Літературно-музична композиція "Віночок української мови"(до Дня української писемності та мови)

Тема літературного вечора: Віночок української мови

(до Дня української писемності та мови)

Андріана Монаршук, учитель української мови та української літератури КЗ ЛОР «Підгірцівська спецшкола – інтернат I-III ст.»

Мета: сприяти усвідомленню значення рідної мови; розвивати потребу та інтерес до вивчення української мови, культури та історії; виховувати  почуття патріотизму, любові до рідного краю; коригувати культуру зв’язного мовлення учнів.

Обладнання: святково прибрана зала, крилаті вислови про мову; макет української хати, біля якої пліт з глечиками та соняшниками, на стінах вишиті рушники; декорації до сценок «Балада про перевертня» та «У чужому пір’ю »; виставка дитячих малюнків; українські  прапорці; презентація

Учні виконують пісню «Моя молитва в небо лине»

1.Моя молитва нехай лине,

До Тебе наче фіміам.

І серце лине безупинну

В чудовий Твій небесний храм

Приспів

Боже, я молюсь за Україну,

Боже, молю Тебе за людей.

Ти їх прости, Ти їх спаси

І милість Свою нам яви.

Боже, я знаю, що ти будеш з нами

В храмі Своєму під небесами.

Радість і мир Ти дарував

Життя за людей віддав

В книгу життя нас записав.

2. В своєму слові живому

Ти для життя веління дав.

Щоб люди всі молились Тому,

Хто на хресті за них страждав.

Приспів (2рази)

Виходять учні з українськими прапорцями в руках та читають віршики напам’ять.                      

1-ий учень

Земле моя, найкраща і єдина!

Я спів твій серденьком своїм ловлю!

Моя найкраща в світі Україна,

Я щиро й віддано тебе люблю!

2-ий учень

Мій край чудовий – Україна!

Тут народились ти і я.

Тут над ставком верба й калина,

Чарівна пісня солов’я.

3-й учень

Все найдорожче в цілім світі,

Бо тут почався наш політ.

Цвітуть волошки сині в житі,

Звідсіль ведуть дороги в світ.

4-й учень

А найдорожча рідна мова-

Джерельцем радісно дзвенить.

І мила пісня колискова

Чумацький Шлях кудись зорить.

5-й учень

Усе найкраще і єдине,

І радощі усі, й жалі…

Мій рідний краю, Україно!

Найкраще місце на землі

6-й учень

Всіх нас єднає рідна мова

Всіх, хто живе у цім краю.

Вона прекрасна, світанкова.

Я в ній свою наснагу п’ю.

7-й учень

Бо наша рідна мова- мати,

Снагу і силу нам дає.

Нам стежку в світ дано топтати,

Поки в нас рідна мова є!

8-й учень

І як гуртом, не поодинці

Почнемо в світ її нести,

То й доти будем – українці

Поміж народів сміло йти!

9-ий учень

А знехтуємо рідне слово-

Земля цього нам не простить.

То ж сяй над світом, рідна мово!

Тобі в віках судилось жить!

10-й учень

Цвіти і смійся, рідне слово!

У серці щирому звучи!

Моя чарівна, рідна мово,

Лети над світом не мовчи!

(Звучить музика)

Ведучий 1:

Доброго дня вам, шановні друзі! Вітаємо вас на святі рідної мови! Віримо, що у цій світлиці зібралися щирі українці, котрим не байдужа доля рідного слова. (слайд 1)

Ведучий 2:

Ми – українці, мова наша – українська. Це мова, якою ми розмовляємо й мислимо, мова нашої держави.

   Утверджувати і розвивати рідну мову у віках – священний обов’язок кожного громадянина. У цьому маємо взоруватися на знаних у світі мовознавців. (слайди 2, 3)

Ведучий 1:

Олександр Потебня (1835-1891)- лінгвіст,філософ, фольклорист, педагог, громадський діяч. Автор значної кількості наукових розвідок з різних напрямів мовознавчої науки. О. Потебня був першим мовознавцем, хто систематизував ознаки, якими українська мова вирізняється серед інших слов’янських мов, описав межі її поширення і найпитоміші діалектні явища.(слайд 4)

Ведучий 2:

