом Шевченком.    

 

                                  Поезія  про Шевченка

 

  Ми вирішили дослідити таку яскраву і в той же час непересічну особистість   Тараса Григоровича Шевченка…

 

Група № 1. ДИТИНСТВО ТА ЮНІСТЬ ПИСЬМЕННИКА

 

  • Т.Г. Шевченко народився 9 березня 1814 р. в селі Моринцях, Звенигородського повіту, Київської губернії, в сім'ї селянина-кріпака. Рано втративши матір, а потім і батька, він з дитинства зазнав багато горя, відчув на собі весь тягар кріпацтва.

 

  • Деякий час Шевченко був у навчанні в дяка-вчителя на становищі школяра - "попихача". Уже в ті роки в нього виявляється великий потяг до малювання. Після невдалих спроб знайти собі в сусідніх селах учителя малювання, Шевченко повертається до свого села й стає наймитом у попа.

 

  • Лихе сирітське життя не вбило допитливості, не заглушило нестримної жаги до знань, щоб здійснити свою мрію – вчитись, хлопець став наймитом вчителя-дяка.

 

Ти не лукавила зо мною,

Ти другом, братом і сестрою

Сіромі стала. Ти взяла

Мене, маленького за руку,

І в школу хлопця одвела

До п’яного дяка в науку.

«Учися, серденько, колись

З нас будуть люде»,- ти сказала.

А я послухав і учивсь,

І вивчився…

 

 

  • Коли Шевченкові йшов 15 рік, його взя­ли за слугу-козачка до молодого пана Енгельгардта. Разом з паном Шевченко їде до Києва, а потім живе у Вільно і в 1831 р. приїжджає до Петербурга. На 18-му році життя Шевченка законтрактовано до цехового майстра живопису Ширяєва. Випадково знайомиться він з художником І. Сошенком, а через нього — з відомими художниками й письменниками: К. Брюлловим, В. Жуковським, О. Венеціановим. Є. Гребінкою та ін.
  • У квітні 1837 року Брюллов створює портрет Жуковського, який був розіграний у лотереї за 2500 карбованців. За ці гроші було викуплено Тараса Шевченка з кріпацтва. 25 квітня 1838 року на квартирі Брюллова йому була вручена Жуковським відпускна. Молодий художник стає вільним слухачем Академії мистецтв, одним з улюблених учнів і товаришів К. Брюллова.

Група № 2. ЗОВНІШНІСТЬ

  • У молодості Шевченко вдягався дуже модно. Про зачіску не вельми дбав. Голив вуса, але залишав негусті бакенбарди. Був середнього зросту, але міцної тілесної будови.
  • Широкі плечі, широка талія й легка сутулість надавали його поставі того особливого характеру, що росіяни називають "угловатостью"; у руках його не було гнучкості, граційності. На смаглявому обличчі – ледь помітні сліди віспи. Русявий.
  • На перший погляд, обличчя його видавалося звичайним, але кожного, хто хоч трохи приглядався до нього, чарували невеликі, але виразні сірі очі, що світилися надзвичайним розумом і дивною добротою.

 

Група № 3. ВДАЧА

  • Ось як згадують про Шевченка сучасники: "Своєю простотою, сердечністю, однією своєю появою мимоволі прив’язував до себе всіх: від малого до великого…", "Його трохи незграбні, але зовсім не вульгарні манери, проста мова, добра, розумна усмішка, все якось притягувало до нього й залишало враження старого знайомства, старої приязні, при якій всі церемонії робилися зайвими",
  • "Він був надзвичайно ласкавий, м’який і наївно довірливий до людей, в усіх він знаходив щось добре й захоплювався часто людьми, що не були його варті. Сам же він впливав на інших якось чарівливо, всі любили його, навіть слуги".