Видатний український педагог, письменник, видавець, лексикограф Борис Грінченко (1863-1910) гаряче відстоював право українських дітей навчатися рідною мовою. Дбаючи за чистоту і збагачення рідної мови, уклав чотиритомний словник «Словарь української мови (1907-1909)», який є класичною лексикографічною працею.(слайд 5)

Ведучий1:

Знаний і шанований український мовознавець, автор понад 400 наукових праць з питань загального мовознавства, славістики, україністики Леонід Булаховський (1888-1961)глибоко дослідив історію нашої мови.(слайд 6)

Іван Огієнко (1882-1972) – український мовознавець, митрополит, державний, церковний і культурний діяч. Автор навчальних книг «Рідна мова в українській школі»(1918), «Українська граматика»(1918)таін. Іван Огієнко доклав чимало зусиль для організації та розбудови українського національного культурного життя в Канаді. Він здійснив перший автентичний переклад Святого Письма українською мовою. Засновував українські журнали, які сприяли популяризації української культури, виступав проти русифікаторської політики тогочасного керівництва. Важливу наукову та історичну цінність мають його праці: «Історія українського друкарства (1925)», «Костянтин і Мефодій, їх життя та діяльність»(1926); «Нариси з історії української мови »(1927), «Історія української літературної мови»(1950), «Граматичні основи української літературної мови»(1951), «Український літературний наголос»(1925), «Наша літературна мова. Як говорити й писати по-літературному»(1925). (слайд 7)

Ведучий 2 : Наша мова неповторна, лірична та ніжна, мелодійна, солов’їна. Послухайте поетичні перлини про мову.

Учні  декламують поезії «Рідна мова», «Для мого серця рідна мова», «Я тут народилась», «Віночок моєї мови».

Рідна мова                               

Дзвенить струмочком рідна мова,

Усі слова знайомі в ній.

Але вживати кожне слово

Ти в мові правильно зумій.

Тут треба всім багато знати,

З дитинства правила учить,

На все життя запам’ятати

І мову понад все любить.

Бо ж найтепліше рідне слово,

Воно – як мамина рука.

Крилате, ніжне, світанкове,

Хоч доля в нього нелегка.

Воно з глибокого джерельця,

Із лісу, степу, із трави…

Прийми його до свого серця

І з рідним словом вік живи.

Для мого серця рідна мова

Для мого серця рідна мова-

Натхненна музика весни,

Квітуча, ніжна, світанкова…

І чиста правда з глибини

Людських та Божих почуттів.

Це скарб святий навік-віків,

А  щоб його не вкрали в нас,

Оберігаймо повсякчас.

Хто втратить мову чи забуде,

Той вдома, як у рабстві буде.

                                 З. Филипчук

Я тут народилась

Моя Батьківщина-

Це Україна,

Я тут народилась

Живу і радію,

Що біля мене

Матінка рідна

Вселяє, мов сонце,

Теплу надію.

Все буде гарно,

Навіть як темне

Видиво стало

Й при білому дні…

Хтось хоче знати,

Вищий, напевне:

Чи є в тебе світло

На глибині?

  Тож бережіть

І плекайте щоднини

Земленьку щедру

На мирні літа.

І знайте, що мова-

Душа Батьківщини,

Тільки одна,

І в ній – сила свята.

                                З. Филипчук

Віночок моєї мови

Лине пісня солов’я,

Ніжна, світанкова,

І співуча, як моя

Українська мова.

         Нею вмію я молитись,

         І співати теж…

         Наймилішої на світі

         Мови не знайдеш.

Рідна мова для людини,

Наче крила для пташини.

Рідна мова – це від Бога

Музика весни.

       Рідна мова відкриває

       Всю любов, що небо має.

       Рідна мова – це дорога

       В неземні світи.

Може, так мені здається,

Але завше з рідних слів

Бачу – як віночок в’ється

Всіх відтінків й кольорів.

            І дарує небо казку

         У моє дитинство знову.

         І дарує небо ласку,

         Коли чую рідну мову.

                                              З. Филипчук    

Ведучий2:

Щороку 9 листопада в день вшанування пам’яті Преподобного Нестора Літописця ми відзначаємо День української писемності та мови.

Ведучий 1: Корені українського слова проросли з найдавніших діалектів праслов’янських племен,рясними пагонами розвинулося в часи Давньоруської держави. Древнє слово квітами –перлами розцвітало у найдавніших пам’ятках культури Київської Русі, у полемічних творах, у красному письменстві різних часів.

Ведучий2:

Перші спроби письма відносяться приблизно до 35-50 віків до нашої ери. Спочатку це була гілочка пальми-знак миру. Потім – схематичне зображення предмета чи якогось явища. І нарешті – ієрогліфи. Прямим попередником слов’янської мови є алфавіт, створений великими просвітителями слов’ян – братами Кирилом і Мефодієм. (слайд 8)

Ведучий 1:

Кирило створив слов’янську абетку в 862р., а вже 863 р. брати привезли до Велеграда слов’янську Біблію та три-чотири богослужбові книжки, перекладені слов’янською. Є два різновиди старослов’янської абетки: кирилиця і глаголиця. Кириличний алфавіт з 11 століття широко застосовувався в духовній і світській літературі східних слов’ян. 

Ведучий2: У 1113 р. з’явилася славнозвісна праця печерського Нестора «Повість временних літ». У повісті книги названо «ріками, які напоюють всесвіт мудрістю незмірної глибини». «Якщо старанно пошукати в книгах мудрості, - зазначив літописець,- то знайдеш користь душі своїй». (слайди 9, 10)

Ведучий 1: У цілісності збереглася найцінніша пам’ятка давньоруської літератури «Слово о полку Ігоревім». Цінною є пам’ятка «Остромирове Євангеліє», написана у Києві 1056-1057р. На «Пересопницькому Євангелії» присягають на вірність України наші президенти. (слайди 11, 12) 

Ведучий2:

 У середині 16 століття у східних слов’ян виникає друкарство та друкований алфавіт. Перша книга «Апостол» надрукована Іваном Федоровим у 1574 році у Львові.

Ведучий1:

   Появу нової української літературної мови символізувало видання перших трьох частин «Енеїди» І. Котляревського в 1798р. (слайд 13)

Так Котляревський у щасливий час

Вкраїнським словом розпочав співати,

І спів той виглядав на жарт не раз,

Та був у нім завдаток сил багатий.

І огник, ним засвічений, не згас,

А розгорівсь, щоб всіх нас огрівати.

(слайд з п’єси «Наталка Полтавка»)

Ведучий1:

Ще одна важлива дата в історії нашої мови Шевченків «Кобзар». Саме з цього часу мова стала на тернистий, але плідний шлях усталення і поступу. Тарас Григорович Шевченко своїм величезним талантом розкрив невичерпні багатства народної мови, осягнув її, і як ніхто,розкрив чудову, чарівну музику українського слова:

Ну що б, здавалося, слова…(слайд 14)

Слова та голос-

Більш нічого.

А серце б’ється –ожива,

Як їх  почує!..

Звучить поезія Т. Шевченка «Садок вишневий коло хати»

Ведучий1: Для нас рідна мова – це не тільки дорога спадщина, яка об’єднує в собі народну мудрість, вироблену десятками й сотнями поколінь. Це наша гордість, бо все, що створено нею, увійшло в скарбницю загальнолюдської культури.

Ведучий 2: Весь світ віддає шану великим володарям українського слова – Т. Шевченкові та Франкові, Лесі Українці та Коцюбинському, Нечуєві-Левицькому та Сковороді, Маркіяну Шашкевичу, Василю Симоненку, Ліні Костенко  багатьом іншим майстрам слова, що довели милозвучність та багатство мови, щоб передати прийдешнім поколінням цей дорогоцінний скарб, гідну покоління спадщину, котру треба примножувати та оберігати.

Звучить пісня у виконанні учнів «Гей, шуми великий, луже»

1.Гей,шуми, Великий луже,

Мати Хортиця, співай,                            

Запорожців плем’я дуже,

Повернулись в рідний край,

Щоб воскресла наша слава,

Наша пісня і душа.

Земляки, вставайте в лави

Запорізького коша.

Приспів

Наша мова солов’їна

Піде з нами у віки.

Доти буде Україна,

Поки будуть козаки.

2.То не вітер лине з поля

В придніпровській стороні,

То летить козацька воля

На буланому коні.

Приспів

3.Сходить сонце, золотиться,

Мов козацька булава.

Ще не висохла криниця-

Запорізька Січ жива.

Приспів

Ведучий1: Відомий педагог Ушинський писав: «Відберіть мову – і народ уже більше не створить її, нову батьківщину навіть можна створити, а мову – ніколи; вимерла мова в устах народу – вимер і народ».  