 

Група № 4. ТАЛАНТ

  • Свої поезії Шевченко писав з надзвичайною легкістю – наче жартома: міг не тільки слухати при цьому розмови присутніх, а й сам брати в них участь.
  • Шевченко був академіком гравюри Петербурзької академії мистецтв. Він залишав по собі багату спадщину: сотні закінчених картин олією, сепією та аквареллю, понад 30 офортів, близько 1300 малюнків. До того ж, не все збереглося.
  • Шевченко був віртуозом  співу акапелло. Мав добрий слух, невеликий але гарний голос. Знав безліч українських пісень. Часто співав соло, а свою улюблену "Зіроньку" виконував так, що загіпнотизовував слухачів.
  • Окрім того, був талановитим оповідачем і прекрасним декламатором. Запальний театрал і приятель найвидатніших акторів – свого часу, під час солдатчини він проявив блискучі акторські здібності.

 

ПІСНЯ

Група № 5. ОТОЧЕННЯ

  • Друзями Шевченка були відомі культурні й мистецькі діячі Росії. Так, він переселився до відомого художника Карла Брюлова, щоб опікуватися ним під час хвороби, викликаної любовною драмою. Шевченко був серед небагатьох приятелів автора прославленого полотна "Останній день Помпеї".
  • Геніальний актор Щепкін настільки любив Шевченка, що 70-річним спеціально приїхав на зустріч до Тараса Григоровича у Ніжній Новгород. Для вже поважного старця це був справжній подвиг. Ніхто з таким ентузіазмом не приймав Шевченкових творів і не декламував їх, як цей видатний актор Росії.
  • Відомий історик Микола Костомаров, який був з поетом у близьких стосунках, під час похорону Шевченка почав промовляти, але, схвильований, заридав і пішов геть.
  • Шевченко був у дружніх стосунках з усією українською елітою – Кулішем і Гулаком – Артемовським, Гребінкою і Марко Вовчок, Квіткою Основ’яненком і Максимовичем.

 

Група № 6. СЛАВА

  • В Україні Шевченко мав таку велику популярність, що поміщики навперейми запрошували його в гості, а коли поет входив до зали, то всі присутні стовплювалися при вході, і навіть чванькуваті пані, що інакше не розмовляли, як по – французьки, очікували його появу з великою цікавістю. Він був предметом загальної уваги і захоплення.
  • Повертаючись пароплавом із заслання, недавній рядовий Шевченко мешкав у каюті самого капітана і був постійним гостем подорожуючих мільйонерів. Уся петербурзька еліта: найславетніші вчені, письменники, політичні діячі, митці, артисти, композитори, колишні політичні вигнанці і в’язні, модні красуні, аристократи й студенти, урядовці усі вони строкатим і галасливим натовпом після заслання оточили Шевченка, не даючи йому ні відпочити , ні зайнятися своїми справами. Його мало не носили на руках.

 

Група № 7. ГРОШІ

  • Гроші Шевченка не трималися. Маючи великі суми, витрачав їх, сам добре не знаючи, як і куди. Не вмів бути ні ощадливим, ні розпоряджатися грішми. Часто необережно позичав і ставав жертвою ошуканців.
  • Заходячи до міста, завжди брав гроші для жебраків. Якось не замислюючись, всунув у руку старцеві золотого імперіала. Переляканий небувалою щедрістю, той відмовився від такої суми.
  • У Києві служниця, перучи Шевченкові хустки, знайшла позав’язувані у вузликах гроші, Поет ніяк не міг пригадати, коли і за яких обставин туди їх заховав. У неділю за ці "дурні якісь гроші" він справив банкет для дітвори з цілої околиці.

 

Група № 8. Кохання

  • Кохання в житті Шевченка – чи не найболючіша сторінка його долі, бо не мав він сімейного щастя, родинного тепла, хатинки, обсадженої садочком, люблячої дружини , не було й діточок. Не судилося. За своє життя  він закохувався багато разів. Любили й його, але кожного разу щось ставало на перешкоді одруженню. Перше кохання, мабуть, найсильніше, обірвав пан Енгельгард, забравши з собою Тараса-козачка у далекі мандри світом, а його кохану -  Оксану Коваленко,   видавши заміж за кріпака Сороку.   Але Шевченко ж зберіг її образ на все життя і не раз відтворював у поезіях.       