Ведучий2: Недаремно стільки ж літ чужинці старалися заборонити нашу мову, нав’язували свою культуру і свою владу. Я пропоную пригадати той тернистий шлях боротьби української мови за незалежність.

Ви зустрічали слово лінгвоцид?

Це слововбивство, вбивство мови, слова,

Біль гноблення народів. Серце, цить!

Вершина це потворна двоголова…

(На тлі мелодії «Реве та стогне Дніпр широкий» учасники зачитують одну із дат в скорботному календарі мови. У руках- запалені свічки)

1690р Собор православної церкви засудив книжки Петра Могили, Л. Барановича та інших, наклав прокляття  та анафему лише за те, що вони писані українською мовою.

1696р. Ухвалою сейму у Варшаві українська мова виводиться з офіційного вжитку на українських землях і залишається виключно мовою церкви.

1720 Вийшов указ Петра І про заборону друкувати в Україні будь-які книжки українською мовою.

1775 – зруйновано Запорозьку Січ та закрито українські школи при полкових козацьких канцеляріях

1862 – закрито українські недільні школи.

1863-указ російського міністра Валуєва про заборону видання книжок українською мовою.

1876- Указ Олександра ІІ (Емський указ)заборона будь-яких книг українською мовою.

1884-закрито всі українські театри

1908- вся культурна й освітня діяльність в Україні визнана царським урядом Росії шкідливою.

1914- російський цар МиколаІІ ліквідує українську пресу.

1938- сталінський уряд видає постанову про обов’язкове вивчення російської мови в неросійських школах, чим підтинає коріння мові українській

1989- видано постанову, яка закріплювала в Україні російську мову як офіційну загальнодержавну мову.

2013- уряд Януковича виконував жорстокі і ганебні плани  щодо  знищення української мови, культури, українців як  нації .

Ведучий 1: За правду, за Україну віддали своє молоде життя Герої Небесної Сотні та учасники АТО. Вшануємо Героїв хвилиною мовчання. (слайд 15)

Звучить поезія «Світлій пам’яті Небесної Сотні».

Ти поліг за мене, брате…

Став під кулі, став грудьми,

Аби не могли склювати

Нашу волю ті орли…

Ті орли з Москви червоні,

Що не можуть без крові,

Вічно люті та голодні,

Бо слугують владі злій.

   Ти поліг за мене, брате…

   Помолився і пішов

   На свій хрест – своє віддати

   Молоде життя й любов…

За народ, за Україну,

Чисте небо, квіти мрій,

І за церкву й мову рідну,

Правду на землі своїй.

     Ти поліг за мене, брате…

     Проти зброї та погроз

     Вийшов миром захищати

     Гідність людства, як Христос.

     Ти не впав. Ти замість сонця

      День той чорний осіяв.

      А з тобою – вірна сотня

      Йшла до неба… Час настав.

                              З. Филипчук

Ведучий1: Присвячуємо поезію усім захисникам нашої України. Тим славним хлопцям, які беруть участь в АТО.

Ви – бійці, Ви – сильні, мужні.

Непереможні у бою.

Ми віримо, що Ви зможете

Протистояти москалю!

   Тримайтесь, хлопці, разом й дружньо.

  За Вас ми молимось щодня,

  Щоб Ви вернулися живими

 Сюди у мирнеє життя!

    Хай Вам щастить і Бог поможе.

    І знайте: Правда переможе.

    У цей хвилюючий момент

    Ми – українці, мудрі люди.

    Добро й любов хай з Вами буде!!!

                               Слава Україні!

                                Героям слава!

З повагою, учні 8 класу

Ведучий 2:

Мова- це показник культури людини. Недаремно говорять: «Заговори, щоб я тебе побачив». Знищення рідної мови призводить не тільки до мовної деградації, а й до самознищення особистості.

Ведучий 1:

Шкода, правда, що дехто не бачить цього. Інколи стаємо варварами рідному слову та культурі, немилосердно знівечуючи й власні душі.

До вашої уваги інсценізація поезії Володимира Сіренка «Балада про перевертня»(слайди 16, 17)

(Сільська хата. Біля воріт стоїть стара мати.)

Диктор

Ой за ворітоньками тітка Харитина

Билася, мов горлиця, виглядала сина.