           

Оксані К...ко

На пам’ять того, що давно минуло

Вітер в гаї нагинає

Лозу і тополю,

Лама дуба, котить полем

Перекотиполе.

Так і доля: того лама,

Того нагинає;

Мене котить, а де спинить,

І сама не знає –

У якому краю мене заховають,

Де я прихилюся, навіки засну.

Коли нема щастя, нема талану,

Нема кого й кинуть, ніхто й не згадає,

Не скаже хоть на сміх: “Нехай спочиває;

Тільки його й долі, що рано заснув”.

Чи правда, Оксано? Чужа чорнобрива!

І ти не згадаєш того сироту,

Що в сірій свитині, бувало, щасливий,

Як побачить диво – твою красоту.

Кого ти без мови, без слова навчила

Очима, душею, серцем розмовлять.

З ким ти усміхалась, плакала, журилась,

Кому ти любила Петруся співать...                                      

 

  • Пізніше, у Вільно (тепер Вільнюс), зустрічався з вільною дівчиною-полькою Дзюнею (Ядвігою). Її ім’я російські шевченкознавці зрусифікували: Дуня, Дуся. Є також різні трактування в прізвищі: Гашовська, Гусинковська.
  • Під час першої подорожі в Україну Тарас сватав 17-річну Феодосію Кошицівну, але  батько-священник не захотів віддати її за Шевченка.  
  • У 1844-1845 роках юний геній був дуже закоханий у Ганну Закревську, молоду дружину поміщика, полковника у відставці П.О. Закревського.  

 

 

Якби зустрілися ми знову,

Чи ти злякалася б, чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тойді б промовила мені?

Ніякого. І не пізнала б.

А може б, потім нагадала,

Сказавши: “Снилося дурній”.

А я зрадів би, моє диво!

Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив, нагадав

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихеє.

Я заридав би, заридав!

І помоливсь, що не правдивим,

А сном лукавим розійшлось,

Слізьми-водою розлилось

Колишнєє святеє диво!

                                         

  • Кохання ж Варвари Рєпніної, правнучки гетьмана К. Розумовського, мабуть,варто вважати нерозділеним.  Якби Тарас любив, могло все скластися по-іншому.   Проти шлюбу Варвари і Тараса виступила мати княжни, поглумилася над почуттями Шевченка, заявивши, що не буде голуба дворянська кров мішатися з чорною мужицькою. Варвара подарувала Тарасу Біблію і сказала: “Люди розлучають нас, але Бог повінчає як не на цьому, так на тому світі.” У зв’язку з такими словами і трактується думка, що ні Варвара, ні Тарас так і не одружилися з іншими. 

                       

 

 

Посвящение

Душе с прекрасным назначеньем

Должно любить, терпеть, страдать;

И дар господний, вдохновенье,

Должно слезами поливать.

Для вас понятно это слово!..

Для вас я радостно сложил

Свои житейские оковы,

Священнодействовал я снова

И слезы в звуки перелил.

Ваш добрый ангел осенил

Меня бессмертными крылами

И тихостройными речами

Мечты о рае пробудил.

                             (Яготин, 11 ноября 1843)

 

  • Останнім коханням Т.Шевченка стала Ликера Полусмак. Ця любов обернулася моральною трагедією для поета.   Це був пустоцвіт, пристосуванка, дівчина-метелик, який сам не знає, куди летить і чого хоче. Вона, напевно, й близько не уявляла, з ким звела її доля. 

           Вітрогонка, вихована в умовах, коли пани дбали про красиву покоївку, а не про її мораль, Ликера жила за законами столичної прислуги.  

 

Ликері 

Моя ти любо!Мій ти друже!

Не ймуть нам віри без хреста,

Не ймуть нам віри без попа

Раби! Невольники недужі!

Заснули, мов свиня в калюжі,

В святій неволі! Мій ти друже,

Моя ти любо! Не хрестись,

І не кленись, і не молись

Нікому в світі! Збрешуть люде,

І візантійський Саваоф

Одурить! Не одурить бог,

Карать і миловать не буде:

Ми не раби його – ми люде!

Моя ти любо! Усміхнись,

І вольную святую душу,

І руку вольную, мій друже,

Подай мені. То перейти

І він поможе нам калюжу,

Поможе й лихо донести,

І поховать лихе дебеле

В хатині тихій і веселій.

 

Група №9. ОСТАННІ ДНІ ПОЕТА

  • Про своє фізичне здоров’я Шевченко дбав мало. А воно було дуже надірваним ще в часи заслання. Окрім того, був рідкісним працелюбом. Уже наприкінці вересня 1860 року стало помітно, що поет вельми хворий. Однак він про це нікому не говорив і весь віддавався праці.
  • Лише 23 листопада поскаржився лікарю на біль у грудях. Той порадив не виходити на двір. Домашній карантин Шевченко витримав до Різдва. Казав: "Щоб і на Різдво не виходити? А кутя? А узвар? Ні, не всиджу: колядувати хоч рачки полізу до куми! Це колядування цілком надломило його організм.
  • Діагноз лікарів був невтішний: водяна хвороба. Останні дні Шевченко провів у великих муках. Проте жоден стогін не вирвався з його грудей. Шевченко лише стискав зуби, виривав ними вуса, давлячи в собі біль, що його мучив.
  • У неділю 10 березня о п’ятій ранку, зійшовши по сходах до майстерні, він охнув і впав. Так перестало битися серце Тараса Шевченка.
  • Кріпак із кріпаків, геній із геніїв – це він дочасно віддав своє життя, аби неправда і сваволя, кривда і глум над чесною людиною ніколи не приходили на нашу землю.
  • Друзі вибрали для поховання місце на Чернечій горі, звіряючи величність місця із заповітними рядками, а тендітні дівочі руки, за давнім народним звичаєм, покотили віз із важкою свинцевою труною горами й долинами у довгу останню путь. Тут, на крутій горі, над самим, Дніпром і поховали.
  • Поставили на високій горі-могилі над Дніпром одинокий дубовий хрест. Кругом цвіли дикі рожі, згодом заколосилася тирса й сріблясті хвилі дикого степу покотилися по горі-могилі. В жодного фараона не було такої величної заквітчаної могили. В жодного правителя світу нема такої грандіозної усипальниці, якою стала над горою сама твердь небесна. Так поховав народ свого вірного сина.

 

 Ведуча.  Так, дійсно, постать Т.Шевченка була яскравою та водночас прихованою для оточуючих. Перу Великого Кобзаря належить безліч творів про тяжку долю українців, про час, коли люди боролися за волю, щастя та добробут українського народу…На особливу увагу заслуговує, звичайно, «Заповіт»…

 

Ведучий.  Давайте послухаємо історію створення  «Заповіту» Тараса Шевченка

 

  Студенти читають інформацію по цьому питанню.

 