Мати

Зранку виглядаю, лиш зоря заграла,

А його не видно, а його немає.

Хлопчаком в Росію виїхав із блукати

І забув дорогу до рідної хати…

Тільки прилітають із країв далеких

Щовесни до мене стомлені лелеки,

Та іще дві ластівки під зруділу стріху

На легку розраду, на веселу втіху.

(Лунає пташиний спів, мати прислухається, посміхається)

Диктор

Защебече котра на хуткій дротині,

І здається тітці, що не в самотині…

(Спів стихає…)

А як павутиння попливе над лугом

Й відлітають птахи, знову стогне мати…

Мати

Скільки тебе, голубе, буду виглядати.

Приїзди скоріше. Ждати вже несила.

(У глибині сцени з’являється юнак, розігрується сцена зустрічі матері і сина.)

Диктор

І, почувши, мабуть, матері зітхання,

Син таки приїхав рано, на світанні.

Йде він через поле, йде він попід гаєм.

Тітка Харитина з хати вибігає

І летить назустріч, наче біла птиця,

Простягає руки, чорні від землиці,

До свого серденька сина пригортає.

Мати

Милий мій лебедику, як живеш?

(Син відсторонюється від матері.)

Син

В общем я живу неплохо.

Ну зачем маманя ети сльози, вздохи…

Диктор

Тітка заніміла.

Мати

Що це він белькоче?

(Під дикторський текст іде інсценізація.)

Диктор

Уночі не спала, виплакала очі.

А як засиніло у долинах зранку,

Відшукала в скринях нашу вишиванку.

Випрала, на сонці вигріла сорочку,

Мов колись у біле одягла синочка

Й повела за луки, у густу діброву,

У проміння щедре, у росу ранкову.

Заспівали сину солов’ї про літо,

Посміхнулось небо, уклонились квіти,

Закружляло всюди маєво зелене.

Син просяяв раптом і промовив…

Син

Нене! Вибач, нене!

Звучить  «Пісня про рушник» у виконанні учнів.

Рідна мати моя, ти ночей не доспала,

Ти водила мене у поля край села,

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя дала.

І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,

І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.

Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,

І зелені луги, й солов’їні гаї

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші твої.

І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,

І засмучені очі хороші, блакитні твої.

  Я візьму той рушник, простелю, наче долю,

  В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.

   І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

   І дитинство, й розлука, і вірна любов.

   І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю:

   І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.

Ведучий 2: Давайте послухаємо гуморески про мову. Час іде, мудра ріка веселих народних усмішок не міліє. Гумореска «Кухлик».

(Учні інсценізують гумореску)

Дід приїхав із села, ходить по столиці.

Має гроші – не мина жодної крамниці.

Попрохав він:

Покажіть

Кухлик той, що з краю.

Продавщиця: - што? Чево? Я не понімаю.

• Кухлик, люба, покажіть,

Той, що з боку смужка.

• Да какой же кухлик здесь,

Єслі єто кружка!

Дід у руки кухлик взяв

І насупив брови:

• На Вкраїні живете й не знаєте мови.
• У мене єсть свой язик,

Ні к чему мне мова.

І сказав їй мудрий дід:

• Цим пишатися не слід,

Бо якраз така біда в моєї корови;

Має, бідна, язика і не знає мови.

Ведучий 1:

Друзі, не забувайте, що мовна культура є свідченням вихованості людини. Часто сучасні молоді люди паплюжать мову, перекручують її.

Пропонуємо вашій увазі сценку «На дискотеці»

(Звучить музика.)

• Прівєт, бебі. Потанцуєм чи шо лі. Такий класний музон.
• Вибачте, мені зовсім не хочеться танцювати.
• Та шо ти гониш. Погналі, слиш.
• Ні, вибачте, але я зовсім не хочу танцювати. До побачення.

Ведучий2:

І справді, чого дівчина не хоче танцювати? А ви не здогадуєтесь? Хоча могло б бути інакше.

Сценка «На дискотеці 2»

-Привіт, дівчино. Мене звати Андрій. Дозволь тебе запросити до танцю.

-Залюбки. Якраз звучить моя улюблена мелодія.

- Ти знаєш, наші смаки цілком збігаються, це так приємно. (Дівчина посміхнулась.)

Учні танцюють вальс 

Ведучий 1.

Ось так з чемної мови, за якою чисті помисли, можливо, і зародиться справжня дружба. А хто нехтує культурою рідної мови, потрапляє в жалюгідне становище, хоча, на жаль, сам цього не усвідомлює.

Звучить пісня у виконанні учнів «Гімн Євромайдану».

Звучить вірш «Не цурайтесь мови»

Не цурайтесь мови, люди,

Рідного джерельця.

Хай вона струмочком буде,

Хай дійде до серця.

Хай вона в піснях лунає

Кожен день і в свято.

Соловейком хай співає

В українській хаті.

Бо ж така багата,

Українська мова,

Неповторна і крилата,

І така чудова!

І цвіте у ній кохання,

Рушники з квітками.

Мрії наші і бажання,

Верби над ставками,

Найрідніше, сокровенне,

Найдорожче в світі.

І святкове, і буденне,

В ній – батьки і діти.

Не цурайтесь, люди, мови,

Не цурайтесь роду.

Як зачахне рідне слово,

Не буде народу.

Ведучий 2:

Друзі, простуйте світом гордо й незалежно, знайте, що ви діти вільної України, багатостраждальної, але роботящої і доброї, щирої вашої Батьківщини. Вона у нас одна, як мати. І від нас усіх залежить, якою вона буде, наша мила Вітчизна. Любіть свою мову, свій милий край, свою Україну.

До вашої уваги інсценівка за твором Марійки Підгірянки «У  чужому пір’ю ».

(Дійові особи: Синичка 1, Синичка 2, Рожа, Лілея, Дзвіночок, Братчик, Фіалка, Вітер, Ніч.)

Рожа

Квітки-сестрички, що то за новина,

Що сумна вся наша прекрасна долина?

Сумні всі пташки, пісень не співають,

Не знаєте, сестри, яку журбу мають?

Лілея

Як я умивалась на зорі росою,

Синички казали поміж собою,

Що одна синичка від них відреклася,

Зняла своє пір’я, в чуже одяглася,

І своє гніздечко залишити хоче,

В чужину летіти, десь у світ за очі.

Рожа

О, я б ніколи того не зробила,

Рідну свою землю я б не залишила.

Дзвіночок. І я – ні!

Фіалка. І я – ні!

Лілея. Я також – ні!

Входять Синичка 1 і Синичка 2.

Синичка 1.

       А дивись, які я маю гарні пера,                           

       А ти собі проста пташка синьопера!

Синичка 2.

       Та й ти такі вчора сині пера мала.

       Чим ти свої крила так зафарбувала?

Синичка 1.

       Не хочу я бути така, як ти, проста.

       Придбала я, бачиш, крашених доста.

        Свої пера я зірвала, хоч боліло,

        Тепер межи панські птахи піду сміло,

        Тепер приймуть мене в своє товариство,

        Подивись лиш, яка я гарна та барвиста!

Синичка 2

        Ой , будеш ти, моя сестро, дуже бідна,

        Бо ні чужим, ані своїм не потрібна.

        Свої тебе не пізнають, відречуться,

        А чужії над тобою насміються.

        Схаменися, сестро люба, поки час ще,

        Між своїми все найліпше і найкраще.

Синичка 1

    Як не хочеш, сама піду, - світ відкритий,

    А ти будеш в своїй хаті повік жити. (Іде)

Синичка 2 (услід).

     Хай моя хата бідна, але власна,

     А ти йдеш чужим служити, ти – нещасна!

Схиляє голову і плаче. Входить Вітер.

Синичка 2.

       Ой, Вітрику, летунчику,

       Світами літаєш,

       Може, мою сестру бідну,

       В чужині пізнаєш.

          А як вдасться ту сестричку

          В чужині зустріти,

          Почни нашу співаночку

         Тихенько шуміти.

          Як моя сестричка вчує

          Співанку з родини,

          То затужить, засумує

           І верне з чужини.

Вітер.

           Тим я тобі не поможу,-

           Заспівати я не можу,

           Бо співати я не вчився,

           Лиш світами волочився.

           Та що діять - добре знаю:

             Рідний запах позбираю,

            Із квіточок та із зілля,

            Та з смерекового гілля.

            А як його позбираю,

             Рознесу в чужому краю,

             Як сестра цей запах вчує,

             То затужить, засумує

              І повернеться з чужини,

              До гніздечка, до родини.

Синичка 2.

             Дякую тобі, єдиний,

             Милий вітре з Верховини.

Рожа.

             На тобі один листочок,

             Лиш будь тихо хоч часочок.

Лілея.

          Запаху і в мене повно,

          Бери собі, скільки вгодно.

Фіалка.

           Я маленька і смирненька,

           Та на запах багатенька.

Братчик.

           Мої шати з оксамиту,

           Любий запах мого світу.

Дзвіночок.

        Дзвінки мої дрібно дзвонять,

         Ніжний запах з себе ронять.

Вітер ходить від квітки до квітки і збирає запахи – листочки.

Вітер

           Дякую вам, мої милі,

           Що мене так збагатили.

          З таким даром можу сміло

            Розпочати своє діло.

Усі йдуть. На сцені з’являються Синичка 1 і Ніч.    

Синичка 1.

               Ходжу, блукаю,

               Світами броджу –

              Щастя шукаю,

              Найти не можу.

(Відгомін: «Не можу…Не можу».)

                   Живу в палатах,

                   В теремах сиджу,

                    Ходжу у шатах,

                   Щастя не виджу.

(Відгомін:  «Не виджу…Не виджу».)

                  Вдень я сміюся,

                  Весела ходжу,

                  А в ніч журюся,

                  Спати не можу.

(Відгомін: «Не можу… Не можу».)

                  Лиш зійдуть зірки,

                  Лиш місяць блисне,

                  Птах злетить в гніздо,

                   Щось серце тисне.

(Відгомін: «Щось тисне… Тисне».)

Синичка 1 підходить до Ночі.

Синичка 1.

              Ніченько ясна, Ніченько-нене,

               Для всіх ти добра, лиха для мене.

Ніч.

               Всім я однака, для всіх приємна.

               Лиш твоя совість гріхами темна.

Синичка 1.

              Що ж такеє лихе вчинила?

               Чи що украла, чи кого вбила?

Ніч .

              Вбила ти честь свою власну,

              Сплямила честь свого роду,

              Пішла в путь блудну, нещасну

              Ти запродала свободу!

              Сестрі вкрала радість ясну,

              Полишила в серці рани.

               Славу добру, землю красну

                Проміняла на лимани!

Синичка 1.

             Ой, твоя правда, Ніченько ясна,

             Зле я вчинила, бідна, нещасна.

             Як твої шати пахнуть квітками…

             Де я цей запах чула?

             Ох, знаю я вже, знаю…

             Як ще невинна була

             В малім гніздечку в гаю…

             Там… в ріднім краю…

             Ох, знаю я вже, знаю,

             Що треба серцю мому:

             Нічого не бажаю

             І хочу лиш додому.

(Відгомін: «Додому… Додому».)

Ніч.

                     Спи тихо, спи.

                     Забудь печаль,

                     Твої гріхи

                      Змив щирий жаль…

                         Спи тихо, спи,

                        Горе забудь,

                         Найдеш у снах

                       Додому путь.

Затемнення. Коли на сцені знову світло – виходять Вітер, Квіти і Синичка 2.

Вітер.

            Ой ти, Синичко, ти , щебетушко,

            Веселу вістку шепну на вушко.

Синичка 2.

           Вітрику, братику, ти все пустуєш,

           Чи з цею вісткою ти не жартуєш?

Вітер.

          Та де посмів би я жартувати,

           Із твого горя та й насміхатись.

           Я тобі правду говорю щиру:

           Нині побачиш сестричку милу.

Синичка 2

           О любий Вітре, чи добре чую?

           Нині обніму, ще й поцілую…

            І приголублю до серця свого…

Дзвіночок. Твоя сестричка не варта того!

Квіти (усі). Не варта!

Синичка 2.

           Знаю я любі, знаю,

           Згрішила важко супроти краю,

            Супроти всіх вас. Та ви забудьте –

           І милосердні до неї будьте…

Фіалка.

            За таку зраду забути важко,

            Але для тебе вчиним це, пташко.

Синичка 2. Дякую дуже. (Прислухається.)

            Тихше…Тихше…

         Хтось біжить бистро, аж хилиться голос.

          Пізнаю сестрин голос…

          Ой, сестро!

Вбігає Синичка 1.

Синичка 1.

            Сестричко, люба, мила,

             Прости, я завинила!

Синичка 2.

           Давно вже я простила:

           Щовечора стелила

           Гніздо м’якенько,

            Щоранку виглядала,

           І ось тебе діждала,

           Моє серденько.

Синичка 1. О, добра ти безмірно!

Синичка 2. Бо люблю тебе вірно.

Синичка 1 (плаче).

           Тихо вже, тихо…

            Давнєє люте лихо

             Треба забути.

             Спочинеш у гніздечку,

            У милім холодочку,

            По довгій путі.

Синичка 1.

           Але найперше мушу

        Сумління своє й душу

        Від гріха змити.

(Благально простягає руку до квітів.)

      Сльозами землю зрошу,

       У вас прощення прошу,

       Ріднії квіти!

Квіти (разом).

      Прощаємо провину,

       Приймаємо в гостину

       В нашу долину.

Лілея.

       Радо тебе прощаємо.

Дзвіночок.

       В ріднім краю вітаємо.

Рожа.

     І твердо віримо

 Що не будеш блудити                      

      І по чужих ходити

     В чужому пір’ю!

Синичка 1.

     Ніколи вже, ніколи,

     Оце, по вольній волі

     Вам присягаю-

      В чуже не піду поле,

      Бо радість, щастя, доля –

      Лиш в ріднім краю.

Усі (разом). Лиш в ріднім краю.                            

Звучить пісня у виконанні пісняра- барда Я. Филипчука  «Славна моя Україна».

 1 .За кордоном я бував,

Бачив все, чого не мав.

Безперечно, гарно там,

Але і не гірше нам.

       2.  Гляньте, люди, навкруги,

         На поля, сади, степи.

        Як весна тут зацвіте,

        Радість з неба аж несе.

Приспів

Славна моя Батьківщина,

Рідна мати Україна,

Солоденька ти моя,

Богом дана нам земля.

             3. Всяке у житті бува,

              Западає темнота,

              Але як горить любов,

              Стане тепло й світло знов.

Приспів

    4. Так люби свій край завжди,

     З миром до людей іди.

      І тоді збанеш усе:

      Вдома добре, як ніде.

Приспів

Ведучий 1: Поки буде жити українська мова, буде жити українська нація, бо мова – дух народу.

Я знаю, мова мамина – свята.

В ній вічний, незнищенний дух свободи.

Її плекали душі і вуста

Мільярдів. Це жива душа народу.

 Добра усім бажаємо, миру, злагоди, Божого благословення

(учні читають мовні обов’язки )

1-й учень

Трембітна мово, музико, калино!

Звучи в розмові, повсякчас звучи,

Говориш ти – говорить Україна,

О, рідне слово, більше не мовчи.

2-й учень

Не дай занедбати себе і забути,

До кожного серця дійди,

У миті біди і найважчої скрути,

Як мати рідненька прийди.

І тихо-тихесенько співай колискову,

Щоб серце в дитинство вернуть,

Щоб більше ніколи свою рідну мову

Не міг українець забуть.

3-учень

Співай, моя мово, у пісні чудовій

І смійся, у жартах звучи!

Світися щасливо у зірці ранковій

І в побуті теж не мовчи.

4-й учень

Здіймайся у славі у небо високе,

Багатою будь, як земля.

Глибокою будь, наче море широке,

Щоб чули тебе звіддаля.

5-учень

Квітуй, як весна у чарівнім суцвітті,

Весело по світу йдучи,

Звучи, моя мово чарівна, у світі

І в серці людськім не мовчи!

6-учень

Не замовкай ніколи, рідне слово,

Іскрися жартом, піснею злітай.

Над нами квітни завжди веселково,

Щоб сяяв щастям український край.

7-й учень

А мова хай живе, нехай серця нам гріє,

Багатою йде в світ і завжди молодіє,

Бо в нас вона одна – чарівна, світанкова,

І древня, й молода – велика наша мова.

Звучить пісня «Боже, великий Єдиний»

Література

1.Король Л.О. Міжнародний день рідної мови. Сценарій заходу // Вивчаємо українську мову та літературу. – 2010. - № 4. – С. 31-36.

2. Паращиш В. В. Українська література. 6 клас: розробки уроків. – Х. : Видавництво «Ранок», 2014. – С. 133-132.

3. З. Филипчук. А я рідну землю маю. – Львів , 2014. – 46 с.

4. З. Филипчук. Я сьогодні йду до школи. – Львів «Жива нива», 2006. – 52с.