  • "Заповіт" - пісня пісень, що вийшла з-під пера геніального сина України Тараса Шевченка, звучить сьогодні на десятках мов народів світу. Повернімось хоч на хвилю в ті далекі роки, коли Кобзар написав своєрідний гімн визвольної боротьби українського народу.
  • ...Листопад 1845р. видався мокрий, вітряний, холодний. Шевченкові ця погода дошкуляла більше, ніж іншим. Він працював тоді в Археографічній комісії і мусив весь час роз'їжджати по селах і містах, змальовувати старовинні церкви, монастирі, незвичайні будівлі.
  • Вранці поет виїхав із села В'юнище в Андруші, в дорозі промок до нитки. Весь день його морозило, а надвечір він повернувся у В'юнише зовсім хворим. Довелося злягти в чужій хаті серед чужих людей. Думи роєм носилися в голові, просилися на папір. Хворіючи, поет написав своє посланіє "І мертвим, і живим, і ненародженим...", "Давидові псалми" і ще кілька ліричних творів. Тоді ж написано і вірш "Минають дні, минають ночі".
  • Про хворобу поета дізнався його щирий приятель, переяславський лікар Андрій Осипович Козачковський і негайно ж перевіз Тараса Григоровича з В'юнища до себе у Переяслав. У хворого почалося двостороннє запалення легенів. В той час мало хто видужував від цієї хвороби. Це знав і лікар, знав і поет. Після 20 грудня хворому погіршало, становище його було майже безнадійним.
  • Тарас Григорович лежав у чистій, теплій, затишній кімнаті, печально дивився на стелю і думав про свою останню годину, про долю України, про майбутнє рідного народу. В уяві виринав Дніпро, лани широкополі і села, що нагадували поетові писанку. Було боляче, що лишилися невиспіваними його думи, що гарячу, чисту, нерозтрачену любов до рідного народу доведеться забирати з собою в домовину. Ось у таку годину Шевченкові страшенно захотілося сказати народові, Україні, своїм друзям тепле щире слово, і на папері лягли рядки:

"Як умру, то поховайте..."

  • Вірш написано на Різдво 25 грудня 1845 р. Т.Г.Шевченко не знав тоді, що ця його поезія стане найпопулярнішою і найріднішою піснею, народним гімном, бойовим закликом до боротьби не тільки на його батьківщині, але й далеко за її межами. Не думав тоді автор "Кобзаря" ні про славу, ні про почесті, ні про можливу кару за свої сміливі думки. Він тільки хотів, може, в останній раз сказати народові про те, що думав, що почував. То був його заповіт.
  • На щастя, міцний організм Шевченка переміг хворобу, і через два тижні поет вже вирушив у путь на Чернігівщину з тим же таки завданням Археографічної комісії.
  • А "Заповіт" пішов у люди: його переписували в десятках і сотнях примірників, передавали з рук у руки, вивчали напам'ять аж поки не потрапив цей безсмертний твір на сторінки невеликої збірочки "Новые стихотворения Пушкина і Шевченки", що була надрукована у Лейпцігу в 1859 році, пізніше - у Львові (1863 р.) та Петербурзі (1867 р

Поетична хвилинка «Безсмертний «Заповіт» - окраса «Кобзаря»:

Студенти читають «Заповіт» іноземними мовами.

Ведучий : Шановні гості! Ми вдячні вам за те, що розділили з нами хвилини радості і суму, долучилися до вшанування памяті ченкоповіт Тараса Шевченка славного сина українського народу - Тараса Григоровича Шевченка.

 

 В дні перемог і дні поразок,

В щасливі дні, і в дні сумні

Іду з дитинства до Тараса,

Несу думки свої сумні,

Іду крізь свята і крізь будні,

Крізь глум юрби і суєту,

Ні, не в минуле, а вмайбутнє

До тебе я, Тарасе, йду…

 

Ведуча: Зичимо вам здоров’я, щастя, добра, любові і нових творчих звершень. Нехай у ваших серцях завжди живе українська мова, звучить рідна пісня; пам’ятайте своє коріння, людей, що змінили наше життя; пророче слово Кобзаря.

 

Лунає пісня плюс «Реве та стогне Дніпр широкий»

 

 

 

 

Середня оцінка розробки
Структурованість
5.0
Оригінальність викладу
5.0
Відповідність темі
5.0
Загальна:
5.0
Всього відгуків: 1
Оцінки та відгуки
  1. Рєзун Вікторія Олексіївна
    Загальна:
    5.0
    Структурованість
    5.0
    Оригінальність викладу
    5.0
    Відповідність темі
    5.0
doc
Додано
8 травня
Переглядів
138
Оцінка розробки
5.0 (1 відгук)
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку